|
Глава 8
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
| Въ ты́я дни́, зѣло́ мно́гу наро́ду су́щу, и не иму́щымъ чесо́ я́сти, призва́въ Іису́съ ученики́ Своя́, глаго́ла и́мъ: | У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм: |
|
2
|
2
|
| милосе́рдую о наро́дѣ, я́ко уже́ три́ дни́ присѣдя́тъ Мнѣ́ и не и́мутъ чесо́ я́сти: | жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти. |
|
3
|
3
|
| и а́ще отпущу́ и́хъ не я́дшихъ въ до́мы своя́, ослабѣ́ютъ на пути́: мно́зи бо от ни́хъ издале́ча пришли́ су́ть. | Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека. |
|
4
|
4
|
| И отвѣща́ша Єму́ ученицы́ Єго́: отку́ду си́хъ возмо́жетъ кто́ здѣ́ насы́тити хлѣ́бы въ пусты́ни? | Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі? |
|
5
|
5
|
| И вопроси́ и́хъ: коли́ко и́мате хлѣ́бовъ? Они́ же рѣ́ша: се́дмь. | І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім. |
|
6
|
6
|
| И повелѣ́ наро́ду возлещи́ на земли́: и пріє́мь се́дмь хлѣ́бовъ, хвалу́ возда́въ, преломи́ и дая́ше ученико́мъ Свои́мъ, да предлага́ютъ: и предложи́ша предъ наро́домъ. | Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям. |
|
7
|
7
|
| И имя́ху ры́бицъ ма́ло: и [сія́] благослови́въ, рече́ предложи́ти и ты́я. | Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її. |
|
8
|
8
|
| Ядо́ша же и насы́тишася: и взя́ша избы́тки укру́хъ, се́дмь ко́шницъ. | І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків. |
|
9
|
9
|
| Бя́ху же я́дшихъ я́ко четы́ре ты́сящы. И отпусти́ и́хъ. | А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх. |
|
10
|
10
|
| И а́біє влѣ́зъ въ кора́бль со ученики́ Свои́ми, пріи́де во страны́ Далмануѳа́нски. | І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські. |
|
11
|
11
|
| И изыдо́ша фарісе́є и нача́ша стяза́тися съ Ни́мъ, и́щуще от Него́ зна́менія съ небесе́, искуша́юще Єго́. | Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. |
|
12
|
12
|
| И воздохну́въ ду́хомъ Свои́мъ, глаго́ла: что́ ро́дъ се́й зна́менія и́щетъ? Ами́нь глаго́лю ва́мъ, а́ще да́стся ро́ду сему́ зна́меніє. | І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. |
|
13
|
13
|
| И оста́вль и́хъ, влѣ́зъ па́ки въ кора́бль, [и] и́де на о́нъ по́лъ. | І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. |
|
14
|
14
|
| И забы́ша ученицы́ Єго́ взя́ти хлѣ́бы и ра́звѣ єди́наго хлѣ́ба не имя́ху съ собо́ю въ корабли́. | При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. |
|
15
|
15
|
| И преща́ше и́мъ, глаго́ля: зри́те, блюди́теся от ква́са фарісе́йска и от ква́са И́родова. | А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. |
|
16
|
16
|
| И помышля́ху, дру́гъ ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлѣ́бы не и́мамы. | І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. |
|
17
|
17
|
| И разумѣ́въ Іису́съ, глаго́ла и́мъ: что́ помышля́ете, я́ко хлѣ́бы не и́мате? Не у́ ли чу́вствуєте, ниже́ разумѣ́ете? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше и́мате? | Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? |
|
18
|
18
|
| О́чи иму́ще не ви́дите? И у́шы иму́ще не слы́шите? И не по́мните ли, | Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? |
|
19
|
19
|
| егда́ пя́ть хлѣ́бы преломи́хъ въ пя́ть ты́сящъ, коли́ко ко́шъ испо́лнь укру́хъ прія́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять. | Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. |
|
20
|
20
|
| Єгда́ же се́дмь въ четы́ре ты́сящы, коли́ко ко́шницъ исполне́нія укру́хъ взя́сте? Они́ же рѣ́ша: се́дмь. | А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. |
|
21
|
21
|
| И глаго́ла и́мъ: ка́ко не разумѣ́ете? | І сказав їм: як же не розумієте? |
|
22
|
22
|
| И пріи́де въ Виѳсаи́ду: и приведо́ша къ Нему́ слѣ́па, и моля́ху Єго́, да єго́ ко́снется. | Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього. |
|
23
|
23
|
| И є́мь за ру́ку слѣпа́го, изведе́ єго́ во́нъ изъ ве́си: и плю́нувъ на о́чи єго́, [и] возло́жь ру́цѣ на́нь, вопроша́ше єго́, а́ще что́ ви́дитъ? | Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що. |
|
24
|
24
|
| И воззрѣ́въ глаго́лаше: ви́жу человѣ́ки я́ко дре́віє ходя́щя. | Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять. |
|
25
|
25
|
| Пото́мъ [же] па́ки возложи́ ру́цѣ на о́чи єго́ и сотвори́ єго́ прозрѣ́ти: и утвори́ся и узрѣ́ свѣ́тло все́. | Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно. |
|
26
|
26
|
| И посла́ єго́ въ до́мъ єго́, глаго́ля: ни въ ве́сь вни́ди, ни повѣ́ждь кому́ въ ве́си. | І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай. |
|
27
|
27
|
| И изы́де Іису́съ и ученицы́ Єго́ въ ве́си Кесарі́и Фили́пповы: и на пути́ вопроша́ше ученики́ Своя́, глаго́ля и́мъ: кого́ Мя глаго́лютъ человѣ́цы бы́ти? | І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди? |
|
28
|
28
|
| Они́ же отвѣща́ша: Іоа́нна Крести́теля: и ині́и Илію́: друзі́и же єди́наго от проро́къ. | Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків. |
|
29
|
29
|
| И То́й глаго́ла и́мъ: вы́ же кого́ Мя глаго́лете бы́ти? Отвѣща́въ же Пе́тръ глаго́ла Єму́: Ты́ єси́ Христо́съ. | Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос. |
|
30
|
30
|
| И запрети́ и́мъ, да ни кому́же глаго́лютъ о Не́мъ. | І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього. |
|
31
|
31
|
| И нача́тъ учи́ти и́хъ, я́ко подоба́єтъ Сы́ну Человѣ́ческому мно́го пострада́ти, и искуше́ну бы́ти от ста́рецъ и архієре́й и кни́жникъ, и убіє́ну бы́ти, и въ тре́тій де́нь воскре́снути. | І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне. |
|
32
|
32
|
| И не обину́яся сло́во глаго́лаше. И пріє́мь Єго́ Пе́тръ, нача́тъ прети́ти Єму́. | І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому. |
|
33
|
33
|
| О́нъ же обра́щься и воззрѣ́въ на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ви, глаго́ля: иди́ за Мно́ю, сатано́: я́ко не мы́слиши, я́же [су́ть] Бо́жія, но я́же человѣ́ческа. | Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське. |
|
34
|
34
|
| И призва́въ наро́ды со ученики́ Свои́ми, рече́ и́мъ: и́же хо́щетъ по Мнѣ́ ити́, да отве́ржется себе́, и во́зметъ кре́стъ сво́й, и по Мнѣ́ гряде́тъ: | І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. |
|
35
|
35
|
| и́же бо а́ще хо́щетъ ду́шу свою́ спасти́, погуби́тъ ю́: а и́же погуби́тъ ду́шу свою́ Мене́ ра́ди и Єва́нгеліа, то́й спасе́тъ ю́: | Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. |
|
36
|
36
|
| ка́я бо по́льза человѣ́ку, а́ще пріобря́щетъ мі́ръ ве́сь, и отщети́тъ ду́шу свою́? | Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? |
|
37
|
37
|
| или́ что́ да́стъ человѣ́къ измѣ́ну на души́ своє́й? | Або що дасть людина взамін за душу свою? |
|
38
|
38
|
| И́же бо а́ще постыди́тся Мене́ и Мои́хъ слове́съ въ ро́дѣ се́мъ прелюбодѣ́йнѣмъ и грѣ́шнѣмъ, и Сы́нъ Человѣ́ческій постыди́тся єго́, єгда́ пріи́детъ во сла́вѣ Отца́ Своєго́ со А́нгелы святы́ми. | Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими. |
