|
Глава 22
|
Глава 22
|
|
1
|
1
|
| Ісус, продовжуючи говорити їм притчами, сказав: | (Зач. 89) І отвіща́в Ісу́с, па́ки рече́ їм в при́тчах, глаго́ля: |
|
2
|
2
|
| Царство Небесне подібне до чоловіка-царя, який справляв весілля синові своєму. | уподо́бися Ца́рствіє Небе́сноє челові́ку царю́, і́же сотвори́ бра́ки си́ну своєму́ |
|
3
|
3
|
| І послав рабів своїх покликати запрошених на весілля; і не схотіли прийти. | і посла́ раби́ своя́ призва́ти зва́нния на бра́ки; і не хотя́ху прийти́. |
|
4
|
4
|
| Знову послав інших рабів, говорячи: скажіть званим: ось я приготував мій обід, телят моїх і, що відгодоване, заколоте, і все готове; приходьте на весілля. | Па́ки посла́ і́ни раби́, глаго́ля: рці́те зва́нним: се обі́д мой угото́вах, юнці́ мої́ і упита́нная ісколе́на, і вся гото́ва; прийді́те на бра́ки. |
|
5
|
5
|
| Але вони, знехтувавши те, пішли, хто на своє поле, а хто на свої торги. | Они́ же небре́гше отидо́ша, ов у́бо на село́ своє́, ов же на ку́плі своя́; |
|
6
|
6
|
| Інші ж, схопивши рабів його, скривдили і вбили їх. | про́чії же є́мше рабо́в єго́, досади́ша їм і уби́ша їх. |
|
7
|
7
|
| Почувши про це, цар розгнівався і, пославши військо своє, винищив тих убивць і спалив місто їхнє. | І сли́шав цар той разгні́вася, і посла́в во́я своя́, погуби́ уби́йці о́ни і град їх зажже́. |
|
8
|
8
|
| Тоді говорить він рабам своїм: весілля готове, а покликані не були достойні. | Тогда́ глаго́ла рабо́м свої́м: брак у́бо гото́в єсть, зва́ннії же не би́ша досто́йнії; |
|
9
|
9
|
| Отже, ідіть на роздоріжжя і всіх, кого знайдете, кличте на весілля. | іді́те у́бо на ісхо́дища путі́й, і єли́ціх а́ще обря́щете, призові́те на бра́ки. |
|
10
|
10
|
| І раби ті, вийшовши на дороги, зібрали всіх, кого тільки знайшли, і злих і добрих; і весілля наповнилося гістьми. | І ізше́дше раби́ о́ни на распу́тія, собра́ша всіх, єли́ціх обріто́ша, злих же і до́брих; і іспо́лнися брак возлежа́щих. |
|
11
|
11
|
| Цар, увійшовши подивитись на гостей, побачив там чоловіка, вбраного не у весільний одяг. | Вшед же цар ви́діти возлежа́щих, ви́ді ту челові́ка не оболче́на во одія́ніє бра́чноє, |
|
12
|
12
|
| І каже йому: друже, чому ти ввійшов сюди, не маючи весільного одягу? Він же мовчав. | і глаго́ла єму́: дру́же, ка́ко вшел єси́ сі́мо не іми́й одія́нія бра́чна? Он же умолча́. |
|
13
|
13
|
| Тоді цар сказав слугам: зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну: там буде плач і скрегіт зубів. | Тогда́ рече́ цар слуга́м: св'яза́вше єму́ ру́ці і но́зі, возьмі́те єго́ і вве́рзіте во тьму кромі́шнюю; ту бу́деть плач і скре́жет зубо́м. |
|
14
|
14
|
| Бо багато покликаних, та мало обраних. | мно́зі бо суть зва́ні, ма́ло же ізбра́нних. |
|
15
|
15
|
| Тоді фарисеї пішли і радились, як би впіймати Його на слові. | (Зач. 90) Тогда́ ше́дше фарисе́є, сові́т восприя́ша, я́ко да обольстя́ть Єго́ сло́вом. |
|
16
|
16
|
| І посилають до Нього своїх учнів з іродіанами, кажучи: Учителю! Ми знаємо, що Ти справедливий і істинно путі Божої вчиш, і не прагнеш будь-кому догодити, бо не зважаєш ні на яку особу. | І посила́ють к Нему́ ученики́ своя́ со іродіа́ни, глаго́люще: Учи́телю, ві́ми, я́ко і́стинен єси́, і путі́ Бо́жию воі́стину учи́ши, і неради́ши ні о ко́мже; не зри́ши бо на лице́ челові́ком; |
|
17
|
17
|
| Отже, скажи нам, як Тобі здається, чи годиться платити подать кесареві, чи ні? | рци у́бо нам, что Ті ся мнить? Досто́йно ли єсть да́ти кинсо́н ке́сареві, іли́ ні? |
|
18
|
18
|
| Ісус же, знаючи їхнє лукавство, сказав: чого спокушаєте Мене, лицеміри? | Разумі́в же Ісу́с лука́вство їх, рече́: что М'я іскуша́єте, лицемі́ри? |
|
19
|
19
|
| Покажіть Мені монету, якою платиться податок. Вони принесли Йому динарій. | покажі́те Мі злати́цю кинсо́нную. Они́ же принесо́ша Єму́ пі́нязь. |
|
20
|
20
|
| І говорить їм: чиє це зображення і напис? | І глаго́ла їм: чий о́браз сей і написа́ніє? |
|
21
|
21
|
| Кажуть Йому: кесаря. Тоді говорить їм: отже, віддавайте кесареве кесареві, а Боже — Богові. | (І) глаго́лаша Єму́: ке́сарев. Тогда́ глаго́ла їм: воздаді́те у́бо ке́сарева ке́сареві, і Бо́жия Бо́гові. |
|
22
|
