|
Глава 22
|
Глава 22
|
|
1
|
1
|
|
(Зач. 89) І отвіща́в Ісу́с, па́ки рече́ їм в при́тчах, глаго́ля:
|
Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав:
|
|
2
|
2
|
|
уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку царю́, і́же сотвори́ бра́ки си́ну своєму́
|
Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму.
|
|
3
|
3
|
|
і посла́ раби́ своя́ призва́ти зва́нния на бра́ки; і не хотя́ху прийти́.
|
І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти.
|
|
4
|
4
|
|
Па́ки посла́ і́ни раби́, глаго́ля: рці́те зва́нним: се обі́д мой угото́вах, юнці́ мої́ і упита́нная ісколе́на, і вся гото́ва; прийді́те на бра́ки.
|
Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля.
|
|
5
|
5
|
|
Они́ же небре́гше отидо́ша, ов у́бо на село́ своє́, ов же на ку́плі своя́;
|
Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги.
|
|
6
|
6
|
|
про́чії же є́мше рабо́в єго́, досади́ша їм і уби́ша їх.
|
Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх.
|
|
7
|
7
|
|
І сли́шав цар той разгні́вася, і посла́в во́я своя́, погуби́ уби́йці о́ни і град їх зажже́.
|
Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє.
|
|
8
|
8
|
|
Тогда́ глаго́ла рабо́м свої́м: брак у́бо гото́в єсть, зва́ннії же не би́ша досто́йнії;
|
Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні.
|
|
9
|
9
|
|
іді́те у́бо на ісхо́дища путі́й, і єли́ціх а́ще обря́щете, призові́те на бра́ки.
|
Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля.
|
|
10
|
10
|
|
І ізше́дше раби́ о́ні на распу́тія, собра́ша всіх, єли́ціх обріто́ша, злих же і до́брих; і іспо́лнися брак возлежа́щих.
|
І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми.
|
|
11
|
11
|
|
Вшед же цар ви́діти возлежа́щих, ви́ді ту челові́ка не оболче́на во одія́ніє бра́чноє,
|
Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг.
|
|
12
|
12
|
|
і глаго́ла єму́: дру́же, ка́ко вшел єси́ сі́мо не іми́й одія́нія бра́чна? Он же умолча́.
|
І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав.
|
|
13
|
13
|
|
Тогда́ рече́ цар слуга́м: св'яза́вше єму́ ру́ці і но́зі, возьмі́те єго́ і вве́рзіте во тьму кромі́шнюю; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м.
|
Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів.
|
|
14
|
14
|
|
мно́зі бо суть зва́ні, ма́ло же ізбра́нних.
|
Бо багато покликаних, та мало обраних.
|
|
15
|
15
|
|
(Зач. 90) Тогда́ ше́дше фарисе́є, сові́т восприя́ша, я́ко да обольстя́ть Єго́ сло́вом.
|
Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові.
|
|
16
|
16
|
|
І посила́ють к Нему́ ученики́ своя́ со іродіа́ни, глаго́люще: Учи́телю, ві́ми, я́ко і́стинен єси́, і путі́ Бо́жию воі́стину учи́ши, і неради́ши ні о ко́мже; не зри́ши бо на лице́ челові́ком;
|
І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу.
|
|
17
|
17
|
|
рци у́бо нам, что Ті ся мнить? Досто́йно ли єсть да́ти кинсо́н ке́сареві, іли́ ні?
|
Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні?
|
|
18
|
18
|
|
Разумі́в же Ісу́с лука́вство їх, рече́: что М'я іскуша́єте, лицемі́ри?
|
Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри?
|
|
19
|
19
|
|
покажі́те Мі злати́цю кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Єму́ пі́нязь.
|
Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій.
|
|
20
|
20
|
|
І глаго́ла їм: чий о́браз сей і написа́ніє?
|
І говорить їм: чиє це зображення і напис?
|
|
21
|
21
|
|
(І) глаго́лаша Єму́: ке́сарев. Тогда́ глаго́ла їм: воздаді́те у́бо ке́сарева ке́сареві, і Бо́жия Бо́гові.
|
Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові.
|
|
22
|
22
|
|
І сли́шавше диви́шася; і оста́вльше Єго́ отидо́ша.
|
Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли.
|
|
23
|
23
|
|
(Зач. 91) В той день приступи́ша к Нему́ саддуке́є, і́же глаго́лють не би́ти воскресе́нію, і вопроси́ша Єго́,
|
В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його:
|
|
24
|
24
|
|
глаго́люще: Учи́телю, Моїсе́й рече́: а́ще кто у́мреть не іми́й чад, (да) по́йметь брат єго́ жену́ єго́ і воскреси́ть сі́м'я бра́та своєго́;
|
Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого.
|
|
25
|
25
|
|
бі́ша же в нас седьм бра́тія; і пе́рвий оже́нься у́мре, і не іми́й сі́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своєму́;
|
Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму.
|
|
26
|
26
|
|
та́кожде же і втори́й, і тре́тій, да́же до седьма́го;
|
Так само і другий, і третій, навіть до сьомого.
|
|
27
|
27
|
|
посліди́ же всіх у́мре і жена́;
|
А після всіх померла і жінка.
|
|
28
|
28
|
|
в воскресе́ніє у́бо, кото́раго от седьми́х бу́деть жена́? Всі бо імі́ша ю.
|
Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її.
|
|
29
|
29
|
|
Отвіща́в же Ісу́с рече́ їм: прельща́єтеся, не ві́дуще Писа́нія, ні си́ли Бо́жия;
|
Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої.
|
|
30
|
30
|
|
в воскресе́ніє бо ні же́няться, ні посяга́ють, но я́ко а́нгели Бо́жії на небесі́ суть;
|
Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах.
|
|
31
|
31
|
|
о воскресе́нії же ме́ртвих ні́сте ли чли рече́ннаго вам Бо́гом, глаго́лющим:
|
А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом:
|
|
32
|
32
|
|
Аз єсьм Бог Авраа́мов, і Бог Ісаа́ков, і Бог Іа́ковль? Ність Бог Бог ме́ртвих, но (Бог) живи́х.
|
Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих.
|
|
33
|
33
|
|
І сли́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́нії Єго́.
|
І, чуючи, народ дивувався вченню Його.
|
|
34
|
34
|
|
(Зач. 92) Фарисе́є же сли́шавше, я́ко посрами́ саддуке́ї, собра́шася вку́пі.
|
А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом.
|
|
35
|
35
|
|
І вопроси́ єди́н от них законоучи́тель, іскуша́я Єго́ і глаго́ля:
|
І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи:
|
|
36
|
36
|
|
Учи́телю, ка́я за́повідь бо́льші (єсть) в зако́ні?
|
Учителю, яка заповідь найбільша в законі?
|
|
37
|
37
|
|
Ісу́с же рече́ єму́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всім се́рдцем твої́м, і все́ю душе́ю твоє́ю, і все́ю ми́слію твоє́ю;
|
Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю.
|
|
38
|
38
|
|
сія́ єсть пе́рвая і бо́лшая за́повідь;
|
Це є перша і найбільша заповідь.
|
|
39
|
39
|
|
втора́я же подо́бна єй: возлю́биши і́скренняго твоєго́, я́ко сам себе́;
|
Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе.
|
|
40
|
40
|
|
в сію́ обою́ за́повідію весь Зако́н і Проро́ци ви́сять.
|
На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки.
|
|
41
|
41
|
|
Собра́вшимся же фарисе́йом, вопроси́ їх Ісу́с,
|
Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх:
|
|
42
|
42
|
|
глаго́ля: что вам мни́ться о Христі́? Чий єсть Син? Глаго́лаша Єму́: Дави́дов.
|
що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів.
|
|
43
|
43
|
|
Глаго́ла їм: ка́ко у́бо Дави́д Ду́хом Го́спода Єго́ нарица́єть, глаго́ля:
|
Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи:
|
|
44
|
44
|
|
рече́ Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма?
|
сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх.
|
|
45
|
45
|
|
а́ще у́бо Дави́д нарица́єть Єго́ Го́спода, ка́ко син єму́ єсть?
|
Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
|
|
46
|
46
|
|
І нікто́же можа́ше отвіща́ти Єму́ словесе́; ніже́ смі́яше кто от того́ дне вопроси́ти Єго́ ктому́.
|
І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його.
|