Літеру и транслітерують як и, і, ї та й.
• и звучить як і:
а) коли и є сполучником: ны1нэ и3 при1снw и3 во вёки
вэкw1въ /нині, і присно, і во віки віков/;
б) на початку слів: и4мz /ім’я/, и3збавле1ніе /ізбавленіє/,
и4мутъ /імуть/ тощо;
в) в означальному займенникові вси, а також у кінці прикметників, іменників родового, давального та місцевого відмінків
і множини там, де за сучасним правописом має бути і: о4чи, стези2 /очі, стезі/, часть ча1ши /часть чаші/, бл7гослове1ни /благословенні/, на нб7си1 и3 на земли1 /на небесі і на землі/, во i6и7ли /во Ізраїлі/, дни2 на дни2 цр7е1ви приложи1 /дні на дні цареві приложи/ тощо;
Виняток. В іменниках жіночого роду ІІІ відміни на -ть за другим приголосним: милости, чести, благости тощо, і як винятки: любови, Руси.
г) у множині іменників, основа яких в однині закінчується на г/х: дрyзи /друзі/, врази1 /вразі/, патріaрси /патріарсі/.
* Для займенників давального відмінка ти (тобі), ми (мені) винятку не робимо: вопію1 ти: не да1ждь ми2 уснyти /вопію Ті: не даждь мі уснути/. Приклади такої вимови знаходимо як у східних, так і в західних діалектах України. Також так радив вимовляти митрополит Іларіон (Іван Огієнко) у своїй брошурі "Українська вимова церковно-слов'янського богослужбового тексту", 1921р.
д) у наказовому способі дієслів другої особи у множині на останньому складі з и: возвели1чите, воскли1кните /возвеличіте, воскликніте/, вкуси1те и ви1дите /вкусіте і видіте/, помози1те /помозіте/, возми1те /возьміте/, tложи1м /отложім/, приступи1те /приступіте/, вкуси1те и ви1дите /вкусіте і видіте/, пріиди1те поклони1мсz /прийдіте поклонімся/ (донедавна писалося взагалі пріидёте, але було змінене через незручність для московської вимови);
е) після префіксів з голосною на кінці та на стику складних слів: вои1стину /воістину/, преиспо1днzz /преісподняя/, многоимени1тий /многоіменитий/, мимои1детъ /мимоідеть/;
Примітка. Після префіксів з кінцевою приголосною пишемо и: под8и1мемъ /подимем/, пред8и1детъ /предидеть/, tи1детъ /отидеть/, взи1детъ /взидеть/, wби1мемъ /обимем/ тощо.
є) у слові ами1нь /амінь/.
ж) у заперечному сполучнику ни і в словах, де він виступає в ролі префіксу: ни /ні/, николи1же /ніколиже/, ничт0же /нічтоже/ тощо.
• и вимовляють як й після префікса прі та у префіксі наи: пріи1детъ /прийдеть/, пріи1мутъ /приймуть/, наипа1че /найпаче/.
Для музичних творів, де має звучати кожна голосна літера, ці слова транслітерують через і: приiдет, приiмут, наiпаче.
• и транслітерують як ї:
а) після голосних: твои1, мои1хъ, свои1хъ /твої, моїх, своїх/, не uбои1тсz /не убоїтся/, не uтаи1шасz /не утаїшася/, краи1 /краї/, фарісє1и /фарисеї/, хранz1щіи /хранящії/, тощо;
б) у займенниках и5 /ї/ (його), и4хъ /їх/, и4хже /їхже/, и4мъ /їм/. Утім займенники и4мже, и4миже транслітерують через і: імже, імиже.
• У всіх інших випадках літеру и пишуть і вимовляють як и: уще1дри, возста1ви, сп7си2 /ущедри, возстави, спаси/, ли, и3ли2 /ли, іли/.
В тому числі і в наказовому способі дієслів 1-ї особи множини з ненаголошеною и пишемо и: гDу пом0лимсz /Господу помо́лимся/, ў гDа пр0симъ /у Господа про́сим/. Якщо у церковнослов'янському тексті, який транслітеруємо, наголос на и (як у Полууставі Петра Могили), то пишемо і: помолі́мся, просі́м.
Після спонукальної частки "да" дієслово ніколи не має наказового способу, тому и транслітеруєтсья як и.
