1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ м҃в
|
Глава 42
|
|
1
|
1
|
| Ви́дѣвъ же і҆а́кѡвъ, ꙗ҆́кѡ кꙋ́плѧ є҆́сть (пшени́цы) во є҆гѵ́птѣ, речѐ сынѡ́мъ свои̑мъ: почто̀ не радитѐ; | І довідався Яків, що в Єгипті є хліб, і сказав Яків синам своїм: що ви дивитеся? |
|
2
|
2
|
| сѐ, слы́шахъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть пшени́ца во є҆гѵ́птѣ: и҆ди́те та́мѡ и҆ кꙋпи́те на́мъ ма́лѡ пи́щи, да жи́ви бꙋ́демъ и҆ не оу҆́мремъ. | І сказав: ось, я чув, що є хліб у Єгипті; підіть туди і купіть нам звідти хліба, щоб нам жити і не вмерти. |
|
3
|
3
|
| И҆до́ша же бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡвы де́сѧть кꙋпи́ти пшени́цы во є҆гѵ́петъ. | Десять братів Йосифових пішли купити хліба в Єгипті, |
|
4
|
4
|
| Венїамі́на же, бра́та і҆ѡ́сифова, не ѿпꙋстѝ съ бра́тїею є҆гѡ̀, рече́ бо: да не когда̀ слꙋчи́тсѧ (на пꙋтѝ) є҆мꙋ̀ ѕло̀. | а Веніаміна, брата Йосифового, не послав Яків з братами його, тому що сказав: не трапилося б з ним лиха. |
|
5
|
5
|
| Прїидо́ша же сы́нове і҆и҃лєвы кꙋпи́ти съ приходѧ́щими: бѧ́ше бо гла́дъ въ землѝ ханаа́нстѣй. | І прийшли сини Ізраїлеві купувати хліб, разом з іншими, що прийшли, бо в землі Ханаанській був голод. |
|
6
|
6
|
| І҆ѡ́сифъ же бѧ́ше кнѧ́зь землѝ: се́й продаѧ́ше всѣ̑мъ лю́демъ землѝ (тоѧ̀). Прише́дше же бра́тїѧ і҆ѡ́сифѡвы, поклони́шасѧ є҆мꙋ̀ лице́мъ до землѝ. | Йосиф же був начальником у землі тій; він і продавав хліб усьому народові землі. Брати Йосифа прийшли і поклонилися йому лицем до землі. |
|
7
|
7
|
| Ви́дѣвъ же і҆ѡ́сифъ бра́тїю свою̀, позна̀: и҆ ѿчꙋжда́шесѧ и҆́хъ, и҆ глаго́лаше и҆̀мъ же́стокѡ, и҆ речѐ и҆̀мъ: ѿкꙋ́дꙋ прїидо́сте; Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: ѿ землѝ ханаа́нскїѧ кꙋпи́ти пи́щи. | І побачив Йосиф братів своїх і впізнав їх; але показав, що начебто не знає їх, і говорив з ними суворо і сказав їм: звідки ви прийшли? Вони сказали: із землі Ханаанської, купити їжу. |
|
8
|
8
|
| Позна́ же і҆ѡ́сифъ бра́тїю свою̀: ѻ҆ни́ же не позна́ша є҆гѡ̀. | Йосиф упізнав братів своїх, але вони не впізнали його. |
|
9
|
9
|
| И҆ помѧнꙋ̀ і҆ѡ́сифъ сны̀ своѧ̑, ꙗ҆̀же ви́дѣ ѻ҆́нъ: и҆ речѐ и҆̀мъ: соглѧда̑таи є҆стѐ, соглѧ́дати пꙋті́й страны̀ (сеѧ̀) прїидо́сте. | І згадав Йосиф сни, що снилися йому про них; і сказав їм: ви підглядачі, ви прийшли вигледіти наготу* землі цієї. |
|
10
|
10
|
| Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: нѝ, господи́не, рабѝ твоѝ прїидо́хомъ кꙋпи́ти пи́щи: | Вони сказали йому: ні, господарю наш; раби твої прийшли купити їжі; |
|
11
|
11
|
| всѝ є҆смы̀ сы́нове є҆ди́нагѡ человѣ́ка: ми́рницы є҆смы̀, не сꙋ́ть рабѝ твоѝ соглѧда̑таи. | ми всі діти однієї людини; ми люди чесні; раби твої не бували підглядачами. |
|
12
|
12
|
| Рече́ же и҆̀мъ: нѝ, но пꙋти̑ землѝ (сеѧ̀) прїидо́сте соглѧ́дати. | Він сказав їм: ні, ви прийшли вигледіти наготу землі цієї. |
|
13
|
13
|
| Ѻ҆ни́ же рѣ́ша: двана́десѧть є҆смы̀ бра́тїѧ рабѝ твоѝ въ землѝ ханаа́ни: и҆ сѐ, ме́ншїй (ѿ на́съ) со ѻ҆тце́мъ на́шимъ дне́сь, а҆ дрꙋга́гѡ нѣ́сть. | Вони сказали: нас, рабів твоїх, дванадцять братів; ми сини одного чоловіка в землі Ханаанській, і ось, менший тепер з батьком нашим, а одного не стало. |
|
14
|
14
|
| Рече́ же и҆̀мъ і҆ѡ́сифъ: сїѐ є҆́сть, є҆́же реко́хъ ва́мъ, глаго́лѧ, ꙗ҆́кѡ соглѧда̑таи є҆стѐ: | І сказав їм Йосиф: це саме я і говорив вам, сказавши: ви підглядачі; |
|
15
|
15
|
| въ се́мъ ꙗ҆вите́сѧ: та́кѡ мѝ здра́вїѧ фараѡ́нѧ, не и҆зы́дете ѿсю́дꙋ, а҆́ще бра́тъ ва́шъ ме́ншїй не прїи́детъ сѣ́мѡ: | ось як ви будете випробувані: клянуся життям фараона, ви не вийдете звідси, якщо не прийде сюди менший брат ваш; |
|
16
|
16
|
| посли́те ѿ себє̀ є҆ди́наго, и҆ возми́те бра́та ва́шего: вы́ же держи́ми бꙋ́дите, до́ндеже ꙗ҆́вѣ бꙋ́дꙋтъ словеса̀ ва̑ша, а҆́ще и҆́стинствꙋете, и҆лѝ нѝ: а҆́ще же нѝ, та́кѡ мѝ здра́вїѧ фараѡ́нѧ, вои́стиннꙋ соглѧда̑таи є҆стѐ. | пошліть одного з вас, і нехай він приведе брата вашого, а ви будете затримані; і відкриється, чи правда у вас; і якщо ні, то клянусь життям фараона, що ви підглядачі. |
|
17
|
17
|
| И҆ дадѐ ѧ҆̀ под̾ стра́жꙋ на трѝ дни̑. | І віддав їх під варту на три дні. |
|
18
|
18
|
| Рече́ же и҆̀мъ въ де́нь тре́тїй: сїѐ сотвори́те, и҆ жи́ви бꙋ́дете: бг҃а бо а҆́зъ бою́сѧ: | І сказав їм Йосиф на третій день: ось що зробіть, і залишитеся живими, тому що я боюся Бога: |
|
19
|
19
|
| а҆́ще ми́рницы є҆стѐ, бра́тъ ва́шъ да оу҆де́ржитсѧ є҆ди́нъ под̾ стра́жею: са́ми же и҆ди́те и҆ ѿвези́те кꙋ́пленꙋю пшени́цꙋ ва́шꙋ, | якщо ви люди чесні, то один брат із вас нехай утримується в домі, де ви ув’язнені; а ви підіть, відвезіть хліб, заради голоду сімей ваших; |
|
20
|
20
|
| и҆ бра́та ва́шего ме́ншаго приведи́те ко мнѣ̀, и҆ вѣ̑рна бꙋ́дꙋтъ словеса̀ ва̑ша: а҆́ще же нѝ, оу҆́мрете. И҆ сотвори́ша та́кѡ. | брата ж вашого меншого приведіть до мене, щоб виправдалися слова ваші і щоб не померти вам. Так вони і зробили. |
|
21
|
21
|
| И҆ речѐ кі́йждо къ бра́тꙋ своемꙋ̀: є҆́й, во грѣсѣ́хъ бо є҆смы̀ бра́та ра́ди на́шегѡ, ꙗ҆́кѡ презрѣ́хомъ скорбѣ́нїе дꙋшѝ є҆гѡ̀, є҆гда̀ молѧ́шесѧ на́мъ, и҆ не послꙋ́шахомъ є҆гѡ̀: и҆ сегѡ̀ ра́ди прїи́де на ны̀ скорбѣ́нїе сїѐ. | І говорили вони один одному: дійсно ми караємося за гріх проти брата нашого; ми бачили страждання душі його, коли він благав нас, але не послухали [його]; за те і спостигло нас горе це. |
