Порівняти Біблія церковнослов'янською (unicode) з Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) - Глава́ і҃

Порівняти:

⇄

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Глава́ і҃	Глава 10

1	1
И҆ бы́сть, є҆гда̀ вни́де сы́нъ мо́й въ черто́гъ сво́й, падѐ и҆ оу҆́мре:	Але коли син мій увійшов у шлюбний чертог свій, він упав, і помер.
2	2
и҆ преврати́хомъ всѧ̑ свѣ̑тлаѧ, и҆ воста́ша всѝ гра́ждане моѝ во оу҆тѣше́нїе моѐ, и҆ почи́хъ да́же до дрꙋга́гѡ днѐ до но́щи:	І перекинули всі ми світильники, і всі співгромадяни мої піднялися утішати мене, і я спочила до ночі другого дня.
3	3
и҆ бы́сть, є҆гда̀ всѝ почива́хꙋ, да мѧ̀ оу҆тѣ́шатъ, да поко́юсѧ: и҆ воста́хъ но́щїю, и҆ бѣжа́хъ, и҆ прїидо́хъ, ꙗ҆́коже ви́диши, на сїѐ по́ле,	Коли ж усі перестали утішати мене, щоб залишити мене у спокої, я, уставши вночі, побігла і прийшла, як бачиш, на це поле.
4	4
и҆ помышлѧ́ю оу҆жѐ не возврати́тисѧ во гра́дъ, но здѣ̀ пребыва́ти, и҆ не ꙗ҆́сти, нижѐ пи́ти, но безпреста́ни рыда́ти и҆ пости́тисѧ до́ндеже оу҆мрꙋ̀.	І думаю вже не повертатися у місто, але залишатися тут, не їсти, не пити, але безперестанно плакати і поститися, доки не помру.
5	5
И҆ ѡ҆ста́вихъ словеса̀, въ ни́хже бѣ́хъ, и҆ ѿвѣща́хъ съ ꙗ҆́ростїю къ не́й и҆ реко́хъ:	Залишивши розмірковування, якими займався, я з гнівом відповів їй і сказав:
6	6
бꙋ́ѧ па́че всѣ́хъ же́нъ, не ви́диши ли пла́ча на́шегѡ и҆ ꙗ҆̀же на́мъ слꙋчи́шасѧ;	о, найбезумніша з усіх жон! чи не бачиш скорботи нашої і що сталося з нами —
7	7
ꙗ҆́кѡ сїѡ́нъ ма́ти на́ша всѧ́кою ско́рбїю скорби́тъ и҆ смире́нїемъ смире́на є҆́сть и҆ пла́четъ вельмѝ:	що Сион, мати наша, засмучується безмірно, вкрай принижена, і плаче гірко?
8	8
и҆ нн҃ѣ поне́же всѝ рыда́емъ и҆ ско́рбни є҆смы̀, ꙗ҆́кѡ всѝ приско́рбни є҆смы̀, ты́ же скорби́ши ѡ҆ є҆ди́нѣмъ сы́нѣ:	І тепер, коли всі ми уболіваємо і засмучуємося, тому що всі засмучені, чи будеш ти засмучуватися через одного сина твого?
9	9
вопроси́ бо землѝ, и҆ рече́тъ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ сїѧ̀ є҆́сть, є҆́йже подоба́етъ рыда́ти паде́нїѧ толи́кихъ на не́й ражда́ющихсѧ:	Запитай землю, і вона скаже тобі, що їй-то слід оплакувати падіння такої безлічі, що народжується на ній;
10	10
и҆ ѿ неѧ̀ ѿ нача́ла всѝ рожде́ни, и҆ні́и же прїи́дꙋтъ, и҆ сѐ, є҆два̀ не всѝ въ поги́бель ѿхо́дѧтъ, и҆ и҆стребле́нїе быва́етъ мно́жествꙋ и҆́хъ:	бо всі народжені з неї від початку й інші, які мають народитися, ледь не усі гинуть, і така безліч їх віддається на знищення.
11	11
и҆ кто̀ оу҆̀бо и҆́мать рыда́ти па́че сеѧ̀, ꙗ҆́же то́ль ве́лїе мно́жество погꙋби́ла, не́жели ты̀, ꙗ҆́же ѡ҆ є҆ди́нѣмъ болѣ́знꙋеши;	Отже, хто повинен більше засмучуватися, як не та, яка втратила таку безліч, а не ти, що уболіваєш за одного?
12	12
а҆́ще же рече́ши мнѣ̀: ꙗ҆́кѡ нѣ́сть пла́чь мо́й подо́бенъ земли, поне́же пло́дъ чре́ва моегѡ̀ погꙋби́хъ, є҆го́же въ печа́лехъ породи́хъ и҆ съ болѣ́знїю роди́хъ,	Якщо ти скажеш мені: «плач мій не подібний до плачу землі, бо я втратила плід утроби моєї, який я носила із сумом і народила у болістях;
13	13
землѧ́ же по пꙋтѝ землѝ, ѿи́де же въ не́й мно́жество настоѧ́щее, ꙗ҆́коже слꙋчи́сѧ:	а земля — за властивістю землі; на ній теперішня безліч як відходить, так і приходить»:
14	14
и҆ а҆́зъ тебѣ̀ рекꙋ̀: ꙗ҆́коже ты̀ съ трꙋдо́мъ родила̀ є҆сѝ, та́кѡ и҆ землѧ̀ дае́тъ пло́дъ сво́й человѣ́кꙋ ѿ нача́ла є҆мꙋ̀, и҆́же сотвори́лъ ю҆̀:	і я скажу тобі, що як ти з трудом народила, так і земля дає плід свій людині, яка від початку обробляє її.
15	15
нн҃ѣ оу҆̀бо воздержѝ сама̀ оу҆ себє̀ болѣ́знь твою̀ и҆ крѣ́пкѡ носѝ ꙗ҆̀же тебѣ̀ слꙋчи́шасѧ падє́нїѧ:	Тому утримайся тепер від скорботи твоєї і мужньо перенось втрату, що трапилася у тебе.
16	16
а҆́ще бо ѡ҆правди́ши предѣ́лъ бж҃їй и҆ совѣ́тъ є҆гѡ̀, прїи́меши во вре́мѧ и҆ въ таковы́хъ похва́лишисѧ:	Бо якщо ти визнаєш праведним визначення Боже, то у свій час одержиш сина, і між дружинами будеш прославлена.
17	17
вни́ди оу҆̀бо во гра́дъ къ мꙋ́жꙋ твоемꙋ̀.	Отже, повернися у місто до чоловіка твого.
18	18
И҆ речѐ ко мнѣ̀: не сотворю̀, ни вни́дꙋ во гра́дъ, но здѣ̀ оу҆мрꙋ̀.	Але вона сказала: не зроблю так, не повернуся в місто, але тут помру.
19	19
И҆ приложи́хъ є҆щѐ глаго́лати къ не́й и҆ реко́хъ:	Продовжуючи говорити з нею, я сказав:
20	20
не творѝ сегѡ̀ словесѐ, но соизво́ли совѣ́тꙋ моемꙋ̀: коли́ко бо паде́нїе сїѡ́нꙋ; оу҆тѣ́шисѧ ра́ди болѣ́зни і҆ерⷭ҇ли́ма:	не роби цього, але послухай пораду мою. Бо скільки бід Сиону? Утішся заради скорботи Єрусалима.
21	21
ви́диши бо, ꙗ҆́кѡ ѡ҆свѧще́нїе на́ше ѡ҆пꙋстѣ̀, и҆ ѻ҆лта́рь на́шъ сотре́нъ є҆́сть, и҆ це́рковь на́ша разоре́на є҆́сть,	Бо ти бачиш, що святилище наше спустошене, вівтар наш скинутий, храм наш зруйнований,
22	22
и҆ ѱалти́ръ на́шъ смире́нъ є҆́сть, и҆ пѣ́снь оу҆молчѐ, и҆ ра́дость на́ша разрꙋше́на є҆́сть, и҆ свѣ́тъ свѣти́лника на́шегѡ оу҆гаше́нъ є҆́сть, и҆ кївѡ́тъ завѣ́та на́шегѡ расхище́нъ є҆́сть, и҆ ст҃а̑ѧ на̑ша ѡ҆сквернє́на сꙋ́ть, и҆ и҆́мѧ, є҆́же воззва́но є҆́сть над̾ на́ми, є҆два̀ не ѡ҆скверне́но є҆́сть, и҆ ча̑да на̑ша оу҆коре́нїе претерпѣ́ша, и҆ свѧще́нницы на́ши сожже́ни сꙋ́ть, и҆ леѵі́ти на́ши въ плѣне́нїе ѿидо́ша, и҆ дѣви̑цы на́шѧ ѡ҆сквернє́ны сꙋ́ть, и҆ жєны̀ на́шѧ наси́лїе пострада́ша, и҆ пра́веднїи на́ши восхище́ни сꙋ́ть, и҆ ѻ҆́троцы на́ши и҆зги́бнꙋша, и҆ ю҆́нѡши на́ши слꙋжи́ша, и҆ крѣ́пцыи на́ши и҆знемого́ша:	псалтир наш принижений, пісні замовкли, радість наша зникла, світло світильника нашого погасло, ковчег завіту нашого розкрадений, Святе наше осквернене, й ім’я, наречене на нас, ледь не зганьблене, діти наші потерпіли знеславлення, священики наші побиті, левити наші відведені у полон, дівчата наші осквернені, дружини наші потерпіли насильство, праведники наші захоплені, отроки наші загинули, юнаки наші у рабстві, сильні наші знемогли;
23	23
а҆ сїѐ всѣ́хъ па́че зна́менїе сїѡ́нꙋ, ꙗ҆́кѡ и҆спадѐ ѿ сла́вы своеѧ̀, и҆́бо и҆ пре́данъ є҆́сть въ рꙋ́ки ненави́дѧщихъ ны̀:	і що з усього найтяжче, знамено Сиону позбавлене слави своєї, бо віддане у руки ненависників наших.
24	24
ты̀ оу҆̀бо ѿтрѧсѝ твою̀ печа́ль мно́гꙋю и҆ ѿложѝ ѿ себє̀ мно́жество болѣ́зней, да тѧ̀ поми́лꙋетъ крѣ́пкїй, и҆ поко́й сотвори́тъ тебѣ̀ вы́шнїй, оу҆покое́нїе трꙋдѡ́въ.	Тому залиш великий сум твій, і відклади безліч скорбот, щоб помилував тебе Кріпкий, і Всевишній дарував тобі заспокоєння і полегшення трудів.
25	25
И҆ бы́сть є҆гда̀ глаго́лахъ къ не́й, лицѐ є҆ѧ̀ возсїѧ̀ внеза́пꙋ и҆ зра́къ, блиста́ше видѣ́нїе є҆ѧ̀, ꙗ҆́кѡ бы́хъ оу҆жа́сенъ ѕѣлѡ̀ ѿ неѧ̀ и҆ помышлѧ́хъ, что́ є҆сть сїѐ.	При цих словах моїх до неї, несподівано засяяло лице і погляд її, і ось, вигляд зробився блискучим, так що я, переляканий нею, думав, що б це було.
26	26
И҆ сѐ, внеза́пꙋ и҆спꙋстѝ шꙋ́мъ гла́са вели́кїй, стра́ха по́лный, ꙗ҆́кѡ поколеба́тисѧ землѝ ѿ шꙋ́ма жены̀.	І ось, вона несподівано випустила настільки голосний і настільки страшний звук голосу, що від цього звуку жінки захиталася земля.
27	27
И҆ ви́дѣхъ, и҆ сѐ, ктомꙋ̀ жена̀ не ꙗ҆влѧ́шесѧ мнѣ̀, но гра́дъ созида́шесѧ, и҆ мѣ́сто пока́зовашесѧ ѿ ѡ҆снова́нїй вели́кихъ: и҆ оу҆страши́хсѧ и҆ возопи́хъ гла́сомъ вели́кимъ	І я бачив, і ось, жінка більше не являлася мені, але створювалося місто, і місце його позначалося на великих основах, і я переляканий голосно викликнув і сказав:
28	28
и҆ реко́хъ: гдѣ̀ є҆́сть оу҆рїи́лъ а҆́гг҃лъ, и҆́же ѿ нача́ла прїи́де ко мнѣ̀; поне́же то́й мѧ̀ сотворѝ прїитѝ во мно́жествѣ оу҆́жаса оу҆ма̀ сегѡ̀, и҆ бы́сть коне́цъ мо́й въ растлѣ́нїе, и҆ моли́тва моѧ̀ въ поноше́нїе.	де ангел Уриїл, який спочатку приходив до мене? бо він привів мене до такої несамовитости розуму, в якому мета мого прагнення зникла, і молитва моя обернулася на ганьбу.
29	29
И҆ є҆гда̀ бы́хъ глаго́лющь а҆́зъ сїѧ̑, сѐ, прїи́де ко мнѣ̀ и҆ ви́дѣ мѧ̀:	Коли я говорив це, він прийшов до мене;
30	30
и҆ сѐ, бы́хъ лежа́щь ꙗ҆́кѡ ме́ртвъ, и҆ ра́зꙋмъ мо́й ѿчꙋжде́нъ бы́сть: и҆ оу҆держа̀ десни́цꙋ мою̀, и҆ оу҆крѣпѝ мѧ̀, и҆ поста́ви мѧ̀ на но́зѣ моѝ, и҆ рече́ ми:	і побачив мене, і ось, я лежав, як мертвий і в непритомному стані; він узяв мене за праву руку, укріпив мене і, поставивши на ноги, сказав мені:
31	31
что̀ тебѣ̀ є҆́сть; и҆ вскꙋ́ю смꙋще́нъ є҆́сть ра́зꙋмъ тво́й и҆ чꙋ̑вства се́рдца твоегѡ̀; и҆ вскꙋ́ю смꙋща́ешисѧ; И҆ реко́хъ: ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вилъ мѧ̀ є҆сѝ,	що з тобою? від чого збентежені розум твій і почуття серця твого? від чого бентежишся?
32	32
и҆ а҆́зъ оу҆́бѡ сотвори́хъ по словесє́мъ твои̑мъ, и҆ и҆зыдо́хъ на по́ле, и҆ сѐ, ви́дѣхъ и҆ ви́ждꙋ, ꙗ҆́кѡ не могꙋ̀ провѣща́ти.	Від того, — відповів я йому, — що ти залишив мене, і я, чинячи за словами твоїми, вийшов на поле, і ось побачив і ще бачу те, про що не можу розповісти.
33	33
И҆ речѐ ко мнѣ̀: ста́ни ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ, и҆ возвѣщꙋ̀ тѝ. И҆ реко́хъ:	А він сказав мені: стій мужньо, і я поясню тобі.
34	34
глаго́ли, го́споди мо́й, ты̀ ко мнѣ̀ и҆ не ѡ҆ста́ви мѧ̀, ꙗ҆́кѡ да не всꙋ́е оу҆мрꙋ̀,	Говори мені, господарю мій, — сказав я, — тільки не залишай мене, щоб я не помер марно;
35	35
ꙗ҆́кѡ ви́дѣхъ, ꙗ҆̀же не вѣ́дѧхъ, и҆ слы́шꙋ, ꙗ҆̀же не вѣ́мъ: и҆лѝ чꙋ́вство моѐ лже́тъ, и҆ дꙋша̀ моѧ̀ мечта́нїе ви́дитъ;	бо я бачив, чого не знав, і чув, чого не знаю.
36	36
нн҃ѣ оу҆̀бо молю́ тѧ, да ска́жеши рабꙋ̀ твоемꙋ̀ ѡ҆ оу҆́жасѣ се́мъ.	Чи почуття моє обманює мене, чи душа моя марить уві сні?
37	37
И҆ ѿвѣща̀ ко мнѣ̀ и҆ речѐ:	Тому прошу тебе пояснити мені, рабові твоєму, цю несамовитість розуму мого. Відповідаючи мені, сказав він:
38	38
слы́ши мѧ̀, и҆ наꙋчꙋ́ тѧ, и҆ рекꙋ̀ тебѣ̀ ѡ҆ ко́ихъ бои́шисѧ, ꙗ҆́кѡ вы́шнїй ѿкры̀ тебѣ̀ та̑йны мнѡ́ги,	слухай мене, і я навчу тебе, і поясню тобі те, що налякало тебе: бо Всевишній відкриє тобі багато таємниць.
39	39
ви́дѣ пра́въ пꙋ́ть тво́й, ꙗ҆́кѡ безпреста́ни скорби́ши ѡ҆ лю́дехъ твои́хъ и҆ ѕѣлѡ̀ рыда́еши сїѡ́на ра́ди.	Він бачить правий шлях твій, що ти безперестанно уболіваєш за народ твій і сильно засмучуєшся за Сион.
40	40
Се́й оу҆́бѡ ра́зꙋмъ видѣ́нїѧ, є҆́же тебѣ̀ ꙗ҆ви́сѧ ма́лѡ пре́жде:	Таке значення видіння, яке перед цим явилося тобі:
41	41
ю҆́же ви́дѣлъ є҆сѝ рыда́ющꙋю, нача́лъ є҆сѝ оу҆тѣша́ти ю҆̀,	жона, яку ти бачив, що вона плаче, і намагався утішати,
42	42
нн҃ѣ же оу҆жѐ лица̀ же́нска не ви́диши, но ꙗ҆ви́сѧ тебѣ̀ гра́дъ созида́емый,	яка потім стала невидимою, але явилося тобі місто, що будується,
43	43
и҆ ꙗ҆́кѡ возвѣща́ше тебѣ̀ ѡ҆ паде́нїи сы́на своегѡ̀, сїѐ є҆́сть рѣше́нїе:	і яка тобі розповіла про смерть сина свого, ось що означає:
44	44
сїѧ̀ жена̀, ю҆́же ви́дѣлъ є҆сѝ, сїѧ̀ є҆́сть сїѡ́нъ: и҆ поне́же речѐ тебѣ̀, ю҆́же и҆ нн҃ѣ оу҆́зриши ꙗ҆́кѡ гра́дъ созда́нъ,	жона, яку ти бачив, це Сион. А що сказала тобі та, яку ти бачив, як місто, яке тільки будується,
45	45
и҆ ꙗ҆́кѡ речѐ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ безпло́дна бѧ́ше лѣ́тъ три́десѧть: си́рѣчь, за є҆́же бѧ́хꙋ лѣ́тъ три́десѧть, є҆гда̀ не бы́сть въ не́мъ є҆щѐ же́ртва приноше́на:	що вона тридцять років була неплідна, цим указується на те, що впродовж тридцяти років у Сионі ще не приносилася жертва.
46	46
и҆ бы́сть по лѣ́тѣхъ три́десѧтихъ, созда̀ соломѡ́нъ гра́дъ и҆ принесѐ приношє́нїѧ тогда̀, є҆гда̀ родѝ непло́ды сы́на.	Після закінчення тридцяти років неплідна народила сина: це було тоді, коли Соломон збудував місто і приніс жертви.
47	47
А҆ є҆́же речѐ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ воспита̀ є҆го̀ съ трꙋдо́мъ, сїѐ бѧ́ше ѡ҆бита́нїе во і҆ерⷭ҇ли́мѣ.	А що вона сказала тобі, що з трудом виховала його, це було перебування у Єрусалимі.
48	48
А҆ є҆́же речѐ тебѣ̀, ꙗ҆́кѡ сы́нъ мо́й грѧды́й въ сво́й черто́гъ ме́ртвъ бы́сть, и҆ слꙋчи́сѧ є҆мꙋ̀ паде́нїе, то̀ бѧ́ше, є҆́же сотворе́но є҆́сть паде́нїе і҆ерⷭ҇ли́мꙋ.	А що син її, як вона сказала тобі, входячи у чертог свій, упав і помер, це було падіння Єрусалима.
49	49
И҆ сѐ, ви́дѣлъ є҆сѝ подо́бїе є҆ѧ̀, и҆ ꙗ҆́кѡ сы́на рыда́ше, нача́лъ є҆сѝ оу҆тѣша́ти ю҆̀. И҆ ѡ҆ си́хъ, ꙗ҆̀же слꙋчи́шасѧ, сїѧ̑ подоба́ше тебѣ̀ ѿкры́ти.	І ось, ти бачив подобу її, і як вона уболівала за сина, намагався утішати її у тім, що трапилося: то належало відкрити тобі про це.
50	50
И҆ нн҃ѣ ви́дитъ вы́шнїй, ꙗ҆́кѡ дꙋше́ю приско́рбенъ є҆сѝ и҆ ꙗ҆́кѡ всѣ́мъ се́рдцемъ терпи́ши ѡ҆ не́мъ, ꙗ҆вѝ тебѣ̀ свѣ́тлость сла́вы є҆гѡ̀ и҆ красотꙋ̀ лѣ́поты є҆гѡ̀.	Нині ж Всевишній, бачачи, що ти страждаєш душею і всім серцем уболіваєш за нього, показав тобі світлість слави його і красу його.
51	51
Сегѡ́ бо ра́ди реко́хъ тебѣ̀, да живе́ши въ по́ли, и҆дѣ́же нѣ́сть до́мъ созда́нъ.	Для цього-то я повелів тобі жити у полі, де немає дому.
52	52
Вѣ́дѧхъ бо а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ вы́шнїй начина́ше тебѣ̀ пока́зовати сїѧ̑:	Я знав, що Всевишній покаже тобі це;
53	53
сегѡ̀ ра́ди реко́хъ тебѣ̀, да прїи́деши на ни́вꙋ, и҆дѣ́же нѣ́сть ѡ҆снова́нїѧ зда́нїю:	для того і повелів, щоб ти прийшов на поле, де не покладено основи дому.
54	54
ниже́ бо можа́ше дѣ́ло зда́нїѧ человѣ́ческагѡ содержа́тисѧ на мѣ́стѣ, и҆дѣ́же начина́ше вы́шнѧгѡ гра́дъ пока́зоватисѧ.	Бо не могла справа людського творіння існувати там, де почало показуватися місто Всевишнього.
55	55
Ты̀ оу҆̀бо не бо́йсѧ, нижѐ да оу҆страши́тсѧ се́рдце твоѐ, но вни́ди и҆ ви́ждь свѣ́тлость и҆ вели́чество созида́нїѧ, коли́кѡ возмо́жно є҆́сть тебѣ̀ видѣ́нїемъ ѻ҆че́съ (ви́дѣти).	Отже, не бійся, і нехай не страшиться серце твоє, але ввійди і подивися на світлість і красу творіння, скільки можуть бачити очі твої.
56	56
И҆ по си́хъ оу҆слы́шиши, коли́кѡ прїе́млетъ слы́шанїе оу҆ше́съ твои́хъ слы́шати.	Після того почуєш, скільки можуть чути вуха твої.
57	57
Ты́ бо блаже́нъ є҆сѝ па́че мно́гихъ и҆ зва́нъ є҆сѝ пред̾ вы́шнѧго ꙗ҆́кѡ не мно́зи.	Ти блаженніший за багатьох і покликаний до Всевишнього, як небагато хто.
58	58
Въ нощи́ же, ꙗ҆́же заꙋ́тра бꙋ́детъ, пребꙋ́ди здѣ̀,	На завтрашню ніч залишайся тут,
59	59
и҆ пока́жетъ тебѣ̀ вы́шнїй ѡ҆́наѧ видѣ̑нїѧ вы́шшихъ, ꙗ҆̀же сотвори́тъ вы́шнїй ѡ҆бита́ющымъ на землѝ въ послѣ̑днїѧ дни̑.	і Всевишній покаже тобі видіння найвеличніших діл, які Він створить для жителів землі в останні дні.
60	60
И҆ спа́хъ тꙋ̀ но́щь и҆ дрꙋгꙋ́ю, ꙗ҆́коже речѐ мнѣ̀.	І спав я в ту ніч і у наступну, як він повелів мені.

← Глава́ ѳ҃

Глава́ а҃і →

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт