|
Глава 8
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 32) В ти́я дні, зіло́ мно́гу наро́ду су́щу, і не іму́щим чесо́ я́сти, призва́в Ісу́с ученики́ Своя́, глаго́ла їм: | У ті дні, коли зібралося дуже багато народу і нічого було їм їсти, Ісус, покликавши учеників Своїх, сказав їм: |
|
2
|
2
|
| милосе́рдую о наро́ді, я́ко уже́ три дні присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти; | жаль Мені людей, що вже три дні знаходяться зі Мною і нічого їм їсти. |
|
3
|
3
|
| і а́ще отпущу́ їх не я́дших в до́ми своя́, ослабі́ють на путі́, мно́зі бо от них іздале́ча пришли́ суть. | Якщо відпущу їх голодними до своїх домів, ослабнуть у дорозі, бо багато з них прийшли здалека. |
|
4
|
4
|
| І отвіща́ша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду сих возмо́жеть кто зді наси́тити хлі́би в пусти́ні? | Ученики Його відповіли Йому: звідки міг би хто нагодувати їх хлібом тут, у пустелі? |
|
5
|
5
|
| І вопроси́ їх: коли́ко і́мате хлі́бов? Они́ же рі́ша: седьм. | І запитав у них: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім. |
|
6
|
6
|
| І повелі́ наро́ду возлещи́ на землі́; і приє́м седьм хлі́бов, хвалу́ возда́в, преломи́ і дая́ше ученико́м Свої́м, да предлага́ють; і предложи́ша пред наро́дом. | Тоді звелів народові сісти на землю; і, взявши сім хлібів і воздавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, щоб вони роздали; і вони роздали людям. |
|
7
|
7
|
| І ім'я́ху ри́биць ма́ло; і [сія́] благослови́в, рече́ предложи́ти і ти́я. | Мали вони і трохи риби; благословивши, Він звелів роздати і її. |
|
8
|
8
|
| Ядо́ша же і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць. | І їли, і наситились; і набрали залишків сім кошиків. |
|
9
|
9
|
| Бя́ху же я́дших я́ко чети́ре ти́сящі. І отпусти́ їх. | А тих, що їли, було близько чотирьох тисяч. І відпустив їх. |
|
10
|
10
|
| І а́біє вліз в кора́бль со ученики́ Свої́ми, при́йде во страни́ Далмануфа́нські. | І, відразу увійшовши у човен з учениками Своїми, прибув у краї Далмануфанські. |
|
11
|
11
|
| (Зач. 33) І ізидо́ша фарисе́є і нача́ша стяза́тися с Ним, і́щуще от Него́ зна́менія с небесе́, іскуша́юще Єго́. | Вийшли фарисеї, почали сперечатися з Ним і вимагали від Нього знамення з неба, спокушаючи Його. |
|
12
|
12
|
| І воздохну́в ду́хом Свої́м, глаго́ла: что род сей зна́менія і́щеть? Амі́нь глаго́лю вам, а́ще да́сться ро́ду сему́ зна́меніє. | І Він, тяжко зітхнувши, сказав: чого рід цей вимагає знамення? Істинно кажу вам: не дасться родові цьому знамення. |
|
13
|
13
|
| І оста́вль їх, вліз па́ки в кора́бль, [і] і́де на он пол. | І, залишивши їх, знову увійшов у човен і відбув на той бік. |
|
14
|
14
|
| І заби́ша ученици́ Єго́ взя́ти хлі́би і ра́зві єди́наго хлі́ба не ім'я́ху с собо́ю в кораблі́. | При цьому ученики Його забули взяти хлібів і, крім однієї хлібини, не мали з собою в човні нічого. |
|
15
|
15
|
| І преща́ше їм, глаго́ля: зрі́те, блюді́теся от ква́са фарисе́йська і от ква́са І́родова. | А Він заповідав їм, кажучи: глядіть, стережіться закваски фарисейської і закваски Іродової. |
|
16
|
16
|
| І помишля́ху, друг ко дру́гу глаго́люще, я́ко хлі́би не і́мами. | І, розмірковуючи, один одному говорили, що хлібів немає у них. |
|
17
|
17
|
| І разумі́в Ісу́с, глаго́ла їм: что помишля́єте, я́ко хлі́би не і́мате? Не у ли чу́вствуєте, ніже́ разумі́єте? Єще́ ли окамене́но се́рдце ва́ше і́мате? | Ісус, зрозумівши, говорить їм: чого ви міркуєте про те, що немає у вас хлібів? Чи ще не збагнули і не розумієте? Чи ще окам’яніле у вас серце? |
|
18
|
18
|
| О́чі іму́ще не ви́діте? І у́ші іму́ще не сли́шите? І не по́мните ли, | Маючи очі, не бачите, маючи вуха, не чуєте? |
|
19
|
19
|
| єгда́ п'ять хлі́би преломи́х в п'ять ти́сящ, коли́ко кош іспо́лнь укру́х прия́сте? Глаго́лаша Єму́: двана́десять. | Чи не пам’ятаєте, коли Я п’ять хлібів переломив для п’яти тисяч чоловік, скільки повних кошиків набрали ви залишків? Говорять Йому: дванадцять. |
|
20
|
20
|
| Єгда́ же седьм в чети́ре ти́сящі, коли́ко ко́шниць ісполне́нія укру́х взя́сте? Они́ же рі́ша: седьм. | А коли сім для чотирьох тисяч, скільки кошиків набрали ви того, що залишилося? Сказали: сім. |
|
21
|
21
|
| І глаго́ла їм: ка́ко не разумі́єте? | І сказав їм: як же не розумієте? |
|
22
|
22
|
| (Зач. 34) І при́йде в Вифсаї́ду; і приведо́ша к Нему́ слі́па, і моля́ху Єго́, да єго́ ко́снеться. | Приходить до Вифсаїди; і приводять до Нього сліпого, і благають, щоб доторкнувся до нього. |
|
23
|
23
|
| І єм за ру́ку сліпа́го, ізведе́ єго́ вон із ве́сі; і плю́нув на о́чі єго́, [і] возло́жь ру́ці нань, вопроша́ше єго́, а́ще что ви́дить? | Він, взявши сліпого за руку, вивів його геть із села, і, плюнувши йому на очі його, поклав на нього руки і запитав його, чи бачить що. |
|
24
|
24
|
| І воззрі́в глаго́лаше: ви́жу челові́ки я́ко дре́віє ходя́щя. | Він, глянувши, сказав: бачу, мов дерева, людей, що проходять. |
|
25
|
25
|
| Пото́м [же] па́ки возложи́ ру́ці на о́чі єго́ і сотвори́ єго́ прозрі́ти; і утвори́ся, [і ісцілі́] і узрі́ сві́тло все. | Потім знову поклав руки на очі йому і велів йому прозріти. І він зцілився, і став бачити все ясно. |
|
26
|
26
|
| І посла́ єго́ в дом єго́, глаго́ля: ні в весь вни́ди, ні пові́ждь кому́ в ве́сі. | І послав його додому, кажучи: не заходь у село і нікому в селі не розповідай. |
|
27
|
27
|
| (Зач. 35) І ізи́де Ісу́с і ученици́ Єго́ в ве́сі Кесарі́ї Фили́ппові; і на путі́ вопроша́ше ученики́ Своя́ Глаго́ля їм: кого́ М'я глаго́лють челові́ци би́ти? | І пішов Ісус з учениками Своїми в села Кесарії Филипової. Дорогою Він питав учеників Своїх: за кого вважають Мене люди? |
|
28
|
28
|
| Они́ же отвіща́ша: Іоа́нна Крести́теля; і іні́ї Ілію́; друзі́ї же єди́наго от проро́к. | Вони відповідали: за Іоана Хрестителя, інші ж — за Іллю, а деякі — за одного з пророків. |
|
29
|
29
|
| І Той глаго́ла їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр глаго́ла Єму́: Ти єси́ Христо́с. | Він говорить їм: а ви за кого Мене вважаєте? Петро сказав Йому у відповідь: Ти є Христос. |
|
30
|
30
|
| (Зач. 36) І запрети́ їм, да ні кому́же глаго́лють о Нем. | І заборонив їм, щоб нікому не говорили про Нього. |
|
31
|
31
|
| І нача́т учи́ти їх, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воскре́снути. | І почав навчати їх, що Сину Людському належить багато постраждати, і відцураються від Нього старійшини, первосвященики та книжники, і буде вбитий, і на третій день воскресне. |
|
32
|
32
|
| І не обину́яся сло́во глаго́лаше. І приє́м Єго́ Петр, нача́т прети́ти Єму́. | І говорив про це відкрито. Але Петро, відізвавши Його, почав перечити Йому. |
|
33
|
33
|
| Он же обра́щся і воззрі́в на ученики́ Своя́, запрети́ Петро́ві, глаго́ля: іди́ за Мно́ю, сатано́; я́ко не ми́слиши, я́же [суть] Бо́жія, но я́же челові́чеська. | Він же, обернувшись і глянувши на учеників Своїх, заборонив Петрові, кажучи: відійди від Мене, сатано, бо ти думаєш не про те, що Боже, а що людське. |
|
34
|
34
|
| І призва́в наро́ди со ученики́ Свої́ми, рече́ їм: (Зач. 37) І́же хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і по Мні гряде́ть; | І, покликавши народ з учениками Своїми, сказав їм: хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій, і за Мною йде. |
|
35
|
35
|
| і́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погуби́ть ю, а і́же погуби́ть ду́шу свою́ Мене́ ра́ди і Єва́нгелія, той спасе́ть ю; | Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене і Євангелія, той спасе її. |
|
36
|
36
|
| ка́я бо по́льза челові́ку, а́ще приобря́щеть мир весь і отщети́ть ду́шу свою́? | Бо яка користь людині, коли вона придбає ввесь світ, а душу свою занапастить? |
|
37
|
37
|
| іли́ что дасть челові́к ізмі́ну на душі́ своє́й? | Або що дасть людина взамін за душу свою? |
|
38
|
38
|
| І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с в ро́ді сем прелюбоді́йнім і грі́шнім, і Син Челові́чеський постиди́ться єго́, єгда́ при́йдеть во сла́ві Отця́ Своєго́ со А́нгели святи́ми. | Бо якщо хтось посоромиться Мене і Моїх слів у роді цьому перелюбному і грішному, того посоромиться і Син Людський, коли прийде у славі Отця Свого з ангелами святими. |
