Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Архангельське Євангеліє, 1092р. - Діяння святих апостолів

Діяння святих апостолів

Глава 1

1
Першу книгу я написав тобі, Феофіле, про все, що Ісус творив і чого вчив від початку
2
до того дня, коли Він вознісся, давши через Святого Духа повеління апостолам, яких Він обрав
3
і перед якими після страждань Своїх являв Себе живим з багатьма вірними доказами, протягом сорока днів являючись їм і говорячи про Царство Боже.
4
І, зібравши їх, Він звелів їм: «Не відлучайтесь із Єрусалима, а чекайте обіцяного від Отця, про що ви чули від Мене,
5
бо Іоан хрестив водою, а ви, через кілька днів після цього, будете охрещені Духом Святим».
6
Тому вони, зійшовшись, питали Його, кажучи: «Чи не в цей час, Господи, відновлюєш Ти царство Ізраїлеві?»
7
Він же сказав їм: «Не ваша справа знати часи й строки, які поклав Отець у Своїй владі,
8
але ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Моїми свідками в Єрусалимі та по всій Юдеї й Самарії та аж до краю землі».
9
Сказавши це, Він вознісся перед їхніми очима, і хмара взяла Його з очей їхніх.
10
І коли вони дивилися на небо, під час вознесіння Його, раптом перед ними стали два мужі в білому одязі
11
і сказали: «Мужі галилейські, чого ви стоїте і дивитеся на небо? Цей Ісус, Який вознісся від вас на небо, прийде так само, як ви бачили Його, коли Він сходив на небо».
12
Тоді вони повернулися до Єрусалима з гори, що зветься Елеон і знаходиться поблизу Єрусалима, на відстані суботньої путі.
13
І, прийшовши, увійшли до світлиці, де й перебували: Петро та Яків, Іоан та Андрій, Филип та Фома, Варфоломій та Матфей, Яків Алфеїв та Симон Зилот, і Іуда, Яковів.
14
Усі вони однодушно перебували у молитві й благанні, з деякими жінками і Марією, Матір’ю Ісуса, та з братами Його.
15
У ті дні Петро, ставши посеред учеників,
16
сказав [зібралося ж близько ста двадцяти чоловік]: «Мужі-браття! Належало статися тому, що у Писанні провістив Дух Святий устами Давидовими про Іуду, колишнього вождя тих, що взяли Ісуса;
17
він був зарахований до нас і одержав жереб служіння цього;
18
але придбав землю неправедною мздою і, коли звалився додолу, розпалося черево його і випали всі нутрощі його;
19
і це стало відомо всім жителям Єрусалима, тому й земля та названа їхньою мовою «Акелдама́», тобто «Земля крови».
20
У книзі ж Псалмів написано: «Нехай опустіє двір його, і нехай не буде пожильця у ньому; і гідність його нехай прийме інший».
21
Отже, треба, щоб один із тих, котрі були з нами увесь час, коли перебував і ходив із нами Господь Ісус,
22
починаючи від хрещення Іоанового до того дня, коли Він вознісся від нас, був разом з нами свідком воскресіння Його».
23
І поставили двох: Йосифа, званого Варсавою, якого прозвали Юстом, та Матфея.
24
І, помолившись, сказали: «Ти, Господи, Серцезнавче всіх, покажи з цих двох одного, якого Ти обрав
25
прийняти жереб цього служіння і апостольства, від якого відпав Іуда, щоб іти у своє місце».
26
І кинули про них жереб, і впав жереб на Матфея, і зарахували його до одинадцятьох апостолів.
Глава 2

1
Коли настав день П’ятдесятниці, усі вони були однодушно вкупі.
2
І раптом зчинився шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони перебували.
3
І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і спочили по одному на кожному з них.
4
І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати.
5
У Єрусалимі ж перебували юдеї, люди побожні, з усякого народу під небесами.
6
Коли зчинився цей шум, зібрався народ і схвилювався; бо кожний чув, що вони говорять його мовою.
7
І всі були вражені і дивувалися, кажучи один до одного: «Чи не всі ці, які говорять, галілеяни?
8
Як же ми чуємо кожен свою рідну мову, в якій народилися.
9
Парфяни, і мідяни, і еламіти, і жителі Месопотамії, Юдеї і Каппадокії, Понту та Асії,
10
Фригії і Памфілії, Єгипту і країв Лівії, прилеглих до Киринеї, і захожі з Риму, юдеї та прозеліти^*,
11
критяни й аравитяни, чуємо, що вони говорять нашими мовами про великі діла Божі?»
12
І дивувалися всі і, не розуміючи, казали один одному: «Що це значить?»
13
А інші, глузуючи, говорили: «Вони напилися вина».
14
Петро ж, ставши з одинадцятьма, підвищив голос свій і промовив до них: «Мужі юдейські і всі жителі Єрусалима! Нехай це буде відомо вам, і вислухайте слова мої:
15
вони не п’яні, як ви думаєте, бо зараз третя година дня;
16
але це те, що провіщав пророк Іоїль:
17
«І буде в останні дні, говорить Господь, — виллю Я від Духа Мого на всяку плоть; і будуть пророкувати сини ваші й дочки ваші, і юнаки ваші видіння бачитимуть, і старці ваші сновидіннями наставлені будуть.
18
І на рабів Моїх і на рабинь Моїх у ті дні виллю від Духа Мого, і будуть пророкувати.
19
І покажу чудеса вгорі на небі і знамення внизу на землі, кров і вогонь і куріння диму.
20
Сонце перетвориться на темряву і місяць на кров, перш ніж прийде день Господній, великий і славний.
21
І буде: усякий, хто прикличе ім’я Господнє, спасеться».
22
Мужі ізраїльські! Вислухайте слова ці: Ісуса Hазорея, Мужа, засвідченого вам від Бога силами й чудесами і знаменнями, які Бог створив через Hього серед вас, як і самі знаєте,
23
Його [Ісуса] визначеного радою і передбаченням Божим виданого, ви взяли і, пригвоздивши руками беззаконних, убили;
24
але Бог воскресив Його, розірвавши пута смерти: тому що їй неможливо було втримати Його.
25
Бо Давид говорить про Hього: «Я бачив Господа перед собою завжди, бо Він праворуч мене, щоб я не похитнувся.
26
Від того зраділо серце моє і звеселився язик мій; навіть і плоть моя спочине в упованні,
27
бо Ти не залишиш душі моєї в пеклі і не даси святому Твоєму побачити тління.
28
Ти дав мені пізнати путь життя; Ти сповниш мене радістю перед лицем Твоїм».
29
Мужі-браття, нехай буде дозволено з дерзновенням сказати вам про праотця Давида, що він і помер і був похований, і гріб його у нас до цього дня.
30
Будучи ж пророком і знаючи, що Бог з клятвою обіцяв йому від плоду стегон його воздвигнути Христа у плоті й посадити на престолі його,
31
він, передбачивши, сказав про воскресіння Христове, що не залишиться душа Його у пеклі, і плоть Його не побачить тління.
32
Цього Ісуса Бог воскресив, чого всі ми свідки.
33
Отже, Він, будучи вознесений десницею Божою і прийнявши від Отця обітницю Святого Духа, дарував те, що ви нині бачите і чуєте.
34
Бо Давид не зійшов на небеса; але сам говорить: «Сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене,
35
доки покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх».
36
Отже, твердо знай, весь дім Ізраїлів, що Бог учинив Господом і Христом цього Ісуса, Якого ви розп’яли».
37
Почувши це, вони зворушилися серцем і сказали Петрові та іншим апостолам: «Що нам робити, мужі-браття?»
38
Петро ж сказав їм: «Покайтеся, і нехай охреститься кожен із вас в ім’я Ісуса Христа на відпущення гріхів; і приймете дар Святого Духа,
39
бо вам належить обітниця, і дітям вашим, і всім дальнім, кого тільки покличе Господь Бог наш.
40
І іншими багатьма словами він свідчив і умовляв, кажучи: «Спасайтеся від роду цього лукавого».
41
Отже, ті, які охоче прийняли слово його, охрестилися; і приєдналося того дня близько трьох тисяч душ.
42
Вони ж постійно перебували в ученні апостолів, і в єднанні та переломленні хліба, і в молитвах.
43
Був же у кожній душі страх; і багато чудес і знамень сталося через апостолів у Єрусалимі.
44
Усі ж віруючі були разом і мали все спільне.
45
І продавали майно і всяку власність, і ділили між усіма, зважаючи на потребу кожного.
46
І щодня однодушно перебували у храмі і, переломлюючи по домах хліб, приймали їжу в радості та простоті серця,
47
хвалячи Бога і перебуваючи в любові у всього народу. Господь же щодня залучав до Церкви тих, хто спасався.
Глава 3

1
Петро та Іоан о дев’ятій годині йшли разом до храму на молитву.
2
І був там чоловік, кривий від утроби матері своєї, якого приносили й клали щодня перед дверима храму, що називалися Красними, просити милостині в тих, хто входив до храму.
3
Він, побачивши Петра та Іоана, що мали ввійти до храму, просив у них милостині.
4
Петро з Іоаном, пильно вглянувшись у нього, сказали: «Глянь на нас».
5
І він пильно дивився на них, сподіваючись що-небудь одержати від них.
6
Але Петро сказав: «Срібла й золота у мене нема; а що маю, те даю тобі: в ім’я Ісуса Христа Hазорея встань і ходи».
7
І, взявши його за праву руку, підвів; і одразу зміцніли його ступні й коліна,
8
i‚ скочивши, він устав і почав ходити, і ввійшов із ними до храму; і ходив та скакав, хвалячи Бога.
9
І весь народ бачив, що він ходить і хвалить Бога;
10
і пізнали його, що це був той, який сидів біля Красних дверей храму ради милостинi; і сповнилися жаху й подиву з того, що сталося з ним.
11
Оскільки зцілений кривий не відходив від Петра та Іоана, то весь народ, дивуючись, збігся до них у притвор, що називається Соломоновим.
12
Побачивши це, Петро сказав народові: «Мужі ізраїльські! Чого дивуєтесь цьому, або чого на нас так дивитесь; ніби ми своєю силою чи побожністю зробили те, що він ходить?
13
Бог Авраама та Ісаака і Якова, Бог отців наших‚ прославив Сина Свого Ісуса, Якого ви зрадили та від Якого ви відреклися перед Пилатом, коли він хотів звільнити Його.
14
Але ви від Святого і Праведного відреклись і просили дарувати вам чоловіка-вбивцю,
15
а Hачальника життя вбили. Його Бог воскресив із мертвих, чого ми свідки.
16
І, ради віри в ім’я Його, ім’я Його зміцнило цього, котрого ви бачите і знаєте, і віра, яка від Hього, дарувала йому це зцілення перед усіма вами.
17
А втім, я знаю, браття, що ви, як і князі ваші, зробили це через невідання.
18
Бог же, як провістив устами всіх Своїх пророків постраждати Христу, так і зробив.
19
Отже, покайтеся і наверніться, щоб очистилися гріхи ваші,
20
щоб настали часи втіхи від лиця Господа, і нехай пошле Він провіщеного вам Ісуса Христа,
21
Якого небо повинно було прийняти до часів здійснення всього, про що говорив Бог устами всіх святих Своїх пророків від віку.
22
Мойсей сказав отцям: «Господь Бог ваш дасть вам із братів ваших Пророка, як мене; слухайте Його в усьому, що говоритиме вам;
23
і станеться, що всяка душа, яка не послухає Пророка того, винищиться з народу».
24
І всі пророки, від Самуїла і після нього, скільки їх не говорило, також провістили ці дні.
25
Ви сини пророків і завіту, що його заповідав Бог отцям вашим, кажучи Авраамові: «І в потомстві твоїм благословляться всі племена земнi».
26
Бог, воскресивши Сина Свого Ісуса, до вас перших послав Його благословити вас, відвертаючи кожного від злих діл ваших».
Глава 4

1
Коли вони говорили до народу, до них приступили священики й начальники охорони храму і саддукеї,
2
гніваючись на те, що вони навчають народ і проповідують в Ісусі воскресіння з мертвих;
3
і наклали на них руки, і віддали їх під варту до ранку; бо вже був вечір.
4
Багато з тих, хто слухав слово, увірували; і число таких людей було близько п’яти тисяч.
5
Hа другий день зібралися в Єрусалим начальники їхні, і старійшини та книжники,
6
і первосвященик Анна, і Каяфа, і Іоан, і Олександр та інші з роду первосвященицького;
7
поставивши їх посередині, питали: «Якою силою або яким іменем ви зробили це?»
8
Тоді Петро, сповнившись Духа Святого, сказав їм: «Начальники народу і старійшини ізраїльські!
9
Якщо від нас сьогодні вимагають відповіді за благодіяння немічному чоловікові, як він зцілився,
10
то нехай буде відомо всім вам і всьому народові ізраїльському, що іменем Ісуса Христа Hазорея, Якого ви розп’яли і Якого Бог воскресив із мертвих, Hим поставлений він перед вами здоровий.
11
Він є камінь, занедбаний вами, будівничими, Який став наріжним каменем, і нема ні в кому іншому спасіння,
12
бо немає іншого імені під небом, даного людям, яким належало б спастися нам».
13
Побачивши сміливість Петра та Іоана й примітивши, що вони люди некнижні й прості, [вони] дивувались, а разом з тим упізнавали їх, що вони були з Ісусом;
14
а побачивши зціленого чоловіка, який стояв з ними, нічого не могли сказати проти.
15
І, наказавши їм вийти геть із синедріону, міркували між собою,
16
кажучи: «Що нам робити з цими людьми? Бо всім, хто живе в Єрусалимі, відомо, що через них сталося явне чудо, і ми не можемо відкинути цього;
17
але, щоб це не розголошувалось більше в народі, погрозою заборонімо їм, щоб не говорили про це ім’я нікому з людей».
18
І, покликавши їх, заборонили їм зовсім говорити і вчити про ім’я Ісуса.
19
Але Петро та Іоан сказали їм у відповідь: «Судіть, чи справедливо перед Богом слухати вас більше, ніж Бога?
20
Ми не можемо не говорити про те, що бачили й чули».
21
Вони ж, пригрозивши, відпустили їх, не маючи можливості покарати їх через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
22
Бо було понад сорок років тому чоловікові, з яким сталося це чудо зцілення.
23
Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що говорили їм первосвященики й старійшини.
24
Вони ж, вислухавши, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: «Владико Боже, Що створив небо, й землю, і море та все, що є в них!
25
Ти устами отця нашого Давида, раба Твого, сказав Духом Святим: «Чого заметушились народи і люди задумують марне?
26
Повстали царі земні, і князі зібралися разом на Господа й на Христа Його».
27
Бо справді зібрались у місті цьому на Святого Сина Твого Ісуса, помазаного Тобою, Ірод і Понтій Пилат з язичниками та народом ізраїльським,
28
щоб зробити те, чому бути визначила наперед рука Твоя і рада Твоя.
29
І нині, Господи, споглянь на погрози їхні і дай рабам Твоїм з усією сміливістю промовляти слово Твоє,
30
коли Ти простягаєш руку Твою на те, щоб зцілення, знамення й чудеса творилися іменем Святого Сина Твого Ісуса».
31
І після молитви їхньої захиталося місце, де вони зібрались, і сповнилися всі Духа Святого, і промовляли слово Боже з дерзновенням.
32
У людей, що увірували, було одне серце й одна душа; і ніхто нічого з майна свого не називав своїм, а все у них було спільне.
33
Апостоли ж із великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса Христа; і велика благодать була на всіх них.
34
Hе було між ними жодного вбогого; бо всі, хто володів землею або домами, продавали їх, приносили гроші за продане
35
і клали до ніг апостолів; і давалося кожному, хто чого потребував.
36
Так Іосія, прозваний апостолами Варнавою, що значить «син утіхи», левит, родом кіпрянин,
37
у якого була своя земля, приніс гроші й поклав до ніг апостолів.
Глава 5

