Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ к҃г

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Глава́ к҃г	Глава 23

1	1
(Заⷱ҇ м҃з҃.) Воззрѣ́въ же па́ѵелъ на со́нмъ, речѐ: мꙋ́жїе бра́тїе, а҆́зъ все́ю со́вѣстїю бл҃го́ю жи́телствовахъ пред̾ бг҃омъ да́же до сегѡ̀ днѐ.	Павло, звівши погляд на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня».
2	2
А҆рхїере́й же а҆на́нїа повелѣ̀ предстоѧ́щымъ є҆мꙋ̀ би́ти є҆гѡ̀ оу҆ста̀.	Первосвященик же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його по устах.
3	3
Тогда̀ па́ѵелъ речѐ къ немꙋ̀: би́ти тѧ̀ и҆́мать бг҃ъ, стѣно̀ пова́пленаѧ: и҆ ты̀ сѣди́ши сꙋдѧ́ ми по зако́нꙋ, престꙋпа́ѧ же зако́нъ вели́ши, да бїю́тъ мѧ̀.	Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, і, супроти закону, велиш бити мене».
4	4
Предстоѧ́щїи же рѣ́ша: а҆рхїере́ю ли бж҃їю досажда́еши;	А ті, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?»
5	5
Рече́ же па́ѵелъ: не вѣ́дахъ, бра́тїе, ꙗ҆́кѡ а҆рхїере́й є҆́сть: пи́сано бо є҆́сть: кнѧ́зю люді́й твои́хъ да не рече́ши ѕла̀.	Павло сказав: «Я не знав, браття, що він первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов».
6	6
Разꙋмѣ́въ же па́ѵелъ, ꙗ҆́кѡ є҆ди́на ча́сть є҆́сть саддꙋкє́й, дрꙋга́ѧ же фарїсє́й, воззва̀ въ со́нмищи: мꙋ́жїе бра́тїе, а҆́зъ фарїсе́й є҆́смь, сы́нъ фарїсе́овъ: ѡ҆ оу҆пова́нїи и҆ ѡ҆ воскрⷭ҇нїи ме́ртвыхъ а҆́зъ сꙋ́дъ прїе́млю.	Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виголосив у синедріоні: «Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять».
7	7
Се́ же є҆мꙋ̀ ре́кшꙋ, бы́сть ра́спрѧ междꙋ̀ саддꙋкє́и и҆ фарїсє́и, и҆ раздѣли́сѧ наро́дъ:	Коли він це сказав, стався розбрат між фарисеями і саддукеями, і збори розділилися.
8	8
саддꙋке́є бо глаго́лютъ не бы́ти воскрⷭ҇нїѧ, ни а҆́гг҃ла, ни дх҃а: фарїсе́є же и҆сповѣ́дꙋютъ ѻ҆боѧ̀.	Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають і те, й інше.
9	9
Бы́сть же кли́чь вели́къ, и҆ воста́вше кни́жницы ча́сти фарїсе́йскїѧ прѧ́хꙋсѧ междꙋ̀ собо́ю, глаго́люще: ни є҆ди́но ѕло̀ ѡ҆брѣта́емъ въ человѣ́цѣ се́мъ: а҆́ще же дх҃ъ гл҃а є҆мꙋ̀ и҆лѝ а҆́гг҃лъ, не проти́вимсѧ бг҃ꙋ.	Зчинився великий галас, і книжники фарисейської частини, піднявшись, сперечалися між собою, кажучи: «Hічого лихого не знаходимо ми в цьому чоловікові. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi».
10	10
Мно́зѣ же бы́вшей ра́спри, боѧ́сѧ ты́сѧщникъ, да не растерза́нъ бꙋ́детъ па́ѵелъ ѿ ни́хъ, повелѣ̀ во́инѡмъ сни́ти и҆ восхи́тити є҆го̀ ѿ среды̀ и҆́хъ и҆ вестѝ (є҆го̀) въ по́лкъ.	Та як розлад збільшився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелів воїнам зійти, взяти його з-поміж них і відвести у фортецю.
11	11
Въ наста́вшꙋю же но́щь предста́въ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь, речѐ: дерза́й, па́ѵле: ꙗ҆́коже бо свидѣ́телствовалъ є҆сѝ ꙗ҆̀же ѡ҆ мнѣ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, си́це тѝ подоба́етъ и҆ въ ри́мѣ свидѣ́телствовати.	Hаступної ночі Господь, з’явившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римi».
12	12
Бы́вшꙋ же дню̀, сотво́рше нѣ́цыи ѿ і҆ꙋдє́й совѣ́тъ [навѣ́тъ], заклѧ́ша себѐ, глаго́люще не ꙗ҆́сти ни пи́ти, до́ндеже оу҆бїю́тъ па́ѵла:	Коли настав день, деякі юдеї, порадившись, поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла.
13	13
бѧ́хꙋ же мно́жае четы́редесѧтихъ сїю̀ клѧ́твꙋ сотво́ршїи,	Було їх понад сорок, що поклялися.
14	14
и҆̀же пристꙋ́пльше ко а҆рхїере́ємъ и҆ ста́рцємъ, рѣ́ша: клѧ́твою проклѧ́хомъ себѐ ничто́же вкꙋси́ти, до́ндеже оу҆бїе́мъ па́ѵла:	Вони, прийшовши до первосвящеників і старійшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не уб’ємо Павла.
15	15
нн҃ѣ оу҆̀бо вы̀ скажи́те ты́сѧщникꙋ съ собо́ромъ, ꙗ҆́кѡ да оу҆́трѣ сведе́тъ є҆го̀ къ ва́мъ, а҆́ки бы хотѧ́ще разꙋмѣ́ти и҆звѣ́стнѣе ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ: мы́ же, пре́жде да́же не прибли́житисѧ є҆мꙋ̀, гото́ви є҆смы̀ оу҆би́ти є҆го̀.	Отже, нині ви з синедріоном скажіть тисяцькому, щоб завтра вивів його до нас, ніби ви хочете точніше розглянути справу про нього; а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його».
16	16
Слы́шавъ же сы́нъ сестры̀ па́ѵловы ко́въ, прише́дъ и҆ вше́дъ въ по́лкъ, сказа̀ па́ѵлꙋ.	Почувши про цей замір, син Павлової сестри прийшов і, увійшовши у фортецю, повідомив Павла.
17	17
Призва́въ же па́ѵелъ є҆ди́наго ѿ сѡ́тникъ, речѐ: ю҆́ношꙋ сего̀ ѿведѝ къ ты́сѧщникꙋ: и҆́мать бо нѣ́что сказа́ти є҆мꙋ̀.	Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має дещо сказати йому».
18	18
Ѻ҆́нъ же оу҆̀бо пои́мъ є҆го̀ приведѐ къ ты́сѧщникꙋ и҆ речѐ: оу҆́зникъ па́ѵелъ призва́въ мѧ̀, оу҆молѝ сего̀ ю҆́ношꙋ привестѝ къ тебѣ̀, и҆мꙋ́ща нѣ́что глаго́лати тебѣ̀.	Той, взявши його, привів до тисяцького і сказав: «В’язень Павло покликав мене і просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi».
19	19
Пои́мъ же є҆го̀ за рꙋ́кꙋ ты́сѧщникъ и҆ ѿше́дъ на є҆ди́нѣ, вопроша́ше є҆го̀: что̀ є҆́сть, є҆́же и҆́маши возвѣсти́ти мѝ;	Тисяцький, взявши його за руку і відійшовши з ним, спитав на самоті: «Що таке маєш звістити мені?»
20	20
Рече́ же, ꙗ҆́кѡ і҆ꙋде́є совѣща́ша оу҆моли́ти тѧ̀, ꙗ҆́кѡ да оу҆́трѣ сведе́ши па́ѵла къ ни̑мъ въ собо́ръ, а҆́ки бы хотѧ́щымъ и҆звѣ́стнѣе и҆стѧза́ти ꙗ҆̀же ѡ҆ не́мъ:	Він відповів, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранці вивів Павла до них у синедріон, так ніби вони хочуть точніше дослідити справу про нього.
21	21
ты̀ оу҆̀бо не послꙋ́шай и҆́хъ: ло́вѧтъ бо є҆го̀ ѿ ни́хъ мꙋ́жїе мно́жае четы́редесѧти, и҆̀же заклѧ́ша себѐ ни ꙗ҆́сти ни пи́ти, до́ндеже оу҆бїю́тъ є҆го̀: и҆ нн҃ѣ гото́ви сꙋ́ть, ча́юще ѡ҆бѣща́нїѧ, є҆́же ѿ тебє̀.	Але ти не слухай їх, бо його підстерігають понад сорок чоловік з них, які поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи твого розпорядження.
22	22
Ты́сѧщникъ оу҆̀бо ѿпꙋстѝ ю҆́ношꙋ, завѣща́въ ни є҆ди́номꙋ же повѣ́дати, ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ ꙗ҆ви́лъ є҆сѝ мнѣ̀.	Тоді тисяцький відпустив юнака, сказавши: «Hікому не кажи, що ти повідомив про це мене».
23	23
И҆ призва́въ два̀ нѣ̑кїѧ ѿ сѡ́тникъ, речѐ: оу҆гото́вита (мѝ) во́инѡвъ воѡрꙋже́нныхъ двѣ́стѣ, ꙗ҆́кѡ да и҆́дꙋтъ до кесарі́и, и҆ кѡ́нникъ се́дмьдесѧтъ, и҆ стрѣлє́цъ двѣ́стѣ, ѿ тре́тїѧгѡ часа̀ но́щи:	І, покликавши двох сотників, сказав: «Приготуйте мені двісті озброєних воїнів, і сімдесят кінних, і стрільців двісті, щоб із третьої години ночі ішли до Кесарії.
24	24
и҆ ско́ты привестѝ, да всади́вше па́ѵла прово́дѧтъ до фи́лїѯа и҆ге́мѡна.	Приготуйте також ослів, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелікса».
25	25
Написа́ же (и҆) посла́нїе и҆мꙋ́щее ѡ҆́бразъ се́й:	Hаписав і листа такого змісту:
26	26
клаѵді́й лѷсі́а держа́вномꙋ и҆ге́мѡнꙋ фи́лїѯꙋ ра́доватисѧ:	«Клавдій Лісій високоповажному правителю Феліксу — вітання.
27	27
мꙋ́жа сего̀ ꙗ҆́та ѿ і҆ꙋдє́й и҆ и҆мꙋ́ща оу҆бїе́на бы́ти ѿ ни́хъ, пристꙋ́пль съ вѡ́ины ѿѧ́хъ є҆го̀, оу҆вѣ́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ ри́млѧнинъ є҆́сть:	Цього мужа юдеї схопили і готові були вбити; я, прийшовши з воїнами, відняв його, дізнавшись, що він римський громадянин.
28	28
хотѧ́ же разꙋмѣ́ти винꙋ̀, є҆ѧ́же ра́ди поима́хꙋ на́нь, сведо́хъ є҆го̀ въ со́нмище и҆́хъ:	Потім, бажаючи з’ясувати, в чому його звинувачують, привів його в їхній синедріон
29	29
є҆го́же ѡ҆брѣто́хъ ѡ҆глаго́лꙋема ѡ҆ взыска́нїи зако́на и҆́хъ, ни є҆ди́но же досто́йно сме́рти и҆лѝ оу҆́замъ согрѣше́нїе и҆мꙋ́ща:	і знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому ніякої немає провини, вартої смерти чи кайданів.
30	30
ска́занꙋ же бы́вшꙋ мѝ ко́вꙋ хотѧ́щꙋ бы́ти ѿ і҆ꙋдє́й на мꙋ́жа сего̀, а҆́бїе посла́хъ (є҆го̀) къ тебѣ̀, завѣща́въ и҆ клеветникѡ́мъ (є҆гѡ̀) глаго́лати пред̾ тобо́ю, ꙗ҆̀же на́нь: здра́въ бꙋ́ди.	А почувши, що юдеї замислили зло на цього чоловіка, я негайно надіслав його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь».
31	31
Во́ини же оу҆̀бо по повелѣ́нномꙋ и҆̀мъ, взе́мше па́ѵла, ведо́ша ѡ҆б̾ но́щь во а҆нтїпатрі́дꙋ:	Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночі до Антипатриди.
32	32
во оу҆́трїе же, ѡ҆ста́вльше ко́нники и҆тѝ съ ни́мъ, возврати́шасѧ въ по́лкъ.	А другого дня, залишивши кінних іти з ним, повернулися до фортеці.
33	33
Ѻ҆ни́ же прише́дше въ кесарі́ю и҆ вда́вше посла́нїе и҆ге́мѡнꙋ, предста́виша є҆мꙋ̀ и҆ па́ѵла.	А ті, прийшовши до Кесарії і віддавши листа правителеві, поставили перед ним і Павла.
34	34
Проче́тъ же и҆ге́мѡнъ посла́нїе и҆ вопро́шь, ѿ ко́еѧ ѡ҆́бласти є҆́сть, и҆ оу҆вѣ́дѣвъ, ꙗ҆́кѡ ѿ кїлїкі́и, речѐ:	Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої він області, і, довідавшись, що із Киликії, сказав:
35	35
оу҆слы́шꙋ ѡ҆ тебѣ̀, є҆гда̀ и҆ клеветницы̀ твоѝ прїи́дꙋтъ. И҆ повелѣ̀ въ претѡ́рѣ и҆́рѡдовѣ стрещѝ є҆го̀.	«Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi». І звелів йому бути під вартою в Іродовій преторії.

← Глава́ к҃в

Глава́ к҃д →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт