1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ к҃
|
Глава 20
|
|
1
|
1
|
| И҆ оу҆слы́ша пасхѡ́ръ сы́нъ є҆мме́ровъ свѧще́нникъ, и҆́же поста́вленъ бѣ̀ нача́лникъ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни, і҆еремі́ю прⷪ҇ро́чествꙋюща словеса̀ сїѧ̑: | Коли Пасхор, син Еммерів, священик, він же і наглядач у домі Господньому, почув, що Єремія як пророк промовив слова ці, |
|
2
|
2
|
| и҆ оу҆да́ри пасхѡ́ръ і҆еремі́ю прⷪ҇ро́ка и҆ вве́рже є҆го̀ въ кла́дꙋ, ꙗ҆́же бѣ̀ во вратѣ́хъ венїамі́нихъ вы́шнихъ въ домꙋ̀ гдⷭ҇ни. | то вдарив Пасхор Єремію пророка і посадив його у колоду, яка була біля верхніх воріт Веніамінових при домі Господньому. |
|
3
|
3
|
| Бы́вшꙋ же оу҆́трꙋ, и҆зведѐ пасхѡ́ръ і҆еремі́ю ѿ кла́ды. И҆ речѐ къ немꙋ̀ і҆еремі́а: не пасхѡ́ръ наречѐ (гдⷭ҇ь) и҆́мѧ твоѐ, но пресе́лника ѿвсю́дꙋ. | Але на другий день Пасхор випустив Єремію з колоди, і Єремія сказав йому: не «Пасхор»* нарік Господь ім’я тобі, але «Магор Миссавив»*. |
|
4
|
4
|
| Поне́же сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: сѐ, а҆́зъ да́мъ тѧ̀ въ преселе́нїе и҆ всѣ́хъ дрꙋгѡ́въ твои́хъ: и҆ падꙋ́тъ мече́мъ вра̑гъ свои́хъ, и҆ ѻ҆́чи твоѝ оу҆́зрѧтъ, и҆ тебѐ и҆ всего̀ і҆ꙋ́дꙋ да́мъ въ рꙋ́ки царѧ̀ вавѷлѡ́нска, и҆ преведꙋ́тъ и҆̀хъ въ вавѷлѡ́нъ и҆ побїю́тъ и҆̀хъ мечьмѝ. | Тому що так говорить Господь: ось, Я зроблю тебе жахом для тебе самого і для усіх друзів твоїх, і впадуть вони від меча ворогів своїх, і твої очі побачать це. І всього Іуду віддам до рук царя Вавилонського, і відведе їх у Вавилон і уразить їх мечем. |
|
5
|
5
|
| И҆ да́мъ всю̀ си́лꙋ гра́да сегѡ̀ и҆ всѧ̑ трꙋды̀ є҆гѡ̀ и҆ всѧ̑ сокрѡ́вища царѧ̀ і҆ꙋ́дина да́мъ въ рꙋ́ки врагѡ́въ є҆гѡ̀, и҆ расхи́тѧтъ и҆̀хъ и҆ во́змꙋтъ и҆ ѿведꙋ́тъ въ вавѷлѡ́нъ. | І віддам усе багатство цього міста і усе надбання його, й усі коштовності його; і всі скарби царів юдейських віддам до рук ворогів їхніх, і пограбують їх і візьмуть, і відправлять їх у Вавилон. |
|
6
|
6
|
| Ты́ же, пасхѡ́ръ, и҆ всѝ ѡ҆бита́телїе до́мꙋ твоегѡ̀, ѿи́дете во плѣне́нїе, и҆ въ вавѷлѡ́нъ прїи́деши и҆ та́мѡ оу҆́мреши, та́мѡ же и҆ погребе́шисѧ ты̀ и҆ всѝ дрꙋ́зїе твоѝ, и҆̀мже проро́чествовалъ є҆сѝ лжꙋ̀. | І ти, Пасхоре, й усі, хто живе у домі твоєму, підете в полон; і прийдеш у Вавилон, і там помреш, і там будеш похований, ти і усі друзі твої, яким ти пророкував неправдиво. |
|
7
|
7
|
| Прельсти́лъ мѧ̀ є҆сѝ, гдⷭ҇и, и҆ прельще́нъ є҆́смь, крѣплѣ́йшїй менє̀ є҆сѝ и҆ превозмо́глъ є҆сѝ: бы́хъ въ посмѣ́хъ ве́сь де́нь, всѝ рꙋга́ютсѧ мнѣ̀. | Ти вів мене, Господи, — і я захоплений; Ти сильніший за мене — і переміг, і я щодня у посміянні, усякий знущається з мене. |
|
8
|
8
|
| Поне́же го́рькимъ сло́вомъ мои́мъ посмѣю́сѧ, ѿверже́нїе и҆ бѣ́дность наведꙋ̀, ꙗ҆́кѡ бы́сть въ поноше́нїе мнѣ̀ сло́во гдⷭ҇не и҆ въ посмѣ́хъ ве́сь де́нь. | Бо лиш тільки почну говорити я, — кричу про насильство, волаю про руйнування, тому що слово Господнє обернулося на ганьбу для мене і на повсякденне посміяння. |
|
9
|
9
|
| И҆ реко́хъ: не воспомѧнꙋ̀ и҆́мене гдⷭ҇нѧ, нижѐ возглаго́лю ктомꙋ̀ во и҆́мѧ є҆гѡ̀. И҆ бы́сть въ се́рдцы мое́мъ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь горѧ́щь, палѧ́щь въ косте́хъ мои́хъ, и҆ разслабѣ́хъ ѿвсю́дꙋ, и҆ не могꙋ̀ носи́ти: | І подумав я: «не буду я нагадувати про Нього і не буду більше говорити в ім’я Його»; але було у серці моєму, що ніби горить вогонь, який наповнює кістки мої, і я стомився, стримуючи його, і не міг. |
|
10
|
10
|
| слы́шахъ бо досади́тєлства мно́гихъ собра́вшихсѧ ѡ҆́крестъ: напади́те, напади́мъ на́нь, всѝ мꙋ́жїе дрꙋ́зїе є҆гѡ̀: наблюда́йте помышле́нїе є҆гѡ̀, а҆́ще (ка́кѡ) прельсти́тсѧ, и҆ премо́жемъ на́нь и҆ сотвори́мъ ѿмще́нїе на́ше є҆мꙋ̀. | Бо я чув слова багатьох: погрози навколо; «заявіть, говорили вони, і ми зробимо донос». Усі, що жили зі мною у мирі, стежать за мною, чи не спіткнуся я: «можливо, говорять, він попадеться, і ми здолаємо його й помстимося йому». |
|
11
|
11
|
| Гдⷭ҇ь же со мно́ю є҆́сть ꙗ҆́кѡ боре́цъ крѣ́пкїй: сегѡ̀ ра́ди погна́ша и҆ оу҆разꙋмѣ́ти не мого́ша: постыдѣ́шасѧ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ не разꙋмѣ́ша безче́стїѧ своегѡ̀, є҆́же во вѣ́къ не забве́но бꙋ́детъ. | Але зі мною Господь, як сильний ратоборець; тому гонителі мої спіткнуться і не здолають; сильно осоромляться, тому що чинили нерозумно; посоромлення буде вічне, ніколи не забудеться. |
|
12
|
12
|
| И҆ ты̀, гдⷭ҇и си́лъ, и҆скꙋша́ѧй првⷣнаѧ, вѣ́даѧй оу҆трѡ́бы и҆ сердца̀, (молю́тисѧ,) да ви́ждꙋ мще́нїе твоѐ на ни́хъ, тебѣ́ бо ѿкры́хъ прю̀ мою̀. | Господи сил! Ти випробовуєш праведного і бачиш нутрощі і серце. Нехай побачу я помсту Твою над ними, бо Тобі довірив я діло моє. |
|
13
|
13
|
| По́йте гдⷭ҇ꙋ, хвали́те гдⷭ҇а, ꙗ҆́кѡ и҆зба́ви дꙋ́шꙋ оу҆бо́гагѡ ѿ рꙋкѝ лꙋка́выхъ. | Співайте Господу, хваліть Господа, бо Він спасає душу бідного від руки лиходіїв. — |
|
14
|
14
|
| Про́клѧтъ де́нь, въ ѻ҆́ньже роди́хсѧ: де́нь, въ ѻ҆́ньже породи́ мѧ ма́ти моѧ̀, да не бꙋ́детъ благослове́нъ. | Проклятий день, в який я народився! день, в який народила мене мати моя, нехай не буде благословенний! |
|
15
|
15
|
| Про́клѧтъ мꙋ́жъ, и҆́же возвѣстѝ ѻ҆тцꙋ̀ моемꙋ̀, рекі́й: роди́сѧ тебѣ̀ ѻ҆́трокъ мꙋ́жескъ, и҆ ꙗ҆́кѡ ра́достїю возвеселѝ є҆го̀. | Проклята людина, яка принесла звістку батькові моєму і сказала: «у тебе народився син», і тим дуже порадувала його. |
|
16
|
16
|
| Да бꙋ́детъ человѣ́къ то́й ꙗ҆́коже гра́ди, ꙗ҆̀же превратѝ гдⷭ҇ь ꙗ҆́ростїю и҆ не раска́ѧсѧ: да слы́шитъ во́пль заꙋ́тра и҆ рыда́нїе во вре́мѧ полꙋ́денное: | І нехай буде з тією людиною, що з містами, які зруйнував Господь і не пожалів; нехай чує вона ранком волання й опівдні ридання |
|
17
|
17
|
| ꙗ҆́кѡ не оу҆би́лъ менѐ въ ложесна́хъ ма́тере, и҆ была́ бы мнѣ̀ ма́ти моѧ̀ гро́бъ мо́й и҆ ложесна̀ зача́тїѧ вѣ́чнагѡ. | за те, що вона не убила мене у самій утробі — так, щоб мати моя була мені гробом, і утроба її залишалася вічно вагітною. |
|
18
|
18
|
| Вскꙋ́ю и҆зыдо́хъ и҆з̾ ложе́снъ, да ви́ждꙋ трꙋды̀ и҆ бѡлѣ́зни, и҆ сконча́шасѧ въ постыдѣ́нїи дні́е моѝ; | Для чого вийшов я з утроби, щоб бачити труди і скорботи, і щоб дні мої зникали у неславі? |
