|
Книга Плач Єремiї
|
Книга Плач Єремiї
|
|
Глава 1
|
|
|
1
|
|
| Як самотньо сидить місто, колись багатолюдне! воно стало, як удова; великий між народами, князь над областями зробився данником. | |
|
2
|
|
| Гірко плаче він уночі, і сльози його на щоках його. Немає у нього утішника з усіх, що любили його; усі друзі його зрадили його, зробилися ворогами його. | |
|
3
|
|
| Іуда переселився з причини біди і тяжкого рабства, оселився серед язичників, і не знайшов спокою; усі, хто переслідував його, наздогнали його у тісних місцях. | |
|
4
|
|
| Путі Сиону ремствують, тому що немає паломників на свято; усі ворота його запустіли; священики його зітхають, дівчата його сумні, гірко і йому самому. | |
|
5
|
|
| Вороги його стали на чолі, вороги його благоденствують, тому що Господь наслав на нього горе за безліч беззаконь його; діти його пішли у полон попереду ворога. | |
|
6
|
|
| І відійшла від дочки Сиону вся її пишність; князі її — як олені, що не знаходять пасовища; знесилені вони пішли попереду погонича. | |
|
7
|
|
| Згадав Єрусалим, у дні бідування свого і страждань своїх, про всі коштовності свої, які були у нього у минулі дні, тоді як народ його впав від руки ворога, і ніхто не допомагає йому; вороги дивляться на нього і глузують з його субот. | |
|
8
|
|
| Тяжко згрішив Єрусалим, за те і зробився огидним; усі, хто прославляв його, дивляться на нього з презирством, тому що побачили наготу його; і сам він зітхає і відвертається назад. | |
|
9
|
|
| На подолі у нього була нечистота, але він не думав про майбутнє своє, і тому надзвичайно принизився, і немає в нього утішителя. «Зглянься, Господи, на біду мою, бо ворог звеличився!» | |
|
10
|
|
| Ворог простяг руку свою на все, найдорогоцінніше для нього; він бачить, як язичники входять у святилище його, про яке Ти заповів, щоб вони не вступали у зібрання Твоє. | |
|
11
|
|
| Весь народ його зітхає, шукаючи хліба, віддає коштовності свої за їжу, щоб підкріпити душу. «Зглянься, Господи, і подивися, як я принижений!» | |
|
12
|
|
| Нехай не буде цього з вами, усі, хто проходить цим шляхом! погляньте і подивіться, чи є хвороба, як моя хвороба, яка осягла мене, яку наслав на мене Господь у день великого гніву Свого? | |
|
13
|
|
| З висоти послав Він вогонь у кістки мої, і він оволодів ними; розкинув сіті для ніг моїх, перекинув мене, зробив мене бідним і сумуючим кожного дня. | |
|
14
|
|
| Ярмо беззаконь моїх зв’язано у руці Його; вони сплетені і піднялися на шию мою; Він послабив сили мої. Господь віддав мене до рук, з яких не можу піднятися. | |
|
15
|
|
| Усіх сильних моїх Господь повалив серед мене, скликав проти мене зібрання, щоб знищити юнаків моїх; як у точилі, потоптав Господь діву, дочку Іуди. | |
|
16
|
|
| Про це плачу я; око моє, око моє виливає води, бо далеко від мене утішитель, який оживив би душу мою; діти мої розорені, тому що ворог переміг. | |
|
17
|
|
| Сион простягає руки свої, але утішителя нема йому. Господь дав повеління про Якова ворогам його оточити його; Єрусалим зробився мерзотою серед них. | |
|
18
|
|
| Праведний Господь, бо я непокірливим був слову Його. Послухайте, усі народи, і подивіться на хворість мою: діви мої та юнаки мої пішли у полон. | |
|
19
|
|
| Кличу друзів моїх, але вони обманули мене; священики мої і старці мої гинуть у місті, шукаючи їжі собі, щоб підкріпити душу свою. | |
|
20
|
|
| Зглянься, Господи, бо мені прикро, хвилюються у мені нутрощі, серце моє перевернулося у мені за те, що я вперто противився Тобі; ззовні зробив бездітним мене меч, а доми — як смерть. | |
|
21
|
|
| Почули, що я стогну, а утішителя у мене немає; почули всі вороги мої про біду мою і зраділи, що Ти зробив це: о, якби Ти повелів настати дню, прореченому Тобою, і вони стали б подібними до мене! | |
|
22
|
|
| Нехай постане перед лице Твоє вся злоба їх; і вчини з ними так само, як Ти вчинив зі мною за всі гріхи мої, бо тяжкі стогони мої, і серце моє знемагає. | |
|
Глава 2
|
|
|
1
|
|
| Як потьмарив Господь у гніві Своєму дочку Сиону! з небес повалив на землю красу Ізраїля і не згадав про підніжжя ніг Своїх у день гніву Свого. | |
|
2
|
|
| Погубив Господь усі оселі Якова, не пощадив, зруйнував у люті Своїй укріплення дочки Іудиної, повалив на землю, відкинув царство і князів його, як нечистих: | |
|
3
|
|
| у запалі гніву зломив усі роги Ізраїлеві, відвів правицю Свою від ворога і запалав у Якові, як палючий вогонь, що пожирає усе навколо; | |
|
4
|
|
| натягнув лук Свій, як неприятель, спрямував правицю Свою, як ворог, і убив усе, жадане для очей; на скинію дочки Сиону вилив лють Свою, як вогонь. | |
|
5
|
|
| Господь став як супротивник, знищив Ізраїля, зруйнував усі палаци його, зруйнував укріплення його і розповсюдив у дочки Іудиної нарікання і плач. | |
|
6
|
|
| І зняв огорожу Свою, як у саду; розорив Своє місце зібрань, змусив Господь забути свята і суботи на Сионі; і в обуренні гніву Свого відкинув царя і священика. | |
|
7
|
|
| Відкинув Господь жертовник Свій, відвернув серце Своє від святилища Свого, віддав до рук ворогів стіни палаців його; у домі Господньому вони шуміли, як у святковий день. | |
|
8
|
|
| Господь визначив зруйнувати стіну дочки Сиону, простягнув вірьовку, не відхилив руки Своєї від руйнування; знищив зовнішні укріплення, і стіни разом зруйновані. | |
|
9
|
|
| Ворота її вросли у землю; Він зруйнував і розтрощив засуви їх; цар її і князі її — серед язичників; не стало закону, і пророки її не сподобляються видінь від Господа. | |
|
10
|
|
| Сидять на землі безмовно старці дочки Сионової, посипали попелом свої голови, оперезались веретищем; опустили до землі голови свої діви єрусалимські. | |
|
11
|
|
| Виснажилися від сліз очі мої, хвилюються у мені нутрощі мої, виливається на землю печінка моя від загибелі дочки народу мого, коли діти і немовлята умирають від голоду посеред міських вулиць. | |
|
12
|
|
| Матерям своїм говорять вони: «де хліб і вино?», помираючи, подібно до поранених, на вулицях міських, виливаючи душі свої у лоно матерів своїх. | |
|
13
|
|
| Що мені сказати тобі, з чим порівняти тебе, дочко Єрусалима? до чого уподібнити тебе, щоб утішити тебе, діво, дочко Сиону? бо рана твоя велика, як море; хто може зцілити тебе? | |
|
14
|
|
| Пророки твої віщували тобі пусте і неправдиве і не розкривали твого беззаконня, щоб відвернути твій полон, і сповіщали тобі одкровення неправдиві, які і привели тебе до вигнання. | |
|
15
|
|
| Руками сплескують про тебе всі, хто проходить шляхом, свистять і хитають головою своєю про дочку Єрусалима, говорячи: «чи це місто, яке називали досконалістю краси, радістю всієї землі?» | |
|
16
|
|
| Розкрили на тебе пастку свою всі вороги твої, свистять і скрегочуть зубами, говорять: «поглинули ми його, тільки цього дня і чекали ми, дочекалися, побачили!» | |
|
17
|
|
| Звершив Господь, що визначив, виконав слово Своє, сказане у давні дні, розорив без пощади і дав ворогові порадіти над тобою, підніс ріг ворогів твоїх. | |
|
18
|
|
| Серце їх волає до Господа: стіно дочки Сиону! лий струмком сльози день і ніч, не давай собі спокою, не спускай зіниць очей твоїх. | |
|
19
|
|
| Вставай, волай уночі, на початку кожної сторо́жі; виливай, як воду, серце твоє перед лицем Господа; простягай до Нього руки твої за душу дітей твоїх, які гинуть від голоду на перехрестях усіх вулиць. | |
|
20
|
|
| «Споглянь, Господи, і подивися: кому Ти зробив так, щоб жінки їли плід свій, немовлят, вигодуваних ними? щоб убивали у святилищі Господньому священика і пророка? | |
|
21
|
|
| Діти і старці лежать на землі по вулицях; діви мої та юнаки мої впали від меча; Ти убивав їх у день гніву Твого, знищував без милосердя. | |
|
22
|
|
| Ти скликав звідусіль, як на свято, жахи мої, і в день гніву Господнього ніхто не врятувався, ніхто не уцілів; тих, які були мною вигодувані й вирощені, ворог мій знищив». | |
|
Глава 3
|
|
|
1
|
|
| Я чоловік, який зазнав горя від жезла гніву Його. | |
|
2
|
|
| Він повів мене і ввів у темряву, а не у світло. | |
|
3
|
|
| Так, Він повернув на мене і весь день повертає руку Свою; | |
|
4
|
|
| виснажив плоть мою і шкіру мою, розтрощив кістки мої; | |
|
5
|
|
| огородив мене і обклав гіркотою і тяготою; | |
|
6
|
|
| посадив мене у темне місце, як давно померлих; | |
|
7
|
|
| оточив мене стіною, щоб я не вийшов, обтяжив кайдани мої, | |
|
8
|
|
| і коли я волав і взивав, затримував молитву мою; | |
|
9
|
|
| камінням перегородив дороги мої, виправив стежки мої. | |
|
10
|
|
| Він став для мене, ніби ведмідь у засідці, ніби лев у потаємному місці; | |
|
11
|
|
| викривив путі мої і розтерзав мене, перетворив мене на ніщо; | |
|
12
|
|
| натягнув лук Свій і поставив мене ніби ціллю для стріл; | |
|
13
|
|
| послав у нирки мої стріли із сагайдака Свого. | |
|
14
|
|
| Я став посміховищем для всього народу мого, вседенною піснею їх. | |
|
15
|
|
| Він переситив мене гіркотою, напоїв мене полином. | |
|
16
|
|
| Розтрощив камінням зуби мої, покрив мене попелом. | |
|
17
|
|
| І відійшов мир від душі моєї; я забув про благоденство, | |
|
18
|
|
| і сказав я: загинула сила моя і надія моя на Господа. | |
|
19
|
|
| Помисли про моє страждання і біду мою, про полин і жовч. | |
|
20
|
|
| Твердо пам’ятає це душа моя і падає у мені. | |
|
21
|
|
| Ось що я відповідаю серцю моєму і тому уповаю: | |
|
22
|
|
| з милости Господа ми не зникли, бо милосердя Його не виснажилося. | |
|
23
|
|
| Воно оновлюється кожного ранку; велика вірність Твоя! | |
|
24
|
|
| Господь частина моя, — говорить душа моя, — отже, буду надіятися на Нього. | |
|
25
|
|
| Благий Господь до тих, хто надіється на Нього, до душі, яка шукає Його. | |
|
26
|
|
| Благо тому, хто терпляче очікує спасіння від Господа. | |
|
27
|
|
| Благо людині, коли вона несе тягар у юності своїй; | |
|
28
|
|
| сидить усамітнено і мовчить, бо Він наклав його на неї; | |
|
29
|
|
| вважає вуста свої за порох, думаючи: «можливо, є ще надія»; | |
|
30
|
|
| підставляє щоку свою тому, хто б’є його, пересичується ганьбою, | |
|
31
|
|
| бо не навік залишає Господь. | |
|
32
|
|
| Але послав горе, і помилує з великої благости Своєї. | |
|
33
|
|
| Бо Він не з волі серця Свого карає і засмучує синів людських. | |
|
34
|
|
| Але, коли топчуть ногами своїми всіх в’язнів землі, | |
|
35
|
|
| коли неправедно судять людину перед лицем Всевишнього, | |
|
36
|
|
| коли пригноблюють людину в ділі її: хіба не бачить Господь? | |
|
37
|
|
| Хто це говорить: «і те буває, чому Господь не повелів бути»? | |
|
38
|
|
| Чи не від уст Всевишнього приходить біда і благополуччя? | |
|
39
|
|
| Навіщо ремствує людина, яка живе? кожен ремствуй на гріхи свої. | |
|
40
|
|
| Випробуємо і дослідимо путі свої, і звернімося до Господа. | |
|
41
|
|
| Піднесімо серце наше і руки до Бога, сущого на небесах: | |
|
42
|
|
| ми відпали й були вперті; Ти не пощадив. | |
|
43
|
|
| Ти покрив Себе гнівом і переслідував нас, умертвляв, не щадив; | |
|
44
|
|
| Ти закрив Себе хмарою, щоб не доходила молитва наша; | |
|
45
|
|
| сміттям і мерзотою Ти зробив нас серед народів. | |
|
46
|
|
| Розкрили на нас пастку свою всі вороги наші. | |
|
47
|
|
| Жах і яма, спустошення і руйнування — доля наша. | |
|
48
|
|
| Потоки вод виливає око моє через загибель дочки народу мого. | |
|
49
|
|
| Око моє виливається і не перестає, бо немає полегшення, | |
|
50
|
|
| доки не зглянеться і не побачить Господь з небес. | |
|
51
|
|
| Око моє засмучує душу мою заради всіх дочок мого міста. | |
|
52
|
|
| Всіляко намагалися вловити мене, як пташку, вороги мої, без усякої причини; | |
|
53
|
|
| скинули життя моє в яму і закидали мене камінням. | |
|
54
|
|
| Води піднялися до голови моєї; я сказав: «загинув я». | |
|
55
|
|
| Я заклика́в ім’я Твоє, Господи, з ями глибокої. | |
|
56
|
|
| Ти чув голос мій; не закрий вуха Твого від зітхання мого, від волання мого. | |
|
57
|
|
| Ти наближався, коли я взивав до Тебе, і говорив: «не бійся». | |
|
58
|
|
| Ти захищав, Господи, діло душі моєї; відкупляв життя моє. | |
|
59
|
|
| Ти бачиш, Господи, образу мою; розсуди діло моє. | |
|
60
|
|
| Ти бачиш усю мстивість їх, усі задуми їх проти мене. | |
|
61
|
|
| Ти чуєш, Господи, наругу їх, усі задуми їх проти мене, | |
|
62
|
|
| слова тих, хто повстає на мене і їхні хитрощі проти мене кожного дня. | |
|
63
|
|
| Поглянь, чи сидять вони, чи встають, я для них — пісня. | |
|
64
|
|
| Воздай їм, Господи, за ділами рук їх; | |
|
65
|
|
| пошли їм затьмарення серця і прокляття Твоє на них; | |
|
66
|
|
| переслідуй їх, Господи, гнівом, і знищ їх з піднебесної. | |
|
Глава 4
|
|
|
1
|
|
| Як потемніло золото, змінилося золото найкраще! камені святилища розкидані по всіх перехрестях. | |
|
2
|
|
| Сини Сиону дорогоцінні, рівноцінні найчистішому золоту, як вони зрівняні з глиняним посудом, виробом рук гончаря! | |
|
3
|
|
| І чудовиська подають соски і годують своїх дитяток, а дочка народу мого стала жорстокою подібно до страусів у пустелі. | |
|
4
|
|
| Язик немовляти прилипає до гортані його від спраги; діти просять хліба, і ніхто не дає їм. | |
|
5
|
|
| Ті, що їли солодке, гинуть на вулицях; виховані на багряниці тиснуться до гною. | |
|
6
|
|
| Покарання нечестя дочки народу мого перевищує страту за гріхи Содома: той загинув миттєво, і руки людські не торкалися його. | |
|
7
|
|
| Князі її були у ній чистіші за сніг, біліші за молоко; вони були тілом кращі за корал, вигляд їх був, як сапфір; | |
|
8
|
|
| а тепер темніші за все чорне лиця їхні; не впізнаю́ть їх на вулицях; шкіра їхня прилипла до кісток їхніх, стала суха, як дерево. | |
|
9
|
|
| Умертвлені мечем щасливіші за померлих від голоду, тому що ці тануть, уражені від нестачі плодів польових. | |
|
10
|
|
| Руки м’якосердих жінок варили дітей своїх, щоб вони були для них їжею у час загибелі дочки народу мого. | |
|
11
|
|
| Звершив Господь гнів Свій, вилив лють гніву Свого і запалив на Сионі вогонь, який пожер основи його. | |
|
12
|
|
| Не вірили царі землі і всі, що живуть у вселенній, щоб ворог і супротивник увійшов у врата Єрусалима. | |
|
13
|
|
| Усе це — за гріхи лжепророків його, за беззаконня священиків його, які серед нього проливали кров праведників; | |
|
14
|
|
| бродили, як сліпі, вулицями, осквернилися кров’ю, так що неможливо було доторкнутися до одягу їх. | |
|
15
|
|
| «Цурайтеся! нечистий!» кричали їм; «цурайтеся, цурайтеся, не доторкайтеся»; і вони йшли засмучені; а між народом говорили: «їх більше не буде! | |
|
16
|
|
| лице Господнє розсіє їх; Він уже не спогляне на них», тому що вони лиця́ священиків не поважають, старців не милують. | |
|
17
|
|
| Наші очі стомлені у даремному чеканні допомоги; зі сторожової вежі нашої ми очікували народ, який не міг урятувати нас. | |
|
18
|
|
| А вони підстерігали кроки наші, щоб ми не могли ходити вулицями нашими; наблизився кінець наш, дні наші сповнилися; прийшов кінець наш. | |
|
19
|
|
| Ті, що переслідували нас, були швидші за орлів небесних; ганялися за нами по горах, ставили засідку для нас у пустелі. | |
|
20
|
|
| Дихання життя нашого, помазаник Господній пійманий у ями їх, той, про якого ми говорили: «під тінню його будемо жити серед народів». | |
|
21
|
|
| Радуйся і веселися, дочко Едома, жителько землі Уц! І до тебе дійде чаша; нап’єшся доп’яна й оголишся. | |
|
22
|
|
| Дочко Сиону! покарання за беззаконня твоє скінчилося; Він не буде більш виганяти тебе; але твоє беззаконня, дочко Едома, Він відвідає і виявить гріхи твої. | |
|
Глава 5
|
|
|
1
|
|
| Згадай, Господи, що над нами звершилося; споглянь і подивися на наругу нашу. | |
|
2
|
|
| Спадщина наша перейшла до чужих, доми наші — до іноплемінників; | |
|
3
|
|
| ми зробилися сиротами, без батька; матері наші — як удови. | |
|
4
|
|
| Воду свою п’ємо за срібло, дрова наші дістаються нам за гроші. | |
|
5
|
|
| Нас гонять у шию, ми працюємо, і не маємо відпочинку. | |
|
6
|
|
| Простягаємо руку до єгиптян, до ассиріян, щоб насититися хлібом. | |
|
7
|
|
| Батьки наші грішили: їх уже немає, а ми несемо покарання за беззаконня їхні. | |
|
8
|
|
| Раби господарюють над нами, і нема кому визволити від рук їхніх. | |
|
9
|
|
| З небезпекою для життя від меча, у пустелі дістаємо хліб собі. | |
|
10
|
|
| Шкіра наша почорніла, як піч, від пекучого голоду. | |
|
11
|
|
| Дружин безчестять на Сионі, дівиць — у містах юдейських. | |
|
12
|
|
| Князі повішені руками їхніми, лиця старців не поважаються. | |
|
13
|
|
| Юнаків беруть до жорнів, і діти падають під ношами дров. | |
|
14
|
|
| Старці вже не сидять біля воріт; юнаки не співають. | |
|
15
|
|
| Припинилася радість серця нашого; хороводи наші перетворилися на нарікання. | |
|
16
|
|
| Упав вінець з голови нашої; горе нам, що ми згрішили! | |
|
17
|
|
| Від цього й ниє серце наше; від цього затьмарилися очі наші. | |
|
18
|
|
| Від того, що запустіла гора Сион, лисиці ходять по ній. | |
|
19
|
|
| Ти, Господи, перебуваєш повіки; престіл Твій — у рід і рід. | |
|
20
|
|
| Для чого зовсім забуваєш нас, залишаєш нас на тривалий час? | |
|
21
|
|
| Наверни нас до Тебе, Господи, і ми навернемося; онови дні наші, як у давнину. | |
|
22
|
|
| Невже Ти зовсім відкинув нас, прогнівався на нас безмірно? |
