Глава 1
1
У ті дні, коли управляли судді, настав голод на землі. І пішов один чоловік з Вифлеєма Юдейського зі своєю дружиною і двома синами своїми жити на полях моавитських.
2
Ім’я чоловіка того Елимелех, ім’я дружини його Ноєминь, а імена двох синів його Махлон і Хилеон; вони були ефрафяни з Вифлеєма Юдейського. І прийшли вони на поля моавитські і залишилися там.
3
І помер Елимелех, чоловік Ноємині, і залишилася вона з двома синами своїми.
4
Вони взяли собі дружин з моавитянок, ім’я однієї Орфа, а ім’я другої Руф, і жили там близько десяти років.
5
Але потім і обидва [сини її], Махлон і Хилеон, померли, і залишилася та жінка після обох своїх синів і після чоловіка свого.
6
І встала вона з невістками своїми і пішла назад з полів моавитських, бо почула на полях моавитських, що Бог відвідав народ Свій і дав їм хліб.
7
І вийшла вона з того місця, в якому жила, і обидві невістки її з нею. Коли вони йшли по дорозі, повертаючись в землю Юдейську,
8
Ноєминь сказала двом невісткам своїм: ідіть, повернетеся кожна в дім матері своєї; нехай сотворить Господь з вами милість, як ви чинили з померлими і зі мною!
9
хай дасть вам Господь, щоб ви знайшли пристановище кожна в домі свого чоловіка! І поцілувала їх. Але вони підняли крик і плакали
10
і сказали: ні, ми з тобою повернемося до народу твого.
11
Ноєминь же сказала: повертайтеся, дочки мої; навіщо вам іти зі мною? Хіба ще є в мене сини в моїй утробі, які були б вам чоловіками?
12
Повертайтеся, дочки мої, йдіть, бо я вже стара, щоб бути одруженою. Та якби я й сказала: «є у мене ще надія», і навіть якби я у цю ж ніч була з чоловіком і потім народила синів, —
13
то чи можна вам чекати, поки вони виросли б? чи можна вам баритися і не виходити заміж? Ні, дочки мої, я дуже уболіваю за вас, бо рука Господня відвідала мене.
14
Вони підняли крик і знову стали плакати. І Орфа попрощалася зі свекрухою своєю [і повернулася до народу свого], а Руф залишилася з нею.
15
[Ноєминь] сказала [Руфі]: ось, невістка твоя повернулася до народу свого і до своїх богів; повернись і ти слідом за невісткою твоєю.
16
Але Руф сказала: не примушуй мене залишити тебе і повернутися від тебе; але куди ти підеш, туди і я піду, і де ти жити будеш, там і я буду жити; народ твій буде моїм народом, і твій Бог — моїм Богом;
17
і де ти помреш, там і я помру і похована буду; нехай те і те зробить мені Господь, і ще більше зробить; смерть одна розлучить мене з тобою.
18
[Ноєминь,] бачачи, що вона твердо вирішила йти з нею, перестала умовляти її.
19
І йшли обидві вони, доки не прийшли у Вифлеєм. Коли прийшли вони у Вифлеєм, усе місто прийшло в рух від них, і говорили: це Ноєминь?
20
Вона сказала їм: не називайте мене Ноєминню*, а називайте мене Марою*, тому що Вседержитель послав мені велику біду;
21
я вийшла звідси зі статком, а повернув мене Господь з порожніми руками; навіщо називати мене Ноєминню, коли Господь змусив мене страждати, і Вседержитель послав мені нещастя?
22
І повернулася Ноєминь, і з нею невістка її Руф моавитянка, яка прийшла з полів моавитських, і прийшли вони у Вифлеєм на початку жнив ячменю.
