|
Глава 15
|
Глава 15
|
|
1
|
1
|
| Тогда́ приступи́ша ко Ісу́сові і́же от Ієрусали́ма кни́жници і фарисе́є, глаго́люще: | Тоді приступають до Ісуса єрусалимські книжники та фарисеї і говорять: |
|
2
|
2
|
| почто́ ученици́ Твої́ преступа́ють преда́ніє ста́рець? Не умива́ють бо рук свої́х, єгда́ хліб ядя́ть. | чому ученики Твої порушують передання старців? Бо не миють рук своїх, коли їдять хліб. |
|
3
|
3
|
| Он же отвіща́в рече́ їм: почто́ і ви преступа́єте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше? | Він же сказав їм у відповідь: чому і ви порушуєте заповідь Божу, заради передання вашого? |
|
4
|
4
|
| Бог бо запові́да, глаго́ля: чти отця́ і ма́тер; і; і́же злосло́вить отця́ іли́ ма́тер, сме́ртію да у́мреть. | Бо Бог заповідав: шануй батька й матір; і хто лихословить на батька чи матір, нехай смертю помре. |
|
5
|
5
|
| Ви же глаго́лете: і́же а́ще рече́ть отцю́ іли́ ма́тері: дар, і́мже би от мене́ по́льзовался єси́, | А ви говорите: якщо хто скаже батькові або матері: дар Богові те, чим би ти від мене скористався, |
|
6
|
6
|
| і да не почти́ть отця́ своєго́ іли́ ма́тере [ма́тере своєя́]; і разори́сте за́повідь Бо́жию за преда́ніє ва́ше. | той може і не шанувати батька свого або матір свою. Таким чином, і ви порушили заповідь Божу переданням вашим. |
|
7
|
7
|
| Лицемі́ри, до́брі проро́чествова о вас Іса́я, глаго́ля: | Лицеміри! Добре пророкував про вас Ісая, кажучи: |
|
8
|
8
|
| приближа́ються мні лю́діє сі́ї усти́ свої́ми і устна́ми чтуть М'я; се́рдце же їх дале́че отстої́ть от Мене́; | наближаються до Мене люди ці устами своїми, й устами шанують Мене, серце ж їхнє далеко від Мене; |
|
9
|
9
|
| всу́є же чтуть М'я, уча́ще уче́нієм, за́повідем челові́чеським. | але марно шанують Мене, навчаючи вченням і заповідям людським. |
|
10
|
10
|
| І призва́в наро́ди, рече́ їм: сли́шіте і разумі́йте; | І, покликавши людей, сказав їм: слухайте і розумійте! |
|
11
|
11
|
| не входя́щеє во уста́ скверни́ть челові́ка, но ісходя́щеє ізо уст — то скверни́ть челові́ка. | Не те, що входить в уста, оскверняє людину, а те, що виходить з уст, оскверняє людину. |
|
12
|
12
|
| (Зач. 61) Тогда́ присту́пльше ученици́ Єго́ рі́ша Єму́: ві́си ли, я́ко фарисе́є сли́шавше сло́во соблазни́шася? | Тоді ученики Його, приступивши, сказали Йому: чи знаєш, що фарисеї, почувши це слово, спокусилися? |
|
13
|
13
|
| Он же отвіща́в рече́: всяк сад, єго́же не насади́ Оте́ць Мой Небе́сний, іскорени́ться; | Він же сказав у відповідь: усяка рослина, яку не насадив Отець Мій Небесний, викоріниться. |
|
14
|
14
|
| оста́віте їх; вожді́ суть слі́пі сліпце́м; сліпе́ць же сліпця́ а́ще во́дить, о́ба в я́му впаде́тася. | Облиште їх: вони — сліпі вожді сліпців, а коли сліпець веде сліпця, то обидва впадуть в яму. |
|
15
|
15
|
| Отвіща́в же Петр рече́ Єму́: скажи́ нам при́тчу сію́. | Петро ж, відповідаючи, сказав Йому: поясни нам притчу цю. |
|
16
|
16
|
| Ісу́с же рече́ їм: єдина́че [єще́] ли і ви без ра́зума єсте́? | Ісус сказав: невже і ви ще не розумієте? |
|
17
|
17
|
| не у ли разуміва́єте, я́ко вся́ко, є́же вхо́дить во уста́, во чре́во вміща́ється і афедро́ном ісхо́дить? | Чи ще не зрозуміли, що все, що входить в уста, проходить у черево і виходить геть? |
|
18
|
18
|
| ісходя́щая же ізо уст, от се́рдця ісхо́дять, і та скверня́ть челові́ка; | А те, що з уст виходить, від серця виходить; це і оскверняє людину, |
|
19
|
19
|
| от се́рдця бо ісхо́дять помишле́нія зла́я, уби́йства, прелюбодія́нія, любодія́нія, татьби́, лжесвиді́тельства, хули́; | бо від серця виходять злі помисли, вбивства, перелюбства, любодіяння, злодійство, лжесвідчення, хула. |
|
20
|
20
|
| сія́ суть скверня́щая челові́ка; а є́же неумове́ннима рука́ма я́сти — не скверни́ть челові́ка. | Це те, що оскверняє людину, а немитими руками їсти — не оскверняє людину. |
|
21
|
21
|
| (Зач. 62) І ізше́д отту́ду Ісу́с, оти́де во страни́ Тирськия і Сидо́нськия. | І, вийшовши звідти, Ісус пішов у землі Тирські і Сидонські. |