22
|
| Почувши це, вони здивувалися і, залишивши Його, відійшли. | І сли́шавше диви́шася; і оста́вльше Єго́ отидо́ша. |
|
23
|
23
|
| В той день приступили до Нього саддукеї, які говорять, що не існує воскресіння, і запитали Його: | (Зач. 91) В той день приступи́ша к Нему́ саддуке́є, і́же глаго́лють не би́ти воскресе́нію, і вопроси́ша Єго́, |
|
24
|
24
|
| Учителю! Мойсей сказав: коли хто помре, не маючи дітей, то брат його нехай візьме жінку його і відродить потомство брата свого. | глаго́люще: Учи́телю, Моїсе́й рече́: а́ще кто у́мреть не іми́й чад, (да) по́йметь брат єго́ жену́ єго́ і воскреси́ть сі́м'я бра́та своєго́; |
|
25
|
25
|
| Було в нас сім братів; перший, одружившись, помер і, не маючи дітей, лишив жінку свою братові своєму. | бі́ша же в нас седьм бра́тія; і пе́рвий оже́нься у́мре, і не іми́й сі́мене, оста́ви жену́ свою́ бра́ту своєму́; |
|
26
|
26
|
| Так само і другий, і третій, навіть до сьомого. | тако́жде же і втори́й, і тре́тій, да́же до седьма́го; |
|
27
|
27
|
| А після всіх померла і жінка. | посліди́ же всіх у́мре і жена́; |
|
28
|
28
|
| Отже, після воскресіння, котрого з семи буде вона жінкою? Бо всі мали її. | в воскресе́ніє у́бо, кото́раго от седьми́х бу́деть жена́? Всі бо імі́ша ю. |
|
29
|
29
|
| Ісус сказав їм у відповідь: помиляєтесь, не знаючи ні Писання, ні сили Божої. | Отвіща́в же Ісу́с рече́ їм: прельща́єтеся, не ві́дуще Писа́нія, ні си́ли Бо́жия; |
|
30
|
30
|
| Бо після воскресіння не женяться, не виходять заміж, а перебувають як ангели Божі на небесах. | в воскресе́ніє бо ні же́няться, ні посяга́ють, но я́ко а́нгели Бо́жії на небесі́ суть; |
|
31
|
31
|
| А про воскресіння мертвих, невже не читали ви сказаного вам Богом: | о воскресе́нії же ме́ртвих ні́сте ли чли рече́ннаго вам Бо́гом, глаго́лющим: |
|
32
|
32
|
| Я Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова. Бог не є Бог мертвих, а живих. | Аз єсьм Бог Авраа́мов, і Бог Ісаа́ков, і Бог Іа́ковль? Ність Бог Бог ме́ртвих, но (Бог) живи́х. |
|
33
|
33
|
| І, чуючи, народ дивувався вченню Його. | І сли́шавше наро́ди дивля́хуся о уче́нії Єго́. |
|
34
|
34
|
| А фарисеї, почувши, що Він посоромив саддукеїв, зібралися разом. | (Зач. 92) Фарисе́є же сли́шавше, я́ко посрами́ саддуке́ї, собра́шася вку́пі. |
|
35
|
35
|
| І один з них, законник, спокушаючи Його, запитав, кажучи: | І вопроси́ єди́н от них законоучи́тель, іскуша́я Єго́ і глаго́ля: |
|
36
|
36
|
| Учителю, яка заповідь найбільша в законі? | Учи́телю, ка́я за́повідь бо́льші (єсть) в зако́ні? |
|
37
|
37
|
| Ісус сказав йому: полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. | Ісу́с же рече́ єму́: возлю́биши Го́спода Бо́га твоєго́ всім се́рдцем твої́м, і все́ю душе́ю твоє́ю, і все́ю ми́слію твоє́ю; |
|
38
|
38
|
| Це є перша і найбільша заповідь. | сія́ єсть пе́рвая і бо́лшая за́повідь; |
|
39
|
39
|
| Друга ж подібна до неї: люби ближнього твого, як самого себе. | втора́я же подо́бна єй: возлю́биши і́скренняго твоєго́, я́ко сам себе́; |
|
40
|
40
|
| На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки. | в сію́ обою́ за́повідію весь Зако́н і Проро́ци ви́сять. |
|
41
|
41
|
| Коли зібралися фарисеї, Ісус спитав їх: | Собра́вшимся же фарисе́йом, вопроси́ їх Ісу́с, |
|
42
|
42
|
| що ви думаєте про Христа, чий Він Син? Кажуть Йому: Давидів. | глаго́ля: что вам мни́ться о Христі́? Чий єсть Син? Глаго́лаша Єму́: Дави́дов. |
|
43
|
43
|
| Говорить їм: то як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: | Глаго́ла їм: ка́ко у́бо Дави́д Ду́хом Го́спода Єго́ нарица́єть, глаго́ля: |
|
44
|
44
|
| сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх. | рече́ Госпо́дь Го́сподеві моєму́: сіди́ одесну́ю Мене́, до́ндеже положу́ враги́ Твоя́ подно́жіє нога́ма Твої́ма? |
|
45
|
45
|
| Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому? | а́ще у́бо Дави́д нарица́єть Єго́ Го́спода, ка́ко син єму́ єсть? |
|
46
|
46
|
| І ніхто не зміг відповісти Йому ні слова; і з того дня ніхто вже не смів запитувати Його. | І нікто́же можа́ше отвіща́ти Єму́ словесе́; ніже́ смі́яше кто от того́ дне вопроси́ти Єго́ ктому́. |
