|
Глава 2
|
Главa в7
|
|
1
|
1
|
| Як потьмарив Господь у гніві Своєму дочку Сиону! з небес повалив на землю красу Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого. | Ѓлефъ. Кaкw њмрачи2 во гнёвэ своeмъ гDь дщeрь сіHню: свeрже съ небесE на зeмлю слaву ї}леву, и3 не помzнY подн0жіz ногY своє1ю въ дeнь гнёва и3 ћрости своеS. |
|
2
|
2
|
| Погубив Господь усі оселі Якова, не пощадив, зруйнував у люті Своїй укріплення дочки Іудиної, повалив на землю, відкинув царство і князів його, як нечистих: | Бefъ. Погрузи2 гDь и3 не пощадЁ: вс‰ кр†снаz ї†кwвлz разори2 ћростію своeю, твердhни дщeре їyдины и3звeрже на зeмлю, њскверни2 царS є3S и3 кн‰зи є3S, |
|
3
|
3
|
| у запалі гніву зломив усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою від ворога і запалав у Якові, як палючий вогонь, що пожирає усе навколо; | Гjмель. сокруши2 во гнёвэ ћрости своеS вeсь р0гъ ї}левъ, њбрати2 вспsть десни1цу є3гw2 t лицA врагA, разжжE во їaкwвэ ћкw џгнь плaмы, и3 потреби2 вс‰ w4крестъ, |
|
4
|
4
|
| натягнув лук Свій, як неприятель, спрямував правицю Свою, як ворог, і убив усе, жадане для очей; на скинію дочки Сиону вилив лють Свою, як вогонь. | Дaлеfъ. напрzжE лyкъ св0й ћкw рaтникъ проти1вный, ўтверди2 десни1цу свою2 ћкw супост†тъ и3 и3зби2 вс‰ кр†снаz џчію моє1ю во селeніихъ дщeре сіHни, и3зліS ћкw џгнь ћрость свою2. |
|
5
|
5
|
| Господь став як супротивник, знищив Ізраїля, зруйнував усі палаци його, зруйнував укріплення його і розповсюдив у дочки Іудиної нарікання і плач. | ГE. Бhсть гDь ѓки врaгъ, погрузи2 ї}лz, погрузи2 вс‰ д0мы є3гw2, разсhпа вс‰ стёны є3гw2 и3 ўмн0жи дщeри їyдинэ смирeна и3 смирeну, |
|
6
|
6
|
| І зняв огорожу Свою, як у саду; розорив Своє місце зібрань, змусив Господь забути свята і суботи на Сионі; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика. | Вavъ. и3 развeрзе ѓки віногрaдъ селeніе своE, разсhпа прaздники є3гw2: забы2 гDь, ±же сотвори2 въ сіHнэ прaздники и3 суббw6ты, и3 њѕл0би прещeніемъ гнёва своегw2 царS и3 кнsзz и3 жерцA. |
|
7
|
7
|
| Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони шуміли, як у святковий день. | Зaінъ. Tри1ну гDь жeртвенникъ св0й, tтрzсE с™hню свою2, сокруши2 рук0ю врaжіею стёну забрaлwвъ є3гw2: глaсъ дaша въ домY гDни ћкw въ дeнь прaздника. |
|
8
|
8
|
| Господь визначив зруйнувати стіну дочки Сиону, простягнув вірьовку, не відхилив руки Своєї від руйнування; знищив зовнішні укріплення, і стіни разом зруйновані. | И$fъ. Њбрати1сz гDь разсhпати стёну дщeре сіHни: протzжE мёру, не tврати2 руки2 своеS t попрaніz: и3 сётова предгрaдіе, и3 њгрaда вкyпэ и3знем0же. |
|
9
|
9
|
| Ворота її вросли у землю; Він зруйнував і розтрощив засуви їх; цар її і князі її — серед язичників; не стало закону, і пророки її не сподобляються видінь від Господа. | Тefъ. Враст0ша въ зeмлю вратA є3S, погуби2 и3 сокруши2 верєи2 є3S, царS є3S и3 кн‰зи є3S во kзhцэхъ, нёсть зак0на, и3 прор0цы є3S не ви1дэша видёніz t гDа. |
|
10
|
10
|
| Сидять на землі безмовно старці дочки Сионової, посипали попелом свої голови, оперезались веретищем; опустили до землі голови свої діви єрусалимські. | ЇHдъ. Сэд0ша на земли2, ўмолк0ша старBйшины дщeре сіHни, посhпаша пeрсть на главы6 сво‰, препоsсашасz во врє1тища, низвед0ша въ зeмлю старёйшинъ дёвъ їеrли1мскихъ. |
|
11
|
11
|
| Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята умирають від голоду посеред міських вулиць. | Кaфъ. Њскудёша џчи мои2 въ слезaхъ, смути1сz сeрдце моE, и3зліsсz на зeмлю слaва моS њ сокрушeніи дщeре людjй мои1хъ, внегдA њскудЁ младeнецъ и3 ссyщій на ст0гнахъ грaдскихъ. |
|
12
|
12
|
| Матерям своїм говорять вони: «де хліб і вино?», помираючи, подібно до поранених, на вулицях міських, виливаючи душі свої у лоно матерів своїх. | Лaмедъ. Мaтеремъ свои6мъ рек0ша: гдЁ пшени1ца и3 віно2; внегдA разслaблєнымъ бhти и5мъ, ћкw ћзвєнымъ на ст0гнахъ грaдскихъ, є3гдA и3зливaхусz дyши и4хъ въ л0но мaтерей и4хъ. |
|
13
|
13
|
| Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? до чого уподібнити тебе, щоб утішити тебе, діво, дочко Сиону? бо рана твоя велика, як море; хто може зцілити тебе? | Мeмъ. Чт0 ти засвидётелствую; и3ли2 что2 ўпод0блю тебЁ, дщи2 їеrли1млz; кт0 тz спасeтъ и3 кт0 тz ўтёшитъ, дэви1це, дщи2 сіHнz; ћкw возвели1чисz чaша сокрушeніz твоегw2, кт0 тz и3зцэли1тъ; |
|
14
|
14
|
| Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і сповіщали тобі одкровення неправдиві, які і привели тебе до вигнання. | Нyнъ. Прор0цы твои2 ви1дэша тебЁ сyєтнаz и3 безyміе и3 не tкрhша њ непрaвдэ твоeй, є4же возврати1ти плэнeніе твоE, и3 ви1дэша тебЁ словесA сyєтнаz и3 и3зриновє1ніz. |
|
15
|
15
|
| Руками сплескують про тебе всі, хто проходить шляхом, свистять і хитають головою своєю про дочку Єрусалима, говорячи: «чи це місто, яке називали досконалістю краси, радістю всієї землі?» | Сaмехъ. Восплескaша рукaма њ тебЁ вси2 минyющіи путeмъ, позвиздaша и3 покивaша глав0ю своeю њ дщeри їеrли1мли, рекyще: сeй ли грaдъ, вэнeцъ слaвы, весeліе всеS земли2; |
|
16
|
16
|
| Розкрили на тебе пастку свою всі вороги твої, свистять і скрегочуть зубами, говорять: «поглинули ми його, тільки цього дня і чекали ми, дочекалися, побачили!» | Ѓінъ. Tверз0ша на тS ўстA сво‰ вси2 врази2 твои2, позвиздaша и3 поскрежетaша зубы2 свои1ми и3 рёша: поглоти1мъ ю5: nбaче сeй дeнь, є3г0же чazхомъ, њбрэт0хомъ є3го2, ви1дэхомъ. |
|
17
|
17
|
| Звершив Господь, що визначив, виконав слово Своє, сказане у давні дні, розорив без пощади і дав ворогові порадіти над тобою, підніс ріг ворогів твоїх. | Фи2. Сотвори2 гDь, ±же помhсли, скончA словесA сво‰, ±же заповёда t днjй пeрвыхъ: разори2 и3 не пощадЁ, и3 возвесели2 њ тебЁ врагA, вознесE р0гъ стужaющагw ти2. |
|
18
|
18
|
| Серце їх волає до Господа: стіно дочки Сиону! лий струмком сльози день і ніч, не давай собі спокою, не спускай зіниць очей твоїх. | Цaди. Возопи2 сeрдце и4хъ ко гDу, стёны дщeре сіHни да и3злію1тъ ћкоже водотeча слeзы дeнь и3 н0щь: не дaждь пок0z себЁ, и3 да не ўм0лкнетъ зёница џчію твоє1ю. |
|
19
|
19
|
| Вставай, волай уночі, на початку кожної сторо́жі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої за душу дітей твоїх, які гинуть від голоду на перехрестях усіх вулиць. | КHфъ. Востaни, поучи1сz въ нощи2 въ начaлэ стражбы2 твоеS, пролjй ћкw в0ду сeрдце твоE пред8 лицeмъ гDнимъ, воздви1гни къ немY рyцэ твои2 њ душaхъ младeнєцъ твои1хъ, разслaбленыхъ глaдомъ въ начaлэ всёхъ и3сх0дwвъ. |
|
20
|
20
|
| «Споглянь, Господи, і подивися: кому Ти зробив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, вигодуваних ними? щоб убивали у святилищі Господньому священика і пророка? | Рeшъ. Ви1ждь, гDи, и3 при1зри, кого2 є3си2 њтреби1лъ си1це; є3дA снэдsтъ жєны2 пл0дъ ўтр0бы своеS; њтреблeніе сотвори2 п0варъ, и3збію1тъ ли младeнцєвъ ссyщихъ сосцы2; ўбіeши ли во с™hни гDни жерцA и3 прор0ка; |
|
21
|
21
|
| Діти і старці лежать на землі по вулицях; діви мої та юнаки мої впали від меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, знищував без милосердя. | Ши1нъ. Ўсп0ша на и3сх0дищихъ џтрокъ и3 стaрецъ: дэви6цы мо‰ и3 ю4нwты мои2 tид0ша въ плёнъ, мечeмъ и3 глaдомъ и3зби1лъ є3си2, въ дeнь гнёва твоегw2 свари1лъ є3си2, не пощадёлъ. |
|
22
|
22
|
| Ти скликав звідусіль, як на свято, жахи мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не уцілів; тих, які були мною вигодувані й вирощені, ворог мій знищив». | Favъ. Призвaлъ є3си2 ћкw дeнь прaздника пришє1лствіz мо‰ w4крестъ, и3 не бhсть въ дeнь гнёва гDнz ўцэлёвый и3 њстaвыйсz, ћкw сотвори1хъ возмощи2 и3 ўмн0жихъ враги2 мо‰ вс‰. |
Зміст ▼
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