|
22
|
22
|
| І се, жена́ ханане́йська, от преді́л тіх ізше́дши, возопи́ к Нему́ глаго́лющи: поми́луй м'я, Го́споди, Си́не Дави́дов, дщи моя́ злі бісну́ється. | І ось жінка-хананеянка, вийшовши з тих місць, закричала Йому: помилуй мене, Господи, Сину Давидів, дочка моя тяжко біснується. |
|
23
|
23
|
| Он же не отвіща́ єй словесе́. І присту́пльше ученици́ Єго́, моля́ху Єго́, глаго́люще: отпусти́ ю, я́ко вопіє́ть вслід нас. | Але Він не відповідав їй ні слова. І підійшли ученики Його і благали Його: відпусти її, бо кричить нам услід. |
|
24
|
24
|
| Он же отвіща́в рече́: нісьм по́слан, то́кмо ко овця́м поги́бшим до́му Ізра́їлева. | Він же сказав у відповідь: Я посланий лише до загиблих овець дому Ізраїлевого. |
|
25
|
25
|
| Она́ же прише́дши поклони́ся Єму́, глаго́лющи: Го́споди, помози́ мі. | А вона, підійшовши, вклонилася Йому і каже: Господи, допоможи мені. |
|
26
|
26
|
| Он же отвіща́в рече́: ність добро́ от’я́ти хлі́ба ча́дом і поврещи́ псом. | Він же сказав у відповідь: недобре взяти хліб у дітей і кинути псам. |
|
27
|
27
|
| Она́ же рече́: єй, Го́споди; і́бо і пси ядя́ть от крупи́ць па́дающих от трапе́зи господе́й свої́х. | Вона сказала: так, Господи! Але і пси їдять крихти, що падають зі столу господарів їхніх. |
|
28
|
28
|
| Тогда́ отвіща́в Ісу́с рече́ єй: о, же́но, ве́лія ві́ра твоя́; бу́ди тебі́, я́коже хо́щеши. І ісцілі́ дщи єя́ от того́ часа́. | Тоді Ісус сказав їй у відповідь: о жінко! Велика віра твоя; нехай буде тобі, як ти хочеш. І зцілилася дочка її у ту ж мить. |
|
29
|
29
|
| (Зач. 63) І преше́д отту́ду Ісу́с, при́йде на мо́ре Галіле́йськоє, і возше́д на гору́, сі́де ту. | Ісус пішов звідти і прийшов до моря Галилейського, і, зійшовши на гору, сів там. |
|
30
|
30
|
| І приступи́ша к Нему́ наро́ди мно́зі, іму́ще с собо́ю хроми́я, сліпи́я, німи́я, бі́дния і і́ни мно́гі, і приверго́ша їх к нога́ма Ісу́совима; і ісціли́ їх. | І приступило до Нього багато народу, маючи з собою кривих, сліпих, німих, калік і багато інших, і клали їх до ніг Ісусових; і Він зцілив їх. |
|
31
|
31
|
| я́коже наро́дом диви́тися, ви́дящим німи́я глаго́люща, бі́дния здра́ви, хроми́я ходя́щя і сліпи́я ви́дящя; і сла́вляху Бо́га Ізра́їлева. | І народ дивувався, бачачи, що німі говорять, каліки стають здоровими, криві ходять і сліпі бачать, і славив Бога Ізраїлевого. |
|
32
|
32
|
| (Зач. 64) Ісу́с же призва́в ученики́ Своя́, рече́ (їм): милосе́рдую о наро́ді (сем), я́ко уже́ дні три присідя́ть Мні і не і́муть чесо́ я́сти; і отпусти́ти їх не я́дших не хощу́, да не ка́ко ослабі́ють на путі́. | Ісус же, покликавши учеників Своїх, сказав їм: шкода Мені людей, що вже три дні перебувають зі Мною і нічого їм їсти; відпустити ж їх голодними не хочу, щоб не ослабли в дорозі. |
|
33
|
33
|
| І глаго́лаша Єму́ ученици́ Єго́: отку́ду нам в пусти́ні хлі́би толи́ці, я́ко да наси́титься толи́к наро́д? | Говорять Йому ученики Його: де ж нам у пустелі взяти стільки хліба, щоб нагодувати стільки народу? |
|
34
|
34
|
| І глаго́ла їм Ісу́с: коли́ко хлі́би і́мате? Они́ же рі́ша: седьм і ма́ло ри́биць. | Говорить їм Ісус: скільки у вас хлібів? Вони сказали: сім, і трохи риби. |
|
35
|
35
|
| І повелі́ наро́дом возлещи́ на землі́, | Тоді звелів народові возлягти на землю. |
|
36
|
36
|
| і приє́м седьм хлі́би і ри́би, хвалу́ возда́в преломи́ і даде́ ученико́м Свої́м, ученици́ же наро́дом. | І, взявши сім хлібів та рибу і віддавши хвалу, переломив і дав ученикам Своїм, а ученики — народові. |
|
37
|
37
|
| І ядо́ша всі і наси́тишася; і взя́ша ізби́тки укру́х, седьм ко́шниць іспо́лнь; | І їли всі і наситились; і набрали сім повних кошиків залишків, |
|
38
|
38
|
| я́дших же бя́ше чети́ре ти́сящі муже́й, ра́зві жен і діте́й. | а тих, що їли, було чотири тисячі чоловіків, не рахуючи жінок та дітей. |
|
39
|
39
|
| І отпусти́в наро́ди, влі́зе в кора́бль і при́йде в преді́ли Магдали́нські. | І, відпустивши народ, Він сів у човен і прибув у межі Магдалинські. |
