|
Глава 13
|
Глава 13
|
|
1
|
1
|
|
В день же той ізше́д Ісу́с із до́му, сідя́ше при мо́рі.
|
Того ж дня, вийшовши з дому, Ісус сів біля моря.
|
|
2
|
2
|
|
І собра́шася к Нему́ наро́ди мно́зі, я́коже Єму́ в кора́бль влі́зти і сі́сти; і весь наро́д на бре́зі стоя́ше.
|
І зібралось до Нього багато народу, так що Йому довелося ввійти у човен і сісти; а весь народ стояв на березі.
|
|
3
|
3
|
|
І глаго́ла їм при́тчами мно́го, глаго́ля: (Зач. 50) се ізи́де сі́яй, да сі́єть;
|
І говорив їм притчами багато, кажучи: ось вийшов сівач сіяти;
|
|
4
|
4
|
|
і сі́ющу єму́, о́ва падо́ша при путі́, і прийдо́ша пти́ці, і позоба́ша я;
|
І коли він сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи і поклювали його.
|
|
5
|
5
|
|
друга́я же падо́ша на ка́менних, іді́же не імі́яху землі́ мно́ги, і а́біє прозябо́ша, зане́ не імі́яху глубини́ землі́;
|
Інше впало на місця кам’янисті, де небагато було землі, і скоро зійшло, бо земля була неглибока.
|
|
6
|
6
|
|
со́лнцю же возсія́вшу присвя́нуша, і зане́ не імі́яху коре́нія, ізсхо́ша;
|
Коли ж зійшло сонце, зів’яло і, оскільки не мало кореня, засохло.
|
|
7
|
7
|
|
друга́я же падо́ша в те́рнії, і взи́де те́рніє і подави́ їх;
|
Інше впало в терня, і виросло терня, і заглушило його;
|
|
8
|
8
|
|
друга́я же падо́ша на землі́ до́брій і дая́ху плод, о́во у́бо сто, о́во же шестьдеся́т, о́во же три́десять;
|
інше впало на добру землю і дало плід: одно в стократ, а друге в шістдесят, інше в тридцять разів.
|
|
9
|
9
|
|
імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.
|
Хто має вуха слухати, нехай слухає!
|
|
10
|
10
|
|
(Зач. 51) І приступи́вше ученици́ (Єго́) реко́ша Єму́: почто́ при́тчами глаго́леши їм?
|
І, приступивши, ученики сказали Йому: чому притчами говориш їм?
|
|
11
|
11
|
|
Он же отвіща́в рече́ їм: я́ко вам дано́ єсть разумі́ти та́йни Ца́рствія Небе́снаго, о́нім же не дано́ єсть;
|
Він сказав їм у відповідь: тому, що вам дано розуміти тайни Царства Небесного, а їм не дано.
|
|
12
|
12
|
|
і́же бо і́мать, да́сться єму́ і преізбу́деть (єму́); а і́же не і́мать, і є́же і́мать, во́зметься от него́;
|
Бо хто має, тому дасться і примножиться, а хто не має, у того відніметься і те, що має.
|
|
13
|
13
|
|
сего́ ра́ди в при́тчах глаго́лю їм, я́ко ви́дяще не ви́дять, і сли́шаще не сли́шать, ні разумі́ють;
|
Тому говорю їм притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і, слухаючи, не чують, і не розуміють;
|
|
14
|
14
|
|
і сбива́ється в них проро́чество Іса́їно, глаго́лющеє: слу́хом усли́шите, і не і́мате разумі́ти; і зря́ще у́зрите, і не і́мате ви́діти;
|
і збувається над ними пророцтво Ісаї, яке говорить: слухом почуєте — і не зрозумієте, і очима дивитись будете — і не побачите.
|
|
15
|
15
|
|
отолсті́ бо се́рдце люді́й сих, і уши́ма тя́жко сли́шаша, і о́чі свої́ смежи́ша, да не когда́ у́зрять очи́ма, і уши́ма усли́шать, і се́рдцем разумі́ють, і обратя́ться, і ісцілю́ їх.
|
Бо згрубіло серце людей цих, і вухами туго чують, і очі свої стулили, щоб не побачити очима, і не почути вухами, і серцем не зрозуміти, і не навернутися, щоб Я зцілив їх.
|
|
16
|
16
|
|
Ва́ша же блаже́нна очеса́, я́ко ви́дять, і у́ші ва́ші, я́ко сли́шать;
|
Ваші ж очі блаженні, бо бачать, і вуха ваші, бо чують.
|
|
17
|
17
|
|
амі́нь бо глаго́лю вам, я́ко мно́зі проро́ци і пра́ведници вожделі́ша ви́діти, я́же ви́діте, і не ви́діша, і сли́шати, я́же сли́шите, і не сли́шаша.
|
Бо істинно кажу вам, що багато хто з пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, і не бачили, і чути те, що ви чуєте, і не чули.
|
|
18
|
18
|
|
Ви же усли́шіте при́тчу сі́ющаго;
|
Ви ж вислухайте значення притчі про сівача.
|
|
19
|
19
|
|
вся́кому сли́шащему сло́во Ца́рствія і не разуміва́ющу, прихо́дить лука́вий і восхища́єть всі́янноє в се́рдці єго́; сіє́ єсть, є́же при путі́ сі́янноє.
|
До кожного, хто слухає слово про Царство і не розуміє, приходить лукавий і краде посіяне в серці його — це те, що посіяне при дорозі.
|
|
20
|
20
|
|
А на ка́мені сі́янноє, сіє́ єсть сли́шай сло́во і а́біє с ра́достію приє́млеть є;
|
А посіяне на кам’янистих місцях означає того, хто слухає слово і зразу ж з радістю сприймає його,
|
|
21
|
21
|
|
не і́мать же ко́рене в себі́, но привре́менен єсть; би́вши же печа́лі іли́ гоне́нію словесе́ ра́ди, а́біє соблажня́ється.
|
але не має кореня в собі, будучи нестійким; коли ж настає скрута або гоніння через слово це, відразу спокушається.
|
|
22
|
22
|
|
А сі́янноє в те́рнії, се єсть сли́шай сло́во, і печа́ль ві́ка сего́ і лесть бога́тства подавля́єть сло́во, і без плода́ бива́єть.
|
А посіяне між терням — це той, хто слухає слово, але турботи віку цього і спокуса багатством заглушують слово, і воно буває безплідним.
|
|
23
|
23
|
|
А сі́янноє на до́брій землі́, се єсть сли́шай сло́во і разуміва́я; і́же у́бо плод прино́сить і твори́ть о́во сто, о́во же шестьдеся́т, о́во три́десять.
|
Посіяне ж в добру землю — це той, хто слухає слово, і розуміє, і приносить плід, і творить — один у стократ, другий в шістдесят, а інший в тридцять разів.
|
|
24
|
24
|
|
(Зач. 52) І́ну при́тчу предложи́ їм, глаго́ля: уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку, сі́явшу до́броє сі́м'я на селі́ своє́м;
|
Іншу притчу запропонував їм, кажучи: Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв добре насіння на полі своїм;
|
|
25
|
25
|
|
сп'я́щим же челові́ком, при́йде враг єго́ і всі́я пле́вели посреді́ пшени́ці і оти́де;
|
коли ж люди спали, прийшов ворог його і насіяв кукіль між пшеницею, і пішов.
|
|
26
|
26
|
|
єгда́ же прозябе́ трава́ і плод сотвори́, тогда́ яви́шася і пле́веліє.
|
Коли зійшов посів і показався плід, тоді з’явився і кукіль.
|
|
27
|
27
|
|
Прише́дше же раби́ господи́на, рі́ша єму́: го́споди, не до́броє ли сі́м'я сі́ял єси́ на селі́ Твоє́м? Отку́ду у́бо і́мать пле́вели?
|
Прийшли раби господаря і сказали йому: господарю, чи не добре насіння ти сіяв на полі твоїм? Звідки ж взявся кукіль?
|
|
28
|
28
|
|
Он же рече́ їм; враг челові́к сіє́ сотвори́. Раби́ же рі́ша єму́: хо́щеши ли у́бо, да ше́дше ісплеве́м я?
|
Він же сказав їм: людина-ворог це зробила. А раби сказали йому: чи не хочеш ти, щоб ми пішли і випололи його?
|
|
29
|
29
|
|
Он же рече́ (їм): ні; да не когда́ восторга́юще пле́вели, восто́ргнете ку́пно с ни́ми (і) пшени́цю;
|
Але він сказав: ні, бо, вибираючи кукіль, щоб ви не вирвали разом з ним і пшеницю.
|
|
30
|
30
|
|
оста́вите расти́ обоє́ ку́пно до жа́тви; і во вре́м'я жа́тви реку́ жа́телем: собері́те пе́рвіє пле́вели і свяжі́те їх в снопи́, я́ко сожещи́ я; а пшени́цю собері́те в жи́тницю мою́.
|
Залиште рости разом те і те до жнив; а в жнива я скажу женцям: зберіть спершу кукіль і зв’яжіть його у снопи, щоб спалити; а пшеницю зберіть у житницю мою.
|
|
31
|
31
|
|
(Зач. 53) І́ну при́тчу предложи́ їм, глаго́ля: подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє зе́рну гору́шичну, є́же взем челові́к всі́я на селі́ своє́м,
|
Іншу притчу запропонував Він їм, кажучи: Царство Небесне подібне до гірчичного зерна, яке взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
|
|
32
|
32
|
|
є́же ма́лійше у́бо єсть от всіх сі́мен; єгда́ же возрасте́ть, бо́ліє (всіх) зе́лій єсть і бива́єть дре́во, я́ко прийти́ пти́цям небе́сним і вита́ти на ві́твех Єго́.
|
Воно, хоч і найменше з усіх зерен, але, коли виросте, буває більше за будь-яке зілля і стає деревом, так що птахи небесні прилітають і ховаються у гілках його.
|
|
33
|
33
|
|
І́ну при́тчу глаго́ла їм: подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє ква́су, єго́же взе́мши жена́ скри в са́тіх тріє́х муки́, до́ндеже вскисо́ша вся.
|
Іншу притчу сказав Він їм: Царство Небесне подібне до закваски, яку жінка взяла і поклала на три мірки борошна, доки все не вкисне.
|
|
34
|
34
|
|
Сія́ вся глаго́ла Ісу́с в при́тчах наро́дом, і без при́тчі нічесо́же глаго́лаше к ним;
|
Усе це говорив Ісус людям притчами, і без притчі нічого не говорив їм,
|
|
35
|
35
|
|
я́ко да сбу́деться рече́нноє проро́ком, глаго́лющим: отве́рзу в при́тчах уста́ моя́; отри́гну сокрове́нная от сложе́нія ми́ра.
|
щоб збулося сказане через пророка, який говорить: відкрию в притчах уста Мої, сповіщу сокровенне від створення світу.
|
|
36
|
36
|
|
Тогда́ оста́вль наро́ди, при́йде в дом Ісу́с. (Зач 54) І приступи́ша к Нему́ ученици́ Єго́, глаго́люще: скажи́ нам при́тчу пле́вел се́льних.
|
Тоді Ісус, залишивши людей, увійшов у дім. І, приступивши до Нього, ученики Його сказали: роз’ясни нам притчу про кукіль на полі.
|
|
37
|
37
|
|
Он же отвіща́в рече́ їм: сі́явий до́броє сі́м'я єсть Син Челові́чеський;
|
Він же сказав їм у відповідь: Той, Хто посіяв добре насіння, є Син Людський;
|
|
38
|
38
|
|
а село́ єсть мир; до́броє же сі́м'я, сі́ї суть Си́нове Ца́рствія, а пле́веліє суть си́нове неприя́зненнії;
|
поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого;
|
|
39
|
39
|
|
а враг всі́явий їх єсть дия́вол; а жа́тва кончи́на ві́ка єсть; а жа́телі а́нгели суть.
|
ворог, що його посіяв, є диявол; жнива — це кінець світу, а женці — ангели.
|
|
40
|
40
|
|
Я́коже у́бо собира́ють пле́вели і огне́м сожига́ють, та́ко бу́деть в сконча́ніє ві́ка сего́;
|
Отже, як збирають кукіль і спалюють вогнем, так буде при кінці світу цього:
|
|
41
|
41
|
|
по́слеть Син челові́чеський А́нгели своя́, і соберу́ть от Ца́рствія Єго́ вся собла́зни і творя́щих беззако́ніє
|
пошле Син Людський ангелів Своїх, і зберуть з Царства Його всі спокуси і тих, що чинять беззаконня,
|
|
42
|
42
|
|
і вве́ргуть їх в пещ о́гненну; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м.
|
і вкинуть їх у піч вогняну; там буде плач і скрегіт зубів.
|
|
43
|
43
|
|
тогда́ пра́ведници просвітя́ться, я́ко со́лнце, в Ца́рствії Отця́ їх. Імі́яй у́ші сли́шати да сли́шить.
