Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською - Третя книга Маккавейська*

Третя книга Маккавейська*	Маккавeйскаz 3-z*
* Книги Маккавейські перекладені з грецької, тому що в єврейському тексті їх немає.
Глава 1	Главa №

1	1
Филопатор, довідавшись від прибулих до нього, що Антиох відняв місцевості, що були в його володінні, віддав наказ усім військам своїм, пішим і кінним, і, взявши із собою сестру свою Арсиною, вирушив у країну Рафію, де розташовані були станом війська Антиоха.	Е#гдA філопaтwръ ўвёда t возвэсти1вшихъ бhвшее держи1мыхъ t себє2 мёстъ tнsтіе ґнті0хомъ, заповёда всBмъ в0ємъ свои6мъ пэшцє1мъ и3 к0нникwмъ (собрaтисz): взsвъ же и3 сестрY свою2 ґрсін0ю, и3зhде вск0рэ дaже до рафjйскихъ мёстъ, и3дёже њполчи1шасz вHи и5же при ґнті0хэ.
2	2
Тоді такий собі Феодот наважився виконати свій задум, узяв із собою кращих з довірених йому Птоломеєм озброєних людей, і вночі проник у намет Птоломея, щоб наодинці убити його і тим запобігти війні.	Fеод0тъ же нёкто и3сп0лнити навётъ ўмhсливъ, поsтъ предвручє1нныz є3мY крэпчaйшыz nрyжники птоломeєвы, пріи1де н0щію на птоломeевъ намeтъ, ћкw да сaмъ ўбіeтъ є3го2 и3 си1мъ разруши1тъ брaнь.
3	3
Але його обманув Досифей, син Дримила, родом юдей, який згодом зрадив закон і відступив від батьківської віри: він помістив у наметі одного незначного чоловіка, якому і довелося прийняти призначену Птоломею смерть.	Сег0 же проведE досіfeй сhнъ дрімЂловъ нарицaемый, р0домъ їудeанинъ, послэди1 же и3змэни1въ зак0ны и3 t nтeческихъ догмaтwвъ tчужди1всz, незнамени1та нёкоего заключи2 въ намeтэ т0мъ, є3мyже случи1сz под8sти џнагw мучeніе.
4	4
Коли ж відбулася завзята битва, і діло Антиоха перемагало, то Арсиноя, розпустивши волосся, з плачем і сльозами ходила по військах, старанно переконуючи, щоб хоробріше воювали за себе, за дітей і дружин, і обіцяючи, якщо переможуть, дати кожному по дві мини золота.	Состaвленнэй же бhвшей тsжцэй брaни и3 в0ємъ ґнті0хwвымъ пaче мужaющымсz, ґрсін0а безпрестaни проходsщи вHи, со ўмилeніемъ и3 слезaми плетєни1цы вл†съ разрэши1вши, молsше, да пом0гутъ сами6мъ себЁ и3 чaдwмъ и3 женaмъ мyжественнw, њбэщавaющи дaти побэди1вшымъ комyждо двA мн†са злaта.
5	5
Отже, сталося, що супротивники уражені були у рукопашній битві, і багато хто був узятий у полон.	И# тaкw супостaтwмъ случи1сz рукосэчeніемъ побэждє1нымъ бhти и3 мнHгимъ плэнє1ннымъ ћтымъ бhти.
6	6
Досягши своєї мети, Филопатор вирішив пройти по ближніх містах, щоб підбадьорити їх.	Получи1въ же намёреніе, суди2 бли6жніz грaды пришeдъ ўтёшити.
7	7
Виконавши це і забезпечивши капища дарами, він надихнув мужністю підвладних йому.	Сотвори1въ же сі‰ и3 кaпищємъ дaры дaвъ, мyжествєнны подр{чныz постaви.
8	8
Коли потім юдеї відправили до нього від ради і старійшин послів поздоровити його, піднести дари і виявити радість за те, що трапилося, то він побажав якомога швидше прийти до них.	Е#гдa же їудeє послaша t пресвЂтєръ и3 старёйшинъ къ філопaтwру поздравлsющихъ є3го2 и3 дaры приносsщихъ и3 њ случи1вшихсz благополyчіихъ срaдующихсz, случи1сz є3мY пaче вожделёти, да скорёе къ ни6мъ пріи1детъ.
9	9
Прибувши ж у Єрусалим, він приніс жертву великому Богу, воздав подяку, й інше виконав, що личить священному місцю;	Пришeдъ же во їеrли1мъ, и3 вели1кому бGу пожрE, и3 благодарeніе воздaвъ, и3 прHчаz, ±же лёть бЁ мёсту, сотвори2.
10	10
і коли увійшов туди, то зачудований був величчю і красою і, дивуючись благоустрою храму, побажав увійти у святилище.	И# вшeдъ на мёсто, и3 худ0жеству и3 благолёпію є3гw2 ўдиви1всz, тaкожде и3 благочи1нію хрaма почуди1всz, съ вожделёніемъ ѕёлнымъ восхотЁ вни1ти во свzти1лище.
11	11
Йому сказали, що не слід цього робити, бо нікому і зі свого народу не дозволено входити туди, і навіть священикам, але тільки одному начальнику над усіма первосвященику, і притім один раз на рік: але він ніяк не хотів слухати.	W$нымъ же рeкшымъ, никaкоже подобaетъ бhти семY, занE нижE сyщымъ t р0да нaшегw лёть є4сть входи1ти (тaмw), нижE всBмъ їерewмъ, но т0кмw є3ди1ному пeрвэйшему всёхъ ґрхіерeови, и3 семY є3ди1ножды въ лёто, џнъ же никaкоже восхотЁ послyшати.
12	12
Прочитали йому закон, але і тоді не залишив він свого наміру, говорячи, що він повинен увійти: нехай вони будуть позбавлені цієї чести, але не я. І запитував, чому, коли він входив у храм, ніхто з присутніх не заборонив йому?	Зак0нъ же презрёвъ, не њстaсz похотёніz своегw2, глаг0лz: подобaетъ вни1ти ми2: ѓще же nни2 и3 лишaютсz сицевhz чeсти, но мнЁ не подобaетъ. И# вопрошaше, чесw2 рaди приходsщу є3мY во всsкое кaпище ни є3ди1нъ возбрани2 t присyщихъ;
13	13
І коли хтось необачно сказав, що це зле було зроблено, він відповів: але коли це вже зроблено, з якої б то не було причини, то чи не слід йому в усякому разі ввійти, хочуть вони того, чи не хочуть.	Нёкто же неразсуди1телиw речE: ѕлЁ сaмо сіE чyдо смhслисz. Бhвшу же, речE, семY, к0еz рaди вины2 не всsкw вни1ти ми2 подобaетъ, и3 хотsщымъ и5мъ, и3ли2 ни2;
14	14
Тоді священики у священних одежах упали ниць і молилися великому Богу, щоб Він допоміг їм у теперішній крайності й стримав прагнення того, хто насильно вторгається; храм наповнився криком і сльозами, а ті, що залишалися у місті, збіглися у зніченні, думаючи, що трапилося щось надзвичайне.	Їерewмъ же во свzтhхъ nдeждахъ припaдшымъ и3 молsщымъ вели1каго бGа помощи2 и5мъ въ настоsщей и4хъ нyжди и3 ўстремлeніе ѕлЁ нашeдшагw премэни1ти: и3 внегдA в0плz со слезaми хрaмъ нап0лниша, тогдA, и5же во грaдэ њстaвшіисz возмути1вшесz, и3зскочи1ша, безвёстно мнsще бhти твори1мое.
15	15
І замкнені у своїх покоях діви вибігали з матерями і, посипаючи попелом і порохом голови, наповнювали вулиці риданнями і стогонами.	Тaкожде и3 заключє1нныz дBвы въ черт0зэхъ съ р0ждшими и3збэг0ша, и3 пeпеломъ и3 прaхомъ главы6 посhпавшz, рыдaніz и3 стенaніz стHгны и3сп0лниша:
16	16
Інші ж у всьому вбранні, залишивши приготований для зустрічі шлюбний палац і належний сором, безладно бігали по місту.	и3ны6z же всецёлw ўкрaшєнныz, на срётеніе ўготHванныz черт0ги и3 подобaющій стhдъ њстaвльшz, течeніе нечи1нное во грaдэ творsху.
17	17
А матері і годувальниці, залишаючи і тут і там новонароджених немовлят, одні в домах, інші — на вулицях, нестримно збігалися у всесвятійший храм.	И# новорождє1нныz младeнцы, мaтєри же кyпнw и3 дои6лицы њставлsющz сёмw и3 nвaмw, є3ди6ны по домёхъ, друг‡z же по путeхъ, неудeржнw въ превhшнее свzти1лище собирaхусz.
18	18
Така різноманітна була молитва тих, що зібралися з нагоди святотатського замаху.	Бsше же разли1чна моли1тва въ т0е с0бранныхъ њ начинaемыхъ t негw2 беззак0ннw.
19	19
Разом з тим деякі з громадян набралися сміливости не допускати того, хто домагався вторгнутися і виконати свій намір. Вони закликали, що потрібно взятися за зброю і мужньо померти за закон отецький, і вчинили у храмі велике сум’яття:	Съ си1ми же грaждане дерзнyвше не попускaху є3мY конeчнw належaщу и3 намёреніе своE и3сп0лнити ўмhслившу: и3 возгласи1вше воwружи1тисz комyждо и3 мyжественнэ за nтeческій зак0нъ ўмрeти, вeліе смzтeніе сотвори1ша на мёстэ.
20	20
насилу бувши утриманими старійшинами і священиками, вони залишилися у тому ж молитовному стані.	Е#двa же t старёйшинъ и3 пресвЂтерwвъ ўдeржани, на т0мже молeніz стоsніи стaша.
21	21
Народ, як і раніше, продовжував молитися. Навіть старійшини, які були з царем, багаторазово намагалися відволікти гордовитий його розум від початого наміру.	И# мн0жество ќбw людjй, ћкw и3 прeжде, въ си1хъ пребывaше молsщеесz: ґ и5же при цари2 старBйшины мн0гажды покушaхусz прег0рдый є3гw2 ќмъ премэни1ти t намёреннагw совёта:
22	22
Але, сповнений зухвалости і все зневажаючи, він уже робив крок вперед, щоб зовсім виконати сказане раніше.	џнъ же дeрзостенъ бhвъ и3 вс‰ tри1нувъ, ўжE и3 вх0дъ творsше, соверши1ти непщyz предрэчeнное.
23	23
Бачачи це, і ті, що були з ним, почали взивати разом з нашими до Вседержителя, щоб Він допоміг у теперішній ситуації і не попустив такого беззаконного і пихатого вчинку.	Сі‰ u5бо и3 сyщіи при нeмъ зрsще, њбрати1шасz є4же съ нaшими призывaти вс‰ содержaщаго, дабы2 присyтствующымъ пом0глъ, не попускaz беззак0ннагw и3 прег0рдагw дёла.
24	24
Від сукупного, напруженого і тяжкого народного волання зчинився невимовний гомін.	T премн0гагw же и3 болёзненнагw нар0дwвъ совокyпленнагw в0плz, несказaнный нёкій бЁ кли1чь.
25	25
Здавалося, що не тільки люди, але і самі стіни і всі основи волали, ніби помираючи вже за осквернення священного місця.	Мнsшесz бо, ћкw не т0кмw человёцы, но и3 стёны и3 вeсь пом0стъ вопіeтъ, ѓки бы ўжE тогдA вси2 смeрть пріимaли за њсквернeніе мёста.
Глава 2	Главa в7

1	1
А первосвященик Симон, схиливши коліна перед святилищем і благоговійно простягнувши руки, творив молитву:	Ґрхіерeй u5бо сjмwнъ проти1ву хрaма преклони1въ колBна и3 рyцэ простeръ благочи1ннw, творsше моли1тву сію2:
2	2
«Господи, Господи, Царю небес і Владико всякого створіння, Святий у святих, Єдиноволодарю, Вседержителю! Зглянься на нас, пригноблюваних від безбожника і нечестивця, пихатого зухвалістю і силою.	гDи, гDи, цRю2 нбcный и3 вLко всsкагw создaніz, с™hй во с™hхъ, є3диноначaлниче, вседержи1телю, вонми2 нaмъ њѕл0блєннымъ t непрепод0бнагw и3 сквeрнагw, продeрзостію и3 си1лою напыщeннагw:
3	3
Бо Ти все створив і всім управляєш, праведний Владико: Ти судиш тих, які роблять будь-що із зухвалістю і звеличуванням себе.	тh бо, создaвый вс‰ и3 вс‰ содержaщь, си1ленъ и3 првdнъ є3си2, и3 со ўкори1зною и3 г0рдостію чт0 либо творsщымъ сyдиши:
4	4
Ти колись погубив тих, що чинили беззаконня, між якими були велетні, що сподівалися на силу і зухвалість, і навів на них безмірну воду.	ты2 прeжде беззак0ніе сотв0ршихъ, въ ни1хже и3 и3споли1ни бhша, на си1лу и3 дeрзость ўповaвшіи, погуби1лъ є3си2, навeдъ на ни1хъ безмёрную в0ду:
5	5
Ти спалив вогнем і сіркою содомлян, які поводилися пихато, явно роблячи зло, і поставив їх у приклад нащадкам.	ты2 прегHрдаz творsщихъ сод0млzнъ, въ ћвныхъ ѕл0бахъ бhвшихъ, nгнeмъ и3 жyпеломъ попали1лъ є3си2, w4бразъ по ни1хъ бyдущымъ состaвль:
6	6
Ти зухвалого фараона, що поневолив Твій святий народ, Ізраїля, відвідав різними і багатьма карами, явив Твою владу і показав Твою велику силу.	ты2 свирёпаго фараHна поработи1вшаго лю1ди тво‰ с™ы6z ї}лz, разли1чными и3 мн0гими и3скуси1лъ є3си2 мyками, показaвъ си1лу твою2,
7	7
І коли він погнався за ним, Ти потопив його з колісницями і безліччю народу в глибині моря, а тих, які надіялися на Тебе, Владику всякого створіння, Ти провів неушкодженими, і вони, побачивши діла руки Твоєї, величали Тебе, Вседержителя.	и3 во џнэхъ вeлію держaву твою2 kви1лъ є3си2, и3 гонsщаго є3го2 съ колесни1цами и3 нар0дwвъ мн0жествомъ погрузи1лъ є3си2 во глубинЁ морстёй, вёрующихъ же тебЁ, всsкимъ создaніемъ њбладaющему, неврє1дны превeлъ є3си2: и5же и3 ви1дэвше дэлA твоеS руки2, восхвали1ша тебE вседержи1телz:
8	8
Ти, Царю, Який створив безмежну і незміриму землю, обрав це місто, й освятив це місце на славу Тобі, що ні в чому не маєш нестатку, і прославив його Твоїм величним явленням, обертаючи його на славу Твого великого і достойного поклоніння імені.	ты2, цRю2, создaвый безконeчную и3 безмёрную зeмлю, и3збрaлъ є3си2 грaдъ сeй и3 њс™и1лъ є3си2 мёсто сіE во и4мz тебЁ ничт0же трeбующему, и3 прослaвилъ є3си2 во kвлeніи великолёпнэмъ, составлeніе сотвори1вый є3гw2 ко слaвэ вели1кагw и3 честнaгw и4мене твоегw2:
9	9
З любови до дому Ізраїлевого Ти обіцяв, що, коли спіткає нас нещастя й обійме пригнічення, і ми, прийшовши на місце це, помолимося, Ти почуєш молитву нашу.	и3 лю1бzщь д0мъ ї}левъ, њбэщaлъ є3си2, ћкw ѓще бyдетъ нaмъ ѕлоключeніе и3 њб8и1метъ нaсъ тэснотA, и3 пришeдше на мёсто сіE пом0лимсz, ўслhшиши моли1тву нaшу:
10	10
І Ти вірний та істинний, і багато разів, коли батьки наші піддавалися бідам, Ти допомагав їм у їхній скорботі і визволяв їх від великих небезпек.	и3 ќбw вёренъ є3си2 и3 и4стиненъ, ґ понeже мн0гащи њскорблє1ннымъ бhвшымъ nтцє1мъ нaшымъ, пом0глъ є3си2 и5мъ ты2 во смирeніи и3 и3збaвилъ є3си2 \| t вели1кихъ бёдъ:
11	11
Ось і ми, Святий Царю, за многі і великі гріхи наші бідуємо, віддані ворогам нашим і знемогли від скорбот.	сE u5бо нн7э, с™hй цRю2, мн0гихъ рaди и3 вели1кихъ нaшихъ грэхHвъ стрaждемъ, и3 повинyемсz врагHмъ нaшымъ, и3 є3смы2 въ нeмощехъ:
12	12
У такому падінні нашому, цей зухвалий нечестивець має намір образити це святе місце, присвячене на землі славному імені Твоєму.	въ нaшемъ же низпадeніи дeрзостивый и3 сквeрный сeй начинaетъ њби1дэти на земли2 возвhшенное и4мени слaвы твоеS с™0е мёсто:
13	13
Бо хоч оселя Твоя, небо небес, недосяжна для людей, але Ти, благозволивши явити славу Твою народу Твоєму, Ізраїлю, освятив місце це.	ѓще бо и3 жили1ще твоE нб7о нб7сE непости1жно человёкwмъ є4сть, но понeже бlговоли1лъ є3си2 слaву твою2 въ лю1дехъ твои1хъ ї}ли, њс™и1лъ є3си2 мёсто сіE:
14	14
Не мстися нам за нечистоту їхню, і не покарай нас за осквернення, щоб не марнославилися беззаконники у думках своїх і не торжествували у звеличуванні язика свого, говорячи: ми потоптали дім святині, як потоптуються доми скверни.	да не tмсти1ши нaмъ нечистот0ю си1хъ, нижE да накaжеши нaсъ сквeрною си1хъ: да не похвaлzтсz пребеззак0нніи въ ћрости своeй, нижE да возрaдуютсz въ г0рдости љзhка своегw2, глаг0люще: мы2 попрaхомъ хрaмъ с™hни, ћкоже попирaютсz хрaмы мeрзостей:
15	15
Залиши гріхи наші, відпусти неправди наші і яви милість Твою у годину цю; скоро нехай випередять нас щедроти Твої; дай хвалу вустам тих, що упали духом і скрушені серцем; даруй нам мир».	њстaви грэхи2 нaшz и3 разруши2 непрaвwсти нaшz и3 kви2 млcть твою2 въ чaсъ сeй, ск0рw да предварsтъ ны2 щедрHты тво‰, и3 дaждь хвалє1ніz во ўстA низпaдшихъ и3 сокрушeнныхъ душaми, сотвори1вый нaмъ ми1ръ.
16	16
Тоді всевидючий Бог і над усіма Святий у святих, почувши молитву смирення, уразив того, хто надимався насильством і зухвалістю, потрясаючи його туди і сюди, як очерет вітром, так що він, лежачи нерухомим на помості і будучи розслабленим членами, не міг подати навіть голосу, покараний праведним судом.	ЗдЁ всеви1децъ бGъ и3 прeжде всёхъ с™hй во с™hхъ, ўслhшавъ моли1тву смирeніz, хул0ю и3 дeрзостію вельми2 вознесeннаго ўzзви2, tсю1ду и3 toнyду сотрsсъ є3го2, ћкоже тр0сть вётромъ, ћкw и3 на пом0стэ недэйстви1телну ктомY лежaти и3 ќдами разслaбленну, нижE прогласи1ти возмощи2 є3мY, прaведнымъ ўsзвленну суд0мъ.
17	17
Тоді його друзі й охоронці, бачачи несподівану і тяжку страту, що спіткала його, і побоюючись, щоб він не позбувся життя, поспіхом винесли його, будучи самі уражені надзвичайним страхом.	Tню1дуже дрyзи и3 тёла є3гw2 њхрани1телє внезaпную и3 џструю ви1дэвше њб8eмшую є3го2 кaзнь, ўбоsвшесz, да и3 животA не лиши1тсz, вск0рэ є3го2 и3звлек0ша в0нъ, превели1кимъ ўsзвленни стрaхомъ.
18	18
Через якийсь час, прийшовши до тями після пережитого покарання, він ніскільки не прийшов до розкаяння, і відійшов з жорстокими погрозами.	По врeмени же пришeдъ въ себE, никaкоже въ покаsніе пріи1де накaзанный и3 съ прещeніемъ г0рькимъ tи1де.
19	19
Повернувшись до Єгипту і примножуючи діла своєї злоби, він разом зі згаданими учасниками у бенкетах і друзями, які забули всяку справедливість, не тільки пересичувався незліченними соромітними ділами, але дійшов до такої зухвалости, що виголошував там прокляття на юдеїв, і багато друзів його, дивлячись на приклад царя, і самі йшли слідом за його бажаннями.	Пришeдъ же во є3гЂпетъ и3 ѕл0бу ўмножaющь чрез8 предрэчeнныхъ притрапeзникwвъ и3 другHвъ t всsкіz прaвды tлучeнныхъ, не т0кмw безчи1сленными студодэ‰ніи дов0лствовасz, но и3 на толи1кую дeрзость произhде, ћкw хулє1ніz на мёстэхъ состaви, и3 мн0зи дрyзи взирaюще на цaрское хотёніе, и3 тjи послёдоваша џнагw в0ли.
20	20
Врешті він зважився привселюдно піддати ганьбі народ юдейський, і поставив на вежі свого палацу стовп, зробивши на ньому напис: «Хто не приносить жертв, тому не входити у свої священні місця; юдеїв же усіх внести в перепис простого народу і зарахувати до рабського стану, а хто буде противитися, тих брати силою і позбавляти життя;	И# предложи2 цaрь нар0днэ на kзhкъ їудeйскій и3здaти хулY: и3 повелёвъ на столпЁ сyщемъ при дворЁ постaвити јдwла, и3зваS писaніе: є4же ни є3ди1ному t нежрyщихъ во свzт†z и4хъ входи1ти, всёхъ же їудeєвъ вписaти въ лю1ди прwстhz и3 въ служeбный чи1нъ постaвити, сопроти1въ же глаг0лющихъ нyждею ћтыхъ животA лиши1ти.
21	21
внесених же у перепис відзначати, випалюючи їм на тілі знак Діониса — листок плюща, після чого відпускати їх у призначений їм стан з обмеженими правами».	Тёхже запи1санныхъ назнaменовати и3 nгнeмъ на тёлэ знамени1тымъ діонЂса кjссовымъ лист0мъ, и3 тёхъ tлучи1ти въ преждесокращeнную своб0ду.
22	22
Але щоб не зробитися ненависним для усіх, він додав у написі, що коли хто з них побажає жити за обрядами язичницькими, тим давати рівні права з олександрійськими громадянами.	Но да не всBмъ ненави1димь kви1тсz, подписA: ѓще же нёцыи t ни1хъ произв0лzтъ жи1телствовати во њбрsдэхъ kзhческихъ, сjи рaвни грaжданwмъ ґлеxандр‡йскимъ бyдутъ.
23	23
Тому деякі, заради права цивільного знехтувавши вітчизняне благочестя, поспіхом передалися, ніби вони могли від майбутнього спілкування з царем прилучитися до великої слави.	Тёмже u5бо нёцыи во грaдэ, благочє1стіz сво‰ ни во чт0же вмэнsюще, съ рaдостію себE вдaша, мнsще себE ѓки вeліей нёкоей и3мyщіи приwбщи1тисz слaвэ t бyдущагw со царeмъ сожи1телства.
24	24
Але більша частина зміцнилася мужністю духу і не відпала від благочестя; вони віддавали гроші за життя своє, і безбоязно намагалися позбавитися запису, маючи добру надію одержати допомогу, і від тих, що відпали, відверталися, вважаючи їх ворогами свого народу й уникаючи будь-якого спілкування з ними і дружнього поводження.	Мн0жайшіи же хрaброю душeю ўкрэпи1шасz и3 не tступи1ша t благочeстіz: и3 срeбреники за жив0тъ њбэщaвше во и3змэнeніе дaти, безбоsзненнw тщaхусz свободи1ти себE t вписaній: благонадeжни бhша п0мощь получи1ти,
Глава 3	Главa G

1	1
Довідавшись про те, нечестивець дійшов такого шаленства, що не тільки озлобився проти юдеїв, які жили в Олександрії, але виявив жорстоку ворожість і проти тих, що жили у цілій країні, наказавши негайно зібрати всіх разом і віддати на найганебнішу смерть.	Сі‰ ўвёдавъ нечести1вый въ толи1ко разгнёваніе пріи1де, ћкw не т0кмw на сyщихъ во ґлеxандрjи разгнёвасz, но и3 сyщымъ во странЁ тsжцэ сопроти1висz и3 повелЁ тщaтелнэ всёхъ собрaти въ кyпу и3 лютёйшею смeртію животA лиши1ти.
2	2
Коли готувалася ця справа, людьми, однодумними лиходійству, була розповсюджена зла чутка проти народу юдейського з приводу такого розпорядження, ніби вони ухиляються від виконання законних обов’язків.	Си6мъ же ўстр0єнымъ бhвшымъ, вёсть ѕлaz происхождaше на р0дъ (їудeйскій), человёкwмъ согласyющымъ на ѕлотворeніе, є3гдA винA дадeсz ко ўставлeнію, ѓки бы и5мъ возбранsли t зак0нwвъ.
3	3
Тим часом юдеї зберігали добру прихильність і незмінну вірність до царів; але вони шанували Бога, жили за Його законом і тому в деяких випадках допускали відступлення і відмови: з цієї причини вони і здавалися деяким ворожими; у всіх же інших людей добрим виконанням усього справедливого вони здобували благовоління.	Но їудeє бёху сохранsюще ко царє1мъ ќбw неразврaтное послушaніе и3 вёрность, чествyюще же бGа и3 зак0на є3гw2 держaшесz, tлучeніе творsху въ нёкіихъ и3 tмBны: є3sже рaди вины2 нBкіимъ ненави1дими kвлsхусz: прaведныхъ же благотворeніемъ ўкрашaюще сожи1телство, всBмъ человёкwмъ благопріsтни сотвори1шасz.
4	4
Незважаючи на те, відомий добрий спосіб життя цього народу іноплемінники вважали за ніщо. Вони помічали тільки розбіжності у богошанувані та їжі і говорили, що ці люди не допускають спілкування у трапезі ні з царем, ні з вельможами, що вони заздрісники і великі супротивники держави, і таким чином розголошували про них навмисну хулу.	Тёмже u5бо њ р0дэ во всёхъ слaвимое благотворeніе и3ноплемє1нницы ни во что2 вмэнsху, разли1чіе же въ поклонeніихъ и3 брaшнахъ разглашaху, глаг0люще, ћкw сjи человёцы нижE царю2, нижE в0ємъ соглaсни сyть, но враждeбни сyть и3 вельми2 нёкакw дэлHмъ проти1вни: и3 нестерпи1мымъ њгласи1ша и5хъ хулeніемъ.
5	5
Елліни, які жили у місті і не зазнали від них ніякої образи, бачачи несподіване обурення проти цих людей і раптове їхнє скупчення, хоч не могли допомогти їм, — тому що царське було розпорядження, — однак утішали їх, обурювалися, і сподівалися, що діло переміниться:	Е$ллини же сyщіи во грaдэ ни чи1мъ њби1дими t ни1хъ, ви1дzще смzтeніе нечazнное на ни1хъ и3 собр†ніz внезaпнw быв†ющаz, помощи2 ќбw не мог0ша: мучи1телское бо бsше повелёніе.
6	6
бо не можна було нехтувати такою великою кількістю народу, ні в чому невинного.	Ўтэшaху же и3 негодовaху и3 минyти си6мъ вск0рэ непщевaху, и4бо не бyдетъ тaкw презрёно толи1кое мн0жество ничт0же согрэши1вшее.
7	7
Утім, деякі сусіди і друзі й ті, що торгували з ними, таємно приймаючи деяких з них, обіцяли допомагати їм і робити все можливе для їх захисту.	И# ўжE нёцыи сосёди и3 дрyзи и3 сокупeчствующіи, тaйнw нёкіихъ призвaвше, вёрность даsху помогaти и3 всsкое ўсeрдіе твори1ти къ защищeнію.
8	8
А він, звеличуючись тимчасовим благополуччям і не помишляючи про владу величного Бога, думав незмінно залишитися з тим же наміром і написав проти них такий лист:	Џнъ же u5бо по настоsщему благодeнствію разгордэвazсz и3 не зрS вели1кагw бGа держaвы, непщyz же вhну въ сицев0мъ пребывaти ѕлосовётіи, написA на нS послaніе сицев0е:
9	9
«Цар Птоломей Филопатор жителям Єгипту і місцевим воєначальникам і воїнам — радуватися і бути здоровими. Я ж сам здоровий і справи наші благоуспішні.	цaрь птоломeй філопaтwръ сyщымъ во є3гЂптэ и3 по мэстHмъ страти1гwмъ и3 в0инwмъ рaдоватисz и3 здрaвствовати: здрaвстую же и3 ѓзъ сaмъ, и3 вeщы нaшz:
10	10
Після походу, початого нами в Азію, який, як ви самі знаєте, несподіваною допомогою богів і нашою силою згідно з нашим наміром досяг щасливого закінчення, ми думали упорядкувати народи, які живуть у Келе-Сирії і Фінікії, не силою зброї, але поблажливістю і великим людинолюбством, охоче благодіючи їм.	по бhвшей нaмъ рaти во ґсjи, ю4же вёсте и3 вы2, ћже богHвъ нечazннымъ споборeніемъ и3 нaшею си1лою разyмнw въ д0брый конeцъ приведeсz, суди1хомъ не нyждею nрyжіz, но кр0тостію и3 мн0гимъ человёколюбіемъ благоустр0ити живyщыz въ кілисmрjи и3 фінікjи kзhки и3 благотвори1ти рaдостнэ:
11	11
Даючи по містах багаті внески у храми, ми прийшли і в Єрусалим, маючи намір вшанувати святилище цих негідних людей, які ніколи не залишають свого безумства.	и3 сyщымъ во градёхъ кaпищємъ дaвше дох0ды премнHги, пріид0хомъ и3 во їеrли1мъ, возшeдше почти1ти хрaмъ суемyдренныхъ и3 никогдaже престаю1щихъ t безyміz:
12	12
Вони ж, прийнявши наше прибуття — на словах охоче, а на ділі підступно, коли ми бажали ввійти у храм і вшанувати його належними і найкращими дарунками, пихаті своєю давньою гордістю, заборонили нам вхід, не потерпівши від нас насильства з людинолюбства, яке ми маємо до всіх людей.	nни1 же сл0вомъ ќбw пріsша нaше пришeствіе, дёломъ же лeстнэ, возжелёвшымъ нaмъ вни1ти во хрaмъ и4хъ и3 лёпотными и3 добрёйшими д†ры почти1ти, тjи по дрeвней (своeй) г0рдости возбрани1ша нaмъ вни1ти, немощнёйшіи (сyще) нaшеz си1лы, за человэколю1біе, є4же и4мамы ко всBмъ человёкwмъ,
13	13
Явно виявивши свою ворожість до нас, вони одні тільки з усіх народів завзято противляться царям і своїм благодійникам і не хочуть виконувати нічого справедливого.	своe же ѕломhсліе къ нaмъ kвлeнно показaвше, ѓки є3ди1ни т0чію t kзы6къ царє1мъ и3 и4хъ благодётелємъ вы6и не покарsюще, ничт0же прaведно х0щутъ носи1ти:
14	14
Ми ж, зглянувшись на їхнє безумство, і тоді, коли поверталися з перемогою, і в самому Єгипті, приймаючи людинолюбно всі народи, поводилися, як належало.	мh же си1хъ безyміе ўсмотри1вше, и3 съ побёдою возврати1вшесz, и3 во є3гЂптэ со всёми kзы6ки любочеловёчнэ срётившесz, ћкоже подобaше, сотвори1хомъ:
15	15
Між іншим, оголошуючи усім про нашу непам’ятозлобність до їхніх одноплемінників, ми вирішили ввести зміни: оскільки вони служили нам на війні і займалися дуже багатьма справами, здавна з простоти наданими їм, то ми хотіли навіть надати їм права олександрійського громадянства і зробити учасниками споконвічного жрецтва.	и3 въ тёхъ ко є3диноплемeнникwмъ и4хъ непамzтоѕл0біе всBмъ сказyюще, и3 рaди споборeніz, и3 ввёрєнныz съ простот0ю и5мъ и3здрeвле безчи1слєнныz вeщы дерзнyвше премэни1ти, восхотёхомъ и3 граждaнства ґлеxандрjйскагw спод0бити и5хъ и3 причaстники всегдA жерцє1мъ постaвити:
16	16
Вони ж, сприйнявши це як супротивне для себе і, за властивим їм злим норовом відкидаючи добре і схиляючись завжди до злого, не тільки знехтували неоціненне право громадянства, але й гласно і негласно гребують тими деякими з них, які щиро налаштовані до нас, постійно сподіваючись, що ми внаслідок безладного способу життя їхнього скоро скасуємо наші установлення.	nни1 же въ проти1вность пріeмлюще, и3 прир0днымъ ѕлонрaвіемъ д0брое tри1нувше, и3 пrнw въ ѕл0е ўклонsющесz, не т0кмw tри1нуша честн0е граждaнство, но и3 гнушaютсz сл0вомъ и3 дёломъ, молчaніемъ тёхъ, и5же немн0гіи t ни1хъ къ нaмъ нелeстнэ доброжелaтельни сyть, по всsкъ чaсъ чaюще, ћкw мы2 вск0рэ нестр0йнымъ житіeмъ низврати1мъ и3справлє1ніz.
