1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ ѳ҃
|
Глава 9
|
|
1
|
1
|
| Кто̀ да́стъ главѣ̀ мое́й во́дꙋ и҆ ѻ҆чесє́мъ мои̑мъ и҆сто́чникъ сле́зъ; и҆ пла́чꙋсѧ де́нь и҆ но́щь ѡ҆ побїе́нныхъ дще́ре люді́й мои́хъ. | О, хто дасть голові моїй воду й очам моїм — джерело сліз! я плакав би день і ніч про уражених дочки народу мого. |
|
2
|
2
|
| Кто̀ да́стъ мнѣ̀ въ пꙋсты́ни вита́лище послѣ́днее; и҆ ѡ҆ста́влю лю́ди моѧ̑ и҆ ѿидꙋ̀ ѿ ни́хъ: поне́же всѝ любодѣ́йствꙋютъ, собо́рище престꙋ́пникѡвъ. | О, хто дав би мені у пустелі пристановище подорожніх! залишив би я народ мій і пішов би від них: бо усі вони перелюбники, збіговисько віроломних. |
|
3
|
3
|
| И҆ налѧко́ша ѧ҆зы́къ сво́й ꙗ҆́кѡ лꙋ́къ: лжа̀ и҆ невѣ́рство оу҆крѣпи́шасѧ на землѝ, и҆́бо ѿ ѕлы́хъ во ѕла̑ѧ произыдо́ша и҆ менѐ не позна́ша, речѐ гдⷭ҇ь. | Як лук, напружують язик свій для неправди, підсилюються на землі неправдою; бо переходять від одного зла до іншого, і Мене не знають, — говорить Господь. |
|
4
|
4
|
| Кі́йждо ѿ и҆́скреннѧгѡ своегѡ̀ да стреже́тсѧ, и҆ на бра́тїю свою̀ не оу҆пова́йте, и҆́бо всѧ́къ бра́тъ запина́нїемъ запне́тъ, и҆ всѧ́къ дрꙋ́гъ льсти́внѡ наско́читъ. | Стережіться кожен свого друга, і не довіряйте жодному зі своїх братів; тому що всякий брат ставить спотикання іншому, і всякий друг розносить наклепи. |
|
5
|
5
|
| Кі́йждо дрꙋ́гꙋ своемꙋ̀ посмѣе́тсѧ, и҆́стины не возглаго́лютъ: наꙋчи́ша ѧ҆зы́къ сво́й глаго́лати лжꙋ̀, непра́вдоваша и҆ не восхотѣ́ша ѡ҆брати́тисѧ. | Кожен обманює свого друга, і правди не говорять: привчили язик свій говорити неправду, лукавлять до втоми. |
|
6
|
6
|
| Ли́хва на ли́хвꙋ и҆ ле́сть на ле́сть: не восхотѣ́ша оу҆вѣ́дѣти менѐ, речѐ гдⷭ҇ь. | Ти живеш серед підступництва; з підступництва вони зрікаються знати Мене, — говорить Господь. |
|
7
|
7
|
| Сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ: сѐ, а҆́зъ разжегꙋ̀ и҆̀хъ и҆ и҆скꙋшꙋ̀ и҆̀хъ: что́ бо и҆́но сотворю̀ ѿ лица̀ лꙋка́вства дще́ри люді́й мои́хъ; | Тому так говорить Господь Саваоф: ось, Я розплавлю і випробую їх; бо як інакше Мені чинити з дочкою народу Мого? |
|
8
|
8
|
| Стрѣла̀ оу҆ѧзвлѧ́ющаѧ ѧ҆зы́къ и҆́хъ, льсти́вїи глаго́лы оу҆́стъ и҆́хъ: прїѧ́телю своемꙋ̀ глаго́летъ ми̑рнаѧ, внꙋ́трь же себє̀ и҆мѣ́етъ враждꙋ̀. | Язик їх — убивча стріла, говорить підступно; вустами своїми говорять із ближнім своїм дружньо, а у серці своєму будують йому підступи. |
|
9
|
9
|
| Є҆да̀ на си́хъ не посѣщꙋ̀; речѐ гдⷭ҇ь: и҆лѝ лю́демъ такѡвы́мъ не ѿмсти́тъ дш҃а̀ моѧ̀; | Невже Я не покараю їх за це? — говорить Господь; чи не помститься душа Моя такому народові, як цей? |
|
10
|
10
|
| На гора́хъ воспрїими́те пла́чь и҆ тꙋже́нїе и҆ на стезѧ́хъ пꙋсты́ни рыда́нїе, ꙗ҆́кѡ ѡ҆скꙋдѣ́ша, за є҆́же не бы́ти человѣ́кѡмъ преходѧ́щымъ: не слы́шаша гла́са ѡ҆бита́нїѧ ѿ пти́цъ небе́сныхъ и҆ да́же до скотѡ́въ, оу҆жасо́шасѧ, ѿидо́ша. | Про гори здійму плач і крик, і про степові пасовища — ридання, тому що вони випалені, так що ніхто там не проходить, і не чутно бекання стад: від птахів небесних до худоби — усі розсіялися, пішли. |
|
11
|
11
|
| И҆ да́мъ і҆ерⷭ҇ли́мъ въ преселе́нїе и҆ въ жили́ще ѕмїє́мъ и҆ гра́ды і҆ꙋ̑дины положꙋ̀ въ разоре́нїе, ꙗ҆́кѡ не бꙋ́детъ ѡ҆бита́ющагѡ. | І зроблю Єрусалим купою каміння, житлом шакалів, і міста Юдеї зроблю пустелею, без жителів. |
|
12
|
12
|
| Кто̀ мꙋ́жъ премꙋ́дръ, и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ сїѐ; и҆ къ немꙋ́же сло́во оу҆́стъ гдⷭ҇нихъ, да возвѣсти́тъ ва́мъ, чесѡ̀ ра́ди поги́бе землѧ̀, сожже́на є҆́сть ꙗ҆́кѡ пꙋсты́нѧ, є҆ѧ́же никто́же прохо́дитъ; | Чи є такий мудрець, який зрозумів би це? І до кого говорять уста Господні — пояснив би, за що загинула країна і випалена, як пустеля, так що ніхто не проходить нею? |
|
13
|
13
|
| И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: поне́же ѡ҆ста́виша зако́нъ мо́й, є҆го́же да́хъ пред̾ лице́мъ и҆́хъ, и҆ не послꙋ́шаша гла́са моегѡ̀ и҆ не ходи́ша по немꙋ̀, | І сказав Господь: за те, що вони залишили закон Мій, який Я встановив для них, і не слухали гласу Мого і не чинили за ним; |
|
14
|
14
|
| но поидо́ша по и҆зволе́нїю се́рдца своегѡ̀ лꙋка́вагѡ и҆ в̾слѣ́дъ і҆́дѡлѡвъ, и҆̀мже наꙋчи́ша и҆̀хъ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ: | а ходили за впертістю серця свого і слідом Ваала, як навчили їх батьки їхні. |
|
15
|
15
|
| сегѡ̀ ра́ди та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь си́лъ, бг҃ъ і҆и҃левъ: сѐ, а҆́зъ напита́ю лю́ди сїѧ̑ тѣснота́ми и҆ въ питїѐ да́мъ и҆̀мъ во́дꙋ же́лчнꙋю, | Тому так говорить Господь Саваоф, Бог Ізраїлів: ось, Я нагодую їх, цей народ, полином, і напою їх водою з жовчю; |
|
16
|
16
|
| и҆ расточꙋ̀ и҆̀хъ во ꙗ҆зы́ки, и҆́хже не зна́ша ті́и и҆ ѻ҆тцы̀ и҆́хъ, и҆ послю̀ на ни́хъ ме́чь, до́ндеже и҆стлѧ́тсѧ. | і розсію їх між народами, яких не знали ні вони, ні батьки їхні, і пошлю услід їм меч, доки не знищу їх. |
|
17
|
17
|
| Сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь си́лъ: призови́те плаче́вницъ, и҆ да прїи́дꙋтъ, и҆ ко жена́мъ премꙋ̑дрымъ посли́те, и҆ да вѣща́ютъ | Так говорить Господь Саваоф: подумайте, і покличте плакальниць, щоб вони прийшли; пошліть за майстринями у цій справі, щоб вони прийшли. |
|
18
|
18
|
| и҆ да прїи́мꙋтъ над̾ ва́ми пла́чь, и҆ да и҆зведꙋ́тъ ѻ҆́чи ва́ши сле́зы, и҆ вѣ́жди ва́ши да и҆злїю́тъ во́дꙋ: | Нехай вони поспішать і здіймуть плач за нас, щоб з очей наших лилися сльози, і з вій наших текла вода. |
|
19
|
19
|
| занѐ гла́съ пла́ча слы́шанъ бы́сть во сїѡ́нѣ: ка́кѡ бѣ́дни бы́хомъ, постыжде́ни ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́вихомъ зе́млю и҆ ѿри́нꙋхомъ жили̑ща на̑ша; | Бо голос плачу чутно з Сиону: «як ми пограбовані! ми жорстоко посоромлені, бо залишаємо землю, тому що зруйнували житла наші». |
|
20
|
20
|
| Тѣ́мже слы́шите, жєны̀, сло́во гдⷭ҇не, и҆ прїими́те оу҆ши́ма ва́шима словеса̀ оу҆́стъ є҆гѡ̀, и҆ наꙋчи́те дщє́ри ва́шѧ рыда́нїю, и҆ ка́ѧждо и҆́скреннюю свою̀ пла́чꙋ: | Отже, слухайте, жінки, слово Господа, і нехай прислухається вухо ваше до слів уст Його; і вчіть дочок ваших плачу, і одна одну — жалібних пісень. |
|
21
|
21
|
| поне́же взы́де сме́рть сквозѣ̀ ѻ҆́кна ва̑ша и҆ вни́де въ зе́млю ва́шꙋ погꙋби́ти ѻ҆троча́та ѿвнѣ̀ и҆ ю҆́ношы ѿ сто́гнъ. | Бо смерть входить у наші вікна, вдирається у палаци наші, щоб знищити дітей на вулицях, юнаків на площах. |
|
22
|
22
|
| (Глаго́ли:) сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь: и҆ бꙋ́дꙋтъ ме́ртвїи человѣ́цы въ примѣ́ръ на лицы̀ по́лѧ землѝ ва́шеѧ, ꙗ҆́кѡ сѣ́но созадѝ жнꙋ́шагѡ, и҆ не бꙋ́детъ собира́ющагѡ. | Скажи: так говорить Господь: і будуть повалені трупи людей, як гній на полі і як снопи позаду женця, і не буде кому зібрати їх. |
|
23
|
23
|
| Та́кѡ гл҃етъ гдⷭ҇ь: да не хва́литсѧ мꙋ́дрый мꙋ́дростїю свое́ю, и҆ да не хва́литсѧ крѣ́пкїй крѣ́постїю свое́ю, и҆ да не хва́литсѧ бога́тый бога́тствомъ свои́мъ: | Так говорить Господь: нехай не хвалиться мудрий мудрістю своєю, нехай не хвалиться сильний силою своєю, нехай не хвалиться багатий багатством своїм. |
|
24
|
24
|
| но ѡ҆ се́мъ да хва́литсѧ хвалѧ́йсѧ, є҆́же разꙋмѣ́ти и҆ зна́ти, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ є҆́смь гдⷭ҇ь творѧ́й млⷭ҇ть и҆ сꙋ́дъ и҆ пра́вдꙋ на землѝ, ꙗ҆́кѡ въ си́хъ во́лѧ моѧ̀, гл҃етъ гдⷭ҇ь. | Але хто хвалиться, хвалися тим, що розумієш і знаєш Мене, що Я — Господь, Який творить милість, суд і правду на землі; бо тільки це благоугодно Мені, — говорить Господь. |
|
25
|
25
|
| Сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ посѣщꙋ̀ на всѣ́хъ, и҆̀же ѡ҆брѣ́занꙋю и҆́мꙋтъ пло́ть свою̀: | Ось, приходять дні, — говорить Господь, — коли Я відвідаю усіх обрізаних і необрізаних: |
|
26
|
26
|
| на є҆гѵ́петъ и҆ на і҆дꙋме́ю, и҆ на є҆дѡ́мъ и҆ на сы́ны а҆ммѡ̑ни, и҆ на сы́ны мѡа̑вли и҆ на всѧ́каго ѡ҆стриза́ющаго власы̀ по лицꙋ̀ своемꙋ̀, ѡ҆бита́ющыѧ въ пꙋсты́ни, ꙗ҆́кѡ всѝ ꙗ҆зы́цы неѡбрѣ́зани пло́тїю, ве́сь же до́мъ і҆и҃левъ неѡбрѣ́зани сꙋ́ть сердцы̀ свои́ми. | Єгипет і Юдею, й Едома і синів Аммонових, і Моава і всіх, що стрижуть волосся на скронях, які живуть у пустелі; тому що усі ці народи необрізані, а увесь дім Ізраїлів з необрізаним серцем. |
