Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ г҃і

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава́ г҃і	Глава 13

1	1
Є҆гда́ же по́здѣ бы́сть, потща́шасѧ рабѝ є҆гѡ̀ ѿитѝ, и҆ вагѡ́а заключѝ шате́ръ ѿвнѣ̀ и҆ ѿпꙋстѝ предстоѧ́щихъ ѿ лица̀ господи́на своегѡ̀, и҆ ѿидо́ша къ ло́жамъ свои̑мъ, бѧ́хꙋ бо всѝ оу҆трꙋжде́ни, занѐ на мно́зѣ пребы́сть пи́ръ.	Коли стало пізно, раби його поспішили вийти, а Вагой, відпустивши тих, хто стояв перед лицем його господаря, зачинив намет іззовні, і вони пішли до своїх постель, тому що всі були стомлені тривалістю бенкету.
2	2
Ѡ҆ста́сѧ же і҆ꙋді́ѳъ є҆ди́на въ шатрѣ̀, и҆ ѻ҆лофе́рнъ пове́рженъ на ло́жи свое́мъ: бѧ́ше бо преиспо́лненъ вїно́мъ.	У наметі залишилася одна Юдиф з Олоферном, який упав на ложе своє, тому що був переповнений вином.
3	3
И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ рабѣ̀ свое́й, да стои́тъ внѣ̀ ло́жницы є҆ѧ̀ и҆ да смо́тритъ и҆схо́да є҆ѧ̀ ꙗ҆́коже по всѧ́къ де́нь: рече́ бо, ꙗ҆́кѡ и҆зы́ти и҆́мать на моли́твꙋ свою̀: и҆ вагѡ́ю глаго́ла по словесе́мъ си̑мъ.	Юдиф звеліла служниці своїй стати ззовні спальні її й очікувати її виходу, як було кожного дня, сказавши, що вона вийде на молитву. Те саме сказала вона і Вагою.
4	4
И҆ ѿидо́ша всѝ ѿ лица̀ є҆ѧ̀, и҆ ни є҆ди́нъ ѡ҆ста́сѧ въ ло́жницѣ ѿ ма́ла да́же до вели́ка. И҆ ста́вши і҆ꙋді́ѳъ при ѻ҆дрѣ̀ є҆гѡ̀, речѐ въ се́рдцы свое́мъ: гдⷭ҇и, бж҃е всеѧ̀ си́лы, при́зри въ ча́съ се́й на дѣла̀ рꙋ́къ мои́хъ ко возвыше́нїю і҆ерⷭ҇ли́ма,	Коли усі від неї пішли, і нікого у спальні не залишилося, ні малого, ні великого, Юдиф, ставши біля постелі Олоферна, сказала у серці своєму: Господи, Боже всякої сили! зглянься в годину цю на діла рук моїх до звеличення Єрусалима,
5	5
ꙗ҆́кѡ нн҃ѣ̀ вре́мѧ помоществова́ти наслѣ́дїю твоемꙋ̀ и҆ соверши́ти начина́нїе моѐ ко сокрꙋше́нїю врагѡ́въ, и҆̀же воста́ша на на́съ.	бо тепер час захистити насліддя Твоє і виконати мій намір, уразити ворогів, які повстали на нас.
6	6
И҆ пристꙋпи́вши къ сто́лпникꙋ ѻ҆дра̀, и҆́же бѧ́ше оу҆ главы̀ ѻ҆лофе́рновы, снѧ́тъ ме́чь є҆гѡ̀ съ негѡ̀,	Потім, підійшовши до стовпчика постелі, що стояв у головах Олоферна, вона зняла з нього меч його
7	7
и҆ прибли́жившисѧ ко ѻ҆дрꙋ̀, взѧ̀ въ го́рсть власы̀ главы̀ є҆гѡ̀ и҆ речѐ: оу҆крѣпи́ мѧ, гдⷭ҇и бж҃е і҆и҃левъ, въ де́нь се́й.	і, наблизившись до постелі, схопила волосся голови його і сказала: Господи Боже Ізраїля! укріпи мене в цей день.
8	8
И҆ оу҆да́ри въ вы́ю є҆гѡ̀ два́жды си́лою сво́ею, и҆ ѿѧ̀ главꙋ̀ є҆гѡ̀ ѿ негѡ̀,	І з усієї сили двічі вдарила по шиї Олоферна і зняла з нього голову
9	9
и҆ ѿвалѝ тѣ́ло є҆гѡ̀ ѿ посте́лн, и҆ ѿѧ̀ завѣ́сꙋ ѿ столпѡ́въ: и҆ по ма́лѣ и҆зы́де и҆ предадѐ рабы́ни свое́й главꙋ̀ ѻ҆лофе́рновꙋ:	і, скинувши з постелі тіло його, взяла зі стовпів завісу. Невдовзі вона вийшла і віддала служниці своїй голову Олоферна,
10	10
и҆ вложѝ ю҆̀ въ мѣше́цъ снѣ́дей свои́хъ. И҆ и҆зыдо́стѣ ѻ҆́бѣ кꙋ́пнѡ по ѡ҆бы́чаю своемꙋ̀ на моли́твꙋ: и҆ прошедшѣ по́лкъ, ѡ҆быдо́стѣ де́брь ѻ҆́нꙋю, и҆ взыдо́стѣ на го́рꙋ ветѷлꙋ́и, и҆ прїидостѣ ко вратѡ́мъ є҆ѧ̀.	а та поклала її у мішок з харчовими припасами, й обидві разом вийшли, за звичаєм своїм, на молитву. Пройшовши стан, вони обійшли навкруги ущелину, піднялися на гору Ветилуї і пішли до воріт її.
11	11
И҆ речѐ і҆ꙋді́ѳъ и҆здале́ча стрегꙋ́щымъ на вратѣ́хъ: ѿве́рзите нн҃ѣ, ѿве́рзите врата̀, съ на́ми бг҃ъ, бг҃ъ на́шъ, сотвори́ти є҆щѐ крѣ́пость во і҆и҃ли и҆ си́лꙋ на врагѝ, ꙗ҆́коже и҆ дне́сь сотворѝ.	Юдиф здаля кричала охоронцям воріт: відчиніть, відчиніть ворота! з нами Бог, Бог наш, щоб дарувати ще силу Ізраїлю і перемогу над ворогами, як дарував Він і сьогодні.
12	12
И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шаша мꙋ́жїе гра́да тогѡ̀ гла́съ є҆ѧ̀, потща́шасѧ сни́ти ко вратѡ́мъ гра́да своегѡ̀ и҆ созва́ша ста́рцєвъ гра́да.	Як тільки почули міські мужі голос її, поспішили прийти до міських воріт і скликали старійшин міста.
13	13
И҆ стеко́шасѧ всѝ ѿ ма́ла да́же до вели́ка, ꙗ҆́кѡ па́че ча́ѧнїѧ бѣ̀ и҆мъ, є҆́же прїитѝ є҆́й, и҆ ѿверзо́ша врата̀ и҆ воспрїѧ́ша и҆̀хъ: и҆ вже́гше ѻ҆́гнь во свѣще́нїе, ѡ҆крꙋжи́ша и҆̀хъ.	І збіглися всі, від малого до великого, тому що прихід її був для них понад очікування, і, відчинивши ворота, прийняли їх, і, запаливши для освітлення вогонь, оточили їх.
14	14
Ѻ҆на́ же речѐ къ ни̑мъ гла́сомъ вели́кимъ: хвали́те бг҃а, хвали́те: хвали́те бг҃а, и҆́же не ѿста́ви млⷭ҇ти своеѧ̀ ѿ до́мꙋ і҆и҃лева, но сокрꙋшѝ врагѝ на́шѧ рꙋко́ю мое́ю въ но́щь сїю̀.	Вона ж сказала їм гучним голосом: хваліть Господа, хваліть, хваліть Господа, що Він не віддалив милости Своєї від дому Ізраїлевого, але в цю ніч скрушив ворогів наших моєю рукою.
15	15
И҆ и҆зе́мши главꙋ̀ и҆з̾ мѣшца̀ показа̀ и҆ речѐ и҆̀мъ: сѐ, глава̀ ѻ҆лофе́рна вождонача́лника си́лы а҆ссꙋ́рскїѧ, и҆ сѐ, завѣ́са, за не́юже лежа́ше во пїѧ́нствахъ свои́хъ, и҆ поразѝ є҆го̀ гдⷭ҇ь рꙋко́ю же́нскою:	І, вийнявши голову з мішка, показала її і сказала їм: ось голова Олоферна, вождя ассирійського війська, і ось завіса його, за якою він лежав від сп’яніння, — і Господь уразив його рукою жінки.
16	16
и҆ жи́въ є҆́сть гдⷭ҇ь, и҆́же сохрани́ мѧ въ пꙋтѝ мое́мъ, и҆́мже ходи́хъ, ꙗ҆́кѡ прельстѝ є҆го̀ лицѐ моѐ въ па́гꙋбꙋ є҆гѡ̀, и҆ не сотворѝ грѣха̀ со мно́ю во ѡ҆скверне́нїе и҆ срамотꙋ̀.	Живий Господь, який зберіг мене на путі, якою я йшла! тому що лице моє спокусило Олоферна на загибель його, але він не зробив зі мною скверного і ганебного гріха.
17	17
И҆ оу҆жасо́шасѧ всѝ лю́дїе ѕѣлѡ̀, и҆ па́дше поклони́шасѧ бг҃ꙋ, и҆ рѣ́ша є҆динодꙋ́шнѡ: блгⷭ҇ве́нъ є҆сѝ, бж҃е на́шъ, оу҆ничто́живый въ день се́й врагѝ люді́й твои́хъ.	Весь народ надзвичайно здивувався; впали, поклонилися Богу й одностайно сказали: благословенний Ти, Боже наш, що знищив сьогодні ворогів народу Твого!
18	18
И҆ речѐ є҆́й ѻ҆зі́а: блгⷭ҇ве́на ты̀ є҆сѝ, дщѝ, бг҃омъ вы́шнимъ па́че всѣ́хъ же́нъ ꙗ҆̀же на землѝ, и҆ блгⷭ҇ве́нъ гдⷭ҇ь бг҃ъ, и҆́же созда̀ небеса̀ и҆ зе́млю, и҆́же оу҆пра́ви тѧ̀ на сокрꙋше́нїе главы̀ кнѧ́зѧ врагѡ́въ на́шихъ:	А Озія сказав їй: благословенна ти, дочко, Всевишнім Богом більше за усіх жінок на землі, і благословенний Господь Бог, що створив небеса і землю і наставив тебе на ураження голови начальника наших ворогів;
19	19
ꙗ҆́кѡ не ѿста́нетъ наде́жда твоѧ̀ ѿ се́рдца человѣ̑къ, помина́ющихъ крѣ́пость бж҃їю, да́же до вѣ́ка:	бо надія твоя не відступить від серця людей, які пам’ятають силу Божу, довіку.
20	20
и҆ да сотвори́тъ тебѣ̀ сїѧ̑ бг҃ъ въ возноше́нїе вѣ́чное, є҆́же посѣща́ти тѧ̀ во благи́хъ, за є҆́же не пощадѣ́ла є҆сѝ дꙋшѝ твоеѧ̀ смире́нїѧ ра́ди ро́да на́шегѡ, но посо́бствовала є҆сѝ паде́нїю на́шемꙋ, въ правотѣ̀ ходи́вши пред̾ бг҃омъ на́шимъ. И҆ рѣ̀ша всѝ лю́дїе: бꙋ́ди, бꙋ́ди.	Нехай поставить тобі це Бог у вічну славу і нехай нагородить тебе благами за те, що ти життя твого не пощадила у час приниження роду нашого, але виступила вперед, коли ми падали, ти, що право ходила перед Богом нашим. І весь народ сказав: нехай буде, нехай буде!

← Глава́ в҃і

Глава́ д҃і →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт