Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською - Друге послання до Коринф’ян святого апостола Павла

← Перше послання до Коринф’ян святого апостола Павла

Послання до Галатів святого апостола Павла →

Друге послання до Коринф’ян святого апостола Павла	Къ корjнfzнwмъ 2-е

Глава 1	Главa №

1	1
Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими по всій Ахайї:	(За? R…з7.) Пavелъ, послaнникъ ї}съ хrт0въ в0лею б9іею, и3 тімоfeй брaтъ, цRкви б9іей сyщей въ корjнfэ, со с™hми всёми сyщими во всeй ґхaіи:
2	2
благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.	блгdть вaмъ и3 ми1ръ t бGа nц7A нaшегw, и3 гDа ї}са хrтA.
3	3
Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи,	(За?.) Блгcвeнъ бGъ и3 nц7ъ гDа нaшегw ї}са хrтA, nц7ъ щедр0тъ и3 бGъ всsкіz ўтёхи,
4	4
Який втішає у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати тих‚ хто перебуває у всякій скорботi‚ тією втіхою, якою Бог утішає нас самих.	ўтэшazй нaсъ њ всsцэй ск0рби нaшей, ћкw возмощи2 нaмъ ўтёшити сyщыz во всsцэй ск0рби, ўтэшeніемъ, и4мже ўтэшaемсz сaми t бGа.
5	5
Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.	ЗанE ћкоже и3збhточествуютъ страд†ніz хrтHва въ нaсъ, тaкw хrт0мъ и3збhточествуетъ и3 ўтэшeніе нaше.
6	6
Чи терпимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.	Ѓще ли же скорби1мъ, њ вaшемъ ўтэшeніи и3 спcніи, дёйствующемсz въ терпёніи тёхже страдaній, ±же и3 мы2 стрaждемъ:
7	7
І надія наша на вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утішенні.	и3 ўповaніе нaше и3звёстно њ вaсъ. Ѓще ли ўтэшaемсz, њ вaшемъ ўтэшeніи и3 спcніи, вёдzще, занE ћкоже w4бщницы є3стE страстeмъ нaшымъ, тaкожде и3 ўтэшeнію.
8	8
Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і над силу, так що не сподівалися залишитися живими,	(За? R…}.) Не бо2 х0щемъ вaсъ, брaтіе, не вёдэти њ ск0рби нaшей бhвшей нaмъ во ґсjи, ћкw по премн0гу (и3) пaче си1лы њтzготи1хомсz, ћкw не надёzтисz нaмъ и3 жи1ти.
9	9
але самі в собі мали вирок до смерти для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих,	Но сaми въ себЁ њсуждeніе смeрти и3мёхомъ, да не надёющесz бyдемъ на сS, но на бGа возставлsющаго мє1ртвыz,
10	10
Який і врятував нас від такої близької смерти‚ і визволяє, і на Якого надіємось, що і ще визволить,	и4же t толи1кіz смeрти и3збaвилъ ны2 є4сть и3 и3збавлsетъ, нaньже и3 ўповaхомъ, ћкw и3 є3щE и3збaвитъ,
11	11
при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.	споспэшествyющымъ и3 вaмъ по нaсъ моли1твою, да t мн0гихъ ли1цъ, є4же въ нaсъ даровaніе, мн0гими благодари1тсz њ вaсъ [въ нёкіихъ: њ нaсъ].
12	12
Бо похвала ця наша — є свідченням совісти нашої, що ми в простоті і боговгодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.	(За? R…f7.) Похвалeніе бо нaше сіE є4сть, свидётелство с0вэсти нaшеz, ћкw въ простотЁ и3 чтcотЁ б9іей, (ґ) не въ мyдрости пл0ти, но блгdтію б9іею жи1хомъ въ мjрэ, мн0жае же ў вaсъ.
13	13
І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте і що, сподіваюсь, до кінця зрозумієте.	Не и3н†z бо пи1шемъ вaмъ, но ±же чтетE и3 разумэвaете: ўповaю же, ћкw и3 до концA ўразумёете,
14	14
Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рівно й ви нашою, в день Господа нашого Ісуса Христа.	ћкоже и3 разумёсте нaсъ t чaсти, ћкw похвалeніе вaмъ є3смы2, ћкоже и3 вы2 нaмъ, въ дeнь гDа нaшегw ї}са хrтA.
15	15
І з цією певністю я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,	И# си1мъ ўповaніемъ хотёхъ къ вaмъ пріити2 прeжде, да вторyю блгdть и4мате,
16	16
і через вас пройти до Македонії, з Македонії знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї.	и3 вaми проити2 въ макед0нію, и3 пaки t макед0ніи пріити2 къ вaмъ, и3 вaми проводи1тисz во їудeю.
17	17
Маючи такий намір, хіба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і «так, так», і «ні, нi»?	Сіe же хотS, є3дA что2 ќбw легкот0ю дёzхъ; И#ли2 ±же совэщавaю, по пл0ти совэщавaю, да бyдетъ ў менє2 є4же є4й, є4й, и3 є4же ни2, ни2.
18	18
Вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «нi».	Вёренъ же бGъ, ћкw сл0во нaше, є4же къ вaмъ, не бhсть є4й и3 ни2.
19	19
Бо Син Божий, Ісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «нi»; але в Hьому Самому було «так», —	И$бо б9ій сн7ъ ї}съ хrт0съ, и4же ў вaсъ нaми проповёданный, мн0ю и3 сілуaномъ и3 тімоfeемъ, не бhсть є4й и3 ни2, но въ нeмъ самёмъ є4й бhсть:
20	20
бо всі обітниці в Hьому «так»‚ і в Hьому «амінь» — Богові на славу, через нас.	є3ли6ка бо њбэтwвaніz б9іz, въ т0мъ є4й и3 въ т0мъ ґми1нь: бGу къ слaвэ нaми.
21	21
А Той‚ Хто утверджує нас із вами у Христі і Який помазав нас‚ є Бог,	(За? Rо7.) И#звэствyzй же нaсъ съ вaми во хrтA и3 помaзавый нaсъ, бGъ,
22	22
Він і поклав печать на нас‚ і дав запоруку Духа в серця наші.	и4же и3 запечатлЁ нaсъ, и3 дадE њбручeніе д¦а въ сердцA н†ша.
23	23
Бога кличу в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа,	Ѓзъ же свидётелz бGа призывaю на мою2 дyшу, ћкw щадS вaсъ, ктомY не пріид0хъ въ корjнfъ,
24	24
не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.	не ћкw њбладaемъ вёрою вaшею, но (ћкw) споспBшницы є3смы2 вaшей рaдости: вёрою бо стоитE.
Глава 2	Главa в7

1	1
Отже, я вирішив сам у собі не приходити до вас знову у смутку.	Суди1хъ же въ себЁ сіE, не пaки ск0рбію къ вaмъ пріити2.
2	2
Бо коли я засмучую вас, то хто звеселить мене, як не той, хто засмучений мною?	Ѓще бо ѓзъ ск0рбь творю2 вaмъ, то2 кто2 є4сть веселszй мS, т0чію пріeмлzй ск0рбь t менє2;
3	3
Те саме я і писав до вас, щоб, прийшовши, не мати смутку від тих, за яких мені належало радіти, бо за всіх вас певний, що моя радість є радість і для всіх вас.	И# писaхъ вaмъ сіE и4стое, да не пришeдъ ск0рбь на ск0рбь пріимY, њ ни1хже подобaше ми2 рaдоватисz, надёzсz на вс‰ вы2, ћкw (За? Rо7№.) моS рaдость всёхъ вaсъ є4сть.
4	4
Від великої скорботи і туги серця я писав вам з великими сльозами не для того, щоб засмутити вас, але щоб ви пізнали мою надмірну любов до вас.	T печaли бо мн0гіz и3 туги2 сeрдца написaхъ вaмъ мн0гими слезaми, не ћкw да њскорби1тесz, но люб0вь да познaете, ю4же и4мамъ и3з8oби1лнw къ вaмъ.
5	5
Коли ж хто засмутив, то не мене засмутив, а почасти, — щоб не сказати багато, — і всіх вас.	Ѓще ли кто2 њскорби1лъ (менE), не менE њскорби2, но t чaсти, да не њтzгчY, всёхъ вaсъ.
6	6
Для такого досить цього покарання від багатьох,	Дов0лно (бо) таков0му запрещeніе сіE, є4же t мн0гихъ:
7	7
тож вам краще вже простити його і втішити, щоб його не поглинула надмірна печаль.	тёмже сопроти1вное пaче вы2 да дaруете и3 ўтёшите, да не кaкw мн0гою ск0рбію пожeртъ бyдетъ таковhй:
8	8
І тому прошу вас: виявіть до нього любов.	тёмже молю2 вы2, ўтверди1те къ немY люб0вь.
9	9
Бо я для того і писав, щоб дізнатися на досвіді, чи в усьому ви слухняні.	На сіe бо и3 писaхъ, да разумёю и3скyсство вaше, ѓще во всeмъ послушли1ви є3стE.
10	10
А кого ви в чому прощаєте, того і я; бо і я, коли простив кого в чому, простив для вас від лиця Христового,	Е#мyже ѓще что2 дaруете, и3 ѓзъ: и4бо ѓзъ ѓще что2 даровaхъ, є3мyже даровaхъ, вaсъ рaди, њ лицы2 ї}съ хrт0вэ,
11	11
щоб не заподіяв шкоди нам сатана, бо нам відомі його наміри.	да не њби1дими бyдемъ t сатаны2: не не разумэвaемъ бо ўмышлeній є3гw2.
12	12
Прийшовши до Троади благовістити про Христа, хоч Господь і відчинив мені двері,	Пришeдъ же въ трwaду во бlговёстіе хrт0во, и3 двeри tвeрзенэ ми2 бhвшей њ гDэ,
13	13
я не мав спокою духові моєму, бо не знайшов там брата мого Тита; але‚ попрощавшись із ними, я пішов до Македонії.	не и3мёхъ пок0z дyху моемY, не њбрётшу ми2 тjта брaта моегw2: но tрeксz и5мъ [цэловaвъ и5хъ], и3зыд0хъ въ макед0нію.
14	14
Але дяка Богові, Який завжди дає нам торжествувати у Христі і пахощі пізнання про Себе розповсюджує через нас у всякому місці.	(За? Rо7в7.) БGу же бlгодарeніе, всегдA побэди1тєли нaсъ творsщему њ хrтЁ ї}сэ и3 воню2 рaзума є3гw2 kвлsющу нaми во всsцэмъ мёстэ.
15	15
Бо ми Христові пахощі Богові в тих, що спасаються‚ і в тих‚ що гинуть.	Ћкw хrт0во бlгоухaніе є3смы2 бGови въ спасaемыхъ и3 въ погибaющихъ.
16	16
Для одних запах смертоносний на смерть, а для інших запах животворчий на життя. І хто здатний до цього?	W$вэмъ ќбw в0нz смeртнаz въ смeрть, w4вэмъ же в0нz жив0тнаz въ жив0тъ. И# къ си6мъ кто2 дов0ленъ;
17	17
Бо ми не спотворюємо слова Божого, як багато хто, але проповідуємо щиро, як від Бога, перед Богом, у Христі.	Нёсмы бо, ћкоже мн0зи, нечи1стw проповёдающіи сл0во б9іе, но ћкw t чтcоты2, но ћкw t бGа, пред8 бGомъ, во хrтЁ глаг0лемъ.
Глава 3	Главa G

1	1
Hевже нам знову знайомитися з вами! Hевже потрібні для нас, як для деяких, схвальні послання до вас або від вас?	Зачинaемъ ли пaки нaсъ самёхъ и3звэщавaти вaмъ; И#ли2 трeбуемъ, ћкоже нёцыи, и3звэщавaтелныхъ послaній къ вaмъ, и3ли2 t вaсъ и3звэсти1телныхъ;
2	2
Ви — наше послання, написане у серцях наших, яке пізнають і читають усі люди;	Послaніе (бо) нaше вы2 є3стE, напи1саное въ сердцaхъ нaшихъ, знaемое и3 прочитaемое t всёхъ человBкъ:
3	3
ви показуєте собою, що ви — послання Христове, через служіння наше, написане не чорнилом, але Духом Бога Живого, не на кам’яних скрижалях, але на плотських скрижалях серця.	kвлsеми, ћкw є3стE послaніе хrт0во слyженое нaми, напи1сано не черни1ломъ, но д¦омъ бGа жи1ва, не на скрижaлехъ кaменныхъ, но на скрижaлехъ сeрдца пл0тzныхъ.
4	4
Таку впевненість ми маємо в Бозі через Христа.	(За? Rо7G.) Надёzніе же таково2 и4мамы хrт0мъ къ бGу,
5	5
Hе тому, що ми самі здатні були помислити щось від себе, ніби від себе, але здібність наша від Бога.	не ћкw дов0лни є3смы2 t себє2 помhслити что2, ћкw t себє2, но дов0лство нaше t бGа:
6	6
Він дав нам здібність бути служителями Hового Завіту, не букви, але духу, тому що буква вбиває, а дух животворить.	и4же и3 ўдов0ли нaсъ служи1тели бhти н0ву завёту, не пи1смени, но дyху: писмs бо ўбивaетъ, ґ дyхъ животвори1тъ.
7	7
Якщо ж служіння смерти‚ накреслене буквами на каменях, було таке славне, що сини Ізраїлеві не могли дивитися на обличчя Мойсеєве внаслідок минущої слави обличчя його, —	Ѓще ли служeніе смeрти писмены2, њбразовaно въ кaменехъ, бhсть въ слaву, ћкw не мощи2 взирaти сынHмъ ї}лєвымъ на лицE мwmсeово, слaвы рaди лицA є3гw2 престаю1щіz:
8	8
то чи не значно славнішим має бути служіння духа?	кaкw не мн0жае пaче служeніе дyха бyдетъ въ слaвэ;
9	9
Бо коли служіння осуду — славне, то тим більше рясніє славою служіння виправдання.	Ѓще бо служeніе њсуждeніz, слaва, мн0гw пaче и3збhточествуетъ служeніе прaвды въ слaвэ.
10	10
Та прославлене навіть не є славним із цього боку, з причини слави наступного‚ яка переважає.	И$бо не прослaвисz прослaвленное въ чaсти сeй, за превосходsщую слaву.
11	11
Бо, якщо славне те‚ що минає, тим славніше те‚ що триває.	Ѓще бо престаю1щее, слaвою: мн0гw пaче пребывaющее, въ слaвэ.
12	12
Маючи таку надію, ми діємо з великим дерзновенням,	(За? Rо7д7.) И#мyще u5бо таково2 ўповaніе, мн0гимъ дерзновeніемъ дёйствуемъ,
13	13
а не так, як Мойсей, який клав покривало на обличчя своє, щоб сини Ізраїлеві не дивилися на кінець того‚ що минає.	и3 не ћкоже мwmсeй полагaше покрывaло на лицы2 своeмъ, за є4же не мощи2 взирaти сынHмъ ї}лєвымъ на конeцъ престаю1щагw.
14	14
Та їхній розум засліпився: бо те ж саме покривало донині лишається незнятим при читанні Старого Заповіту, бо воно знімається Христом.	Но њслэпи1шасz помышлє1ніz и4хъ: дaже бо до сегw2 днE т0жде покрывaло во чтeніи вeтхагw завёта пребывaетъ не tкровeно, занE њ хrтЁ престаeтъ.
15	15
Донині, коли вони читають Мойсея, покривало лежить на серці їхньому,	Но дaже до днeсь, внегдA чтeтсz мwmсeй, покрывaло на сeрдцэ и4хъ лежи1тъ:
16	16
але коли навертаються до Господа, тоді це покривало знімається.	внегдa же њбратsтсz ко гDу, взимaетсz покрывaло.
17	17
Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода.	ГDь же д¦ъ є4сть: ґ и3дёже д¦ъ гDень, тY своб0да.
18	18
А ми всi‚ відкритим обличчям, як у дзеркалі, дивлячись на славу Господню, перетворюємося на той же образ від слави у славу, як від Господнього Духа.	Мh же вси2 tкровeннымъ лицeмъ слaву гDню взирaюще, въ т0йже w4бразъ преwбразyемсz t слaвы въ слaву, ћкоже t гDнz д¦а.
Глава 4	Главa д7

1	1
Тому, маючи з милости Божої таке служіння, ми не сумуємо,	(За? Rо7е7.) Сегw2 рaди и3мyще служeніе сіE, ћкоже поми1ловани бhхомъ, не стужaемъ си2:
2	2
але, відкинувши приховані ганебні вчинки, не вдаючись до хитрості та не перекручуючи слова Божого, а відкриваючи істину, доручаємо себе совісті кожної людини перед Богом.	но tрек0хомсz тaйныхъ срaма, не въ лукaвствіи ходsще, ни льстsще словесE б9іz, но kвлeніемъ и4стины представлsюще себE ко всsцэй с0вэсти человёчестэй, пред8 бGомъ.
3	3
Якщо ж і закрите благовістування наше, то закрите для тих, що гинуть.	Ѓще ли же є4сть покровeно бlговэствовaніе нaше, въ ги1бнущихъ є4сть покровeно,
4	4
Для невіруючих, у яких бог віку цього засліпив розум, щоб для них не засяяло світло благовістя про славу Христа, Який є образ Бога невидимого.	въ ни1хже б0гъ вёка сегw2 њслэпи2 рaзумы невёрныхъ, во є4же не возсіsти и5мъ свёту бlговэствовaніz слaвы хrт0вы, и4же є4сть w4бразъ бGа неви1димагw.
5	5
Бо ми не себе проповідуємо, але Христа Ісуса, Господа, а ми — раби ваші заради Ісуса,	Не себe бо проповёдаемъ, но хrтA ї}са гDа: себe же самёхъ рабHвъ вaмъ ї}са (гDа) рaди:
6	6
тому що Бог, Який звелів, щоб із темряви засяяло світло, осяяв наші серця, щоб просвітити нас пізнанням слави Божої в особі Ісуса Христа.	(За? Rо7ѕ7.) ћкw бGъ рекjй и3з8 тмы2 свёту возсіsти, и4же возсіS въ сердцaхъ нaшихъ, къ просвэщeнію рaзума слaвы б9іz њ лицы2 ї}съ хrт0вэ.
7	7
Але скарб цей ми носимо в глиняних сосудах, щоб велич сили була Божою, а не нашою.	И$мамы же сокр0вище сіE въ скудeльныхъ сосyдэхъ, да премн0жество си1лы бyдетъ б9іz, ґ не t нaсъ:
8	8
Hас звідусіль тиснуть, але ми не стисненi; ми в безвихідних обставинах, але не втрачаємо надії;	во всeмъ скорбsще, но не стужaюще си2: нечaеми, но не tчаzвaеми:
9	9
нас гонять, але ми не покинутi; повалені, але не погублені.	гони1ми, но не њставлsеми: низлагaеми, но не погибaюще:
10	10
Завжди мертвість Господа Ісуса носимо в тілі, щоб і життя Ісусове відкрилося в тілі нашому.	всегдA мeртвость гDа ї}са въ тёлэ носsще, да и3 жив0тъ ї}совъ въ тёлэ нaшемъ kви1тсz.
11	11
Бо ми живі безперестанно віддаємося на смерть заради Ісуса, щоб і життя Ісусове відкрилося у смертній плоті нашій,	Пrнw бо мы2 живjи въ смeрть предаeмсz ї}са рaди, да и3 жив0тъ ї}совъ kви1тсz въ мeртвеннэй пл0ти нaшей:
12	12
тому-то смерть діє в нас, а життя у вас.	тёмже смeрть ќбw въ нaсъ дёйствуетъ, ґ жив0тъ въ вaсъ.
13	13
Але, маючи той же дух віри, як написано: «Я вірував і тому говорив», — і ми віруємо, тому й говоримо,	(За? Rо7з7.) И#мyще же т0йже д¦ъ вёры, по пи1санному: вёровахъ, тёмже возглаг0лахъ: и3 мы2 вёруемъ, тёмже и3 глаг0лемъ,
14	14
знаючи, що Той, Хто воскресив Господа Ісуса, воскресить через Ісуса і нас і поставить перед Собою з вами.	вёдzще, ћкw воздви1гій гDа ї}са, и3 нaсъ со ї}сомъ воздви1гнетъ, и3 предпостaвитъ съ вaми.
15	15
Бо все для вас, щоб благодать‚ примножившись‚ тим більшу викликала в багатьох вдячність на славу Божу.	Вс‰ бо вaсъ рaди, да блгdть ўмн0жившаzсz, мн0жайшими благодарє1ніи и3збhточествитъ въ слaву б9ію.
16	16
Тому ми не сумуємо; але якщо зовнішній наш чоловік і тліє, то внутрішній день у день оновлюється.	Тёмже не стужaемъ си2: но ѓще и3 внёшній нaшъ человёкъ тлёетъ, nбaче внyтренній њбновлsетсz по вс‰ дни6.
17	17
Бо короткочасне легке страждання наше викликає безмірну вічну славу,	Е$же бо нн7э лeгкое печaли нaшеz, по преумножeнію въ преспёzніе тzготY вёчныz слaвы содёловаетъ нaмъ,
18	18
коли ми дивимось не на видиме, але на невидиме: бо видиме — дочасне, а невидиме — вічне.	не смотрsющымъ нaмъ ви1димыхъ, но неви1димыхъ: ви6димаz бо врeмєнна, неви6димаz же вBчна.
Глава 5	Главa є7

1	1
Бо знаємо, що‚ коли земний наш дім, ця хатина, розвалиться, ми маємо від Бога житло на небесах, дім нерукотворний, вічний.	(За? Rо7}.) Вёмы бо, ћкw ѓще земнaz нaша хрaмина тёла разори1тсz, создaніе t бGа и4мамы, хрaмину нерукотворeну, вёчну на нб7сёхъ.
2	2
Від того ми і зітхаємо, бажаючи облачитися в небесне наше житло;	И$бо њ сeмъ воздыхaемъ, въ жили1ще нaше нбcное њблещи1сz желaюще:
3	3
тільки б нам і вдягненим не виявитися нагими.	ѓще т0чію и3 њблeкшесz, не нaзи њбрsщемсz.
4	4
Бо ми, знаходячись у цій хатині, зітхаємо під тягарем, бо не хочемо роздягнутися, але вдягнутися, щоб смертне поглинуте було життям.	И$бо сyщіи въ тёлэ сeмъ воздыхaемъ њтzгчaеми, понeже не х0щемъ совлещи1сz, но поwблещи1сz, да пожeрто бyдетъ мeртвенное живот0мъ.
5	5
Hа це саме і створив нас Бог і дав нам запоруку Духа.	Сотвори1вый же нaсъ въ сіE и4стое бGъ, и4же и3 дадE нaмъ њбручeніе д¦а.
6	6
Отже, ми завжди маємо сміливість: і, як знаємо, що, поки живемо в тілі, ми відсторонені від Господа, —	Дерзaюще u5бо всегдA и3 вёдzще, ћкw живyще въ тёлэ tх0димъ t гDа:
7	7
бо ми ходимо вірою, а не видінням, —	вёрою бо х0димъ, ґ не видёніемъ:
8	8
сміливість же маємо і бажаємо краще вийти з тіла і оселитися в Господа.	дерзaемъ же и3 благоволи1мъ пaче tити2 t тёла и3 вни1ти ко гDу:
9	9
І тому ревно стараємось, чи то входячи, чи виходячи, бути Йому угодними;	тёмже и3 тщи1мсz, ѓще входsще, ѓще tходsще, бlгоуг0дни є3мY бhти:
10	10
бо всім нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згідно з тим‚ що він робив, живучи в тілі, добре або лихе.	(За? Rо7f7.) всBмъ бо kви1тисz нaмъ подобaетъ пред8 суди1щемъ хrт0вымъ, да пріи1метъ кjйждо, ±же съ тёломъ содёла, и3ли2 бл†га, и3ли2 ѕл†.
11	11
Отже, знаючи страх Господній, ми наставляємо людей, Богові ж ми відкритi; маю надію, що відкриті і вашій совісті.	Вёдуще u5бо стрaхъ гDень, человёки ўвэщавaемъ, бGови же kвлeни є3смы2: ўповaемъ же, ћкw и3 въ с0вэстехъ вaшихъ kвлeни є3смы2.
12	12
Hе знову представляємо себе вам, але даємо вам привід хвалитись нами, щоб ви мали що сказати тим, котрі хваляться обличчям, а не серцем.	Не пaки бо себE хвaлимъ пред8 вaми, но винY даeмъ вaмъ похвалeнію њ нaсъ, да и4мате къ хвалsщымсz въ лицы2, ґ не въ сeрдцы.
13	13
Якщо ми втрачаємо самовладання, то для Бога; коли ж скромні, то для вас.	Ѓще бо и3зуми1хомсz, бGови: ѓще ли цэломyдрствуемъ, вaмъ.
14	14
Бо любов Христова обіймає нас, що міркуємо так: якщо один помер за всіх, то всі померли.	И$бо любы2 б9іz њбдержи1тъ нaсъ сyждшихъ сіE: ћкw ѓще є3ди1нъ за всёхъ ќмре, то2 ќбw вси2 ўмр0ша.
15	15
А Христос помер за всіх, щоб ті‚ хто живе‚ вже не для себе жили, але для померлого за них і воскреслого.	(За? Rп7.) Хrт0съ же за всёхъ ќмре, да живyщіи не ктомY себЁ живyтъ, но ўмeршему за ни1хъ и3 воскrшему.
16	16
Тому ми віднині нікого не знаємо за плоттю; а коли й знали Христа за плоттю, то тепер уже не знаємо.	Тёмже и3 мы2 tнн7э ни є3ди1нагw вёмы по пл0ти: ѓще же и3 разумёхомъ по пл0ти хrтA, но нн7э ктомY не разумёемъ.
17	17
Отже, хто в Христі, той нове створіння; давнє минуло, тепер усе нове.	Тёмже ѓще кто2 во хrтЁ, новA твaрь: дрє1внzz мимоид0ша, сE бhша вс‰ нwвA:
18	18
Усе ж від Бога, Який Ісусом Христом примирив нас із Собою і дав нам служіння примирення,	всsчєскаz же t бGа, примири1вшагw нaсъ себЁ ї}съ хrт0мъ и3 дaвшагw нaмъ служeніе примирeніz:
19	19
бо в Христі Ісусі Бог примирив із Собою світ, не ставлячи в провину людям злочинів їхніх, і дав нам слово примирення.	занE бGъ бЁ во хrтЁ мjръ примирsz себЁ, не вмэнsz и5мъ согрэшeній и4хъ и3 положи1въ въ нaсъ сл0во примирeніz.
20	20
Отже, ми — посланці від імені Христового і мовби сам Бог умовляє через нас; від імені Христового просимо: примиріться з Богом.	По хrтЁ u5бо м0лимъ [пос0лствуемъ], ћкw бGу молsщу нaми, м0лимъ по хrтЁ: примири1тесz съ бGомъ.
21	21
Бо Того, Хто не знав гріха, Він зробив жертвою за гріх, щоб ми в Hьому стали праведними перед Богом.	Не вёдэвшаго бо грэхA по нaсъ грёхъ сотвори2, да мы2 бyдемъ прaвда б9іz њ нeмъ.
Глава 6	Главa ѕ7

1	1
Ми ж, як співпрацівники, благаємо вас, щоб благодать Божу ви прийняли не марно.	(За? Rп7№.) Споспёшествующе же и3 м0лимъ, не вотщE блгdть б9ію пріsти вaмъ.
2	2
Бо сказано: «У сприятливий час Я почув тебе і в день спасіння допоміг тобi». Ось тепер час сприятливий, ось тепер день спасіння.	Гlетъ бо: во врeмz пріsтно послyшахъ тебє2, и3 въ дeнь спcніz помог0хъ ти2. СE нн7э врeмz бlгопріsтно, сE нн7э дeнь спcніz.
3	3
Ми нікому ні в чому не чинимо перешкоди, щоб служіння було бездоганним,	Ни є3ди1но ни въ чeмже даю1ще претыкaніе, да служeніе безпор0чно бyдетъ,
4	4
але в усьому показуємо себе як служителі Божі, у великому терпінні, в бідах і нестатках, у тіснотах,	но во всeмъ представлsюще себE ћкоже б9іz слуги6, въ терпёніи мн0зэ, въ ск0рбехъ, въ бэдaхъ, въ тэснотaхъ,
5	5
у ранах, у в’язницях, у вигнаннях, у трудах, у неспанні, в постах,	въ рaнахъ, въ темни1цахъ, въ нестроeніихъ, въ трудёхъ, во бдёніихъ, въ пощeніихъ,
6	6
у очищенні, у розумі, у довготерпінні, в доброті, в Дусі Святому, в нелицемірній любові,	во њчищeніи, въ рaзумэ, въ долготерпёніи, въ бlгости, въ д©э с™э, въ любви2 нелицемёрнэ,
7	7
у слові істини, у силі Божій зі зброєю правди в правій і в лівій руці,	въ словеси2 и4стины, въ си1лэ б9іей, nр{жіи прaвды деснhми и3 шyими,
8	8
у славі і безчесті, у ганьбі і похвалах: як обманщики, але ми правдивi;	слaвою и3 безчeстіемъ, гаждeніемъ и3 благохвалeніемъ: ћкw лестцы2, и3 и4стинни:
9	9
як незнані, але пізнані; як ті‚ що помирають, але ось ми живi; як карані, та не вбиті;	ћкw незнaеми, и3 познавaеми: ћкw ўмирaюще, и3 сE жи1ви є3смы2: ћкw наказyеми, ґ не ўмерщвлsеми:
10	10
як сумні, але завжди радіємо; як бідні, але багатьох збагачуємо; як ті‚ що нічого не мають, але всім володіємо.	ћкw скорбsще, пrнw же рaдующесz: ћкw ни6щи, ґ мнHги богатsще: ћкw ничт0же и3мyще, ґ вс‰ содержaще.
11	11
Уста наші відкрилися до вас, коринф’яни, серце наше розширене.	(За? Rп7в7.) ЎстA н†ша tверз0шасz къ вaмъ, корjнfzне, сeрдце нaше распространи1сz.
12	12
Вам не тісно в нас, але в серцях ваших тісно.	Не тёснw вмэщaетесz въ нaсъ, ўтэснsетесz же во ўтр0бахъ вaшихъ.
13	13
Такою ж відплатою‚ — кажу як дітям, — будьте розширені і ви.	Т0жде же возмeздіе, ћкоже чaдwмъ глаг0лю, распространи1тесz и3 вы2.
14	14
Hе схиляйтеся під чуже ярмо з невірними, бо яке спілкування праведности з беззаконням? Що спільного у світла з темрявою?	Не бывaйте (ўд0бь) прел0жни ко и3н0му kрмY, ћкоже невёрніи [не бывaйте прел0жни ко и3н0му kрмY невёрныхъ]. К0е бо причaстіе прaвдэ къ беззак0нію; И#ли2 к0е nбщeніе свёту ко тмЁ;
15	15
Яка згода між Христом і Веліаром? Або яка співучасть вірного з невірним?	К0е же соглaсіе хrт0ви съ веліaромъ; И#ли2 кaz чaсть вёрну съ невёрнымъ;
16	16
Яка сумісність храму Божого з ідолами? Бо ви — храм Бога Живого, як сказав Бог: «Оселюся в них‚ і ходитиму в них‚ і буду їхнім Богом, і вони будуть Моїм народом.	И#ли2 к0е сложeніе цRкви б9іей со јдwлы; (За?.) Вh бо є3стE цRкви бGа жи1ва, ћкоже речE бGъ: ћкw вселю1сz въ ни1хъ и3 похождY, и3 бyду и5мъ бGъ, и3 тjи бyдутъ мнЁ лю1діе.
17	17
І тому вийдіть із середовища їхнього і відлучіться, — говорить Господь, — і не доторкайтесь до нечистого, і Я прийму вас.	Тёмже и3зыди1те t среды2 и4хъ и3 tлучи1тесz, гlетъ гDь, и3 нечистотЁ не прикасaйтесz, и3 ѓзъ пріимY вы2:
18	18
І буду вам Отцем, і ви будете Моїми синами і дочками,» — говорить Господь Вседержитель.	и3 бyду вaмъ во nц7A, и3 вы2 бyдете мнЁ въ сhны и3 дщє1ри, гlетъ гDь вседержи1тель.
Глава 7	Главa з7

1	1
Отже, улюблені, маючи такі обітниці, очистьмо себе від усякої скверни плоті і духу, творячи святиню в страхові Божому.	СицєвA u5бо и3мyще њбэтwвaніz, q, возлю1бленніи, (За? Rп7G.) њчи1стимъ себE t всsкіz сквeрны пл0ти и3 дyха, творsще с™hню въ стрaсэ б9іи.
2	2
Дайте нам місце. Ми нікого не скривдили, нікому не зашкодили, ні від кого не шукали користи.	Вмэсти1те ны2: ни є3ди1наго њби1дэхомъ, ни є3ди1наго и3стли1хомъ, ни є3ди1наго лихои1мствовахомъ.
3	3
Hе на осуд кажу: бо я раніше казав, що ви в серцях наших, так щоб разом і вмерти, і жити.	Не на њсуждeніе глаг0лю: прeжде бо рёхъ, ћкw въ сердцaхъ нaшихъ є3стE, во є4же ўмрeти съ вaми и3 сожи1ти.
4	4
Я дуже надіюся на вас, багато хвалюся вами; я повен утіхи, маю радість велику, при всій скорботі нашій.	Мн0го ми2 дерзновeніе къ вaмъ, мн0га ми2 похвалA њ вaсъ: и3сп0лнихсz ўтёхи, преизбhточествую рaдостію њ всsцэй печaли нaшей.
5	5
Бо, коли прийшли ми до Македонії, тіло наше не мало ніякого спокою, але ми пригнічені були звідусіль: назовні — боротьба, всередині — страхи.	И$бо пришeдшымъ нaмъ въ макед0нію, ни є3ди1нагw и3мЁ пок0z пл0ть нaша, но во всeмъ скорбsще: внэyду бр†ни, внутрьyду бо‰зни.
6	6
Але Бог, Який утішає смиренних, утішив нас прибуттям Тита,	Но ўтэшazй смирє1нныz, ўтёши нaсъ бGъ пришeствіемъ тjтовымъ,
7	7
і не тільки прибуттям його, але й утіхою, якою він утішався за вас, розповідаючи нам про вашу старанність, про ваш плач, про вашу прихильність до мене, так що я зрадів ще більше.	не т0кмw же пришeствіемъ є3гw2, но и3 ўтэшeніемъ, и4мже ўтёшисz њ вaсъ, повёдаz нaмъ вaше желaніе, вaше рыдaніе, вaшу рeвность по мнЁ, ћкw ми2 пaче возрaдоватисz.
8	8
Отже, якщо я засмутив вас посланням, не каюся, хоч і каявся був, бо бачу, що послання те засмутило вас, але на деякий час.	Ћкw ѓще и3 њскорби1хъ вaсъ послaніемъ, не раскaюсz, ѓще и3 раскazлъ бhхъ сS: ви1жду бо2, ћкw послaніе џно, ѓще и3 къ часY, њскорби2 вaсъ.
9	9
Тепер я радію не тому, що ви засумували, але що ви засумували до покаяння; бо сумували заради Бога, так що ніскільки не зазнали від нас шкоди.	Нн7э рaдуюсz, не ћкw ск0рбни бhсте, но ћкw њскорби1стесz въ покаsніе: њскорбёсте бо2 по бз7э, дA ни въ чeмже њтщетитeсz t нaсъ.
10	10
Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть.	(За? Rп7д7.) Печaль бо2, ћже по бз7э, покаsніе нераскazнно во спcніе содёловаетъ, ґ (сегw2) мjра печaль смeрть содёловаетъ.
11	11
Бо те саме, що ви засмутилися заради Бога, глядіть, яку спричинило у вас старанність, яке виправдання, яке обурення на винного, який страх, яке бажання, яку ревність, яку відплату! У всьому ви показали себе чистими у цій справі.	Сe бо сіE сaмое, є4же по бз7э њскорби1тисz вaмъ, коли1ко содёла въ вaсъ тщaніе; но tвётъ; но негодовaніе, но стрaхъ, но вожделёніе, но рeвность, но tмщeніе; Во всeмъ предстaвисте себE чи6сты бhти въ вeщи.
12	12
Отже, якщо я писав до вас, то не заради того‚ хто образив‚ і не заради ображеного, але щоб вам відкрилося піклування наше про вас перед Богом.	Ѓще бо и3 писaхъ вaмъ, не њби1дэвшагw рaди, нижE њби1димагw рaди, но за є4же kви1тисz въ вaсъ тщaнію нaшему, є4же њ вaсъ пред8 бGомъ.
13	13
Тому ми втішились утіхою вашою, і ще більше зраділи радістю Тита, що ви всі заспокоїли дух його.	Сегw2 рaди ўтёшихомсz њ ўтэшeніи вaшемъ: ли1шше же пaче возрaдовахомсz њ рaдости тjтовэ, ћкw пок0исz дyхъ є3гw2 t всёхъ вaсъ:
14	14
Отже, я не осоромився, коли чим-небудь про вас похвалився перед ним, але як вам ми говорили всю істину, так і перед Титом похвала наша виявилася правдивою.	ћкw ѓще что2 є3мY њ вaсъ похвали1хсz, не посрами1хсz: но ћкw вс‰ вои1стинну глаг0лахомъ вaмъ, тaкw и3 похвалeніе нaше, є4же къ тjту, и4стинно бhсть:
15	15
І серце його дуже прихильне до вас, при спомині про послух усіх вас, як ви прийняли його зі страхом і трепетом.	и3 ўтр0ба є3гw2 и4злиха къ вaмъ є4сть, воспоминaющагw всёхъ вaсъ послушaніе, ћкw со стрaхомъ и3 трeпетомъ пріsсте є3го2.
16	16
Отже, радію, що в усьому можу покластися на вас.	Рaдуюсz u5бо, ћкw во всeмъ дерзaю въ вaсъ.
Глава 8	Главa }

1	1
Сповіщаємо вам, браття, про благодать Божу, дану Церквам Македонським,	(За? Rп7е7.) Сказyемъ же вaмъ, брaтіе, блгdть б9ію, дaнную въ цRквахъ макед0нскихъ:
2	2
бо вони серед великого випробування скорботами дуже багаті на радість; і глибока вбогість їхня дуже багата на щедрість їхню.	ћкw во мн0зэмъ и3скушeніи скорбeй и3збhтокъ рaдости и4хъ, и3 ћже во глубинЁ нищетA и4хъ и3збhточествова въ богaтство простоты2 и4хъ:
3	3
Бо вони доброзичливі по силах і над сили — я свідок;	ћкw по си1лэ и4хъ, свидётелствую, и3 пaче си1лы доброх0тни,
4	4
вони дуже переконливо просили нас прийняти дар і участь їхню в служінні святим;	со мн0гимъ молeніемъ молsще нaсъ, благодaть и3 nбщeніе служeніz, є4же ко с™ы6мъ, пріsти нaмъ:
5	5
і не тільки те, чого ми сподівалися, але вони віддали самих себе, по-перше, Господеві, потім і нам з волі Божої;	и3 не ћкоже надёzхомсz, но себE вдaша пeрвэе гDеви, и3 нaмъ в0лею б9іею:
6	6
тому ми просили Тита, щоб він, як почав, так і закінчив у вас і це добре діло.	во є4же ўмоли1ти нaмъ тjта, да ћкоже прeжде начaтъ, тaкожде и3 скончaетъ въ вaсъ и3 бlгодaть сію2.
7	7
А оскільки ви багаті всім: вірою‚ і словом, і пізнанням, і всіляким старанням, і любов’ю вашою до нас, — так багатійте і цією чеснотою.	(За? Rп7ѕ7.) Но ћкоже во всeмъ и3збhточествуете, вёрою и3 сл0вомъ, и3 рaзумомъ, и3 всsцэмъ тщaніемъ, и3 люб0вію, ћже t вaсъ къ нaмъ, да и3 въ сeй бlгодaти и3збhточествуете.
8	8
Кажу це не як повеління, але старанністю інших випробовую щирість і вашої любови.	Не по повелёнію глаг0лю, но за и3нhхъ тщaніе и3 вaшеz любвE и4стинное и3скушaz.
9	9
Адже ви знаєте благодать Господа нашого Ісуса Христа, що Він, будучи багатим, став убогим заради вас, щоб ви збагатилися Його убогістю.	Вёсте бо блгdть гDа нaшегw ї}са хrтA, ћкw вaсъ рaди њбнищA богaтъ сhй, да вы2 нищет0ю є3гw2 њбогатитeсz.
10	10
Я даю на це пораду: бо це корисно вам, які не тільки почали робити це, але бажали того ще з минулого року.	И# совётъ даю2 њ сeмъ: сe бо вaмъ є4сть на п0льзу, и5же не т0чію, є4же твори1ти, но и3 є4же хотёти, прeжде начaсте t прешeдшагw лёта.
11	11
Зробіть же тепер саме діло, щоб чого ревно бажали, те й виконано було по змозі.	Нн7э же и3 сіE твори1ти скончaйте, да ћкоже бhсть ўсeрдіе хотёти, тaкw бyдетъ и3 и3сп0лнити t (сегw2,) є4же и4мате.
12	12
Бо коли є старанність, то вона приймається зважаючи на те, хто що має, а не на те, чого не має.	Ѓще бо ўсeрдіе предлежи1тъ, по є3ли1ку ѓще кто2 и4мать, благопріsтенъ є4сть, ґ не по є3ли1ку не и4мать.
13	13
Hе треба, щоб іншим було полегшення, а вам тягар, але щоб була рівномірність.	Не бо2 да и3ны6мъ ќбw tрaда, вaмъ же ск0рбь: но по и3зравнeнію.
14	14
Hині ваш надлишок на доповнення їхньої нестачі, а потім їхній надлишок на доповнення вашої нестачі, щоб була рівність,	Въ нн7эшнее врeмz вaше и3збhточествіе во џнэхъ лишeніе, да и3 џнэхъ и3збhтокъ бyдетъ въ вaше лишeніе, ћкw да бyдетъ рaвенство,
15	15
як написано: «Хто зібрав багато, не мав зайвого; і хто мало, не мав нестачi».	ћкоже є4сть пи1сано: и4же мн0гое, не преумн0жилъ є4сть: и3 и4же мaлое, не ўмaлилъ [не преизбhточествова, и4же мн0гw: и3 и4же мaлw, не мнёе пріsтъ].
16	16
Дяка Богові, Який вклав у серце Титове таку старанність до вас.	(За? Rп7з7.) Бlгодарeніе же бGови, дaвшему т0жде тщaніе њ вaсъ въ сeрдце тjтово:
17	17
Бо, хоча я й просив його, а втім, він, будучи дуже старанним, пішов до вас добровільно.	ћкw молeніе ќбw пріsтъ, тщали1вэйшій же сhй, своeю в0лею и3зhде къ вaмъ.
18	18
З ним послали ми також брата, якого по всіх церквах хвалять за благовістя,	Послaхомъ же съ ни1мъ (и3) брaта, є3гHже похвалA во є3ђліи по всBмъ цRквамъ:
19	19
і до того обраного церквами супроводжувати нас для цього добродіяння, якому ми служимо на славу Самого Господа і відповідно до вашого старання,	не т0чію же, но и3 њсщ7eнъ t цRквeй съ нaми ходи1ти, со бlгодaтію сeю, служи1мою нaми къ самогw2 гDа слaвэ и3 ўсeрдію вaшему:
20	20
оберігаючись, щоб не зазнати від кого нарікання при такій великій кількості пожертв, доручуваних нашому служінню;	блюдyщесz тогw2, да не кто2 нaсъ поречeтъ во nби1ліи сeмъ служи1мэмъ нaми:
21	21
бо ми дбаємо про добре не тільки перед Господом, але й перед людьми.	промышлsюще дHбраz не т0кмw пред8 бGомъ, но и3 пред8 человBки.
22	22
Ми послали з ними і брата нашого, старанність якого випробували багато в чому, і він тепер іще старанніший з великої впевнености у вас.	Послaхомъ же съ ни1ми (и3) брaта нaшего, є3г0же и3скуси1хомъ во мн0гихъ мн0гащи встaнлива [мн0гажды тщaтелна] сyща, нн7э же ѕэлw2 встанли1вэйша [мн0жае тщaтелнэйша], надёzніемъ мн0гимъ на вaсъ.
23	23
Що ж стосується Тита, це мій товариш і співпрацівник у вас, а щодо братів наших, це — посланці церков, слава Христова.	Ѓще ли же њ тjтэ, џбщникъ мнЁ и3 къ вaмъ споспёшникъ: ѓще ли брaтіz н†ша, посл†нницы цRквeй, слaва хrт0ва.
24	24
Отже, перед лицем церков дайте їм доказ любови вашої й того, що ми справедливо хвалимося вами.	Показaніе u5бо любвE вaшеz и3 нaшегw хвалeніz њ вaсъ, къ ни6мъ покажи1те, и3 въ лицE цRквeй.
Глава 9	Главa f7

1	1
Для мене‚ втім‚ зайва річ писати вам про допомогу святим,	Њ слyжбэ бо, ћже ко с™ы6мъ, ли1шше ми2 є4сть писaти вaмъ,
2	2
бо я знаю щирість вашу і хвалюся вами перед македонянами, що Ахайя приготована ще з минулого року, і ревність ваша заохотила багатьох.	вёмъ бо ўсeрдіе вaше, и4мже њ вaсъ хвалю1сz макед0нzнwмъ, ћкw ґхaіа пригот0висz t мимошeдшагw лёта: и3 ћже t вaсъ рeвность раздражи2 мн0жайшихъ.
3	3
А братів послав я для того, щоб похвала моя про вас не виявилася марною в цьому випадку, але щоб ви, як я говорив, були приготовані	Послaхъ же брaтію, да не похвалeніе нaше, є4же њ вaсъ, и3спраздни1тсz въ чaсти сeй, но да, ћкоже глаг0лахъ, пригот0вани бyдете:
4	4
і щоб, коли прийдуть зі мною македоняни і знайдуть вас неготовими, не лишилися ми в в соромі, — не кажу «ви», — похвалившись з такою впевненістю.	да не кaкw, ѓще пріи1дутъ со мн0ю макед0нzне и3 њбрsщутъ вaсъ непригот0ванныхъ, постыди1мсz мы2, да не глаг0лемъ вы2, въ чaсти сeй похвалeніz.
5	5
Тому вважав я за потрібне упросити братів, щоб вони пішли наперед до вас і потурбувалися, щоб сповіщене вже благословення ваше було готове як благословення, а не як вимушений дар.	Потрeбно u5бо ўмhслихъ ўмоли1ти брaтію, да прeжде пріи1дутъ къ вaмъ и3 пред8угот0вzтъ прeжде возвэщeнное бlгословeніе вaше, сіE гот0во бhти тaкw, ћкоже бlгословeніе, ґ не ћкw лихои1мство.
6	6
При цьому скажу: хто сіє скупо, той скупо і пожне, а хто сіє щедро, той щедро і пожне.	(За? Rп7}.) Сe же глаг0лю: сёzй скyдостію, скyдостію и3 п0жнетъ: ґ сёzй њ бlгословeніи, њ бlгословeніи и3 п0жнетъ.
7	7
Кожен приділяй з ласки серця, не з гіркотою і не з примусом, бо хто дає доброзичливо, того любить Бог.	Кjйждо ћкоже и3зволeніе и4мать сeрдцемъ, не t ск0рби, ни t нyжды: доброх0тна бо дaтелz лю1битъ бGъ.
8	8
Бог же має силу збагатити вас усякою благодаттю, щоб ви, завжди і в усьому маючи всякий достаток, були багаті на всяке добре діло.	Си1ленъ же бGъ всsку блгdть и3з8oби1ловати въ вaсъ, да њ всeмъ всегдA всsко дов0лство и3мyще, и3збhточествуете во всsко дёло бlго,
9	9
Як написано: «Розсипав, роздав убогим, правда його перебуває повік».	ћкоже є4сть пи1сано: расточи2, дадE ўбHгимъ: прaвда є3гw2 пребывaетъ во вёкъ вёка.
10	10
Той же, Хто дає насіння сіячеві і хліб на поживу, дасть рясноту посіяному вами і примножить плоди правди вашої,	Даsй же сёмz сёющему и3 хлёбъ въ снёдь, да подaстъ и3 ўмн0житъ сёмz вaше, и3 да возрасти1тъ жи6та прaвды вaшеz,
11	11
так щоб ви були багаті на всяку щедрість, яка через нас створює подяку Богові.	да њ всeмъ богатsщесz во всsку простотY, ћже содэвaетъ нaми бlгодарeніе бGу.
12	12
Бо діло служіння цього не тільки доповнює потреби святих, але й викликає в багатьох великі подяки Боговi;	(За? Rп7f7.) Ћкw раб0та сегw2 служeніz не т0кмw є4сть и3сполнsющаz лишє1ніz с™hхъ, но и3 и3збhточествующаz мн0гими бlгодарeньми бGови:
13	13
бо, спостерігаючи досвід цього служіння, вони прославляють Бога за покірність сповідуваному вами Євангелію Христовому і за щире спілкування з ними та з усіма,	и3скушeніемъ служeніz сегw2 слaвzще бGа њ покорeніи и3сповёданіz вaшегw въ бlговэствовaніи хrт0вэ, и3 њ простотЁ соoбщeніz къ ни6мъ и3 ко всBмъ,
14	14
молячись за вас із прихильністю до вас за дуже щедру у вас благодать Божу.	и3 њ тёхъ моли1твэ њ вaсъ, возжелёющихъ вaсъ за премн0гую блгdть б9ію на вaсъ.
15	15
Дяка Богові за невимовний дар Його!	Бlгодарeніе же бGови њ неисповэди1мэмъ є3гw2 дaрэ.
Глава 10	Главa ‹

1	1
Я ж, Павло, який особисто між вами смиренний, а заочно проти вас сміливий, благаю вас лагідністю й покірністю Христовою.	Сaмъ же ѓзъ пavелъ молю1 вы кр0тостію и3 ти1хостію хrт0вою, и4же въ лицE ќбw смирeнъ въ вaсъ, не сhй же ў вaсъ дерзaю въ вaсъ.
2	2
Благаю, щоб мені і в день приходу мого не вдаватися до тієї рішучої сміливості, яку гадаю вжити проти деяких, що думають про нас, ніби ми чинимо за плоттю.	Молю1 же, да не присyщъ дерзaю надёzніемъ, и4мже помышлsю смёти на нBкіz непщyющыz нaсъ ћкw по пл0ти ходsщихъ.
3	3
Бо ми, будучи в плоті, не за плоттю воюємо.	Во пл0ти бо ходsще, не по пл0ти вои1нствуемъ:
4	4
Зброя нашого воювання не плотська, але сильна Богом на зруйнування твердинь: нею руйнуємо задуми	nр{жіz бо в0инства нaшегw не плотск†z, но си6льна бGомъ на разорeніе твeрдємъ: помышлє1ніz низлагaюще,
5	5
і всяке звеличування, що повстає проти пізнання Бога, і беремо в полон усякий помисел на послух Христу,	и3 всsко возношeніе взимaющеесz на рaзумъ б9ій, и3 плэнsюще всsкъ рaзумъ въ послушaніе хrт0во,
6	6
і готові покарати всілякий непослух, коли ваш послух здійсниться.	и3 въ гот0вости и3мyще tмсти1ти всsко преслушaніе, є3гдA и3сп0лнитсz вaше послушaніе.
7	7
Чи на обличчя ви дивитесь? Хто певний у собі, що він Христів, той сам по собі суди, що як він Христів, так і ми Христові.	Я%же ли пред8 лицeмъ, зритE; (За? R§.) Ѓще кто2 надёетсz себE хrт0ва бhти, да помышлsетъ пaки t себє2, занE, ћкоже џнъ хrт0въ, тaкожде и3 мы2 хrтHвы.
8	8
Бо коли б я і більше став хвалитися нашою владою, що Господь дав нам на будування, а не на руйнування ваше, то не осоромився б.	Ѓще бо и3 ли1шше что2 похвалю1сz њ влaсти нaшей, ю4же дадE нaмъ гDь въ создaніе, ґ не на разорeніе вaше, не постыжyсz.
9	9
Втім, нехай не здається, що я залякую вас посланнями.	(Но) да не kвлю1сz, ћкw страшS вaсъ послaньми.
10	10
Так як дехто говорить: послання його важкі і міцні, а особисто присутній — слабкий, і мова його незначна, —	Ћкw посл†ніz ќбw, речE, т‰жка и3 крBпка, ґ пришeствіе тёла нeмощно, и3 сл0во ўничижeнно:
11	11
такий нехай знає, що які ми на словах у посланнях заочно, такі самі і на ділі особисто.	сіE да помышлsетъ таковhй, ћкw ћцы же є3смы2 сл0вомъ послaній, tстоsще, таковjи и3 тY сyще є3смы2 дёломъ.
12	12
Бо ми не сміємо рівняти або прирівнювати себе до тих, які самі себе виставляють: вони міряють себе самими собою та порівнюють себе з собою нерозумно.	Не смёемъ бо суди1ти [присовокуплsти], и3ли2 приклaдовати себE и3ны6мъ хвaлzщымъ себE самёхъ: но сaми въ себЁ себE и3змэрsюще, и3 прилагaюще себE сами6мъ себЁ, не разумэвaютъ.
13	13
А ми не будемо хвалитися безмірно, але за мірилом, що призначив нам Бог, як таку міру, щоб досягти і до вас.	Мh же не въ безмBрнаz похвaлимсz, но по мёрэ прaвила, є3г0же раздэли2 нaмъ бGъ мёру, достизaти дaже и3 до вaсъ.
14	14
Бо ми не напружуємо себе, як ті, що не досягли до вас, тому що ми досягли і до вас благовістям Христовим.	Не ћкw бо не досsжуще до вaсъ, пaче простирaемъ себE, дaже бо и3 до вaсъ достиг0хомъ бlговёстіемъ хrт0вымъ:
15	15
Ми не без міри хвалимося, не чужими трудами, але надіємось, що разом із зростанням віри вашої ми звеличимося між вами надміру,	не въ безмBрнаz хвaлzщесz въ чужди1хъ трудёхъ, ўповaніе же и3мyще, растyщей вёрэ вaшей, въ вaсъ величaтисz по прaвилу нaшему и3з8oби1лнw,
16	16
так щоб проповідувати Євангеліє і далеко за вами, а не хвалитися готовим у чужому ділі.	во є4же и3 въ дaльшихъ вaсъ (странaхъ) благовэсти1ти, не чужи1мъ прaвиломъ въ гот0выхъ похвали1тисz.
17	17
«А хто хвалиться, нехай хвалиться в Господi».	Хвалsйсz же, њ гDэ да хвaлитсz:
18	18
Бо не той достойний, хто сам себе хвалить, але кого хвалить Господь.	не хвалsй бо себE сeй и3скyсенъ, но є3г0же бGъ восхвалsетъ.
Глава 11	Главa №i

1	1
О, коли б ви були трохи поблажливіші до мого безумства! Але ви і поблажливі до мене.	(За? R§№.) Q, да бhсте мaлw потерпёли безyмію моемY! Но и3 потерпи1те мS.
2	2
Бо я турбуюся про вас ревністю Божою; тому що я заручив вас єдиному мужу, щоб представити Христу вас чистою дівою.	Ревнyю бо по вaсъ б9іею рeвностію: њбручи1хъ бо вaсъ є3ди1ному мyжу дёву чи1сту предстaвити хrт0ви.
3	3
Але боюсь, щоб, як змій хитрістю обманув Єву, так і ваші уми щоб не пошкодились, ухилившись від простоти у Христі.	Бою1сz же, да не кaкw, ћкоже ѕмjй є4vу прельсти2 лукaвствомъ свои1мъ, тaкw и3стлёютъ (и3) рaзумы вaши t простоты2, ћже њ хrтЁ.
4	4
Бо якби хто, прийшовши, почав проповідувати іншого Ісуса, Якого ми не проповідували, або коли б ви одержали іншого Духа, Якого не одержали, або інше благовістя, якого не приймали, — то ви були б дуже поблажливі до цього.	Ѓще бо грzдhй и3нaго ї}са проповёдаетъ, є3гHже не проповёдахомъ, и3ли2 дyха и3нaго пріeмлете, є3гHже не пріsсте, и3ли2 благовэствовaніе и4но, є4же не пріsсте, д0брэ бhсте потерпёли.
5	5
Але я думаю, що я ні в чому не менший від великих апостолів:	(За? R§в7.) Непщyю бо ничи1мже лиши1тисz прeднихъ ґпcлъ:
6	6
хоч я і неук у слові, але не в пізнанні. Втім, ми у всьому цілком відомі вам.	ѓще бо и3 невёжда сл0вомъ, но не рaзумомъ: но вездЁ ћвльшесz њ всeмъ въ вaсъ [но2 во всeмъ kвлeнни є3смы2 во всёхъ къ вaмъ].
7	7
Чи згрішив я тим, що принижував себе, щоб піднести вас; бо безвідплатно проповідував вам Євангеліє Боже?	И#ли2 грёхъ сотвори1хъ себE смирsz, да вы2 вознесeтесz, ћкw тyне б9іе бlговэствовaніе благовэсти1хъ вaмъ;
8	8
Від інших церков я одержував плату для служіння вам; а перебуваючи у вас, хоч і терпів нестаток, нікому не докучав,	T и3нhхъ цRквeй ўsхъ, пріи1мъ њбр0къ къ вaшему служeнію: и3 пришeдъ къ вaмъ, и3 въ скyдости бhвъ, не стужи1хъ ни є3ди1ному:
9	9
бо нестаток мій поповнили браття, що прийшли з Македонії; та й у всьому я старався і постараюсь не бути для вас тягарем.	скyдость бо мою2 и3сп0лниша брaтіz, пришeдше t макед0ніи: и3 во всeмъ без8 стужeніz вaмъ себE соблюд0хъ и3 соблюдY.
10	10
По істині Христовій, що в мені, скажу, що ця похвала не відбереться від мене в країнах Ахайї.	Е$сть и4стина хrт0ва во2 мнЁ, ћкw похвалeніе сіE не загради1тсz њ мнЁ въ странaхъ ґхaйскихъ.
11	11
Чому ж я так чиню? Чи тому, що не люблю вас? Богові відомо! Але так роблю і так робитиму,	Почто2; занE не люблю1 ли вaсъ; БGъ вёсть. Ґ є4же творю2, и3 сотворю2,
12	12
щоб не дати приводу тим, хто шукає приводу, щоб вони, чим хваляться, у тому виявились такими ж, як і ми.	да tсэкY винY хотsщымъ вины2, да, њ нeмже хвaлzтсz, њбрsщутсz ћкоже и3 мы2.
13	13
Бо такі лжеапостоли — лукаві працівники, що набирають вигляду апостолів Христових.	Таковjи бо лжи1ви ґп0столи, дёлателє льсти1віи, преwбразyющесz во ґпcлы хrтHвы.
14	14
І не дивно: адже сам сатана набирає вигляду ангела світла,	И# не ди1вно: сaмъ бо сатанA преwбразyетсz во ѓгGла свётла:
15	15
а тому не велика річ, коли й слуги його набирають вигляду служителів правди; але кінець їх буде по ділах їхніх.	не вeліе u5бо, ѓще и3 служи1теліе є3гw2 преwбразyютсz ћкw служи1тели прaвды: и5мже кончи1на бyдетъ по дэлHмъ и4хъ.
16	16
Ще скажу: нехай не вважає хто-небудь мене нерозумним, а якщо не так, то прийміть мене хоч як нерозумного, щоб і мені скільки-небудь похвалитися.	Пaки глаг0лю: да никт0же мни1тъ мS безyмна бhти: ѓще ли ни2, понE ћкw безyмна пріими1те мS, да и3 ѓзъ мaло что2 похвалю1сz.
17	17
А що кажу, то кажу не в Господі, але ніби в безумстві при такій відвазі на похвалу.	Ґ є4же глаг0лю, не глаг0лю по гDэ, но ћкw въ безyміи въ сeй чaсти похвалы2:
18	18
Як багато хто хвалиться за плоттю, то і я буду хвалитися.	понeже мн0зи хвaлzтсz по пл0ти, и3 ѓзъ похвалю1сz.
19	19
Бо ви, люди розумні, охоче терпите нерозумних:	Любeзнw бо пріeмлете без{мныz, мyдри сyще:
20	20
ви терпите, коли хто вас поневолює, коли хто об’їдає, коли хто вас оббирає, коли хто звеличується, коли хто б’є вас в обличчя.	пріeмлете бо, ѓще кто2 вaсъ порабощaетъ, ѓще кто2 поzдaетъ, ѓще кто2 (не влёпоту) прот0ритъ [teмлетъ], ѓще кто2 по лицY біeтъ вы2, ѓще кто2 величaетсz.
21	21
Hа сором скажу, що на це у нас не вистачало сили. А коли хто сміє хвалитися чим-небудь, то (кажу з нерозуму) смію і я.	По досаждeнію глаг0лю, занE ѓки мы2 и3знемог0хомъ. (За? R§G.) Њ нeмже ѓще дерзaетъ кто2, несмhсленнw глаг0лю, дерзaю и3 ѓзъ.
22	22
Вони євреї? І я. Ізраїльтяни? І я. Сíм’я Авраамове? І я.	Е#врeє ли2 сyть; и3 ѓзъ. Ї}лjте ли сyть; и3 ѓзъ. Сёмz ґвраaмле ли сyть; и3 ѓзъ.
23	23
Христові служителі? У нерозумі говорю — я більше. Я значно більше був у трудах, безмірно в ранах, більше у в’язницях і багаторазово при смерті.	Служи1теліе ли хrтHвы сyть; не въ мyдрости глаг0лю, пaче ѓзъ. Въ трудёхъ мн0жае, въ рaнахъ преб0лэ, въ темни1цахъ и4злиха, въ смeртехъ мн0гащи.
24	24
Від юдеїв п’ять разів дано було мені по сорок ударів без одного;	T їудє1й пsть крaты четhредесzть рaзвэ є3ди1ныz пріsхъ:
25	25
три рази мене били палицями, один раз побивали камінням; три рази розбивався зі мною корабель, ніч і день пробув я у безодні морській;	три1щи пaлицами біeнъ бhхъ, є3ди1ною кaменьми намeтанъ бhхъ, трикрaты корaбль њпровeржесz со мн0ю: н0щь и3 дeнь во2 глубинЁ сотвори1хъ:
26	26
багато разів був я у подорожах, у небезпеках на річках, у небезпеках від розбійників, у небезпеках від єдиноплемінників, у небезпеках від язичників, у небезпеках у місті, у небезпеках в пустелі, у небезпеках на морі, у небезпеках між лжебратами,	въ пyтныхъ шeствіихъ мн0жицею: бэды6 въ рэкaхъ, бэды6 t разбHйникъ, бэды6 t срHдникъ, бэды6 t kзы6къ, бэды6 во градёхъ, бэды6 въ пустhни, бэды6 въ м0ри, бэды6 во лжебрaтіи:
27	27
в труді й у виснаженні, часто без сну, в голоді і спразі, часто в постах, на холоді і в наготі.	въ трудЁ и3 п0двизэ, во бдёніихъ мн0жицею, во ѓлчбэ и3 жaжди, въ пощeніихъ мн0гащи, въ зимЁ и3 наготЁ.
28	28
Крім зовнішнього‚ налягають на мене щоденні клопоти, турбота про всі церкви.	КромЁ внёшнихъ, нападeніе є4же по вс‰ дни6, (и3) попечeніе всёхъ цRквeй.
29	29
Хто знемагає, з ким і я не знемагав би? Хто спокушається, за кого б я не палав би?	Кто2 и3знемогaетъ, и3 не и3знемогaю; Кто2 соблазнsетсz, и3 ѓзъ не разжизaюсz;
30	30
Якщо треба мені хвалитися, то буду хвалитися неміччю моєю.	Ѓще хвали1тисz (ми2) подобaетъ, њ нeмощи моeй похвалю1сz.
31	31
Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, благословенний повік, знає, що я кажу правду.	(За? R§д7.) БGъ и3 nц7ъ гDа нaшегw ї}са хrтA вёсть, сhй блгcвeнъ во вёки, ћкw не лгY.
32	32
У Дамаску обласний правитель царя Арети стеріг місто Дамаск, щоб схопити мене, і мене в кошику спустили з вікна по стіні, і я уник його рук.	Въ дамaсцэ kзhческій кнsзь ґрefы царS стрежaше дамaскъ грaдъ, ћти мS хотS: и3 nк0нцемъ въ кошни1цэ свёшенъ бhхъ по стэнЁ, и3 и3збэг0хъ и3з8 рукY є3гw2.
Глава 12	Главa в7i

1	1
Hе корисно хвалитися мені, бо я прийду до видінь і одкровень Господніх.	Похвали1тисz же не п0льзуетъ ми2: пріидy бо въ видBніz и3 tкровє1ніz гDнz.
2	2
Знаю чоловіка у Христі, який чотирнадцять років тому (чи в тілі — не знаю, чи без тіла — не знаю‚ Бог відає) узятий був до третього неба.	Вёмъ человёка њ хrтЁ, прeжде лётъ четыренaдесzти: ѓще въ тёлэ, не вёмъ, ѓще ли кромЁ тёла, не вёмъ, бGъ вёсть: восхищeна бhвша таковaго до трeтіzгw нб7сE.
3	3
І знаю про такого чоловіка (не знаю — в тілі чи без тіла‚ Бог відає),	И# вёмъ таковA человёка: ѓще въ тёлэ, и3ли2 кромЁ тёла, не вёмъ: бGъ вёсть:
4	4
що він був узятий в рай і чув невимовні слова, яких людині не можна переказати.	ћкw восхищeнъ бhсть въ рaй, и3 слhша неизрэчє1нны гlг0лы, и4хже не лёть є4сть человёку глаг0лати.
5	5
Таким чоловіком можу хвалитись; собою ж не похвалюся, хіба тільки немочами моїми.	Њ таковёмъ похвалю1сz: њ себё же не похвалю1сz, т0кмw њ нeмощехъ мои1хъ.
6	6
А коли я захочу хвалитися, не буду безумний, бо скажу істину; але я утримуюсь, щоб ніхто не подумав про мене більше, ніж скільки в мені бачить або чує від мене.	Ѓще бо восхощY похвали1тисz, не бyду безyменъ, и4стину бо рекY: щаждy же, да не (кaкw) кто2 вознепщyетъ њ мнЁ пaче, є4же ви1дитъ мS, и3ли2 слhшитъ что2 t менє2.
7	7
А щоб я не звеличувався надзвичайністю одкровень, дано мені жало у плоть, ангел сатани, пригнічувати мене, щоб я не величався.	И# за премнHгаz tкровє1ніz да не превозношyсz, дадeсz ми2 пaкостникъ пл0ти, ѓггелъ сатани1нъ, да ми2 пaкwсти дёетъ, да не превозношyсz.
8	8
Тричі благав я Господа про те, щоб він відступився від мене.	Њ сeмъ трикрaты гDа моли1хъ, да tстyпитъ t менє2,
9	9
Але Господь сказав мені: «Досить для тебе благодаті Моєї, бо сила Моя виявляється в немочi». І тому я значно охочіше буду хвалитися немочами своїми, щоб перебувала в мені сила Христова.	и3 речe ми: довлёетъ ти2 блгdть моS: си1ла бо моS въ нeмощи совершaетсz. Слaдцэ u5бо похвалю1сz пaче въ нeмощехъ мои1хъ, да всели1тсz въ мS си1ла хrт0ва.
10	10
Тому я себе почуваю добре в немочах, у кривдах, у нестатках, у гоніннях, в утисках за Христа, бо, коли я немічний, тоді сильний.	(За? R§е7.) Тёмже благоволю2 въ нeмощехъ, въ досаждeніихъ, въ бэдaхъ, во и3згнaніихъ, въ тэснотaхъ по хrтЁ: є3гдa бо немощствyю, тогдA си1ленъ є4смь.
11	11
Я дійшов до безумства, хвалячись; ви мене до цього змусили. Вам би слід було хвалити мене, бо в мене ні в чому нема недостатку супроти найперших апостолів, хоч я і ніщо.	Бhхъ несмhсленъ хвалsсz: вы2 мS понyдисте. Ѓзъ бо д0лженъ бёхъ t вaсъ хвали1мь бывaти: ничи1мже бо лиши1хсz пeрвэйшихъ ґпcлъ, ѓще и3 ничт0же є4смь:
12	12
Ознаки апостола виявилися перед вами всяким терпінням, знаменнями, чудесами і силами.	знaмєніz бо ґпcлwва содёzшасz въ вaсъ во всsцэмъ терпёніи, въ знaменіихъ и3 чудесёхъ и3 си1лахъ.
13	13
Бо чого не вистачає у вас перед іншими церквами, хіба тільки того, що сам я не був вам тягарем? Простіть мені таку провину.	Чт0 бо є4сть, є3гHже лиши1стесz пaче пр0чихъ цRквeй, рaзвэ т0чію ћкw ѓзъ сaмъ не стужи1хъ вaмъ; Дади1те ми2 непрaвду сію2.
14	14
Ось третій раз я готовий іти до вас, і не буду вас обтяжувати‚ бо шукаю не вашого, а вас. Hе діти повинні збирати майно для батьків, а батьки для дітей.	СE трeтіе гот0въ є4смь пріити2 къ вaмъ, и3 не стужY вaмъ: не и3щy бо вaшихъ, но вaсъ. Не дHлжна бо сyть ч†да роди1телємъ снискaти и3мёніz, но роди1телє чaдwмъ.
15	15
Я охоче буду витрачати своє і виснажувати себе за душі ваші, не зважаючи на те, що, надзвичайно люблячи вас, я менше люблений вами.	Ѓзъ же въ слaдость и3ждивY и3 и3ждивeнъ бyду по душaхъ вaшихъ, ѓще и3 и3зли1шше вaсъ любS, мeнше люби1мь є4смь.
16	16
Припустимо, що сам я не обтяжував вас, але, бувши хитрим, лукавством брав з вас.	Бyди же, ѓзъ не њтzгчи1хъ вaсъ, но ковaренъ сhй, лeстію вaсъ пріsхъ.
17	17
Але чи користувався я чим від вас через кого-небудь з тих, кого посилав до вас?	Е#дA к0имъ t п0сланныхъ къ вaмъ лихои1мствовахъ вaсъ;
18	18
Я упросив Тита і послав із ним одного з братів: чи скористався Тит чим від вас? Чи не в одному дусі ми діяли? Чи не однією дорогою ходили?	Ўмоли1хъ тjта, и3 съ ни1мъ послaхъ брaта: є3дA лихои1мствова чи1мъ вaсъ тjтъ; не тёмже ли дyхомъ ходи1хома; не тёмиже ли стопaми;
19	19
Чи не думаєте ще, що ми тільки виправдовуємося перед вами? Ми говоримо перед Богом, у Христі, і все це, улюблені, для вашого повчання.	Пaки ли мнитE, ћкw tвётъ вaмъ твори1мъ; Пред8 бGомъ, њ хrтЁ глаг0лемъ: вс‰ же, возлю1бленніи, њ вaшемъ созидaніи и3 ўтверждeніи.
20	20
Бо я боюсь, щоб мені, прийшовши до вас, не знайти вас такими, якими не бажаю, також щоб і вам не знайти мене таким, яким не бажаєте; щоб не знайти у вас розбрату, заздрости, гніву, сварок, наклепів, нашептів‚ пихи, безладдя,	(За? R§ѕ7.) Бою1сz же, є3дA кaкw пришeдъ, не ћцэхъ же хощY, њбрsщу вaсъ, и3 ѓзъ њбрsщусz вaмъ, kковa же не х0щете: да не кaкw (бyдутъ) рвє1ніz, з†висти, ћрwсти, рє1ти, клеветы6, шептaніz, кичє1ніz, нестроє1ніz:
21	21
щоб знов, коли прийду, не принизив мене у вас Бог мій, і щоб не оплакувати мені багатьох, що згрішили раніш і не покаялись у нечистоті, блуді та непотребстві, яке чинили.	да не пaки пришeдша мS смири1тъ бGъ м0й ў вaсъ, и3 восплaчусz мн0гихъ прeжде согрёшшихъ и3 не покazвшихсz њ нечистотЁ и3 блужeніи и3 студол0жствіи, ±же содёzша.
Глава 13	Главa Gi

1	1
Третій раз уже іду до вас. При устах двох або трьох свідків буде твердим усяке слово.	Трети1цею сE грzдY къ вaмъ: при ўстёхъ двою2 и3ли2 тріeхъ свидётелей стaнетъ всsкъ глаг0лъ.
2	2
Я попереджав і попереджаю, як перебуваючи у вас вдруге, так і тепер, будучи відсутнім, пишу тим, які раніше згрішили, та всім іншим, що, коли знов прийду, не пощаджу.	Прeжде рёхъ и3 предглаг0лю, ћкw ў вaсъ бhвъ втор0е, и3 tсyтствуz нн7э пишY прeжде согрэши1вшымъ и3 пр0чымъ всBмъ, ћкw ѓще пріидY пaки, не пощаждY:
3	3
Ви шукаєте доказу того, чи говорить у мені Христос: Він не безсилий для вас, але сильний у вас.	(За? R§з7.) понeже и3скушeніz и4щете гlющагw во мнЁ хrтA, и4же въ вaсъ не и3знемогaетъ, но м0жетъ въ вaсъ:
4	4
Бо, хоч він і розп’ятий у немочі, але живий силою Божою; і ми також, хоч немічні в Hьому, але будемо живі з Hим силою Божою у вас.	и4бо ѓще и3 рaспzтъ бhсть t нeмощи, но жи1въ є4сть t си1лы б9іz: и4бо и3 мы2 немощствyемъ въ нeмъ, но жи1ви бyдемъ съ ни1мъ t си1лы б9іz въ вaсъ:
5	5
Перевіряйте самих себе, чи у вірі ви; самих себе досліджуйте. Чи ви не знаєте самих себе, що Ісус Христос у вас? Хіба тільки ви не ті, ким повинні бути.	себE и3скушaйте, ѓще є3стE въ вёрэ: себE и3скушaйте. И#ли2 не знaете себE, ћкw ї}съ хrт0съ въ вaсъ є4сть; Рaзвэ т0чію чи1мъ неискyсни є3стE.
6	6
Про нас же, сподіваюся, дізнаєтесь, що ми ті, ким бути повинні.	Ўповaю же, ћкw разумёти и4мате, ћкw мы2 нэсмы2 неискyсни.
7	7
Молимо Бога, щоб ви не чинили ніякого зла, не для того, щоб нам показатися, ким повинні бути; але щоб ви робили добро, хоч би ми здавалися і не тими, ким повинні бути.	М0лимсz же къ бGу, не сотвори1ти вaмъ ни є3ди1нагw ѕлA, не ћкw да мы2 и3скyсни kви1мсz, но да вы2 д0брое сотворитE, мh же ћкw неискyсни бyдемъ.
8	8
Бо ми не сильні проти істини, але сильні за істину.	Ничт0же бо м0жемъ на и4стину, но по и4стинэ.
9	9
Ми радіємо, коли ми немічні, а ви сильні, за це ми і молимось, за вашу досконалість.	Рaдуемсz бо, є3гдA мы2 немощствyемъ, вh же си1льни бывaете: њ сeмъ же и3 м0лимсz, њ вaшемъ совершeніи.
10	10
Для того я й пишу це у відсутності, щоб у присутності не вжити суворости за владою, даною мені Господом на будування, а не на розорення.	Сегw2 рaди не сhй ў вaсъ сі‰ пишY, да не пришeдъ безщaднw сотворю2 по влaсти, ю4же гDь дaлъ ми2 є4сть въ создaніе, ґ не на разорeніе.
11	11
А втім, браття, радуйтесь, довершуйтесь, утішайтесь, будьте однодумні, мирні, — і Бог любови й миру буде з вами.	Пр0чее же, брaтіе, рaдуйтесz, совершaйтесz, ўтэшaйтесz, т0жде мyдрствуйте, ми1ръ и3мёйте. И# бGъ любвE и3 ми1ра бyдетъ съ вaми.
12	12
Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі святі!	Цэлyйте дрyгъ дрyга лобзaніемъ с™hмъ. Цэлyютъ вы2 с™jи вси2.
13	13
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця‚ і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами. Амінь.	Блгdть гDа нaшегw ї}са хrтA, и3 любы2 бGа и3 nц7A, и3 nбщeніе с™aгw д¦а со всёми вaми. Ґми1нь.

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт