|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
|
И посла́ Госпо́дь наѳа́на проро́ка къ даві́ду. И вни́де къ нему́ [и рече́ єму́: отвѣща́й ми́, царю́, ны́нѣ су́дъ се́й:] и рече́ єму́: два́ му́жа бѣ́ста во єди́нѣмъ гра́дѣ, єди́нъ бога́тъ, а другі́й убо́гъ:
|
І послав Господь Нафана [пророка] до Давида, і той прийшов до нього і сказав йому: в одному місті було два чоловіка, один багатий, а другий бідний;
|
|
2
|
2
|
|
и у бога́таго стада́ бя́ху и бу́йволи мно́зи зѣло́,
|
у багатого було дуже багато дрібної і великої худоби,
|
|
3
|
3
|
|
у убо́гаго же ничто́же бѣ́, но то́кмо а́гница єди́на ма́ла, ю́же стяжа́ и снабдѣ́, и вскорми́ ю́, и возрасте́ съ ни́мъ и съ сына́ми єго́ вку́пѣ: от хлѣ́ба єго́ ядя́ше и от ча́ши єго́ пія́ше, и на ло́нѣ єго́ почива́ше, и бѣ́ єму́ я́ко дще́рь:
|
а у бідного нічого, крім однієї овечки, яку він купив маленькою і вигодував, і вона виросла в нього разом з дітьми його; від хліба його вона їла, і з його чаші пила, і на грудях у нього спала, і була для нього, як дочка;
|
|
4
|
4
|
|
и пріи́де нѣ́кто съ пути́ къ му́жу бога́тому, и не восхотѣ́ взя́ти от ста́дъ свои́хъ и от бу́йволицъ свои́хъ на сотворе́ніє обѣ́да пу́тнику прише́дшу къ нему́: но взя́ а́гницу убо́гаго, и угото́ва ю́ на обѣ́дъ му́жу прише́дшу къ нему́.
|
і прийшов до багатої людини подорожній, і той пошкодував узяти зі своїх овець або волів, щоб приготувати [обід] для подорожнього, який прийшов до нього, а взяв овечку бідняка і приготував її для чоловіка, який прийшов до нього.
|
|
5
|
5
|
|
И разгнѣ́вася гнѣ́вомъ зѣло́ даві́дъ на му́жа [того́], и рече́ даві́дъ къ наѳа́ну: жи́въ Госпо́дь, я́ко сы́нъ сме́рти є́сть му́жъ сотвори́вый сіє́:
|
Сильно розгнівався Давид на цього чоловіка і сказав Нафану: живий Господь! гідний смерти чоловік, який зробив це;
|
|
6
|
6
|
|
и а́гницу возврати́тъ седмери́цею за сіє́, я́ко сотвори́лъ глаго́лъ се́й, и за сіє́, я́ко не пощадѣ́.
|
і за овечку він повинен заплатити вчетверо, за те, що він зробив це, і за те, що не мав жалю.
|
|
7
|
7
|
|
И рече́ наѳа́нъ къ даві́ду: ты́ єси́ му́жъ сотвори́вый сіє́: сія́ глаго́летъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ: а́зъ є́смь пома́завый тя́ въ царя́ надъ Ізра́илемъ, и а́зъ є́смь изба́вивый тя́ от руки́ Сау́ловы:
|
І сказав Нафан Давиду: ти — той чоловік, [який зробив це]. Так говорить Господь Бог Ізраїлів: Я помазав тебе на царя над Ізраїлем і Я визволив тебе від руки Саула,
|
|
8
|
8
|
|
и да́хъ ти́ до́мъ господи́на твоєго́ и жены́ господи́на твоєго́ на ло́но твоє́, и да́хъ ти́ до́мъ Ізра́илевъ и Іу́динъ: и а́ще ма́ло ти́ є́сть, приложу́ тебѣ́ къ си́мъ:
|
і дав тобі дім господаря твого і дружин господаря твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїлів та Іудин, і, якщо цього [для тебе] мало, додав би тобі ще більше;
|
|
9
|
9
|
|
и что́ я́ко презрѣ́лъ єси́ сло́во Госпо́дне, є́же сотвори́ти лука́воє предъ очи́ма єго́? урі́ю Хетте́анина уби́лъ єси́ мече́мъ, и жену́ єго́ поя́лъ єси́ себѣ́ въ жену́, и того́ уби́лъ єси́ мече́мъ сыно́въ Аммо́нихъ:
|
навіщо ж ти зневажив слово Господа, зробивши зле перед очима Його? Урію хеттеянина ти вразив мечем; дружину його взяв собі за дружину, а його ти убив мечем аммонитян;
|
|
10
|
10
|
|
и ны́нѣ не отсту́питъ ме́чь от до́му твоєго́ до вѣ́ка: зане́ уничижи́лъ мя́ єси́ и поя́лъ єси́ жену́ урі́и Хетте́анина въ жену́ себѣ́:
|
отже, не відступить меч від дому твого повіки, за те, що ти зневажив Мене і взяв дружину Урії хеттеянина, щоб вона була тобі дружиною.
|
|
11
|
11
|
|
сія́ глаго́летъ Госпо́дь: се́, а́зъ воздви́гну на тя́ зла́я от до́му твоєго́, и возму́ жены́ твоя́ предъ очи́ма твои́ма и да́мъ бли́жнему твоєму́, и бу́детъ спа́ти со жена́ми твои́ми предъ со́лнцемъ си́мъ:
|
Так говорить Господь: ось, Я пошлю на тебе зло з дому твого, і візьму дружин твоїх перед очима твоїми, і віддам ближньому твоєму, і буде він спати з дружинами твоїми перед цим сонцем;
|
|
12
|
12
|
|
я́ко ты́ сотвори́лъ єси́ вта́йнѣ, а́зъ же сотворю́ глаго́лъ се́й предъ всѣ́мъ Ізра́илемъ и предъ со́лнцемъ си́мъ.
|
ти зробив таємно, а Я зроблю це перед усім Ізраїлем і перед сонцем.
|
|
13
|
13
|
|
И рече́ даві́дъ къ наѳа́ну: согрѣши́хъ ко Го́споду. И рече́ наѳа́нъ къ даві́ду: и Госпо́дь отъя́ согрѣше́ніє твоє́, не у́мреши:
|
І сказав Давид Нафану: згрішив я перед Господом. І сказав Нафан Давиду: і Господь зняв з тебе гріх твій; ти не помреш;
|
|
14
|
14
|
|
оба́че я́ко поощря́я изостри́лъ єси́ враго́въ Госпо́днихъ глаго́ломъ си́мъ, и сы́нъ тво́й роди́выйся тебѣ́ сме́ртію у́мретъ.
|
але оскільки ти цим ділом подав привід ворогам Господа хулити Його, то помре народжений у тебе син.
|
|
15
|
15
|
|
И отъи́де наѳа́нъ въ до́мъ сво́й. И сокруши́ Госпо́дь дѣ́тище, є́же роди́ жена́ урі́ина даві́ду, и разболѣ́ся.
|
І пішов Нафан у дім свій. І вразив Господь дитя, яке народила дружина Урії Давиду, і воно занедужало.
|
|
16
|
16
|
|
И взыска́ даві́дъ Бо́га о дѣ́тищи, и пости́ся даві́дъ посто́мъ, и вни́де и водвори́ся, и лежа́ше на земли́:
|
І молився Давид Богу за немовля, і постився Давид, і, усамітнившись, провів ніч, лежачи на землі.
|
|
17
|
17
|
|
и внидо́ша къ нему́ старѣ́йшины до́му єго́ воздви́гнути єго́ от земли́, и не восхотѣ́, и не яде́ съ ни́ми хлѣ́ба.
|
І ввійшли до нього старійшини дому його, щоб підняти його з землі; але він не хотів, і не їв з ними хліба.
|
|
18
|
18
|
|
И бы́сть въ де́нь седмы́й, и у́мре отроча́. И убоя́шася раби́ даві́довы повѣ́дати єму́, я́ко у́мре отроча́, рѣ́ша бо: се́, єгда́ отроча́ єще́ жи́во бя́ше, глаго́лахомъ къ нему́, и не послу́ша гла́са на́шего: и ка́ко рече́мъ къ нему́, я́ко у́мре отроча́, и сотвори́тъ зла́я?
|
На сьомий день дитя померло, і слуги Давидові боялися донести йому, що померло немовля; тому що, говорили вони, коли немовля було ще живе, і ми умовляли його, і він не слухав голосу нашого, як же ми скажемо йому: «померло дитя»? Він зробить що-небудь зле.
|
|
19
|
19
|
|
И разумѣ́ даві́дъ, я́ко о́троцы єго́ ше́пчутъ, и позна́ даві́дъ, я́ко у́мре отроча́. И рече́ даві́дъ отроко́мъ свои́мъ: у́мре ли отроча́? и рѣ́ша: у́мре.
|
І побачив Давид, що слуги його перешіптуються між собою, і зрозумів Давид, що дитя померло, і запитав Давид слуг своїх: померло дитя? І сказали: померло.
|
|
20
|
20
|
|
И воста́ даві́дъ от земли́, и умы́ся и пома́зася, и измѣни́ ри́зы своя́, и вни́де въ до́мъ Бо́жій, и поклони́ся єму́, и вни́де въ до́мъ сво́й, и проси́ я́сти хлѣ́ба, и предложи́ша єму́ хлѣ́бъ, и яде́.
|
Тоді Давид встав із землі й умився, і помазався, і перемінив одяг свій, і пішов у дім Господній, і молився. Повернувшись додому, повелів, щоб подали йому хліба, і він їв.
|
|
21
|
21
|
|
И рѣ́ша о́троцы єго́ къ нему́: что́ глаго́лъ се́й, єго́же сотвори́лъ єси́ отроча́те ра́ди, я́ко єще́ су́щу отроча́ти жи́ву, пости́лся єси́ и пла́калъ и бдѣ́лъ єси́: єгда́ же у́мре отроча́, воста́лъ, и я́лъ єси́ хлѣ́бъ, и пи́лъ єси́?
|
І сказали йому слуги його: що означає, що ти так робиш: коли дитя було ще живе, ти постився і плакав [і не спав]; а коли дитя померло, ти встав і їв хліб [і пив]?
|
|
22
|
22
|
|
И рече́ даві́дъ: єгда́ бѣ́ отроча́ єще́ жи́во, пости́хся и пла́кахъ, я́ко рѣ́хъ: кто́ вѣ́сть, поми́луєтъ ли мя́ Госпо́дь и жи́во бу́детъ отроча́?
|
І сказав Давид: доки дитя було живе, я постився і плакав, бо думав: хто знає, чи не помилує мене Господь, і дитя залишиться живим?
|
|
23
|
23
|
|
ны́нѣ же у́мре, почто́ мнѣ́ пости́тися? єда́ возмогу́ возврати́ти є́ ктому́? а́зъ и́мамъ ити́ къ нему́, то́є же не возврати́тся ко мнѣ́.
|
А тепер воно померло; навіщо ж мені поститися? Хіба я можу повернути його? Я піду до нього, а воно не повернеться до мене.
|
|
24
|
24
|
|
И утѣ́ши даві́дъ вирсаві́ю жену́ свою́, и вни́де къ не́й и спа́ съ не́ю, и зача́ и роди́ сы́на, и нарече́ и́мя єму́ Соломо́нъ: и Госпо́дь возлюби́ єго́.
|
І утішив Давид Вирсавію, дружину свою, і ввійшов до неї і спав з нею; і вона [зачала і] народила сина, і нарекла йому ім’я: Соломон. І Господь полюбив його
|
|
25
|
25
|
|
И посла́ руко́ю наѳа́на проро́ка, и нарече́ и́мя єму́ Ієддеді́ сло́вомъ Госпо́днимъ.
|
і послав пророка Нафана, і він нарік йому ім’я: Ієдидія* за словом Господа.
|
|
26
|
26
|
|
Іоа́въ же воєва́ въ равва́ѳѣ сыно́въ Аммо́нихъ и взя́ гра́дъ ца́рства.
|
Іоав воював проти Равви аммонитської і майже взяв цареве місто.
|
|
27
|
27
|
|
И посла́ Іоа́въ вѣ́стники къ даві́ду и рече́: воєва́хъ на равва́ѳъ и взя́хъ гра́дъ во́дъ:
|
І послав Іоав до Давида сказати йому: я напав на Равву й оволодів водою міста;
|
|
28
|
28
|
|
и ны́нѣ собери́ оста́нокъ люді́й и ополчи́ся на гра́дъ, и пріими́ єго́, да не а́зъ возму́ гра́дъ, и нарече́тся и́мя моє́ на не́мъ.
|
тепер збери інших людей і підступи до міста і візьми його; тому що, коли я візьму його, то моє ім’я буде наречене йому.
|
|
29
|
29
|
|
И собра́ даві́дъ вся́ лю́ди, и по́йде въ равва́ѳъ, и ополчи́ся на́нь, и взя́ єго́:
|
І зібрав Давид весь народ і пішов до Равви, і воював проти неї і взяв її.
|
|
30
|
30
|
|
и взя́ вѣне́цъ молхо́ма царя́ и́хъ съ главы́ єго́, тала́нтъ зла́та вѣ́съ єго́, и от ка́менія дра́га, и бѣ́ на главѣ́ даві́довѣ, и коры́сть изнесе́ изъ гра́да мно́гу зѣло́:
|
І взяв Давид вінець царя їх з голови його, — а в ньому було золота талант і дорогоцінний камінь, — і поклав його Давид на свою голову, і здобичі з міста виніс дуже багато.
|
|
31
|
31
|
|
и лю́ди су́щыя въ не́мъ изведе́, и положи́ на пилы́ и на трезу́бы желѣ́зны и сѣки́ры желѣ́зны, и превожда́ше и́хъ сквозѣ́ пе́щь плі́нѳяну. И та́ко сотвори́ всѣ́мъ градо́мъ сыно́въ Аммо́нихъ. И возврати́ся даві́дъ и ве́сь Ізра́иль во Ієрусали́мъ.
|
А людей, які були у ньому, він вивів і поклав їх під пилки, під залізні молотарки, під залізні сокири, і кинув їх у випалювальні печі. Так він учинив з усіма містами аммонитськими. І повернувся після того Давид і весь народ в Єрусалим.
|
