1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ д҃
|
Глава 4
|
|
1
|
1
|
| А҆да́мъ же позна̀ є҆́ѵꙋ женꙋ̀ свою̀, и҆ заче́нши родѝ ка́їна и҆ речѐ: стѧжа́хъ человѣ́ка бг҃омъ. | Адам пізнав Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, і сказала: придбала я людину від Господа. |
|
2
|
2
|
| И҆ приложѝ роди́ти бра́та є҆гѡ̀, а҆́велѧ. И҆ бы́сть а҆́вель па́стырь ѻ҆ве́цъ, ка́їнъ же бѣ̀ дѣ́лаѧй зе́млю. | І ще народила брата його, Авеля. І був Авель пастирем овець, а Каїн був хліборобом. |
|
3
|
3
|
| И҆ бы́сть по дне́хъ, принесѐ ка́їнъ ѿ плодѡ́въ землѝ же́ртвꙋ бг҃ꙋ: | Через деякий час Каїн приніс від плодів землі дар Господу, |
|
4
|
4
|
| и҆ а҆́вель принесѐ и҆ то́й ѿ перворо́дныхъ ѻ҆ве́цъ свои́хъ и҆ ѿ тꙋ́кѡвъ и҆́хъ. И҆ призрѣ̀ бг҃ъ на а҆́велѧ и҆ на да́ры є҆гѡ̀: | і Авель також приніс від первістків отари своєї і від лона їх. І зглянувся Господь на Авеля і на жертву його, |
|
5
|
5
|
| на ка́їна же и҆ на жє́ртвы є҆гѡ̀ не внѧ́тъ. И҆ ѡ҆печа́лисѧ ка́їнъ ѕѣлѡ̀, и҆ и҆спадѐ лицѐ є҆гѡ̀. | а на Каїна і на жертву його не зглянувся. Каїн дуже засмутився, і поникло обличчя його. |
|
6
|
6
|
| И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ ка́їнꙋ: вскꙋ́ю приско́рбенъ бы́лъ є҆сѝ; и҆ вскꙋ́ю и҆спадѐ лицѐ твоѐ; | І сказав Господь [Бог] Каїнові: чому ти засмутився? і від чого поникло обличчя твоє? |
|
7
|
7
|
| Є҆да̀ а҆́ще пра́вѡ прине́слъ є҆сѝ, пра́вѡ же не раздѣли́лъ є҆сѝ, не согрѣши́лъ ли є҆сѝ; оу҆мо́лкни: къ тебѣ̀ ѡ҆браще́нїе є҆гѡ̀, и҆ ты̀ тѣ́мъ ѡ҆блада́еши. | якщо ти робиш добре, то чи не піднімаєш обличчя? а якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він тягне тебе до себе, але ти пануй над ним. |
|
8
|
8
|
| И҆ речѐ ка́їнъ ко а҆́велю бра́тꙋ своемꙋ̀: по́йдемъ на по́ле. И҆ бы́сть внегда̀ бы́ти и҆̀мъ на по́ли, воста̀ ка́їнъ на а҆́велѧ бра́та своего̀ и҆ оу҆бѝ є҆го̀. | І сказав Каїн Авелю, брату своєму: [підемо в поле]. І коли вони були в полі, повстав Каїн на Авеля, брата свого, й убив його. |
|
9
|
9
|
| И҆ речѐ гдⷭ҇ь бг҃ъ ко ка́їнꙋ: гдѣ̀ є҆́сть а҆́вель бра́тъ тво́й; И҆ речѐ: не вѣ́мъ: є҆да̀ стра́жъ бра́тꙋ моемꙋ̀ є҆́смь а҆́зъ; | І сказав Господь [Бог] Каїнові: де Авель, брат твій? Він сказав: не знаю; хіба я сторож братові моєму? |
|
10
|
10
|
| И҆ речѐ гдⷭ҇ь: что̀ сотвори́лъ є҆сѝ сїѐ; гла́съ кро́ве бра́та твоегѡ̀ вопїе́тъ ко мнѣ̀ ѿ землѝ: | І сказав [Господь]: що ти зробив? Голос крови брата твого волає до Мене від землі; |
|
11
|
11
|
| и҆ нн҃ѣ про́клѧтъ ты̀ на землѝ, ꙗ҆́же разве́рзе оу҆ста̀ своѧ̑ прїѧ́ти кро́вь бра́та твоегѡ̀ ѿ рꙋкѝ твоеѧ̀: | і нині проклятий ти від землі, що розкрила вуста свої прийняти кров брата твого від руки твоєї; |
|
12
|
12
|
| є҆гда̀ дѣ́лаеши зе́млю, и҆ не приложи́тъ си́лы своеѧ̀ да́ти тебѣ̀: стенѧ̀ и҆ трѧсы́йсѧ бꙋ́деши на землѝ. | коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більш давати сили своєї для тебе; ти будеш вигнанцем і мандрівцем на землі. |
|
13
|
13
|
| И҆ речѐ ка́їнъ ко гдⷭ҇ꙋ бг҃ꙋ: вѧ́щшаѧ вина̀ моѧ̀, є҆́же ѡ҆ста́витисѧ мѝ: | І сказав Каїн Господу [Богу]: покарання моє більше, ніж можна знести; |
|
14
|
14
|
| а҆́ще и҆зго́ниши мѧ̀ дне́сь ѿ лица̀ землѝ, и҆ ѿ лица̀ твоегѡ̀ скры́юсѧ, и҆ бꙋ́дꙋ стенѧ̀ и҆ трѧсы́йсѧ на землѝ, и҆ бꙋ́детъ, всѧ́къ ѡ҆брѣта́ѧй мѧ̀ оу҆бїе́тъ мѧ̀. | ось, Ти тепер зганяєш мене з лиця землі, і від лиця Твого я сховаюсь, і буду вигнанцем і мандрівцем на землі; і всякий, хто зустрінеться зі мною, уб’є мене. |
|
15
|
15
|
| И҆ речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ: не та́кѡ: всѧ́къ оу҆би́вый ка́їна седми́жды ѿмсти́тсѧ. И҆ положѝ гдⷭ҇ь бг҃ъ зна́менїе на ка́їнѣ, є҆́же не оу҆би́ти є҆гѡ̀ всѧ́комꙋ ѡ҆брѣта́ющемꙋ є҆го̀. | І сказав йому Господь [Бог]: за те всякому, хто уб’є Каїна, відомститься всемеро. І зробив Господь [Бог] Каїнові знамення, щоб ніхто, зустрівшись з ним, не убив його. |
|
16
|
16
|
| И҆ и҆зы́де ка́їнъ ѿ лица̀ бж҃їѧ и҆ всели́сѧ въ зе́млю наі́дъ, прѧ́мѡ є҆де́мꙋ. | І пішов Каїн від лиця Господнього й оселився в землі Нод, на схід від Едема. |
|
17
|
17
|
| И҆ позна̀ ка́їнъ женꙋ̀ свою̀, и҆ заче́нши родѝ є҆нѡ́ха. И҆ бѣ̀ зи́ждѧй гра́дъ, и҆ и҆менова̀ гра́дъ во и҆́мѧ сы́на своегѡ̀ є҆нѡ́хъ. | І пізнав Каїн дружину свою; і вона зачала і народила Єноха. І побудував він місто; і назвав місто за ім’ям сина свого: Єнох. |
|
18
|
18
|
| Роди́сѧ же є҆нѡ́хꙋ гаїда́дъ: и҆ гаїда́дъ родѝ малелеи́ла: и҆ малелеи́лъ родѝ маѳꙋса́ла: маѳꙋса́лъ же родѝ ламе́ха. | В Єноха народився Ірад [Гаїдад]; Ірад народив Мехіаеля [Малелеїла]; Мехіаель народив Мафусала; Мафусал народив Ламеха. |
|
19
|
19
|
| И҆ взѧ̀ себѣ̀ ламе́хъ двѣ̀ жєны̀: и҆́мѧ є҆ди́нѣй а҆да̀ и҆ и҆́мѧ вторѣ́й селла̀. | І взяв собі Ламех дві дружини: ім’я однієї: Ада, й ім’я другої: Цилла [Селла]. |
|
20
|
20
|
| И҆ родѝ а҆да̀ і҆ѡви́ла: се́й бѧ́ше ѻ҆те́цъ живꙋ́щихъ въ селе́нїихъ скотопита́телей. | Ада народила Іавала: він був батьком тих, хто живе в наметах з отарами. |
|
21
|
21
|
| И҆ и҆́мѧ бра́тꙋ є҆гѡ̀ і҆ꙋва́лъ: се́й бѧ́ше показа́вый пѣвни́цꙋ и҆ гꙋ́сли. | Ім’я брата його Іувал: він був батьком всіх, хто грає на гуслях і сопілках. |
|
22
|
22
|
| Селла́ же и҆ та́ѧ родѝ ѳо́вела: се́й бѧ́ше млатобі́ецъ, кова́чь мѣ́ди и҆ желѣ́за: сестра́ же ѳо́велова ноема̀. | Цилла також народила Тувалкаїна [Фовела], що був ковачем усякого знаряддя з міді і заліза. І сестра Тувалкаїна Ноема. |
|
23
|
23
|
| Рече́ же ламе́хъ свои̑мъ жена́мъ: а҆да̀ и҆ селла̀, оу҆слы́шите гла́съ мо́й, жєны̀ ламе́хѡвы, внꙋши́те моѧ̑ словеса̀: ꙗ҆́кѡ мꙋ́жа оу҆би́хъ въ ꙗ҆́звꙋ мнѣ̀ и҆ ю҆́ношꙋ въ стрꙋ́пъ мнѣ̀: | І сказав Ламех дружинам своїм: Ада і Цилла! послухайте голосу мого, дружини Ламехові! слухайте слова мої: я убив чоловіка на виразку собі й отрока на рану собі; |
|
24
|
24
|
| ꙗ҆́кѡ седми́цею ѿмсти́сѧ ѿ ка́їна, ѿ ламе́ха же се́дмьдесѧтъ седми́цею. | якщо за Каїна відомститься всемеро, то за Ламеха в сімдесят разів усемеро. |
|
25
|
25
|
| Позна́ же а҆да́мъ є҆́ѵꙋ женꙋ̀ свою̀: и҆ заче́нши родѝ сы́на, и҆ и҆менова̀ и҆́мѧ є҆мꙋ̀ си́ѳъ, глаго́лющи: воскр҃си́ бо мѝ бг҃ъ сѣ́мѧ дрꙋго́е, вмѣ́стѡ а҆́велѧ, є҆го́же оу҆бѝ ка́їнъ. | І пізнав Адам ще [Єву,] дружину свою, і вона народила сина, і нарекла йому ім’я: Сиф, тому що, [говорила вона,] Бог поклав мені інше сім’я, замість Авеля, якого убив Каїн. |
|
26
|
26
|
| И҆ си́ѳꙋ бы́сть сы́нъ: и҆менова́ же и҆́мѧ є҆мꙋ̀ є҆нѡ́съ: се́й оу҆пова̀ призыва́ти и҆́мѧ гдⷭ҇а бг҃а. | У Сифа також народився син, і він нарік йому ім’я: Єнос; тоді почали призивати ім’я Господа [Бога]. |
