Порівняти Біблія церковнослов'янською з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава 9

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24

Главa f7	Глава 9

1	1
(За? м7.) Созвaвъ же nбанaдесzте, дадE и5мъ си1лу и3 влaсть на вс‰ бёсы, и3 недyги цэли1ти:	Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг.
2	2
и3 послA и5хъ проповёдати цrтвіе б9іе и3 и3сцэли1ти болsщыz.	І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих.
3	3
И# речE къ ни6мъ: ничесHже возми1те на пyть: ни жезлA, ни пи1ры, ни хлёба, ни сребрA, ни по двэмA ри1зама и3мёти:	І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі.
4	4
и3 въ џньже д0мъ вни1дете, тY пребывaйте и3 tтyду и3сходи1те:	І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу.
5	5
и3 є3ли1цы ѓще не пріeмлютъ вaсъ, и3сходsще t грaда тогw2, и3 прaхъ t н0гъ вaшихъ tтрzси1те, во свидётелство на нS.	А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них.
6	6
И#сходsще же прохождaху сквозЁ вє1си, благовэствyюще и3 и3сцэлsюще всю1ду.	Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.
7	7
(За? м7№.) Слhша же и4рwдъ четвертовлaстникъ быв†ющаz t негw2 вс‰ и3 недоумэвaшесz: занE глаг0лемо бЁ t нёкихъ, ћкw їwaннъ востA t мeртвыхъ:	Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих;
8	8
t и3нёхъ же, ћкw и3ліA kви1сz: t други1хъ же, ћкw прbр0къ є3ди1нъ t дрeвнихъ воскрeсе.	інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків.
9	9
И# речE и4рwдъ: їwaнна ѓзъ ўсёкнухъ: кт0 же є4сть сeй, њ нeмже ѓзъ слhшу таковaz; И# и3скaше ви1дэти є3го2.	І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.
10	10
И# возврaщшесz ґпcли повёдаша є3мY, є3ли1ка сотвори1ша: и3 пои1мъ и5хъ, tи1де є3ди1нъ [њс0бь] на мёсто пyсто грaда, нарицaемагw виfсаjда.	Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.
11	11
Нар0ди же разумёвше, по нeмъ и3д0ша: и3 пріeмъ и5хъ, гlаше и5мъ њ цrтвіи б9іи и3 трeбующыz и3сцэлeніz цэлsше.	Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення.
12	12
Дeнь же начaтъ прекланsтисz. (За? м7в7.) Пристyпльше же nбанaдесzте рек0ша є3мY: tпусти2 нар0дъ, да шeдше во њкрє1стныz вє1си и3 сeла витaютъ и3 њбрsщутъ брaшно: ћкw здЁ въ пyстэ мёстэ є3смы2.	День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці.
13	13
Речe же къ ни6мъ: дади1те и5мъ вы2 ћсти. Nни1 же рёша: нёсть ў нaсъ вsщше, т0кмw пsть хлBбъ и3 ры6бэ двЁ, ѓще u5бо не шeдше мы2 кyпимъ во вс‰ лю1ди сі‰ бр†шна.	А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей?
14	14
Бёху бо мужeй ћкw пsть тhсzщъ. Речe же ко ўчн7кHмъ свои6мъ: посади1те и5хъ на к{пы по пzти1десzтъ.	Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят.
15	15
И# сотвори1ша тaкw и3 посади1ша и5хъ вс‰.	І зробили так, і розсадили всіх.
16	16
Пріи1мъ же пsть хлBбъ и3 џбэ ры6бэ, воззрёвъ на нeбо, блгcви2 и5хъ, и3 преломи2, и3 даsше ўчн7кHмъ предложи1ти нар0ду.	Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові.
17	17
И# kд0ша и3 насhтишасz вси2: и3 взsша и3збhвшыz и5мъ ўкрyхи к0шz дванaдесzте.	І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.
18	18
(За? м7G.) И# бhсть є3гдA молsшесz є3ди1нъ, съ ни1мъ бёху ўчн7цы2: и3 вопроси2 и5хъ, гlz: ког0 мz глаг0лютъ нар0ди бhти;	І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ?
19	19
Nни1 же tвэщaвше рёша: їwaнна кrти1телz: и3нjи же и3лію2: друзjи же, ћкw прbр0къ нёкій t дрeвнихъ воскрeсе.	Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків.
20	20
Речe же и5мъ: вh же ког0 мz глаг0лете бhти; Tвэщaвъ же пeтръ речE: хrтA б9іz.	Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого.
21	21
Џнъ же запрeщь и5мъ, повелЁ никомyже глаг0лати сегw2,	Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це,
22	22
рeкъ, ћкw подобaетъ сн7у чlвёческому мн0гw пострадaти, и3 и3скушeну [tвeржену] бhти t стaрєцъ и3 ґрхіерє1й и3 кни6жникъ, и3 ўбіeну бhти, и3 въ трeтій дeнь востaти.	сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
23	23
(За? м7д7.) Гlаше же ко всBмъ: ѓще кто2 х0щетъ по мнЁ и3ти2, да tвeржетсz себє2, и3 в0зметъ крeстъ св0й, и3 послёдуетъ ми2.	До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною.
24	24
И$же бо ѓще х0щетъ дyшу свою2 спcти2, погyбитъ ю5: ґ и4же погyбитъ дyшу свою2 менє2 рaди, сeй сп7сeтъ ю5.	Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.
25	25
Чт0 бо п0льзы и4мать человёкъ, пріwбрётъ мjръ вeсь, себe же погуби1въ и3ли2 tтщети1въ;	Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?
26	26
И$же бо ѓще постыди1тсz менє2 и3 мои1хъ словeсъ, сегw2 сн7ъ чlвёческій постыди1тсz, є3гдA пріи1детъ во слaвэ своeй и3 џ§ей и3 с™hхъ ѓгGлъ.	Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів.
27	27
Глаг0лю же вaмъ вои1стинну: сyть нёцыи t здЁ стоsщихъ, и5же не и4мутъ вкуси1ти смeрти, д0ндеже ви1дzтъ цrтвіе б9іе.	Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.
28	28
(За? м7е7.) Бhсть же по словесёхъ си1хъ ћкw днjй џсмь, и3 поeмъ петрA и3 їwaнна и3 їaкwва, взhде на горY помоли1тисz.	Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись.
29	29
И# бhсть є3гдA молsшесz, видёніе лицA є3гw2 и4но, и3 њдэsніе є3гw2 бэло2 блистazсz.	І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим.
30	30
И# сE м{жа двA съ ни1мъ глагHлюща, ±же бёста мwmсeй и3 и3ліA,	І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля:
31	31
ћвльшасz во слaвэ, глаг0ласта же и3сх0дъ є3гw2, є3г0же хотsше скончaти во їеrли1мэ.	з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі.
32	32
Пeтръ же и3 сyщіи съ ни1мъ бsху њтzгчeни сн0мъ: ўбyждшесz же ви1дэша слaву є3гw2, и3 џба м{жа сто‰ща съ ни1мъ.	Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним.
33	33
И# бhсть є3гдA разлучи1стасz t негw2, речE пeтръ ко ї}су: настaвниче, добро2 є4сть нaмъ здЁ бhти: и3 сотвори1мъ сBни три2, є3ди1ну тебЁ, и3 є3ди1ну мwmсeови, и3 є3ди1ну и3ліи2: не вёдый, є4же глаг0лаше.	Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить.
34	34
Сe же є3мY глаг0лющу, бhсть w4блакъ, и3 њсэни2 и5хъ: ўбоsшасz же, вшeдше во w4блакъ.	Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару.
35	35
И# глaсъ бhсть и3з8 w4блака, глаг0лz: сeй є4сть сн7ъ м0й возлю1бленный, тогw2 послyшайте.	І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте!
36	36
И# є3гдA бhсть глaсъ, њбрётесz ї}съ є3ди1нъ. И# тjи ўмолчaша, и3 никомyже возвэсти1ша въ ты6z дни6 ничесHже t тёхъ, ±же ви1дэша.	І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили.
37	37
(За? м7ѕ7.) Бhсть же въ пр0чій дeнь, сшeдшымъ и5мъ съ горы2, срёте є3го2 нар0дъ мн0гъ.	Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.
38	38
И# сE мyжъ и3з8 нар0да возопи2, глаг0лz: ўчи1телю, молю1тисz, при1зри на сhна моего2, ћкw є3динор0денъ ми2 є4сть:	Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний:
39	39
и3 сE дyхъ є4млетъ є3го2, и3 внезaпу вопіeтъ, и3 пружaетсz [терзaетъ є3го2] съ пёнами, и3 є3двA tх0дитъ t негw2, сокрушaz є3го2:	його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його.
40	40
и3 моли1хсz ўчн7кHмъ твои6мъ, да и3жденyтъ є3го2: и3 не возмог0ша.	Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли.
41	41
Tвэщaвъ же ї}съ речE: q, р0де невёрный и3 развращeнный, док0лэ бyду въ вaсъ и3 терплю2 вы2; приведи1 (ми) сhна твоего2 сёмw.	Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого.
42	42
Е#щe же грzдyщу є3мY, повeрже є3го2 бёсъ и3 стрzсE. Запрети1 же ї}съ дyхови нечи1стому, и3 и3сцэли2 џтрока, и3 вдадE є3го2 nтцY є3гw2.	Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його.
43	43
Дивлsхусz же вси2 њ вели1чіи б9іи. (За? м7з7.) ВсBмъ же чудsщымсz њ всёхъ, ±же творsше ї}съ, речE ко ўчн7кHмъ свои6мъ:	І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм:
44	44
вложи1те вы2 во ќшы вaши словесA сі‰: сн7ъ бо чlвёческій и4мать предaтисz въ рyцэ человёчєстэ.	вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські.
45	45
Nни1 же не разумёша глаг0ла сегw2, бё бо прикровeнъ t ни1хъ, да не њщутsтъ є3гw2: и3 боsхусz вопроси1ти є3го2 њ глаг0лэ сeмъ.	Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись.
46	46
Вни1де же помышлeніе въ ни1хъ, кто2 и4хъ вsщшій бы бhлъ.	Спало ж їм на думку — хто б з них був більший?
47	47
Ї}съ же вёдый помышлeніе сердeцъ и4хъ, пріeмъ nтрочA, постaви є5 ў себє2	Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою
48	48
и3 речE и5мъ: и4же ѓще пріи1метъ сіE nтрочA во и4мz моE, менE пріeмлетъ: и3 и4же ѓще менE пріeмлетъ, пріeмлетъ послaвшаго мS: и4же бо мeншій є4сть въ вaсъ, сeй є4сть вели1къ.	і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий.
49	49
(За? м7}.) Tвэщaвъ же їwaннъ речE: настaвниче, ви1дэхомъ нёкоего њ и4мени твоeмъ и3згонsща бёсы: и3 возбрани1хомъ є3мY, ћкw вослёдъ не х0дитъ съ нaми.	При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами.
50	50
И# речE къ немY ї}съ: не брани1те: и4же бо нёсть на вы2, по вaсъ є4сть.	Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас.
51	51
(За?.) Бhсть же є3гдA скончавaхусz днjе восхождeнію є3гw2, и3 т0й ўтверди2 лицE своE и3ти2 во їеrли1мъ:	І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима.
52	52
и3 послA вёстники пред8 лицeмъ свои1мъ: и3 и3зшeдше внид0ша въ вeсь самарsнску, ћкw да ўгот0вzтъ є3мY:	І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому.
53	53
и3 не пріsша є3гw2, ћкw лицE є3гw2 бЁ грzдyщее во їеrли1мъ.	Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима.
54	54
Ви6дэвша же ўчн7к† є3гw2 їaкwвъ и3 їwaннъ, рёста: гDи, х0щеши ли, речeма, да џгнь сни1детъ съ небесE и3 потреби1тъ и5хъ, ћкоже и3 и3ліA сотвори2;	Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?
55	55
Њбрaщьсz же запрети2 и4ма, и3 речE: не вёста, к0егw дyха є3стA вы2:	Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу;
56	56
сн7ъ бо чlвёческій не пріи1де дyшъ человёческихъ погуби1ти, но спcти2: и3 и3д0ша во и4ну вeсь.	бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села.
57	57
(За? м7f7.) Бhсть же и3дyщымъ и5мъ по пути2, речE нёкій къ немY: и3дY по тебЁ, ѓможе ѓще и4деши, гDи.	Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.
58	58
И# речE є3мY ї}съ: ли1си ћзвины и4мутъ, и3 пти6цы небє1сныz гнёзда: сн7ъ же чlвёческій не и4мать гдЁ главY подклони1ти.	Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити.
59	59
Речe же ко друг0му: ходи2 в8слёдъ менє2. Џнъ же речE: гDи, повели2 ми2, (да) шeдъ прeжде погребY nтцA моего2.	А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого.
60	60
Речe же є3мY ї}съ: њстaви мє1ртвыz погребсти2 сво‰ мертвецы2: тh же шeдъ возвэщaй цrтвіе б9іе.	Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже.
61	61
Речe же и3 другjй: и3дY по тебЁ, гDи: прeжде же повели2 ми2 tвэщaтисz, и5же сyть [попрости1тисz съ сyщими] въ домY моeмъ.	І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми.
62	62
Речe же къ немY ї}съ: никт0же возл0жь рyку свою2 на рaло и3 зрS вспsть, ўпрaвленъ є4сть въ цrтвіи б9іи.	Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт