|
Глава 22
|
Глава 22
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 89) І отвіща́в Ісу́с, па́ки рече́ їм в при́тчах, глаго́ля: | Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав: |
|
2
|
2
|
| уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку царю́, і́же сотвори́ бра́ки си́ну своєму́ | Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму. |
|
3
|
3
|
| і посла́ раби́ своя́ призва́ти зва́нния на бра́ки; і не хотя́ху прийти́. | І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. |
|
4
|
4
|
| Па́ки посла́ і́ни раби́, глаго́ля: рці́те зва́нним: се обі́д мой угото́вах, юнці́ мої́ і упита́нная ісколе́на, і вся гото́ва; прийді́те на бра́ки. | Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. |
|
5
|
5
|
| Они́ же небре́гше отидо́ша, ов у́бо на село́ своє́, ов же на ку́плі своя́; | Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги. |
|
6
|
6
|
| про́чії же є́мше рабо́в єго́, досади́ша їм і уби́ша їх. | Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. |
|
7
|
7
|
| І сли́шав цар той разгні́вася, і посла́в во́я своя́, погуби́ уби́йці о́ни і град їх зажже́. | Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. |
|
8
|
8
|
| Тогда́ глаго́ла рабо́м свої́м: брак у́бо гото́в єсть, зва́ннії же не би́ша досто́йнії; | Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні. |
|
9
|
9
|
| іді́те у́бо на ісхо́дища путі́й, і єли́ціх а́ще обря́щете, призові́те на бра́ки. | Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля. |
|
10
|
10
|
| І ізше́дше раби́ о́ни на распу́тія, собра́ша всіх, єли́ціх обріто́ша, злих же і до́брих; і іспо́лнися брак возлежа́щих. | І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми. |
|
11
|
11
|
| Вшед же цар ви́діти возлежа́щих, ви́ді ту челові́ка не оболче́на во одія́ніє бра́чноє, | Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. |
|
12
|
12
|
| і глаго́ла єму́: дру́же, ка́ко вшел єси́ сі́мо не іми́й одія́нія бра́чна? Он же умолча́. | І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. |
|
13
|
13
|
| Тогда́ рече́ цар слуга́м: св'яза́вше єму́ ру́ці і но́зі, возьмі́те єго́ і вве́рзіте во тьму кромі́шнюю; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. | Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. |
|
14
|
14
|
| мно́зі бо суть зва́ні, ма́ло же ізбра́нних. | Бо багато покликаних, та мало обраних. |
|
15
|
15
|
| (Зач. 90) Тогда́ ше́дше фарисе́є, сові́т восприя́ша, я́ко да обольстя́ть Єго́ сло́вом. | Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові. |
|
16
|
16
|
| І посила́ють к Нему́ ученики́ своя́ со іродіа́ни, глаго́люще: Учи́телю, ві́ми, я́ко і́стинен єси́, і путі́ Бо́жию воі́стину учи́ши, і неради́ши ні о ко́мже; не зри́ши бо на лице́ челові́ком; | І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. |
|
17
|
17
|
| рци у́бо нам, что Ті ся мнить? Досто́йно ли єсть да́ти кинсо́н ке́сареві, іли́ ні? | Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні? |
|
18
|
18
|
| Разумі́в же Ісу́с лука́вство їх, рече́: что М'я іскуша́єте, лицемі́ри? | Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри? |
|
19
|
19
|
| покажі́те Мі злати́цю кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Єму́ пі́нязь. | Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій. |
|
20
|
20
|
| І глаго́ла їм: чий о́браз сей і написа́ніє? | І говорить їм: чиє це зображення і напис? |
|
21
|
21
|
| (І) глаго́лаша Єму́: ке́сарев. Тогда́ глаго́ла їм: воздаді́те у́бо ке́сарева ке́сареві, і Бо́жия Бо́гові. | Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. |
|
22
|
22
|
| І сли́шавше диви́шася; і оста́вльше Єго́ отидо́ша. | Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли. |
|
23
|
23
|
| (Зач. 91) В той день приступи́ша к Нему́ саддуке́є, і́же глаго́лють не би́ти воскресе́нію, і вопроси́ша Єго́, | В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його: |
|
24
|
24
|
| глаго́люще: Учи́телю, Моїсе́й рече́: а́ще кто у́мреть не іми́й чад, (да) по́йметь брат єго́ жену́ єго́ і воскреси́ть сі́м'я бра́та своєго́; | Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого. |
|
25
|
25
|
| бі́ша же в нас седьм бра́тія; і пе́рвий оже́нься у́мре, і не іми́й сі́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своєму́; | Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму. |
|
26
|
26
|
| тако́жде же і втори́й, і тре́тій, да́же до седьма́го; | Так само і другий, і третій, навіть до сьомого. |
|
27
|
27
|
| посліди́ же всіх у́мре і жена́; | А після всіх померла і жінка. |
|
28
|
28
|
| в воскресе́ніє у́бо, кото́раго от седьми́х бу́деть жена́? Всі бо імі́ша ю. | Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її. |
|
29
|
29
|
| Отвіща́в же Ісу́с рече́ їм: прельща́єтеся, не ві́дуще Писа́нія, ні си́ли Бо́жия; | Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. |
|
30
|
30
|
| в воскресе́ніє бо ні же́няться, ні посяга́ють, но я́ко а́нгели Бо́жії на небесі́ суть; | Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. |
|
31
|
31
|
| о воскресе́нії же ме́ртвих ні́сте ли чли рече́ннаго вам Бо́гом, глаго́лющим: | А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: |
|
32
|
32
|
| Аз єсьм Бог Авраа́мов, і Бог Ісаа́ков, і Бог Іа́ковль? Ність Бог Бог ме́ртвих, но (Бог) живи́х. | Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих. |
|
33
|
33
|
| І сли́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́нії Єго́. | І, чуючи, народ дивувався вченню Його. |
|
34
|
34
|
| (Зач. 92) Фарисе́є же сли́шавше, я́ко посрами́ саддуке́ї, собра́шася вку́пі. | А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом. |
|
35
|
35
|
| І вопроси́ єди́н от них законоучи́тель, іскуша́я Єго́ і глаго́ля: | І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: |
|
36
|
36
|
| Учи́телю, ка́я за́повідь бо́льші (єсть) в зако́ні? | Учителю, яка заповідь найбільша в законі? |
|
37
|
37
|
| Ісу́с же рече́ єму́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всім се́рдцем твої́м, і все́ю душе́ю твоє́ю, і все́ю ми́слію твоє́ю; | Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. |
|
38
|
38
|
| сія́ єсть пе́рвая і бо́лшая за́повідь; | Це є перша і найбільша заповідь. |
|
39
|
39
|
| втора́я же подо́бна єй: возлю́биши і́скренняго твоєго́, я́ко сам себе́; | Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. |
|
40
|
40
|
| в сію́ обою́ за́повідію весь Зако́н і Проро́ци ви́сять. | На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки. |
|
41
|
41
|
| Собра́вшимся же фарисе́йом, вопроси́ їх Ісу́с, | Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх: |
|
42
|
42
|
| глаго́ля: что вам мни́ться о Христі́? Чий єсть Син? Глаго́лаша Єму́: Дави́дов. | що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. |
|
43
|
43
|
| Глаго́ла їм: ка́ко у́бо Дави́д Ду́хом Го́спода Єго́ нарица́єть, глаго́ля: | Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: |
|
44
|
44
|
| рече́ Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма? | сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. |
|
45
|
45
|
| а́ще у́бо Дави́д нарица́єть Єго́ Го́спода, ка́ко син єму́ єсть? | Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? |
|
46
|
46
|
| І нікто́же можа́ше отвіща́ти Єму́ словесе́; ніже́ смі́яше кто от того́ дне вопроси́ти Єго́ ктому́. | І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його. |
