1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31
32
33
34
35
36
37
38
39
40
...
|
Глава́ и҃
|
Глава 8
|
|
1
|
1
|
| Во вре́мѧ ѻ҆́но, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆зве́ргꙋтъ кѡ́сти царе́й і҆ꙋ́ды и҆ кѡ́сти кнѧзе́й є҆гѡ̀, и҆ кѡ́сти свѧще́нникѡвъ и҆ кѡ́сти проро́кѡвъ и҆ кѡ́сти ѡ҆бита́ющихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆з̾ гробѡ́въ и҆́хъ | У той час, — говорить Господь, — викинуть кістки царів Іуди, і кістки князів його, і кістки священиків, і кістки пророків, і кістки жителів Єрусалима із гробів їхніх; |
|
2
|
2
|
| и҆ пове́ргꙋтъ и҆̀хъ проти́вꙋ со́лнца и҆ лꙋны̀ и҆ проти́вꙋ всѣ́хъ ѕвѣ́здъ небе́сныхъ и҆ проти́вꙋ всегѡ̀ во́инства небе́снагѡ, и҆̀хже возлюби́ша и҆ и҆̀мже слꙋжи́ша и҆ в̾слѣ́дъ и҆́хъ ходи́ша, и҆ и҆̀хже держа́хꙋсѧ и҆ и҆̀мже поклони́шасѧ: неѡпла́кани и҆ непогребе́ни бꙋ́дꙋтъ и҆ въ примѣ́ръ на лицы̀ землѝ бꙋ́дꙋтъ: | і розкидають їх перед сонцем і місяцем і перед усім воїнством небесним*, яких вони любили і яким служили і слідом яких ходили, яких шукали і яким поклонялися; не приберуть їх і не поховають: вони будуть гноєм на землі. |
|
3
|
3
|
| ꙗ҆́кѡ и҆збра́ша па́че сме́рть, не́же живо́тъ, и҆ всѣ̑мъ, и҆̀же ѡ҆ста́ша ѿ пле́мене сегѡ̀ стропти́вагѡ во всѣ́хъ мѣ́стѣхъ, а҆́може и҆зри́нꙋ и҆̀хъ, речѐ гдⷭ҇ь си́лъ. | І будуть смерті віддавати перевагу перед життям усі інші, які залишаться від цього злого племені в усіх місцях, куди Я вижену їх, — говорить Господь Саваоф. |
|
4
|
4
|
| И҆ рече́ши къ ни̑мъ: поне́же сїѧ̑ гл҃етъ гдⷭ҇ь: є҆да̀ па́даѧй не востае́тъ, и҆лѝ ѿвраща́ѧйсѧ не ѡ҆брати́тсѧ; | І скажи їм: так говорить Господь: хіба, упавши, не встають і, збившись із дороги, не повертаються? |
|
5
|
5
|
| Вскꙋ́ю ѿврати́шасѧ лю́дїе моѝ сі́и во і҆ерⷭ҇ли́мѣ ѿвраще́нїемъ безстꙋ́днымъ и҆ оу҆крѣпи́шасѧ во произволе́нїи свое́мъ и҆ не восхотѣ́ша ѡ҆брати́тисѧ; | Для чого цей народ, Єрусалим, знаходиться у впертому відступництві? вони міцно тримаються омани і не хочуть навернутися. |
|
6
|
6
|
| Внима́йте и҆ слꙋ́шайте: не та́кѡ ли возглаго́лютъ: нѣ́сть человѣ́къ творѧ́й покаѧ́нїе ѡ҆ грѣсѣ̀ свое́мъ, глаго́лѧ: что̀ сотвори́хъ; И҆знемо́же бѣжа́й ѿ тече́нїѧ своегѡ̀, а҆́ки ко́нь оу҆трꙋжде́нъ во ржа́нїи свое́мъ. | Я спостерігав і слухав: не говорять вони правди, ніхто не кається у своєму нечесті, ніхто не говорить: «що я зробив?»; кожен повертається на свій шлях, як кінь, який кидається у бій. |
|
7
|
7
|
| Є҆рѡді́а [Въ гре́ч.: а҆сі́да.] на небесѝ позна̀ вре́мѧ своѐ, го́рлица и҆ ла́стовица се́лнаѧ, вра́бїе сохрани́ша времена̀ вхо́дѡвъ свои́хъ: лю́дїе же моѝ сі́и не позна́ша сꙋде́бъ гдⷭ҇нихъ. | І лелека під небом знає свої визначені часи, і горлиця, і ластівка, і журавель пильнують час, коли їм прилетіти; а народ Мій не знає визначення Господнього. |
|
8
|
8
|
| Ка́кѡ рече́те, ꙗ҆́кѡ мы̀ мꙋ́дри є҆смы̀ и҆ зако́нъ гдⷭ҇ень съ на́ми є҆́сть; И҆́стиннѡ всꙋ́е бы́сть тро́сть лжи́ваѧ кни́жникѡмъ. | Як ви говорите: «ми мудрі, і закон Господній у нас»? А ось, неправдива тростина книжників і його перетворює на неправду. |
|
9
|
9
|
| Постыдѣ́шасѧ премꙋ́дрїи, и҆ оу҆страше́ни и҆ пои́мани бы́ша, сло́во бо гдⷭ҇не ѿверго́ша: ка́ѧ мꙋ́дрость є҆́сть въ ни́хъ; | Осоромилися мудреці, знітилися і заплутались у сіті: ось, вони відкинули слово Господнє; у чому ж мудрість їхня? |
|
10
|
10
|
| Сегѡ̀ ра́ди да́мъ жєны̀ и҆́хъ и҆ны̑мъ и҆ се́ла и҆́хъ наслѣ́дникѡмъ, поне́же ѿ ма́ла да́же до вели́ка всѝ златолю́бїю послѣ́дꙋютъ и҆ ѿ проро́ка да́же до свѧще́нника всѝ творѧ́тъ лжꙋ̀, | За те дружин їхніх віддам іншим, поля їхні — іншим володарям; тому що всі вони, від малого до великого, віддалися користолюбству; від пророка до священика — усі діють неправдиво. |
|
11
|
11
|
| и҆ и҆сцѣлѧ́хꙋ сотрє́нїѧ дще́ре люді́й мои́хъ, ко безче́стїю глаго́люще: ми́ръ, ми́ръ. И҆ не бѣ̀ ми́ра. | І лікують рану дочки́ народу Мого легковажно, говорячи: «мир, мир!», а миру немає. |
|
12
|
12
|
| Постыжде́ни сꙋ́ть, ꙗ҆́кѡ гнꙋ́сство сотвори́ша и҆ постыдѣ́нїемъ не постыдѣ́шасѧ и҆ посрами́тисѧ не вѣ́дѣша: сегѡ̀ ра́ди падꙋ́тъ междꙋ̀ па́дающими, во вре́мѧ посѣще́нїѧ своегѡ̀ падꙋ́тъ, речѐ гдⷭ҇ь. | Чи соромляться вони, роблячи мерзоти? ні, вони ніскільки не соромляться і не червоніють. За те упадуть вони між упалими; під час відвідування їх будуть повалені, — говорить Господь. |
|
13
|
13
|
| И҆ соберꙋ́тъ плоды̀ и҆́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь: нѣ́сть гро́зда на лозѣ̀, и҆ не сꙋ́ть смѡ́кви на смоко́вницахъ, и҆ ли́ствїе ѿпадо́ша: и҆ да́хъ и҆̀мъ, и҆ мимоидо́ша и҆́хъ. | До кінця обберу їх, — говорить Господь, — не залишиться жодної виноградини на лозі, ні смокви на смоковниці, і лист обпаде, і що Я дав їм, відійде від них. |
|
14
|
14
|
| Почто̀ мы̀ сѣди́мъ; совокꙋпи́тесѧ и҆ вни́демъ во гра́ды твє́рды и҆ пове́ржемсѧ та́мѡ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь бг҃ъ на́шъ ѿри́нꙋ на́съ и҆ напоѝ на́съ водо́ю же́лчи, согрѣши́хомъ бо пред̾ ни́мъ. | «Чого ми сидимо? збирайтеся, підемо в укріплені міста, і там загинемо; бо Господь Бог наш призначив нас на загибель і дає нам пити воду з жовчю за те, що ми грішили перед Господом». |
|
15
|
15
|
| Жда́хомъ ми́ра, и҆ не бѧ́хꙋ блага̑ѧ: вре́мене оу҆врачева́нїѧ, и҆ сѐ, боѧ́знь. | Чекаємо миру, а нічого доброго нема, — часу зцілення, і ось жахи. |
|
16
|
16
|
| Ѿ да́на слы́шано бы́сть ржа́нїе ко́ней є҆гѡ̀, ѿ гла́са ржа́нїѧ ꙗ҆жде́нїѧ ко́ней потрѧсе́сѧ всѧ̀ землѧ̀: и҆ прїи́детъ и҆ пожре́тъ зе́млю и҆ и҆сполне́нїе є҆ѧ̀, гра́дъ и҆ ѡ҆бита́ющихъ въ не́мъ: | Від Дана чутно хропіння коней його, від голосного іржання жеребців його тремтить уся земля; і прийдуть і знищать землю і все, що на ній, місто і тих, що живуть у ньому. |
|
17
|
17
|
| ꙗ҆́кѡ сѐ, а҆́зъ послю̀ на ва́съ ѕмїи̑ оу҆мерщвлѧ́ющыѧ, и҆̀мже нѣ́сть ѡ҆баѧ́нїѧ, и҆ оу҆грызꙋ́тъ ва́съ, речѐ гдⷭ҇ь, | Бо ось, Я пошлю на вас зміїв, василисків, проти яких немає заговорювання, і вони будуть уражати вас, — говорить Господь. |
|
18
|
18
|
| неисцѣ́льнѡ со болѣ́знїю се́рдца ва́шегѡ и҆счеза́ющагѡ. | Коли утішуся я у горі моєму! серце моє знемогло у мені. |
|
19
|
19
|
| Сѐ, гла́съ во́плѧ дще́ре люді́й мои́хъ ѿ землѝ и҆здале́ча: є҆да̀ гдⷭ҇ь нѣ́сть въ сїѡ́нѣ; и҆лѝ цр҃ѧ̀ нѣ́сть въ не́мъ; поне́же прогнѣ́ваша мѧ̀ во и҆зва́ѧнныхъ свои́хъ и҆ въ сꙋ́етныхъ чꙋжди́хъ. | Ось, чую волання дочки народу Мого з далекої країни: хіба немає Господа на Сионі? хіба немає Царя його на ньому? — Навіщо вони спонукали Мене на гнів своїми ідолами, чужоземними, нікчемними? |
|
20
|
20
|
| Про́йде жа́тва, мимои́де лѣ́то, и҆ мы̀ нѣ́смы спасе́ни. | Минули жнива, скінчилося літо, а ми не спасені. |
|
21
|
21
|
| Над̾ сокрꙋше́нїемъ дще́ре люді́й мои́хъ сокрꙋше́нъ є҆́смь и҆ ско́рбенъ: во оу҆́жасѣ ѡ҆б̾ѧ́ша мѧ̀ бѡлѣ́зни а҆́ки ражда́ющїѧ. | Про скрушення дочки народу мого я крушуся, ходжу похмурий, жах обійняв мене. |
|
22
|
22
|
| И҆лѝ риті́ны [тꙋ́къ масти́тый и҆з̾ древа̀ текꙋ́щь] нѣ́сть въ галаа́дѣ; и҆лѝ врача̀ нѣ́сть та́мѡ; чесѡ̀ ра́ди нѣ́сть и҆сцѣле́на ра́на дще́ре люді́й мои́хъ; | Хіба немає бальзаму в Галааді? хіба немає там лікаря? Чому ж немає зцілення дочки народу мого? |