17	17
Тому ми, достатньо переконавшись дослідами, що вони за всякої нагоди виявляють неприязні проти нас задуми, і, передбачаючи, що коли-небудь, за несподівано виниклого проти нас збурювання, ми будемо мати за собою в особі цих нечестивців — зрадників і жорстоких ворогів,	Тёмже и3 показaньми д0брэ ўвэщaвшесz, ћкw сjи по всsкому w4бразу ѕломhслzтъ нaмъ, и3 мы2 проразумэвaюще, да не когдA внезaпну пот0мъ мzтeжу нашeдшу на ны2, си1хъ нечести1выхъ созади2 предaтелей и3 вaрварwвъ воз8имёемъ супостaтwвъ,
18	18
повеліваємо, як тільки буде отриманий цей лист, негайно згаданих нами людей з їхніми дружинами і дітьми, з насиллями і катуваннями закувавши у залізні кайдани, звідусіль вислати до нас на смертну страту, нещадну і ганебну, гідну таких зловмисників.	повелёхомъ u5бо, є3гдA пріи1детъ къ вaмъ послaніе сіE, вск0рэ во є3ди1нъ чaсъ вышепи1санныхъ собрaвше съ женaми и3 ч†ды, съ досaдою и3 њѕлоблeніемъ послaти къ нaмъ ќзами желёзными tвсю1ду њковaнныхъ, на лю1тое и3 ѕлослaвное подобaющее ѕломhслzщымъ ўбіeніе:
19	19
Якщо вони одного разу будуть покарані, то ми сподіваємося, що у майбутньому наші державні справи набудуть довершеного благоустрою і найкращого порядку.	по ўмучeніи бо си1хъ ўповaемъ, ћкw въ пр0чее врeмz совершeннw нaмъ вeщы во благостоsніи и3 въ пред0брэмъ состоsніи ўстр0zтсz.
20	20
Якщо ж хто сховає когось з юдеїв, від старого до дитини, не виключаючи немовлят, має бути знищеним з усім його домом найжорстокішим чином.	Ѓще же кто2 скрhетъ коег0 либо їудeанина, t стaра дaже до младeнца и3 дaже до ссyщихъ, прелютёйшими мyками ўмyченъ бyдетъ со всёмъ д0момъ:
21	21
А хто викриє кого-небудь, той одержить маєток винного і ще дві тисячі драхм із царської скарбниці, одержить волю і буде вшанований.	ѓще же кто2 возвэсти1тъ, сeй пріи1метъ и3мёніе подпaдшагw кaзни, є3щe же и3 t цaрскагw сребрA дрaхмъ двЁ тhсzщы, и3 своб0ду получи1тъ, и3 ўвэнчaетсz:
22	22
Усяке місце, де буде впійманий юдей, який ховається, має бути спустошене і випалене, так щоб нікому зі смертних ні на що не було придатне на вічні часи». Такий був зміст листа.	всsко же мёсто, и3дёже ѓще ћтъ бyдетъ весьмA крhющьсz їудeанинъ, пyсто и3 nгнeмъ сожжeно да бyдетъ, и3 всsкому смeртному є3стествY по всемY неключи1мо да бyдетъ въ вёчное врeмz. И# ќбw послaніz w4бразъ си1це напи1санъ бhсть.
Глава 4	Главa д7

1	1
Скрізь, куди приходило це повеління, у язичників відбувалися народні бенкети з радісними вигуками, нібито закореніла здавна у душі ворожнеча тепер виявилася сміливо.	И# вездЁ, и3дёже пріи1де сіE повелёніе, нар0днэ составлsшесz kзhкwмъ ќбw пи1ръ съ восклицaньми и3 рaдостію, ѓки бы заматерёлаz и3здрeвле въ мhсли и4хъ, нн7э съ дeрзостію kвлsласz враждA:
2	2
А в юдеїв почалися безутішна скорбота, гіркий плач і ридання; бо обпалювали серце стогони, що долинали з усіх боків від тих, які оплакували несподівану, раптово визначену їм загибель.	їудewмъ же бsше непрестаю1щь плaчь и3 ѕэлw2 рыдaтеленъ со слезaми в0пль, стенaньми сожжeнну сyщу сeрдцу и4хъ tвсю1ду, рыдaющихъ њ нечazннэй внезaпу ўстaвленнэй на ни1хъ поги1бели.
3	3
Яка область або місто, чи яке населене місце, чи які дороги не наповнювалися їхнім плачем і воланням?	Кaz странA и3ли2 грaдъ, и3ли2 к0е весьмA њбитaемое мёсто, и3ли2 к‡z стHгны плaча и3 рыдaніz њ ни1хъ не наполнsхусz;
4	4
Жорстоко і без усякого жалю влада виселяла їх усіх разом з кожного міста, так що, бачачи цю незвичайну кару, і деякі з ворогів, дивлячись на загальне страждання і думаючи про невідому мінливість життя, оплакували найзлополучніше їхнє вигнання.	Си1це бо съ г0рькою и3 немилосeрдою душeю t страти1гwвъ сyщихъ по градHмъ є3динодyшнw и3зсылaеми бsху (ко царю2), ћкw њ неwбhчныхъ мучeніихъ, и3 нёцыи t врагHвъ взeмлюще пред8 nчесA џбщую бёдность и3 помышлsюще неизвёстную житіS и3змёну, (да не когдA и3 и5мъ случи1тсz сіE,) плaкаху њ пребёдственнэмъ и4хъ и3зслaніи.
5	5
Гнали натовпами старих, вкритих сивинами, згорблених від старечої слабкости у ногах, і за вимогою насильницького вигнання безсоромно примушували їх до найшвидшого руху.	Вед0мо бо бsше престарёлыхъ мн0жество сэди1нами ўкрaшенныхъ, рaди бhвшагw t стaрости коснeніz н0гъ слsченыхъ, за наси1льное и3згнaніе стремлeніz, без8 всsкагw студA ѕлоупотреблsющихъ ко ск0рому шeствію.
6	6
Дівчата, які тільки-но з’єдналися подружнім союзом і ввійшли у шлюбний чертог, замість радости почали плакати, посипали попелом запашне від мастей волосся, були ведені непокритими, і замість шлюбних пісень здіймали загальне волання, будучи мучимими катуваннями іноплемінних. У кайданах їх відкрито з насильством тягли, щоб кинути у корабель.	Тaкожде и3 недaвнw сочетaвшыzсz къ житіS соwбщeнію, въ брaчный вшeдшыz черт0гъ nтрокови6цы, вмёстw весeліz взeмшz плaчь, и3 прaхомъ мmроух†нныz власы2 посhпавшz, непокровє1ны же ведHмы, рыдaніе вмёстw пёсней брaчныхъ є3динодyшнw начинaху, ѓки растє1рзаны и3ноязhчныхъ мучeніемъ, и3 св‰заны нар0днэ влекHмы бhша съ нyждею дaже до ввержeніz въ корaбль.
7	7
А їхні чоловіки, замість вінків перев’язані по шиях мотузками, у квітучому юнацькому віці, замість бенкету і насолоди молодости, проводили останні дні шлюбу у плачу, бо під ногами в себе бачили відкрите пекло.	Супрyзи же си1хъ въ цвэтyщемъ ю4ношестэмъ в0зрастэ, ќжами вмёстw вэнцє1въ на шjzхъ њплетeни, вмёстw пи1ршества и3 ю4ношескагw ўпокоeніz пр0чыz дни6 брaка въ рыдaніихъ провождaху, при ногaхъ ўжE ви1дzще ѓдъ лежaщь.
8	8
Їх везли за подобою звірів у ярмі залізних кайданів; одні прикуті були за шиї до корабельних лав, інші міцними ланцюгами прив’язані були за ноги. Крім того, накриті щільним помостом, вони відокремлені були від світла, так що з усіх боків їх оточувала темрява, весь час плавання їх утримували подібно до зловмисників.	Ведeни же бhша ѕвэри1нымъ w4бразомъ, влек0ми во ќзахъ желёзныхъ нyждныхъ: и3 џви ќбw къ сэдaлищємъ корaблєнымъ пригвождeни бhша шjzми, и3нjи же за н0ги нерастeрзными пyтами ўкрэплeни, є3щe же и3 свeрху чaстыми дщи1цами њбложeнными t свёта заключeни, ћкw да tвсю1ду помрачeни nчесы2, поведeніе ѓки навBтницы во всeмъ плaваніи и3мёютъ.
9	9
Коли ж їх привезли на місце, називане Схедія, і плавання було скінчене, як призначено було царем, тоді він наказав поставити їх перед містом на кінській арені, яка мала велику окружність і дуже зручною була для відкритої наруги на виду у всіх, хто йшов у місто і назад, вирушав усередину країни, так щоб вони ні з військом не мали спілкування, ні взагалі не були удостоєні будь-якого даху.	Си6мъ же на глаг0лемую ладію2 приведє1нымъ бhвшымъ, и3 плaванію соверши1вшусz, ћкоже бЁ повелёно t царS, повелЁ и5хъ пред8 грaдомъ на конористaтелнэмъ мёстэ постaвити, на вели1цэмъ прострaнствэ, и3 на поругaніе вельми2 ўг0днэмъ всBмъ входsщымъ во грaдъ, тaкожде и3 tтyду во странY посылaємымъ ко и3зшeствію: да нижE съ в0zми є3гw2 соwбщaютсz, нижE tню1дъ спод0бzтсz к0егw покр0ва.
10	10
Коли це було виконано і цар почув, що одноплемінники їхні часто виходять таємно з міста оплакувати ганебну біду братів, то дуже розгнівався, і наказав і з цими вчинити точно так само, як і з тими, щоб вони ніяк не менше отримали покарання.	Е#гдa же бhсть сіE, ўслhшавъ (цaрь), ћкw нёцыи t р0да и4хъ и3з8 грaда тaйнw и3схождaху чaстw њплaкивати безчeстную брaтіи бёдность, разгнёвавсz ѕёлw, повелЁ со прилэжaніемъ и3 си6мъ тaкожде ћкоже и3 џнэмъ сотвори1ти, да никaкоже мeншую џнэхъ воз8имёютъ мyку, и3 написaти всsко колёно по и4мени:
11	11
Він наказав переписати весь народ за іменами, не для тяжкого рабського служіння, незадовго перед цим звіщеного, а для того, щоб, змучивши їх оголошеними стратами, остаточно погубити в один день.	не къ мaлw преждеwб8sвленнэй многотрyднэй раб0тэ, но ўмyченныхъ повелёнными кaзньми, въ конeцъ и3стреби1ти во врeмz є3ди1нагw днE.
12	12
І хоч цей перепис звершувався з крайнім поспіхом і ревним старанням від сходу до заходження сонця, але зовсім закінчити його не могли протягом сорока днів.	Бhсть же u5бо си1хъ написaніе съ г0рькимъ тщaніемъ и3 любочeстнымъ присэдёніемъ t восх0да с0лнечнагw дaже до захождeніz, и3 не возмог0ша концA сотвори1ти во днeхъ четhредесzтихъ.
13	13
Цар же, надмірно і безперестанно віддаючись насолодам, перед усіма ідолами влаштовував бенкети, і розумом, який далеко ухилився від істини, і нечистими вустами славословив тих, які глухі і не можуть говорити або надати допомогу, а на найвеличнішого Бога вимовляв непристойне.	Цaрь же непрестaннw рaдостію вельми2 и3сполнszсz, пи1ршєства ў всёхъ јдwлwвъ составлsz, заблуждeнымъ далeче t и4стины рaзумомъ и3 сквeрными ўсты6, нэм†z ќбw и3 не мог{щаz глаг0лати и5мъ и3ли2 помощи2 похвалsz, на превели1каго же бGа неподоб†ющаz глаг0лz.
14	14
Після сказаного проміжку часу писарі донесли цареві, що вони не в змозі зробити перепис юдеїв, з причини незліченної їхньої безлічі; притому ще більша кількість їх знаходиться в областях; одні залишаються у домах, інші розсіяні по різних місцях, так що зробити це неможливо навіть усім властям у Єгипті.	По предрэчeннэмъ же врeмене разстоsніи, возвэсти1ша кни1жницы царю2, ћкw никaкоже ктомY м0гутъ њписaніе їудє1й сотвори1ти, безчи1сленнагw рaди и4хъ мн0жества, и3 понeже сyть є3щE премн0зи по странaмъ, и3нjи же по домHмъ њбрэтaютсz, ґ и3нjи по мэстHмъ, ћкw не возмощи2 tню1дъ всBмъ, и5же во є3гЂптэ, страти1гwмъ сотвори1ти сегw2.
15	15
Коли ж цар ще суворіше погрожував їм, припускаючи, що вони підкуплені дарами і підступно уникали покарання, тоді довелося реально переконати його у тім. Вони довели, що бракує у них і хартій, і необхідних для того письмових тростин.	Е#гдa же цaрь запрети2 и5мъ жесточaе, ѓки дарaми подкyплєнымъ на ковaрство и3збэжaніz, случи1сz и5мъ и3звёстнэ є3го2 њ сeмъ ўвёрити, глаг0лющымъ съ показaніемъ, ћкw и3 хартіи6 ўжE и3 писaтєлныz трHсти, и5хже ўпотреблsху, њскудёша.
16	16
Це була дія непереможного небесного Промислу, який допомагав юдеям.	Сіe же бЁ дёйство помогaющагw їудeємъ съ нб7сE пр0мысла непобэди1магw (б9іz).
Глава 5	Главa є7

1	1
Тоді цар, сповнений сильного гніву і незмінний у своїй ненависті, покликав Ермона, який завідував слонами, і наказав наступного дня всіх слонів, числом п’ятсот, нагодувати ладаном у якомога більшій кількості й удосталь напоїти цільним вином, і, коли вони розлютуються від даного їм достатньо питва, вивести їх на юдеїв, приречених зустріти смерть.	ТогдA (цaрь) тsжцэ и3сп0лненъ гнёва и3 ћрости, весьмA непремёненъ, призвaвъ є4рмwна слонHмъ начaлника, повелЁ во грzдyщій дeнь и3з8oби1лнэ накорми1ти слоны2 рукоsтьми лівaнскими и3 він0мъ мн0гимъ несмёшенымъ всёхъ напои1ти, и4хже бЁ числ0мъ пsть сHтъ, и3 разсверёпэвшихъ t вінA нещaднw дaннагw повести2 во срётеніе смeрти їудeйскіz.
2	2
Давши такий наказ, він вирушив на бенкет, запросивши особливо тих зі своїх друзів і воїнів, які ворогували проти юдеїв; а Ермон, який начальствував над слонами, у точності виконав його повеління.	Сі‰ же повелёвъ возврати1сz на пи1ршество, собрaвъ наипaче тёхъ другHвъ и3 в0инwвъ, и5же ненави1дzху їудewвъ: ґ слононачaлникъ є4рмwнъ повелённое прили1чнw совершaше.
3	3
Призначені для цього служителі пішли увечері в’язати руки нещасним й інші вживали проти них застережні заходи, думаючи, що через ніч весь народ буде остаточно знищений.	Къ си6мъ же слузи2 въ вeчеръ и3сходsще вzзaху рyцэ бёдныхъ и3 пр0чую ўхищрsху њ ни1хъ стрaжу, мнsще, ћкw въ нощи2 пріи1мутъ їудeє вкyпэ конeчную поги1бель.
4	4
Юдеї ж, які здавалися язичникам позбавленими всякого захисту, бо звідусюди вони були стиснені тяжкими путами, прикликали всемогутнього Господа, Який володарює над усякою владою, свого милосердого Бога і Отця, прикликали всі безперестанним воланням зі сльозами, благаючи відвернути від них нечестивий намір і спасти їх від приготованої їм смерти Своїм славним явленням.	Їудeє же всsкагw покр0ва лишeни бhти непщyеми kзhкwмъ, рaди њб8eмшіz и5хъ tвсю1ду во ќзахъ нyжды, вседержи1телz гDа и3 всsкою си1лою њбладaющаго млcтиваго бGа своего2 и3 nц7A непрестaннымъ в0племъ вси2 со слезaми призывaху молsщесz, да совётъ непрaведный, и4же на ни1хъ, премэни1тъ и3 и3збaвитъ и5хъ t сyщіz пред8 ногaма ўгот0ванныz смeрти съ великолёпнымъ kвлeніемъ.
5	5
Старанне моління їхнє зійшло на небо. Ермон, напоївши неприборканих слонів, після споживання ними у великій кількості вина і ладану, вранці з’явився у палац донести про це царю.	Си1хъ ќбw прилёжнаz моли1тва взhде на нб7о: є4рмwнъ же неукроти1мыхъ слонHвъ напои1въ и3сп0лненныхъ подаsніемъ мн0гагw вінA и3 лівaномъ напитaвъ, рaнw во дв0ръ пріи1де њ си1хъ возвэсти1ти царю2.
6	6
Але Бог послав цареві міцний сон, цей добрий дар, що від віку посилається Ним і вночі і вдень усім, кому Він хоче.	T вёчнагw же врeмене благ0е создaніе въ нощи2 и3 во дни2 подавaемое t бlгодётелствующагw всBмъ, и5мже ѓще сaмъ х0щетъ, снA чaсть послA царю2.
7	7
Божим провидінням занурений у приємний і глибокий сон, він забув про свій беззаконний намір і зовсім обманувся у своєму неодмінному рішенні.	Сладчaйшимъ же и3 глуб0кимъ њдержи1мь бЁ дёйствіемъ вLки, њ беззак0ннэмъ ќбw предложeніи мн0гw прельсти1сz, въ непрел0жнэмъ же совётэ ѕёлнэ њбольщeнъ бhсть.
8	8
Юдеї ж, позбавившись призначеної години, прославляли святого Бога свого і знову благали Благопримирителя показати гордим язичникам силу всемогутньої правиці Своєї.	Їудeє же предназнaменованнагw часA и3збэжaвше, с™aго бGа своего2 восхвалsху, и3 пaки молsху бlгопримири1телнаго, да покaжетъ великом0щныz своеS руки2 держaву kзhкwмъ прегHрдымъ.
9	9
Коли минула вже половина десятої години, служитель, якому доручені були запрошення, бачачи, що запрошені вже зібралися, увійшов до царя будити його. Насилу розбудивши його, він оголосив, що час бенкету минає, і дав звіт у своєму дорученні. Повіривши йому і вирушивши пити, цар наказав тим, що прийшли на бенкет, возлягти прямо навпроти себе.	Преполовлsющусz же ўжE ѓки десsтому часY, и4же ко звaнію ўчинeнный, ви1дz звaнныхъ собрaвшихсz, пришeдъ ко царю2 толкнY, и3 є3двA возбуди1въ є3го2, показA пи1ра врeмz преходsщее ўжE, њ си1хъ сл0во предложи1въ: є4же цaрь (въ себЁ) размhсливъ и3 њбрaщьсz на пи1ръ, повелЁ пришeдшымъ на пи1ръ комyждо проти1ву себє2 возлещи2.
10	10
Коли це було виконано, він заохочував тих, що зібралися на бенкет, проводити теперішню частину бенкету в цілковитих веселощах.	Е#гдa же бhсть сіE, поwщрsше въ пировaніе вдaвшихсz, дабы2 настоsщую пи1ршества чaсть попремн0гу прaзднующе въ весeліи препроводи1ли.
11	11
Під час тривалої бесіди, цар, покликавши Ермона, суворо і грізно запитував, з якої причини юдеї допущені пережити нинішній день?	Мн0зэй же бесёдэ бhвшей, цaрь є4рмwна призвaвъ, съ г0рькимъ прещeніемъ вопрошaше, к0еz рaди вины2 њстaвлени їудeє въ сeй дeнь жи1ви бhти;
12	12
Той заявив, що ще вночі виконав доручене йому, і друзі царя підтвердили це. Тоді цар, у жорстокості лютий більше, ніж Фаларис, сказав, що вони повинні бути вдячні сьогоднішньому сну:	Џному же показaвшу, ћкw н0щію повелённое въ конeцъ приведE, ксемy же и3 другHмъ спослyшествовавшымъ семY бhти тaкw, свирёпство лютёйшо пaче фаларjда и3мёz, речE: днeшнему снY благодaрство да и4мутъ:
13	13
«А ти неодмінно на завтрашній день так само приготуй слонів на знищення беззаконних юдеїв».	тh же непрел0жнэ во грzдyщій дeнь по прeжнему ўгот0ви слоны2 въ погублeніе беззак0нныхъ їудeєвъ.
14	14
Коли цар сказав це, всі присутні з задоволенням і радістю виявили йому своє схвалення, і розійшлися кожен у свій дім. Час ночі вжитий був не стільки на сон, скільки на винаходження усяких наруг над уявними злочинцями.	Сі‰ же рeкшу царю2, любeзнэ вси2 съ рaдостію присyтствующіи кyпнw восхвали1вше, кjйждо въ д0мъ св0й tид0ша: и3 не тaкw на с0нъ и3знури1ша врeмz нощн0е, ћкw на ўхищрeніе всsкихъ поругaній мни6мымъ њка‰ннымъ.
15	15
Рано-вранці, лиш тільки заспівав півень, Ермон вивів звірів, і став дратувати на широкому дворі. У місті юрби народу зібралися на жалісне видовище, з нетерпінням очікуючи світанку.	Е#гдa же ґлeктwръ возгласи2 ќтренній, и3 ѕвBри воwружи1въ є4рмwнъ на вели1цэмъ дворЁ поwщрsше: во грaдэ же мн0жество нар0да собрaшасz на жaлостное поз0рище, њжидaюще ќтра со тщaніемъ.
16	16
Юдеї безперестанно, томлячись духом, творили молитву з многими сльозами і плачевними піснями, і, простягаючи руки до неба, благали найвеличнішого Бога знову послати їм швидку допомогу.	Їудeє же безпрестaннw t души2 стенsще, многослeзную моли1тву съ плачeвными пёсньми (творsху) простирaюще рyцэ на нeбо, молsху вели1каго бGа пaки и5мъ помощи2 вск0рэ.
17	17
Не поширилися ще промені сонця, і цар ще приймав своїх друзів, як постав перед ним Ермон і запрошував на вихід, доповідаючи, що все готове, чого бажав цар.	Е#щe же с0лнечніи лучи6 не разсёzшасz, и3 царю2 другHвъ пріeмлющу, є4рмwнъ предстaвъ звaше ко и3схождeнію, показyz превозжелённое царeмъ гот0во бhти.
18	18
Вислухавши це і здивувавшись пропозиції незвичайного виходу, він зовсім про все забув, і запитував: що це за справа, яку він з таким поспіхом виконав? Було ж це дією Володаря над усім Бога, Який навів на розум його забуття про все, що він сам раніше придумав.	Џнъ же ўслhшавъ и3 ўжаснyвсz њ пребеззак0ннэмъ и3зшeствіи, по всемY невёдэніемъ њдержи1мь бhвъ вопрошaше: что2 дёло сіE, є4же вск0рэ є3мY соверши2; Сіe же бЁ дёйствіе всёми вLчествующагw бGа, и4же пред8уготHваннаz на їудє1и (мучє1ніz) въ забвeніе є3мY вложи2.
19	19
Ермон і всі друзі пояснювали, говорячи: царю! звірі і війська приготовані за твоїм настійним велінням.	Е$рмwнъ же покaзоваше и3 вси2 дрyзи, ћкw ѕвёріе и3 вHи ўгот0вани сyть, q, царю2! по твоемY понуждaющему повелёнію.
20	20
Він же сповнився сильного гніву за такі слова, — бо промислом Божим зруйновані були всі його замисли, — і, блискаючи очима, сказав з погрозою:	Џнъ же њ рэчeнныхъ и3сп0лнисz тsжкіz ћрости, ћкw њ си1хъ пр0мысломъ б9іимъ разори1сz всE є3гw2 ўмышлeніе, воззрёвъ речE съ прещeніемъ:
21	21
якби у тебе були батьки, або діти, то вони послужили б багатою їжею для диких звірів, замість безневинних юдеїв, які мені і предкам моїм зберігали незмінну і довершену вірність. Якби не прихильність моя до тебе за вихованням і не заслуги твої, то ти замість них був би позбавлений життя.	ѓще тебЁ роди1телє бhли бы, и3ли2 ч†дъ роди1тєлницы, свирBпымъ и3 ди6віимъ ѕвэрє1мъ ўгот0вали бы и3з8oби1лную пи1щу вмёстw непови1нныхъ, мнЁ и3 прароди1телємъ мои6мъ показaвшихъ всецёлую твeрдую вёрность и3зрsднw їудeєвъ: то2 ѓще не любвE рaди совоспитaтелныz и3 потрeбы, животA вмёстw си1хъ лишeнъ бhлъ бы є3си2.
22	22
Так зустрів Ермон несподівану і страшну погрозу, і змінився в погляді й лиці, а кожен із друзів вийшов з невдоволенням, і всіх тих, що зібралися, відпустили кожного на свою справу.	Си1це є4рмwнъ нечazнное и3 пребёдственное под8S прещeніе и3 зрaкомъ и3 лицeмъ и3змэни1сz. И# кjйждо t дрyгwвъ сётованіемъ њдержи1ми бhвше, с0бранныхъ tпусти1ша коег0ждо на своE дёло.
23	23
Коли юдеї почули про таку прихильність царя, то прославили Бога і Царя царів за допомогу, отриману від Нього.	Їудeє же ±же t царS ўслhшавше, kвлeннаго бGа (и3 гDа) и3 цRS царeй хвалsху, получи1вше сію2 п0мощь є3гw2.
24	24
Після таких рішень, цар знову влаштував бенкет, і запрошував віддатися веселощам. Покликавши ж Ермона, грізно сказав: скільки разів я повинен наказувати тобі, негідний, про одне й те саме? Озброй знову слонів на ранок для знищення юдеїв.	По си6мъ же њбhчаємъ цaрь пaки состaвивъ пи1ръ, молsше (другHвъ) на весeліе премэни1тисz. Е$рмwна же призвaвъ съ прещeніемъ речE: к0ль крaты потрeбно тебЁ њ т0мже повелэвaти, преwкаsнне! є3щE и3 нн7э воwружи2 слоны2 во ќтріе на погублeніе їудeйское.
25	25
Тоді родичі, що возлежали разом з ним, дивуючись непостійним його думкам, сказали: чи довго, царю, ти будеш спокушати нас як нерозумних, утретє повеліваючи знищити їх, і знову, коли дійде до справи, відміняєш і скасовуєш свої повеління?	Совозлежaщіи же срHдницы непостоsнному є3гw2 смhслу дивsщесz, произнес0ша сі‰: док0лэ, q, царю2, ѓки безсловeсныхъ нaсъ и3скушaеши, повелэвaz ўжE трeтіе си1хъ погуби1ти и3 пaки њ вeщехъ премённw разрэшaz, ±же тоб0ю повелBннаz;
26	26
Від цього і місто від очікування перебуває у тривозі, наповнюється юрбами народу і часто піддається небезпеці розграбування.	и4хже рaди грaдъ њ њжидaніи стужaетъ, и3 и3сп0лнисz ўжE смzтeніz, и3 бёдствуетъ мн0жицею расхищeнъ бhти.
27	27
Після цього цар, зовсім, як Фаларис, сповнившись безрозсудства і вважаючи за ніщо душевні зміни, які відбувалися у ньому на користь юдеїв,	Toнyдуже цaрь и3сп0лнивсz безсловeсіz по всемY, ѓки фаларjдъ, и3 бы6вшаz ко призрёнію їудeйску въ себЁ премэнє1ніz души2 ни во что2 вмэни1въ,
28	28
підтвердив найнечестивішою клятвою, і визначив негайно послати їх у пекло, покалічених ногами і ступнями звірів, потім почати похід на Юдею, незабаром спустошити її вогнем і мечем, і недоступний нам, — говорив він, — храм їхній спалити вогнем і зробити його назавжди порожнім для всіх, хто бажає приносити там жертви.	нечести1вэйшею подтверди2 клsтвою, њпредэли1въ си1хъ ќбw неtл0жнw послaти во ѓдъ ногaми и3 копhты ѕвёрскими сокрушeнныхъ, на їудeю же пошeдъ съ в0инствомъ, nгнeмъ и3 копіeмъ со землeю соравни1ти вск0рэ, и3 невх0дный нaми хрaмъ и4хъ nгнeмъ сожещи2 ѓбіе, и3 совершaющихъ тaмw жє1ртвы пyстъ въ вёчное врeмz постaвити.
29	29
Тоді друзі і родичі, дуже зраділі, розійшлися з довірою і розташували у місті в найзручніших місцях війська для варти.	ТогдA съ рaдостію дрyзи и3 срHдницы tшeдше, съ вёрою повелёша в0инwмъ стрещи2 ўгHднаz мэстA грaда.
30	30
А начальник над слонами, привівши звірів, можна сказати, у скажений стан запашним питтям вина, приправленого ладаном, озброїв їх страшними знаряддями, і рано-вранці, коли вже незліченні юрби прямували з міста на кінську арену, прийшов він у палац і нагадав цареві про те, що належало виконати.	Слононачaлникъ же ѕвBри, ѓки бы рещи2, въ состоsніе неи1стовое привeдъ благов0нными питіsми вінA съ лівaномъ смёшенагw, стрaшными nрyдіzми ўстр0єнныz, ќтрw рaнw, грaду ўжE мн0жествы безчи1сленными на мёстэ к0нскагw ристaніz нап0лнену бhвшу, вшeдъ во дв0ръ на предлежaшее поwщрsше царS.
31	31
Цар же, сповнений сильного гніву, з нечестивим задумом, вийшов цілим походом зі звірами, бажаючи з жорстокости серця бачити власними очима жалюгідну і тяжку загибель згаданих людей.	Цaрь же гнёвомъ тsжкимъ нап0лнивъ ѕлочести1вое сeрдце, всeю си1лою со ѕвэрьми2 свирёпыми и3зhде, хотsщь неукроти1мымъ сeрдцемъ и3 зёницами nчeсъ ви1дэти болёзненную и3 бёдственную проназнaменованыхъ пaгубу.
32	32
Коли юдеї побачили пил, що піднімався від слонів, які виходили з воріт, і від озброєного війська, яке йшло слідом за ними, і також від безлічі народу, і почули виклики, що сильно лунали, то подумали, що настала остання хвилина їхнього життя і кінець їхнього найнещаснішого чекання.	Е#гдa же слоны2 и3схождaху вратaми, и3 спослёдоваша и5мъ в0ини воwружeнніи, и3 t мн0гихъ шeствіz прaхъ ўви1дэвше и3 тsжка глaса кли1чь ўслhшавше їудeє, возмнёвше себЁ бhти послёдній конeцъ животA своегw2 во мгновeніи,
33	33
Здійнявши плач і волання, вони цілували одне одного, обіймалися з рідними, кидаючись на шиї — батьки синам, а матері дочкам,	t бёднагw чazніz во ўмилeніе и3 стенaніе премэни1вшесz, њблобызaху дрyгъ дрyга сплетaющесz со срHдники и3 на вы6и напaдающе роди1телє чaдwмъ и3 мaтєри ю4нотамъ,
34	34
деякі ж тримали біля грудей новонароджених немовлят, що ссали останнє молоко.	и4ны же новорождeнныхъ ў сосцє1въ и3мyщz младeнцєвъ послёднее ссyщихъ млеко2:
35	35
Знаючи ж однак заступлення з неба, що раніше були їм, вони одностайно впали ниць, відірвавши від грудей немовлят,	nбaче воспомzнyвше и3 преждебы6вшаz и5мъ съ нб7се защищє1ніz, є3динодyшнэ ни1цъ повeргше себE и3 младeнцы tлучи1вше t сосє1цъ, возопи1ша глaсомъ вeліимъ ѕэлw2,
36	36
і голосно волали до Володаря над усякою владою, благаючи Його помилувати їх і явити допомогу їм, які стоять уже біля врат пекла.	всsкіz си1лы њбладaтелz молsще, да ўщeдритъ и5хъ съ kвлeніемъ, при вратёхъ ѓда ўжE стоsщихъ.
Глава 6	Главa ѕ7

1	1
Тим часом якийсь Єлеазар, шанований муж, зі священиків країни, який уже досяг старечого віку і прикрашений у житті своєму всякими чеснотами, запросив старців, які стояли навколо нього, приклика́ти святого Бога і молився так:	Е#леазaръ же нёкто мyжъ знамени1тый t їерє1й страны2 тоS, въ стaрости лётъ ўжE дости1гъ и3 всsкою добродётелію въ житіи2 ўкрaшенъ, w4крестъ себє2 ўстр0ивъ пресвЂтеры призывaти с™aго бGа, молsшесz си1це:
2	2
«Царю всесильний, найвищий, Боже Вседержителю, що милостиво управляєш усім створінням! споглянь, Отче, на сíм’я Авраама, на дітей освяченого Якова, на народ святого наділу Твого, який подорожував у землі чужій і неправедно знищується.	цRю2 великодержaвный, вhшній, вседержи1телю б9е, и4же создaніе всE стр0zй въ щедр0тахъ, воззри2 нн7э на сёмz ґвраaмле, на њсвzщeннагw їaкwва ч†да, чaсти свzщeнныz людjй твои1хъ, въ земли2 чуждeй стрaнствующихъ, непрaведнw погибaющихъ, џ§е!
3	3
Ти фараона, колишнього володаря Єгипту, який мав безліч колісниць, звеличувався беззаконною зухвалістю і зарозумілими промовами, погубив з гордим його військом, потопивши у морі, а роду ізраїльському явив світло милости.	ты2 фараHна пeрвэе є3гЂптомъ си1мъ њбладaющаго, ўмн0женаго въ колесни1цахъ, вознeсшагосz беззак0нною дeрзостію и3 љзhкомъ велерёчивымъ, съ г0рдымъ в0инствомъ въ п0нтэ погружeнныхъ погуби1лъ є3си2, р0ду же ї}леву свётъ проzви1лъ є3си2 млcти:
4	4
Ти жорстокого царя Ассирійського Сеннахирима, який марнославився незліченними військами, підкорив мечем усю землю і повстав на святе місто Твоє, який у гордості й зухвалості говорив хулу, скинув, явно показавши багатьом народам Твою силу.	ты2 безчи1сленными си1лами возвели1чившагосz сеннахирjма тsжкаго царS ґссmрjйскаго, копіeмъ подрyчну ўжE сотвори1вшаго всю2 зeмлю и3 вознeсшагосz на с™hй тв0й грaдъ, х{льнаz глаг0лющаго съ кичeніемъ и3 дeрзостію, вLко, сокруши1лъ є3си2, и3звёстну показaвъ kзhкwмъ мнHгимъ твою2 держaву:
5	5
Ти трьох отроків у Вавилоні, які добровільно віддали життя своє вогню, щоб не служити суєтним ідолам, зберіг неушкодженими до волосини, зросивши розпалену піч, а полум’я повернув на всіх ворогів.	ты2 въ вавmлHнэ тріeхъ nтрокHвъ nгню2 дyшы самов0льнэ предaвшихъ, за є4же не служи1ти сквє1рнымъ, разжжeнную њроси1въ пeщь, и3збaвилъ є3си2 дaже до влaса невреди1мыхъ, плaмень на вс‰ послaвъ сопроти6вныz:
6	6
Ти Даниїла, наклепами заздрости ввергнутого у рів на розшматування левам, вивів на світло неушкодженим; Ти, Отче, й Іону, коли він безнадійно томився у череві кита, що живе в глибині моря, неушкодженим показав усім його присним.	ты2 даніи1ла њболгaньми зави1стными ввeржена въ р0въ на снэдeніе львHмъ ѕвэрє1мъ свирBпымъ, на свётъ и3звeлъ є3си2 здрaва: и3 їHну во чрeвэ ки1та морскaгw тaющаго нещaднэ, всBмъ свои6мъ невреди1ма показaлъ є3си2, џ§е!
7	7
І нині, Ти, що помщаєш за образи, многомилостивий, захиснику всіх, явися скоро сущим від роду Ізраїлевого, які терплять образи від мерзенних беззаконних язичників.	и3 нн7э, њби1дъ ненави1стниче, многомлcтиве, всёхъ покрови1телю, вск0рэ kви1сz сyщымъ t р0да ї}лева, t kзы6къ же беззак0нныхъ мeрзкихъ њби6димымъ:
8	8
Якщо ж життя наше у переселенні наповнилося нечестям, то, визволивши нас від руки ворогів, погуби нас, Господи, якою Тобі благоугодно, смертю,	ѓще же нечeстіемъ њб8sто є4сть въ преселeніи житіE нaше, ты и3збaвивъ нaсъ t рукY вр†гъ си1хъ, ћкоже произв0лиши, вLко, погуби2 нaсъ смeртію,
9	9
нехай не славословлять марновіри суєтних ідолів за загибель улюблених Твоїх, говорячи: не визволив їх Бог їхній.	да не сyетными суемyдренніи похвaлzтсz њ погублeніи возлю1бленныхъ твои1хъ, глаг0люще: нижE бGъ и4хъ и3збaви и5хъ:
10	10
Ти ж, Вічний, що маєш усю силу і всяку владу, споглянь нині:	тh же всsку си1лу и3 крёпость и3мёzй всю2, превёчный, нн7э при1зри,
11	11
помилуй нас, через безумне насильство беззаконних, яких позбавляють життя подібно до зловмисників.	поми1луй нaсъ, њби1дою беззак0нныхъ безсловeсною животA лишaемыхъ w4бразомъ предaтелей,
12	12
Нехай устрашаться тепер язичники непереможної могутности Твоєї, Преславний, що володієш силою спасти рід Якова.	да ўдивsтсz нн7э kзhцы непобэди1мэй крёпости твоeй, пречcтне, и3мёzй си1лу њ спcніи р0да їaкwвлz:
13	13
Благає Тебе вся безліч немовлят і батьки їхні зі сльозами: нехай буде явно всім язичникам, що з нами Ти, Господи, і не відвернув лиця Твого від нас;	м0литъ тS всE мн0жество младeнцєвъ и3 роди1телє и4хъ со слезaми: да покaжетсz всBмъ kзhкwмъ, ћкw съ нaми є3си2, гDи, и3 не tврати1лъ є3си2 лицA твоегw2 t нaсъ:
14	14
вчини так, як сказав Ти, Господи, що й у землі ворогів їхніх Ти не знехтуєш їх».	но ћкоже рeклъ є3си2, ћкw нижE въ земли2 врагHвъ свои1хъ сyщихъ презрёлъ є3си2 и5хъ, си1це соверши2, гDи.
15	15
Тільки-но Єлеазар закінчив молитву, як цар зі звірами і з усім страшним військом прийшов на арену.	Е#леазaру же кончaющу ўжE моли1тву сію2, цaрь со ѕвэрьми2 и3 всeю си1лы г0рдостію прибли1жисz ко їпподр0му.
16	16
Коли побачили його юдеї, здійняли гучне волання до неба, так що і прилеглі долини сповнилися луною, і збудили нестримне співстраждання в усьому війську.	Ўви1дэвше же їудeє, вельми2 возопи1ша на нб7о, ћкw и3 прилеж†щаz ўдHліz кyпнw съ ни1ми вопію6щаz неудержи1мь плaчь сотвори1ша всемY в0инству.
17	17
Тоді великославний Вседержитель і істинний Бог, явивши святе лице Своє, відкрив небесні врата, з яких зійшли два славних і страшних ангели, видимі усім, крім юдеїв.	ТогдA великослaвный вседержи1тель и3 и4стинный бGъ, kви1въ с™0е своE лицE, tвeрзе двє1ри нбcныz, и3з8 ни1хже снид0ста двA сл†вна, стр†шна ви1домъ ѓгGла kвлeннэ всBмъ кромЁ їудewвъ,
18	18
Вони стали навпроти війська, і сповнили ворогів сум’яттям і страхом і зв’язали непорушними путами; також і тіло царя охопив трепет, і роздратовану зухвалість його охопило забуття.	и3 сопротивостaста, и3 си1лу супост†тъ и3сп0лниста смzтeніz и3 ќжаса, и3 неподви1жными п{ты свzзaста: тaкожде и3 тёло цaрское трeпетно бhсть, и3 забвeніе дeрзость є3гw2 тsжкую њб8S.
19	19
Тоді слони обернулися на озброєні війська, що супроводжували їх, топтали їх і погубляли.	И# њбрати1шасz ѕвёріе на послёдующыz воwружє1нныz си6лы, и3 попирaху и5хъ и3 погублsху.
20	20
Гнів царя перетворився на жалість і сльози про те, що перед тим він намагався виконати.	И# њбрати1сz гнёвъ цaрскій во ўмилeніе и3 слeзы њ пред8угот0ванныхъ t негw2 мучeніихъ.
21	21
Бо, коли почув він крик юдеїв і побачив їх усіх, що схилилися на загибель, то, заплакавши, з гнівом погрожував друзям своїм і говорив:	Ўслhшавъ бо в0пль и3 ви1дэвъ преклонeнныхъ всёхъ въ погублeніе, прослези1всz со гнёвомъ другHмъ прещaше, глаг0лz:
22	22
ви зловживаєте владою, і перевершили за жорстокістю тиранів, і мене самого, вашого благодійника, намагаєтеся позбавити влади і життя, замишляючи таємно некорисне для царства.	вы ѕлЁ цaрство ўправлsете и3 мучи1телей превосх0дите лю1тостію, и3 менE самaго вaшего благодётелz тщитeсz t влaсти ўжE и3 дyха низложи1ти, тaйнw ўхищрsюще неполє1знаz цaрству:
23	23
Тих, які так вірно охороняли укріплення нашої країни, хто безумно зібрав сюди, виселивши кожного з дому?	кто2 держaвшихъ нaшz въ вёрности страны2 твєрдhни, t д0му tлучи1въ, коег0ждо безсловeснэ собрA сёмw;
24	24
Тих, які здавна перевершували всі народи відданістю нам у всьому і часто терпіли найтяжчі гноблення від людей, хто піддав настільки незаслуженій ганьбі?	кто2 си1хъ, и5же и3з8 начaла благопріsтствомъ къ нaмъ по всемY превосх0дzтъ всёхъ kзhкwвъ и3 ѕлёйшыz мн0жицею t человBкъ под8sша бэды6, си1це беззак0нными њбложи2 ќзами;
25	25
Розв’яжіть, розв’яжіть неправедні пута, відпустіть їх з миром у свої доми, випросивши прощення у тім, що раніше зроблено; звільніть синів небесного Вседержителя, живого Бога, Який від часів наших предків донині подавав безперервне благоденство і славу нашому царству.	рэши1те, разрэши1те непрaвєдныz ќзы и3 во сво‰ и5хъ съ ми1ромъ посли1те, њ преждесодёланныхъ примири1вшесz: разрэши1те сhны вседержи1телz нбcнагw бGа живaгw, и4же t нaшихъ прароди1телей дaже донн7э непреткновeнно во слaвэ благостоsніе подаeтъ вeщемъ нaшымъ.
26	26
Ось що сказав цар. У ту ж хвилину звільнені юдеї, врятувавшись від смерти, прославляли свого святого Спасителя Бога.	Рeкшу же ќбw є3мY сі‰, їудeє вск0рэ разрэшeни бhвше благословлsху, ўжE и3збэжaвше смeрти, с™aго сп7си1телz бGа своего2.
27	27
Після того цар, повернувшись у місто і покликавши завідувача витратами, наказав упродовж семи днів давати юдеям вино та інше потрібне для бенкету, вирішивши, щоб вони на тому ж місці, на якому очікували своєї загибелі, у повних веселощах святкували своє спасіння.	Посeмъ цaрь во грaдъ возврати1всz и3 призвaвъ над8 росхHды старёйшаго, повелЁ даsти віно2 и3 прHчаz къ пировaнію потрє1бнаz їудewмъ на днjй сeдмь, суди1въ и5мъ тaможде во всsцэмъ весeліи дeнь спасeніz провождaти, въ нeмже мёстэ мнёша поги1бель пріsти.
28	28
Тоді вони, які були перед тим у нарузі і знаходилися біля пекла або краще сходили у пекло, замість гіркої і жалюгідної смерти влаштували бенкет спасіння і сповнені радости розділили для возлежання місце, приготоване їм на погибель і могилу.	ТогдA сjи, и5же прeжде въ поношeніи и3 бли1з8 ѓда бhша, пaче же въ него2 сошeдшіи, вмёстw г0рькіz и3 плачeвныz смeрти, пи1ршество спасeніz состaвивше, мёсто ўгот0ванное и5мъ ко падeнію и3 гр0бу, на возлєжaніz раздэли1ша, и3сп0лнени рaдости.
29	29
Облишивши найжаліснішу пісню плачу, вони почали пісню батьків, прославляючи Спасителя Ізраїлевого і Чудотворця Бога, і відкинувши все засмучення і ридання, склали хори на знамення мирних веселощів.	И# њстaвивше рыдaніz всеплачeвную пёснь, воспріsша пёснь nтeческую, хвaлzще сп7си1телz и3 чудодётелz бGа: и3 всsкій плaчь и3 стенaніе tри1нувше, ли1ки состaвиша во знaменіе весeліz ми1рнагw.
30	30
Також і цар, скликавши з цієї нагоди багатолюдний бенкет, виявляв свою вдячність небу за славне, урочисто дароване їм спасіння.	Тaкожде и3 цaрь њ си1хъ состaвивъ пировaніе вeліе, безпрестaннw на нб7о и3сповёдашесz великолёпнэ њ преслaвнэмъ бhвшемъ себЁ спасeніи.
31	31
Ті ж, що прирікали їх на загибель і на їжу хижим птахам і з радістю робили їм перепис, тепер, охоплені соромом, застогнали, і зухвалість, що дихала вогнем, згасла з ганьбою.	Полагaвшіи же їудeєвъ прeжде въ поги1бель и3 въ снёдь пти1цамъ и3 съ рaдостію њписaвшіи, срамот0ю њб8sти бhвше стенsху, nгнедыхaтелнэй и4хъ дeрзости безчeстнw ўгaсшей.
32	32
А юдеї, як сказали ми, склавши згаданий хор, відправляли свято з радісними славослів’ями і псалмоспівами.	Їудeє же, ћкоже предрек0хомъ, состaвивше предрэчeнный ли1къ, со ўчреждeніемъ во и3сповёданіихъ весeлыхъ и3 pалмёхъ провождaху,
33	33
Вони зробили навіть громадську постанову, щоб у всякому поселенні їхньому в роди і роди радісно святкувати зазначені дні, не для пиття і пересичення, але в пам’ять спасіння, що було їм від Бога.	и3 џбщій њпредэли1вше њ си1хъ ўстaвъ, во всsцэмъ преселeніи своeмъ въ р0ды, є4же бы предречє1нныz дни6 прaздновати въ весeліи, не питіS рaди и3 kдeніz, но сп7сeніz рaди бhвшагw и5мъ t бGа.
