1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ в҃і
|
Глава 12
|
|
1
|
1
|
| Првⷣнъ є҆сѝ, гдⷭ҇и, ꙗ҆́кѡ ѿвѣща́ю къ тебѣ̀: ѻ҆ба́че сꙋдбы̑ возглаго́лю къ тебѣ̀: что̀, ꙗ҆́кѡ пꙋ́ть нечести́выхъ спѣ́етсѧ, оу҆гобзи́шасѧ всѝ творѧ́щїи беззакѡ́нїѧ; | Праведний будеш Ти, Господи, якщо я стану судитися з Тобою; і однак же буду говорити з Тобою про правосуддя: чому шлях нечестивих благоуспішний, і всі віроломні благоденствують? |
|
2
|
2
|
| Насади́лъ є҆сѝ и҆̀хъ, и҆ оу҆корени́шасѧ, ча̑да сотвори́ша и҆ сотвори́ша пло́дъ: бли́з̾ є҆сѝ ты̀ оу҆́стъ и҆́хъ, дале́че же ѿ оу҆тро́бъ и҆́хъ. | Ти насадив їх, і вони вкорінилися, виросли і приносять плід. У вустах їх Ти близький, але далекий від серця їх. |
|
3
|
3
|
| И҆ ты̀, гдⷭ҇и, разꙋмѣ́еши мѧ̀, ви́дѣлъ мѧ̀ є҆сѝ и҆ и҆скꙋси́лъ є҆сѝ се́рдце моѐ пред̾ тобо́ю: соберѝ и҆̀хъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы на заколе́нїе и҆ ѡ҆чⷭ҇ти и҆̀хъ въ де́нь заколе́нїѧ и҆́хъ. | А мене, Господи, Ти знаєш, бачиш мене і випробовуєш серце моє, яке воно до Тебе. Відокрем їх, як овець на заколення, і приготуй їх на день забиття. |
|
4
|
4
|
| Доко́лѣ пла́кати и҆́мать землѧ̀, и҆ трава̀ всѧ̀ се́лнаѧ и҆́зсхнетъ ѿ ѕло́бы живꙋ́щихъ на не́й; Погибо́ша ско́ти и҆ пти̑цы, ꙗ҆́кѡ реко́ша: не оу҆́зритъ бг҃ъ пꙋті́й на́шихъ. | Чи довго буде ремствувати земля, і трава на усіх полях — сохнути? худоба і птахи гинуть за нечестя жителів її, бо вони говорять: «Він не побачить, що з нами буде». |
|
5
|
5
|
| Но́зѣ твоѝ текꙋ́тъ и҆ разсла́блѧютъ тѧ̀: ка́кѡ оу҆гото́вишисѧ съ ко́ньми; и҆ въ землѝ ми́ра твоегѡ̀ оу҆пова́лъ є҆сѝ, ка́кѡ сотвори́ши въ шꙋ́мѣ і҆ѻрда́нстѣмъ; | Якщо ти з пішими біг, і вони втомили тебе, як же тобі змагатися з кіньми? і якщо у країні мирній ти був безпечний, то що будеш робити у повінь Йордану? |
|
6
|
6
|
| Поне́же и҆ бра́тїѧ твоѧ̑ и҆ до́мъ ѻ҆тца̀ твоегѡ̀, и҆ сі́и ѿверго́шасѧ тебє̀ и҆ ті́и возопи́ша, созадѝ тебє̀ собра́шасѧ: не вѣ́рꙋй и҆̀мъ, є҆гда̀ глаго́лати бꙋ́дꙋтъ тебѣ̀ блага̑ѧ. | Бо і брати твої і дім батька твого, і вони віроломно вчиняють з тобою, і вони кричать услід тобі гучним голосом. Не вір їм, коли вони говорять тобі і добре. |
|
7
|
7
|
| Ѡ҆ста́вихъ до́мъ мо́й, ѡ҆ста́вихъ достоѧ́нїе моѐ, да́хъ возлю́бленнꙋю дꙋ́шꙋ мою̀ въ рꙋ́ки врагѡ́въ є҆ѧ̀: | Я залишив дім Мій; покинув наділ Мій; найлюб’язніше для душі Моєї віддав у руки ворогів його. |
|
8
|
8
|
| бы́сть мнѣ̀ достоѧ́нїе моѐ ꙗ҆́кѡ ле́въ въ дꙋбра́вѣ, дадѐ проти́вꙋ менє̀ гла́съ сво́й: сегѡ̀ ра́ди возненави́дѣхъ є҆̀. | Наділ Мій зробився для Мене як лев у лісі; підняв на Мене голос свій: за те Я зненавидів його. |
|
9
|
9
|
| Не верте́пъ ли ѵе́нинъ достоѧ́нїе моѐ мнѣ̀, и҆лѝ пеще́ра ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀; И҆ди́те, собери́те всѧ̑ ѕвѣ̑ри сє́лныѧ, и҆ да прїи́дꙋтъ снѣ́сти є҆̀. | Наділ Мій став у Мене, як різнобарвний птах, на якого з усіх боків напали інші хижі птахи. Йдіть, збирайтеся, усі польові звірі: йдіть пожирати його. |
|
10
|
10
|
| Па́стырїе мно́зи растли́ша вїногра́дъ мо́й, ѡ҆скверни́ша ча́сть мою̀, да́ша ча́сть жела́емꙋю мою̀ въ пꙋсты́ню непрохо́днꙋю, | Багато пастухів зіпсували Мій виноградник, потоптали ногами ділянку Мою; улюблену ділянку Мою зробили порожнім степом; |
|
11
|
11
|
| положи́ша въ потребле́нїе па́гꙋбы: менє̀ ра́ди разоре́нїемъ разоре́на є҆́сть всѧ̀ землѧ̀, ꙗ҆́кѡ ни є҆ди́нъ є҆́сть, и҆́же размышлѧ́етъ се́рдцемъ. | зробили його пустелею, і у запустінні він плаче переді Мною; вся земля спустошена, тому що жодна людина не бере цього до серця. |
|
12
|
12
|
| Во всѧ́кїй пꙋ́ть пꙋсты́ни прїидо́ша ѡ҆пꙋстоша́ющїи, ꙗ҆́кѡ ме́чь гдⷭ҇ень поѧ́стъ ѿ кра́ѧ землѝ да́же до кра́ѧ є҆ѧ̀: нѣ́сть ми́ра всѧ́цѣй пло́ти. | На всі гори в пустелі прийшли спустошувачі; бо меч Господа пожирає усе від одного краю землі до іншого: немає миру ні для якої плоті. |
|
13
|
13
|
| Посѣ́ѧсте пшени́цꙋ, а҆ те́рнїе пожа́сте: достоѧ̑нїѧ и҆́хъ не полє́зна бꙋ́дꙋтъ и҆̀мъ: постыди́тесѧ стыдѣ́нїемъ ѿ похвале́нїѧ ва́шегѡ, ѿ поноше́нїѧ пред̾ гдⷭ҇емъ. | Вони сіяли пшеницю, а пожали терни; змучилися, і не одержали ніякої користи; посоромтеся ж таких прибутків ваших з причини полум’яного гніву Господа. |
|
14
|
14
|
| Ꙗ҆́кѡ сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь ѡ҆ всѣ́хъ сосѣ́дѣхъ лꙋка́выхъ, прикаса́ющихсѧ наслѣ́дїю моемꙋ̀, є҆́же раздѣли́хъ лю́демъ мои̑мъ і҆и҃лю: сѐ, а҆́зъ и҆сто́ргнꙋ и҆̀хъ ѿ землѝ и҆́хъ и҆ до́мъ і҆ꙋ́динъ и҆зве́ргнꙋ ѿ среды̀ и҆́хъ: | Так говорить Господь про усіх злих Моїх сусідів, які нападають на наділ, який Я дав у спадщину народу Моєму, Ізраїлю: ось, Я вивергну їх із землі їх, і дім Іудин вивергну із середовища їх. |
|
15
|
15
|
| и҆ бꙋ́детъ, є҆гда̀ и҆сто́ргнꙋ и҆̀хъ, ѡ҆бращꙋ́сѧ и҆ поми́лꙋю и҆̀хъ, и҆ вселю̀ и҆̀хъ кого́ждо въ достоѧ́нїе своѐ и҆ кого́ждо въ зе́млю свою̀: | Але після того, як Я вивергну їх, знову поверну і помилую їх, і приведу кожного у наділ його і кожного у землю його. |
|
16
|
16
|
| и҆ бꙋ́детъ, а҆́ще оу҆ча́щесѧ наꙋча́тсѧ пꙋтє́мъ люді́й мои́хъ, є҆́же клѧ́тисѧ и҆́менемъ мои́мъ, жи́въ гдⷭ҇ь, ꙗ҆́коже наꙋчи́ша люді́й мои́хъ клѧ́тисѧ ваа́ломъ, и҆ сози́ждꙋтсѧ посредѣ̀ люді́й мои́хъ: | І якщо вони навчаться шляхів народу Мого, щоб клястися ім’ям Моїм: «живий Господь!», як вони навчили народ Мій клястися Ваалом, то оселяться серед народу Мого. |
|
17
|
17
|
| а҆́ще же не послꙋ́шаютъ, и҆сто́ргнꙋ ꙗ҆зы́къ ѻ҆́ный и҆сторга́нїемъ и҆ погꙋбле́нїемъ, речѐ гдⷭ҇ь. | Якщо ж не послухаються, то Я викоріню і зовсім знищу такий народ, — говорить Господь. |
