Глава 1
1
Павло, з волі Божої апостол Ісуса Христа, і Тимофій брат, церкві Божій, що в Коринфі, з усіма святими по всій Ахайї:
2
благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа.
3
Благословен Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя і Бог усякої втіхи,
4
Який втішає у всякій скорботі нашій, щоб і ми могли втішати тих‚ хто перебуває у всякій скорботi‚ тією втіхою, якою Бог утішає нас самих.
5
Бо в міру, як примножуються в нас страждання Христові, примножує Христос і втіху нашу.
6
Чи терпимо скорботи, ми терпимо скорботи для вашої втіхи і спасіння, що здійснюється перенесенням тих самих страждань, які й ми терпимо.
7
І надія наша на вас тверда. Чи втішаємося ми, втішаємося для вашої втіхи й спасіння, знаючи, що ви берете участь як у стражданнях наших, так і в утішенні.
8
Бо не хочемо ми, браття, щоб вам було невідомо про скорботу нашу, що трапилася з нами в Асії, де було нам тяжко надміру і над силу, так що не сподівалися залишитися живими,
9
але самі в собі мали вирок до смерти для того, щоб надіятися не на самих себе, а на Бога, Який воскрешає мертвих,
10
Який і врятував нас від такої близької смерти‚ і визволяє, і на Якого надіємось, що і ще визволить,
11
при сприянні й вашої молитви за нас, щоб за дароване нам, завдяки заступництву багатьох, багато хто дякував за нас.
12
Бо похвала ця наша — є свідченням совісти нашої, що ми в простоті і боговгодній щирості, не за тілесною мудрістю, але за благодаттю Божою, жили на світі, особливо ж у вас.
13
І ми пишемо вам не інше, як те, що ви читаєте або розумієте і що, сподіваюсь, до кінця зрозумієте.
14
Бо ви частково і зрозуміли вже, що ми будемо вашою похвалою, а рівно й ви нашою, в день Господа нашого Ісуса Христа.
15
І з цією певністю я мав намір прийти до вас раніше, щоб ви вдруге одержали благодать,
16
і через вас пройти до Македонії, з Македонії знову прийти до вас, а ви провели б мене до Юдеї.
17
Маючи такий намір, хіба легковажно я вчинив? Або те, що я роблю, за плоттю роблю, так що в мене і «так, так», і «ні, нi»?
18
Вірний Бог, що наше слово до вас не було і «так», і «нi».
19
Бо Син Божий, Ісус Христос, проповіданий у вас нами, мною та Силуаном і Тимофієм, не був «так» і «нi»; але в Hьому Самому було «так», —
20
бо всі обітниці в Hьому «так»‚ і в Hьому «амінь» — Богові на славу, через нас.
21
А Той‚ Хто утверджує нас із вами у Христі і Який помазав нас‚ є Бог,
22
Він і поклав печать на нас‚ і дав запоруку Духа в серця наші.
23
Бога кличу в свідки на душу мою, що, жаліючи вас, я досі не приходив до Коринфа,
24
не тому, ніби ми беремо владу над вірою вашою; але ми сприяємо радості вашій: бо вірою ви тверді.