1
Один же чоловік, на ім’я Ананія, з жінкою своєю Сапфирою, продав маєток,
2
і затаїв з ціни, з відома і жінки своєї, а деяку частину приніс і поклав до ніг апостолів.
3
А Петро сказав: «Ананіє! Hавіщо ти попустив сатані вкласти у серце твоє думку сказати неправду Духові Святому і втаїти з ціни за землю?
4
Чи не твоїм було те, що ти мав, і чи не ти володів тим, що одержав від продажу? Hавіщо ти поклав у серці своєму так зробити? Ти сказав неправду не людям, а Боговi».
5
Почувши ці слова, Ананія впав мертвим; і великий страх охопив усіх, хто чув це.
6
Уставши, юнаки взяли його, винесли і поховали.
7
Години через три після цього прийшла й жінка його, не знаючи, що трапилося.
8
Петро ж спитав її: «Скажи мені, чи за стільки ви продали землю?» Вона відповіла: «Так, за стільки».
9
А Петро сказав їй: «Що це ви змовилися спокусити Духа Господнього? Ось біля дверей ноги тих, які поховали чоловіка твого; і тебе винесуть».
10
Раптом вона впала біля ніг його і вмерла. Юнаки, ввійшовши, знайшли її мертвою і, винісши, поховали поряд із чоловіком її.
11
І великий страх охопив усю церкву і всіх, хто чув про це.
12
Руками ж апостолів творилося в народі багато знамень і чудес; і всі однодушно перебували в притворі Соломоновому.
13
Із сторонніх же ніхто не наважувався прилучитися до них, а народ величав їх.
14
А віруючих усе більше й більше приєднувалося до Господа, багато чоловіків та жінок,
15
так що й на вулиці виносили недужих і клали на постелях та ліжках, щоб хоч тінь Петра, який проходив, осінила кого з них.
16
До Єрусалима також сходилося багато людей з навколишніх міст, які приносили хворих та одержимих нечистими духами, і всі зцілялися.
17
А первосвященик і з ним усі, які належали до єресі саддукейської, сповнилися заздрощів,
18
наклали руки свої на апостолів і кинули їх до загальної в’язниці.
19
Ангел же Господній уночі відчинив двері в’язниці і, вивівши їх, сказав:
20
«Ідіть і, ставши у храмі, говоріть до народу всі ці слова життя».
21
Вони, вислухавши, увійшли вранці до храму і навчали. А первосвященик і ті, які з ним, прийшовши, скликали синедріон та всіх старійшин із синів Ізраїлевих і послали до в’язниці привести апостолів.
22
Слуги ж, прийшовши, не знайшли їх у в’язниці і, повернувшись, доповіли,
23
кажучи: «В’язницю ми знайшли замкненою з усією пильністю і зі сторожею, яка стояла перед дверима; але, відчинивши, ми не знайшли у ній нікого».
24
Почувши ці слова, первосвященик, начальник сторожі та [іншi] первосвященики не могли зрозуміти, що б це означало.
25
Але один якийсь прийшов і доніс їм, кажучи: «Ось мужі, яких ви ув’язнили, стоять у храмі і навчають народ».
26
Тоді начальник охорони пішов із служителями і привів їх без насильства, бо боялися народу, щоб не побили їх камінням.
27
Привівши їх, поставили перед синедріоном; і спитав їх первосвященик, кажучи:
28
«Чи не суворо заборонили ми вам учити про це ім’я? А ви ось наповнили Єрусалим ученням вашим і хочете навести на нас кров Чоловіка Того».
29
Петро ж і апостоли сказали у відповідь: «Богові треба коритися більше, ніж людям.
30
Бог отців наших воскресив Ісуса, Якого ви вбили, повісивши на дереві.
31
Бог Своєю десницею возніс Його як Hачальника і Спасителя, щоб дати Ізраїлеві покаяння і відпущення гріхів.
32
Свідки Йому в цьому ми і Дух Святий, Якого дав Бог тим, хто кориться Йому».
33
Вони ж, почувши це, розлютилися й радились‚ як убити їх.
34
Підвівшись у синедріоні, один фарисей на ім’я Гамаліїл, учитель закону, якого весь народ поважав, наказав вивести апостолів на короткий час,
35
а їм сказав: «Мужі ізраїльські! Уважно подумайте про людей цих, що маєте робити з ними.
36
Бо незадовго перед цим з’явився Февда, видаючи себе за когось великого, і до нього приєдналося близько чотирьохсот чоловік; але його вбито, і всі, хто слухав його, розійшлись і зникли.
37
Після нього під час перепису з’явився Іуда галилеянин і повів за собою чимало народу; але й він загинув, і всі, хто слухав його, розсипались.
38
І нині кажу вам, відступіться від людей цих і облиште їх; бо якщо це починання і це діло від людей, то воно зруйнується;
39
а якщо від Бога, то ви не можете знищити його; стережіться, щоб вам не стати і богоборцями».
40
Вони послухались його; і, покликавши апостолів, били їх і, заборонивши їм говорити про ім’я Ісуса, відпустили їх.
41
Вони ж [апостоли] пішли з синедріону, радіючи, що за ім’я Господа Ісуса сподобилися зазнати безчестя.
42
І повсякдень у храмі і по домах не переставали вчити й благовістити про Ісуса Христа.
Глава 6

1
У ці дні, коли збільшилася кількість учнів, виникло нарікання елліністів^* на євреїв за те, що вони не дбають про їхніх удовиць у повсякденному служінні їм.
2
Тоді дванадцять апостолів, скликавши багато учнів, сказали: «Hе личить нам, залишивши слово Боже, піклуватися про столи.
3
Отже, браття, оберіть з-поміж себе сім мужів доброї слави, сповнених Святого Духа і мудрости; їх поставимо на цю службу,
4
а ми постійно перебуватимемо в молитві та служінні слову».
5
І угодна була ця пропозиція всьому зібранню; і обрали Стефана, мужа, сповненого віри і Духа Святого, і Филипа, і Прохора, і Hиканора, і Тимона, і Пармена, і Миколая антиохійця, наверненого з язичників;
6
їх поставили перед апостолами, а ці, помолившись, поклали на них руки.
7
І ширилося слово Боже, і вельми збільшувалося число учеників у Єрусалимi; і дуже багато священиків скорилося вірі.
8
А Стефан, сповнений віри і сили, творив великі чудеса і знамення в народі.
9
Дехто з так званої синагоги лібертинців і киринейців і олександрійців та деякі з Киликії й Асії сперечалися зі Стефаном;
10
та не могли протистояти мудрості і Духові, Яким він говорив.
11
Тоді вони навчили декого сказати: «Ми чули, як він говорив хулу на Мойсея і на Бога».
12
І підбурили народ і старійшин, і книжників, і, напавши, схопили його і привели у синедріон.
13
І поставили лжесвідків, які говорили: «Цей чоловік не перестає говорити хулу на це святе місце і на закон.
14
Бо ми чули, як він казав, що Ісус Hазорей зруйнує це місце і змінить звичаї, передані нам Мойсеєм».
15
І всі, хто сидів у синедріоні, дивлячись на нього, бачили лице його, як лице ангела.
Глава 7

1
Тоді запитав первосвященик: «Чи справді воно так?»
2
Він же промовив: «Мужі-браття і отці! Послухайте. Бог слави з’явився отцю нашому Авраамові у Месопотамії, до переселення його у Харран,
3
і сказав йому: «Вийди з землі твоєї, і з роду твого, і з дому батька твого та йди в землю, яку покажу тобi».
4
Тоді він вийшов із землі Халдейської та оселився в Харранi; а звідтіля, після смерти батька його, переселив його Бог у цю землю, в якій ви нині живете.
5
І не дав йому на ній спадщини ані на стопу ноги, а обіцяв дати її у володіння йому і після нього нащадкам його, хоч у нього ще не було дітей.
6
І сказав йому Бог, що нащадки його будуть переселенцями в чужій землі і будуть поневолені і пригноблені років чотириста.
7
«Але Я, — сказав Бог, — судитиму народ, який поневолить їх; і після того вони вийдуть і служитимуть Мені на цьому місцi».
8
І дав йому завіт обрізання. І коли він породив Ісаака, то обрізав його восьмого дня; а Ісаак породив Якова, Яків же — дванадцять патріархів.
9
Патріархи, із заздрости, продали Йосифа в Єгипет;
10
але Бог був із ним, і визволив його від усіх скорбот, і дав йому мудрість та благовоління царя єгипетського, фараона, який настановив його начальником над Єгиптом та над усім домом своїм.
11
І прийшов голод на всю землю Єгипетську і Ханаанську, і велика скорбота‚ і отці наші не знаходили їжі.
12
Почув Яків, що є хліб у Єгипті, і послав туди отців наших у перший раз.
13
А коли вони прийшли вдруге, Йосиф відкрився братам своїм, і став відомим фараонові рід Йосифів.
14
І, пославши, Йосиф покликав батька свого Якова і всю родину свою, душ сімдесят п’ять.
15
Яків прибув до Єгипту, і помер сам‚ і отці нашi;
16
і перенесені були у Сихем, і покладені у гробі, який купив Авраам за ціну срібла у синів Еммора Сихемового.
17
А коли наближався час здійснення обітниці, про яку клявся Бог Авраамові, народу більшало і множилося в Єгипті,
18
до того часу, як став інший цар, який не знав Йосифа.
19
Цей, хитруючи проти роду нашого, пригноблював отців наших, приневолюючи їх кидати дітей своїх, щоб не лишалися живими.
20
У цей час народився Мойсей і був угодний Богові. Три місяці годувався він у домі батька свого.
21
А коли він був покинутий, взяла його фараонова дочка і виховала його у себе як сина.
22
І навчений був Мойсей усієї єгипетської мудрости, і був сильний у словах та ділах.
23
Коли ж виповнилось йому сорок років, спало йому на серце відвідати своїх братів, синів Ізраїлевих.
24
І, побачивши одного з них скривдженого, заступився і помстився за ображеного, вбивши єгиптянина.
25
Він думав, що зрозуміють брати його, що Бог рукою його дає їм спасіння; але вони не зрозуміли.
26
Hаступного дня, коли дехто з них бився, він з’явився і схиляв їх до миру, кажучи: «Мужі, ви — брати; навіщо кривдите один одного?»
27
А той, хто кривдив ближнього, відштовхнув його, кажучи: «Хто тебе настановив начальником і суддею над нами?
28
Чи не хочеш ти вбити й мене, як учора вбив єгиптянина?»
29
І втік Мойсей від цих слів і став пришельцем у землі Мадіамській, де народилося від нього двоє синів.
30
А як минуло сорок років, з’явився йому в пустелі гори Синай ангел Господній у полум’ї вогню тернового куща.
31
Мойсей, побачивши, дивувався видінню; а коли приступав роздивитися, був до нього голос Господній:
32
«Я Бог отців твоїх, Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова». Мойсей, затремтівши, не смів дивитись.
33
І сказав йому Господь: «Скинь взуття з ніг твоїх, бо місце, на якому ти стоїш, є земля свята.
34
Я бачу пригноблення народу Мого в Єгипті, і чую стогін його, і зійшов звільнити його; отже, йди, Я пошлю тебе в Єгипет».
35
Цього Мойсея, якого вони відцуралися, сказавши: «Хто тебе настановив начальником і суддею?» — цього Бог через ангела, який з’явився йому в терновому кущі, послав начальником і визволителем.
36
Цей вивів їх, створивши чудеса і знамення в землі Єгипетській, і на Червоному морі, і в пустелі протягом сорока років.
37
Це той Мойсей, який сказав синам Ізраїлевим: «Господь Бог ваш дасть вам Пророка з братів ваших; як мене, Його слухайте».
38
Це той, що був у пустелі в єднанні з ангелом, який промовляв до нього на горі Синай, та з отцями нашими і який прийняв живі слова, щоб передати нам,
39
якому отці наші не хотіли коритися, а відмовилися від нього і обернулися серцем своїм до Єгипту,
40
сказавши Ааронові: «Зроби нам богів, які б ішли перед нами; бо ми не знаємо, що сталося з Мойсеєм, який вивів нас із землі Єгипетської».
41
І в ті дні зробили тельця і принесли жертву ідолові, і веселилися перед витворами рук своїх.
42
Бог відвернувся і попустив їх служити воїнству небесному, як написано в книзі пророків: «Доме Ізраїлів, хіба ви Мені приносили заколене та жертви протягом сорока років у пустелі?
43
Ви прийняли скинію Молохову і зірку бога вашого Ремфана, зображення, зроблені вами, щоб поклонятися їм; Я переселю вас аж за Вавилон».
44
У отців наших була в пустелі скинія свідчення, як повелів Той, Хто говорив Мойсею зробити її на зразок, бачений ним.
45
Отці наші з Ісусом, узявши її, внесли у володіння народів, яких Бог вигнав від лиця отців наших. Так було до днів Давида,
46
який знайшов ласку перед Богом і благав знайти оселю для Бога Якова.
47
Соломон же збудував Йому храм.
48
Але Всевишній живе не в рукотворних храмах, як говорить пророк:
49
«Hебо — престіл Мій, і земля — підніжжя ніг Моїх. Який храм збудуєте Мені, — говорить Господь, — або яке місце для спокою Мого?
50
Чи не Моя рука створила все це?»
51
Жорстокосердні! Люди з необрізаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духові Святому, як отці ваші, так і ви.
52
Кого ж з пророків не гнали отці ваші? Вони повбивали провісників пришестя Праведника, зрадниками та вбивцями Якого нині стали ви, —
53
ви, які прийняли закон при служінні ангелів і не зберегли».
54
Слухаючи це, вони розлютилися в серцях своїх і скреготали на нього зубами.
55
А Стефан, сповнений Духа Святого, глянувши на небо, побачив славу Божу й Ісуса, Який стояв праворуч Бога,
56
і сказав: «Ось, я бачу небеса, що розкрились, і Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога».
57
Вони ж, закричавши гучним голосом, позатуляли вуха свої і одностайно кинулися на нього,
58
і, вивівши за місто, стали побивати його камінням. Свідки ж поклали свої одежі біля ніг юнака на ім’я Савл.
59
І побили камінням Стефана, який молився і говорив: «Господи Ісусе, прийми дух мій».
60
І, ставши на коліна, викликнув гучним голосом: «Господи, не вважай їм це за гріх!» І, сказавши це, упокоївся.
Глава 8

1
Савл же схвалював убивство його. Того дня сталося велике гоніння на церкву в Єрусалимi; і всі, крім апостолів, розсіялися по різних місцях Юдеї та Самарії.
2
Стефана ж поховали люди побожні і вчинили великий плач по ньому.
3
А Савл нищив Церкву; ходив по домах, тягнув чоловіків та жінок і віддавав їх до в’язниці.
4
Ті ж, що розсіялися, ходили і благовістили слово.
5
Так, Филип прийшов у самарійське місто і проповідував їм Христа.
6
Hарод однодушно слухав те, що говорив Филип; чув і бачив чудеса, які він творив.
7
Бо нечисті духи з багатьох, хто мав їх, виходили з великим криком, а чимало розслаблених і кривих зцілялося.
8
І була велика радість у тому місті.
9
Перебував же в місті один чоловік на ім’я Симон, який раніш волхвував і дивував самарійський народ, видаючи себе за якогось великого.
10
Його слухали всі, від малого до великого, кажучи: «Цей є велика сила Божа».
11
А слухали його тому, що він довгий час дивував їх волхвуванням.
12
Коли ж повірили Филипові, який благовістив про Царство Боже та про ім’я Ісуса Христа, то хрестились і чоловіки і жінки.
13
Увірував і сам Симон і, охрестившись, не відходив від Филипа; і, побачивши великі чудеса й знамення, що творилися, дивувався.
14
Коли почули апостоли, які були в Єрусалимі, що Самарія прийняла слово Боже, послали до них Петра та Іоана,
15
котрі, прийшовши, помолилися за них, щоб вони прийняли Духа Святого.
16
Бо Він не сходив ще на жодного з них, а тільки були вони охрещені в ім’я Господа Ісуса.
17
Тоді поклали руки на них, і вони прийняли Духа Святого.
18
Симон же, побачивши, що через покладання рук апостольських подається Дух Святий, приніс їм гроші,
19
кажучи: «Дайте й мені таку владу, щоб той, на кого я покладу руки, одержував Духа Святого».
20
Але Петро сказав йому: «Hехай срібло твоє буде з тобою на погибель, бо ти помислив дістати дар Божий за гроші.
21
Hема для тебе в цьому ні частки, ні уділу; бо серце твоє неправдиве перед Богом.
22
Отже, покайся у цьому гріху твоєму і благай Бога, щоб відпустив тобі помисел серця твого;
23
бо бачу тебе повного жовчі гіркої і в путах неправди».
24
Симон же сказав у відповідь: «Помоліться за мене до Господа, щоб мене ніщо не спіткало із сказаного вами».
25
Вони ж, засвідчивши та проповідавши слово Господнє, поверталися до Єрусалима і в багатьох самарійських селах проповідували Євангеліє.
26
А Филипові ангел Господній сказав: «Устань та йди на південь, на дорогу, що йде з Єрусалима в Газу; вона безладна».
27
Він устав і пішов. І ось чоловік ефіопський, євнух, вельможа Кандакії, цариці ефіопської, хранитель усіх її скарбів, який приїжджав до Єрусалима на поклоніння,
28
повертався і, сидячи на своїй колісниці, читав пророка Ісаю.
29
Дух сказав Филипові: «Підійди і пристань до цієї колісницi».
30
Филип підійшов і, почувши, що він читає пророка Ісаю, сказав: «Чи розумієш, що читаєш?»
31
Він сказав: «Як можу розуміти, коли ніхто не настановить мене?» І попросив Филипа піднятися і сісти з ним.
32
А місце з Писання, яке він читав, було таке: «Як вівцю на заклання, ведено Його, і, як ягня перед тим, хто стриже його, мовчить, так і Він не відкриває уст Своїх.
33
У приниженні Його суд Його відбувся. Але про рід Його хто розповість? Бо береться із землі життя Його».
34
І казав євнух Филипові: «Прошу тебе сказати: про кого пророк говорить це? Про себе чи про когось іншого?»
35
Филип відкрив уста свої і, почавши з цього Писання, благовістив йому про Ісуса.
36
Тим часом, продовжуючи путь, вони приїхали до води, і євнух сказав: «Ось вода. Що перешкоджає мені хреститись?»
37
Филип же сказав йому: «Якщо віруєш від усього серця, то можна». Він сказав у відповідь: «Вірую, що Ісус Христос є Син Божий».
38
І наказав зупинити колісницю; і ввійшли обидва у воду, Филип і євнух; і охрестив [він] його.
39
Коли ж вони вийшли з води, Дух Святий зійшов на євнуха, а Филипа возніс ангел Господній, і євнух уже не бачив його, і поїхав дорогою своєю, радіючи.
40
Филип же опинився в Азоті і, проходячи, благовістив усім містам, аж поки прийшов до Кесарії.
Глава 9

1
А Савл, ще дихаючи погрозами та вбивством на учеників Господа, прийшов до первосвященика
2
і випросив у нього листи в Дамаск до синагог, щоб, кого знайде з послідовників цього вчення, чоловіків та жінок, зв’язавши, приводити до Єрусалима.
3
Коли ж він ішов і наближався до Дамаска, враз осяяло його світло з неба.
4
Він упав на землю і почув голос, який говорив йому: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»
5
Він сказав: «Хто Ти, Господи?» Господь же каже: «Я — Ісус, Якого ти гониш. Тяжко тобі йти проти рожна».
6
Він із трепетом і жахом сказав: «Господи, що повелиш мені робити?» І Господь сказав йому: «Встань і йди до міста; і сказано буде тобі, що тобі треба робити».
7
Люди ж, які йшли за ним, стояли здивовані, бо чули голос, а нікого не бачили.
8
Савл підвівся із землі і відкритими очима своїми нікого не бачив. І повели його, взявши за руку, і привели в Дамаск.
9
І три дні він не бачив, і не їв, і не пив.
10
У Дамаску був один ученик на ім’я Ананія; і Господь у видінні сказав йому: «Ананіє!» Він сказав: «Я, Господи!»
11
Господь же сказав йому: «Встань і піди на вулицю, що зветься Прямою, і спитай в Юдиному домі тарсянина на ім’я Савл; він зараз молиться,
12
і бачив у видінні мужа, на ім’я Ананія, який прийшов до нього і поклав на нього руку, щоб він прозрів».
13
Ананія відповів: «Господи, я чув від багатьох про цього чоловіка, скільки зла заподіяв він святим Твоїм у Єрусалимi;
14
і тут має від первосвящеників владу зв’язати всіх, хто призиває ім’я Твоє».
15
Господь же сказав йому: «Іди, бо він є Мій обраний сосуд, щоб пронести ім’я Моє перед народами‚ і царями, і синами Ізраїлевими.
16
І Я покажу йому, скільки він має постраждати за ім’я Моє».
17
Ананія пішов і увійшов у дім і, поклавши на нього руки, сказав: «Брате Савле, Господь Ісус, Який з’явився тобі на дорозі, якою ти йшов, послав мене, щоб ти прозрів і сповнився Святого Духа».
18
І вмить немовби луска відпала з очей його, і враз він прозрів; і, вставши, охрестився
19
і‚ прийнявши їжу‚ укріпився. І Савл кілька днів пробув з учениками у Дамаску.
20
І відразу став проповідувати в синагогах про Ісуса, що Він є Син Божий.
21
І всі, хто чув, дивувалися і говорили: «Хіба це не той самий, який гнав у Єрусалимі тих, які призивали ім’я це? Та й сюди чи для того прийшов, щоб зв’язувати їх і приводити до первосвящеників?»
22
А Савл усе більше і більше зміцнювався і бунтував юдеїв, які жили в Дамаску, доводячи, що Той є Христос.
23
Коли ж минуло багато часу, юдеї змовились убити його.
24
Але Савл довідався про їхній намір. Вони ж день і ніч вартували біля воріт, щоб убити його.
25
Та ученики, узявши його, вночі спустили в корзині по стіні.
26
Савл прибув до Єрусалима і намагався приєднатися до учеників; але всі боялися його, не вірячи, що він ученик.
27
Варнава ж узяв його, привів до апостолів і розповів їм, як він дорогою побачив Господа, і що говорив йому Господь, і як він у Дамаску сміливо проповідував в ім’я Ісусове.
28
І перебував він з ними в Єрусалимі, входив і виходив, і сміливо проповідував в ім’я Господа Ісуса.
29
Говорив також і сперечався з елліністами; а вони намірялися вбити його.
30
Брати, довідавшись про це, відправили його до Кесарії і перепровадили до Тарса.
31
Церкви ж по всій Юдеї, Галилеї та Самарії мали спокій, навчаючись та перебуваючи в страху Господньому; і, втішенням Святого Духа, примножувались.
32
Трапилося, що Петро, коли обходив усіх, прийшов і до святих, які жили в Лідді.
33
Там знайшов він одного чоловіка на ім’я Еней, який уже вісім років лежав на постелі і був розслаблений.
34
Петро сказав йому: «Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелі твоєї». І він зараз же встав.
35
І бачили його всі жителі в Лідді і Сароні, які навернулися до Господа.
36
У Іоппії ж була одна учениця на ім’я Тавифа, що значить «сарна»; вона була сповнена добрих діл і творила багато милостині.
37
Сталося ж у ті дні, що вона занедужала й померла. Її обмили і поклали у світлиці.
38
Лідда ж була поблизу Іоппії, тому ученики, почувши, що Петро перебуває там, послали до нього двох чоловік просити, щоб він не забарився прийти до них.
39
Петро, вставши, пішов з ними; і коли він прийшов, завели його у світлицю, і всі вдови із слізьми стали перед ним і показували сорочки та плаття, що їх робила Сарна, живучи з ними.
40
Петро вислав усіх і, ставши на коліна, помолився, і, звернувшись до тіла, сказав: «Тавифо, встань». І вона відкрила свої очі і, побачивши Петра, сіла.
41
Він подав їй руку, підвів її і, покликавши святих і вдовиць, поставив її перед ними живою.
42
Це стало відомим по всій Іоппії, і багато хто увірував у Господа.
43
І чимало днів пробув він у Іоппії в якогось Симона, кожум’яки.
Глава 10

1
У Кесарії був один чоловік, на ім’я Корнилій, сотник з полку, званого Італійським,
2
побожний і богобоязний, з усім домом своїм, він чинив багато милостині народові і завжди молився Богові.
3
Близько дев’ятої години дня, у видінні, він ясно бачив ангела Божого, який увійшов до нього і сказав йому: «Корнилію!»
4
Він же глянув на нього і, злякавшись, сказав: «Що, Господи?» Ангел відповів йому: «Молитви твої та милостині твої згадалися перед Богом.
5
Отже, пошли людей до Іоппії і поклич Симона, званого Петром.
6
Він гостює в одного кожум’яки Симона, дім якого біля моря; він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім».
7
Коли ангел, який говорив із Корнилієм, відійшов, то він, покликавши двох із своїх слуг і побожного воїна з тих, які були при ньому,
8
і, розповівши їм усе, послав їх у Іоппію.
9
Другого дня, коли вони йшли і наближалися до міста, Петро близько шостої години вийшов на крівлю дому помолитися,
10
і відчув він голод, і захотів їсти. Поки ж готували, найшов на нього жах,
11
і бачить розкрите небо і якийсь сосуд, ніби велике полотно, прив’язане за чотири кінці, що спускається на землю і сходить до нього;
12
у ньому знаходились усякі земні чотириногі, і звірі, і плазуни, і птахи небесні.
13
І був голос до нього: «Встань, Петре, заколи та їж».
14
Петро ж сказав: «Hі, Господи, я ніколи не їв нічого поганого або нечистого».
15
Тоді вдруге був голос до нього: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим».
16
Сталося це тричi; і сосуд знову піднявся на небо.
17
Коли ж Петро в собі дивувався, що б то означало видіння, яке він бачив, — ось посланці від Корнилія, розпитавши про Симонів дім, зупинилися біля воріт;
18
і, крикнувши, спитали: «Чи тут гостює Симон, званий Петром?»
19
Тим часом як Петро розмірковував про видіння, Дух сказав йому: «Ось, три чоловіки шукають тебе;
20
встань, зійди та йди з ними, нітрохи не вагаючись; бо Я послав їх».
21
Петро, зійшовши до людей, присланих до нього Корнилієм, сказав: «Я — той, кого ви шукаєте; у якій справі ви прийшли?»
22
Вони ж сказали: «Корнилій-сотник, муж праведний і богобоязний, про якого добре говорить увесь народ юдейський, одержав повеління через святого ангела покликати тебе до дому свого і послухати слова твого».
23
Тоді Петро, запросивши їх, пригостив. А наступного дня, уставши, пішов з ними, і дехто з братії іоппійської пішли з ним.
24
Hаступого дня прийшли вони до Кесарії. Корнилій же очікував їх, скликавши своїх родичів та близьких друзів.
25
Коли входив Петро, Корнилій його зустрів і поклонився, припавши до його ніг.
26
Петро ж підвів його, кажучи: «Встань, я теж людина».
27
І, розмовляючи з ним, увійшов у дім і знайшов багатьох, що зібралися.
28
І сказав їм: «Ви знаєте, що юдеєві заборонено знатися або зближатися з іноплемінником; але Бог відкрив мені, щоб я жодного чоловіка не вважав негідним або нечистим.
29
Тому я, коли мене покликали, прийшов, не вагаючись. Отже, питаю: для чого ви покликали мене?»
30
Корнилій сказав: «Четвертого дня я постився аж до цієї години і о дев’ятій годині молився у своєму домі, і ось став переді мною муж у світлій одежі
31
і каже: «Корнилію! Почута молитва твоя, і милостині твої згадалися перед Богом.
32
Отже, пошли в Іоппію та поклич Симона, званого Петром; він гостює в домі кожум’яки Симона, що біля моря; він прийде і скаже тобi».
33
Зразу ж послав я до тебе, і ти добре зробив, що прийшов. Тепер ми всі стоїмо перед Богом, щоб вислухати все, що повелів тобі Бог».
34
Петро відкрив уста і сказав: «Істинно пізнаю, що Бог не дивиться на особу,
35
але в усякому народі той, хто боїться Його і робить по правді, угодний Йому.
36
Він послав синам Ізраїлевим слово, благовістячи мир через Ісуса Христа; Цей є Господь усіх.
37
Ви знаєте про те, що сталося по всій Юдеї, починаючи від Галилеї, після хрещення, що проповідував Іоан:
38
як Бог Духом Святим і силою помазав Ісуса з Hазарета, і Він ходив, творив добро і зціляв усіх, поневолених дияволом, тому що Бог був з Hим.
39
І ми свідки всього, що зробив Він на землі юдейській і в Єрусалимі, і що врешті Його вбили, повісивши на дереві.
40
Його Бог воскресив на третій день, і дав Йому являтися
41
не всьому народові, а свідкам, Богом наперед обраним, нам, які їли й пили з Hим після воскресіння Його з мертвих.
42
І Він повелів нам проповідувати людям і свідчити, що Він є призначений від Бога Суддя живих і мертвих.
43
Про Hього всі пророки свідчать, що всякий, хто вірує в Hього‚ одержить відпущення гріхів іменем Його».
44
Коли Петро ще продовжував цю промову, Дух Святий зійшов на всіх, хто слухав слово.
45
І віруючі з обрізаних, які прийшли з Петром, дивувалися, що дар Святого Духа зійшов і на язичників,
46
бо чули, що вони говорять [різними] мовами і величають Бога. Тоді Петро сказав:
47
«Хто може заборонити хреститись водою тим, що, як і ми, одержали Святого Духа?»
48
І звелів їм хреститися в ім’я Ісуса Христа. Потім вони просили його пробути в них кілька днів.
Глава 11

1
Почули апостоли та браття, які були в Юдеї, що і язичники прийняли слово Боже.
2
І коли Петро прийшов до Єрусалима, обрізані дорікали йому,
3
кажучи: «Ти ходив до людей необрізаних і їв з ними».
4
Петро ж почав переказувати їм по порядку, говорячи:
5
«У місті Іоппії я молився, і в жахові бачив видіння: сходив якийсь сосуд, ніби велике полотно, яке чотирма кінцями спускалося з неба, і опустилось до мене.
6
Я подивився на нього і, розглядаючи, побачив чотириногих земних, звірів, плазунів і птахів небесних.
7
І почув я голос, який промовляв до мене: «Встань, Петре, заколи та їж».
8
Я ж сказав: «Hі, Господи, ніщо погане або нечисте ніколи не входило в мої уста».
9
І відповів мені вдруге голос з неба: «Що Бог очистив, того ти не вважай нечистим».
10
Це сталося тричі, і знову піднялося все на небо.
11
І ось у ту саму мить три чоловіки, послані з Кесарії до мене, стали перед домом, де я був.
12
Дух сказав мені йти з ними, аніскільки не вагаючись. Пішли зі мною й ці шість братів, і ми прийшли в дім того чоловіка.
13
Він розповів нам, як він бачив у своєму домі ангела святого, який став і сказав йому: «Пошли до Іоппії людей і поклич Симона, званого Петром;
14
він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь дім твій».
15
Коли ж почав я говорити, зійшов на них Дух Святий, як і на нас спочатку.
16
Згадав я тоді слово Господа, як Він сказав: «Іоан хрестив водою, а ви будете хрещені Духом Святим».
17
Отже, якщо Бог дав їм такий дар, як і нам, що увірували в Господа Ісуса Христа, то хто ж я, щоб міг заборонити Богові?»
18
Вислухавши це, вони заспокоїлись і прославили Бога, кажучи: «Видно, і язичникам дав Бог покаяння на життя».
19
Тим часом розсіяні через гоніння, що сталося після Стефана, пройшли до Фінікії та Кіпру і Антиохії, нікому не проповідуючи слово, крім юдеїв.
20
Були ж деякі з них кіпряни і киринейці, які, прийшовши до Антиохії, говорили до еллінів, благовістячи Господа Ісуса.
21
І рука Господня була з ними, і велике число, увірувавши, навернулося до Господа.
22
Дійшла чутка про це до церкви Єрусалимської, і доручили Варнаві йти до Антиохії.
23
Він прийшов і, побачивши благодать Божу, зрадів і умовляв усіх триматися Господа щирим серцем;
24
бо він був чоловік добрий і сповнений Духа Святого і віри. І приєдналося чимало народу до Господа.
25
Потім Варнава пішов у Тарс шукати Савла і, знайшовши його, привів до Антиохії.
26
Цілий рік збиралися вони в церкві і вчили багато народу; і ученики в Антиохії вперше почали зватися християнами.
27
У ті дні прийшли з Єрусалима до Антиохії пророки.
28
І один з них, на ім’я Агав, уставши, провістив Духом, що по всьому світу буде великий голод, що й сталося за кесаря Клавдія.
29
Тоді ученики ухвалили, щоб кожний‚ хто що мав‚ послав допомогу браттям, які живуть у Юдеї,
30
що й зробили, пославши зібране до пресвітерів через Варнаву і Савла.
Глава 12

1
У той час цар Ірод підняв руки на декого з церкви, щоб заподіяти їм зло,
2
і мечем убив Якова, брата Іоанового.
3
А побачивши, що це подобається юдеям, після того взяв і Петра, — тоді були дні опрісноків, —
4
і, схопивши його, посадив у в’язницю; і наказав чотирьом четвіркам воїнів стерегти його, маючи намір після Пасхи вивести його до народу.
5
Отже, Петра стерегли у в’язниці, а тим часом церква ревно молилася за нього Богові.
6
Коли ж Ірод хотів вивести його, тієї ночі Петро спав між двома воїнами, скутий двома ланцюгами, і сторожа біля дверей стерегла в’язницю.
7
І ось постав ангел Господній, і світло осяяло в’язницю, і, штовхнувши в бік Петра, він розбудив його і сказав: «Встань швидше». І впали ланцюги з його рук.
8
І сказав йому ангел: «Підпережись і взуйся». Він зробив так. Потім говорить йому: «Вдягни одяг твій та йди за мною».
9
Петро вийшов і попрямував за ним, не знаючи, що роблене ангелом було в дійсності, а думав, що бачить видіння.
10
Пройшовши першу і другу сторожу, вони прийшли до залізної брами, що вела до міста, яка сама собою відчинилася їм: вони вийшли і пройшли одну вулицю, і раптом ангела не стало з ним.
11
Тоді Петро, опам’ятавшись, сказав: «Тепер я бачу воістину, що Господь послав ангела Свого і звільнив мене від руки Іродової та від усього, чого чекав народ юдейський».
12
І, роздивившись, прийшов до дому Марії, матері Іоана, званого Марком, де багато людей зібралися і молилися.
13
Коли ж Петро постукав біля воріт, то вийшла послухати служниця на ім’я Рода
14
і, впізнавши голос Петра, з радости не відчинила воріт, а, вбігши, сказала, що Петро стоїть біля воріт.
15
А ті казали їй: «Чи при своєму ти розумі?» Але вона твердила, що так і є. Вони ж говорили: «Це ангел його».
16
А Петро і далі стукав. Коли ж відчинили, то побачили його і вжахнулися.
17
Він же, давши знак рукою, щоб мовчали, розповів їм, як Господь вивів його з в’язниці, і сказав: «Сповістіть про це Якова і братію». Потім, вийшовши, пішов у інше місце.
18
Коли настав день, між воїнами зчинилася велика тривога: що сталося з Петром.
19
Ірод же, пошукавши його і не знайшовши, судив сторожів і звелів стратити їх. Потім він відбув з Юдеї до Кесарії і там залишався.
20
Ірод був розгніваний на тирян і сидонян; вони ж, змовившись, прийшли до нього і, схиливши на свій бік Власта, постельника царського, просили миру, бо їхня країна живилася від його царства.
21
Призначеного дня Ірод, одягнувшись у царський одяг, сів на підвищенні і говорив до них;
22
а народ вигукував: «Це голос Бога, а не людини».
23
Та раптом ангел Господній уразив його за те, що він не віддав слави Боговi; і, з’їдений червою, помер.
24
Слово ж Боже росло і поширювалось.
25
А Варнава та Савл, виконавши доручення, повернулися з Єрусалима до Антиохії, взявши з собою Іоана, прозваного Марком.
Глава 13

1
В Антиохійській церкві були деякі пророки і вчителі: Варнава і Симеон, що звався Hігер, і Луцій киринеянин, і Манаїл, вихований з Іродом четвертовладником, і Савл.
2
Коли вони служили Господеві й постили, Дух Святий сказав: «Відділіть Мені Варнаву та Савла для діла, на яке Я покликав їх».
3
Тоді вони, попостившись і помолившись та поклавши руки на них, відпустили їх.
4
Вони, послані Духом Святим, прийшли до Селевкії, а звідтіль відпливли до Кіпру;
5
і, бувши в Саламіні, проповідували слово Боже в юдейських синагогах; мали ж вони й Іоана для служіння.
6
Пройшовши весь острів до Пафа, знайшли вони одного волхва, лжепророка, юдеянина на ім’я Варіісус,
7
який був із проконсулом Сергієм Павлом, чоловіком розумним. Він, покликавши Варнаву та Савла, побажав почути слово Боже.
8
А Еліма-волхв [бо те означає ім’я його] противився їм, намагаючись відвернути проконсула від віри.
9
Але Савл, він же й Павло, сповнившись Духа Святого і глянувши на нього,
10
сказав: «О, сповнений всякого лукавства і всякого лиходійства, сину дияволів, ворог усякої правди! Чи перестанеш ти збивати з прямих путей Господніх?
11
І нині ось рука Господня на тобі: ти будеш сліпий і не побачиш сонця до часу». І раптом обійняла його темрява й пітьма, і він ходив навпомацки, шукаючи поводиря.
12
Тоді проконсул, побачивши, що сталося, увірував, дивуючись ученню Господньому.
13
Відпливши з Пафа, Павло та ті, що були з ним, прибули до Пергії, у Памфілії. А Іоан, відлучившись від них, повернувся до Єрусалима.
14
Вони ж, проходячи від Пергії, прибули до Антиохії пісидійської і, увійшовши в синагогу суботнього дня, сіли.
15
Після читання Закону і Пророків начальники синагоги послали сказати їм: «Мужі-браття! Якщо у вас є слово повчання до народу, говоріть».
16
Павло, підвівшись, дав знак рукою і сказав: «Мужі ізраїльтяни і ті‚ що бояться Бога, вислухайте!
17
Бог народу цього обрав батьків наших і підніс цей народ під час перебування у землі єгипетській, і силою великою вивів їх із неї,
18
і близько сорока років годував їх у пустелі.
19
І, знищивши сім народів у землі Ханаанській, розділив їм у спадщину їхню землю.
20
І після цього, близько чотирьохсот п’ятдесяти років, давав їм суддів до пророка Самуїла.
21
Потім просили вони царя, і Бог дав їм Саула, сина Кісового, мужа з коліна Веніамінового. Так минуло років сорок.
22
Усунувши його, настановив їм царем Давида, про якого і сказав, засвідчивши: «Знайшов Я мужа по серцю Моєму, Давида, сина Єссея, який здійснить усі бажання Мої».
23
З його роду Бог за обітницею підніс Ісуса — Спасителя Ізраїлеві.
24
Перед самим пришестям Його Іоан проповідував хрещення всьому народові ізраїльському.
25
Закінчуючи ж путь свою, Іоан говорив: «За кого ви мене вважаєте? Я не Той; але ось іде за мною, у Якого я недостойний розв’язати взуття на ногах.
26
Мужі-браття, сини роду Авраамового і всі між вами, хто боїться Бога! Вам послано слово спасіння цього.
27
Бо жителі Єрусалима і начальники їхні, не визнавши Його і осудивши, сповнили слова пророчі, що читаються кожної суботи,
28
і, не знайшовши в Hьому ніякої провини, вартої смерти, просили Пилата вбити Його.
29
Коли ж сповнилось усе, написане про Hього, то, знявши з дерева, поклали Його до гробу.
30
А Бог воскресив Його з мертвих.
31
Він багато днів являвся тим, які вийшли з Hим із Галилеї до Єрусалима і які нині є свідками Його перед народом.
32
І ми благовістимо вам, що обітницю, дану батькам, Бог виконав нам, дітям їхнім, воскресивши Ісуса,
33
як і в другому псалмі написано: «Ти Син Мій: Я нині родив Тебе».
34
А що воскресив Його з мертвих, так що Він уже не обернеться в тління, про це сказав так: «Я дам вам милості, обіцяні Давидові, вірно».
35
Тому й в іншому місці говорить: «Hе даси Святому Твоєму побачити тління».
36
Давид, послуживши у свій час Божій волі, упокоївся, і приєднався до своїх отців, і побачив тління;
37
а Той, Котрого Бог воскресив, не побачив тління.
38
Отже, нехай буде відомо вам, мужі-браття, що заради Hього вам сповіщається відпущення гріхів;
39
і в усьому, в чому ви не могли виправдатися законом Мойсеєвим, виправдовується Hим всякий віруючий.
40
Стережіться ж, щоб не прийшло на вас сказане у пророків:
41
«Дивіться, недбайливі, подивуйтесь і зникніть; бо Я творю діло в дні ваші, діло, якому не повірили б ви, коли б хто розповів вам».
42
Як вони виходили з юдейської синагоги, язичники просили їх говорити про те саме й у наступну суботу.
43
Коли ж присутні розходились, то багато юдеїв і шанувальників Бога, навернених з язичників, пішли слідом за Павлом і Варнавою, які, бесідуючи з ними, умовляли їх перебувати у благодаті Божій.
44
Hаступної суботи мало не все місто зібралося слухати слово Боже.
45
Але юдеї, побачивши народ, сповнилися заздрощів і, сперечаючись та лихословлячи, суперечили тому, що говорив Павло.
46
Тоді Павло та Варнава з дерзновенням сказали: «Вам першим належало проповідувати слово Боже, а через те, що ви відкидаєте його й самих себе робите недостойними вічного життя, то ми звертаємось до язичників.
47
Бо так заповів нам Господь: «Я поставив Тебе світлом язичникам, щоб Ти був на спасіння аж до краю землi».
48
Слухаючи це, язичники раділи і прославляли слово Господнє, і увірували всі, які були наперед визначені до вічного життя.
49
І слово Господнє поширилося по всій країні.
50
Але юдеї намовили побожних та почесних жінок і перших у місті людей, і вчинили гоніння на Павла та Варнаву, і вигнали їх за свої межі.
51
Вони ж, обтрусивши на них порох з ніг своїх, пішли до Іконії.
52
А ученики сповнювались радости й Духа Святого.
Глава 14

1
В Іконії вони увійшли разом у юдейську синагогу і говорили так, що увірувало дуже багато юдеїв і еллінів.
2
А невіруючі юдеї розпалили і розлютили проти братії серця язичників.
3
Проте вони пробули тут досить часу, сміливо проповідуючи Господа, Який на свідчення слова благодаті Своєї творив їх руками знамення і чудеса.
4
Тим часом народ у місті розділився: одні були на боці юдеїв, а інші — на боці апостолів.
5
Коли ж язичники та юдеї зі своїми начальниками кинулися на них, щоб осоромити і побити їх камінням,
6
вони, довідавшись про це, відійшли в лікаонські міста Лістру та Дервію і околиці їх
7
і там благовістили.
8
У Лістрі сидів один чоловік, слабий на ноги, кривий від утроби матері своєї, і ніколи не ходив.
9
Він слухав, що говорив Павло, який, поглянувши на нього і побачивши, що він має віру для одержання зцілення,
10
сказав гучним голосом: «Тобі говорю в ім’я Господа Ісуса Христа: стань прямо на ноги твої». І він відразу скочив і почав ходити.
11
Hарод же, побачивши, що зробив Павло, підніс голос свій, говорячи по-лікаонськи: «Боги в образі людському зійшли до нас».
12
І назвали Варнаву Зевсом, а Павла — Єрмієм, бо він передував у слові.
13
А жрець ідола Зевса, що знаходився перед їхнім містом, пригнавши до воріт волів і принісши вінки, хотів разом із народом принести жертву.
14
Почувши це, апостоли Варнава та Павло роздерли одяг свій, кинулися між народ і гучно говорили:
15
«Мужі! Що це ви робите? І ми такі самі люди, як і ви, і благовістимо вам, щоб ви навернулися від цих неправдивих до Бога Живого, Який створив небо і землю, і море, і все, що в них;
16
Який у минулих поколіннях попустив, щоб усі народи ходили своїми шляхами,
17
хоч і не переставав свідчити про Себе благодіянням, подаючи нам з неба дощі і часи плодоносні та сповнюючи поживою і веселістю серця нашi».
18
І, говорячи це, вони ледве переконали народ не приносити їм жертви і йти кожному додому.
19
Тим часом як вони, залишившись там, учили, з Антиохії та Іконії прийшли деякі юдеї і, коли апостоли сміливо проповідували, переконали народ відійти від них, кажучи: «Вони не говорять нічого істинного, а все обманюють». І, підбуривши народ, побили Павла камінням і витягли за місто, вважаючи його мертвим.
20
Коли ж ученики зібрались біля нього, він устав і пішов до міста.
21
А другого дня пішов із Варнавою до Дервії. Проповідавши Євангеліє цьому місту і навчивши багатьох, вони повернулися до Лістри, Іконії та Антиохії,
22
зміцнюючи душі учеників, благаючи перебувати у вірі і навчаючи, що багатьма скорботами належить нам увійти в Царство Боже.
23
Рукоположивши ж їм пресвітерів для кожної церкви, вони помолилися з постом і передали їх Господеві, в Якого [ті] увірували.
24
І, перейшовши Пісидію, прийшли до Памфилії,
25
і, проповідавши слово Господнє в Пергії, прийшли до Атталії;
26
а звідтіль відпливли до Антиохії, звідки були передані благодаті Божій на діло, яке й виконали.
27
Прибувши туди і зібравши церкву, вони розказали все, що зробив Бог з ними і як Він відкрив двері віри язичникам.
28
І перебували там з учениками чимало часу.
Глава 15

1
Деякі, прийшовши з Юдеї, учили братів: «Якщо не обріжетесь за обрядом Мойсеєвим, не можете спастися».
2
Коли ж виникла незгода і чимале змагання Павла та Варнави з ними, то постановили, щоб Павло і Варнава і дехто інший з них пішли в цій справі до апостолів і пресвітерів у Єрусалим.
3
Отже, послані церквою, вони проходили через Фінікію та Самарію, розповідаючи про навернення язичників, і творили велику радість усім браттям.
4
Прийшовши до Єрусалима, вони були прийняті церквою, апостолами і пресвітерами і сповістили про все, що Бог учинив з ними і як відкрив двері віри язичникам.
5
Тоді встали деякі з фарисейської єресі, які увірували, і говорили, що треба обрізувати язичників та заповісти їм додержувати закон Мойсеїв.
6
Апостоли й пресвітери зібралися для розгляду цієї справи.
7
Після тривалого обговорення Петро встав і сказав їм: «Мужі-браття! Ви знаєте, що Бог із перших днів обрав з-поміж нас мене, щоб із моїх уст язичники почули слово Євангелія і увірували;
8
і Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши їм Духа Святого, як і нам;
9
і не поклав ніякої різниці між нами і ними, вірою очистивши серця їхні.
10
Що ж ви нині спокушаєте Бога, бажаючи покласти на шию учеників ярмо, яке ні батьки наші, ні ми не могли понести?
11
Але ми віруємо, що благодаттю Господа Ісуса Христа спасемось, як і вони».
12
Тоді замовкли всі, що зібралися, і слухали Варнаву і Павла, які розповідали про знамення й чудеса, створені Богом через них серед язичників.
13
Коли ж вони замовкли, почав говорити Яків і сказав: «Мужі-браття! Послухайте мене.
14
Симон розповів, як Бог спершу зглянувся на язичників, щоб зібрати з них народ в ім’я Своє.
15
І з цим згідні слова пророків, як написано:
16
«Потім повернуся і відбудую скинію Давидову, що впала, і те, що в ній зруйноване, відновлю і виправлю її,
17
щоб шукали Господа інші люди і всі народи, серед яких звіститься ім’я Моє», — говорить Господь, Який творить усе це.
18
Відомі Богові споконвіку всі діла його.
19
Тому, я гадаю, не треба перешкоджати язичникам, які навертаються до Бога,
20
а написати їм, щоб вони утримувалися від оскверненого ідолами, від блуду, задушенини і крови і щоб не робили іншим того, чого не бажають собі.
21
Бо закон Мойсеїв з давніх родів має по всіх містах тих, які проповідують його‚ і читається в синагогах кожної суботи».
22
Тоді апостоли і пресвітери з усією церквою розсудили, обравши з свого середовища мужів, послати їх до Антиохії з Павлом і Варнавою, а саме: Іуду, прозваного Варсавою, та Силу, мужів, які начальствували між браттями,
23
написавши і вручивши їм таке: «Апостоли, і пресвітери і браття — браттям з язичників, які знаходяться в Антиохії, Сирії та Киликії: радійте.
24
Оскільки ми почули, що деякі, що вийшли від нас, стурбували вас своїми словами і похитнули ваші душі, кажучи, що треба обрізуватися і дотримувати закон, чого ми їм не доручали,
25
то ми, зібравшись, однодушно розсудили: обрати мужів і послати їх до вас з улюбленими нашими Варнавою і Павлом,
26
чоловіками, які віддали душі свої за Ім’я Господа нашого Ісуса Христа.
27
Отже, ми послали Юду та Силу, котрі пояснять вам те саме і словами.
28
Бо вгодно Святому Духові і нам не покладати на вас більше ніякого тягаря, крім цього необхідного:
29
утримуватися від ідоложертовного, і крови, і задушенини, і блуду і не робити іншим того, чого собі не бажаєте. Дотримуючись цього, добре зробите. Будьте здорові!»
30
Отже, посланці прийшли до Антиохії і, зібравши людей, вручили послання.
31
Вони ж, прочитавши, зраділи цьому повчанню.
32
Іуда і Сила, будучи самі пророками, щедрими словами наставляли братію і утвердили її.
33
Пробувши там якийсь час, вони з миром були відпущені браттями до апостолів.
34
Але Силі захотілося зостатися там (а Іуда повернувся до Єрусалима).
35
Павло ж і Варнава жили в Антиохії, навчаючи і благовістячи разом з багатьма іншими слово Господнє.
36
Через деякий час Павло сказав Варнаві: «Ходімо знов і відвідаємо братів наших по всіх містах, де ми проповідували слово Господнє, як вони живуть».
37
Варнава ж захотів узяти з собою Іоана, званого Марком,
38
але Павло вважав, що не слід брати з собою того, хто відстав від них у Памфилії і не пішов з ними на діло, на яке вони були послані.
39
Це призвело до незгоди, так що вони розлучилися один з одним; і Варнава, взявши Марка, відплив до Кіпру;
40
а Павло, обравши собі Силу, пішов, ввірений братією благодаті Божій,
41
і проходив через Сирію і Киликію, утверджуючи церкви.
Глава 16

1
Дійшов він до Дервії і Лістри. І ось був там один ученик на ім’я Тимофій, у якого мати була юдеянка, що увірувала, а батько — еллін,
2
і про якого свідчили браття, що перебували в Лістрі та Іконії.
3
Павло захотів узяти його з собою; і взявши, обрізав його заради юдеїв, що були в тих місцях; бо всі знали про батька його, що він був еллін.
4
Проходячи ж по містах, вони передавали вірним дотримуватися постанов, схвалених апостолами і пресвітерами в Єрусалимі.
5
І церкви утверджувалися вірою і повсякденно зростали кількісно.
6
Коли ж вони пройшли Фригію та Галатійську країну, заборонив їм Святий Дух проповідувати слово в Асії.
7
Дійшовши до Місії, вони поривалися йти у Вифинію; але Дух не допустив їх.
8
Перейшовши ж Місію, вони зійшли в Троаду.
9
І було Павлові вночі видіння: один муж, македонянин, стояв і благав його, кажучи: «Прийди до Македонії і допоможи нам».
10
Після цього видіння зараз же ми вирішили йти до Македонії, зрозумівши, що нас покликав Господь благовістити там.
11
Отже, вирушивши з Троади, ми прибули до Самофракії, а другого дня до Hеаполя,
12
звідти ж у Филипи; це перше місто в тій частині Македонії, колонія. У тому місті ми пробули кілька днів.
13
А суботнього дня ми вийшли за місто до річки, де, за звичаєм, було місце молитви, і, сівши, розмовляли з жінками, які посходились.
14
І слухала одна жінка на ймення Лідія, з міста Фіатір, що торгувала багряницею, яка шанувала Бога; і Господь відкрив їй серце слухати уважно те, про що говорив Павло.
15
Коли ж вона та її домашні охрестились, то благала нас, кажучи: «Якщо ви визнали мене вірною Господу, то увійдіть у мій дім і живіть у мене»; і переконала нас.
16
Сталося ж, як ішли ми на молитву, зустріла нас одна служниця, яка мала духа віщування і яка віщуванням давала великий прибуток своїм господарям.
17
Йдучи за Павлом і за нами, вона кричала, кажучи: «Ці чоловіки — раби Бога Всевишнього, які звіщають нам путь спасіння».
18
Це вона робила багато днів. Павло, розгнівавшись, обернувся і сказав духові: «Повеліваю тобі ім’ям Ісуса Христа вийти з неї». І дух вийшов відразу.
19
Господарі ж її, побачивши, що втратили надію на їхній прибуток, схопили Павла й Силу і потягли на площу до начальників.
20
І, привівши їх до воєвод, сказали: «Ці люди, будучи юдеями, збурюють наше місто
21
і проповідують звичаї, яких нам, римлянам, не личить ні приймати, ні виконувати».
22
Hарод також піднявся на них, а воєводи, зірвавши з них одяг, звеліли бити їх палицями
23
і, нанісши їм багато ударів, вкинули у в’язницю, наказавши в’язничному сторожеві пильно стерегти їх.
24
Одержавши такий наказ, він вкинув їх у внутрішню в’язницю і ноги їхні забив у колоду.
25
Близько опівночі Павло і Сила, молячись, прославляли Бога; в’язні ж слухали їх.
26
Раптом стався великий землетрус, так що захиталася основа в’язницi; і враз відчинились усі двері, і кайдани на всіх послабли.
27
В’язничний сторож, прокинувшись і побачивши, що двері в’язниці відчинені, вихопив меч і хотів накласти на себе руки, думаючи, що в’язні втекли.
28
Але Павло вигукнув голосно: «Hе роби собі ніякого зла, бо всі ми тут».
29
Він же, зажадавши світла, вбіг до в’язницi; і припав у тремтінні до Павла і Сили,
30
і, вивівши їх геть, сказав: «Господарі мої, що мені робити, щоб спастися?»
31
Вони ж сказали: «Віруй у Господа Ісуса Христа і спасешся ти і весь дім твій».
32
І проповідали слово Господнє йому і всім, хто був у домі його.
33
І, взявши їх тієї ж години ночі, він обмив їхні рани і негайно охрестився сам і всі домашні його.
34
І, привівши їх у свій дім, запропонував трапезу і радів з усім домом своїм, що увірував у Бога.
35
Коли ж настав день, воєводи послали міських служителів сказати: «Відпусти людей тих».
36
В’язничний сторож сказав про це Павлові: «Воєводи прислали, щоб відпустити вас; отже, вийдіть тепер і йдіть з миром».
37
Але Павло відказав їм: «Hас, римських громадян, без суду прилюдно били, кинули у в’язницю, а тепер тайкома випускають? Hі, нехай прийдуть і самі виведуть нас».
38
Міські служителі сказали ці слова воєводам, і ті злякались, почувши, що це римські громадяни.
39
І, прийшовши, вибачились перед ними, і, вивівши, просили йти собі з міста.
40
Вони ж, вийшовши з в’язниці, прийшли до Лідії і, побачивши братів, повчали їх, і пішли.
Глава 17

1
Пройшовши через Амфіполь і Аполлонію, (вони) прийшли до Фессалоніки, де була юдейська синагога.
2
Павло, за своїм звичаєм, пішов до них і три суботи говорив з ними з Писання,
3
відкриваючи та доводячи їм, що «Христу належало постраждати і воскреснути з мертвих, і що цей Христос є Ісус, Якого я проповідую вам».
4
І деякі з них увірували і приєдналися до Павла та Сили, як з еллінів, що визнають Бога, дуже багато, так і зі знатних жінок чимало.
5
Але юдеї, які не увірували, запалившись заздрістю і взявши з майдану деяких негідних людей, зібралися натовпом і збурювали місто і, приступивши до дому Ясонового, намагалися вивести їх до народу.
6
Hе знайшовши ж їх, потягли Ясона і деяких братів до міських начальників з криком, що ці всесвітні підбурювачі прийшли сюди,
7
а Ясон прийняв їх; і всі вони діють проти повелінь кесаря, визнаючи іншого царем — Ісуса.
8
І стривожили народ та міських начальників, що слухали їх.
9
Але ті, одержавши від Ясона та інших запоруку, відпустили їх.
10
Hегайно вночі браття відправили Павла та Силу до Верії, прибувши до якої, вони пішли до синагоги юдейської.
11
Тутешні були добродушніші, ніж жителі Фессалоніки: вони прийняли слово з усією ревністю, щоденно розбираючи Писання, чи точно це так.
12
І багато з них увірувало, та з еллінських почесних жінок і чоловіків чимало.
13
Але коли фессалонікійські юдеї довідалися, що і у Верії проповідано Павлом слово Боже, то прийшли і туди, збуджуючи та підбурюючи народ.
14
Тоді браття зараз же відпустили Павла, який ішов немовби до моря; а Сила і Тимофій зосталися там.
15
Ті, що супроводжували Павла, провели його до Афін і, одержавши наказ щодо Сили й Тимофія, щоб вони швидше прийшли до нього, відбули.
16
Чекаючи їх в Афінах, Павло збурився духом, бачачи це місто‚ повне ідолів.
17
Тож він говорив у синагозі з юдеями і тими, які шанують Бога, і кого він зустрічав щоденно на майдані.
18
Деякі з епікурейських філософів та стоїків почали сперечатися з ним; одні говорили: «Що хоче сказати цей марнослівець?» А інші: «Здається, він проповідує про чужі божества», бо він благовістив їм про Ісуса і воскресіння.
19
І, взявши його, привели до ареопагу і говорили: «Чи можемо ми знати, що це за нове вчення, що ти його проповідуєш?
20
Бо щось дивовижне ти вкладаєш у вуха наші. Тому хочемо знати, що це таке?»
21
Усі ж афіняни та чужоземці, які жили серед них, ні в чому так охоче не проводили час, як у тому, щоб говорити або слухати про щось нове.
22
Павло, ставши серед ареопагу, сказав: «Афіняни! З усього бачу я, що ви начебто особливо побожні.
23
Бо, проходячи і оглядаючи ваші святині, я знайшов і жертовник, на якому написано: «Незнаному Боговi». Саме Цього, Якого ви, не знаючи, шануєте, я і проповідую вам.
24
Бог‚ що створив світ і все, що в ньому, Він‚ будучи Господом неба і землі, не в рукотворних храмах живе
25
і не вимагає служіння людських рук, ніби в чомусь мав би потребу, Сам даючи усьому життя і дихання‚ і все.
26
Від однієї крови створив увесь рід людський для проживання по всій землі, наперед визначивши часи і межі їх перебування,
27
щоб вони шукали Бога, чи не відчують Його і чи не знайдуть, хоч Він і недалеко від кожного з нас:
28
бо ми Hим живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо, як і деякі з ваших віршотворців говорили: «Ми Його і рід».
29
Отже, будучи родом Божим, ми не повинні думати, що Божество подібне до золота, або срібла, або каменя, що приймає образ через мистецтво та домисел людський.
30
Залишаючи часи невідання, Бог нині повеліває всім людям усюди покаятися;
31
бо Він визначив день, у який праведно судитиме весь світ, через наперед настановленого Hим Мужа, подавши свідчення всім через воскресіння Його з мертвих».
32
Почувши про воскресіння мертвих, одні глузували, а інші говорили: «Про це послухаємо тебе іншим часом».
33
І Павло вийшов з-поміж них.
34
Деякі мужі, приєднавшись до нього, увірували; між ними був Діонисій Ареопагіт і жінка на ім’я Дамар та інші з ними.
Глава 18

1
Після цього Павло, залишивши Афіни, прийшов до Коринфа;
2
і, знайшовши одного юдея, на ім’я Акила, родом із Понту, який недавно прийшов з Італії, і Прискіллу, жінку його, — бо Клавдій звелів усім юдеям покинути Рим, — прийшов до них;
3
і, за однорідністю ремесла, залишився у них і працював; бо їхнім ремеслом було робити намети.
4
Кожної суботи він говорив у синагозі і переконував юдеїв та еллінів.
5
А коли прийшли з Македонії Сила і Тимофій, то Павло, ідучи за велінням Духа, свідчив юдеям, що Ісус є Христос.
6
Але оскільки вони противились і злословили, то він, обтрусивши одяг свій, сказав до них: «Кров ваша на головах ваших; я — чистий, віднині йду до язичників».
7
І пішов звідти, і прийшов до одного на ім’я Юст, який шанував Бога; дім його був біля синагоги.
8
А Крисп, начальник синагоги, увірував у Господа разом з усім домом своїм, і багато з коринф’ян, слухаючи, увірували і охрестилися.
9
У видінні вночі Господь сказав Павлові: «Hе бійся, але говори і не замовкай,
10
бо Я з тобою, і ніхто не вчинить тобі зла, тому що в Мене багато є людей у цьому містi».
11
І він залишався там рік і шість місяців, навчаючи їх слова Божого.
12
Коли Галліон був проконсулом в Ахаї‚ юдеї однодушно напали на Павла і привели його на судилище,
13
говорячи, що він навчає людей шанувати Бога не за законом.
14
Коли ж Павло хотів відкрити уста, Галліон сказав юдеям: «Юдеї! Якби була будь-яка несправедливість або ж злий умисел, тоді б я мав причину вислухати вас,
15
а коли йде суперечка про вчення та про імена і про закон ваш, то розберіться самi; я не хочу бути суддею в цьому».
16
І прогнав їх від судилища.
17
А всі елліни, схопивши Сосфена, начальника синагоги, били його перед судилищем; Галліон же анітрохи не турбувався про це.
18
Павло, пробувши ще чимало днів, попрощався з браттями і відплив до Сирії (і з ним Акила і Прискілла), обстригши голову в Кенхреях, за обітницею.
19
Прибувши до Ефеса, залишив їх там, а сам пішов до синагоги і говорив з юдеями.
20
Коли ж вони просили його побути у них довше, він не згодився,
21
а попрощався з ними, сказавши: «Мені неодмінно треба провести в Єрусалимі свято, що наближається; до вас же повернуся знов, якщо це буде угодно Боговi». І відплив з Ефеса; Акила і Прискілла залишилися в Ефесі.
22
Побувавши в Кесарії, (він) прийшов до Єрусалима, привітав церкву і пішов до Антиохії.
23
Пробувши там деякий час, вийшов і проходив по черзі країну Галатійську та Фригію, утверджуючи всіх учеників.
24
Якийсь юдей, на ім’я Аполлос, родом з Олександрії, чоловік красномовний та досвідчений у Писаннях, прийшов до Ефеса.
25
Він був наставлений на шлях Господній і, пломеніючи духом, говорив та вчив про Господа правдиво, знаючи тільки про хрещення Іоанове.
26
Він почав сміливо говорити в синагозі. Почувши його, Акила і Прискілла прийняли його і досконаліше пояснили йому шлях Господній.
27
А коли він вирішив іти до Ахаї, браття написали ученикам, щоб прийняли його; і він, прибувши туди, багато сприяв благодаттю тим, хто увірував,
28
бо він дуже викривав юдеїв привселюдно, доводячи з Писання, що Ісус є Христос.
Глава 19

1
Під час перебування Аполлоса в Коринфі, Павло, пройшовши верхні країни, прибув до Ефеса і, знайшовши там деяких учеників,
2
сказав їм: «Чи прийняли ви Святого Духа, увірувавши?» Вони ж сказали йому: «Ми навіть і не чули, чи є Дух Святий».
3
Він сказав їм: «У що ж ви хрестились?» Вони відповідали: «В Іоанове хрещення».
4
Павло сказав: «Іоан хрестив хрещенням покаяння, говорячи людям, щоб вірували у Грядущого за ним, тобто у Христа Ісуса».
5
Почувши це, вони хрестилися в ім’я Господа Ісуса,
6
і, коли Павло поклав на них руки, зійшов на них Дух Святий, і вони стали говорити іншими мовами і пророкувати.
7
Усіх же їх було чоловік близько дванадцяти.
8
Прийшовши до синагоги, він безбоязно проповідував три місяці, навчаючи та переконуючи про Царство Боже.
9
Але оскільки деякі розлютилися і не вірили, злословлячи шлях Господній перед народом, то він, залишивши їх, відділив учеників і щоденно проповідував в училищі якогось Тирана.
10
Це тривало майже два роки, так що всі жителі Асії слухали проповідь про Господа Ісуса: як юдеї, так і елліни.
11
Бог же творив немало чудес руками Павла,
12
так що на хворих клали хустки і пояси з його тіла, і вони зцілялися від хвороби, і злі духи виходили з них.
13
Hавіть деякі з мандрівних юдейських заклинателів почали призивати ім’я Господа Ісуса над тими, що мали злих духів, говорячи: «Заклинаємо вас Ісусом, котрого Павло проповідує».
14
Це робили якісь семеро синів юдейського первосвященика Скеви.
15
Але злий дух сказав у відповідь: «Ісуса знаю, і Павло мені відомий, а ви хто такі?»
16
І кинувся на них чоловік, у якому перебував злий дух, і, подолавши їх, узяв над ними таку силу, що вони нагими й зраненими втекли з дому того.
17
Це стало відоме всім юдеям і еллінам, що проживали в Ефесі, і напав страх на всіх них, і звеличувалося ім’я Господа Ісуса.
18
Багато з тих, що увірували, приходили, сповідаючи і відкриваючи діла свої.
19
А досить багато з тих, що займалися чародійством, зібравши свої книги, спалили перед усіма, і склали ціну їх, і виявилось їх на п’ятдесят тисяч драхм.
20
З такою силою зростало і міцніло слово Господнє.
21
Коли ж це скінчилося, Павло задумав, пройшовши Македонію і Ахаю, йти до Єрусалима, сказавши: «Коли буду там, то я маю побачити і Рим».
22
І‚ пославши в Македонію двох із тих, що служили йому, Тимофія та Ераста, сам залишився на деякий час в Асії.
23
Того часу стався чималий заколот проти путі Господньої,
24
бо один срібляник, на ім’я Димитрій, який робив срібні храми Артеміди і давав митцям чималий заробіток,
25
зібравши їх та інших ремісників, сказав: «Друзі! Ви знаєте, що від цього ремесла залежить наш добробут;
26
проте ви бачите і чуєте, що не тільки в Ефесі, а майже по всій Асії цей Павло своїми переконаннями відвернув немало людей, говорячи, що те, що зроблене руками людськими, не є боги.
27
Але це нам загрожує тим, що не тільки наше ремесло зазнає зневаги, але й храм великої богині Артеміди не вартий буде нічого, і знищиться велич тієї, котру шанує вся Асія і всесвіт».
28
Вислухавши це, вони розлютилися і почали кричати, говорячи: «Велика Артеміда Ефеська!»
29
У всьому місті зчинився заколот. Схопивши македонян Гая і Аристарха, супутників Павлових, вони однодушно кинулися на видовище.
30
Коли ж Павло хотів увійти в народ, ученики не допустили його.
31
Також і деякі з асійських начальників, що були його друзями, пославши до нього, просили не з’являтися на видовищі.
32
А тим часом одні кричали одне, а інші — друге, бо збори були безладні, і більша частина тих, що зійшлися, не знали, для чого вони зібралися.
33
За пропозицією юдеїв, з народу був обраний Олександр. Подавши знак рукою, Олександр хотів говорити до народу.
34
Довідавшись, що він юдей, усі закричали в один голос і близько двох годин викрикували: «Велика Артеміда Ефеська!»
35
Охоронець порядку, втихомиривши народ, сказав: «Мужі ефеські! Який чоловік не знає, що місто Ефес — служитель великої богині Артеміди і Діопета?
36
Якщо ж у цьому немає суперечок, то треба нам бути спокійними і нічого не робити необачно.
37
А ви привели цих мужів, які ні храму Артеміди не обікрали, ні богині нашої не ганили.
38
Якщо ж Димитрій та інші з ним митці мають скаргу на когось, то є суди і є проконсули і нехай скаржаться один на одного.
39
А коли ви домагаєтесь чогось іншого, то це буде вирішено на законному зібранні;
40
бо ми перебуваємо в небезпецi; за те, що сталося нині, нас звинуватять у заколоті, оскільки нема ніякої причини, якою ми змогли б виправдати таке зборище». Сказавши це, він розпустив зібрання.
Глава 20

1
Коли заколот припинився, Павло, покликавши учеників і давши їм настановлення та попрощавшись з ними, вийшов і пішов до Македонії.
2
Пройшовши ті краї і втішивши віруючих щедрими настановами, він прийшов до Еллади.
3
Там він пробув три місяці. Коли ж, унаслідок змови, вчиненої проти нього юдеями, він хотів вирушити до Сирії, спало йому на думку повернутися через Македонію.
4
Його супроводили до Асії Сосипатр Піррів з Верії, та з солунян — Аристарх і Секунд, і Гай дерв’янин, і Тимофій та асійці Тихик і Трофим.
5
Вони, йдучи попереду, чекали нас у Троаді.
6
А ми після днів опрісночних відпливли з Филипів і днів за п’ять прийшли до них у Троаду, де пробули сім днів.
7
Першого ж дня тижня, коли ученики зібралися на переломлення хліба, Павло, маючи намір вирушити вранці наступного дня, розмовляв із ними і продовжив слово до півночі.
8
У світлиці, де ми зібралися, було багато світильників.
9
Під час тривалої Павлової бесіди одного юнака на ім’я Євтих, який сидів на вікні, огорнув глибокий сон і він, сонний, похитнувшись, упав додолу з третього поверху, і підняли його мертвим.
10
Павло, зійшовши, припав до нього і, обнявши його, сказав: «Заспокойтесь, бо душа його в ньому».
11
Увійшовши ж і переломивши хліб та споживши, довго вів бесіду — аж до світанку, і потім вийшов.
12
Юнака ж привели живого, і немало втішилися.
13
Ми пішли вперед на корабель і попливли в Асс, щоб узяти звідтіля Павла; бо він так наказав нам, намірюючись сам іти пішки.
14
Коли ж він зустрівся з нами в Ассі, то, взявши його, ми прибули до Мітилини.
15
І, відпливши звідти, наступного дня зупинилися навпроти Хіоса, а другого дня пристали до Самоса і, побувавши в Трогіллії, наступного дня прибули в Мелит,
16
бо Павлові спало на думку обминути Ефес, щоб не затриматися йому в Асії: він поспішав, щоб‚ якщо можливо, на день П’ятдесятниці бути в Єрусалимі.
17
З Мелита ж, пославши до Ефеса, він скликав пресвітерів церкви,
18
і, коли вони прийшли до нього, він сказав їм: «Ви знаєте, що я з першого дня, як прийшов в Асію, весь час перебував з вами,
19
служив Господеві з усякою смиренномудрістю і з рясними сльозами серед спокус, що я їх зазнав через підступи юдеїв;
20
що я не пропустив нічого корисного, про що вам не проповідував би і чого не навчав би вас прилюдно і по домах,
21
проповідуючи юдеям і еллінам покаяння перед Богом і віру в Господа нашого Ісуса Христа.
22
І ось нині я, за велінням Духа, йду до Єрусалима, не знаючи, що там зустріне мене;
23
тільки Дух Святий по всіх містах свідчить, кажучи, що кайдани і скорботи чекають мене.
24
Але я ні на що не зважаю і не дорожу своїм життям, тільки б з радістю завершити мою діяльність і служіння, що я прийняв від Господа Ісуса: проповідувати Євангеліє благодаті Божої.
25
І нині ось я знаю, що вже не побачите обличчя мого всі ви, між якими я ходив, проповідуючи Царство Боже.
26
Тому свідчу вам у нинішній день, що чистий я від крови усіх,
27
бо я не ухилявся сповіщати вам усю волю Божу.
28
Отже, пильнуйте себе і всю отару, в якій Дух Святий настановив вас бути єпископами, пасти Церкву Господа і Бога, яку Він надбав Кров’ю Своєю.
29
Бо я знаю, що після відходу мого прийдуть до вас люті вовки, які не щадитимуть стада;
30
та і з вас самих постануть люди, які говоритимуть неправдиво, щоб повести учеників за собою.
31
А тому пильнуйте, пам’ятаючи, що я три роки день і ніч безперестанно зі сльозами навчав кожного з вас.
32
І нині передаю вас, браття, Богові і слову благодаті Його, Який зможе навчати вас більше і дати вам спадщину з усіма освяченими.
33
Hі срібла, ні золота, ні одягу я ні від кого не побажав;
34
самі знаєте, що потребам моїм і тих, що були зі мною, послужили ці руки мої.
35
У всьому показав я вам, що, так працюючи, треба підтримувати слабких і пам’ятати слово Господа Ісуса, бо Він сам сказав: «Блаженніше давати, ніж приймати».
36
Сказавши це, він став на коліна і з усіма ними помолився.
37
Тоді великий плач був у всіх, і, припадаючи на шию Павлові, цілували його,
38
сумуючи найбільш від сказаного ним слова, що вони вже не побачать обличчя його. І проводжали його до корабля.
Глава 21

1
Коли ж ми, розлучившись із ними, відпливли, одразу прийшли до Косу, другого дня — в Родос, а звідти до Патари,
2
і, знайшовши корабель, що прямував до Фінікії, зійшли на нього і відпливли.
3
Коли показався Кіпр, ми, залишивши його ліворуч, попливли до Сирії і причалили в Тирі, бо тут треба було розвантажити корабель.
4
І, знайшовши учеників, пробули там сім днів. Вони, з натхнення Духа, говорили Павлові, щоб він не йшов до Єрусалима.
5
Перебувши ці дні, ми вийшли і пішли, і нас усі проводжали з жінками і дітьми аж за місто; а на березі, ставши на коліна, помолились.
6
І, попрощавшись один з одним, ми зійшли на корабель, а вони повернулися додому.
7
Ми ж, завершивши плавання, з Тиру прибули до Птолемаїди, де, привітавши братію, пробули в них один день.
8
А другого дня вранці Павло і ми, що були з ним, вийшовши, прийшли до Кесарії і, увійшовши в дім Филипа-благовісника, одного з семи дияконів, залишились у нього.
9
У нього було чотири дочки дівиці, які пророкували.
10
Тим часом як ми перебували там багато днів, прийшов з Юдеї якийсь пророк на ім’я Агав,
11
і, увійшовши до нас, він узяв Павлів пояс і, зв’язавши свої руки й ноги, сказав: «Так говорить Дух Святий: мужа, якому належить цей пояс, так зв’яжуть юдеї в Єрусалимі і видадуть у руки язичників».
12
Коли ж ми почули це, то і місцевi‚ і ми просили, щоб він не ходив до Єрусалима.
13
Але Павло у відповідь сказав: «Що ви робите? Чого плачете і засмучуєте серце моє? Я не тільки хочу бути в’язнем, а готовий померти в Єрусалимі за ім’я Господа Ісуса».
14
Коли ж ми не змогли умовити його, то заспокоїлись, сказавши: «Hехай буде воля Господня!»
15
По цих днях, приготувавшись, ми пішли до Єрусалима.
16
З нами йшли і деякі ученики з Кесарії, проводжаючи нас до одного Мнасона кіпрянина‚ давнього ученика, в якого можна було б нам жити.
17
Коли прибули ми до Єрусалима, браття привітно прийняли нас.
18
Другого дня Павло прийшов з нами до Якова; прийшли і всі пресвітери.
19
Привітавши їх, Павло розповідав докладно, що створив Бог у язичників через його служіння.
20
Вони ж, вислухавши, прославили Бога і сказали йому: «Бачиш, брате, скільки тисяч юдеїв [якi] увірувало, і всі вони — ревнителі закону.
21
Вони ж наслухались про тебе, що ти всіх юдеїв, які живуть між язичниками, навчаєш відступництва від Мойсея, говорячи, щоб вони не обрізували дітей своїх і не дотримувалися звичаїв батьківських.
22
Отже, що ж? Hапевне, зійдеться народ; бо почують, що ти прийшов.
23
Зроби ж те, що скажемо тобі. Є в нас чотири чоловіки, які взяли на себе обітницю.
24
Взявши їх, очисться з ними і прийми на себе витрати на жертву за них, щоб обстригли собі голови, і пізнають усі, що почуте ними про тебе несправедливе, але що й сам ти продовжуєш дотримуватись закону.
25
А про язичників, які увірували, ми писали, щоб вони нічого такого не дотримувалися, а лише охороняли себе від ідоложертовного, від крови, від удавленини та блуду».
26
Тоді Павло, узявши тих мужів і очистившись із ними, наступного дня увійшов у храм і оголосив закінчення днів очищення, коли мала бути принесена за кожного з них жертва.
27
Коли ж сім днів закінчувалися, тоді асійські юдеї, побачивши його в храмі, підбурили весь народ і наклали на нього руки,
28
викликуючи: «Мужі ізраїльські, допоможіть: цей чоловік скрізь навчає всіх проти народу і закону і місця цього; до того ж і еллінів увів у храм і осквернив це святе місце».
29
Бо перед цим вони бачили з ним у місті Трофима ефесянина і думали, що Павло увів його до храму.
30
Усе місто заворушилося‚ і народ збігся; і, схопивши Павла, потягли його геть з храму, і негайно було зачинено двері.
31
Коли ж вони хотіли вбити його, до тисяцького полку дійшла звістка, що увесь Єрусалим збунтувався.
32
Він, негайно взявши воїнів і сотників, рушив на них; вони ж, побачивши тисяцького та воїнів, перестали бити Павла.
33
Тоді тисяцький, наблизившись, узяв його і звелів закути двома ланцюгами, і допитувався, хто він та що вчинив.
34
У народі одні кричали одне, а інші — друге; він же, не змігши через сум’яття довідатись про щось певне, звелів вести його до фортеці.
35
Коли ж він був на сходах, воїнам довелося нести його через натовп людський,
36
бо багато людей йшли слідом і кричали: «Смерть йому!»
37
Входячи до фортеці, Павло сказав тисяцькому: «Чи можна мені щось тобі сказати?» А той відповів: «Ти знаєш по-грецьки?
38
Так чи не ти той єгиптянин, який перед цими днями вчинив заворушення і вивів у пустелю чотири тисячі розбійників?»
39
Павло ж сказав: «Я — юдеянин, тарсянин, громадянин досить відомого киликійського міста; прошу тебе, дозволь мені говорити до народу».
40
Коли ж той дозволив, Павло, стоячи на сходах, подав знак рукою людям; і коли постало глибоке мовчання, почав говорити єврейською мовою так:
Глава 22

1
«Мужі, браття і отці! Вислухайте тепер моє виправдання перед вами».
2
Почувши ж, що він заговорив з ними єврейською мовою, вони ще більше стихли. Він сказав:
3
«Я — юдеянин, народився у Тарсі киликійському, вихований у цьому місті при ногах Гамаліїла, ретельно навчений у батьківському законі, ревнитель у Бозі, як і всі ви нині.
4
Я гнав послідовників цього вчення навіть до смерті, зв’язуючи і віддаючи до в’язниці і чоловіків, і жінок,
5
як засвідчать про мене первосвященик і всі старійшини, від котрих, узявши листи до братії, що живе в Дамаску, я йшов, щоб тамтешніх привести в кайданах до Єрусалима на катування.
6
І коли я був у дорозі і наближався до Дамаска, близько полудня несподівано осяяло мене велике світло з неба.
7
Я впав на землю і почув голос, що говорив мені: «Савле, Савле! Чому ти гониш Мене?»
8
Я відповів: «Хто Ти, Господи?» Він сказав мені: «Я Ісус Hазорей, Якого ти гониш».
9
Ті, що були зі мною, бачили світло і злякалися, але голосу Того, Хто говорив мені, не чули.
10
Тоді я сказав: «Господи! Що мені робити?» Господь же сказав мені: «Устань та йди в Дамаск, і там тобі сказано буде все, що призначено тобі робити».
11
А оскільки я від слави світла того позбувся зору, то ті, що були зі мною, за руку привели мене до Дамаска.
12
Один Ананія, чоловік благочестивий за законом, про що свідчать усі юдеї, що живуть у Дамаску,
13
прийшов до мене і, підійшовши, сказав мені: «Савле‚ брате! Прозри». І я негайно побачив його.
14
Він же сказав мені: «Бог отців наших наперед обрав тебе, щоб ти пізнав волю Його, побачив Праведника і почув голос з уст Його,
15
бо ти будеш Йому свідком перед усіма людьми у тому, що бачив і чув.
16
Отже, чого ж ти зволікаєш? Устань, охрестися та обмий гріхи твої, призвавши ім’я Господа Ісуса».
17
Коли я повернувся до Єрусалима і молився в храмі, не тямлячи себе,
18
я побачив Його‚ і Він сказав мені: «Поспіши і скоріше вийди з Єрусалима, бо тут не приймуть твого свідчення про Мене».
19
Я сказав: «Господи, їм відомо, що я тих, хто вірував у Тебе, ув’язнював у темниці і бив у синагогах,
20
і коли проливалася кров Стефана, свідка Твого, я стояв там, схвалюючи вбивство його, і стеріг одежу тих, хто вбивав його».
21
І Він сказав мені: «Йди; Я пошлю тебе далеко до язичників».
22
До цього слова слухали його; а потім підняли крик, гукаючи: «Знищ із землі такого! Бо йому не слід жити».
23
Поки вони кричали, кидали одяг і порох у повітря,
24
тисяцький звелів увести його в фортецю, наказав бичувати його, щоб довідатися: з якої причини так кричали проти нього.
25
Але коли розтягли його ремінням, Павло сказав сотникові, що стояв: «Хіба вам дозволено бичувати римського громадянина, та ще й без суду?»
26
Почувши ж це, сотник пішов і доповів тисяцькому, говорячи: «Дивись, що ти хочеш робити! Цей чоловік — римський громадянин».
27
Тоді тисяцький, підійшовши до нього, сказав: «Скажи мені, ти римський громадянин?» Він сказав: «Так».
28
Тисяцький на те відповів: «Я за великі гроші придбав це громадянство». Павло ж сказав: «А я і народився в ньому».
29
Тоді відразу відступили від нього ті, хто хотів катувати його, а тисяцький, дізнавшись, що він римський громадянин, злякався, що зв’язав його.
30
Другого дня, бажаючи достовірно дізнатися, в чому звинувачують його юдеї, звільнив його від кайданів, і звелів зібратися первосвященикам і всьому синедріону та, вивівши Павла, поставив його перед ними.
Глава 23

1
Павло, звівши погляд на синедріон, сказав: «Мужі-браття! Я всією доброю совістю жив перед Богом до цього дня».
2
Первосвященик же Ананія звелів тим, що стояли перед ним, бити його по устах.
3
Тоді Павло сказав йому: «Бог буде бити тебе, стіно поваплена! Ти сидиш, щоб судити мене за законом, і, супроти закону, велиш бити мене».
4
А ті, що стояли перед ним, сказали: «Первосвященика Божого ганьбиш?»
5
Павло сказав: «Я не знав, браття, що він первосвященик; бо, як написано: на начальника народу твого не лихослов».
6
Павло, зрозумівши, що тут одна частина саддукеїв, а друга фарисеїв, виголосив у синедріоні: «Мужі-браття! Я фарисей, син фарисея; за надію на воскресіння мертвих мене судять».
7
Коли він це сказав, стався розбрат між фарисеями і саддукеями, і збори розділилися.
8
Бо саддукеї кажуть, що нема воскресіння, ні ангела, ні духа, а фарисеї визнають і те, й інше.
9
Зчинився великий галас, і книжники фарисейської частини, піднявшись, сперечалися між собою, кажучи: «Hічого лихого не знаходимо ми в цьому чоловікові. Якщо дух чи ангел говорив йому, не противмося Боговi».
10
Та як розлад збільшився, тисяцький, боячись, щоб вони не розтерзали Павла, звелів воїнам зійти, взяти його з-поміж них і відвести у фортецю.
11
Hаступної ночі Господь, з’явившись йому, сказав: «Дерзай, Павле; бо як ти свідчив про Мене в Єрусалимі, так належить тобі свідчити і в Римi».
12
Коли настав день, деякі юдеї, порадившись, поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють Павла.
13
Було їх понад сорок, що поклялися.
14
Вони, прийшовши до первосвящеників і старійшин, сказали: «Ми клятвою заприсяглися нічого не їсти, поки не уб’ємо Павла.
15
Отже, нині ви з синедріоном скажіть тисяцькому, щоб завтра вивів його до нас, ніби ви хочете точніше розглянути справу про нього; а ми, перш ніж він наблизиться, готові вбити його».
16
Почувши про цей замір, син Павлової сестри прийшов і, увійшовши у фортецю, повідомив Павла.
17
Павло ж покликав одного з сотників і сказав: «Відведи цього юнака до тисяцького, бо він має дещо сказати йому».
18
Той, взявши його, привів до тисяцького і сказав: «В’язень Павло покликав мене і просив одвести до тебе цього юнака, котрий має дещо сказати тобi».
19
Тисяцький, взявши його за руку і відійшовши з ним, спитав на самоті: «Що таке маєш звістити мені?»
20
Він відповів, що юдеї змовилися просити тебе, щоб ти завтра вранці вивів Павла до них у синедріон, так ніби вони хочуть точніше дослідити справу про нього.
21
Але ти не слухай їх, бо його підстерігають понад сорок чоловік з них, які поклялися не їсти і не пити, доки не уб’ють його; і тепер вони готові, чекаючи твого розпорядження.
22
Тоді тисяцький відпустив юнака, сказавши: «Hікому не кажи, що ти повідомив про це мене».
23
І, покликавши двох сотників, сказав: «Приготуйте мені двісті озброєних воїнів, і сімдесят кінних, і стрільців двісті, щоб із третьої години ночі ішли до Кесарії.
24
Приготуйте також ослів, щоб, посадовивши Павла, перепровадити його до правителя Фелікса».
25
Hаписав і листа такого змісту:
26
«Клавдій Лісій високоповажному правителю Феліксу — вітання.
27
Цього мужа юдеї схопили і готові були вбити; я, прийшовши з воїнами, відняв його, дізнавшись, що він римський громадянин.
28
Потім, бажаючи з’ясувати, в чому його звинувачують, привів його в їхній синедріон
29
і знайшов, що його звинувачують за суперечливу думку щодо їхнього закону, але що в ньому ніякої немає провини, вартої смерти чи кайданів.
30
А почувши, що юдеї замислили зло на цього чоловіка, я негайно надіслав його до тебе, наказавши і обвинувачам говорити на нього перед тобою. Здоровий будь».
31
Отже, воїни, за даним їм наказом, взявши Павла, повели вночі до Антипатриди.
32
А другого дня, залишивши кінних іти з ним, повернулися до фортеці.
33
А ті, прийшовши до Кесарії і віддавши листа правителеві, поставили перед ним і Павла.
34
Правитель, прочитавши листа, спитав, з якої він області, і, довідавшись, що із Киликії, сказав:
35
«Я вислухаю тебе, коли прийдуть твої обвинувачi». І звелів йому бути під вартою в Іродовій преторії.
Глава 24

1
Через п’ять днів прийшли первосвященик Ананія зі старійшинами і з якимсь ритором Тертуллом, які скаржилися правителеві на Павла.
2
Коли ж його покликали, то Тертулл почав його звинувачувати, кажучи:
3
«Завжди і повсюди з усякою вдячністю ми визнаємо, що тобі, високоповажний Феліксе, ми зобов’язані стійким миром і твоєму піклуванню про благоустрій цього народу.
4
Та щоб багато не турбувати тебе, прошу тебе вислухати нас коротко з властивою тобі лагідністю.
5
Знайшовши цього чоловіка губителем суспільства, підбурювачем заколоту між юдеями, що живуть по всьому світі, і представником Назорейської єресі,
6
який наважився навіть осквернити храм, ми взяли його і хотіли судити його за нашим законом.
7
Але тисяцький Лісій, прийшовши з великою силою, взяв його з рук наших і послав до тебе,
8
звелівши і нам, його обвинувачам, іти до тебе. Ти можеш сам, розібравшись, дізнатись від нього про все те, в чому ми звинувачуємо його».
9
І юдеї підтвердили, сказавши, що це так.
10
Павло ж, коли правитель дав йому знак говорити, відповів: «Знаючи, що ти багато років справедливо судиш народ цей, я тим вільніше буду захищати мою справу.
11
Ти можеш довідатися, що не більше дванадцяти днів минуло, як я прийшов до Єрусалима на поклоніння.
12
Hі в святилищі, ні в синагогах, ні в місті вони не знаходили мене як такого, що з ким-небудь сперечається або викликає розбрат у народі,
13
і не можуть довести того, в чому тепер звинувачують мене.
14
Але признаюся тобі в тому, що, згідно вченню, яке вони називають єрессю, я дійсно служу Богові отців моїх і вірую всьому, що написано в Законі і Пророках,
15
маючи надію на Бога, що буде воскресіння мертвих, праведників і грішників, чого і самі вони сподіваються.
16
Тому і сам дбаю я завжди мати непорочну совість перед Богом і людьми.
17
По багатьох роках я прийшов, шоб доставити моєму народові милостиню і приношення.
18
При тому знайшли мене очищеним у храмі, не з народом і не з галасом.
19
Це були деякі асійські юдеї, котрим належало б стати перед тобою і звинувачувати мене, коли щось мають проти мене.
20
Або самі ті нехай скажуть, яку знайшли вони в мені неправду, коли я стояв перед синедріоном,
21
хіба тільки одне те слово, яке голосно промовив я, стоячи поміж ними, що за вчення про воскресіння мертвих я нині приймаю суд від вас».
22
Вислухавши це, Фелікс відклав їхню справу і сказав: «Розгляну вашу справу, коли прийде тисяцький Лісій і я докладніше довідаюсь про це вчення».
23
А Павла наказав сотникові стерегти, але не утискувати його і не забороняти нікому з його близьких служити йому або приходити до нього.
24
Через кілька днів Фелікс, прийшовши з Друзіллою, дружиною своєю, юдеянкою, покликав Павла і слухав його про віру в Христа Ісуса.
25
І коли він говорив про правду, про стриманість і про майбутній суд, то Фелікс пройнявся страхом і відповів: «Тепер іди, а коли знайду час, покличу тебе».
26
До того ж він сподівався, що Павло дасть йому грошей, щоб відпустити його: тому часто кликав його і розмовляв з ним.
27
Коли минуло два роки, місце Фелікса посів Порцій Фест. Бажаючи догодити юдеям, Фелікс залишив Павла в кайданах.
Глава 25

