|
Глава 12
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 53) І нача́т їм в при́тчах глаго́лати: виногра́д насади́ челові́к, і огради́ опло́том, і іскопа́ точи́ло, і созда́ столп, і предаде́ єго́ тяжа́телем [ді́лателем], і оти́де. | І почав говорити їм притчами: один чоловік насадив виноградник і обгородив плотом, і викопав виностік*, і збудував башту, і, передавши все виноградарям, від’їхав. |
|
2
|
2
|
| І посла́ к тяжа́телем во вре́м'я раба́, да от тяжа́тель при́йметь от плода́ виногра́да; | І послав у свій час до виноградарів слугу — одержати від виноградарів плоди з виноградника. |
|
3
|
3
|
| они́ же є́мше єго́ би́ша і отосла́ша тща. | Вони ж, схопивши його, били і відіслали ні з чим. |
|
4
|
4
|
| І па́ки посла́ к ним друга́го раба́; і того́ ка́менієм би́вше, проби́ша главу́ єму́ і посла́ша безче́стна. | Знову послав до них іншого слугу; і тому камінням розбили голову і відіслали з безчестям. |
|
5
|
5
|
| І па́ки іно́го посла́, і того́ уби́ша; і мно́гі і́ни, о́ви у́бо бію́ще, о́ви же убива́юще. | І знову іншого послав, і того вбили; і багатьох інших — одних били, інших вбивали. |
|
6
|
6
|
| Єще́ у́бо єди́наго си́на імі́ возлю́бленнаго своєго́, посла́ і того́ к ним посліди́, глаго́ля, я́ко усрам'я́ться си́на моєго́. | Маючи ж єдиного сина, улюбленого свого, наостанку послав і його до них, кажучи: посоромляться сина мого. |
|
7
|
7
|
| О́ні же тяжа́теле рі́ша к себі́: я́ко сей єсть наслі́дник, прийді́те, убіє́м єго́, і на́ше бу́деть наслі́дствіє. | Але виноградарі сказали один одному: це спадкоємець, ходім уб’ємо його, і спадщина буде наша. |
|
8
|
8
|
| І є́мше єго́ уби́ша і ізверго́ша єго́ вон із виногра́да. | І, схопивши його, вбили і викинули геть з виноградника. |
|
9
|
9
|
| Что у́бо сотвори́ть госпо́дь виногра́да? При́йдеть і погуби́ть тяжа́телі і дасть виногра́д іні́м. | Що ж зробить господар виноградника? Прийде і покарає виноградарів смертю, і віддасть виноградник іншим. |
|
10
|
10
|
| Ні Писа́нія ли сего́ чли єсте́: ка́мень, єго́же не в ряду́ сотвори́ша зи́ждущії, сей бисть во главу́ у́гла: | Невже ви не читали цього в Писанні: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем. |
|
11
|
11
|
| от Го́спода бисть сіє́, і єсть ди́вно во о́чію на́шею? | Це від Господа, і дивним є в очах наших. |
|
12
|
12
|
| І іска́ху Єго́ я́ти, і убоя́шася наро́да, разумі́ша бо, я́ко к ним при́тчу рече́; і оста́вльше Єго́ отидо́ша. | І шукали нагоди схопити Його, але побоялися народу, бо зрозуміли, що про них сказав притчу; і, залишивши Його, відійшли. |
|
13
|
13
|
| (Зач. 54) І посла́ша к Нему́ ні́кия от фарисе́й і іродіа́н, да Єго́ обольстя́ть сло́вом. | І посилають до Нього декого з фарисеїв та іродіан, щоб спіймати Його на слові. |
|
14
|
14
|
| Они́ же прише́дше глаго́лаша Єму́: Учи́телю, ві́ми, я́ко і́стинен єси́ і не ради́ши ні о ко́мже: не зри́ши бо на лице́ челові́ков, но воі́стину путі́ Бо́жию учи́ши; досто́їть ли кинсо́н ке́сареві да́ти, іли́ ні? Да́ми ли, іли́ не да́ми? | Вони ж, прийшовши, говорять Йому: Учителю, ми знаємо, що Ти справедливий і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш на особу, а воістину навчаєш путі Божої. Чи дозволено платити податок кесареві, чи ні? Давати нам чи не давати? |
|
15
|
15
|
| Он же ві́дий їх лицемі́ріє, рече́ ім: что М'я іскуша́єте? Принесі́те Мі пі́нязь, да ви́жу. | Але Він, знаючи їхнє лицемірство, сказав їм: чого спокушаєте Мене? Принесіть Мені динарій, щоб Я побачив його. |
|
16
|
16
|
| Они́ же принесо́ша. І глаго́ла їм: чий о́браз сій і написа́ніє? Они́ же рі́ша Єму́: ке́сарев. | Вони принесли. Тоді говорить їм: чиє це зображення і напис? Вони ж сказали: кесаря. |
|
17
|
17
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: воздаді́те ке́сарева ке́сареві і Бо́жия Бо́гові. І чуди́шася о Нем. | Ісус сказав їм у відповідь: віддайте кесареве кесарю, а Боже Богові. І дивувалися Йому. |
|
18
|
18
|
| (Зач. 55) І прийдо́ша саддуке́є к Нему́, і́же глаго́лють воскресе́нію не би́ти; і вопроси́ша Єго́, глаго́люще: | Потім прийшли до Нього саддукеї, які кажуть, що не існує воскресіння, і запитали Його, кажучи: |
|
19
|
19
|
| Учи́телю, Моїсе́й написа́ нам, я́ко а́ще кому́ брат у́мреть і оста́вить жену́, а чад не оста́вить, да по́йметь брат єго́ жену́ єго́ і воскреси́ть сі́м'я бра́ту своєму́. | Учителю! Мойсей написав нам: якщо в кого помре брат і залишить жінку, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство братові своєму. |
|
20
|
20
|
| Се́дьм бра́тій бі: і пе́рвий поя́т жену́ і умира́я не оста́ви сі́мене; | Було сім братів: перший узяв жінку і помер, не залишивши дітей. |
|
21
|
21
|
| і втори́й поя́т ю і у́мре, і ні той оста́ви сі́мене; і тре́тій тако́жде; | Узяв її другий і помер, і він теж не залишив дітей; і третій так само. |
|
22
|
22
|
| і поя́ша ю седьм і не оста́виша сі́мене; посліди́ же всіх у́мре і жена́. | Брали її за себе семеро і не залишили дітей. Після всіх померла й жінка. |
|
23
|
23
|
| В воскресе́ніє у́бо, єгда́ воскре́снуть, кото́рому їх бу́деть жена́? Седьм бо імі́ша ю жену́. | Отже, в час воскресіння, коли воскреснуть, котрого з них буде вона жінкою? Бо семеро мали її за жінку. |
|
24
|
24
|
| І отвіща́в Ісу́с рече́ їм: не сего́ ли ра́ди прельща́єтеся, не ві́дуще Писа́нія, ні си́ли Бо́жия? | Ісус сказав їм у відповідь: чи не тому ви й помиляєтеся, що не знаєте ні Писання, ані сили Божої? |
|
25
|
25
|
| Єгда́ бо із ме́ртвих воскре́снуть, ні же́няться, ні посяга́ють, но суть я́ко а́нгели на небесі́х; | Бо, коли воскреснуть з мертвих, тоді не будуть ні женитися, ні заміж виходити, а будуть як ангели на небесах. |
|
26
|
26
|
| о ме́ртвих же, я́ко востаю́ть, ні́сте ли чли в кни́гах Моїсе́йових, при купині́ я́ко рече́ єму́ Бог, глаго́ля: Аз Бог Авраа́мов, і Бог Ісаа́ков, і Бог Іа́ковль? | А про мертвих, що вони воскреснуть, хіба не читали ви в книзі Мойсея, як при купині Бог сказав йому: Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова? |
|
27
|
27
|
| Ність Бог ме́ртвих, но Бог живи́х; ви у́бо мно́го прельща́єтеся. | Бог не є Бог мертвих, а Бог живих. Отже, ви дуже помиляєтесь. |
|
28
|
28
|
| (Зач. 56) І присту́пль єди́н от кни́жник, сли́шав їх стяза́ющихся і ви́дів, я́ко до́брі отвіща́ їм, вопроси́ Єго́: ка́я єсть пе́рвая всіх за́повідій? | І приступив один з книжників, що слухав, як вони сперечалися, і бачив, як добре Ісус відповів їм, і спитав Його: яка заповідь перша з усіх заповідей? |
|
29
|
29
|
| Ісу́с же отвіща́ єму́: я́ко пе́рвійши всіх за́повідій: сли́ши, Ізра́їлю, Госпо́дь Бог ваш Госпо́дь єди́н єсть; | Ісус відповів йому: перша з усіх заповідей: слухай, Ізраїлю! Господь Бог наш є Господь єдиний. |
|
30
|
30
|
| і возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всім се́рдцем твої́м, і все́ю душе́ю твоє́ю, і всім умо́м твої́м, і все́ю крі́постію твоє́ю, — сія́ єсть пе́рвая за́повідь. | І полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всім розумінням твоїм, і всією силою твоєю, — ось перша заповідь! |
|
31
|
31
|
| І втора́я подо́бна єй: возлю́биши бли́жняго своєго́, я́ко сам себе́. Бо́льшая сею́ і́на за́повідь ність. | І друга подібна до неї: полюби ближнього твого, як самого себе. Більшої за ці заповіді немає. |
|
32
|
32
|
| І рече́ Єму́ кни́жник: до́брі, Учи́телю, воі́стину рекл єси́, я́ко єди́н єсть Бог, і ність ін ра́зві Єго́; | Книжник сказав Йому: добре, Учителю! Ти істину сказав, що один є Бог, і немає іншого, крім Нього; |
|
33
|
33
|
| і є́же люби́ти Єго́ всім се́рдцем, і всім ра́зумом, і все́ю душе́ю, і все́ю крі́постію; і є́же люби́ти бли́жняго я́ко себе́, бо́лі єсть всіх всесожже́ній і жертв. | і любити Його всім серцем, і всім розумом, і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, є більше за всі всепалення і жертви. |
|
34
|
34
|
| Ісу́с же ви́дів, я́ко сми́сленно отвіща́, рече́ єму́: не дале́че єси́ от Ца́рствія Бо́жия. І нікто́же смі́яше ктому́ Єго́ вопроси́ти. | Ісус, побачивши, що він розумно відповів, сказав йому: ти недалеко від Царства Божого. Після того ніхто не насмілився питати Його. |
|
35
|
35
|
| І отвіща́в Ісу́с глаго́лаше, учя́ в це́ркві: ка́ко глаго́лють кни́жници, я́ко Христо́с Син єсть Дави́дов? | Продовжуючи навчати в храмі, Ісус говорив: як це кажуть книжники, що Христос є син Давидів? |
|
36
|
36
|
| Той бо Дави́д рече́ Ду́хом Святи́м: глаго́ла Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ о десну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма. | Бо сам Давид сказав Духом Святим: сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх — підніжжям ніг Твоїх. |
|
37
|
37
|
| Сам у́бо Дави́д глаго́леть Єго́ Го́спода: і отку́ду Син єму́ єсть? І мног наро́д послу́шаше Єго́ в сла́дость. | Отже, сам Давид називає Його Господом — як же Він син йому? І багато народу слухало Його з насолодою. |
|
38
|
38
|
| (Зач. 57) І глаго́лаше їм во уче́ніії Своє́м: блюді́теся от кни́жник, хотя́щих во одія́ніїх ходи́ти, і цілова́нія на то́ржищих, | І говорив їм у вченні Своїм: стережіться книжників, які люблять ходити в довгому одязі і приймати вітання на народних зібраннях, |
|
39
|
39
|
| і преждесіда́нія на со́нмищих, і первовозлежа́нія на ве́черях: | сидіти спереду в синагогах і возлежати на перших місцях на бенкетах, — |
|
40
|
40
|
| пояда́юще до́ми вдови́ць і непщева́нієм надо́лзі моля́щеся, сі́ї при́ймуть ли́шшеє осужде́ніє. | ції, котрі поїдають доми вдів і лицемірно довго моляться, приймуть найтяжче осудження. |
|
41
|
41
|
| І сід Ісу́с пря́мо сокро́вищному храни́лищу, зря́ше, ка́ко наро́д ме́щеть мідь в сокро́вищноє храни́лище. І мно́зі бога́тії вмета́ху мно́га. | І сів Ісус навпроти скарбниці і спостерігав, як народ кладе гроші в скарбницю. Чимало заможних клали багато. |
|
42
|
42
|
| І прише́дши єди́на вдови́ця убо́га, вве́рже ле́пті дві, є́же єсть кодра́нт. | Прийшла одна вбога вдова і поклала дві лепти, тобто кодрант. |
|
43
|
43
|
| І призва́в ученики́ Своя́, рече́ їм: амі́нь глаго́лю вам, я́ко вдови́ця сія́ убо́гая мно́жає всіх вве́рже вмета́ющих в сокро́вищноє храни́лище, | Покликавши учеників Своїх, Ісус сказав їм: істинно кажу вам, що ця вбога вдова поклала більше за всіх, хто клав у скарбницю, |
|
44
|
44
|
| всі бо от ізби́тка своєго́ вверго́ша, сія́ же от лише́нія своєго́ вся, єли́ка імі́яше, вве́рже, все житіє́ своє́. | бо всі клали з достатку свого, а вона із злиднів своїх поклала все, що мала, весь прожиток свій. |
