1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
|
Глава́ к҃а
|
Глава 21
|
|
1
|
1
|
| И҆ сїѧ̑ ѡ҆правда̑нїѧ, ꙗ҆̀же да положи́ши пред̾ ни́ми: | І ось закони, які ти оголосиш їм: |
|
2
|
2
|
| а҆́ще стѧ́жеши раба̀ є҆вре́ина, ше́сть лѣ́тъ да порабо́таетъ тебѣ̀, въ седмо́е же лѣ́то ѿпꙋ́стиши є҆го̀ свобо́дна тꙋ́не: | якщо купиш раба єврея, нехай він працює [на тебе] шість років, а на сьомий [рік] нехай вийде на волю задарма; |
|
3
|
3
|
| а҆́ще са́мъ є҆ди́нъ вни́детъ, то̀ є҆ди́нъ и҆ и҆зы́детъ: а҆́ще же жена̀ вни́детъ съ ни́мъ, то̀ и҆ жена̀ ѿи́детъ съ ни́мъ: | якщо він прийшов один, нехай один і вийде; а якщо він одружений, нехай вийде з ним і дружина його; |
|
4
|
4
|
| а҆́ще же господи́нъ да́стъ є҆мꙋ̀ женꙋ̀, и҆ роди́тъ є҆мꙋ̀ сы́ны и҆лѝ дщє́ри, жена̀ и҆ дѣ́ти да бꙋ́дꙋтъ господи́нꙋ є҆гѡ̀, са́мъ же є҆ди́нъ да ѿи́детъ. | якщо ж господар його дав йому дружину і вона народила йому синів або дочок, то дружина і діти її нехай залишаться у господаря її, а він вийде один; |
|
5
|
5
|
| А҆́ще же ѿвѣща́въ ра́бъ рече́тъ: возлюби́хъ господи́на моего̀ и҆ женꙋ̀ мою̀ и҆ дѣ́ти моѧ̑, не ѿхождꙋ̀ свобо́денъ: | але якщо раб скаже: люблю господаря мого, дружину мою і дітей моїх, не піду на волю, — |
|
6
|
6
|
| да приведе́тъ є҆го̀ господи́нъ є҆гѡ̀ пред̾ сꙋди́ще бж҃їе, и҆ тогда̀ приведе́тъ є҆го̀ пред̾ двє́ри на пра́гъ, и҆ да проверти́тъ є҆мꙋ̀ оу҆́хо господи́нъ є҆гѡ̀ ши́ломъ, и҆ да порабо́таетъ є҆мꙋ̀ во вѣ́ки. | то нехай господар його приведе його перед богами* і поставить його до дверей, або до одвірка, і проколе йому господар його вухо шилом, і він залишиться рабом його повік. |
|
7
|
7
|
| А҆́ще же кто̀ прода́стъ свою̀ дще́рь въ рабы́ню, да не ѿи́детъ, ꙗ҆́коже ѿхо́дѧтъ рабы̑ни: | Якщо хто продасть дочку свою в рабині, то вона не може вийти, як виходять раби; |
|
8
|
8
|
| а҆́ще не оу҆годи́тъ пред̾ ѻ҆чи́ма господи́на своегѡ̀, ю҆́же ѻ҆́нъ взѧ́ти въ женꙋ̀ ѡ҆бѣща̀, да ѿпꙋ́ститъ ю҆̀: ꙗ҆зы́кꙋ же чꙋжде́мꙋ господи́нъ да не прода́стъ є҆ѧ̀, поне́же ѿве́рже ю҆̀: | якщо вона не угодна господарю своєму і він не обручить її, нехай дозволить викупити її; а чужому народу продати її [господар] не владний, коли сам зневажив її; |
|
9
|
9
|
| а҆́ще же сы́нꙋ своемꙋ̀ ѡ҆бѣща́лъ ю҆̀, по ѻ҆быкнове́нїю дще́рей да сотвори́тъ є҆́й: | якщо він обручить її з сином своїм, нехай вчинить з нею за правом дочок; |
|
10
|
10
|
| а҆́ще же дрꙋгꙋ́ю по́йметъ себѣ̀, потре́бныхъ и҆ ѻ҆де́ждъ и҆ соѻбще́нїѧ є҆ѧ̀ да не лиши́тъ: | якщо ж іншу візьме за нього, то вона не повинна позбавлятися їжі, одягу і подружнього співжиття; |
|
11
|
11
|
| а҆́ще же си́хъ тре́хъ не сотвори́тъ є҆́й, да ѿи́детъ без̾ сребра̀ тꙋ́не. | а якщо він цих трьох речей не зробить для неї, нехай вона відійде задарма, без викупу. |
|
12
|
12
|
| И҆ а҆́ще кого̀ кто̀ оу҆да́ритъ, и҆ оу҆́мретъ, сме́ртїю да оу҆́мретъ (и҆ то́й): | Хто вдарить людину так, що вона помре, нехай буде відданий на смерть; |
|
13
|
13
|
| а҆́ще же не хотѧ̀, но бг҃ъ предадѐ въ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀, да́мъ тебѣ̀ мѣ́сто, въ не́же оу҆бѣжи́тъ та́мѡ оу҆би́вый: | але якщо хто не злонавмисно, а Бог попустив йому потрапити під руки його, то Я призначу в тебе місце, куди втекти [убивці]; |
|
14
|
14
|
| а҆́ще же кто̀ приложи́тъ оу҆би́ти бли́жнѧго своего̀ ле́стїю и҆ прибѣ́гнетъ ко ѻ҆лтарю̀, ѿ ѻ҆лтарѧ̀ моегѡ̀ да во́змеши того̀ оу҆мертви́ти. | а якщо хто з наміром умертвить ближнього підступно [і прибіжить до жертовника], то і від жертовника Мого бери його на смерть. |
|
15
|
15
|
| И҆́же бїе́тъ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆лѝ ма́терь свою̀, сме́ртїю да оу҆́мретъ. | Хто вдарить батька свого, або свою матір, того слід віддати на смерть. |
|
16
|
16
|
| И҆́же ѕлосло́витъ ѻ҆тца̀ своего̀ и҆лѝ ма́терь свою̀, сме́ртїю да оу҆́мретъ. | Хто украде людину [із синів Ізраїлевих] і [поневоливши її] продасть її, або знайдеться вона в руках у нього, то слід віддати його на смерть. |
|
17
|
17
|
| А҆́ще кто̀ кого̀ оу҆кра́детъ ѿ сынѡ́въ і҆и҃левыхъ, и҆ соѡдолѣ́въ семꙋ̀ прода́стъ є҆го̀, и҆ ѡ҆брѧ́щетсѧ оу҆ негѡ̀, сме́ртїю да сконча́етсѧ. | Хто лихословить на батька свого, або свою матір, того слід віддати на смерть. |
|
18
|
18
|
| А҆́ще же сварѧ́тсѧ два̀ мꙋ̑жа, и҆ оу҆да́ритъ є҆ди́нъ дрꙋга́го ка́менемъ и҆лѝ пѧ́стїю, и҆ не оу҆́мретъ, но слѧ́жетъ на ѻ҆дрѣ̀: | Коли сваряться [двоє], і один чоловік вдарить іншого каменем, або кулаком, і той не помре, але зляже в постіль, |
|
19
|
19
|
| а҆́ще воста́въ человѣ́къ похо́дитъ внѣ̀ ѡ҆ жезлѣ̀, непови́ненъ бꙋ́детъ оу҆да́ривый є҆го̀: то́чїю за недѣ́ланїе є҆гѡ̀ да да́стъ цѣ́нꙋ и҆ на цѣльбꙋ̀. | то, якщо він устане і буде виходити з дому з допомогою палиці, той, хто вдарив [його] не буде підлягати смерті; тільки нехай заплатить за зупинку в його роботі і дасть на лікування його. |
|
20
|
20
|
| А҆́ще же кто̀ оу҆да́ритъ раба̀ своего̀ и҆лѝ рабꙋ̀ свою̀ жезло́мъ, и҆ оу҆́мретъ ѿ рꙋкѝ є҆гѡ̀, сꙋдо́мъ да ѿмсти́тсѧ: | А якщо хто вдарить раба свого, або служницю свою палкою, і вони помруть під рукою його, то він повинен бути покараним; |
|
21
|
21
|
| а҆́ще же преживе́тъ де́нь є҆ди́нъ и҆лѝ два̀, да не мсти́тсѧ: сребро́ бо є҆гѡ̀ є҆́сть. | але якщо вони день або два дні переживуть, то не слід карати його, тому що це його срібло. |
|
22
|
22
|
| А҆́ще же бїю́тсѧ два̀ мꙋ̑жа, и҆ поразѧ́тъ женꙋ̀ непра́зднꙋ, и҆ и҆зы́детъ младе́нецъ є҆ѧ̀ неиз̾ѡбраже́нъ, тщето́ю да ѡ҆тщети́тсѧ: ꙗ҆́коже наложи́тъ мꙋ́жъ жены̀ тоѧ̀, подоба́ющее да ѿда́стъ: | Коли б’ються люди, й ударять вагітну жінку, і вона викине, але не буде іншої шкоди, то взяти з винного пеню, яку накладе на нього чоловік тієї жінки, і він повинен заплатити її при посередниках; |
|
23
|
23
|
| а҆́ще же и҆з̾ѡбраже́нъ бꙋ́детъ, да да́стъ дꙋ́шꙋ за дꙋ́шꙋ, | а якщо буде пошкодження, то віддай душу за душу, |
|
24
|
24
|
| ѻ҆́ко за ѻ҆́ко, зꙋ́бъ за зꙋ́бъ, рꙋ́кꙋ за рꙋ́кꙋ, но́гꙋ за но́гꙋ, | око за око, зуб за зуб, руку за руку, ногу за ногу, |
|
25
|
25
|
| жже́нїе за жже́нїе, ꙗ҆́звꙋ за ꙗ҆́звꙋ, вре́дъ за вре́дъ. | обпалення за обпалення, рану за рану, удар за удар. |
|
26
|
26
|
| А҆́ще же кто̀ и҆сткне́тъ ѻ҆́ко рабꙋ̀ своемꙋ̀ и҆лѝ ѻ҆́ко рабы́ни свое́й и҆ ѡ҆слѣпи́тъ, свобѡ́дны да ѿпꙋ́ститъ ѧ҆̀ за ѻ҆́ко и҆́хъ: | Якщо хто раба свого ударить в око, або служницю свою в око, і пошкодить його, нехай відпустить їх на волю за око; |
|
27
|
27
|
| а҆́ще же зꙋ́бъ рабꙋ̀ своемꙋ̀ и҆лѝ зꙋ́бъ рабѣ̀ свое́й и҆збїе́тъ, свобѡ́дны да ѿпꙋ́ститъ ѧ҆̀ за зꙋ́бъ и҆́хъ. | і якщо виб’є зуб рабу своєму, або рабі своїй, нехай відпустить їх на волю за зуб. |
|
28
|
28
|
| А҆́ще же во́лъ оу҆боде́тъ мꙋ́жа и҆лѝ женꙋ̀, и҆ оу҆́мретъ, ка́менїемъ да побїе́тсѧ во́лъ то́й, и҆ да не снѣдѧ́тъ мѧ́са є҆гѡ̀, господи́нъ же вола̀ непови́ненъ бꙋ́детъ: | Якщо віл забодає чоловіка або жінку до смерті, то вола побити камінням і м’яса його не їсти; а господар вола не винний; |
|
29
|
29
|
| а҆́ще же во́лъ бодли́въ бꙋ́детъ пре́жде вчера́шнѧгѡ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ, и҆ возвѣстѧ́тъ господи́нꙋ є҆гѡ̀, и҆ не заключи́тъ є҆гѡ̀, и҆ оу҆бїе́тъ мꙋ́жа и҆лѝ женꙋ̀: во́лъ ка́менїемъ да побїе́тсѧ, и҆ господи́нъ є҆гѡ̀ кꙋ́пнѡ да оу҆́мретъ: | але якщо віл був битливим і вчора і третього дня, і господар його був сповіщений про це, не стеріг його, а він убив чоловіка або жінку, то вола побити камінням, і господаря його віддати на смерть; |
|
30
|
30
|
| а҆́ще же ѡ҆́кꙋпъ нало́житсѧ є҆мꙋ̀, да да́стъ ѡ҆́кꙋпъ за дꙋ́шꙋ свою̀, є҆ли́кѡ наложа́тъ є҆мꙋ̀: | якщо на нього буде накладений викуп, нехай дасть за душу свою викуп, який буде накладений на нього. |
|
31
|
31
|
| а҆́ще же сы́на и҆лѝ дще́рь оу҆боде́тъ, по семꙋ́ же сꙋдꙋ̀ да сотворѧ́тъ є҆мꙋ̀: | Чи забодає сина, чи забодає дочку, — за цим самим законом чинити з ним. |
|
32
|
32
|
| а҆́ще же раба̀ и҆лѝ рабꙋ̀ оу҆боде́тъ во́лъ, сребра̀ три́десѧть дїдра́хмъ да да́стъ господи́нꙋ и҆́хъ, и҆ во́лъ ка́менїемъ да побїе́тсѧ. | Якщо віл забодає раба або рабу, то господареві їх заплатити тридцять сиклів срібла, а вола побити камінням. |
|
33
|
33
|
| А҆́ще же кто̀ ѿве́рзетъ ꙗ҆́мꙋ и҆лѝ и҆скопа́етъ ꙗ҆́мꙋ и҆ не покры́етъ є҆ѧ̀, и҆ впаде́тсѧ въ ню̀ теле́цъ и҆лѝ ѻ҆слѧ̀, | Якщо хто розкриє яму, або якщо викопає яму і не закриє її, і впаде в неї віл або осел, |
|
34
|
34
|
| господи́нъ ꙗ҆́мы ѿда́стъ (цѣ́нꙋ), сребро̀ да́стъ господи́нꙋ и҆́хъ: оу҆ме́ршее же є҆мꙋ̀ да бꙋ́детъ. | то господар ями повинен заплатити, віддати срібло господарю їх, а труп буде його. |
|
35
|
35
|
| А҆́ще же чі́й во́лъ оу҆боде́тъ вола̀ бли́жнѧгѡ, и҆ оу҆́мретъ, да продадꙋ́тъ вола̀ жива́го, и҆ да раздѣлѧ́тъ цѣ́нꙋ є҆гѡ̀, и҆ вола̀ оу҆ме́ршаго да раздѣлѧ́тъ: | Якщо чий-небудь віл забодає до смерті вола в сусіда його, нехай продадуть живого вола і розділять навпіл ціну його; також і убитого нехай розділять навпіл; |
|
36
|
36
|
| а҆́ще же зна́емь є҆́сть во́лъ, ꙗ҆́кѡ бодли́въ є҆́сть пре́жде вчера́шнѧгѡ и҆ тре́тїѧгѡ днѐ, и҆ глаго́лаша господи́нꙋ є҆гѡ̀, и҆ то́й не заключи́тъ є҆гѡ̀: да ѿда́стъ вола̀ за вола̀, ме́ртвый же є҆мꙋ̀ да бꙋ́детъ. | а якщо відомо було, що віл битливий і вчора і третього дня, але господар його [бувши сповіщений про це] не стеріг його, то він повинний заплатити вола за вола, а убитий буде його. |
