|
Глава 25
|
Глава 25
|
|
1
|
1
|
|
И у́мре самуи́лъ, и собра́шася ве́сь Ізра́иль, и пла́кашася єго́, и погребо́ша єго́ въ до́му єго́ во Армаѳе́мѣ. И воста́ даві́дъ, и сни́де въ пусты́ню мао́ню.
|
І помер Самуїл; і зібралися всі ізраїльтяни, і плакали за ним, і поховали його в домі його, у Рамі. Давид встав і пішов у пустелю Фаран.
|
|
2
|
2
|
|
И бѣ́ человѣ́къ въ мао́нѣ и стада́ єго́ на карми́лѣ, и человѣ́къ вели́къ зѣло́: и сему́ ове́цъ три́ ты́сящы и ко́зъ ты́сяща: и бы́сть єгда́ стрижа́ше стада́ своя́ на карми́лѣ:
|
Був хтось у Маоні, а маєток його на Кармилі, чоловік дуже багатий; у нього було три тисячі овець і тисяча кіз; і був він на стрижці овець своїх на Кармилі.
|
|
3
|
3
|
|
и́мя же человѣ́ку Нава́лъ и и́мя женѣ́ єго́ Авіге́а: и жена́ єго́ блага́ смы́сломъ и добра́ взо́ромъ зѣло́, му́жъ же єя́ человѣ́къ же́стокъ и лука́въ въ начина́ніихъ и человѣ́къ звѣронра́венъ.
|
Ім’я чоловіка того — Навал, а ім’я дружини його — Авигея; ця жінка була дуже розумна і красива лицем, а він — людина жорстока і зла норовом; він був з роду Халева.
|
|
4
|
4
|
|
И услы́ша даві́дъ въ пусты́ни, я́ко стриже́тъ Нава́лъ на карми́лѣ стада́ своя́.
|
І почув Давид у пустелі, що Навал стриже [на Кармилі] овець своїх.
|
|
5
|
5
|
|
И посла́ даві́дъ де́сять отроко́въ и рече́ отроко́мъ: взы́дите на карми́лъ и иди́те къ Нава́лу и вопроси́те єго́ и́менемъ мои́мъ съ ми́ромъ,
|
І послав Давид десять отроків, і сказав Давид отрокам: підніміться на Кармил і підіть до Навала, і вітайте його від мого імені,
|
|
6
|
6
|
|
и рцы́те сія́: здра́въ ли єси́ ты́ и до́мъ тво́й, и вся́ твоя́ здра́ва ли су́ть?
|
і скажіть так: «[здрастуй,] мир тобі, мир дому твоєму, мир усьому твоєму;
|
|
7
|
7
|
|
и ны́нѣ се́, услы́шахъ, я́ко стригу́тъ тебѣ́ ны́нѣ пастуси́ твои́, и́же бѣ́ша съ на́ми въ пусты́ни, и не возбрани́хомъ и́мъ, и не повелѣ́хомъ и́мъ ничесо́же во вся́ дни́, єгда́ бѣ́ша на карми́лѣ:
|
нині я почув, що в тебе стрижуть овець. Ось, пастухи твої були з нами, і ми не кривдили їх, і нічого в них не пропало за весь час їхнього перебування на Кармилі;
|
|
8
|
8
|
|
вопроси́ отроко́въ твои́хъ и возвѣстя́тъ ти́: и да обря́щутъ о́троцы твои́ благода́ть предъ очи́ма твои́ма, я́ко въ де́нь бла́гъ пріидо́хомъ: да́ждь у́бо ны́нѣ є́же обря́щетъ рука́ твоя́ отроко́мъ твои́мъ и сы́ну твоєму́ даві́ду.
|
запитай слуг твоїх, і вони скажуть тобі; отже, нехай знайдуть отроки благовоління в очах твоїх, бо в добрий день прийшли ми; дай же рабам твоїм і синові твоєму Давиду, що знайде рука твоя».
|
|
9
|
9
|
|
И пріидо́ша о́троцы даві́довы и глаго́лаша словеса́ сія́ къ Нава́лу, по всѣ́мъ глаго́ломъ си́мъ и́менемъ даві́довымъ.
|
І пішли люди Давидові, і сказали Навалові від імені Давида всі ці слова, і замовкли.
|
|
10
|
10
|
|
И возскочи́ Нава́лъ и отвѣща́ отроко́мъ даві́довымъ и рече́: кто́ даві́дъ? и кто́ сы́нъ Ієссе́овъ? дне́сь умно́жени су́ть раби́ отходя́ще кі́йждо от лица́ господи́на своєго́:
|
І [підхопився] Навал, [і] відповів слугам Давидовим, і сказав: хто такий Давид, і хто такий син Ієссеїв? нині стало багато рабів, що тікають від господарів своїх;
|
|
11
|
11
|
|
и возму́ ли хлѣ́бы моя́ и віно́ моє́ и закла́ная моя́, я́же закла́хъ стригу́щымъ моя́ о́вцы, и да́мъ ли о́ная муже́мъ, и́хже не вѣ́мъ отку́ду су́ть?
|
невже мені взяти хліби мої і воду мою, [і вино моє] і м’ясо, приготоване мною для тих, хто стриже овець моїх, і віддати людям, про яких не знаю, звідки вони?
|
|
12
|
12
|
|
И возврати́шася о́троцы даві́довы путе́мъ свои́мъ, и возвра́щшеся пріидо́ша и возвѣсти́ша даві́ду по глаго́ломъ си́мъ.
|
І пішли назад люди Давида своїм шляхом і повернулися, і прийшли і переказали йому всі слова ці.
|
|
13
|
13
|
|
И рече́ даві́дъ муже́мъ свои́мъ: препоя́шитеся кі́йждо ору́жіємъ свои́мъ. И препоя́сашася ору́жіємъ свои́мъ, и са́мъ даві́дъ препоя́сася мече́мъ свои́мъ, и идо́ша вслѣ́дъ даві́да, я́ко четы́реста муже́й, а двѣ́сти и́хъ оста́шася у сосу́довъ.
|
Тоді Давид сказав людям своїм: опережіться кожен мечем своїм. І всі оперезалися мечами своїми, оперезався і сам Давид своїм мечем, і пішли за Давидом близько чотирьохсот чоловік, а двісті залишилися при обозі.
|
|
14
|
14
|
|
И Авіге́и женѣ́ Нава́ловѣ повѣ́да єди́нъ о́трокъ, глаго́ля: се́, присыла́ даві́дъ послы́ от пусты́ни благослови́ти господи́на на́шего, о́нъ же отврати́ся от ни́хъ:
|
Авигею ж, дружину Навала, сповістив один із слуг, сказавши: ось, Давид послав з пустелі послів вітати нашого господаря, але він обійшовся з ними грубо;
|
|
15
|
15
|
|
му́жіє же бла́зи [бѣ́ша] на́мъ зѣло́, не возбраня́ху на́мъ, ниже́ повелѣва́ху на́мъ что́ во вся́ дни́, въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми:
|
а ці люди дуже добрі до нас, не кривдили нас, і нічого не пропало в нас за весь час, коли ми ходили з ними, будучи у полі;
|
|
16
|
16
|
|
и су́щымъ на́мъ на селѣ́, а́ки стѣна́ бѣ́ша о́крестъ на́съ, и въ нощи́ и во дни́, по вся́ дни́ въ ня́же бѣ́хомъ съ ни́ми пасу́ще стада́:
|
вони були для нас огорожею і вдень і вночі весь час, коли ми пасли стада поблизу них;
|
|
17
|
17
|
|
и ны́нѣ разумѣ́й и ви́ждь ты́, что́ сотвори́ши, я́ко соверши́ся зло́ба на господи́на на́шего и на до́мъ єго́, и се́й сы́нъ губи́тель, и не возмо́жно глаго́лати къ нему́.
|
отже, подумай і подивися, що робити; бо неминуче загрожує лихо господареві нашому і всьому дому його, а він — людина зла, не можна говорити з ним.
|
|
18
|
18
|
|
И потща́ся Авіге́а, и взя́ двѣ́сти хлѣ́бовъ и два́ сосу́да віна́ и пя́ть ове́цъ устро́єныхъ и пя́ть мѣ́ръ муки́ чи́стыя и ко́шницу гро́здія и двѣ́сти вя́заницъ смо́квей, и возложи́ на осля́та,
|
Тоді Авигея поспішно взяла двісті хлібів, і два міхи з вином, і п’ять овець приготованих, і п’ять мір сушених зерен, і сто зв’язок ізюму, і двісті зв’язок смокв, і нав’ючила на ослів,
|
|
19
|
19
|
|
и рече́ ко отроко́мъ свои́мъ: поиди́те предо мно́ю, и се́, а́зъ вслѣ́дъ ва́съ иду́. Му́жу же своєму́ не возвѣсти́.
|
і сказала слугам своїм: ідіть переді мною, ось, я піду за вами. А чоловікові своєму Навалові нічого не сказала.
|
|
20
|
20
|
|
И бы́сть, всѣ́дшей є́й на осли́цу и сходя́щей въ подго́ріє, и се́, даві́дъ и му́жіє єго́ идя́ху сопроти́ву єя́, и срѣ́те и́хъ.
|
Коли ж вона, сидячи на ослі, спускалася по звивинах гори, ось, назустріч їй іде Давид і люди його, і вона зустрілася з ними.
|
|
21
|
21
|
|
И рече́ даві́дъ: вои́стинну всу́є вся́ Нава́лова сохрани́хъ въ пусты́ни, и ничесо́же повелѣ́хъ взя́ти от всѣ́хъ я́же єго́, и воздаде́ ми зла́я за блага́я:
|
І Давид сказав: так, марно я охороняв у пустелі все майно цього чоловіка, і нічого не пропало з того, що належало йому; він платить мені злом за добро;
|
|
22
|
22
|
|
сія́ да сотвори́тъ Бо́гъ даві́ду и сія́ да приложи́тъ, а́ще до у́тра оста́влю от всѣ́хъ Нава́ловыхъ да́же до моча́щагося къ стѣнѣ́.
|
нехай те і те зробить Бог з ворогами Давида, і ще більше зробить, якщо до світанку з усього, що належить Навалові, я залишу того, хто мочиться до стіни.
|
|
23
|
23
|
|
И уви́дѣ Авіге́а даві́да, и потща́ся и скочи́ со осля́те, и паде́ предъ даві́домъ на лице́ своє́, и поклони́ся єму́ до земли́,
|
Коли Авигея побачила Давида, то поспішила зійти з осла й упала перед Давидом на лице своє і поклонилася до землі;
|
|
24
|
24
|
|
и паде́ на но́ги єго́ и рече́: во мнѣ́, господи́не мо́й, непра́вда моя́: да глаго́летъ ны́нѣ раба́ твоя́ во у́шы твои́, и послу́шай слове́съ рабы́ твоєя́:
|
й упала до ніг його і сказала: на мені гріх, господарю мій; дозволь рабі твоїй говорити у вуха твої і послухай слів раби твоєї.
|
|
25
|
25
|
|
да не возложи́тъ ны́нѣ господи́нъ мо́й се́рдца своєго́ на человѣ́ка ги́белнаго сего́, я́ко по и́мени своєму́ то́й є́сть: Нава́лъ и́мя єму́, и безу́міє съ ни́мъ: а́зъ же раба́ твоя́ не ви́дѣхъ отроко́въ господи́на моєго́, и́хже посла́лъ єси́:
|
Нехай господар мій не звертає уваги на цю злу людину, на Навала; тому що яке ім’я його, такий і він. Навала — ім’я його, і безумство його з ним*. А я, раба твоя, не бачила слуг господаря мого, яких ти посилав.
|
|
26
|
26
|
|
и ны́нѣ, господи́не мо́й, жи́въ Госпо́дь и жива́ душа́ твоя́, я́коже возбрани́ тебѣ́ Госпо́дь є́же не пріити́ на кро́вь непови́нну и спасти́ тебѣ́ ру́ку твою́: и ны́нѣ да бу́дутъ я́коже Нава́лъ врази́ твои́ и и́щущіи господи́ну моєму́ зла́:
|
І нині, господарю мій, живий Господь і жива душа твоя, Господь не попустить тобі йти на пролиття крові й утримає руку твою від помсти, і нині нехай будуть, як Навал, вороги твої і зловмисники проти господаря мого.
|
|
27
|
27
|
|
и ны́нѣ возми́ благослове́ніє сіє́, є́же принесе́ раба́ твоя́ господи́ну моєму́, и да́ждь отроко́мъ предстоя́щымъ господи́ну моєму́:
|
Ось ці дари, що принесла раба твоя господареві моєму, щоб дати їх отрокам, які служать господареві моєму.
|
|
28
|
28
|
|
отими́ ны́нѣ непра́вду рабы́ твоєя́, я́ко творя́ сотвори́тъ Госпо́дь до́мъ вѣ́ренъ господи́ну моєму́, я́ко на бра́ни господи́на моєго́ Госпо́дь спобо́ретъ, и зло́ба не обря́щется въ тебѣ́ никогда́же:
|
Прости провину раби твоєї; Господь неодмінно влаштує господарю моєму дім міцний, бо війни Господні веде господар мій, і зло не прийде до тебе в усе життя твоє.
|
|
29
|
29
|
|
и а́ще воста́нетъ человѣ́къ гоня́й тя́ и ища́й души́ твоєя́, и бу́детъ душа́ господи́на моєго́ привя́зана соу́зомъ жи́зни у Го́спода Бо́га, и ду́шу враго́въ твои́хъ порази́ши пра́щею посредѣ́ пра́щи:
|
Якщо повстане людина переслідувати тебе і шукати душі твоєї, то душа господаря мого буде зав’язана у вузлі життя Господа Бога твого, а душу ворогів твоїх кине Він немов пращею.
|
|
30
|
30
|
|
и бу́детъ єгда́ сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну моєму́ вся́, єли́ка глаго́лаше блага́я о тебѣ́, и повели́тъ тебѣ́ Госпо́дь [бы́ти] вожде́мъ во Ізра́или,
|
І коли зробить Господь господареві моєму все, що говорив про тебе доброго, і поставить тебе вождем над Ізраїлем,
|
|
31
|
31
|
|
и не бу́детъ тебѣ́ сіє́ ме́рзость и собла́знъ се́рдцу господи́на моєго́, є́же излія́ти кро́вь непови́нную ту́не и спасти́ ру́ку свою́ себѣ́: и да бла́го сотвори́тъ Госпо́дь господи́ну моєму́, и воспомяне́ши рабу́ твою́, є́же благосотвори́ти є́й.
|
то не буде це для серця господаря мого засмученням і занепокоєнням, що не пролив марно крові і зберіг себе від помсти. І Господь облагодіє господаря мого, і згадаєш рабу твою [і зробиш милість їй].
|
|
32
|
32
|
|
И рече́ даві́дъ ко Авіге́и: благослове́нъ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ, и́же посла́ тя дне́сь на срѣ́теніє ми́,
|
І сказав Давид Авигеї: благословенний Господь Бог Ізраїлів, Який послав тебе нині назустріч мені,
|
|
33
|
33
|
|
и благослове́нъ совѣ́тъ тво́й, и благослове́на ты́ удержа́вшая мя́ въ де́нь се́й ити́ на проли́тіє кро́ве, и спасти́ ми ру́ку мою́:
|
і благословенний розум твій, і благословенна ти за те, що ти тепер не допустила мене йти на пролиття крові й помститися за себе.
|
|
34
|
34
|
|
оба́че жи́въ Госпо́дь Бо́гъ Ізра́илевъ, и́же возбрани́ ми дне́сь зло́ сотвори́ти тебѣ́: зане́ а́ще бы не потща́лася и не пришла́ єси́ на срѣ́теніє мнѣ́, тогда́ рѣ́хъ: а́ще оста́нется Нава́лу до у́тренняго свѣ́та моча́щійся къ стѣнѣ́.
|
Але, — живий Господь Бог Ізраїлів, Який утримав мене від вчинення зла тобі, — якби ти не поспішила і не прийшла назустріч мені, то до світанку я не залишив би Навалу того, хто мочиться до стіни.
|
|
35
|
35
|
|
И прія́ даві́дъ от руку́ єя́ вся́, я́же принесе́ єму́, и рече́ є́й: иди́ съ ми́ромъ въ до́мъ сво́й: ви́ждь, послу́шахъ гла́са твоєго́ и прія́хъ лице́ твоє́.
|
І прийняв Давид з рук її те, що вона принесла йому, і сказав їй: іди з миром у дім твій; ось, я послухався голосу твого й ушанував лице твоє.
|
|
36
|
36
|
|
И пріи́де Авіге́а къ Нава́лу: и се́, у него́ пи́ръ въ дому́ єго́, я́ко пи́ръ царе́въ: и се́рдце Нава́лово ве́село въ не́мъ, и то́й пія́нъ до зѣла́. И не возвѣсти́ Авіге́а Нава́лу глаго́ла ни вели́ка ни ма́ла до свѣ́та у́тренняго.
|
І прийшла Авигея до Навала, і ось, у нього бенкет у домі його, як бенкет царський, і серце Навала було веселе; він же був дуже п’яний; і не сказала йому ні слова, ні великого, ні малого, до ранку.
|
|
37
|
37
|
|
И бы́сть зау́тра, єгда́ истрезви́ся Нава́лъ от віна́, повѣ́да єму́ жена́ єго́ вся́ глаго́лы сія́, и у́мре се́рдце єго́ въ не́мъ, и то́й бы́сть я́ко ка́мень.
|
Вранці ж, коли Навал протверезився, дружина його розповіла йому про це, і завмерло в ньому серце його, і став він, як камінь.
|
|
38
|
38
|
|
И бы́сть я́ко де́сять дні́й, и порази́ Госпо́дь Нава́ла, и у́мре.
|
Днів через десять уразив Господь Навала, і він помер.
|
|
39
|
39
|
|
И услы́ша даві́дъ и рече́: благослове́нъ Госпо́дь, и́же суди́ су́дъ поноше́нія моєго́ от руки́ Нава́ли, и раба́ своєго́ удержа́ от руки́ злы́хъ, и зло́бу Нава́лю обрати́ Госпо́дь на главу́ єго́. И посла́ даві́дъ и глаго́ла ко Авіге́и поя́ти ю́ себѣ́ въ жену́.
|
І почув Давид, що Навал помер, і сказав: благословенний Господь, що віддав за посоромлення, нанесене мені Навалом, і раба Свого вберіг від зла; Господь повернув злобу Навала на його ж голову. І послав Давид сказати Авигеї, що він бере її собі за дружину.
|
|
40
|
40
|
|
И пріидо́ша о́троцы даві́довы ко Авіге́и въ карми́лъ, и рѣ́ша є́й, глаго́люще: даві́дъ посла́ на́съ къ тебѣ́, да тя́ по́йметъ себѣ́ въ жену́.
|
І прийшли слуги Давидові до Авигеї на Кармил і сказали їй так: Давид послав нас до тебе, щоб узяти тебе йому за дружину.
|
|
41
|
41
|
|
И воста́ и поклони́ся до земли́ лице́мъ и рече́: се́, раба́ твоя́ въ рабы́ню умыва́ти но́ги отроко́мъ твои́мъ.
|
Вона встала і вклонилася лицем до землі і сказала: ось, раба твоя готова бути служницею, щоб омивати ноги слуг господаря мого.
|
|
42
|
42
|
|
И воста́ Авіге́а, и всѣ́де на осля́, и пя́ть дѣви́цъ идя́ху вслѣ́дъ єя́, и по́йде вслѣ́дъ отроко́въ даві́довыхъ, и бы́сть єму́ въ жену́.
|
І зібралася Авигея поспішно і сіла на осла, і п’ять служниць супроводжували її; і пішла вона за послами Давида і стала його дружиною.
|
|
43
|
43
|
|
И Ахінаа́му поя́тъ даві́дъ от Ієзрає́ля, и бѣ́стѣ єму́ о́бѣ жены́.
|
І Ахиноаму з Ізрееля взяв Давид, і обидві вони були його дружинами.
|
|
44
|
44
|
|
Сау́лъ же даде́ Мелхо́лу дще́рь свою́ жену́ даві́дову Фалті́ю сы́ну Амі́сову и́же от ро́ммы.
|
Саул же віддав дочку свою Мелхолу, дружину Давидову, Фалтію, синові Лаїша, що з Галлима.
|
