Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ г҃і

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
И҆ бы́сть по си́хъ, и҆ оу҆ а҆вессалѡ́ма сы́на даві́дова бѣ̀ сестра̀ добра̀ взо́ромъ ѕѣлѡ̀, и҆́мѧ же є҆́й ѳама́рь, и҆ возлюбѝ ю҆̀ а҆мнѡ́нъ сы́нъ даві́довъ:	І було після того: в Авессалома, сина Давидового, була сестра красива, на ім’я Фамар, і полюбив її Амнон, син Давида.
2	2
и҆ скорбѧ́ше а҆мнѡ́нъ, ꙗ҆́кѡ и҆ разболѣ́тисѧ (є҆мꙋ̀) сестры̀ своеѧ̀ ра́ди ѳама́ры, занѐ дѣ́ва бѧ́ше сїѧ̀, и҆ не оу҆до́бно бѣ̀ пред̾ ѻ҆чи́ма а҆мнѡ́нима что̀ сотвори́ти є҆́й.	Й уболівав Амнон до того, що занедужав через Фамар, сестру свою; тому що вона була дівчина, і Амнону здавалося тяжким що-небудь зробити з нею.
3	3
И҆ бѣ̀ а҆мнѡ́нꙋ дрꙋ́гъ, и҆́мѧ же є҆мꙋ̀ і҆ѡнада́въ, сы́нъ самаа̀ бра́та даві́дова, и҆ і҆ѡнада́въ мꙋ́жъ мꙋ́дръ ѕѣлѡ̀.	Але в Амнона був друг, на ім’я Іонадав, син Самая, брата Давидового; і був Іонадав людиною дуже хитрою.
4	4
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ (і҆ѡнада́въ): что́ ти, ꙗ҆́кѡ ты̀ та́кѡ боли́ши, сы́не царе́въ, оу҆́трѡ оу҆́трѡ; и҆ не возвѣща́еши мѝ; И҆ речѐ є҆мꙋ̀ а҆мнѡ́нъ: ѳама́рꙋ сестрꙋ̀ а҆вессалѡ́ма бра́та моегѡ̀ а҆́зъ люблю̀.	І він сказав йому: від чого ти так худнеш з кожним днем, сину царя, — чи не відкриєш мені? І сказав йому Амнон: Фамар, сестру Авессалома, брата мого, люблю я.
5	5
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ і҆ѡнада́въ: лѧ́зи на посте́ли твое́й и҆ разболи́сѧ, и҆ вни́детъ ѻ҆те́цъ тво́й ви́дѣти тѧ̀, и҆ рече́ши къ немꙋ̀: да прїи́детъ нн҃ѣ ѳама́рь сестра̀ моѧ̀, и҆ да мѝ да́стъ ꙗ҆́сти, и҆ да сотвори́тъ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма снѣ́дь, да оу҆ви́ждꙋ и҆ вкꙋшꙋ̀ ѿ рꙋ́къ є҆ѧ̀.	І сказав йому Іонадав: лягай у постіль твою, і прикинься хворим; і коли батько твій прийде відвідати тебе, скажи йому: нехай прийде Фамар, сестра моя, і підкріпить мене їжею, приготувавши страву на моїх очах, щоб я бачив, і їв з рук її.
6	6
И҆ лѧ́же а҆мнѡ́нъ и҆ разболѣ́сѧ: и҆ вни́де ца́рь ви́дѣти є҆го̀. И҆ речѐ а҆мнѡ́нъ къ царю̀: да прїи́детъ нн҃ѣ ѳама́рь сестра̀ моѧ̀ ко мнѣ̀ и҆ да и҆спече́тъ два̀ прѧ̑жма пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, и҆ и҆́мамъ ꙗ҆́сти ѿ рꙋкꙋ̀ є҆ѧ̀.	І ліг Амнон і прикинувся хворим, і прийшов цар відвідати його; і сказав Амнон царю: нехай прийде Фамар, сестра моя, і спече на моїх очах корж, або два, і я поїм з рук її.
7	7
И҆ посла̀ даві́дъ къ ѳама́рѣ въ до́мъ, глаго́лѧ: и҆дѝ нн҃ѣ въ до́мъ а҆мнѡ́на бра́та твоегѡ̀ и҆ сотворѝ є҆мꙋ̀ снѣ́дь.	І послав Давид до Фамар в дім сказати: піди в дім Амнона, брата твого, і приготуй йому страву.
8	8
И҆ и҆́де ѳама́рь въ до́мъ а҆мнѡ́на бра́та своегѡ̀, и҆ то́й лежа́ше. И҆ взѧ̀ тѣ́сто, и҆ смѣсѝ, и҆ оу҆стро́и пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, и҆ и҆спечѐ прѧ̑жма:	І пішла вона в дім брата свого Амнона; а він лежить. І взяла вона борошна і замісила, і приготувала на очах його і спекла коржі,
9	9
и҆ взѧ̀ сковрадꙋ̀ и҆ и҆зложѝ пред̾ него̀, и҆ не восхотѣ̀ ꙗ҆́сти. И҆ речѐ а҆мнѡ́нъ: и҆зжени́те всѧ̑ мꙋ́жы ѿ менє̀. И҆ и҆згна́ша всѧ̑ мꙋ́жы ѿ негѡ̀.	і взяла сковороду і виклала перед ним; але він не хотів їсти. І сказав Амнон: нехай усі вийдуть від мене. І вийшли від нього всі люди,
10	10
И҆ речѐ а҆мнѡ́нъ къ ѳама́рѣ: внеси́ ми снѣ́дь во внꙋ́треннюю хра́минꙋ, и҆ ꙗ҆́мъ ѿ рꙋкꙋ̀ твоє́ю. И҆ взѧ̀ ѳама́рь прѧ̑жма, ꙗ҆̀же и҆спечѐ, и҆ внесѐ а҆мнѡ́нꙋ бра́тꙋ своемꙋ̀ во внꙋ́треннюю хра́минꙋ,	і сказав Амнон Фамар: віднеси страву у внутрішню кімнату, і я поїм з рук твоїх. І взяла Фамар коржі, що приготувала, і віднесла Амнону, братові своєму, у внутрішню кімнату.
11	11
и҆ предста́ви є҆мꙋ̀ да ꙗ҆́стъ. И҆ ꙗ҆́тъ ю҆̀, и҆ речѐ є҆́й: грѧдѝ, лѧ́зи со мно́ю, сестро̀ моѧ̀.	І коли вона поставила перед ним, щоб він їв, то він схопив її, і сказав їй: іди, лягай зі мною, сестро моя.
12	12
И҆ речѐ є҆мꙋ̀: нѝ, бра́те мо́й, не ѡ҆брꙋга́й менѐ, поне́же не сотвори́тсѧ та́кѡ во і҆и҃ли, не сотворѝ безꙋ́мїѧ сегѡ̀:	Але вона сказала: ні, брате мій, не знечещуй мене, тому що не робиться так в Ізраїлі; не роби цього безумства.
13	13
и҆ а҆́зъ ка́мѡ скры́ю безче́стїе моѐ; и҆ ты̀ бꙋ́деши ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ ѿ безꙋ́мныхъ во і҆и҃ли: и҆ нн҃ѣ глаго́ли къ царю̀, да не ѿлꙋчи́тъ менѐ ѿ тебє̀.	І я, куди я піду з моїм нечестям? І ти, ти будеш одним із безумних в Ізраїлі. Ти поговори з царем; він не відмовить віддати мене тобі.
14	14
И҆ не восхотѣ̀ а҆мнѡ́нъ послꙋ́шати гла́са є҆ѧ̀, и҆ преѡдолѣ̀ є҆́й, и҆ смирѝ ю҆̀, и҆ преспа̀ съ не́ю.	Але він не хотів слухати слів її, і переборов її, і зґвалтував її, і лежав з нею.
15	15
И҆ возненави́дѣ ю҆̀ а҆мнѡ́нъ не́навистїю вели́кою ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ ве́лїимъ ненавидѣ́нїемъ возненави́дѣ ю҆̀ па́че любвѐ, є҆́юже люблѧ́ше ю҆̀, и҆ речѐ є҆́й а҆мнѡ́нъ: воста́ни и҆ ѿидѝ.	Потім зненавидів її Амнон величезною ненавистю, так що ненависть, якою він зненавидів її, була сильнішою за любов, яку мав до неї; і сказав Амнон: встань, іди.
16	16
И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ѳама́рь: (нѝ, бра́те,) ꙗ҆́кѡ ѕло́ба бо́лши є҆́сть послѣ́днѧѧ па́че пе́рвыѧ, ю҆́же сотвори́лъ є҆сѝ со мно́ю, є҆́же ѿсла́ти менѐ. И҆ не восхотѣ̀ а҆мнѡ́нъ слы́шати гла́са є҆ѧ̀.	І [Фамар] сказала йому: ні, [брате]; прогнати мене — це зло більше за перше, яке ти зробив із мною. Але він не хотів слухати її.
17	17
И҆ призва̀ ѻ҆́трока своего̀, приста́вника до́мꙋ своегѡ̀, и҆ речѐ є҆мꙋ̀: ѿслѝ нн҃ѣ сїю̀ ѿ менє̀ во́нъ, и҆ заключѝ двє́ри в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀.	І покликав слугу свого, який служив йому, і сказав: прожени цю від мене геть і замкни двері за нею.
18	18
И҆ бѣ̀ ри́за на не́й и҆спещре́на, поне́же та́кѡ ѡ҆блача́хꙋсѧ дщє́ри царє́вы, сꙋ́щыѧ дѣви̑цы, во ѻ҆дє́жды своѧ̑. И҆ и҆зведѐ ю҆̀ во́нъ слꙋга̀ є҆гѡ̀ и҆ затворѝ двє́ри в̾слѣ́дъ є҆ѧ̀.	На ній був різнобарвний одяг, бо такий верхній одяг носили царські дочки-дівчата. І вивів її слуга геть і замкнув за нею двері.
19	19
И҆ взѧ̀ ѳама́рь пе́пелъ, и҆ насы́па на главꙋ̀ свою̀, и҆ ѻ҆де́ждꙋ и҆спещре́ннꙋю растерза̀ на себѣ̀, и҆ возложѝ рꙋ́цѣ своѝ на главꙋ̀ свою̀, и҆ и҆дꙋ́щи и҆дѧ́ше и҆ вопїѧ́ше.	І посипала Фамар попелом голову свою, і роздерла різнобарвний одяг, який мала на собі, і поклала руки свої на голову свою, і так ішла і волала.
20	20
И҆ речѐ къ не́й а҆вессалѡ́мъ бра́тъ є҆ѧ̀: є҆да̀ а҆мнѡ́нъ бра́тъ тво́й бы́сть съ тобо́ю; и҆ нн҃ѣ, сестро̀ моѧ̀, оу҆молчѝ, ꙗ҆́кѡ бра́тъ тво́й є҆́сть: не полага́й на се́рдцы твое́мъ є҆́же глаго́лати сло́во сїѐ. И҆ сѣ́де ѳама́рь вдо́вствꙋющи въ домꙋ̀ а҆вессалѡ́ма бра́та своегѡ̀.	І сказав їй Авессалом, брат її: чи не Амнон, брат твій, був з тобою? — але тепер мовчи, сестро моя; він — брат твій; не тужи серцем твоїм про цю справу. І жила Фамар на самоті в домі Авессалома, брата свого.
21	21
И҆ слы́ша ца́рь даві́дъ всѧ̑ словеса̀ сїѧ̑, и҆ разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀, и҆ не ѡ҆печа́ли дꙋ́ха а҆мнѡ́на сы́на своегѡ̀, поне́же люблѧ́ше є҆го̀, ꙗ҆́кѡ пе́рвенецъ бѣ̀ є҆мꙋ̀.	І почув цар Давид про все це, і дуже розгнівався, [але не засмутив духу Амнона, сина свого, тому що любив його, бо він був первісток його].
22	22
И҆ не глаго́ла а҆вессалѡ́мъ со а҆мнѡ́номъ ни ѡ҆ добрѣ̀, ни ѡ҆ ѕлѣ̀, поне́же возненави́дѣ а҆вессалѡ́мъ а҆мнѡ́на тогѡ̀ ра́ди, поне́же ѳама́рꙋ сестрꙋ̀ є҆гѡ̀ ѡ҆брꙋга́лъ.	Авессалом же не говорив з Амноном ні поганого, ні доброго; бо зненавидів Авессалом Амнона за те, що він знечестив Фамар, сестру його.
23	23
И҆ бы́сть по двꙋ́хъ лѣ́тѣхъ дні́й, и҆ бѣ́ша стригꙋ́ще (ѻ҆́вцы) а҆вессалѡ́мѡвы (рабѝ) въ веласѡ́рѣ бли́з̾ є҆фре́ма: и҆ призва̀ а҆вессалѡ́мъ всѧ̑ сы́ны царє́вы.	Через два роки було стриження овець в Авессалома у Ваал-Гацорі, що в Єфрема, і покликав Авессалом усіх синів царських.
24	24
И҆ прїи́де а҆вессалѡ́мъ ко царю̀ и҆ речѐ: сѐ, нн҃ѣ стригꙋ́тъ рабꙋ̀ твоемꙋ̀, да и҆́детъ оу҆̀бо ца́рь и҆ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ съ рабо́мъ твои́мъ.	І прийшов Авессалом до царя і сказав: ось, нині стриження овець у раба твого; нехай піде цар і слуги його з рабом твоїм.
25	25
И҆ речѐ ца́рь ко а҆вессалѡ́мꙋ: нѝ, сы́не мо́й, да не по́йдемъ всѝ мы̀, и҆ да не ѡ҆тѧготи́мъ тѧ̀. И҆ нꙋжда́ше є҆го̀: и҆ не восхотѣ̀ (ца́рь) и҆тѝ, и҆ благословѝ є҆го̀.	Але цар сказав Авессалому: ні, сину мій, ми не підемо всі, щоб не бути тобі за тягар. І сильно просив його Авессалом; але він не захотів іти, і благословив його.
26	26
И҆ речѐ а҆вессалѡ́мъ къ немꙋ̀: а҆́ще же нѝ, понѐ да и҆́детъ съ на́ми а҆мнѡ́нъ бра́тъ мо́й. И҆ речѐ є҆мꙋ̀ ца́рь: почто̀ и҆́детъ съ тобо́ю а҆мнѡ́нъ;	І сказав йому Авессалом: принаймні нехай піде з нами Амнон, брат мій. І сказав йому цар: навіщо йому йти з тобою?
27	27
И҆ принꙋ́ди є҆го̀ а҆вессалѡ́мъ, и҆ ѿпꙋстѝ съ ни́мъ а҆мнѡ́на и҆ всѧ̑ сы́ны царє́вы. И҆ сотворѝ а҆вессалѡ́мъ пи́ръ, ꙗ҆́коже твори́тъ пи́ръ ца́рь.	Але Авессалом ублагав його, і він відпустив з ним Амнона і всіх царських синів; [і зробив Авессалом бенкет, як цар робить бенкет].
28	28
И҆ заповѣ́да а҆вессалѡ́мъ ѻ҆трокѡ́мъ свои̑мъ, глаго́лѧ: ви́дите є҆гда̀ возблажа́етъ се́рдце а҆мнѡ́не ѿ вїна̀, и҆ рекꙋ̀ ва́мъ: порази́те а҆мнѡ́на, и҆ оу҆мертви́те є҆го̀: не оу҆бо́йтесѧ, ꙗ҆́кѡ не а҆́зъ ли є҆́смь повелѣва́ѧй ва́мъ; мꙋжа́йтесѧ и҆ бꙋ́дите въ сы́ны си́лы.	Авессалом же наказав слугам своїм, сказавши: дивіться, як тільки розвеселиться серце Амнона від вина, і я скажу вам: «уразьте Амнона», тоді убийте його, не бійтеся; це я наказую вам, будьте сміливі й мужні.
29	29
И҆ сотвори́ша ѻ҆́троцы а҆вессалѡ́мли а҆мнѡ́нꙋ, ꙗ҆́коже заповѣ́да и҆̀мъ а҆вессалѡ́мъ. И҆ воста́ша всѝ сы́нове царє́вы, и҆ всѣ́де кі́йждо на мска̀ своего̀, и҆ бѣжа́ша.	І вчинили слуги Авессалома з Амноном, як наказав Авессалом. Тоді встали всі царські сини, сіли кожен на мула свого й утекли.
30	30
И҆ бы́сть, сꙋ́щымъ и҆̀мъ на пꙋтѝ, и҆ слꙋ́хъ до́йде до даві́да, глаго́лѧ: и҆збѝ а҆вессалѡ́мъ всѧ̑ сы́ны царє́вы, и҆ не и҆збы́сть ѿ ни́хъ ни є҆ди́нъ.	Коли вони були ще в дорозі, дійшла чутка до Давида, що Авессалом умертвив усіх царських синів, і не залишилося жодного з них.
31	31
И҆ воста̀ ца́рь, и҆ растерза̀ ри̑зы своѧ̑, и҆ лѧ́же на землѝ, и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ предстоѧ́щїи є҆мꙋ̀ растерза́ша ри̑зы своѧ̑.	І встав цар, і роздер одяг свій, і простягнувся на землі, і всі слуги його, які стоять перед ним, роздерли одяг свій.
32	32
И҆ речѐ і҆ѡнада́въ, сы́нъ самаа̀ бра́та даві́дова, и҆ речѐ: да не рече́тъ господи́нъ мо́й ца́рь, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ ѻ҆́троки сы́ны царє́вы оу҆бѝ, но а҆мнѡ́нъ є҆́сть є҆ди́нъ оу҆бїе́нъ, ꙗ҆́кѡ то́й и҆з̾ оу҆́стъ а҆вессалѡ́мꙋ не и҆схожда́ше, ѿне́лѣже ѡ҆брꙋга̀ сестрꙋ̀ є҆гѡ̀ ѳама́рꙋ:	Але Іонадав, син Самая, брата Давидового, сказав: нехай не думає господар мій [цар], що всіх отроків, царських синів, умертвили; один тільки Амнон помер, тому що в Авессалома був цей задум з того дня, як Амнон знечестив сестру його;
33	33
и҆ нн҃ѣ да не полага́етъ господи́нъ мо́й ца́рь словесѐ на се́рдцы свое́мъ, глаго́лѧ: всѝ сы́нове царє́вы оу҆мро́ша: ꙗ҆́кѡ а҆мнѡ́нъ є҆ди́нъ оу҆́мре.	отже, нехай господар мій, цар, не тривожиться думкою про те, начебто померли всі царські сини: помер один тільки Амнон.
34	34
И҆ побѣжѐ а҆вессалѡ́мъ. И҆ воздви́же ѻ҆́трокъ стра́жъ ѻ҆чеса̀ своѧ̑ и҆ ви́дѣ: и҆ сѐ, лю́дїе мно́зи и҆дꙋ́ще пꙋте́мъ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ со страны̀ го́ръ въ низхожде́нїе. И҆ прїи́де стра́жъ и҆ возвѣстѝ царю̀ и҆ речѐ: мꙋ́жы ви́дѣхъ ѿ пꙋтѝ ѡ҆ро́нска со страны̀ горы̀.	І втік Авессалом. І підняв слуга, який стояв на сторожі, очі свої, і побачив: ось, багато народу йде по дорозі на схилі гори. [І прийшов вартовий, і сповістив царю, і сказав: я бачив людей на дорозі Оронській на схилі гори.]
35	35
И҆ речѐ і҆ѡнада́въ ко царю̀: сѐ, сы́нове царє́вы прихо́дѧтъ: по словесѝ раба̀ твоегѡ̀, та́кѡ бы́сть.	Тоді Іонадав сказав цареві: це йдуть царські сини; як говорив раб твій, так і є.
36	36
И҆ бы́сть є҆гда̀ сконча̀ глаго́лѧ, и҆ сѐ, сы́нове царє́вы прїидо́ша и҆ воздвиго́ша гла́съ сво́й и҆ пла́каша: и҆ са́мъ ца́рь и҆ всѝ ѻ҆́троцы є҆гѡ̀ пла́каша пла́чемъ вели́кимъ ѕѣлѡ̀.	І ледь тільки сказав він це, ось прийшли царські сини, і підняли крик і плакали. І сам цар і всі слуги його плакали дуже великим плачем.
37	37
И҆ а҆вессалѡ́мъ оу҆бѣжѐ, и҆ прїи́де ко ѳо́лмꙋ сы́нꙋ є҆мїꙋ́да, царю̀ гедсꙋ́рскꙋ, въ зе́млю хамааха́дскꙋ. И҆ пла́каше даві́дъ ца́рь ѡ҆ сы́нѣ свое́мъ всѧ̑ дни̑.	Авессалом же утік і пішов до Фалмая, сина Емиуда, царя Гессурського [у землю Хамаахадську]. І плакав [цар] Давид за сином своїм в усі дні.
38	38
И҆ а҆вессалѡ́мъ оу҆бѣжѐ, и҆ и҆́де въ гедсꙋ́ръ, и҆ бѣ̀ та́мѡ трѝ лѣ̑та.	Авессалом утік і прийшов у Гессур і пробув там три роки.
39	39
И҆ ѡ҆ста́ви ца́рь даві́дъ и҆зы́ти в̾слѣ́дъ а҆вессалѡ́ма, ꙗ҆́кѡ оу҆тѣ́шисѧ ѡ҆ а҆мнѡ́нѣ, ꙗ҆́кѡ оу҆́мре.	І не став цар Давид переслідувати Авессалома; бо втішився після смерти Амнона.

← Глава́ в҃і

Глава́ д҃і →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт