1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ и҃і
|
Глава 18
|
|
1
|
1
|
| Сло́во, є҆́же бы́сть ко і҆еремі́и ѿ гдⷭ҇а, рекꙋ́щее: | Слово, яке було до Єремії від Господа: |
|
2
|
2
|
| востанѝ и҆ сни́ди въ до́мъ скꙋде́льничь, и҆ та́мѡ оу҆слы́шиши словеса̀ моѧ̑. | встань і зійди у дім гончара, і там Я сповіщу тобі слова Мої. |
|
3
|
3
|
| И҆ снидо́хъ въ до́мъ скꙋде́льничь, и҆ сѐ, то́й творѧ́ше дѣ́ло на ка́менехъ. | І зійшов я у дім гончара, і ось, він виконував свою работу на кружалі. |
|
4
|
4
|
| И҆ разби́сѧ сосꙋ́дъ, є҆го́же то́й творѧ́ше ѿ гли́ны рꙋка́ма свои́ма: и҆ па́ки то́й сотворѝ и҆з̾ негѡ̀ и҆́ный сосꙋ́дъ, ꙗ҆́коже оу҆го́дно во ѻ҆́чїю є҆гѡ̀ твори́ти. | І посудина, яку гончар виробляв із глини, розвалилася у руці його; і він знову зробив з неї іншу посудину, яку гончар здумав зробити. |
|
5
|
5
|
| И҆ бы́сть сло́во гдⷭ҇не ко мнѣ̀, рекꙋ́щее: | І було слово Господнє до мене: |
|
6
|
6
|
| є҆да̀, ꙗ҆́коже скꙋде́льникъ се́й, не возмогꙋ̀ сотвори́ти ва́съ, до́ме і҆и҃левъ; речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, ꙗ҆́коже бре́нїе въ рꙋкꙋ̀ скꙋде́льника, та́кѡ вы̀ є҆стѐ, до́ме і҆и҃левъ, въ рꙋкꙋ̀ моє́ю: | чи не можу Я вчинити з вами, доме Ізраїлів, подібно до гончара цього? — говорить Господь. Ось, що глина в руці гончара, те ви у Моїй руці; доме Ізраїлів. |
|
7
|
7
|
| наконе́цъ возгл҃ю на ꙗ҆зы́къ и҆ на ца́рство, да и҆скореню̀ и҆̀хъ и҆ разорю̀ и҆ расточꙋ̀ ѧ҆̀: | Іноді Я скажу про який-небудь народ і царство, що викоріню, знищу і погублю його; |
|
8
|
8
|
| и҆ а҆́ще ѡ҆брати́тсѧ ꙗ҆зы́къ то́й ѿ всѣ́хъ лꙋка́вствъ свои́хъ, то̀ раска́юсѧ ѡ҆ ѡ҆ѕлобле́нїихъ, ꙗ҆̀же помы́слихъ сотвори́ти и҆̀мъ: | але якщо народ цей, на який Я це вирік, навернеться від своїх злих діл, Я відкладаю те зло, яке помислив зробити йому. |
|
9
|
9
|
| и҆ наконе́цъ рекꙋ̀ на ꙗ҆зы́къ и҆ ца́рство, да возсози́ждꙋ и҆ насаждꙋ̀ ѧ҆̀, | А іноді скажу про який-небудь народ і царство, що впорядкую і утверджу його; |
|
10
|
10
|
| и҆ а҆́ще сотворѧ́тъ лꙋка̑ваѧ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, є҆́же не послꙋ́шати гла́са моегѡ̀, то̀ раска́юсѧ ѡ҆ благи́хъ, ꙗ҆̀же гл҃ахъ сотвори́ти и҆̀мъ. | але якщо він буде робити лихе перед очима Моїми і не буде слухатися голосу Мого, Я відміню те добро, яким хотів облагодіяти його. |
|
11
|
11
|
| И҆ нн҃ѣ рцы̀ ко мꙋжє́мъ і҆ꙋ̑динымъ и҆ ѡ҆бита́телємъ і҆ерⷭ҇ли́ма, рекі́й: сїѧ̑ речѐ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ творю̀ на ва́съ ѕла̑ѧ и҆ мы́шлю на ва́съ оу҆мышле́нїе: да ѡ҆брати́тсѧ оу҆́бѡ кі́йждо ѿ пꙋтѝ своегѡ̀ лꙋка́вагѡ, и҆ и҆спра́вите пꙋти̑ ва́шѧ и҆ оу҆мышлє́нїѧ ва̑ша. | Отже, скажи мужам Іуди і жителям Єрусалима: так говорить Господь: ось, Я готую вам зло і замишляю проти вас; отже, наверніться кожен від злого шляху свого і виправте путі ваші і вчинки ваші. |
|
12
|
12
|
| И҆ реко́ша: оу҆крѣпи́мсѧ, и҆́бо по развраще́нїємъ на́шымъ по́йдемъ, и҆ кі́йждо оу҆го́дное се́рдца своегѡ̀ лꙋка́вагѡ сотвори́мъ. | Але вони говорять: «не надійся; ми будемо жити за своїми помислами і будемо чинити кожен за впертістю злого свого серця». |
|
13
|
13
|
| Сегѡ̀ ра́ди сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: вопроси́те нн҃ѣ ꙗ҆зы́кѡвъ, кто̀ слы́ша сицева̑ѧ стра̑шнаѧ, ꙗ҆̀же сотворѝ ѕѣлѡ̀ дѣ́ва і҆и҃лева; | Тому так говорить Господь: запитайте між народами, чи чув хто подібне до цього? украй мерзотні діла вчинила діва Ізраїлева. |