|
22
|
22
|
| Ѿвѣща́въ же рꙋви́мъ, речѐ и҆̀мъ: не рѣ́хъ ли ва́мъ, глаго́лѧ: не преѡби́дите дѣ́тища; и҆ не послꙋ́шасте менѐ: и҆ сѐ, кро́вь є҆гѡ̀ взыскꙋ́етсѧ. | Рувим відповів їм і сказав: чи не говорив я вам: не грішіть проти отрока? але ви не послухалися; ось, кров його стягується. |
|
23
|
23
|
| Ті́и же не вѣ́дѣша, ꙗ҆́кѡ разꙋмѣ́етъ і҆ѡ́сифъ: толма́чь бо междꙋ̀ и҆́ми бѧ́ше. | А того не знали вони, що Йосиф розуміє; бо між ними був перекладач. |
|
24
|
24
|
| Ѿврати́всѧ же ѿ ни́хъ, пропла́касѧ і҆ѡ́сифъ: и҆ па́ки прїи́де къ ни̑мъ и҆ речѐ и҆̀мъ. И҆ поѧ̀ сѷмеѡ́на ѿ ни́хъ, и҆ свѧза̀ є҆го̀ пред̾ ни́ми. | І відійшов від них [Йосиф] і заплакав. І повернувся до них, і говорив з ними, і, взявши з них Симеона, зв’язав його перед очима їхніми. |
|
25
|
25
|
| Повелѣ́ же і҆ѡ́сифъ напо́лнити сосꙋ́ды и҆́хъ пшени́цы и҆ возврати́ти сребро̀ и҆́хъ комꙋ́ждо во вре́тище своѐ и҆ да́ти и҆̀мъ бра́шно на пꙋ́ть. И҆ бы́сть и҆̀мъ та́кѡ. | І наказав Йосиф наповнити мішки їхні хлібом, а срібло їх повернути кожному в мішок його, і дати їм запасів на дорогу. Так і зроблено з ними. |
|
26
|
26
|
| И҆ возложи́вше пшени́цꙋ на ѻ҆слы̀ своѧ̑, ѿидо́ша ѿтꙋ́дꙋ. | Вони поклали хліб свій на ослів своїх, і пішли звідти. |
|
27
|
27
|
| Ѿрѣши́въ же є҆ди́нъ вре́тище своѐ да́ти пи́щꙋ ѻ҆слѡ́мъ свои̑мъ, и҆дѣ́же ста́ша, и҆ ви́дѣ оу҆́золъ сребра̀ своегѡ̀, и҆ бѣ̀ верхꙋ̀ оу҆́стїѧ вре́тищнагѡ. | І відкрив один із них мішок свій, щоб дати корму ослові своєму на ночівлі, і побачив срібло своє в отворі мішка його, |
|
28
|
28
|
| И҆ речѐ бра́тїи свое́й: возвращено́ ми є҆́сть сребро̀, и҆ сѐ, сїѐ во вре́тищи мое́мъ. И҆ оу҆жасе́сѧ се́рдце и҆́хъ: и҆ возмѧто́шасѧ, дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ глаго́люще: что̀ сїѐ сотворѝ бг҃ъ на́мъ; | і сказав своїм братам: срібло моє повернуто; ось воно в мішку моєму. І засмутилося серце їх, і вони з тремтінням говорили один одному: що це Бог зробив з нами? |
|
29
|
29
|
| Прїидо́ша же ко і҆а́кѡвꙋ, ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, въ зе́млю ханаа́ню и҆ повѣ́даша є҆мꙋ̀ всѧ̑ слꙋчи̑вшаѧсѧ и҆̀мъ, глаго́люще: | І прийшли до Якова, батька свого, у землю Ханаанську і розповіли йому все, що трапилося з ними, говорячи: |
|
30
|
30
|
| глаго́ла мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (ѻ҆́ныѧ) къ на́мъ же́стокѡ и҆ вве́рже на́съ въ темни́цꙋ, а҆́ки соглѧ́дающихъ зе́млю: | начальник над тією землею говорив з нами суворо і прийняв нас за підглядачів землі тієї. |
|
31
|
31
|
| рѣ́хомъ же є҆мꙋ̀: ми́рницы є҆смы̀, нѣ́смы соглѧда̑таи: | І сказали ми йому: ми люди чесні; ми не бували підглядачами; |
|
32
|
32
|
| двана́десѧть бра́тїѧ є҆смы̀, сы́нове ѻ҆тца̀ на́шегѡ: є҆ди́нагѡ нѣ́сть, а҆ ме́ншїй со ѻ҆тце́мъ на́шимъ дне́сь въ землѝ ханаа́ни: | нас дванадцять братів, синів у батька нашого; одного не стало, а менший тепер з батьком нашим у землі Ханаанській. |
|
33
|
33
|
| рече́ же на́мъ мꙋ́жъ господи́нъ землѝ (тоѧ̀): по семꙋ̀ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ ми́рницы є҆стѐ: бра́та є҆ди́наго ѡ҆ста́вите здѣ̀ оу҆ менє̀, а҆ кꙋ́пленꙋю пшени́цꙋ до́мꙋ ва́шемꙋ взе́мше ѿиди́те | І сказав нам начальник над тією землею: ось як дізнаюсь я, чи чесні ви люди: залиште у мене одного брата з вас, а ви візьміть хліб заради голоду сімей ваших і підіть, |
|
34
|
34
|
| и҆ приведи́те ко мнѣ̀ бра́та ва́шего ме́ншаго: и҆ оу҆вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ не соглѧда̑таи є҆стѐ, но ꙗ҆́кѡ ми́рницы є҆стѐ: и҆ бра́та ва́шего ѿда́мъ ва́мъ, и҆ кꙋ́плю твори́те въ землѝ. | і приведіть до мене молодшого брата вашого; і буду знати я, що ви не підглядачі, але люди чесні; віддам вам брата вашого, і ви можете промишляти у цій землі. |
|
35
|
35
|
| Бы́сть же є҆гда̀ и҆спразднѧ́хꙋ врє́тища своѧ̑, и҆ бѧ́ше оу҆́золъ сребра̀ во вре́тищи коегѡ́ждо и҆́хъ: и҆ ви́дѣша оу҆́злы сребра̀ своегѡ̀ са́ми и҆ ѻ҆те́цъ и҆́хъ, и҆ оу҆боѧ́шасѧ. | Коли ж вони спорожняли мішки свої, ось, у кожного вузлик срібла його в мішку його. І побачили вони вузлики срібла свого, вони і батько їхній, і злякалися. |
|
36
|
36
|
| Рече́ же и҆̀мъ і҆а́кѡвъ ѻ҆те́цъ и҆́хъ: менѐ безча́дна сотвори́сте: і҆ѡ́сифа нѣ́сть, сѷмеѡ́на нѣ́сть, и҆ венїамі́на ли по́ймете; на мѧ̀ бы́ша сїѧ̑ всѧ̑. | І сказав їм Яків, батько їхній: ви позбавили мене дітей: Йосифа нема, і Симеона нема, і Веніаміна взяти хочете, — усе це на мене! |
|
37
|
37
|
| Рече́ же рꙋви́мъ ѻ҆тцꙋ̀ своемꙋ̀, глаго́лѧ: двои́хъ сынѡ́въ мои́хъ оу҆бі́й, а҆́ще не приведꙋ̀ є҆гѡ̀ къ тебѣ̀: да́ждь є҆го̀ въ рꙋ́цѣ моѝ, и҆ а҆́зъ приведꙋ̀ є҆го̀ къ тебѣ̀. | І сказав Рувим батькові своєму, говорячи: убий двох моїх синів, якщо я не приведу його до тебе; віддай його на мої руки; я поверну його тобі. |
|
38
|
38
|
| Ѻ҆́нъ же речѐ: не по́йдетъ сы́нъ мо́й съ ва́ми, ꙗ҆́кѡ бра́тъ є҆гѡ̀ оу҆́мре, и҆ то́й є҆ди́нъ ѡ҆ста̀: и҆ слꙋчи́тсѧ є҆мꙋ̀ ѕло̀ на пꙋтѝ, въ ѻ҆́ньже а҆́ще по́йдете, и҆ сведе́те ста́рость мою̀ съ печа́лїю во а҆́дъ. | Він сказав: не піде син мій з вами; тому що брат його помер, і він один залишився; якщо трапиться з ним нещастя на шляху, в який ви підете, то зведете ви сивину мою з печаллю в могилу. |
