Молитва великого входу
Священник промовляє про себе цю молитву: Нікто́же досто́їн от связа́вшихся плотськи́ми похотьми́ і сластьми́ приходи́ти, іли́ прибли́житися, іли́ служи́ти Тебі́, Царю́ Сла́ви. Є́же бо служи́ти Тебі́, вели́ко і стра́шно і самі́м небе́сним си́лам. Но оба́че неізрече́ннаго ра́ди і безмі́рнаго Твоєго́ человіколю́бія, непрело́жно і неізмі́нно бил єси́ челові́к, і Архієре́й нам бил єси́, і служе́бния сея́ і безкро́вния же́ртви священноді́йствіє пре́дал єси́ нам, я́ко Влади́ка всіх. Ти бо єди́н, Го́споди Бо́же наш, влади́чествуєши небе́сними і земни́ми, І́же на престо́лі херуви́мсті носи́мий, І́же серафи́мов Госпо́дь і Цар Ізра́їлев, І́же єди́н свят і во Святи́х почива́яй. Тя у́бо молю́ єди́наго Блага́го і Благопослушли́ваго: при́зри на м'я, грі́шнаго і непотре́бнаго раба́ Твоєго́, і очи́сти мою́ ду́шу і се́рдце от со́вісти лука́вия, і удовли́ м'я си́лою Свята́го Твоєго́ Ду́ха, облече́на благода́тію свяще́нства, предста́ти святі́й Твоє́й сей трапе́зі і священноді́йствовати Свято́є і Пречи́стоє Твоє́ Ті́ло і Честну́ю Кров; к Тебі́ бо прихожду́, прикло́нь мою́ ви́ю, і молю́ Ті ся, да не отврати́ши лиця́ Твоєго́ от мене́, ніже́ отри́неши мене́ от о́трок Твої́х, но сподо́би принесе́нним Тебі́ би́ти, мно́ю грі́шним і недосто́йним рабо́м Твої́м, даро́м сим; Ти бо єси́ принося́й і приноси́мий, і приє́мляй і раздава́ємий, Христе́ Бо́же наш, і Тебі́ сла́ву возсила́єм, со Безнача́льним Твої́м Отце́м, і Пресвяти́м, і Благи́м, і Животворя́щим Твої́м Ду́хом, ни́ні, і при́сно, і во ві́ки віко́в. Амі́нь.
Після молитви і кадіння, ставши перед святим престолом, священник здіймаючи руки, а диякон — орар, тричі проказують херувимську пісню, щоразу вклоняючись.
Священник: І́же херуви́ми та́йно образу́юще і животворя́щей Тро́йці Трисвяту́ю піснь припіва́юще, вся́коє ни́ні жите́йськоє отложі́м попече́ніє.
Диякон: Я́ко да Царя́ всіх поди́мем, а́нгельськими неви́димо дориноси́ма чи́ньми. Аллилу́я, аллилу́я, аллилу́я.
Священник і диякон переходять до жертовника (диякон попереду), священник бере в диякона кадило, кадить тричі жертовник, про себе молячись:
Бо́же, очи́сти м'я, грі́шнаго.
Тоді віддає кадило дияконові, який бере його на мізинець правої руки. Диякон тихо промовляє до священника: Возьми́, влади́ко.
Узявши воздух, священник покладає його на ліве плече диякона зі словами: Возьмі́те ру́ки ва́ша во свята́я і благослові́те Го́спода.
Священник бере покритий малим покрівцем дискос і з побожністю та увагою ставить його на голову диякона, який стає на одне коліно; диякон, тримаючи кінець орара в лівій руці, а кадило на пальці правої руки, держить дискос обома руками на голові. Сам священник бере покриту покрівцем святу чашу і держить її перед собою. Всі виходять через північні врата на солею: іподиякони або братчики несуть свічники, за ними йде диякон і далі священник. Диякон виголошує:
