Літера ї

Літера і (j) може вимовлятись як і та и. Зазвичай перед голосними читається як і, а між приголосними - и.

• і (j) звучить як и:

1) між двома приголосними, крім й: віно2 /вино/, мjръ /мир/, херувjмъ /херувим/, єхjдна /єхидна/, ліва1нъ /Ливан/, кіда1рскими /кидарськими/, фарісє1и /фарисеї/, хріст0съ /Христос/, сіна1й /Синай/ тощо.

Винятки: деякі слова неслов'янського походження та власні назви, в яких традиційно і вимовляється як і.

Обґрунтування:

а) У сучасній українській мові в питомих словах (спільнослов’янського походження) голосні і та и в позиції між двома нейотованими приголосними відбивають різні праслов’янські голосні.

Голосний і в цій позиції зазвичай є:

- рефлексом праслов’янського ě (ѣ); або
- результатом звуження о, е в нових закритих складах (о, е + наступний слабкий редукований), тобто так званого «нового ятя».

Голосний и між двома приголосними у словах того ж типу навпаки, як правило походить не від ѣ і не від «нового ятя», а від інших праслов’янських фонем (y, i, ъ, ь тощо). [19, 20]

Якщо говорити простіше в контексті транслітерації церковнослов'янської мови, то в українській мові, а отже і вимові, і стоїть між приголосними там, де в спільних словах в церковнослов'янській э або о/w: гріх - грёхъ, хліб - хлёбъ, вік - вёкъ, сік - с0къ, піт - п0тъ. Тому, наприклад, транслітероване слово мір відповідає лише церковнослов'янському мёръ, що є формою множини Родового відмінку слова мёра, але не слову мjръ: И# дадE соломHнъ хірaму двaдесzть тhсzщъ мёръ пшени1цы... (3 Цар. 5:11).

б) Церковнослов'янські і та и історично не позначали двох різних фонем, обидві могли передавати звук /і/ [21, 22]. У давній кириличній писемності і, зокрема, використовувалося як вузький графічний варіант и для економії місця наприкінці рядка [23]. Позиційне правило і перед голосними було вторинною орфографічною нормою, що утвердилося пізніше [24].

в) Граматика української мови, Василь Сімович, 1919р., розділ "Як читати церковні книги", с. 91: "мїръ читай: мир", а закінчення -ій в прикметиках другjй, ти1хій тощо автор пропонує читати як -ий: другий, тихий.

г) Молитвеник, Бухарест, 1976р., виданий Румунською ПЦ, розділ "Свята Літургія Івана Золотоустого": "О мирі всего мира...".

д) попри те, що в греко-католицьких молитовниках починаючи з 60-х років ми бачимо написання херувім та мір (у значенні світу), "Молитвословець для молодїжи" отців Василіян, виданий в Жовкві в 1907р., передає більш живу народну вимову, зокрема написання Херувим та Серафим.

Написання мир у значенні церковнослов’янського міръ («світ») засвідчене, зокрема, в "Молитовнику Христіянської Родини", виданому в Жовкві Печатнею оо. Василіян 1918 року: у тропарі святим рівноапостольним Кирилу й Мефодію на с. 656 читаємо «умирити мир». На це видання посилається митрополит Андрей (Метюк) у праці "Римська унія не для українців: Експерименти Риму над українською душею" (Вінніпег: Видання Місійного відділу при Консисторії УГПЦ в Канаді, 1984, с. 39), зіставляючи його з новим канадським виданням Молитовника Христіянської Родини 1959 року, де в тому самому тропарі вже надруковано «умирити мір».

Схоже, що греко-католицьке духовенство з часом вирішило вимовляти церковнослов'янське і як українське і, хоча хрістосъ транслітерується як Христос у всіх згаданих нами молитовниках.

д) до кінця XVI ст. в богослужбових текстах, написаних на території сучасної України та Московії, церковнослов'янське слово, що українською означає світ, майже завжди писалося як миръ: починаючи з Остромирового і Архангельського Євангелій XI ст. і завершуючи Острозькою Біблією XVI ст. А мjръ почали писати, щоб розрізняти омоніми на письмі. Євагеліє від Іоанна 1:9-10, Остромирове Євангеліє:

Острозька Біблія:
В Єлисаветградському ж Євангелії (кін. XVI - поч XVII ст.) бачимо різні написання для одного і того ж слова в одному вірші, що може свідчити про його однакову вимову:
Так само в Полууставі Петра Могили (1643р., розділ "Тропарі Воскреснії") переважно пишеться міръ у значенні світу, але інколи пишеться ми1ръ:

Отже попри штучне введення написання мjръ, читалось це слово так само, як ми1ръ. Аналогічно до XVII ст. писалось вино, а не вjно, херувимъ, серафимъ тощо.

Також миръ у значенні світу пишеться у Львівському ірмолої 1700р. не як виняток, а як правило.

є) Найкрасномовнішим свідченням української вимови і між приголосними є "Ecphonemata Liturgiey Greckiey" — Богослужбова пам'ятка, видана в Почаєві в 1784р. У ній читаємо латинськими літерами передано церковнословянський текст: "O myri vſeho myra".

ж) церковнослов'янське слово мир у значенні світу увійшло і в українську мову. Такі слова як мирський, миряни пишуться через и. Малорусько-німецький словник (Желехівський Є.І.; Недільський С., 1886р.), який досить чутливий до відтінків вимови (див. "желехівка"), теж подає це слово церез и: мир.

Тому читання церковнослов'янської і як української і виникло уже на початку XX ст. після того, як в українських правописах за літерою і закріпився звук /і/.

2) після подвійних приголосних пр, вр та хр: пріе1млите /приємлите/, пріими1, воспріими1, пріz1ти /прийми, восприйми, прияти/, гавріи1л /Гавриїл;

3) перед а, яка йотується згідно української вимови: хрістіа1не /християне/, хрістіа1н /християн/, діaконъ /диякон/. Виняток: патріaрхъ /патріарх/.

4) в наказовому способі дієслів другої особи: не u6бjй /не убий/, и3спjй /іспий/ тощо.

5) іменники множини в родовому відімінку та чоловічі імена із закінченням на -ій: днjй /дній/, согрэшeній /согрішеній/, назарій /Назарій/, пахо1мій /Пахомій/, єvге1ній /Євгеній/ тощо, а також похідні від слів, що в називному відмінку мають букву і/і перед голосною: аравjйска /аравійська/, сирjйска /сирійська/.

6) У прикметникових закінченнях із м’якою основою та в закінченнях іменників між приголосними пишемо та вимовляємо і: ве1лій /велій/, ви1шній /вишній/, стрегjй /стрегій/, жре1бій /жребій/, ле1вій /левій/, моле1ній /моленій/, согрэше1ній /согрішеній/, дарова1ній /дарованій/ тощо. А в закінченнях із твердою основою пишемо та вимовляємо и: благjй, благjми /благий, благими/, вели1кій /великий/, а1гг7льскій /ангельський/, морскjй /морський/, всz1кій /всякий/, крёпкій /кріпкий/ (у руських і староболгарських текстах ці слова писали через ы: вели1кый, а1гг7льскыми, благы1хъ тощо).

Це правило легко запам’ятати так: літеру и чи і в таких закінченнях пишемо згідно із сучасною вимовою.

7) у прикметникових закінченнях однини із твердою та мішаною основою перед z пишемо и: t всsкіz сквeрны /от всякия скверни/, мірскjz ѕлhz вeщи /мирськия злия вещі/, мн0гіz рaди твоеS бlгости /многия ради Твоєя благости/, сн7а б9іz /Сина Божия/, м™и б9іz /Мати Божия/, бyдущіz жи1зни /бyдущия жизні/, t стрэлы2 летsщіz /от стріли летящия/, а в множині пишемо через і: стёны їеrли6мскіz /стіни Ієрусалимськія/, человёческіz жи1зни /человічеськія жизні/, б9іz повелBніz /Божія повелінія/ тощо.

8) у прикметникових закінченнях однини після ж в називному і родовому відмінках ставимо и: сн7е б9ій /Сине Божий/, сн7а б9іz /Сина Божия/, м™и б9іz /Мати Божия/, Сл0во б9іе /Слово Божиє/, а в давальному жіночого роду — і: къ б9іей м™ри /к Божієй Матері/.

9) У назві міста кjевъ /Києв/ —згідно традиції вимови і написання в давніх літописах кыевъ.

• Сполуку іа після голосної транслітерують як я: іса1іа /ісая/, каіа1фа /Каяфа/, аллилyіа /аллилуя/. У музичних творах за потребою зберігають усі голосні.

• У всіх інших випадках i (і) транслітеруємо як і: піе1т /пієть/, ісповёданіе /ісповіданіє/, пра1віи /правії/, го1рдіи /гордії/, преподо1бніи /преподобнії/, nрyжіе /оружіє/, великодyшіе /великодушіє/ тощо.

_____________________

[19] — Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика. О. І. Крижанівська, 2010р.

[20] — Історична фонетика української мови. І.В. Дудко, Ю.С. Макарець, Київ, 2013р.

[21] —Горшков А. И. Старославянский (древнецерковнославянский) язык: учебное пособие. — Москва: АСТ; Астрель, 2002. — 141 с. — С. 23.

[22] — Изотов А. И. Старославянский и церковнославянский языки: грамматика, упражнения, тексты. — Москва: Филоматис, 2007. — 240 с. — С. 20.

[23] — Карский Е. Ф. Славянская кирилловская палеография. — Москва: Наука, 1979. — С. 193.

[24] — Кусмауль С. М. Книжная справа 40-х годов XVII века // Slověne. International Journal of Slavic Studies. — 2014. — Vol. 3, № 1. — С. 72–101; конкретно с. 87.