|
14
|
14
|
| є҆да̀ ѡ҆скꙋдѣ́ютъ ѿ ка́мене сосцы̀, и҆лѝ снѣ́гъ ѿ лїва́на; є҆да̀ оу҆клони́тсѧ вода̀ ѕѣ́лнѡ вѣ́тромъ носи́маѧ; | Чи залишає сніг ливанський скелю гори? і чи висихають холодні води, що течуть з інших місць? |
|
15
|
15
|
| поне́же забы́ша менѐ лю́дїе моѝ всꙋ́е жрꙋ́ще, и҆ и҆знемо́гꙋтъ на пꙋте́хъ свои́хъ и҆ на стезѧ́хъ вѣ́чныхъ, є҆́же взы́ти на стєзѝ не и҆мꙋ́щыѧ пꙋти̑ на хожде́нїе, | А народ Мій залишив Мене; вони кадять суєтним, спіткнулися на шляхах своїх, залишили шляхи давні, щоб ходити по стежках шляху непрокладеного, |
|
16
|
16
|
| є҆́же положи́ти зе́млю сво́ю въ запꙋстѣ́нїе и҆ во звизда́нїе вѣ́чное: всѧ́къ, и҆́же пре́йдетъ по не́й, почꙋди́тсѧ и҆ покива́етъ главо́ю свое́ю: | щоб зробити землю свою жахом, постійним посміховиськом, так що кожен, хто проходить нею, здивується і похитає головою своєю. |
|
17
|
17
|
| ꙗ҆́коже вѣ́тръ палѧ́щь разсѣ́ю и҆̀хъ пред̾ враги̑ и҆́хъ, хребе́тъ, а҆ не лицѐ покажꙋ̀ и҆̀мъ въ де́нь поги́бели и҆́хъ. | Як східним вітром розвію їх перед лицем ворога; спиною, а не лицем повернуся до них у день біди їх. |
|
18
|
18
|
| И҆ реко́ша: прїиди́те и҆ оу҆мы́слимъ і҆еремі́ю совѣ́тъ, и҆́бо не поги́бнетъ зако́нъ ѿ свѧще́нника, ни совѣ́тъ ѿ премꙋ́драгѡ, ни сло́во ѿ проро́ка: прїиди́те и҆ порази́мъ є҆го̀ ѧ҆зы́комъ, и҆ не во́нмемъ всѣ̑мъ словесє́мъ є҆гѡ̀. | А вони сказали: «прийдіть, учинимо задум проти Єремії; тому що не зник же закон у священика і рада у мудрого, і слово у пророка; прийдіть, уразимо його язиком і не будемо слухати слів його». |
|
19
|
19
|
| Вонмѝ, гдⷭ҇и, мнѣ̀ и҆ оу҆слы́ши гла́съ ѡ҆правда́нїѧ моегѡ̀. | Вислухай мене, Господи, і почуй голос моїх супротивників. |
|
20
|
20
|
| Є҆да̀ воздаю́тсѧ ѕла̑ѧ за блага̑ѧ; ꙗ҆́кѡ глаго́лаша словеса̀ на дꙋ́шꙋ мою̀ и҆ мꙋчи́телство своѐ сокры́ша мѝ. Помѧнѝ стоѧ́вшаго мѧ̀ пред̾ тобо́ю, є҆́же глаго́лати за ни́хъ блага̑ѧ, да ѿвращꙋ̀ гнѣ́въ тво́й ѿ ни́хъ. | Чи слід відплачувати злом за добро? а вони риють яму душі моїй. Згадай, що я стою перед лицем Твоїм, щоб говорити за них добре, щоб відвернути від них гнів Твій. |
|
21
|
21
|
| Сегѡ̀ ра́ди да́ждь сы́ны и҆́хъ въ гла́дъ и҆ соберѝ и҆̀хъ въ рꙋ́цѣ меча̀: да бꙋ́дꙋтъ жєны̀ и҆́хъ безча̑дны и҆ вдѡвы̀, и҆ мꙋ́жїе и҆́хъ да бꙋ́дꙋтъ оу҆бїе́ни сме́ртїю, и҆ ю҆́нѡши и҆́хъ да падꙋ́тъ мече́мъ на ра́ти: | Отже, віддай синів їх голоду і піддай їх мечу; нехай будуть дружини їхні бездітними і вдовами, і чоловіки їхні нехай будуть уражені смертю, і юнаки їхні умертвлені мечем на війні. |
|
22
|
22
|
| да бꙋ́детъ во́пль въ домѣ́хъ и҆́хъ: наведѝ на ни́хъ разбо́йники внеза́пꙋ, поне́же совѣща́ша сло́во, да и҆́мꙋтъ мѧ̀, и҆ сѣ̑ти скры́ша на мѧ̀. | Нехай буде чутно волання з домів їхніх, коли приведеш на них полки раптово; бо вони риють яму, щоб упіймати мене, і таємно розставили сіті для ніг моїх. |
|
23
|
23
|
| Ты́ же, гдⷭ҇и, вѣ́си ве́сь совѣ́тъ и҆́хъ на мѧ̀ въ сме́рть: да не ѡ҆чⷭ҇тиши беззакѡ́нїѧ и҆́хъ и҆ грѣхѡ́въ и҆́хъ ѿ лица̀ твоегѡ̀ да не и҆згла́диши: да бꙋ́детъ болѣ́знь и҆́хъ пред̾ тобо́ю, и҆ во вре́мѧ ꙗ҆́рости твоеѧ̀ сотворѝ и҆̀мъ. | Але Ти, Господи, знаєш усі задуми їхні проти мене, щоб умертвити мене; не прости неправди їх і гріха їх не загладь перед лицем Твоїм; нехай будуть вони поваленими перед Тобою; вчини з ними під час гніву Твого. |