34	34
Потім вони стали перед царем і просили відпустити їх у доми.	Пріид0ша же ко царю2 просsще tпущeніz во сво‰ си.
35	35
Перепис їх проходив з двадцять п’ятого дня місяця Пахона до четвертого дня місяця Епифа, протягом сорока днів; знищення їх призначалося від п’ятого дня місяця Епифа до сьомого, протягом трьох днів, у які славним чином явив Свою милість Владика всіх і спас їх усіх неушкоджено і цілком.	Њпи1сани же бhша t двaдесzть пsтагw днE мцcа пахHна дaже до четвeртагw днE мцcа є3піфA, во днeхъ четhредесzтихъ: состaвиша же и5мъ поги1бель t пsтагw днE мцcа є3піфA дaже до седмaгw, въ тріeхъ днeхъ: въ ни1хже и3 преслaвнw kви1въ млcть свою2 всеси1льный, и3збaви и5хъ безврeдныхъ кyпнw.
36	36
Святкували вони, забезпечені усім від царя, до чотирнадцятого дня, в який вони і представили прохання про відпущення їх.	Пи1ршествоваша же всёми t царS снабдэвaеми дaже до четвертагwнaдесzть днE, въ џньже и3 прошeніе сотвори1ша њ tпущeніи своeмъ.
37	37
Цар, призволивши їм, великодушно написав на їхню користь, за своїм підписом, таке послання до міських начальників:	Похвали1въ же и5хъ цaрь, написA и5мъ нижепи1санное послaніе ко страти1гwмъ сyщымъ по градHмъ, великодyшнэ ўсeрдіе и3мyщее.
Глава 7	Главa з7

1	1
«Цар Птоломей Филопатор начальникам єгипетським і всім поставленим на посади — радуватися і бути здоровими. Здорові і ми і діти наші, бо великий Бог благодіє нам у справах за нашим бажанням.	Цaрь птоломeй філопaтwръ, сyщымъ во є3гЂптэ страти1гwмъ и3 всBмъ вчинє1ннымъ над8 дэлaми, рaдоватисz и3 здрaвствовати: здрaвствуемъ же и3 мы2 и3 ч†да н†ша, ўправлsющу нaмъ вели1кому бGу вeщы, ћкоже желaемъ:
2	2
Деякі з друзів наших за зловмисництвом своїм часто представляли нам і переконували нас зібрати всіх юдеїв, які знаходяться у царстві, і замучити надзвичайними стратами, як зрадників,	нёцыи дрyзи нaши ѕлонрaвіемъ свои1мъ чaстэе нaмъ прилэжaще, поусти1ша нaсъ на сіE, є4же бы во цaрствіи нaшемъ собрaти всёхъ їудewвъ во є3ди1но мёсто ѓки tстyпникwвъ и3 ўмyчити стрaнными мyками,
3	3
додаючи, що доки не буде цього зроблено, справи нашого царства ніколи не будуть благовпорядковані через ненависть, яку вони мають до всіх народів.	сказyюще, ћкw никогдaже во благостоsніи цaрства нaшегw вeщы бyдутъ, вражды2 рaди, ю4же и4мутъ сjи ко всBмъ kзhкwмъ, донeлэже не соверши1тсz сіE:
4	4
Вони-то привели їх у кайданах насильно, як невільників, або краще, як наклепників, і без усякого розгляду і дослідження намагалися погубити їх, винаходячи жорстокості, лютіші навіть за скіфські звичаї.	и5же и3 свsзаныхъ и5хъ привед0ша къ нaмъ со њѕлоблeніемъ ћкw плённикwвъ, пaче же ћкw предaтелей, без8 всsкагw разсуждeніz и3 и3спытaніz хотёша и5хъ погуби1ти, свирёпэйшею лю1тостію пaче зак0на скЂfска воwружeни:
5	5
Ми суворо заборонили це і з благовоління, яке маємо до всіх людей, негайно дарували їм життя; а коли довідалися, що небесний Бог є вірний покров юдеїв і завжди захищає їх, як батько синів, ще ж взявши до уваги відому їхню доброзичливість до нас і до предків наших, ми справедливо звільнили їх від усякого звинувачення у чому б то не було,	мh же њ си1хъ жесточaе запрети1вше по смиренномyдрію, є4же и4мамы ко всBмъ человёкwмъ, є3двA жив0тъ и5мъ даровaвше, и3 нбcнаго бGа познaвше крёпкw заступaющаго їудeєвъ и3 ћкw nц7A за сhны вhну споб0рствующа, ксемy же и3 люб0вь, ю4же и4мутъ къ нaмъ и3звёстну, и3 ко прароди1телємъ нaшымъ благопріsтство разсуди1вше, прaведнw tпусти1хомъ, по всsкому коеs либо вины2 w4бразу:
6	6
і наказали всім і кожному повернутися у свої доми, так щоб ніде ніхто ні в чому не ображав їх і не докоряв у тім, що відбулося без їхньої провини.	и3 повелёхомъ комyждо всBмъ во сво‰ и5мъ возврати1тисz, дабы2 на всsцэмъ мёстэ никто2 и4хъ tню1дъ њѕлоблsлъ, нижE ўкарsлъ њ содёzнныхъ и5мъ без8 вины2:
7	7
Знайте, що коли ми почнемо проти них що-небудь лихе або взагалі образимо їх, то будемо мати проти себе не людину, але володаря над усякою владою всевишнього Бога месником за діла наші в усьому і завжди неминуче. Будьте здорові».	вёдомо бо да бyдетъ вaмъ, ћкw ѓще что2 ѕлоухи1тримъ на ни1хъ лукaвое, и3ли2 въ чeмъ њскорби1мъ и5хъ весьмA, то2 не человёка, но всёхъ си1лъ вLку и3 бGа вhшнzго проти1вzщасz нaмъ во tмщeніе вещeй по всемY неизбёжнэ всегдA и3мёти бyдемъ. Здрaвствуйте.
8	8
Одержавши це послання, юдеї не поспішали негайно вирушити, але просили царя, щоб ті з роду юдейського, які самовільно залишили святого Бога і закон Божий, одержали через них належне покарання,	Пріи1мше же (їудeє t царS) послaніе сіE, не потщaшасz вск0рэ tити2, но моли1ша царS, дабы2 сyщіи t р0да їудeйска, t с™aгw бGа и3 t зак0на б9іz самов0льнэ tступи1вшіи получи1ли и4ми д0лжное мучeніе,
9	9
додаючи, що ті, які переступили заради черева постанови Божественні, ніколи не будуть мати доброї прихильности і до правління царя.	приглаг0лавше, ћкw чрeва рaди своегw2 бжcтвєннаz повєлёніz преступи1вшіи нижE ц†рскимъ повелёніємъ благопослyшни бyдутъ.
10	10
Цар визнав, що вони говорять правду, схвалив їх, і дав їм повноваження на все, щоб вони тих, що переступили закон Божий, знищили в усякому місці царства його безперешкодно, без особливого дозволу або нагляду царя.	Џнъ же пои1стиннэ сі‰ глаг0ла тaкw бhти, и3 похвали1въ дадE и5мъ влaсть над8 всёми, є4же бы престyпникwвъ зак0на б9іz во всёхъ мёстэхъ цaрствіz є3гw2 со дерзновeніемъ, без8 всsкіz цaрскіz влaсти и3ли2 разсмотрeніz, ўбивaти и3 и3скоренsти.
11	11
Тоді, подякувавши йому, як належало, священики і вся безліч народу заспівали «алилуя» і з радістю вирушили.	ТогдA (їудeє) возблагодари1вше (царS) ћкоже подобaше, їерeє же и4хъ и3 всE мн0жество вкyпэ возгласи1вше ґллилyіа, съ рaдостію tид0ша.
12	12
Усякого одноплемінника з тих, що осквернилися, якого зустрічали на шляху, вони карали й убивали у приклад іншим.	ТогдA приклю1чшагосz на пути2 престyпника, и4же бsше t р0да и4хъ, мyчаху и3 во w4бразъ и3ны6мъ ўбивaху.
13	13
У цей день вони умертвили понад триста мужів, і торжествували з веселощами, умертвляючи нечистих.	И# въ дeнь т0й ўби1ша б0лэе тріeхъ сHтъ мужeй, ўбивaюще же сквeрныхъ съ рaдостію веселsхусz.
14	14
Самі ж, бувши з Богом до смерти й одержавши повну радість спасіння, піднялися з міста, увінчані всякими запашними квітами, з веселощами і вигуками, хвалами і благозвучними піснями, дякуючи Богу батьків, вічному Спасителю Ізраїля.	Сaми же и5же дaже до смeрти со гDемъ бGомъ пребhша, получи1вше совершeнное сп7сeніе, ўвэнчaвше себE разли1чными благов0ннэйшими цвэтaми, tид0ша t грaда со весeліемъ и3 восклицaніемъ, во хвалeніихъ и3 всеблагоглaсныхъ пёніихъ благодарsще бGу nтцє1въ и4хъ вёчному, сп7су ї}леву.
15	15
Прийшовши до Птолемаїди, названої за властивістю місця Родофором [трояндоносною], в якій за загальною їхньою домовленістю очікували їх кораблі сім днів,	Пришeдше же во птолемаjду, нарицaемую за св0йство мёста родоф0ръ, и3дёже њжидaху и5хъ корабли6 мн0зи, по џбщему и4хъ совёту днjй сeдмь,
16	16
вони влаштували там бенкет спасіння, бо цар щедро забезпечив їх усім, що потрібно було кожному до прибуття у свій дім.	тaмw сотвори1ша пи1ръ сп7сеніz: цaрь бо даровA благодyшнw коемyждо и4хъ вс‰ потрє1бнаz на пyть дaже до жили1ща и4хъ.
17	17
Оскільки вони добулися сюди у мирі, із пристойними подяками, то і тут також установили весело святкувати ці дні під час перебування свого.	Дости1гше же ми1рнw въ подобaющихъ и3сповёданіихъ, тaкожде и3 тaмw ўстaвиша сі‰ дни6 прaздновати со весeліемъ во врeмz пришeлствіz и4хъ.
18	18
Освятивши ці дні й затвердивши свою обітницю поставленням стовпа на місці бенкету, вони вирушили далі суходолом і морем і рікою, кожен у своє житло, неушкоджені, вільні, у повній радості, маючи охороною царське повеління. Тоді-то придбали вони більшу, ніж раніше, силу і славу і зробилися страшними для ворогів, ні від кого ніскільки не пригноблювані у своєму володінні,	И%хже и3 њсвzти1вше на столпЁ при мёстэ пи1ршества њбётомъ ўтверди1вше, tид0ша неврeдни, своб0дни, прерaдостни, землeю и3 м0ремъ и3 рэк0ю, њхранsеми цaрскимъ повелёніемъ, кjйждо во сво‰ си, и3 њдержaвше влaсть над8 враги6 б0лшую нeже прeжде, со слaвою и3 стрaхомъ, весьмA ни t когw2 лишaеми и3мёніz.
19	19
й усі одержали своє за описом, так що, хто мав що-небудь у себе, з величезним страхом віддавали їм, бо найбільші благодіяння явив їм найвеличніший Бог на спасіння їх.	И# вс‰ сво‰ вси2 воспріsша t њписaніz, ћкw и3мyщіи что2 со стрaхомъ вeліимъ tдаsху и5мъ, вели6чіz превели1кому бGу сотв0ршу совершeннw во спcніе и3хъ.
20	20
Благословенний Спаситель Ізраїля на вічні часи! Амінь.	Блгcвенъ и3збaвитель ї}левъ во вBчнаz временA. Ґми1нь.

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт