Главa ‹
|
Глава 10
|
1
|
1
|
М{хи ўмeршыz згноsютъ є3лeа слaдость: чeстно мaлое мyдрости пaче слaвы вели1ки безyміz. | Мертві мухи псують і роблять смердючою запашну масть мироварника: те саме робить невелика глупота шанованої людини з її мудрістю і честю. |
2
|
2
|
Сeрдце мyдрагw њдеснyю є3гw2, сeрдце же безyмнагw њшyюю є3гw2: | Серце мудрого — на праву сторону, а серце нерозумного — на ліву. |
3
|
3
|
и3 въ пyть є3гдA безyмный и4детъ, сeрдце є3гw2 лишaетсz, и3 ±же помышлsетъ, вс‰ безyміе сyть. | Якою б дорогою не йшов нерозумний, у нього завжди бракує глузду, і всякому він висловить, що він нерозумний. |
4
|
4
|
Ѓще дyхъ владёющагw взhдетъ на тS, мёста твоегw2 не њстaви: ћкw и3зцэлeніе ўтоли1тъ грэхи2 вели6ки. | Якщо гнів начальника запалає на тебе, то не залишай місця твого; тому що покірливість покриває і великі провини. |
5
|
5
|
Е$сть лукaвство, є4же ви1дэхъ под8 с0лнцемъ, ѓки нев0льно и3зhде t лицA владёющагw: | Є зло, яке бачив я під сонцем, це — ніби погрішність, яка йде від володаря: |
6
|
6
|
вдaнъ безyмный въ высwты2 вели6ки, ґ богaтіи во смирeнныхъ сsдутъ: | невігластво ставиться на велику висоту, а багаті сидять низько. |
7
|
7
|
ви1дэхъ рабHвъ на к0нехъ, и3 кнzзeй и3дyщихъ ћкw рабHвъ на земли2. | Бачив я рабів на конях, а князів, які ходять, подібно до рабів, пішки. |
8
|
8
|
Копazй ћму впадeтъ въ ню2, и3 разорsющаго њгрaду ўгрhзнетъ є3го2 ѕмjй. | Хто копає яму, той упаде у неї, і хто руйнує огорожу, того вжалить змій. |
9
|
9
|
И#з8eмлzй кaменіе поболи1тъ t ни1хъ, разсэцazй дровA бэдY пріи1метъ въ ни1хъ: | Хто пересуває камені, той може надсадити себе, і хто коле дрова, той може піддати себе небезпеці від них. |
10
|
10
|
ѓще спадeтъ сёчиво, и3 сaмъ лицeмъ смzтeтсz: и3 си6лы ўкрэпи1тъ, и3 и3з8oби1ліе мyжу мyдрость. | Якщо затупиться сокира, і якщо лезо її не буде загострене, то потрібно буде напружувати сили; мудрість уміє це виправити. |
11
|
11
|
Ѓще ўгрhзнетъ ѕмjй не въ шептЁ, и3 нёсть и3зли1шества њбавaющему. | Якщо змій ужалить без заговорювання, то не кращий за нього і злоязичний. |
12
|
12
|
СловесA ќстъ премyдрагw благодaть, ўстнё же безyмнагw потопsтъ є3го2: | Слова з уст мудрого — благодать, а вуста нерозумного гублять його ж: |
13
|
13
|
начaло словeсъ ќстъ є3гw2 безyміе, и3 послBднzz ќстъ є3гw2 прeлесть лукaва. | початок слів з уст його — глупота, а кінець промови з уст його — безумство. |
14
|
14
|
Безyмный ўмножaетъ словесA: не разумЁ человёкъ, что2 бhвшее и3 что2 бyдущее, что2 созади2 є3гw2, (и3) кто2 возвэсти1тъ є3мY; | Нерозумний наговорює багато, хоч людина не знає, що буде, і хто скаже йому, що буде після нього? |
15
|
15
|
Трyдъ безyмныхъ њѕл0битъ и5хъ, и4же не разумЁ и3ти2 во грaдъ. | Труд нерозумного стомлює його, тому що не знає навіть дороги у місто. |
16
|
16
|
Г0ре тебЁ, грaде, въ нeмже цaрь тв0й ю4нъ, и3 кн‰зи твои2 рaнw kдsтъ. | Горе тобі, земле, коли цар твій отрок, і коли князі твої їдять рано! |
17
|
17
|
Блажeнна ты2, землE, є3sже цaрь тв0й сhнъ своб0дныхъ, и3 кн‰зи твои2 во врeмz kдsтъ въ си1лэ и3 не постыдsтсz. | Благо тобі, земле, коли цар у тебе зі шляхетного роду, і князі твої їдять вчасно, для підкріплення, а не для пересичення! |
18
|
18
|
Въ лёностехъ смири1тсz стр0пъ, и3 въ прaзднествэ рyкъ прокaплетъ хрaмина. | Від лінощів обвисне стеля, і коли опустяться руки, то протече дім. |
19
|
19
|
Во смёхъ творsтъ хлёбъ и3 віно2 и3 є3лeй, є4же весели1тисz живyщымъ: и3 сребрA со смирeніемъ послyшаютъ всsчєскаz. | Бенкети влаштовуються для задоволення, і вино веселить життя; а за усе відповідає срібло. |
20
|
20
|
И# въ с0вэсти ќбw твоeй не клени2 царS, и3 въ клёти л0жницы твоеS не клени2 богaтаго: ћкw пти1ца небeснаz донесeтъ глaсъ тв0й, и3 и3мёzй крилB возвэсти1тъ сл0во твоE. | Навіть і в думках твоїх не лихослов царя, і у спальній кімнаті твоїй не лихослов багатого; тому що птах небесний може перенести слово твоє, і крилатий — переказати промову твою. |