|
Тоді праведники засяють, як сонце, в Царстві Отця їхнього. Хто має вуха слухати, нехай слухає!
|
|
44
|
44
|
|
(Зач. 55) Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє сокро́вищу сокрове́ну на селі́, є́же обрі́т челові́к скри, і от ра́дости єго́ і́деть, і вся, єли́ка і́мать, продає́ть, і купу́єть село́ то.
|
Ще Царство Небесне подібне до скарбу, захованого на полі, який знайшов чоловік і приховав, і на радощах іде й продає все, що має, і купує поле те.
|
|
45
|
45
|
|
Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку купцю́, і́щущу до́брих би́серей,
|
Ще Царство Небесне подібне до купця, який шукає добрі перли,
|
|
46
|
46
|
|
І́же обрі́т єди́н многоці́нен би́сер, шед продаде́ вся, єли́ка ім'я́ше, і купи́ єго́.
|
і, знайшовши одну коштовну перлину, іде й продає усе, що має, і купує її.
|
|
47
|
47
|
|
Па́ки подо́бно єсть Ца́рствіє Небе́сноє не́воду вве́ржену в мо́ре і от вся́каго ро́да собра́вшу,
|
Ще Царство Небесне подібне до невода, закинутого в море, що назбирав усякої всячини;
|
|
48
|
48
|
|
і́же єгда́ іспо́лнися, ізвлеко́ша ї на край, і сі́дше ізбра́ша до́брия в сосу́ди, а зли́я ізверго́ша вон.
|
коли ж наповнився, його витягли на берег і, сівши, вибрали добре в посуд, а погане викинули геть.
|
|
49
|
49
|
|
Та́ко бу́деть в сконча́ніє ві́ка: ізи́дуть а́нгели і отлуча́ть зли́я от среди́ пра́ведних,
|
Так буде при кінці світу: зійдуть ангели, і відлучать злих від праведних,
|
|
50
|
50
|
|
і вве́ргуть їх в пещ о́гненную; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м.
|
і вкинуть їх у піч вогняну: там буде плач і скрегіт зубів.
|
|
51
|
51
|
|
Глагола їм Ісу́с: разумі́сте ли сія́ вся? Глаго́лаша Єму́; єй, Го́споди.
|
І каже їм Ісус: чи зрозуміли ви все це? Вони говорять Йому: так, Господи!
|
|
52
|
52
|
|
Он же рече́ їм: сего́ ра́ди всяк кни́жник, научи́вся Ца́рствію Небе́сному, подо́бен єсть челові́ку домови́ту, і́же ізно́сить от сокро́вища своєго́ но́вая і ве́тхая.
|
Він же сказав їм: ось тому кожен книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до господаря, який виносить із свого скарбу нове й старе.
|
|
53
|
53
|
|
(Зач. 56) І бисть, єгда́ сконча́ Ісу́с при́тчи сія́, пре́йде отту́ду.
|
І, коли скінчив Ісус притчі ці, пішов звідти.
|
|
54
|
54
|
|
І прише́д во оте́чествіє своє́, уча́ше їх на со́нмищи їх, я́ко диви́тися їм і глаго́лати: отку́ду сему́ прему́рость сія́ і си́ли?
|
І, прийшовши до Своєї батьківщини, вчив їх у синагозі їхній, так що всі дивувалися й говорили: звідки в Ньому премудрість ця і сили?
|
|
55
|
55
|
|
не Сей ли єсть текто́нов син? Не Ма́ти ли Єго́ нарица́ється Маріа́м, і бра́тія Єго́ Іа́ков і Іосі́й, і Си́мон і Іу́да?
|
Чи Він не син теслі? Чи не Його Мати зветься Марією і брати Його Яків та Іосія, і Симон, та Іуда?
|
|
56
|
56
|
|
і сестри́ Єго́ не вся ли в нас суть? Отку́ду у́бо Сему́ сія́ вся?
|
І сестри Його чи не всі між нами? Звідки ж у Нього це все?
|
|
57
|
57
|
|
І блажня́хуся о Нем. Ісу́с же рече́ їм: ність проро́к без че́сти, то́кмо во оте́чествії своє́м і в дому́ своє́м.
|
І спокушалися Ним. Ісус же сказав їм: не буває пророка без честі, хіба що тільки на батьківщині своїй і в домі своїм.
|
|
58
|
58
|
|
І не сотвори́ ту сил мно́гих за неві́рство їх.
|
І не створив там багатьох чудес через невір’я їхнє.
|