Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія (Київський ізвод) - Послання до Євреїв святого апостола Павла

Українською (п. Філарета) Церковнослов'янською Київський ізвод

← Послання до Филимона святого апостола Павла

Одкровення святого Іоана Богослова (Апокаліпсис) * →

Послання до Євреїв святого апостола Павла	Послання до Євреїв святого апостола Павла

Глава 1	Глава 1

1
Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків,
2
в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив.
3
Цей, будучи сяєвом слави і образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч престолу величі на висотi‚
4
ставши настільки кращим від ангелів, наскільки славніше від них успадкував ім’я.
5
Бо кому коли з ангелів сказав Бог: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе?» І ще: «Я буду Йому Отцем, і Він буде Мені Сином»?
6
Також, коли вводить Первородного у всесвіт, промовляє: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели Божi».
7
Про Ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми вогненне полум’я».
8
А про Сина: «Престіл Твій, Боже, повік віку: жезл царства Твого — жезл правоти.
9
Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости більше, ніж спільників Твоїх».
10
Та: «Hа початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса — діло рук Твоїх;
11
вони загинуть, а Ти перебуваєш, і всі постаріють, як риза,
12
і як одяг згорнеш їх, і зміняться; але Ти Той самий, і літа Твої не скінчаться».
13
Кому коли з ангелів сказав Бог: «Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх»?
14
Чи не всі вони духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння?
Глава 2

1
Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти.
2
Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару,
3
то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього,
4
при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами і даруванням Духа Святого з Його волі?
5
Бо не ангелам Бог підкорив майбутній всесвіт, про який говоримо;
6
навпаки, хтось десь засвідчив, кажучи: «Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти відвідуєш його?
7
Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою і честю вінчав його і поставив його над ділами рук Твоїх,
8
усе підкорив під ноги його». Коли ж підкорив йому все, то не лишив нічого непідкореним йому. Hині ж ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене;
9
але бачимо, що за перетерплення смерти увінчаний славою і честю Ісус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всіх.
10
Бо належало, щоб Той, для Якого все і від Якого все, Той, Хто приводить багатьох синів у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання.
11
Адже Хто освячує і хто освячується, всі — від Єдиного; тому Він не соромиться називати їх браттями, кажучи:
12
«Оповіщу ім’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспіваю Тебе».
13
І ще: «Я буду надіятися на Hього». І ще: «Ось Я і діти, яких дав Мені Бог».
14
А оскільки діти причетні плоті і крови, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола,
15
і визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабстві.
16
Бо не ангелів приймає Він, але приймає сíм’я Авраамове.
17
Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу.
18
Бо оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.
Глава 3

1
Отже, браття святі, учасники в небесному покликанні, зрозумійте Посланця і Первосвященика сповідання нашого, Ісуса Христа,
2
вірного Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей, у всьому домі Його.
3
Бо Він достойний тим більшої слави перед Мойсеєм, чим більшу честь має в порівнянні з домом той, хто збудував його,
4
бо всякий дім будується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог.
5
І Мойсей вірний у всьому домі Його, як слуга, для засвідчення того, що належало сповістити;
6
а Христос, — як Син у домі Його; а дім Його — ми, якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, твердо збережемо до кінця.
7
Тому, як говорить Дух Святий: «Нині, коли почуєте голос Його,
8
не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань, у день спокуси в пустелі,
9
де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене і бачили діла Мої сорок років.
10
Тому Я розгнівався на той рід і сказав: «Постійно вони блудять серцем, не пізнали вони шляхів Моїх;
11
тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого».
12
Глядіть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого і невірного, аби вам не відступити від Бога Живого.
13
Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити «нинi», щоб хто з вас не розлютився, звабившись гріхом.
14
Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тільки розпочате життя твердо збережемо до кінця,
15
доки говориться: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань!»
16
Бо деякі з тих, які чули, почали нарікати, але не всі, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм.
17
Hа кого ж гнівався Він сорок років? Чи не на тих, які згрішили, чиї кістки лягли в пустелі?
18
Кому ж клявся, що не ввійдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися?
19
Отже, бачимо, що вони не могли ввійти через невіру.
Глава 4

1
Тому біймося, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось із вас не запізнився.
2
Бо і нам воно сповіщено, як і тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вірою тих, що слухали.
3
А входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: «Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого», хоч діла Його були завершені ще на початку світу.
4
Бо десь сказано про сьомий день так: «І спочив Бог у день сьомий від усіх діл Своїх».
5
І ще тут: «Hе ввійдуть до спокою Мого».
6
Отже, як деяким залишається ввійти до нього, а ті, яким раніше благозвіщено, не ввійшли до нього за непокірність,
7
то Він призначає ще якийсь день‚ «нинi», кажучи через Давида, що після такого довгого часу, як раніше сказано: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших».
8
Бо коли б Ісус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано після того про інший день.
9
Тому для народу Божого залишена ще субота.
10
Бо, хто ввійшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх.
11
Отже, постараймось увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність.
12
Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні.
13
І немає створіння, схованого від Hього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт.
14
Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого.
15
Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха.
16
Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.
Глава 5

1
Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові, щоб приносити дари й жертви за гріхи,
2
який може бути поблажливий до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений неміччю,
3
і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи.
4
І ніхто сам собою не приймає цієї чести, але покликаний Богом, як і Аарон.
5
Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе»;
6
як і в іншому місці говорить: «Ти — Священик повік за чином Мелхиседековим».
7
Він, у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерти; і був почутим за Своє благоговіння;
8
хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху,
9
і, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного,
10
бувши названим від Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим.
11
Про це слід було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати.
12
Бо, зважаючи на вік, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, і для вас потрібне молоко, а не тверда страва.
13
Кожен, хто годується молоком, несвідомий у слові правди, бо він немовля;
14
а тверда страва властива дорослим, у яких довгим навчанням почуття привчені розрізняти добро і зло.
Глава 6

1
Тому, залишивши початки вчення Христового, поспішаймо до довершеностi; і не будемо знову класти основу поверненню від мертвих діл і віри в Бога,
2
вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих і про суд вічний.
3
І це зробимо, якщо Бог дозволить.
4
Бо неможливо — тих‚ що один раз просвітилися‚ і прийняли дар небесний‚ і стали причасниками Духа Святого,
5
і скуштували доброго слова Божого, і сили майбутнього віку,
6
і відпали, знову обновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його.
7
Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дістає благословення від Бога;
8
а та, на якій ростуть терня й будяки, негідна і близька до прокляття, кінець якого — спалення.
9
Втім, щодо вас, улюблені, ми сподіваємося, що ви у кращому стані і дотримуєтеся спасіння, хоча й говоримо так.
10
Бо Бог не є неправедний, щоб забув діло ваше і труд любови, яку ви виявили в ім’я Його, послуживши і служачи святим.
11
Бажаємо ж, щоб кожен із вас, для повної впевнености в надії, виявляв таку саму старанність до кінця,
12
щоб ви не розлінились, а наслідували тих, які вірою та довготерпінням успадковують обітниці.
13
Бог, даючи обітницю Авраамові, оскільки не міг ніким вищим клястися, клявся Самим Собою,
14
кажучи: «Істинно благословляючи, благословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе».
15
І так Авраам, завдяки довготерпінню, одержав обіцяне.
16
Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню.
17
Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив клятву,
18
щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не міг говорити неправду, тверде утішення мали ми, що прийшли взятися за подану надію,
19
яка для душі є неначе якір безпечний і міцний і входить аж до середини за завісу,
20
куди предтечею за нас увійшов Ісус, зробившись Первосвящеником навік за чином Мелхиседековим.
Глава 7

1
Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли той повертався після поразки царів,
2
якому і десятину Авраам відділив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потім і тому‚ що він є «цар Салиму», тобто «цар миру»,
3
без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священиком назавжди.
4
Бачите, який великий той, якому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї.
5
Ті з синів Левієвих, що одержують священство‚ мають заповідь — брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від стегон Авраамових.
6
Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.
7
Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим.
8
І тут десятини беруть люди смертні, а там — той, хто має про себе свідчення, що він живе.
9
І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особi Авраама дав десятину;
10
бо він був іще в стегнах батька, коли Мелхиседек зустрів його.
11
Отже, якби досконалість осягалась через левитське священство, — бо з ним сполучений закон народу, — то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим?
12
Адже із зміною священства необхідно бути зміні і закону,
13
бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.
14
Бо відомо, що Господь наш засяяв із коліна Іуди, про яке Мойсей нічого не сказав стосовно священства.
15
І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик інший,
16
Який є таким не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного.
17
Бо засвідчено: «Ти Священик повік за чином Мелхиседековим».
18
Скасування ж попередньої заповіді буває через її неміч та марність,
19
бо закон нічого не довів до досконалости; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємося до Бога.
20
І що це було не без клятви, —
21
бо ті були священиками без клятви, а Цей із клятвою, бо про Hього сказано: «Клявся Господь і не розкається: Ти Священик повік за чином Мелхиседековим», —
22
то поручителем кращого завіту став Ісус.
23
До того ж тих священиків було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;
24
а Цей, оскільки перебувати Йому вічно, має і священство нескінченне,
25
тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.
26
Таким і повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий‚ непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес,
27
Який не має потреби щоденно, як ті первосвященики, приносити жертву спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого.
28
Бо закон настановляє первосвящениками людей, які мають немочі, а слово клятвене, після закону, поставило Сина, навіки довершеного.
Глава 8

1
Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сів праворуч престолу величі на небесах
2
і є Священнослужителем святилища та скинії правдивої, яку збудував Господь, а не чоловік.
3
Кожен первосвященик настановляється для принесення дарів і жертви; а тому треба було, щоб і Цей також мав що принести.
4
Якби Він перебував на землі, то не був би і священиком; бо тут такі священики, які за законом приносять дари
5
і служать образу та тіні небесного, як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скинії: «Гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобі на горi».
6
Але Цей Первосвященик дістав служіння тим прекрасніше, чим кращого Він Посередник завіту, утвердженого на кращих обітницях.
7
Бо, якби перший завіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому.
8
Але пророк, докоряючи їм, каже: «Ось настають дні, говорить Господь‚ коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди Новий Завіт,
9
не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в тому завіті Моєму, і Я зневажив їх, говорить Господь.
10
Ось Завіт, який заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом.
11
І не буде вчити кожен ближнього свого і кожен брата свого, кажучи: «Пізнай Господа»; тому що всі від малого до великого будуть знати Мене,
12
бо Я буду милостивий до неправд їхніх, і гріхів їхніх, і беззаконь їхніх не згадаю більше».
13
Кажучи «новий», показав застарілість першого; а що занепадає і старіє‚ близьке до зотління.
Глава 9

1
Перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне;
2
бо побудована була скинія перша, в якій був світильник і трапеза та жертовні хліби і яка називається «святе».
3
За другою ж завісою була скинія, названа «Святе святих»,
4
яка мала золоту кадильницю і обкутий з усіх боків золотом ковчег завіту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту,
5
а над ним херувими слави, що осіняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно.
6
При такому влаштуванні, до першої скинії завжди входять священики відправляти Богослужіння;
7
а до другої — раз на рік один тільки первосвященик, не без крови, яку приносить за себе і за гріхи народу.
8
Цим Дух Святий показує, що ще не відкрита путь у святилище, доки стоїть перша скинія.
9
Вона є образ теперішнього часу, за якого приносяться дари і жертви, які не можуть зробити досконалим у совісті того, хто служить.
10
І вони зі стравами і напоями та різноманітними обмиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення.
11
Але Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скинією, нерукотворною, тобто не такого спорудження,
12
і не з кров’ю козлів і телят, але зі Своєю Кров’ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне відкуплення.
13
Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло,
14
то тим більше Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу Живому і істинному!
15
І тому Він є Посередник Нового Завіту, щоб внаслідок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.
16
Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника,
17
бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.
18
Чому і перший завіт був утверджений не без крови.
19
Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом і окропив як саму книгу, так і весь народ,
20
кажучи: це кров завіту, який заповідав вам Бог.
21
Також окропив кров’ю і скинію та всі богослужбові сосуди.
22
Та майже все за законом очищається кров’ю, і без проливання крови не буває прощення.
23
Отже, образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне — жертвами, кращими від цих.
24
Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, створене за зразком істинного, але в саме небо, щоб постати нині за нас перед лице Боже,
25
і не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю;
26
інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, з’явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.
27
І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,
28
так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.
Глава 10

1
Закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.
2
Інакше їх перестали б приносити, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомости гріхів.
3
Але жертвами щороку нагадується про гріхи,
4
бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.
5
Тому Христос, входячи у світ, говорить: «Жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені.
6
Всеспалення і жертви за гріх неугодні Тобі.
7
Тоді Я сказав: ось, іду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже».
8
Сказавши перше, що ні жертви, ані принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться за законом, — Ти не захотів і не благозволив,
9
потім додав: «Ось іду виконати волю Твою, Боже». Скасовує перше, щоб настановити друге.
10
За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа.
11
І всякий священик щодня стоїть у служінні та багаторазово приносить одні і ті самі жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів.
12
Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,
13
чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його.
14
Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються.
15
Про це свідчить нам і Дух Святий, бо сказано:
16
«Ось Завіт, який заповідаю їм після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхні, і в думках їхніх напишу їх,
17
і гріхів їхніх та беззаконь їхніх не згадаю більше».
18
А де відпущення їх, там не потрібне принесення за гріхи.
19
Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Ісуса Христа, дорогою новою і живою,
20
яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою,
21
і маючи великого Священика над домом Божим,
22
приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серце від порочної совісти та обмивши тіло водою чистою,
23
будемо триматися сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв;
24
будемо уважними один до одного, заохочуючи до любови й добрих діл,
25
не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня.
26
Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи,
27
але якесь страшне очікування суду й лютости вогню, готового пожерти противників.
28
Якщо той, хто зрікся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,
29
то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?
30
Ми знаємо Того, Хто сказав: «У Мене помста, Я відплачу, — говорить Господь». І ще: «Господь буде судити народ Свій».
31
Страшно впасти в руки Бога Живого!
32
Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань,
33
то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які були в такому ж станi;
34
бо ви й моїм кайданам співстраждали‚ і розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще.
35
Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода.
36
Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне.
37
Бо ще «небагато, зовсім небагато‚ і Грядущий прийде і не забариться».
38
«Праведний вірою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя».
39
Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі.
Глава 11

1
Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому.
2
Через неї були засвідчені древні.
3
Вірою пізнаємо, що віки створені Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚
4
вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн, нею дістав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і після смерти ще говорить.
5
Вірою Енох переселений був так, що не бачив смерти; і не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення він мав свідчення, що догодив Богу.
6
А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду.
7
Вірою Hой, діставши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив він увесь світ і зробився спадкоємцем праведности через віру.
8
Вірою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, і пішов, не знаючи, куди йде.
9
Вірою жив він на землі обітованій, як на чужій, і жив у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітницi;
10
бо він чекав міста, що має основу, художником і будівничим якого є Бог.
11
Вірою і сама Сарра‚ неплідна‚ одержала силу прийняти сім’я і, незважаючи на вік, народила, бо знала, що вірний Той, Хто обіцяв.
12
І тому від одного, і до того ж омертвілого, народилось так багато, як багато зірок на небі і як незліченний пісок на морському березі.
13
Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх і раділи та говорили про себе, що вони подорожні й пришельці на землi;
14
бо ті, які говорять так, показують, що вони шукають батьківщини.
15
І коли б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися;
16
але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому і Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом; бо Він приготував їм місто.
17
Вірою Авраам, будучи випробуваним, приніс у жертву Ісаака, і, маючи обітницю, приніс єдинородного,
18
про якого було сказано: «В Ісаакові назветься тобі сíм’я».
19
Бо він думав, що Бог має силу і з мертвих воскресити, тому і одержав його як передвістя.
20
Вірою в майбутнє Ісаак поблагословив Якова та Ісава.
21
Вірою Яків, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового і поклонився на верх жезла свого.
22
Вірою Йосиф, при кончині, нагадував про вихід синів Ізраїлевих і про кістки свої заповідав.
23
Вірою по народженні Мойсея батьки ховали його три місяці, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, і не злякалися царського повеління.
24
Вірою Мойсей, досягнувши віку, відмовився називатися сином дочки фараонової
25
і захотів краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну насолоду,
26
і ганьбу Христову вважав більшим для себе багатством, ніж єгипетські скарби; бо він дивився на нагороду.
27
Вірою залишив він Єгипет, не побоявшись царського гніву, бо він, мовби бачачи Hевидимого, був твердий.
28
Вірою він справив Пасху та пролиття крови, щоб винищувач первістків не торкнувся їх.
29
Вірою перейшли вони Червоне море, як по суші, на що спокусившись, єгиптяни потопилися.
30
Вірою впали єрихонські стіни після семиденного обходження.
31
Вірою Раав‚ блудниця, з миром прийнявши підглядячів (та повівши їх іншою дорогою), не загинула з невірними.
32
І що ще скажу? Hе вистачить мені часу, щоб розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Ієффая, про Давида, Самуїла та (інших) пророків,
33
які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів,
34
гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців;
35
жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресіння;
36
інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць,
37
були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення;
38
ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі.
39
І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного,
40
тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости.
Глава 12

1
Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас,
2
дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.
3
Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.
4
Ви ще не до крови стояли, проти гріха змагаючись,
5
і забули втішення, яке пропонується вам, як синам: «Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли він викриває тебе,
6
бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає».
7
Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?
8
Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.
9
До того ж коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?
10
Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його.
11
Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведности.
12
Отже, зміцніть опущені руки та ослаблені коліна
13
і ходіть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося.
14
Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа.
15
Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився;
16
щоб не було між вами якого блудника або нечестивця, який би, як Ісав, за одну лише їжу відмовився від свого первородства.
17
Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословення, був відкинутий: не знайшов можливости для покаяння‚ хоча зі сльозами шукав його.
18
Ви приступили не до гори, відчутної на дотик‚ і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі,
19
не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його‚ просили‚ щоб більше не мовилося слово до них,
20
бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою»;
21
і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: «Я настрашений і тремчу».
22
Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів,
23
до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх — Бога, і до духів праведників досконалих;
24
і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.
25
Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,
26
голос Якого тоді похитнув землю, нині ж обіцяє‚ говорячи: «Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо».
27
Оте «ще раз» означає заміну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне.
28
Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом,
29
тому що Бог наш — вогонь‚ що поїдає.
Глава 13

1
Братолюбність нехай перебуває між вами.
2
Гостинности не забувайте, бо через неї деякі, не знаючи, гостинно прийняли ангелів.
3
Пам’ятайте в’язнів, ніби і ви з ними були в кайданах, і тих‚ хто страждає, бо й самі знаходитесь у тілі.
4
Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог.
5
Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняючись тим, що є. Бо Сам сказав: «Hе залишу тебе і не покину тебе»,
6
тож ми сміливо говоримо: «Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?»
7
Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню.
8
Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же.
9
Ученнями різними й чужими не захоплюйтесь; бо добре благодаттю зміцнювати серця, а не їжею, від якої не одержали користи ті, що займалися нею.
10
Ми маємо жертовник, від якого не мають права споживати ті, що служать скинії.
11
Тому що тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, —
12
то і Ісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою.
13
Отже, вийдемо до Hього за табір, несучи Його наругу;
14
бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього.
15
Отже, будемо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім’я Його.
16
Hе забувайте також добродійности і спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу.
17
Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті‚ що зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас не корисно.
18
Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, тому що в усьому бажаємо поводитися чесно.
19
Особливо ж прошу робити це, щоб я скоріше був повернений вам.
20
Бог же миру, Який підняв із мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завіту вічного, Господа нашого Ісуса Христа,
21
нехай вдосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Ісуса Христа: Йому слава на віки віків! Амінь.
22
Прошу ж вас, браття, прийміть це слово повчання; я ж небагато і написав вам.
23
Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом із ним (якщо він скоро прийде) побачу вас.
24
Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих. Вітають вас ті‚ що в Італії.
25
Благодать з усіма вами. Амінь.

← Послання до Филимона святого апостола Павла

Одкровення святого Іоана Богослова (Апокаліпсис) * →

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт