|
Главa в7
|
Глава 2
|
|
1
|
1
|
| Рек0ша бо въ себЁ помышлsющіи непрaвw: мaлъ є4сть и3 печaленъ жив0тъ нaшъ, и3 нёсть и3зцэлeніz въ кончи1нэ человёчестэ, и3 нёсть познaнъ возврати1выйсz t ѓда. | Ті, що неправо розумували, говорили самі в собі: «коротке і скорботне наше життя, і немає людині спасіння від смерти, і не знають, щоб хтось звільнив із пекла. |
|
2
|
2
|
| Ћкw самослучaйнw рождeни є3смы2, и3 по сeмъ бyдемъ ћкоже не бhвше: понeже дhмъ дыхaніе въ н0здрехъ нaшихъ, и3 сл0во и4скра въ движeніи сeрдца нaшегw: | Випадково ми народжені, й опісля будемо, як ті, що не були: подих у ніздрях наших — дим, і слово — іскра у русі нашого серця |
|
3
|
3
|
| є4йже ўгaсшей пeпелъ бyдетъ тёло, и3 дyхъ нaшъ разліeтсz ћкw мsгкій воздyхъ, | Коли вона згасне, тіло повернеться у прах, і дух розсіється, як рідке повітря; |
|
4
|
4
|
| и3 и4мz нaше забвeно бyдетъ во врeмz, и3 никт0же воспомzнeтъ дёлъ нaшихъ: и3 прeйдетъ жив0тъ нaшъ ћкw слэды2 w4блака, и3 ћкw мглA разруши1тсz, разгнaнаz t л{чь с0лнечныхъ и3 теплот0ю є3гw2 њтzгчи1вшисz. | й ім’я наше забудеться з часом, і ніхто не згадає про діла наші; і життя наше мине, як слід хмари, і розсіється, як туман, розігнаний променями сонця й обтяжений теплотою його. |
|
5
|
5
|
| Стёни бо прех0дъ житіE нaше, и3 нёсть возвращeніz кончи1ны нaшеz: ћкw запечaтана є4сть, и3 никто2 возвращaетсz. | Бо життя наше — проходження тіні, і немає нам повернення від смерти: бо покладена печать, і ніхто не повертається. |
|
6
|
6
|
| Пріиди1те u5бо и3 наслади1мсz настоsщихъ благи1хъ, и3 ўпотреби1мъ создaніz, ћкw въ ю4ности ск0рw: | Будемо ж насолоджуватися теперішніми благами і поспішати користуватися світом, як юністю; |
|
7
|
7
|
| вінA дражaйшагw и3 мЂра (благов0нна) и3сп0лнимсz, и3 да не прeйдетъ нaсъ цвётъ житіS: | переситимося дорогим вином і пахощами, і нехай не пройде повз нас весняне цвітіння життя; |
|
8
|
8
|
| ўвэнчaимъ нaсъ ши1пковыми цвёты, прeжде нeже ўвsнутъ: | увінчаємося квітами троянд перше, ніж вони зав’януть; |
|
9
|
9
|
| ни є3ди1нъ t нaсъ лишeнъ да бyдетъ нaшегw наслаждeніz, вездЁ њстaвимъ знaменіе весeліz, ћкw сіS чaсть нaша и3 жрeбій сeй. | ніхто з нас не позбавляй себе участи у нашій насолоді; скрізь залишимо сліди веселощів, бо це наша доля і наш жереб. |
|
10
|
10
|
| Наси1ліе сотвори1мъ ўб0гу првdному, не пощади1мъ вдови1цы, нижE стaрца ўстыди1мсz сэди1нъ многолётныхъ. | Будемо пригноблювати бідняка праведника, не пощадимо вдови і не посоромимося багаторічних сивин старця. |
|
11
|
11
|
| Да бyдетъ же нaмъ крёпость зак0нъ прaвды: некрёпкое бо неполeзно њбрэтaетсz. | Сила наша нехай буде законом правди, бо безсилля виявляється марним. |
|
12
|
12
|
| Ўлови1мъ же (лeстію) првdнаго, ћкw непотрeбенъ нaмъ є4сть и3 проти1витсz дэлHмъ нaшымъ, и3 пон0ситъ нaмъ грэхи2 зак0на и3 ѕлослaвитъ нaмъ грэхи2 ўчeніz нaшегw: | Влаштуємо кови праведнику, бо він за тягар нам і противиться ділам нашим, докоряє нас у гріхах проти закону і паплюжить нас за гріхи нашого виховання; |
|
13
|
13
|
| возвэщaетъ нaмъ рaзумъ и3мёти б9ій, и3 џтрока гDнz себE и3менyетъ: | оголошує про себе, що він має пізнання про Бога і називає себе сином Господа; |
|
14
|
14
|
| бhсть нaмъ на њбличeніе помышлeній нaшихъ: | він перед нами — викриття помислів наших. |
|
15
|
15
|
| тsжекъ є4сть нaмъ и3 къ видёнію, ћкw непод0бно (є4сть) и3ны6мъ житіE є3гw2, и3 tмBнны (сyть) стєзи2 є3гw2: | Тяжко нам і дивитися на нього, тому що життя його не схоже на життя інших, і відмінні путі його: |
|
16
|
16
|
| въ поругaніе вмэни1хомсz є3мY, и3 ўдалsетесz t путjй нaшихъ ћкw t нечист0тъ: блажи1тъ послBднzz првdныхъ и3 слaвитсz nц7A и3мёти (себЁ) бGа. | він вважає нас мерзотою і віддаляється від шляхів наших, як від нечистот, ублажає кончину праведних і марнославно називає батьком своїм Бога. |
|
17
|
17
|
| Ўви1димъ, ѓще словесA є3гw2 и4стинна, и3 и3скyсимъ ±же сбyдутсz є3мY. | Побачимо, чи істинні слова його, і випробуємо, який буде кінець його; |
|
18
|
18
|
| Ѓще бо є4сть и4стинный сhнъ б9ій, защи1титъ є3го2 и3 и3збaвитъ є3го2 t руки2 проти1вzщихсz. | бо якщо цей праведник є син Божий, то Бог захистить його і визволить його від руки ворогів. |
|
19
|
19
|
| Досаждeніемъ и3 мyкою и3стsжимъ є3го2, да ўвёмы кр0тость є3гw2 и3 и3скyсимъ безѕл0бство є3гw2: | Випробуємо його образою і мученням, щоб узнати смирення його і бачити незлобливість його; |
|
20
|
20
|
| смeртію пон0сною њсyдимъ є3го2, бyдетъ бо є3мY разсмотрeніе t словeсъ є3гw2. | засудимо його на безчесну смерть, бо, за словами його, за нього буде піклування». |
|
21
|
21
|
| Сі‰ помhслиша и3 прельсти1шасz: њслэпи1 бо и5хъ ѕл0ба и4хъ, | Так вони мудрували, і помилилися; бо злоба їхня осліпила їх, |
|
22
|
22
|
| и3 не ўвёдэша т†инъ б9іихъ, нижE мзды2 ўповaша препод0біz, нижE присуди1ша чeсти душaмъ непорHчнымъ. | і вони не пізнали таємниць Божих, не очікували воздаяння за святість і не вважали достойними нагороди душ непорочних. |
|
23
|
23
|
| Ћкw бGъ создA человёка въ неистлёніе и3 во w4бразъ под0біz своегw2 сотвори2 є3го2: | Бог створив людину для нетління і зробив її образом вічного буття Свого; |
|
24
|
24
|
| зaвистію же діaволею смeрть вни1де въ мjръ: вкушaютъ же ю5, и5же t є3S чaсти сyть. | але заздрістю диявола ввійшла у світ смерть, і зазнають її ті, що належать до наділу його. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
