|
Причастя народу в храмі
|
Причащeніе лю1дей въ хрaмэ
|
|
Тоді відчиняють Царські врата, і диякон, вклонившись один раз, бере з престола плат, побожно приймає святу чашу від священника, підходить до Царських врат, підносить святу чашу перед народом і виголошує: Со стра́хом Бо́жиїм і ві́рою приступі́те. Хор: Благослове́н Гряди́й во і́м'я Госпо́днє, Бог Госпо́дь, і яви́ся нам. Священник читає молитви: Ві́рую, Го́споди, і іспові́дую... Ве́чері Твоєя́ та́йния... Да не в суд... Причасники повторюють за священником молитву «Вірую, Господи…». Потім підходять по одному, тримаючи руки схрещеними на грудях, і вклоняються зі зворушенням та страхом, щоб прийняти Божественні Тайни. Узявши в диякона чашу й відкривши покрівець, священник причащає кожного зі словами: Причаща́ється раб Бо́жий [або: раба́ Бо́жия] [ім'я] Честна́го і Свята́го Ті́ла і Кро́ве Го́спода і Бо́га і Спа́са на́шего Ісу́са Христа́ во оставле́ніє гріхо́в свої́х і в жизнь ві́чную. І диякон витирає йому уста платом, а той, хто причастився, цілує святу чашу і, вклонившись, відходить. І так причащаються всі. Хор: Ті́ло Христо́во приймі́те, / Істо́чника Безсме́ртнаго вкусі́те. Після причастя входить священник у святий вівтар і ставить Святеє на святім престолі. Диякон бере святий дискос і тримає його над святою чашею, промовляючи: Воскресе́ніє Христо́во ви́дівше, поклоні́мся Свято́му Го́споду Ісу́су, єди́ному безгрі́шному. Кресту́ Твоєму́ покланя́ємся Христе́, і свято́є воскресе́ніє Твоє́ поє́м і сла́вим: Ти бо єси́ Бог наш, ра́зві Тебе́ іно́го не зна́єм, і́м'я Твоє́ імену́єм. Прийді́те, всі ві́рнії, поклоні́мся Свято́му Христо́ву воскресе́нію; се бо при́йде Кресто́м ра́дость всему́ ми́ру. Всегда́ благослов'я́ще Го́спода, поє́м воскресе́ніє Єго́: расп'я́тіє бо претерпі́в, сме́ртію смерть разруши́. Світи́ся, світи́ся, но́вий Ієрусали́ме, сла́ва бо Госпо́дня на тебі́ возсія́. Лику́й ни́ні і весели́ся, Сіо́не; Ти же Чи́стая красу́йся Богоро́дице, о воста́нії Рождества́ Твоєго́. О Па́сха ве́лія і свяще́ннійшая, Христе́! О Му́дросте і Сло́ве Бо́жий і Си́ло! Подава́й нам і́стіє Тебе́ причаща́тися в невече́рнім дні Ца́рствія Твоєго́. |
И# тaкw tверзaютъ двє1ри с™aгw nлтарS. И# діaконъ, поклони1всz є3ди1ною, пріeмлетъ поти1ръ со бlгоговёніемъ, и3 прих0дитъ во двє1ри, и3 возносS с™hй поти1ръ, показyетъ и5 лю1демъ, глаг0лz: Со стрaхомъ б9іимъ и3 вёрою приступи1те. Ли1къ: Бlгословeнъ грzдhй во и4мz гDне, бGъ гDь, и3 kви1сz нaмъ. Сщ7eнникъ чтeтъ мlтвы: Вёрую, гDи, и3 и3сповёдую... Вeчери твоеS тaйныz... Да не въ сyдъ... Тaже приступaютъ хотsщіи причащaтисz: и3 тaкw и4дутъ є3ди1нъ по є3ди1ному, и3 покланsютсz со всsцэмъ ўмилeніемъ и3 стрaхомъ, согбeннэ рyцэ къ пeрсемъ и3мyще: тaже пріeмлетъ кjйждо бжcтвєнныz т†йны. Сщ7eнникъ же причащaz є3го2 глаг0летъ: Причащaетсz рaбъ б9ій [и3ли2: рабA б9іz], [и4м>къ], чcтнaгw и3 с™aгw тёла и3 кр0ве гDа и3 бGа и3 сп7са нaшегw ї}са хrтA, во њставлeніе грэхHвъ свои1хъ и3 въ жи1знь вёчную. И# діaконъ њтирaетъ є3мY ўстнЁ плaтомъ, и3 цэлyетъ причасти1выйсz с™yю чaшу, и3 поклони1всz tх0дитъ. И# тaкw причащaютсz вси2. Ли1къ же поeтъ по nбhчаю: Тёло хrт0во пріими1те, / и3ст0чника безсмeртнагw вкуси1те. Ґллилyіа [три1жды]. По причащeніи же, вх0дитъ їерeй во с™hй nлтaрь, и3 поставлsетъ с™az на с™ёмъ пrт0лэ. ТогдA пріeмь діaконъ с™hй дjскосъ верхY с™aгw потирS и3 глаг0лz воскrныz пBсни сі‰: Воскrніе хrт0во ви1дэвше, поклони1мсz с™0му гDу ї}су, є3ди1ному безгрёшному. КrтY твоемY покланsемсz, хrтE, и3 с™0е воскrніе твоE поeмъ и3 слaвимъ: тh бо є3си2 бGъ нaшъ, рaзвэ тебє2 и3н0го не знaемъ, и4мz твоE и3менyемъ. Пріиди1те, вси2 вёрніи, поклони1мсz с™0му хrт0ву воскrнію: сe бо пріи1де кrт0мъ рaдость всемY мjру. ВсегдA бlгословsще гDа, поeмъ воскrніе є3гw2: распsтіе бо претерпёвъ, смeртію смeрть разруши2. Свэти1сz, свэти1сz, н0вый їеrли1ме, слaва бо гDнz на тебЁ возсіS. Ликyй нhнэ и3 весели1сz, сіHне: тh же, чcтаz, красyйсz, бцdе, њ востaніи ржcтвA твоегw2. Q пaсха вeліz и3 сщ7eннэйшаz, хrтE! q мyдросте, и3 сл0ве б9ій, и3 си1ло! подавaй нaмъ и4стэе тебє2 причащaтисz, въ невечeрнэмъ дни2 цrтвіz твоегw2. |