1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ є҃і
|
Глава 15
|
|
1
|
1
|
| И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко мнѣ̀: а҆́ще ста́нꙋтъ мѡѷсе́й и҆ самꙋи́лъ пред̾ лице́мъ мои́мъ, нѣ́сть дш҃а̀ моѧ̀ къ лю́демъ си̑мъ: и҆зри́ни тѣ́хъ (ѿ лица̀ моегѡ̀), и҆ да и҆зы́дꙋтъ. | І сказав мені Господь: хоч би стали перед лице Моє Мойсей і Самуїл, душа Моя не прихилиться до народу цього; віджени їх від лиця Мого, нехай вони відійдуть. |
|
2
|
2
|
| И҆ бꙋ́детъ, а҆́ще рекꙋ́тъ къ тебѣ̀: ка́мѡ и҆зы́демъ; и҆ рече́ши къ ни̑мъ: сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: и҆̀же ко сме́рти, ко сме́рти: и҆ и҆̀же къ мечꙋ̀, къ мечꙋ̀: и҆ и҆̀же ко гла́дꙋ, ко гла́дꙋ: и҆ и҆̀же ко плѣне́нїю, ко плѣне́нїю. | Якщо ж скажуть тобі: «куди нам іти?», то скажи їм: так говорить Господь: хто приречений на смерть, іди на смерть; і хто під меч, — під меч; і хто на голод, — на голод; і хто у полон, — у полон. |
|
3
|
3
|
| И҆ ѿмщꙋ̀ и҆̀мъ четы́рьми ѡ҆́бразы, речѐ гдⷭ҇ь: ме́чь на закла́нїе, и҆ псѝ на растерза́нїе, и҆ пти̑цы небесѐ и҆ ѕвѣ́рїе землѝ на пожрє́нїѧ и҆ расхище́нїе. | І пошлю на них чотири роди страт, — говорить Господь: меч, щоб убивати, і псів, щоб терзати, і птахів небесних і звірів польових, щоб пожирати і знищувати; |
|
4
|
4
|
| И҆ преда́мъ и҆̀хъ во оу҆тѣсне́нїе всѣ̑мъ ца́рствамъ зємны́мъ, ра́ди манассі́и сы́на є҆зекі́ина царѧ̀ і҆ꙋ́дина за всѧ̑, ꙗ҆̀же сотворѝ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ. | і віддам їх на озлоблення усім царствам землі за Манассію, сина Єзекії, царя Юдейського, за те, що він зробив у Єрусалимі. |
|
5
|
5
|
| Кто̀ оу҆милосе́рдитсѧ къ тебѣ̀, і҆ерⷭ҇ли́ме; и҆ кто̀ поскорби́тъ ѡ҆ тебѣ̀, и҆лѝ кто̀ по́йдетъ моли́ти ѡ҆ ми́рѣ тебѣ̀; | Бо хто пожаліє тебе, Єрусалиме? і хто виявить співчуття до тебе? і хто зайде до тебе запитати про твій добробут? |
|
6
|
6
|
| Ты̀ ѡ҆ста́вилъ мѧ̀ є҆сѝ, речѐ гдⷭ҇ь, вспѧ́ть поше́лъ є҆сѝ: и҆ прострꙋ̀ рꙋ́кꙋ мою̀ на тѧ̀ и҆ оу҆бїю́ тѧ, и҆ ктомꙋ̀ не пощажꙋ̀ и҆́хъ | Ти залишив Мене, — говорить Господь, — відступив назад; тому Я простягну на тебе руку Мою і погублю тебе: Я втомився милувати. |
|
7
|
7
|
| и҆ расточꙋ̀ и҆̀хъ расточе́нїемъ во вратѣ́хъ люді́й мои́хъ: ѡ҆безча́дѣша, погꙋби́ша люді́й мои́хъ ѕло́бами свои́ми, и҆ не ѡ҆брати́шасѧ. | Я розвіваю їх віялом за ворота землі; позбавляю їх дітей, гублю народ Мій; але вони не повертаються зі шляхів своїх. |
|
8
|
8
|
| Оу҆мно́жишасѧ вдови̑цы и҆́хъ па́че песка̀ морска́гѡ: наведо́хъ на ма́терь ю҆́ношы, бѣ́дность ѡ҆ полꙋ́дни, наверго́хъ на ню̀ внеза́пꙋ стра́хъ и҆ тре́петъ. | Удів їх у Мене більше, ніж піску в морі; наведу на них, на матір юнаків, спустошувача опівдні; нападе на них раптово страх і жах. |
|
9
|
9
|
| Пра́здна бы́сть роди́вшаѧ се́дмь, ѡ҆скꙋдѣ̀ дꙋша̀ є҆ѧ̀, за́йде є҆́й со́лнце є҆щѐ средѣ̀ полꙋ́дне, постыжде́на бы́сть и҆ оу҆коре́на: про́чыѧ и҆́хъ въ ме́чь да́мъ пред̾ враги̑ и҆́хъ, речѐ гдⷭ҇ь. | Лежить у знемозі та, що народила сімох, спускає дихання своє; ще вдень закотилося сонце її, вона посоромлена й осоромлена. І залишок їх віддам мечу перед очима ворогів їхніх, — говорить Господь. |
|
10
|
10
|
| Го́ре мнѣ̀, ма́ти (моѧ̀), вскꙋ́ю мѧ̀ родила̀ є҆сѝ мꙋ́жа при́телнаго и҆ сꙋди́маго по все́й землѝ; не заѧ́хъ, нижѐ заѧ́тъ оу҆ менє̀ кто̀: си́ла моѧ̀ ѡ҆скꙋдѣ̀ ѿ кленꙋ́щихъ мѧ̀, (речѐ гдⷭ҇ь). | «Горе мені, мати моя, що ти народила мене людиною, яка сперечається і свариться з усією землею! нікому не давав я на ріст, і мені ніхто не давав на ріст, а усі проклинають мене». |
|
11
|
11
|
| Бꙋ́ди, влⷣко, и҆справлѧ́ющымъ и҆̀мъ: а҆́ще не притеко́хъ ко тебѣ̀ во вре́мѧ ѡ҆ѕлобле́нїѧ и҆́хъ и҆ во вре́мѧ ско́рби и҆́хъ, во блага̑ѧ на врага̀. | Господь сказав: кінець твій буде добрий, і Я змушу ворога чинити з тобою добре під час біди і під час скорботи. |
|
12
|
12
|
| Є҆да̀ позна́етсѧ желѣ́зо; и҆ ѡ҆дѣѧ́нїе мѣ́дѧно крѣ́пость твоѧ̀. | Чи може залізо скрушити залізо північне і мідь? |
|
13
|
13
|
| И҆ сокрѡ́вища твоѧ̑ въ расхище́нїе да́мъ, и҆змѣ́нꙋ за всѧ̑ грѣхѝ твоѧ̑, и҆ во всѣ́хъ предѣ́лѣхъ твои́хъ: | Майно твоє і скарби твої віддам на розкрадання, без оплати, за усі гріхи твої, у всіх межах твоїх; |
|
14
|
14
|
| и҆ порабощꙋ́ тѧ ѡ҆́крестъ врагѡ́мъ твои̑мъ, въ землѝ, є҆ѧ́же не вѣ́си: ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь возжже́сѧ ѿ ꙗ҆́рости моеѧ̀, на ва́съ горѣ́ти бꙋ́детъ. | і відправлю з ворогами твоїми у землю, якої ти не знаєш; тому що вогонь запалав у гніві Моєму, — буде палати на вас. |
|
15
|
15
|
| Ты̀ вѣ́си, гдⷭ҇и, воспомѧни́ мѧ и҆ посѣти́ мѧ и҆ защити́ мѧ ѿ гонѧ́щихъ мѧ̀, не въ долготерпѣ́нїе твоѐ воспрїими́ мѧ: вѣ́ждь, ꙗ҆́кѡ прїѧ́хъ тебє̀ ра́ди поноше́нїе ѿ ѿверга́ющихъ словеса̀ твоѧ̑: | О, Господи! Ти знаєш усе; згадай про мене і відвідай мене, і помстися за мене гонителям моїм; не погуби мене з довготерпіння Твого; Ти знаєш, що заради Тебе несу я наругу. |
|
16
|
16
|
| сконча́й и҆̀хъ, и҆ бꙋ́детъ сло́во твоѐ мнѣ̀ въ ра́дость и҆ во весе́лїе се́рдца моегѡ̀, ꙗ҆́кѡ при́звано є҆́сть и҆́мѧ твоѐ на мнѣ̀, гдⷭ҇и бж҃е си́лъ. | Знайдені слова Твої, і я з’їв їх; і було слово Твоє мені на радість і на веселість серця мого; бо ім’я Твоє наречене на мені, Господи, Боже Саваофе. |
|
17
|
17
|
| Не сѣдо́хъ въ со́нмѣ и҆́хъ и҆гра́ющихъ, но боѧ́хсѧ ѿ лица̀ рꙋкѝ твоеѧ̀: на є҆ди́нѣ сѣдѧ́хъ, ꙗ҆́кѡ го́рести и҆спо́лнихсѧ. | Не сидів я на зібранні, яке сміється, і не веселився: під рукою Твоєю, що тяжить на мені, я сидів самотньо, бо Ти сповнив мене обуренням. |
|
18
|
18
|
| Вскꙋ́ю ѡ҆скорблѧ́ющїи мѧ̀ возмога́ютъ на мѧ̀; ꙗ҆́зва моѧ̀ тверда̀, ѿкꙋ́дꙋ и҆сцѣлю́сѧ; бы́сть мнѣ̀ ꙗ҆́кѡ вода̀ лжи̑ваѧ, не и҆мꙋ́щаѧ вѣ́рности. | За що така уперта хвороба моя, і рана моя така незцілима, що відкидає лікування? Невже Ти будеш для мене ніби оманним джерелом, невірною водою? |
|
19
|
19
|
| Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: а҆́ще ѡ҆брати́шисѧ, возста́влю тѧ̀, и҆ пред̾ лице́мъ мои́мъ ста́неши: и҆ а҆́ще и҆зведе́ши честно́е ѿ недосто́йнагѡ, ꙗ҆́кѡ оу҆ста̀ моѧ̑ бꙋ́деши: и҆ ѡ҆братѧ́тсѧ ті́и къ тебѣ̀, и҆ ты̀ не ѡ҆брати́шисѧ къ ни̑мъ. | На це так сказав Господь: якщо ти навернешся, то Я підніму тебе, і будеш стояти перед лицем Моїм; і якщо здобудеш дорогоцінне із нікчемного, то будеш як Мої вуста. Вони самі будуть навертатися до тебе, а не ти будеш навертатися до них. |
|
20
|
20
|
| И҆ да́мъ тѧ̀ лю́демъ си̑мъ а҆́ки стѣ́нꙋ крѣ́пкꙋ, мѣ́дѧнꙋ: и҆ пора́тꙋютъ на тѧ̀ и҆ не возмо́гꙋтъ на тѧ̀, ꙗ҆́кѡ а҆́зъ съ тобо́ю є҆́смь, да сп҃сꙋ́ тѧ и҆ и҆зба́влю тѧ̀, речѐ гдⷭ҇ь: | І зроблю тебе для цього народу міцною мідною стіною; вони будуть ратувати проти тебе, але не здолають тебе, бо Я з тобою, щоб спасати і визволяти тебе, — говорить Господь. |
|
21
|
21
|
| и҆зба́влю тѧ̀ ѿ рꙋ́къ ѕлѣ́йшихъ и҆ и҆скꙋплю́ тѧ ѿ рꙋ́къ гꙋби́телей. | І спасу тебе від руки злих і визволю тебе від руки гнобителів. |
