Главa в7i
|
Глава 12
|
1
|
1
|
(За? н7G.) И# начaтъ и5мъ въ при1тчахъ гlати: віногрaдъ насади2 человёкъ, и3 њгради2 њпл0томъ, и3 и3скопA точи1ло, и3 создA ст0лпъ, и3 предадE є3го2 тzжaтелємъ [дёлателємъ], и3 tи1де. | І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав. |
2
|
2
|
И# послA къ тzжaтелємъ во врeмz рабA, да t тzжaтєль пріи1метъ t плодA віногрaда: | І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника. |
3
|
3
|
nни1 же є4мше є3го2 би1ша и3 њтослaша тщA. | Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим. |
4
|
4
|
И# пaки послA къ ни6мъ другaго рабA: и3 того2 кaменіемъ би1вше, проби1ша главY є3мY и3 послaша безчeстна. | Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям. |
5
|
5
|
И# пaки и3н0го послA: и3 того2 ўби1ша: и3 мнHги и4ны, w4вы ќбw бію1ще, w4вы же ўбивaюще. | І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали. |
6
|
6
|
Е#щE u5бо є3ди1наго сhна и3мЁ возлю1бленнаго своего2, послA и3 того2 къ ни6мъ послэди2, глаг0лz, ћкw ўсрамsтсz сhна моегw2. | Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого. |
7
|
7
|
Џни же тzжaтелє рёша къ себЁ, ћкw сeй є4сть наслёдникъ: пріиди1те, ўбіeмъ є3го2, и3 нaше бyдетъ наслёдствіе. | Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша. |
8
|
8
|
И# є4мше є3го2 ўби1ша и3 и3зверг0ша є3го2 в0нъ и3з8 віногрaда. | І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника. |
9
|
9
|
Что2 u5бо сотвори1тъ госп0дь віногрaда; Пріи1детъ и3 погуби1тъ тzжaтєли и3 дaстъ віногрaдъ и3нBмъ. | Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим. |
10
|
10
|
Ни писaніz ли сегw2 чли2 є3стE: кaмень, є3г0же не въ рzдY сотвори1ша зи1ждущіи, сeй бhсть во главY ќгла: | Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. |
11
|
11
|
t гDа бhсть сіE, и3 є4сть ди1вно во џчію нaшєю; | Це від Господа, і дивним є в очах наших. |
12
|
12
|
И# и3скaху є3го2 ћти, и3 ўбоsшасz нар0да: разумёша бо, ћкw къ ни6мъ при1тчу речE: и3 њстaвльше є3го2 tид0ша. | І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли. |
13
|
13
|
(За? н7д7.) И# послaша къ немY нBкіz t фарісє1й и3 и3рwдіaнъ, да є3го2 њбольстsтъ сл0вомъ. | І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові. |
14
|
14
|
Nни1 же пришeдше глаг0лаша є3мY: ўч™лю, вёмы, ћкw и4стиненъ є3си2 и3 не ради1ши ни њ к0мже: не зри1ши бо на лицE человёкwвъ, но вои1стинну пути2 б9ію ўчи1ши: дост0итъ ли кинс0нъ кeсареви дaти, и3ли2 ни2; дaмы ли, и3ли2 не дaмы; | Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? |
15
|
15
|
Џнъ же вёдый и4хъ лицемёріе, речE и4мъ: чт0 мz и3скушaете; принеси1те ми2 пёнzзь, да ви1жу. | Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його. |
16
|
16
|
Nни1 же принес0ша. И# гlа и5мъ: чjй w4бразъ сjй и3 написaніе; Nни1 же рёша є3мY: кeсаревъ. | Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря. |
17
|
17
|
И# tвэщaвъ ї}съ речE и5мъ: воздади1те кeсарєва кeсареви и3 б9іz бGови. И# чуди1шасz њ нeмъ. | Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому. |
18
|
18
|
(За? н7е7.) И# пріид0ша саддукeє къ немY, и5же глаг0лютъ воскrнію не бhти: и3 вопроси1ша є3го2, глаг0люще: | Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує вос-кресіння, і запитали Його, кажучи: |
19
|
19
|
ўч™лю, мwmсeй написA нaмъ, ћкw ѓще комY брaтъ ќмретъ и3 њстaвитъ женY, ґ ч†дъ не њстaвитъ: да п0йметъ брaтъ є3гw2 женY є3гw2 и3 воскреси1тъ сёмz брaту своемY. | Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму. |
20
|
20
|
Сeдмь брaтій бЁ: и3 пeрвый поsтъ женY и3 ўмирaz не њстaви сёмене: | Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. |
21
|
21
|
и3 вторhй поsтъ ю5 и3 ќмре, и3 ни т0й њстaви сёмене: и3 трeтій тaкожде: | Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. |
22
|
22
|
и3 поsша ю5 сeдмь и3 не њстaвиша сёмене: послэди1 же всёхъ ќмре и3 женA. | Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. |
23
|
23
|
Въ воскrніе u5бо, є3гдA воскрeснутъ, кот0рому и4хъ бyдетъ женA: сeдмь бо и3мёша ю5 женY. | Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку. |
24
|
24
|
И# tвэщaвъ ї}съ речE и5мъ: не сегH ли рaди прельщaетесz, не вёдуще писaніz, ни си1лы б9іz; | Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? |
25
|
25
|
є3гдa бо и3з8 мeртвыхъ воскрeснутъ, ни жeнzтсz, ни посzгaютъ, но сyть ћкw ѓгGли на нб7сёхъ: | Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах. |
26
|
26
|
њ мeртвыхъ же, ћкw востаю1тъ, нёсте ли чли2 въ кни1гахъ мwmсeовыхъ, при купинЁ ћкw речE є3мY бGъ, гlz: ѓзъ бGъ ґвраaмовъ и3 бGъ їсаaковъ и3 бGъ їaкwвль; | А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? |
27
|
27
|
нёсть бGъ мeртвыхъ, но бGъ живhхъ: вы2 u5бо мн0гw прельщaетесz. | Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь. |
28
|
28
|
(За? н7ѕ7.) И# пристyпль є3ди1нъ t кни6жникъ, слhшавъ и5хъ стzзaющихсz и3 ви1дэвъ, ћкw д0брэ tвэщA и5мъ, вопроси2 є3го2: кaz є4сть пeрваz всёхъ зaповэдій; | І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? |
29
|
29
|
Ї}съ же tвэщA є3мY: ћкw пeрвэйши всёхъ зaповэдій: слhши, ї}лю, гDь бGъ вaшъ гDь є3ди1нъ є4сть: | Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. |
30
|
30
|
и3 возлю1биши гDа бGа твоего2 всёмъ сeрдцемъ твои1мъ, и3 всeю душeю твоeю, и3 всёмъ ўм0мъ твои1мъ, и3 всeю крёпостію твоeю: сіS є4сть пeрваz зaповэдь. | І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! |
31
|
31
|
И# вторaz под0бна є4й: возлю1биши бли1жнzго своего2 ћкw сaмъ себE. Б0лшаz сею2 и4на зaповэдь нёсть. | І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. |
32
|
32
|
И# речE є3мY кни1жникъ: д0брэ, ўч™лю, вои1стинну рeклъ є3си2, ћкw є3ди1нъ є4сть бGъ, и3 нёсть и4нъ рaзвэ є3гw2: | Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; |
33
|
33
|
и3 є4же люби1ти є3го2 всёмъ сeрдцемъ, и3 всёмъ рaзумомъ, и3 всeю душeю, и3 всeю крёпостію: и3 є4же люби1ти бли1жнzго ћкw себE, б0лэ є4сть всёхъ всесожжeній и3 жeртвъ. | і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. |
34
|
34
|
Ї}съ же ви1дэвъ, ћкw смhсленнw tвэщA, речE є3мY: не далeче є3си2 t цrтвіz б9іz. И# никт0же смёzше ктомY є3го2 вопроси1ти. | Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його. |
35
|
35
|
И# tвэщaвъ ї}съ гlаше, ўчS въ цeркви: кaкw глаг0лютъ кни1жницы, ћкw хrт0съ сн7ъ є4сть дв7довъ; | Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? |
36
|
36
|
Т0й бо дв7дъ речE д¦омъ с™hмъ: гlа гDь гDеви моемY: сэди2 њ деснyю менє2, д0ндеже положY враги2 тво‰ подн0жіе ногaма твои1ма. | Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. |
37
|
37
|
Сaмъ u5бо дв7дъ глаг0летъ є3го2 гDа: и3 tкyду сн7ъ є3мY є4сть; И# мн0гъ нар0дъ послyшаше є3го2 въ слaдость. | Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою. |
38
|
38
|
(За? н7з7.) И# гlаше и5мъ во ў§ніи своeмъ: блюди1тесz t кни6жникъ, хотsщихъ во њдэsніихъ ходи1ти, и3 цэлов†ніz на т0ржищихъ, | І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, |
39
|
39
|
и3 преждесэд†ніz на с0нмищихъ, и3 первовозлеж†ніz на вeчерzхъ: | сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — |
40
|
40
|
поzдaюще д0мы вдови1цъ и3 непщевaніемъ над0лзэ молsщесz, сjи пріи1мутъ ли1шшее њсуждeніе. | ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження. |
41
|
41
|
И# сёдъ ї}съ прsмw сокр0вищному храни1лищу, зрsше, кaкw нар0дъ мeщетъ мёдь въ сокр0вищное храни1лище. И# мн0зи богaтіи вметaху мнHга. | І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. |
42
|
42
|
И# пришeдши є3ди1на вдови1ца ўб0га, ввeрже лє1птэ двЁ, є4же є4сть кодрaнтъ. | Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. |
43
|
43
|
И# призвaвъ ўчн7ки2 сво‰, речE и5мъ: ґми1нь гlю вaмъ, ћкw вдови1ца сіS ўб0гаz мн0жае всёхъ ввeрже вметaющихъ въ сокр0вищное храни1лище: | Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, |
44
|
44
|
вси1 бо t и3збhтка своегw2 вверг0ша: сіs же t лишeніz своегw2 вс‰, є3ли6ка и3мёzше, ввeрже, всE житіE своE. | бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій. |