Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ і҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Глава́ і҃	Глава 10

1	1
(Заⷱ҇ т҃к҃г҃.) Сѣ́нь бо и҆мы́й зако́нъ грѧдꙋ́щихъ бла̑гъ, (а҆) не са́мый ѡ҆́бразъ веще́й, на всѧ́кое лѣ́то тѣ́миже же́ртвами, и҆̀хже прино́сѧтъ вы́нꙋ, никогда́же мо́жетъ пристꙋпа́ющихъ соверши́ти.	Закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
2	2
Поне́же преста́ли бы бы́ти приноси̑мы, ни є҆ди́нꙋ ктомꙋ̀ и҆мꙋ́щымъ со́вѣсть ѡ҆ грѣсѣ́хъ слꙋжа́щымъ, є҆ди́ною ѡ҆чищє́ннымъ.	Інакше їх перестали б приносити, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомости гріхів.
3	3
Но въ ни́хъ воспомина́нїе грѣхѡ́въ на ко́еждо лѣ́то быва́етъ,	Але жертвами щороку нагадується про гріхи,
4	4
невозмо́жно бо кро́ви ю҆́нчей и҆ ко́злей ѿпꙋща́ти грѣхѝ.	бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.
5	5
Тѣ́мже входѧ̀ въ мі́ръ, гл҃етъ: же́ртвы и҆ приноше́нїѧ не восхотѣ́лъ є҆сѝ, тѣ́ло же соверши́лъ мѝ є҆сѝ:	Тому Христос, входячи у світ, говорить: «Жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені.
6	6
всесожже́нїй и҆ [та́кожде] ѡ҆ грѣсѣ̀ не бл҃говоли́лъ є҆сѝ.	Всеспалення і жертви за гріх неугодні Тобі.
7	7
Тогда̀ рѣ́хъ: сѐ, и҆дꙋ̀: въ глави́знѣ кни́жнѣй написа́сѧ ѡ҆ мнѣ̀, є҆́же сотвори́ти во́лю твою̀, бж҃е.	Тоді Я сказав: ось, іду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже».
8	8
Вы́ше гл҃ѧ: ꙗ҆́кѡ же́ртвы и҆ приноше́нїѧ и҆ всесожже́нїй и҆ [та́кожде] ѡ҆ грѣсѣ́хъ не восхотѣ́лъ є҆сѝ, нижѐ бл҃говоли́лъ є҆сѝ: ꙗ҆̀же по зако́нꙋ прино́сѧтсѧ:	Сказавши перше, що ні жертви, ані принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться за законом, — Ти не захотів і не благозволив,
9	9
тогда̀ речѐ: сѐ, и҆дꙋ̀ сотвори́ти во́лю твою̀, бж҃е. Ѿе́млетъ пе́рвое, да второ́е поста́витъ.	потім додав: «Ось іду виконати волю Твою, Боже». Скасовує перше, щоб настановити друге.
10	10
Ѡ҆ не́йже во́ли ѡ҆сщ҃е́ни є҆смы̀ принесе́нїемъ тѣ́ла і҆и҃съ хрⷭ҇то́ва є҆ди́ною.	За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа.
11	11
И҆ всѧ́къ оу҆́бѡ свѧще́нникъ стои́тъ на всѧ́къ де́нь слꙋжѧ̀ и҆ ты̑ѧжде мно́жицею приносѧ̀ жє́ртвы, ꙗ҆̀же никогда́же мо́гꙋтъ ѿѧ́ти грѣхѡ́въ.	І всякий священик щодня стоїть у служінні та багаторазово приносить одні і ті самі жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів.
12	12
Ѻ҆́нъ же є҆ди́нꙋ ѡ҆ грѣсѣ́хъ прине́съ же́ртвꙋ, всегда̀ сѣди́тъ ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а,	Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,
13	13
про́чее ѡ҆жида́ѧ, до́ндеже положа́тсѧ вразѝ є҆гѡ̀ подно́жїе но́гъ є҆гѡ̀:	чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його.
14	14
є҆ди́нѣмъ бо приноше́нїемъ соверши́лъ є҆́сть во вѣ́ки ѡ҆сщ҃а́емыхъ.	Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються.
15	15
Свидѣ́телствꙋетъ же на́мъ и҆ дх҃ъ ст҃ы́й, по рѣче́нномꙋ бо пре́жде:	Про це свідчить нам і Дух Святий, бо сказано:
16	16
се́й завѣ́тъ, є҆го́же завѣща́ю къ ни̑мъ по дне́хъ ѻ҆́нѣхъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, даѧ̀ зако́ны моѧ̑ на сердца̀ и҆́хъ, и҆ въ помышле́нїихъ и҆́хъ напишꙋ̀ и҆̀хъ:	«Ось Завіт, який заповідаю їм після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхні, і в думках їхніх напишу їх,
17	17
(та́же гл҃етъ гдⷭ҇ь:) и҆ грѣхѡ́въ и҆́хъ и҆ беззако́нїй и҆́хъ не и҆́мамъ помѧнꙋ́ти ктомꙋ̀.	і гріхів їхніх та беззаконь їхніх не згадаю більше».
18	18
А҆ и҆дѣ́же ѿпꙋще́нїе си́хъ, ктомꙋ̀ нѣ́сть приноше́нїѧ ѡ҆ грѣсѣ́хъ.	А де відпущення їх, там не потрібне принесення за гріхи.
19	19
(Заⷱ҇ т҃к҃д҃.) И҆мꙋ́ще оу҆̀бо дерзнове́нїе, бра́тїе, входи́ти во ст҃а̑ѧ кро́вїю і҆и҃съ хрⷭ҇то́вою, пꙋте́мъ но́вымъ и҆ живы́мъ,	Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Ісуса Христа, дорогою новою і живою,
20	20
є҆го́же ѡ҆бнови́лъ є҆́сть на́мъ завѣ́сою, си́рѣчь пл҃тїю свое́ю,	яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою,
21	21
и҆ і҆ере́а вели́ка над̾ до́момъ бж҃їимъ,	і маючи великого Священика над домом Божим,
22	22
да пристꙋпа́емъ со и҆́стиннымъ се́рдцемъ во и҆звѣще́нїи вѣ́ры, ѡ҆кропле́ни сердцы̀ ѿ со́вѣсти лꙋка́выѧ и҆ и҆змове́ни тѣлесы̀ водо́ю чи́стою:	приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серце від порочної совісти та обмивши тіло водою чистою,
23	23
да держи́мъ и҆сповѣ́данїе оу҆пова́нїѧ неꙋкло́нное, вѣ́ренъ бо є҆́сть ѡ҆бѣща́вый:	будемо триматися сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв;
24	24
и҆ да разꙋмѣева́емъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га въ поѡщре́нїи любвѐ и҆ до́брыхъ дѣ́лъ,	будемо уважними один до одного, заохочуючи до любови й добрих діл,
25	25
не ѡ҆ставлѧ́юще собра́нїѧ своегѡ̀, ꙗ҆́коже є҆́сть нѣ̑кимъ ѡ҆бы́чай, но (дрꙋ́гъ дрꙋ́га) подвиза́юще, и҆ толи́кѡ па́че, є҆ли́кѡ ви́дите приближа́ющїйсѧ де́нь (сꙋ́дный).	не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня.
26	26
Во́лею бо согрѣша́ющымъ на́мъ по прїѧ́тїи ра́зꙋма и҆́стины, ктомꙋ̀ ѡ҆ грѣсѣ́хъ не ѡ҆брѣта́етсѧ же́ртва,	Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи,
27	27
стра́шно же нѣ́кое ча́ѧнїе сꙋда̀ и҆ ѻ҆гнѧ̀ ре́вность, поѧ́сти хотѧ́щагѡ сопроти̑вныѧ.	але якесь страшне очікування суду й лютости вогню, готового пожерти противників.
28	28
Ѿве́рглсѧ кто̀ зако́на мѡѷсе́ова, без̾ милосе́рдїѧ при двои́хъ и҆лѝ трїе́хъ свидѣ́телехъ оу҆мира́етъ:	Якщо той, хто зрікся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,
29	29
коли́кѡ мнитѐ го́ршїѧ сподо́битсѧ мꙋ́ки, и҆́же сн҃а бж҃їѧ попра́вый, и҆ кро́вь завѣ́тнꙋю скве́рнꙋ возмни́въ, є҆́юже ѡ҆ст҃и́сѧ, и҆ дх҃а блгⷣти оу҆кори́вый;	то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?
30	30
Вѣ́мы бо ре́кшаго: мнѣ̀ ѿмще́нїе, а҆́зъ возда́мъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. И҆ па́ки: ꙗ҆́кѡ сꙋ́дитъ гдⷭ҇ь лю́демъ свои̑мъ.	Ми знаємо Того, Хто сказав: «У Мене помста, Я відплачу, — говорить Господь». І ще: «Господь буде судити народ Свій».
31	31
Стра́шно (є҆́сть) є҆́же впа́сти въ рꙋ́цѣ бг҃а жива́гѡ.	Страшно впасти в руки Бога Живого!
32	32
(Заⷱ҇ т҃к҃е҃.) Воспомина́йте же пє́рвыѧ дни̑ ва́шѧ, въ ни́хже просвѣти́вшесѧ, мнѡ́гїѧ стра̑сти претерпѣ́сте [мно́гъ по́двигъ под̾ѧ́сте] страда́нїй,	Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань,
33	33
ѻ҆́во оу҆́бѡ, поноше́ньми и҆ скорбьмѝ позо́ръ бы́вше, ѻ҆́во же, ѡ҆́бщницы бы́вше живꙋ́щымъ та́кѡ:	то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які були в такому ж станi;
34	34
и҆́бо оу҆́замъ мои̑мъ спострада́сте и҆ разграбле́нїе и҆мѣ́нїй ва́шихъ съ ра́достїю прїѧ́сте, вѣ́дѧще и҆мѣ́ти себѣ̀ и҆мѣ́нїе на нб҃сѣ́хъ пребыва́ющее и҆ лꙋ́чшее.	бо ви й моїм кайданам співстраждали‚ і розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще.
35	35
(Заⷱ҇ т҃к҃ѕ҃.) Не ѿлага́йте оу҆̀бо дерзнове́нїѧ ва́шегѡ, є҆́же и҆́мать мздовоздаѧ́нїе вели́ко.	Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода.
36	36
Терпѣ́нїѧ бо и҆́мате потре́бꙋ, да во́лю бж҃їю сотво́рше, прїи́мете ѡ҆бѣтова́нїе:	Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне.
37	37
є҆ще́ бо ма́ло є҆ли́кѡ є҆ли́кѡ, грѧды́й прїи́детъ и҆ не оу҆косни́тъ.	Бо ще «небагато, зовсім небагато‚ і Грядущий прийде і не забариться».
38	38
А҆ првⷣный ѿ вѣ́ры жи́въ бꙋ́детъ: и҆ а҆́ще ѡ҆бине́тсѧ, не бл҃говоли́тъ дш҃а̀ моѧ̀ ѡ҆ не́мъ.	«Праведний вірою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя».
39	39
Мы́ же (бра́тїе) нѣ́смы ѡ҆бинове́нїѧ въ поги́бель, но вѣ́ры въ снабдѣ́нїе дꙋшѝ.	Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі.

← Глава́ ѳ҃

Глава́ а҃і →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт