Нісьм дово́лен^*, Влади́ко Го́споди, да вни́деши под кров душі́ моєя́, но поне́же хо́щеши Ти, я́ко Человіколю́бець, жи́ти во мні, дерза́я приступа́ю; повеліва́єши, да отве́рзу две́рі, я́же Ти єди́н созда́л єси́, і вни́деши со человіколю́бієм я́коже єси́, вни́деши і просвіща́єши помраче́нний мой по́мисл. Ві́рую, я́ко сіє́ сотвори́ши, не бо блудни́цю, со слеза́ми прише́дшую к Тебі́, отгна́л єси́; ніже́ митаря́ отве́ргл єси́ пока́явшася; ніже́ разбо́йника, позна́вша Ца́рство Твоє́, отгна́л єси́; ніже́ гони́теля пока́явшася оста́вил єси́, є́же бі; но от покая́нія Тебі́ прише́дшия вся, в ли́ці Твої́х друго́в вчини́л єси́, єди́н сий благослове́нний всегда́, ни́ні і в безконе́чния ві́ки. Амі́нь.

Я недостойний того, щоб Ти, Владико, Господи, ввійшов під покрівлю душі моєї, але тому, що Ти, як Чоловіколюбний, хочеш жити в мені, я сміливо приступаю. Накажи, я відчиню двері, що їх Ти один сотворив, і Ти ввійдеш чоловіколюбно, яким Ти є з природи, ввійдеш і просвітиш затемнений розум мій. Вірую, Ти вчиниш це, бо блудницю, яка прийшла до Тебе з сльозами, Ти не віддалив; і митаря, що покаявся, Ти не відкинув; і розбійника, що пізнав Царство Твоє, Ти не відігнав; і гонителя, що покаявся, Ти не залишив тим, ким він був; але всіх, що прийшли до Тебе з покаянням, Ти серед друзів Твоїх умістив, Єдиний благословенний завжди, нині і на віки безконечні. Амінь.