1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ ѳ҃і
|
Глава 19
|
|
1
|
1
|
| Прїидо́ста же два̀ а҆́гг҃ла въ содо́мъ въ ве́черъ: лѡ́тъ же сѣдѧ́ше пред̾ враты̀ содо́мскими. Ви́дѣвъ же лѡ́тъ, воста̀ въ срѣ́тенїе и҆̀мъ и҆ поклони́сѧ лице́мъ на зе́млю | І прийшли ті два ангели в Содом увечері, коли Лот сидів біля воріт Содома. Лот побачив, і встав, щоб зустріти їх, і поклонився лицем до землі |
|
2
|
2
|
| и҆ речѐ: сѐ, госпо́дїе, оу҆клони́тесѧ въ до́мъ раба̀ ва́шегѡ и҆ почі́йте, и҆ ѡ҆мы́йте но́ги ва́шѧ, и҆ ѡ҆бꙋ́треневавше ѿи́дете въ пꙋ́ть сво́й. Рѣ́ша же: нѝ, но на сто́гнѣ почі́емъ. | і сказав: господарі мої! зайдіть у дім раба вашого і ночуйте, й умийте ноги ваші, і встаньте вранці і підете дорогою своєю. Але вони сказали: ні, ми ночуємо на вулиці. |
|
3
|
3
|
| И҆ принꙋ́ди ѧ҆̀, и҆ оу҆клони́шасѧ къ немꙋ̀, и҆ внидо́ша въ до́мъ є҆гѡ̀: и҆ сотворѝ и҆̀мъ оу҆чрежде́нїе, и҆ ѡ҆прѣсно́ки и҆спечѐ и҆̀мъ, и҆ ꙗ҆до́ша. | Він же дуже умовляв їх; і вони пішли до нього і зайшли в дім його. Він зробив їм частування і спік прісні хліби, і вони їли. |
|
4
|
4
|
| Пред̾ спа́нїемъ же мꙋ́жїе гра́да содо́млѧне ѡ҆б̾идо́ша до́мъ, ѿ ю҆́ноши да́же до ста́рца, ве́сь наро́дъ вкꙋ́пѣ: | Ще не лягли вони спати, як міські жителі, содомляни, від молодого до старого, весь народ з усіх кінців міста, оточили будинок |
|
5
|
5
|
| и҆ и҆ззыва́хꙋ лѡ́та, и҆ глаго́лахꙋ къ немꙋ̀: гдѣ̀ сꙋ́ть мꙋ́жїе вше́дшїи къ тебѣ̀ но́щїю; и҆зведѝ ѧ҆̀ къ на́мъ, да бꙋ́демъ съ ни́ми. | і викликали Лота і говорили йому: де люди, які прийшли до тебе на ніч? виведи їх до нас; ми пізнаємо їх. |
|
6
|
6
|
| И҆зы́де же лѡ́тъ къ ни̑мъ въ преддве́рїе, двє́ри же затворѝ за собо́ю. | Лот вийшов до них до входу, і замкнув за собою двері, |
|
7
|
7
|
| Рече́ же къ ни̑мъ: ника́коже, бра́тїе, не дѣ́йте ѕла̀: | і сказав [їм]: брати мої, не робіть зла; |
|
8
|
8
|
| сꙋ́ть же мѝ двѣ̀ дщє́ри, ꙗ҆̀же не позна́ша мꙋ́жа: и҆зведꙋ̀ и҆̀хъ къ ва́мъ, и҆ твори́те и҆̀мъ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно є҆́сть ва́мъ: то́чїю мꙋжє́мъ си̑мъ не сотвори́те ѡ҆би́ды, тогѡ́ бо ра́ди внидо́ша под̾ кро́въ до́мꙋ моегѡ̀. | ось у мене дві дочки, що не пізнали чоловіка; краще я виведу їх до вас, робіть з ними, що вам завгодно, тільки людям цим не робіть нічого, тому що вони прийшли під дах дому мого. |
|
9
|
9
|
| Рѣ́ша же є҆мꙋ̀: ѿидѝ ѿсю́дꙋ: прише́лъ є҆сѝ (сѣ́мѡ) ѡ҆бита́ти, є҆да́ ли и҆ сꙋ́дъ сꙋди́ти; нн҃ѣ оу҆̀бо тѧ̀ ѡ҆ѕло́бимъ па́че, не́жели ѻ҆́ныхъ. И҆ наси́лствоваша мꙋ́жа лѡ́та ѕѣлѡ̀, и҆ прибли́жишасѧ разби́ти двє́ри. | Але вони сказали [йому]: йди сюди. І сказали: ось прийшлий, і хоче судити? тепер ми гірше вчинимо з тобою, ніж з ними. І дуже приступали до людини цієї, до Лота, і підійшли, щоб виламати двері. |
|
10
|
10
|
| Просте́рше же мꙋ́жїе рꙋ́ки, вовлеко́ша лѡ́та къ себѣ̀ въ хра́минꙋ, и҆ двє́ри хра́мины заключи́ша: | Тоді мужі ті простягли руки свої і ввели Лота до себе в дім, і двері [дому] замкнули; |
|
11
|
11
|
| мꙋ́жы же, сꙋ́щыѧ пред̾ две́рьми до́мꙋ, порази́ша слѣпото́ю ѿ ма́ла да́же до вели́ка: и҆ разсла́бишасѧ и҆́щꙋще две́рїй. | а людей, що були при вході в дім, уразили сліпотою, від малого до великого, так що вони змучилися, шукаючи входу. |
|
12
|
12
|
| Рѣ́ша же мꙋ́жїе къ лѡ́тꙋ: сꙋ́ть ли тебѣ̀ здѣ̀ зѧ́тїе и҆лѝ сы́нове и҆лѝ дщє́ри; и҆лѝ а҆́ще кто̀ тебѣ̀ и҆́нъ є҆́сть во гра́дѣ, и҆зведѝ (ѧ҆̀) ѿ мѣ́ста сегѡ̀: | Сказали мужі ті Лотові: хто в тебе є ще тут? чи зять, чи сини твої, чи дочки твої, і хто б не був у тебе в місті, усіх виведи із цього місця, |
|
13
|
13
|
| ꙗ҆́кѡ мы̀ погꙋблѧ́емъ мѣ́сто сїѐ, поне́же возвы́сисѧ во́пль и҆́хъ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ посла̀ на́съ гдⷭ҇ь и҆стреби́ти є҆го̀. | тому що ми винищимо це місце, бо великий крик на жителів його до Господа, і Господь послав нас винищити його. |
|
14
|
14
|
| И҆зы́де же лѡ́тъ и҆ глаго́ла къ зѧ́тємъ свои̑мъ, пои́мшымъ дщє́ри є҆гѡ̀, и҆ речѐ: воста́ните и҆ и҆зыди́те ѿ мѣ́ста сегѡ̀, ꙗ҆́кѡ погꙋблѧ́етъ гдⷭ҇ь гра́дъ. Возмнѣ́сѧ же и҆гра́ти пред̾ зѧтьмѝ свои́ми. | І вийшов Лот, і говорив із зятями своїми, які брали за себе дочок його, і сказав: встаньте, вийдіть із цього місця, бо Господь винищить це місто. Але зятям його здалося, що він жартує. |
|
15
|
15
|
| Є҆гда́ же оу҆́тро бы́сть, понꙋжда́хꙋ а҆́гг҃ли лѡ́та, глаго́люще: воста́въ, поимѝ женꙋ̀ твою̀ и҆ двѣ̀ дщє́ри твоѧ̑, ꙗ҆̀же и҆́маши, и҆ и҆зы́ди, да не и҆ ты̀ поги́бнеши со беззако́нми гра́да. | Коли зійшла зоря, ангели почали прискорювати Лота, говорячи: встань, візьми дружину твою і двох дочок твоїх, які в тебе, щоб не загинути тобі за беззаконня міста. |
|
16
|
16
|
| И҆ смꙋти́шасѧ, и҆ взѧ́ша а҆́гг҃ли за рꙋ́кꙋ є҆го̀, и҆ за рꙋ́кꙋ женꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ за рꙋ́ки двꙋ́хъ дще́рей є҆гѡ̀, поне́же пощадѣ̀ и҆̀ гдⷭ҇ь. | І оскільки він барився, то мужі ті [ангели], з милости до нього Господньої, взяли за руку його і дружину його, і двох дочок його, і вивели його і поставили його за містом. |
|
17
|
17
|
| И҆ бы́сть є҆гда̀ и҆зведо́ша ѧ҆̀ во́нъ, и҆ рѣ́ша: спаса́ѧ спаса́й твою̀ дꙋ́шꙋ: не ѡ҆зира́йсѧ вспѧ́ть, нижѐ посто́й во все́мъ предѣ́лѣ (се́мъ): въ горѣ̀ спаса́йсѧ, да не когда̀ кꙋ́пнѡ ꙗ҆́тъ бꙋ́деши. | Коли ж вивели їх геть, то один з них сказав: спасай душу свою; не оглядайся назад і ніде не зупиняйся в околиці цій; спасайся на горі, щоб тобі не загинути. |
|
18
|
18
|
| Рече́ же лѡ́тъ къ ни̑мъ: молю́сѧ, гдⷭ҇и, | Але Лот сказав їм: ні, Владико! |
|
19
|
19
|
| поне́же ѡ҆брѣ́те ра́бъ тво́й млⷭ҇ть пред̾ тобо́ю, и҆ возвели́чилъ є҆сѝ пра́вдꙋ твою̀, ю҆́же твори́ши на мнѣ̀, є҆́же жи́ти дꙋшѝ мое́й: а҆́зъ же не возмогꙋ̀ спасти́сѧ въ горѣ̀, да не когда̀ пости́гнꙋтъ мѧ̀ ѕла̑ѧ, и҆ оу҆мрꙋ̀: | ось, раб Твій знайшов благовоління перед очима Твоїми, і велика милість Твоя, яку Ти зробив зі мною, що врятував життя моє; але я не можу спасатися на горі, щоб не застигло мене лихо і я не вмер; |
|
20
|
20
|
| сѐ, гра́дъ се́й бли́з̾ є҆́же оу҆бѣжа́ти мѝ та́мѡ, и҆́же є҆́сть ма́лъ, и҆ та́мѡ спасꙋ́сѧ: не ма́лъ ли є҆́сть; и҆ жива̀ бꙋ́детъ дꙋша̀ моѧ̀ тебє̀ ра́ди. | ось, ближче тікати у це місто, воно ж мале; побіжу я туди, — воно ж мале; і збережеться життя моє [заради Тебе]. |
|
21
|
21
|
| И҆ речѐ є҆мꙋ̀: сѐ, оу҆диви́хсѧ лицꙋ̀ твоемꙋ̀, и҆ ѡ҆ словесѝ се́мъ, є҆́же не погꙋби́ти гра́да, ѡ҆ не́мже глаго́лалъ є҆сѝ: | І сказав йому: ось, в угоду тобі Я зроблю і це: не знищу місто, про яке ти говориш; |
|
22
|
22
|
| потщи́сѧ оу҆̀бо спасти́сѧ та́мѡ: не возмогꙋ́ бо сотвори́ти дѣ́ла, до́ндеже вни́деши та́мѡ: сегѡ̀ ра́ди прозва̀ и҆́мѧ гра́дꙋ томꙋ̀ сигѡ́ръ. | поспішай, спасайся там, тому що Я не можу зробити справи, доки ти не прийдеш туди. Тому і назване місто це: Сигор. |
|
23
|
23
|
| Со́лнце взы́де над̾ зе́млю, лѡ́тъ же вни́де въ сигѡ́ръ. | Сонце зійшло над землею, і Лот прийшов у Сигор. |
|
24
|
24
|
| И҆ гдⷭ҇ь ѡ҆дождѝ на содо́мъ и҆ гомо́рръ жꙋ́пелъ, и҆ ѻ҆́гнь ѿ гдⷭ҇а съ небесѐ. | І пролив Господь на Содом і Гоморру дощем сірку і вогонь від Господа з неба, |
|
25
|
25
|
| И҆ превратѝ гра́ды сїѧ̑, и҆ всю̀ ѡ҆кре́стнꙋю странꙋ̀, и҆ всѧ̑ живꙋ́щыѧ во градѣ́хъ, и҆ всѧ̑ прозѧба̑ющаѧ ѿ землѝ. | і знищив міста ці, і всю околицю цю, і всіх жителів міст цих, і [всі] рослини землі. |
|
26
|
26
|
| И҆ ѡ҆зрѣ́сѧ жена̀ є҆гѡ̀ вспѧ́ть, и҆ бы́сть сто́лпъ сла́нъ. | Дружина ж Лотова оглянулася позаду нього, і стала соляним стовпом. |
|
27
|
27
|
| Воста́въ же а҆враа́мъ заꙋ́тра (и҆́де) на мѣ́сто, и҆дѣ́же стоѧ́ше пред̾ гдⷭ҇емъ, | І встав Авраам рано-вранці [і пішов] на місце, де стояв перед лицем Господа, |
|
28
|
28
|
| и҆ воззрѣ̀ на лицѐ содо́ма и҆ гомо́рра, и҆ на лицѐ ѡ҆кре́стныѧ страны̀, и҆ ви́дѣ: и҆ сѐ, восхожда́ше пла́мень ѿ землѝ, а҆́ки ды́мъ пе́щный. | і подивився на Содом і Гоморру і на весь простір околиці і побачив: ось, дим піднімається з землі, як дим із печі. |
|
29
|
29
|
| И҆ бы́сть є҆гда̀ превратѝ бг҃ъ всѧ̑ гра́ды страны̀ тоѧ̀, помѧнꙋ̀ бг҃ъ а҆враа́ма и҆ и҆зсла̀ лѡ́та ѿ среды̀ превраще́нїѧ, є҆гда̀ превратѝ гдⷭ҇ь гра́ды, въ ни́хже живѧ́ше лѡ́тъ. | І було, коли Бог винищував [усі] міста околиці цієї, згадав Бог про Авраама і вислав Лота із середовища знищення, коли нищив міста, в яких жив Лот. |
|
30
|
30
|
| И҆зы́де же лѡ́тъ ѿ сигѡ́ра, и҆ сѣ́де въ горѣ̀ са́мъ, и҆ двѣ̀ дщє́ри є҆гѡ̀ съ ни́мъ: оу҆боѧ́сѧ бо жи́ти въ сигѡ́рѣ: и҆ всели́сѧ въ пеще́рꙋ са́мъ и҆ дщє́ри є҆гѡ̀ съ ни́мъ. | І вийшов Лот із Сигора і став жити в горí, і з ним дві дочки його, тому що він боявся жити в Сигорі. І жив у печері, і з ним дві дочки його. |
|
31
|
31
|
| Рече́ же старѣ́йшаѧ къ ю҆нѣ́йшей: ѻ҆те́цъ на́шъ ста́ръ, и҆ никто́же є҆́сть на землѝ, и҆́же вни́детъ къ на́мъ, ꙗ҆́коже ѻ҆бы́чно все́й землѝ: | І сказала старша молодшій: батько наш старий, і немає людини на землі, яка ввійшла б до нас за звичаєм усієї землі; |
|
32
|
32
|
| грѧдѝ оу҆̀бо, оу҆пои́мъ ѻ҆тца̀ на́шего вїно́мъ и҆ преспи́мъ съ ни́мъ, и҆ возста́вимъ ѿ ѻ҆тца̀ на́шегѡ сѣ́мѧ. | отже, напоїмо батька нашого вином, і переспимо з ним, і відродимо від батька нашого плем’я. |
|
33
|
33
|
| Оу҆пои́ша же ѻ҆тца̀ своего̀ вїно́мъ въ нощѝ ѻ҆́нѣй: и҆ вше́дши старѣ́йшаѧ, преспа̀ со ѻ҆тце́мъ свои́мъ тоѧ̀ но́щи: и҆ не поразꙋмѣ̀ ѻ҆́нъ, є҆гда̀ преспа̀ и҆ є҆гда̀ воста̀. | І напоїли батька свого вином у ту ніч; і ввійшла старша і спала з батьком своїм [у ту ніч]; а він не знав, коли вона лягла і коли встала. |
|
34
|
34
|
| Бы́сть же наꙋ́трїе, и҆ речѐ старѣ́йшаѧ къ ю҆нѣ́йшей: сѐ, (а҆́зъ) преспа́хъ вчера̀ со ѻ҆тце́мъ на́шимъ: оу҆пои́мъ є҆го̀ вїно́мъ и҆ въ сїю̀ но́щь, и҆ вше́дши преспѝ съ ни́мъ, и҆ возста́вимъ ѿ ѻ҆тца̀ на́шегѡ сѣ́мѧ. | На другий день старша сказала молодшій: ось, я спала вчора з батьком моїм; напоїмо його вином і в цю ніч; і ти ввійди, спи з ним, і відродимо від батька нашого плем’я. |
|
35
|
35
|
| Оу҆пои́ша же и҆ въ тꙋ̀ но́щь ѻ҆тца̀ своего̀ вїно́мъ: и҆ вше́дши ю҆нѣ́йшаѧ преспа̀ со ѻ҆тце́мъ свои́мъ: и҆ не поразꙋмѣ̀ ѻ҆́нъ, є҆гда̀ преспа̀ и҆ є҆гда̀ воста̀. | І напоїли батька свого вином і в цю ніч; і ввійшла молодша і спала з ним; і він не знав, коли вона лягла і коли встала. |
|
36
|
36
|
| И҆ зача́ша ѻ҆́бѣ дщє́ри лѡ́тѡвы ѿ ѻ҆тца̀ своегѡ̀: | І зробилися обидві дочки Лотові вагітними від батька свого, |
|
37
|
37
|
| и҆ родѝ старѣ́йшаѧ сы́на и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ мѡа́въ, глаго́лющи: ѿ ѻ҆тца̀ моегѡ̀. Се́й ѻ҆те́цъ мѡаві́тѡмъ да́же до нн҃ѣшнѧгѡ днѐ. | і народила старша сина, і нарекла йому ім’я: Моав [говорячи: він від батька мого]. Він батько моавитян донині. |
|
38
|
38
|
| Роди́ же ю҆нѣ́йшаѧ сы́на и҆ наречѐ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ а҆мма́нъ, глаго́лющи: сы́нъ ро́да моегѡ̀. Се́й ѻ҆те́цъ а҆ммані́тѡмъ до нн҃ѣшнѧгѡ днѐ. | І молодша також народила сина, і нарекла йому ім’я: Бен-Аммі [говорячи: він син роду мого]. Він батько аммонитян донині. |