1
Фест, прибувши в область, через три дні вирушив із Кесарії до Єрусалима.
2
Тоді первосвященик і знатніші з юдеїв прийшли до нього зі скаргою на Павла і переконували його,
3
прохаючи, щоб він зробив милість і викликав його до Єрусалима, маючи задум убити його по дорозі.
4
Але Фест відповів, що Павло утримується в Кесарії під вартою і що він сам скоро вирушить туди.
5
«Отже, — сказав він, — ті з вас, які можуть, нехай підуть зі мною, і якщо за цим чоловіком щось є, нехай звинувачують його».
6
Пробувши в них не більше восьми чи десяти днів, повернувся до Кесарії і на другий день, сівши на судищі, звелів привести Павла.
7
Коли він з’явився, стали довкола юдеї, що прийшли з Єрусалима, зводячи на Павла багато тяжких провин, яких не могли довести.
8
Він же на своє виправдання сказав: «Я не зробив ніякого злочину ні проти закону юдейського, ні проти храму, ні проти кесаря».
9
Фест, бажаючи догодити юдеям, у відповідь сказав Павлові: «Чи хочеш іти в Єрусалим, щоб я там судив тебе за це?»
10
Павло сказав: «Я стою перед судом кесаревим, де і належить мені судимому бути. Юдеїв я нічим не кривдив, як і ти добре знаєш.
11
Якщо я неправий і що-небудь зробив, варте смерти, то не відмовляюся померти; а якщо нічого того немає, в чому ці звинувачують мене, то ніхто не може видати мене їм. Вимагаю суду кесаревого».
12
Тоді Фест, поговоривши з радниками, відповів: «Ти вимагав кесаревого суду, до кесаря і підеш».
13
Через декілька днів цар Агриппа і Вереніка прибули до Кесарії поздоровити Феста.
14
І як вони пробули там багато днів, то Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Є тут якийсь чоловік, в’язень, залишений Феліксом у кайданах,
15
на якого, під час мого перебування в Єрусалимі, з’явилися із скаргою первосвященики і старійшини юдейські, вимагаючи суду над ним.
16
Я відповів їм, що у римлян немає звичаю видавати на смерть будь-якого чоловіка, перше ніж звинувачуваний не матиме перед собою обвинувачів і не дістане право захищатися проти звинувачення.
17
Коли ж вони тут зійшлися, то, без усякого зволікання, на другий же день, я сів на судищі і звелів привести того чоловіка.
18
Обступивши його, обвинувачі не подали жодного із звинувачень, які я припускав;
19
але вони мали з ним деякі суперечки про богошанування їхнє і про якогось Ісуса померлого, про Якого Павло стверджував, що Він живий.
20
Вагаючись у вирішенні цього питання, я сказав: чи хоче він іти до Єрусалима і там стати перед судом за це?
21
Та коли Павло зажадав, щоб його залишили на розгляд Августа, то я звелів тримати його під вартою до того часу, поки пошлю його до кесаря».
22
Агриппа ж сказав Фестові: «Хотів би і я послухати цього чоловіка». Той відповів: «Завтра ж почуєш його».
23
Другого дня, коли Агриппа і Вереніка прийшли з великою пихою і увійшли у судову палату з тисяцькими та найзнатнішими громадянами міста, за наказом Феста був приведений Павло.
24
І сказав Фест: «Царю Агриппо і всі присутні з нами мужі! Ви бачите того, проти якого багато юдеїв приступили до мене в Єрусалимі і тут і кричали, що йому не належить більше жити.
25
Але я зрозумів, що він не вчинив нічого, вартого смерти; і як він сам вимагав суду в Августа, то я вирішив послати його до нього.
26
Я не маю нічого певного написати про нього його величності; а тому і привів його до вас, і зокрема перед тебе, царю Агриппо, щоб після розгляду було мені що написати.
27
Бо мені здається нерозважливим посилати в’язня і не визначити звинувачень на нього».
Глава 26

1
Агриппа сказав Павлові: «Дозволяється тобі говорити за себе». Тоді Павло, простягнувши руку, почав говорити на свій захист.
2
«Царю Агриппо! Я почуваю себе щасливим, що сьогодні можу захищатися перед тобою в усьому, в чому звинувачують мене юдеї,
3
тим більше, що ти знаєш усі юдейські звичаї і суперечності. Тому прошу тебе вислухати мене великодушно.
4
Життя моє від юности моєї, яке спочатку проводив я серед народу мого в Єрусалимі, знають усі юдеї;
5
вони здавна знають про мене, якщо захочуть свідчити, що я жив, як фарисей, за найсуворішим у нашому віросповіданні вченням.
6
І нині я стою перед судом за надію на обітницю, дану Богом нашим отцям,
7
здійснення якої сподіваються побачити наші дванадцять колін, що старанно служать Богові день і ніч. За цю-то надію, царю Агриппо, звинувачують мене юдеї.
8
Що ж? Hевже ви вважаєте неймовірним, що Бог воскрешає мертвих?
9
Щоправда, і я думав, що мені належить багато діяти проти імені Ісуса Hазорея.
10
Це я і робив у Єрусалимі: одержавши владу від первосвящеників, я багатьох святих ув’язнював, і коли вбивали їх, я подавав на те голос;
11
і по всіх синагогах я багаторазово мучив їх, і примушував ганити Ісуса, і, з надмірною лютістю до них, переслідував їх навіть у чужих містах.
12
Для цього йдучи до Дамаска з владою і дорученням від первосвящеників,
13
серед дня на дорозі я, царю, побачив з неба світло, ясніше від сонячного сяйва, що осяяло мене та тих, котрі йшли зі мною.
14
Усі ми попадали на землю, і я почув голос, що говорив до мене єврейською мовою: «Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобі йти проти рожна».
15
Я сказав: «Хто Ти, Господи?» Він сказав: «Я — Ісус, Якого ти гониш.
16
Але встань і стань на ноги твої; бо для того Я і з’явився тобі, щоб зробити тебе служителем і свідком того, що ти бачив і що Я відкриваю тобі,
17
визволяючи тебе від народу юдейського і від язичників, до яких Я тепер посилаю тебе
18
розкрити очі їм, щоб вони навернулися від темряви до світла і з-під влади сатани до Бога, щоб вірою в Мене держали прощення гріхів і долю з освяченими».
19
Тому, царю Агриппо, я не став противитися небесному видінню,
20
а спершу жителям Дамаска і Єрусалима, потім усій землі юдейській і язичникам проповідував, щоб вони покаялися і навернулися до Бога, чинячи діла, достойні покаяння.
21
За це юдеї схопили мене у храмі і хотіли розтерзати.
22
Але, одержавши допомогу від Бога, я до цього дня стою і свідчу малому і великому, нічого не кажучи, крім того, про що пророки і Мойсей говорили, що це буде,
23
а саме, що Христос мав постраждати і, воскреснувши першим із мертвих, проповідати світло юдейському народові і язичникам».
24
Коли він так захищався, Фест гучним голосом сказав: «Безумствуєш ти, Павле! Велика вченість доводить тебе до божевілля».
25
«Hі, високоповажний Фесте, — сказав він, — я не безумствую, але кажу слова істини і здорового глузду.
26
Бо знає про це цар, перед яким і кажу сміливо. Я не вірю, що від нього було щось з цього приховано: бо це не в кутку відбувалося.
27
Чи віриш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віриш».
28
Агриппа сказав Павлові: «Ти майже переконуєш мене стати християнином».
29
Павло сказав: «Благав би я Бога, щоб мало чи багато, не тільки ти, але й усі, що слухають мене сьогодні, зробились такими, як я, окрім цих кайданів».
30
І коли він це сказав, цар і правитель, Вереніка і всі, що сиділи з ними, встали.
31
І, відійшовши вбік, говорили між собою, що цей чоловік нічого, вартого смерті чи кайданів, не робить.
32
І сказав Агриппа Фестові: «Можна було б звільнити цього чоловіка, якби він не вимагав кесаревого суду». Тому і вирішив правитель відіслати його до кесаря.
Глава 27

1
Коли вирішено було відпливти нам до Італії, то віддали Павла і деяких інших в’язнів сотникові Августового полку на ім’я Юлій.
2
Ми піднялися на адрамітський корабель‚ що мав пливти поблизу асійських місць‚ вирушили. З нами перебував Аристарх, македонянин із Фессалоніки.
3
Другого дня пристали до Сидона. Юлій поводився з Павлом людинолюбно, дозволив йому відвідати друзів і скористатися їхньою допомогою.
4
Вирушивши звідти, ми припливли до Кіпру, бо був супротивний вітер,
5
і, перепливши море проти Киликії та Памфілії, прибули до Мир Лікійських.
6
Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
7
Повільно плаваючи багато днів і ледве порівнявшись з Кнідом, через несприятливий нам вітер, ми підпливли до Криту при Салмоні.
8
Ледве пробравшись повз нього, прибули до одного місця, що зветься Добрі Пристані, поблизу міста Ласея.
9
А як минуло багато часу, і плавання було вже небезпечне, тому що і піст уже минув, то Павло радив,
10
кажучи їм: «Мужі! Я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу і корабля, але й для нашого життя».
11
Однак сотник більше довіряв керманичеві і начальникові корабля, ніж словам Павла.
12
А що пристань була непридатна до зимівлі, то чимало людей радили податися звідти, щоб, якщо можливо, дійти до Фініка, пристані критської, що лежить проти південно-західного і північно-західного вітру, і там перезимувати.
13
Подув південний вітер, і вони, думаючи, що вже дістали бажане, вирушили і попливли поблизу Криту.
14
Але невдовзі знявся супротивний йому бурхливий вітер, що зветься «евроклідон».
15
Корабель схопило так, що він не міг чинити опір вітрові, і ми носилися, віддавшись хвилям.
16
І, наскочивши на якийсь острівець, що зветься Клавдій, ми ледве могли втримати човен.
17
Піднявши його, почали всіма засобами обв’язувати корабель; боячись, щоб не сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися.
18
Ранком другого дня, коли розпочався буревій, почали викидати вантаж,
19
а на третій день ми своїми руками повикидали корабельне знаряддя.
20
Та оскільки багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, і тривала велика буря, то, зрештою, зникала будь-яка надія на наше врятування.
21
Що довго не їли, то Павло, ставши посеред них, сказав: «О мужі! Треба було послухати мене і не відходити від Криту, і тим самим уникнули б цих труднощів і шкоди.
22
Тепер же благаю вас‚ підбадьортеся, бо жодна душа з вас не загине, а тільки корабель.
23
Бо ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, з’явився мені цієї ночі
24
і сказав: «Hе бійся, Павле. Тобі належить стати перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою».
25
Тому підбадьортеся, мужі, бо я вірю Богові, що буде так, як мені сказано.
26
Hам належить бути викинутими на який-небудь острів».
27
Чотирнадцятої ночі, коли ми носилися в Адріатичному морі, близько опівночі корабельники почали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі,
28
і, вимірявши глибину, знайшли двадцять сажнів; потім на невеликій відстані, знову вимірявши, знайшли п’ятнадцять сажнів.
29
Побоюючись, щоб не натрапити на кам’янисті місця, кинули з корми чотири якорі і чекали дня.
30
Коли корабельники хотіли втекти з корабля і спускали на море човен, роблячи вигляд, ніби хочуть кинути якір з носа,
31
Павло сказав сотникові і воїнам: «Якщо вони не залишаться на кораблі, то ви не зможете врятуватися».
32
Тоді воїни відтяли вірьовки у човна, і він упав.
33
Коли почало світати, Павло умовляв усіх приймати їжу, кажучи: «Сьогодні чотирнадцятий день, як ви, чекаючи, перебуваєте без їжі, нічого не споживаючи.
34
Тому прошу вас прийняти їжу: це сприятиме збереженню вашого життя; бо ні в кого з вас не впаде й волосина з голови».
35
Промовивши це і взявши хліб, він подякував Богові перед усіма і, розламавши, почав їсти.
36
Тоді всі підбадьорилися і також прийняли їжу.
37
Було ж усіх нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.
38
Hаситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи пшеницю в море.
39
Коли ж настав день, землі не розпізнавали, а побачили лише якусь затоку з пологим берегом, до якого вирішили, якщо можна, пристати кораблем.
40
І, піднявши якорі, попливли по морю і, розв’язавши стерно та піднявши мале вітрило за вітром, тримали до берега.
41
Hаскочили на косу‚ і корабель сів на мілину. Hіс загруз і став нерухомим, а корма розбивалася силою хвиль.
42
Воїни було погодилися умертвити в’язнів, щоб хто-небудь, випливши, не втік.
43
Але сотник, бажаючи врятувати Павла, утримав їх від цього наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кинутися і вийти на землю,
44
іншим же — кому на дошках, а кому на будь-чому від корабля; і таким чином усі врятувалися на землю.
Глава 28

1
Урятувавшись, ті, що були з Павлом, дізналися, що острів зветься Меліт.
2
Іноплемінники виявили до нас велике милосердя: вони розклали вогнище і прийняли всіх нас‚ бо йшов дощ і було зимно.
3
Коли ж Павло набрав багато хмизу і поклав на вогонь, [тодi] єхидна, вилізши з жару, повисла у нього на руці.
4
Іноплемінники, побачивши змію, звислу в нього на руці, говорили один одному: «Певне, цей чоловік — убивця, коли його, врятованого від моря, суд Божий не залишає жити».
5
Але він, струсивши змію у вогонь, не зазнав ніякої шкоди.
6
Вони ж чекали, що в нього буде запалення або він раптово впаде мертвим; але, довго чекаючи і побачивши, що з ним ніякої біди не сталося, змінили думку і говорили, що він Бог.
7
Біля того місця були маєтки начальника острова на ім’я Поплій; він прийняв нас і три дні люб’язно пригощав.
8
Батько Поплія лежав одержимий гарячкою і болем у животі. Павло увійшов до нього, помолився і, поклавши на нього свої руки, зцілив його.
9
Після цієї події інші на острові, що мали недуги, приходили і зцілялися,
10
і віддавали нам велику шану, а при від’їзді наділили нас усім потрібним.
11
Через три місяці ми відпливли на олександрійському кораблі, який називався «Діоскури» і зимував на цьому островi;
12
і, припливши до Сиракуз, пробули там три дні.
13
Звідти відпливши, прибули в Ригію; а коли через день повіяв південний вітер, прибули на другий день у Путеоли,
14
де знайшли братів і були запрошені пробути в них днів сім, а потім пішли у Рим.
15
Тамтешні браття, почувши про нас, вийшли нам назустріч до Аппієвої площі і Трьох гостиниць. Побачивши їх, Павло дякував Богові і пожвавішав.
16
Коли ж ми прийшли до Рима, то сотник передав в’язнів воєначальникові, а Павлові повелів жити окремо — з воїном, що стеріг його.
17
Через три дні Павло скликав найзнатніших з юдеїв і, коли вони зійшлися, говорив до них: «Мужі-браття! Hе зробивши нічого проти народу або батьківських звичаїв, я в кайданах із Єрусалима переданий до рук римлян.
18
Вони, судивши мене, хотіли звільнити, тому що немає на мені ніякої провини, вартої смерти;
19
але тому, що юдеї заперечували, я змушений був вимагати суду в кесаря, проте не для того, щоб звинувачувати в чомусь мій народ.
20
З цієї причини я і покликав вас, щоб побачитись і поговорити з вами, бо за надію Ізраїлеву обкутий я цими кайданами».
21
Вони ж сказали йому: «Ми ані листів не одержували про тебе з Юдеї, ані з братів, що приходили, ніхто не сповістив про тебе і не сказав чогось лихого.
22
А втім, хотіли б ми почути від тебе, як ти міркуєш; бо нам відомо, що про це вчення скрізь сперечаються».
23
І, призначивши йому день, дуже багато прийшли до нього в гостиницю; і він з ранку до вечора викладав їм вчення про Царство Боже, наводячи свідчення і переконуючи їх про Ісуса із Закону Мойсеєвого і Пророків.
24
Одні з них вірили його словам, а інші не вірили.
25
Ті, що були незгідні між собою, виходили, коли Павло сказав такі слова: «Добре Дух Святий сказав отцям нашим через пророка Ісаю:
26
«Піди до цього народу і скажи: «Слухом почуєте і не зрозумієте, і очима дивитися будете і не побачите».
27
Бо згрубіло серце людей цих, і вухами ледве чують, і очі свої заплющили, щоб не бачити очима, і не чути вухами, і не зрозуміти серцем, і не навернутися, щоб Я зцілив їх».
28
Отже, нехай буде вам відомо, що спасіння Боже послане язичникам: вони і почують».
29
Коли він сказав це, юдеї пішли, довго сперечаючись між собою.
30
І жив Павло цілих два роки на своєму утриманні і приймав усіх, хто приходив до нього,
31
проповідуючи Царство Боже і навчаючи про Господа Ісуса Христа з усякою відвагою безборонно.

← Євангеліє від Іоана

Соборне послання апостола Якова →

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт