Зміст
Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр.

Послання до Римлян святого апостола Павла
Къ ри1млzнwмъ
Глава 1
Главa №
1
1
Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол, обраний для благовістя Божого, (За? о7f7.) Пavелъ, рaбъ ї}съ хrт0въ, звaнъ ґпcлъ, и3збрaнъ въ бlговёстіе б9іе,
2
2
яке Бог раніше обіцяв через пророків Своїх, у Писаннях святих, є4же прeжде њбэщA прbрHки свои1ми въ писaніихъ с™hхъ,
3
3
про Сина Свого, котрий народився від сімені Давидового по плоті њ сн7э своeмъ, бhвшемъ t сёмене дв7дова по пlти,
4
4
і відкрився Сином Божим у силі, духом святости, через воскресіння з мертвих, — про Ісуса Христа Господа нашого, наречeннэмъ сн7э б9іи въ си1лэ, по д¦у с™hни, и3з8 воскrніz t мeртвыхъ, ї}са хrтA гDа нaшегw,
5
5
через Якого ми одержали благодать і апостольство, щоб в ім’я Його підкоряти вірі всі народи, и4мже пріsхомъ блгdть и3 ґпcлство въ послушaніе вёры во всёхъ kзhцэхъ, њ и4мени є3гw2,
6
6
серед яких знаходитесь і ви, покликані Ісусом Христом, — въ ни1хже є3стE и3 вы2, звaни ї}су хrтY:
7
7
усім, що перебувають у Римі, улюбленим Божим, покликаним святим: благодать вам і мир від Бога Отця нашого і Господа Ісуса Христа. всBмъ сyщымъ въ ри1мэ возлю1блєннымъ бGу, зв†ннымъ с™ы6мъ: (За?.) блгdть вaмъ и3 ми1ръ t бGа nц7A нaшегw, и3 гDа ї}са хrтA.
8
8
Перш за все дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові. Пeрвое ќбw благодарю2 бGа моего2 ї}сомъ хrт0мъ њ всёхъ вaсъ, ћкw вёра вaша возвэщaетсz во всeмъ мjрэ:
9
9
Свідок мені Бог, Якому служу духом моїм у благовістуванні Сина Його, — що безперестанно згадую про вас, свидётель бо ми2 є4сть бGъ, є3мyже служY дyхомъ мои1мъ во бlговэствовaніи сн7а є3гw2, ћкw безпрестaни пaмzть њ вaсъ творю2,
10
10
завжди благаючи в молитвах моїх‚ щоб воля Божа посприяла коли-небудь прийти мені до вас‚ всегдA въ моли1твахъ мои1хъ молsсz, ѓще ќбw когдA поспёшенъ бyду в0лею б9іею пріити2 къ вaмъ:
11
11
бо я дуже бажаю побачити вас, щоб дати вам певний духовний дар для вашого утвердження, желaю бо ви1дэти вaсъ, да нёкое подaмъ вaмъ даровaніе дух0вное, ко ўтверждeнію вaшему:
12
12
тобто втішитися з вами спільною вірою, вашою і моєю. сіe же є4сть, соутёшитисz въ вaсъ вёрою џбщею, вaшею же и3 моeю.
13
13
Hе хочу, браття, від вас таїти, що я багаторазово намагався прийти до вас‚ та досі зустрічав перешкоди, щоб мати який-небудь плід і у вас, як і в інших народів. Не хощy же не вёдэти вaмъ, брaтіе, ћкw мн0жицею восхотёхъ пріити2 къ вaмъ, и3 возбранeнъ бhхъ досeлэ, да нёкій пл0дъ и3мёю и3 въ вaсъ, ћкоже и3 въ пр0чихъ kзhцэхъ.
14
14
Я заборгував еллінам і варварам, мудрецям і неукам. Е$ллинwмъ же и3 вaрвавwмъ, м{дрымъ же и3 нераз{мнымъ д0лженъ є4смь:
15
15
Отже, щодо мене, я готовий благовістити і вам, що знаходитесь у Римі. тaкw є4сть, є4же по моемY ўсeрдію и3 вaмъ сyщымъ въ ри1мэ благовэсти1ти.
16
16
Бо я не соромлюсь благовістя Христового, тому що воно є сила Божа для спасіння всякому віруючому, спочатку юдею, потім і еллінові. Не стыжyсz бо бlговэствовaніемъ хrт0вымъ: си1ла бо б9іz є4сть во спcніе всsкому вёрующему, їудeови же прeжде и3 є4ллину.
17
17
У ньому відкривається правда Божа з віри у віру, як написано: «Праведний вірою живий буде». Прaвда бо б9іz въ нeмъ kвлsетсz t вёры въ вёру, ћкоже є4сть пи1сано: првdный же t вёры жи1въ бyдетъ.
18
18
Бо відкривається гнів Божий з неба на всяке нечестя і неправду людей, які придушують істину неправдою. (За? п7.) Tкрывaетсz бо гнёвъ б9ій съ нб7сE на всsкое нечeстіе и3 непрaвду человёкwвъ, содержaщихъ и4стину въ непрaвдэ:
19
19
Бо, що можна знати про Бога, явне для них, тому що Бог явив їм. занE разyмное б9іе [є4же возм0жно разумёти њ бз7э] ћвэ є4сть въ ни1хъ, бGъ бо kви1лъ є4сть и5мъ:
20
20
Бо невидиме Його, вічна сила Його і Божество, від створення світу через розглядання творіння видимі, так що нема їм виправдання. неви6димаz бо є3гw2, t создaніz мjра творeньми помышлsєма, ви6дима сyть, и3 пrносyщнаz си1ла є3гw2 и3 бжcтво2, во є4же бhти и5мъ без8tвBтнымъ.
21
21
А оскільки вони, пізнавши Бога, не прославили Його як Бога і не подякували, а заметушилися в своїх мудруваннях, і затьмарилося нерозумне їхнє серце; Занeже разумёвше бGа, не ћкw бGа прослaвиша и3ли2 благодари1ша, но њсуети1шасz помышлє1ніи св0ими, и3 њмрачи1сz неразyмное и4хъ сeрдце:
22
22
називаючи себе мудрими, збожеволіли глаг0лющесz бhти мyдри, њб8юродёша,
23
23
і славу нетлінного Бога змінили на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів, — и3 и3змэни1ша слaву нетлённагw бGа въ под0біе w4браза тлённа человёка и3 пти1цъ и3 четверонHгъ и3 г†дъ:
24
24
тому й віддав їх Бог у похотях сердець їхніх у нечистоту, щоб вони самі сквернили свої тіла. тёмже и3 предадE и5хъ бGъ въ п0хотехъ сердeцъ и4хъ въ нечистотY, во є4же скверни1тисz тэлесє1мъ и4хъ въ себЁ самёхъ:
25
25
Вони замінили істину Божу неправдою і поклонялися, і служили тварі замість Творця, Який благословенний повіки, амінь. и5же премэни1ша и4стину б9ію во лжY, и3 почт0ша и3 послужи1ша твaри пaче творцA, и4же є4сть блгcвeнъ во вёки, ґми1нь.
26
26
За це і віддав їх Бог ганебним пристрастям: жінки їхні замінили природне єднання на протиприродне; Сегw2 рaди предадE и5хъ бGъ въ стр†сти безчeстіz: и3 жєнh бо и4хъ и3змэни1ша є3стeственную под0бу въ през8естeственную:
27
27
так само і чоловіки, облишивши природне єднання з жіночою статтю, розпалювалися похіттю своєю один до одного, чоловіки на чоловіках сором чинячи, одержуючи в собі самих належну відплату за свій блуд. тaкожде и3 мyжіе, њстaвльше є3стeственную под0бу жeнска п0ла, разжег0шасz п0хотію своeю дрyгъ на дрyга, мyжи на мужeхъ стyдъ содэвaюще, и3 возмeздіе, є4же подобaше прeлести и4хъ, въ себЁ воспріeмлюще.
28
28
А що вони не вважали за потрібне мати Бога в розумі, то Бог віддав їх перекрученому розумові — чинити неподобства, (За? п7№.) И# ћкоже не и3скуси1ша и3мёти бGа въ рaзумэ, (сегw2 рaди) предадE и5хъ бGъ въ неискyсенъ ќмъ, твори1ти неподHбнаz,
29
29
так що вони сповнені всякої неправди, блуду, лукавства, користолюбства, злоби, сповнені заздрости, вбивства, чвар, лестощів, лихих звичаїв, и3сп0лненыхъ всsкіz непрaвды, блужeніz, лукaвства, лихоимaніz, ѕл0бы: и3сп0лненыхъ зaвисти, ўбjйства, рвeніz, льсти2, ѕлонрaвіz:
30
30
обмовники, наклепники, богоненависники, кривдники, самохвали, гордовиті, винахідливі на зло, непокірні батькам, шепотники2, клеветники2, богомє1рзки, досади1тєли, велич†вы, гHрды, њбрэтaтєли ѕлhхъ, роди1телємъ непокори6вы,
31
31
безрозсудні, непримиренні, нелюбовні, клятвопорушні, немилостиві. нераз{мны, непримири1тєлны, нелюбHвны, неклzтвохрани1тєлны, неми1лwстивны.
32
32
Вони знають праведний суд Божий, що хто чинить так, вартий смерти; однак не тільки самі таке роблять, але й тим, що роблять, сприяють. Нёцыи же и3 њправдaніе б9іе разумёвше, ћкw такwвaz творsщіи дост0йни смeрти сyть, не т0чію сaми творsтъ, но и3 соизволsютъ творsщымъ.
Глава 2
Главa в7
1
1
Отже, нема тобі виправдання, всякий чоловіче, що судиш іншого; бо тим же судом, яким судиш іншого, осуджуєш себе, чиниш бо те саме й ти‚ що судиш. Сегw2 рaди без8tвётенъ є3си2, q, человёче всsкъ судsй: и4мже бо суд0мъ сyдиши дрyга, себE њсуждaеши, т†zжде бо твори1ши судsй.
2
2
А ми знаємо, що воістину є суд Божий на тих, хто чинить таке. Вёмы же, ћкw сyдъ б9ій є4сть пои1стиннэ на творsщихъ таковaz.
3
3
Hевже думаєш ти, чоловіче, що, засуджуючи тих, хто чинить таке‚ і роблячи те саме‚ ти втечеш від суду Божого? Помышлsеши ли же сіE, q, человёче, судsй таковaz творsщымъ и3 творS сaмъ т†zжде, ћкw ты2 и3збэжи1ши ли судA б9іz,
4
4
Або зневажаєш багатство Його милосердя, лагідности і довготерпіння, не розуміючи, що милосердя Боже веде тебе до покаяння? и3ли2 њ богaтствэ бlгости є3гw2 и3 кр0тости и3 долготерпёніи неради1ши, не вёдый, ћкw бlгость б9іz на покаsніе тS ведeтъ;
5
5
Але‚ через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву і об’явлення праведного суду від Бога, По жест0кости же твоeй и3 непокazнному сeрдцу, собирaеши себЁ гнёвъ въ дeнь гнёва и3 tкровeніz првdнагw судA б9іz,
6
6
Який воздасть кожному за вчинками його: и4же воздaстъ коемyждо по дэлHмъ є3гw2:
7
7
тим, які терпінням у доброму ділі шукають слави, чести й нетління, — життя вічне; w4вымъ ќбw, по терпёнію дёла бlгaгw, слaвы и3 чeсти и3 нетлёніz и4щущымъ, жив0тъ вёчный:
8
8
а тим, що впираються і не підкоряються істині, але віддаються неправдi‚ — лютість і гнів. ґ и5же по рвeнію противлsютсz ќбw и4стинэ, повинyютсz же непрaвдэ, ћрость и3 гнёвъ.
9
9
Скорбота і утиск на всяку душу людини, яка чинить зло, спершу юдея, потім і елліна! Ск0рбь и3 тэснотA на всsку дyшу человёка творsщагw ѕл0е, їудeа же прeжде и3 є4ллина.
10
10
Слава ж і честь і мир усякому, хто робить добро, спершу юдею, потім і елліну! (За?.) Слaва же и3 чeсть и3 ми1ръ всsкому дёлающему бlг0е, їудeеви же прeжде и3 є4ллину.
11
11
Бо Бог не дивиться на особу. Нёсть бо на лиц† зрёніz ў бGа.
12
12
Ті, які, не маючи закону, згрішили, поза законом і загинуть; а ті, які у законі згрішили, за законом будуть засуджені‚ Е#ли1цы бо беззак0ннw [без8 зак0на] согрэши1ша, беззак0ннw [без8 зак0на] и3 поги1бнутъ: и3 є3ли1цы въ зак0нэ согрэши1ша, зак0номъ сyдъ пріи1мутъ:
13
13
бо не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть, не слhшателіе бо зак0на прaведни пред8 бGомъ, но творцы2 зак0на, сjи њправдsтсz:
14
14
бо коли язичники, що не мають закону, з природи законне чинять, вони, не маючи закону, самі собі закон: (За? п7в7.) є3гдa бо kзhцы, не и3мyще зак0на, є3стеств0мъ закHннаz творsтъ, сjи, зак0на не и3мyще, сaми себЁ сyть зак0нъ:
15
15
вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну‚ и5же kвлsютъ дёло зак0нное напи1сано въ сердцaхъ свои1хъ, спослyшествующеи и5мъ с0вэсти, и3 междY соб0ю помыслHмъ њсуждaющымъ и3ли2 tвэщaющымъ,
16
16
у той день, коли, за моїм благовістям, Бог буде судити таємні діла людей через Ісуса Христа. въ дeнь, є3гдA сyдитъ бGъ т†йнаz человёкwмъ, по бlговёстію моемY, ї}сомъ хrт0мъ.
17
17
Ось ти звешся юдеєм, і заспокоюєш себе законом, і хвалишся Богом, СE, ты2 їудeй и3менyешисz, и3 почивaеши на зак0нэ, и3 хвaлишисz њ бз7э,
18
18
і знаєш волю Його, і розумієш те, що краще, навчаючись із закону, и3 разумёеши в0лю, и3 разсуждaеши л{чшаz, научaемь t зак0на,
19
19
і певний у собі, що ти провідник сліпих, світло для тих, що в темряві, ўповaz же себE вождA бhти слэпы6мъ, свёта сyщымъ во тмЁ,
20
20
наставник нерозумних, учитель дітей, той, що має в законі взірець знання і правди: наказaтелz без{мнымъ, ўчи1телz младeнцємъ, и3мyща w4бразъ рaзума и3 и4стины въ зак0нэ:
21
21
як же ти, навчаючи іншого, не навчаєш самого себе? научaz u5бо и3нaго, себe ли не ўчи1ши,
22
22
Проповідуючи не красти, крадеш? Кажучи: не перелюбствуй, перелюбствуєш, гидуючи ідолами, святотатствуєш? проповёдаz не крaсти, крaдеши: глаг0лzй не прелюбы2 твори1ти, прелюбы2 твори1ши: гнушazсz јдwлъ, с™†z крaдеши:
23
23
Хвалишся законом, а, порушуючи закон, Бога безчестиш? и4же въ зак0нэ хвaлишисz, преступлeніемъ зак0на бGа безчeствуеши.
24
24
Бо, як написано, «через вас ім’я Боже ганьблять язичники». И$мz бо б9іе вaми хyлитсz во kзhцэхъ, ћкоже є4сть пи1сано.
25
25
Обрізання корисне, коли виконуєш закон; а коли ти порушник закону, то обрізання твоє стало необрізанням. Њбрёзаніе бо п0льзуетъ, ѓще зак0нъ твори1ши: ѓще же зак0на престyпникъ є3си2, њбрёзаніе твоE неwбрёзаніе бhсть.
26
26
Отже, коли необрізаний дотримується постанови закону, то його необрізання чи не зарахується йому за обрізання? Ѓще u5бо неwбрёзаніе њправдaніе зак0на сохрани1тъ, не неwбрёзаніе ли є3гw2 во њбрёзаніе вмэни1тсz,
27
27
І необрізаний із природи, який виконує закон, чи не осудить тебе, порушника закону з Писанням і обрізанням? и3 њсyдитъ є4же t є3стествA неwбрёзаніе, зак0нъ совершaющее, тебE, и4же писaніемъ и3 њбрёзаніемъ є3си2 престyпникъ зак0на.
28
28
Бо не той юдей, хто має такий вигляд, і не те обрізання, що зовні, на тілi; (За? п7G.) Не бо2 и4же ћвэ, їудeй є4сть, ни є4же ћвэ во пл0ти, њбрёзаніе:
29
29
але той юдей, хто в душi такий, і те обрізання, яке в серці, за духом, а не за буквою: йому і похвала не від людей, але від Бога. но и4же въ тaйнэ їудeй, и3 њбрёзаніе сeрдца дyхомъ, (ґ) не писaніемъ: є3мyже похвалA не t человBкъ, но t бGа.
Глава 3
Главa G
1
1
Отже, яка перевага бути юдеєм, або яка користь від обрізання? Что2 u5бо ли1шшее їудeю [к0е u5бо преимyщество їудeа]; и3ли2 кaz п0льза њбрёзаніz;
2
2
Велика перевага в усіх відношеннях, а найбільше в тому, що їм довірено Слово Боже. Мн0гw, по всsкому w4бразу: пeрвэе [наипaче] бо, ћкw ввёрєна бhша и5мъ словесA б9іz.
3
3
Бо що ж‚ коли деякі й не вірували? Невіра їхня чи знищить вірність Божу? Чт0 бо, ѓще не вёроваша нёцыи; є3дA (u5бо) невёрствіе и4хъ вёру б9ію ўпраздни1тъ;
4
4
Зовсім ні. Бог вірний, а всяка людина неправдива, як написано: «Ти праведний у словах Твоїх і переможеш у суді Твоєму». Да не бyдетъ: да бyдетъ же бGъ и4стиненъ, всsкъ же человёкъ л0жь, ћкоже є4сть пи1сано: ћкw да њправди1шисz во словесёхъ твои1хъ, и3 побэди1ши, внегдA суди1ти ти2.
5
5
Якщо ж наша неправда відкриває правду Божу, то що скажемо? Чи не буде Бог несправедливий, коли виявляє гнів? [Кажу це за людським міркуванням.] Ѓще ли непрaвда нaша б9ію прaвду составлsетъ, что2 речeмъ, є3дa ли непрвdнъ бGъ наносsй гнёвъ, по человёку глаг0лю.
6
6
Зовсім ні. Бо інакше як Богові судити світ? Да не бyдетъ: понeже кaкw суди1ти и4мать бGъ мjру;
7
7
Бо коли вірність Божа підноситься моєю неправдою на славу Йому, за що ж мене ще й судити, як грішника? Ѓще бо и4стина б9іz въ моeй лжи2 и3збhточествова въ слaву є3гw2, что2 є3щE и3 ѓзъ ћкw грёшникъ њсуждaюсz;
8
8
І чи не чинити нам зло, щоб вийшло добро, як деякі лихословлять нас і кажуть, ніби ми так навчаємо? Праведний суд на таких. И# не ћкоже хyлимсz, и3 ћкоже глаг0лютъ нёцыи нaсъ глаг0лати, ћкw сотвори1мъ ѕл†z, да пріи1дутъ бlг†z: и4хже сyдъ првdнъ є4сть.
9
9
То що ж‚ чи маємо ми перевагу? Аж ніяк. Бо ми вже довели, що як юдеї, так і елліни, всі під гріхом. Что2 u5бо; преимёемъ ли; Никaкоже: пред8укори1хомъ бо [прeжде бо њбвинeни є3смы2] їудє1и же и3 є4ллины вс‰ [вси2] под8 грэх0мъ бhти,
10
10
Як написано: «Немає праведного ні одного; ћкоже є4сть пи1сано, ћкw нёсть првdнъ никт0же:
11
11
немає, хто розумів би; немає‚ хто шукав би Бога; нёсть разумэвazй и3 нёсть взыскazй бGа:
12
12
всі ухилилися з путі, негідні всі до одного; нема того, хто чинить добро, нема жодного»; вси2 ўклони1шасz, вкyпэ непотрeбни бhша: нёсть творsй бlгостhню, нёсть дaже до є3ди1нагw.
13
13
«гортань їхня — відкритий гріб; язиками своїми обманюють; отрута аспидів на губах їхніх». Гр0бъ tвeрстъ гортaнь и4хъ, љзы6ки свои1ми льщaху: ћдъ ѓспідwвъ под8 ўстнaми и4хъ:
14
14
«Уста їхні повні лихослів’я і гіркоти»; и4хже ўстA клsтвы и3 г0рести пHлна сyть.
15
15
«ноги їхні швидкі на пролиття крови; СкHры н0ги и4хъ проліsти кр0вь:
16
16
руїни і пагуба на дорогах їхніх; сокрушeніе и3 њѕлоблeніе на путeхъ и4хъ,
17
17
вони не знають шляху миру». и3 пути2 ми1рнагw не познaша.
18
18
«Hемає страху Божого перед їхніми очима». Нёсть стрaха б9іz пред8 nчи1ма и4хъ.
19
19
Але ми знаємо, що закон, коли щось говорить, говорить до тих, хто під законом, тому всякі уста замикаються і весь світ стає винним перед Богом, (За? п7д7.) Вёмы же, ћкw є3ли6ка зак0нъ глаг0летъ, сyщымъ въ зак0нэ глаг0летъ: да вс‰ка ўстA заградsтсz, и3 пови1ненъ бyдетъ вeсь мjръ бGови:
20
20
тому що ділами закону не виправдається перед Hим ніяка плоть; бо законом пізнається гріх. занE t дёлъ зак0на не њправди1тсz всsка пл0ть пред8 ни1мъ: зак0номъ бо познaніе грэхA.
21
21
Тепер же, незалежно від закону, з’явилася правда Божа, про яку свідчать Закон і Пророки, Нн7э же кромЁ зак0на прaвда б9іz kви1сz, свидётелствуема t зак0на и3 прbрHкъ.
22
22
правда Божа через віру в Ісуса Христа у всіх і на всіх‚ хто вірує, бо нема різниці, Прaвда же б9іz вёрою ї}съ хrт0вою во всёхъ и3 на всёхъ вёрующихъ: нёсть бо рaзнствіz,
23
23
тому що всі згрішили і позбавлені слави Божої, вси1 бо согрэши1ша, и3 лишeни сyть слaвы б9іz,
24
24
виправдовуються даром, благодаттю Його, через відкуплення у Христі Ісусі, њправдaеми тyне блгdтію є3гw2, и3збавлeніемъ, є4же њ хrтЁ ї}сэ,
25
25
Якого Бог призначив як жертву очищення Його Кров’ю через віру; для свідчення правди Своєї в прощенні гріхів, вчинених раніше, є3г0же предположи2 бGъ њчищeніе вёрою въ кр0ви є3гw2, въ kвлeніе прaвды своеS, за tпущeніе прeжде бhвшихъ грэхHвъ,
26
26
за час довготерпіння Божого; для свідчення правди Його нині, щоб Він явився праведним і виправдовував того‚ хто вірує в Ісуса. въ долготерпёніи б9іи, и3 въ показaніе прaвды є3гw2 въ нн7эшнее врeмz, во є4же бhти є3мY првdну и3 њправдaющу сyщаго t вёры ї}совы.
27
27
Де ж те, чим би хвалитися? Знищено. Яким законом? Законом діл? Hі, але законом віри. ГдЁ u5бо похвалA, tгнaсz. Кот0рымъ зак0номъ; дёлы ли; Ни2, но зак0номъ вёры.
28
28
Бо ми визнаємо, що людина виправдовується вірою, незалежно від діл закону. (За? п7е7.) Мhслимъ u5бо вёрою њправдaтисz человёку, без8 дёлъ зак0на.
29
29
Hевже ж Бог — тільки юдеїв, а і не язичників? Звичайно, і язичників; И#ли2 їудeєвъ бGъ т0кмw, ґ не и3 kзhкwвъ; Е$й, и3 kзhкwвъ:
30
30
бо є лише один Бог, котрий виправдовує обрізаних за вірою і необрізаних через віру. понeже є3ди1нъ бGъ, и4же њправди1тъ њбрёзаніе t вёры и3 неwбрёзаніе вёрою.
31
31
Чи ми знищуємо закон вірою? Зовсім нi; але закон стверджуємо. Зак0нъ ли u5бо разорsемъ вёрою; Да не бyдетъ: но зак0нъ ўтверждaемъ.
Глава 4
Главa д7
1
1
Що ж, скажемо, Авраам, отець наш, здобув через плоть? Что2 u5бо речeмъ ґвраaма nтцA нaшего њбрэсти2 по пл0ти;
2
2
Якщо Авраам виправдався ділами, він має похвалу, але не у Бога. Ѓще бо ґвраaмъ t дёлъ њправдaсz, и4мать похвалY, но не ў бGа.
3
3
Бо що говорить Писання? Повірив Авраам Боговi‚ і це зараховано йому в праведність. Чт0 бо писaніе глаг0летъ; вёрова же ґвраaмъ бGови, и3 вмэни1сz є3мY въ прaвду.
4
4
Hагорода тому, хто робить, дається не з ласки, а за обов’язком. (За? п7ѕ7.) Дёлающему же мздA не вмэнsетсz по блгdти, но по д0лгу:
5
5
А тому, хто не робить, але вірує в Того, Хто виправдовує нечестивого, віра його зараховується в праведність. ґ не дёлающему, вёрующему же во њправдaющаго нечести1ва, вмэнsетсz вёра є3гw2 въ прaвду.
6
6
Так само і Давид називає блаженним чоловіка, якому Бог зараховує праведність незалежно від діл: Ћкоже и3 дв7дъ глаг0летъ бlжeнство человёка, є3мyже вмэнsетъ бGъ прaвду, без8 дёлъ зак0на:
7
7
«Блаженні ті, чиї беззаконня прощені і чиї гріхи відпущені. бlжeни, и4хже tпусти1шасz беззакHніz и3 и4хже прикрhшасz грэси2:
8
8
Блаженна людина, якій Господь не зарахує гріха». бlжeнъ мyжъ, є3мyже не вмэни1тъ гDь грэхA.
9
9
Блаженство це належить до обрізання чи до необрізання? Ми говоримо, що Авраамові віра зарахована в праведність. Бlжeнство u5бо сіE на њбрёзаніе ли, и3ли2 на неwбрёзаніе; Глаг0лемъ бо, ћкw вмэни1сz ґвраaму вёра въ прaвду.
10
10
Коли зарахована? Після обрізання чи до обрізання? Hе після обрізання, а до обрізання. Кaкw u5бо вмэни1сz є3мY; во њбрёзаніи ли сyщу, и3ли2 въ неwбрёзаніи; Не во њбрёзаніи, но въ неwбрёзаніи.
11
11
І знак обрізання він одержав як печать праведности через віру, яку мав під час необрізання, щоб стати отцем усіх віруючих у необрізанні, щоб і їм була зарахована праведність‚ И# знaменіе пріsтъ њбрёзаніz, печaть прaвды вёры, ћже въ неwбрёзаніи: ћкw бhти є3мY nтцY всёхъ вёрующихъ въ неwбрёзаніи, во є4же вмэни1тисz и3 тBмъ въ прaвду,
12
12
і отцем обрізаних, що не тільки прийняли обрізання‚ але і ходять по слідах віри отця нашого Авраама, яку він мав ще в необрізання. и3 nтцY њбрёзаніz, не сyщымъ т0чію t њбрёзаніz, но и3 ходsщымъ въ стопaхъ вёры, ћже (бЁ) въ неwбрёзаніи nтцA нaшегw ґвраaма.
13
13
Бо не законом була дарована Авраамовi‚ чи нащадкам його‚ обітниця — бути спадкоємцем світу, але праведністю віри. (За? п7з7.) Не зак0номъ бо њбэтовaніе ґвраaму, и3ли2 сёмени є3гw2, є4же бhти є3мY наслёднику мjрови, но прaвдою вёры.
14
14
Коли спадкоємцями є ті, що стверджуються законом, то даремна віра, обітниця недіюча; Ѓще бо сyщіи t зак0на наслBдницы, и3спраздни1сz вёра, и3 разори1сz њбэтовaніе:
15
15
бо закон викликає гнів, тому що, де нема закону, нема і злочину. зак0нъ бо гнёвъ содёловаетъ: и3дёже бо нёсть зак0на, (тY) ни преступлeніz.
16
16
Отже, по вірі, щоб було з ласки, щоб обітниця була непорушна для всіх, не тільки за законом, а й за вірою нащадків Авраама, який є отцем усім нам, Сегw2 рaди t вёры, да по блгdти, во є4же бhти и3звёстну њбэтовaнію всемY сёмени, не т0чію сyщему t зак0на, но и3 сyщему t вёры ґвраaмовы, и4же є4сть nтeцъ всBмъ нaмъ,
17
17
як написано: «Я настановив тебе отцем багатьох народів»– перед Богом, Якому він повірив, Який оживляє мертвих і називає неіснуюче як існуюче. ћкоже є4сть пи1сано: ћкw nтцA мнHгимъ kзhкwмъ положи1хъ тS, прsмw бGу, є3мyже вёрова, животворsщему мє1ртвыz и3 нарицaющу не с{щаz ћкw с{щаz.
18
18
Він, всупереч надії, увірував‚ що стане отцем багатьох народів, за сказаним: «Таке численне буде сíм’я твоє». И$же пaче ўповaніz во ўповaніе вёрова, во є4же бhти є3мY nтцY мнHгимъ kзhкwмъ, по речeнному: тaкw бyдетъ сёмz твоE.
19
19
І не знеміг у вірі, і не вважав свого тіла, майже сторічного, за вже змертвіле, і утроби Сариної за омертвілу; И# не и3знем0гъ вёрою, ни ўсмотри2 своеS пл0ти ўжE ўмерщвлeнныz, столётенъ нёгдэ сhй, и3 мeртвости ложeснъ сaрриныхъ:
20
20
не засумнівався в обітниці Божій невірою, але зміцнився у вірі, віддавши славу Боговi‚ во њбэтовaніи же б9іи не ўсумнёсz невёрованіемъ, но возм0же вёрою, дaвъ слaву бGови
21
21
і був цілком упевнений, що Він має силу і виконати обіцяне. и3 и3звёстенъ бhвъ, ћкw, є4же њбэщA, си1ленъ є4сть и3 сотвори1ти.
22
22
Тому і зараховано йому у праведність. Тёмже и3 вмэни1сz є3мY въ прaвду.
23
23
Та не про нього одного написано, що зараховано йому, Не пи1сано же бhсть за того2 є3ди1наго т0чію, ћкw вмэни1сz є3мY,
24
24
але й стосовно нас; буде зараховано і нам, віруючим у Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса Христа, Господа нашого, но и3 за ны2, и5мже х0щетъ вмэни1тисz, вёрующымъ въ воскRси1вшаго ї}са хrтA гDа нaшего и3з8 мeртвыхъ,
25
25
Який був виданий за гріхи наші і воскрес для виправдання нашого. и4же прeданъ бhсть за прегрэшє1ніz н†ша и3 востA за њправдaніе нaше.
Глава 5
Главa є7
1
1
Отже, виправдавшись вірою, ми маємо мир з Богом через Господа нашого Ісуса Христа, (За? п7}.) Њправди1вшесz u5бо вёрою, ми1ръ и4мамы къ бGу гDемъ нaшимъ ї}съ хrт0мъ,
2
2
через Якого вірою і одержали доступ до тієї благодаті, в якій стоїмо і хвалимось надією слави Божої. и4мже и3 приведeніе њбрэт0хомъ вёрою во блгdть сію2, въ нeйже стои1мъ, и3 хвaлимсz ўповaніемъ слaвы б9іz.
3
3
І не цим тільки, але хвалимось і скорботами, знаючи, що від скорботи походить терпіння, Не т0чію же, но и3 хвaлимсz въ ск0рбехъ, вёдzще, ћкw ск0рбь терпёніе содёловаетъ,
4
4
від терпіння — досвідченість, від досвідчености — надія, терпёніе же и3скyсство, и3скyсство же ўповaніе:
5
5
а надія не посоромить, тому що любов Божа влилась у серця наші Духом Святим, даним нам. ўповaніе же не посрами1тъ, ћкw любы2 б9іz и3зліsсz въ сердцA н†ша д¦омъ с™hмъ дaннымъ нaмъ.
6
6
Бо Христос, коли ми ще були немічні, в призначений час помер за нечестивих. Е#щe бо хrт0съ сyщымъ нaмъ немощны6мъ, по врeмени за нечести1выхъ ќмре.
7
7
Бо навряд чи хто помре за праведника; хіба що за добродійника, можливо, хтось і зважиться померти. Е#двa бо за првdника кто2 ќмретъ: за бlгaго бо нeгли кто2 и3 дeрзнетъ ўмрeти.
8
8
Бог же Свою любов до нас доводить тим, що Христос помер за нас, коли ми були ще грішниками. Составлsетъ же свою2 люб0вь къ нaмъ бGъ, ћкw, є3щE грёшникwмъ сyщымъ нaмъ, хrт0съ за ны2 ќмре.
9
9
Тож, тим більше нині, будучи виправдані Його Кров’ю, спасемося Hим від гніву. Мн0гw u5бо пaче, њправдaни бhвше нн7э кр0вію є3гw2, спасeмсz и4мъ t гнёва.
10
10
Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Сина Його, то тим більше, примирившись, спасемося життям Його. (За? п7f7.) Ѓще бо врази2 бhвше примири1хомсz бGу смeртію сн7а є3гw2, множaе пaче примири1вшесz спaсемсz въ животЁ є3гw2:
11
11
І не тільки це, але і хвалимось у Бозі через Господа нашого Ісуса Христа, через Якого ми одержали нині примирення. не т0чію же, но и3 хвaлимсz њ бз7э гDемъ нaшимъ ї}съ хrт0мъ, и4мже нн7э примирeніе пріsхомъ.
12
12
Тому, як через одного чоловіка гріх увійшов у світ, і з гріхом — смерть, так і смерть перейшла на всіх людей, бо в ньому всі згрішили. Сегw2 рaди ћкоже є3ди1нэмъ человёкомъ грёхъ въ мjръ вни1де и3 грэх0мъ смeрть, и3 тaкw смeрть во вс‰ человёки вни1де, въ нeмже вси2 согрэши1ша.
13
13
Бо і до закону гріх був у світі: але гріх не зараховується, коли нема закону. До зак0на бо грёхъ бЁ въ мjрэ: грёхъ же не вмэнsшесz, не сyщу зак0ну.
14
14
Однак смерть панувала від Адама до Мойсея і над тими, що не згрішили‚ подібно до злочину Адама, який є образ майбутнього. Но цaрствова смeрть t ґдaма дaже до мwmсeа и3 над8 несогрэши1вшими по под0бію преступлeніz ґдaмова, и4же є4сть w4бразъ бyдущагw.
15
15
Та не так із злочином‚ як з даром благодатi. Бо коли через злочин одного багато зазнали смерти, то тим більше благодать Божа і дар через благодать одного Чоловіка, Ісуса Христа, щедро вилились на багатьох. Но не ћкоже прегрэшeніе, тaкw и3 дaръ. Ѓще бо прегрэшeніемъ є3ди1нагw мн0зи ўмр0ша, мн0жае пaче блгdть б9іz и3 дaръ блгdтію є3ди1нагw чlвёка ї}са хrтA во мн0гихъ преизли1шествова.
16
16
І дар не такий‚ як суд за одного, що згрішив; бо суд за один злочин — на осуд, а дар благодаті — на виправдання від багатьох злочинів. И# не ћкоже є3ди1нэмъ согрёшшимъ даровaніе: грёхъ бо и3з8 є3ди1нагw во њсуждeніе: дaръ же t мн0гихъ прегрэшeніи во њправдaніе.
17
17
Бо коли злочином одного смерть панувала через одного, то тим більше ті, що приймають безмірну благодать і дар праведности, пануватимуть в житті через єдиного Ісуса Христа. (За? §.) Ѓще бо є3ди1нагw прегрэшeніемъ смeрть цaрствова є3ди1нэмъ, мн0жае пaче и3збhтокъ блгdти и3 дaръ прaвды пріeмлюще, въ жи1зни воцарsтсz є3ди1нэмъ ї}съ хrт0мъ.
18
18
Тому як через злочин одного — всім людям осудження, так виправданням одного — всім людям виправдання життя. Тёмже u5бо, ћкоже є3ди1нагw прегрэшeніемъ во вс‰ человёки вни1де њсуждeніе, тaкожде и3 є3ди1нагw њправдaніемъ во вс‰ человёки вни1де њправдaніе жи1зни.
19
19
Бо як через непослух одного чоловіка багато людей стали грішними, так і послухом одного багато стануть праведними. Ћкоже бо њслушaніемъ є3ди1нагw человёка грёшни бhша мн0зи, си1це и3 послушaніемъ є3ди1нагw првdни бyдутъ мн0зи.
20
20
Закон же прийшов‚ щоб збільшилось злочинів. А коли примножився гріх, стало більше благодаті, Зак0нъ же привни1де, да ўмн0житсz прегрэшeніе. И#дёже бо ўмн0жисz грёхъ, преизбhточествова блгdть:
21
21
щоб, як гріх панував до смерти, так і благодать запанувала через праведність до життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим. да ћкоже цaрствова грёхъ во смeрть, тaкожде и3 блгdть воцRи1тсz прaвдою въ жи1знь вёчную, ї}съ хrт0мъ гDемъ нaшимъ.
Глава 6
Главa ѕ7
1
1
Що ж скажемо? Чи залишатися нам у гріху, щоб примножилася благодать? Зовсім ні. Что2 u5бо речeмъ; пребyдемъ ли во грэсЁ, да блгdть преумн0житсz; Да не бyдетъ.
2
2
Ми померли для гріха: як же нам жити в ньому? И%же бо ўмр0хомъ грэхY, кaкw пaки њживeмъ њ нeмъ [кaкw є3щE жи1ти бyдемъ въ нeмъ];
3
3
Hевже не знаєте, що всі ми, що хрестилися в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? (За? §№.) И#ли2 не разумёете, ћкw є3ли1цы во хrтA ї}са крести1хомсz, въ см7рть є3гw2 крести1хомсz;
4
4
Отже, ми поховані з Hим хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали. Спогреб0хомсz u5бо є3мY кRщeніемъ въ смeрть, да ћкоже востA хrт0съ t мeртвыхъ слaвою џ§ею, тaкw и3 мы2 во њбновлeніи жи1зни ходи1ти нaчнемъ [да х0димъ].
5
5
Бо якщо ми з’єднані з Hим подобою смерти Його, то повинні бути з’єднані і подобою воскресіння, Ѓще бо соwбрaзни [снасаждeни] бhхомъ под0бію см7рти є3гw2, то2 и3 воскrніz бyдемъ,
6
6
знаючи те, що давній наш чоловік був розп’ятий з Hим, щоб знищене було тіло гріховне, щоб нам не бути вже рабами гріха; сіE вёдzще, ћкw вeтхіи нaшъ человёкъ съ ни1мъ распsтсz, да ўпраздни1тсz тёло грэх0вное, ћкw ктомY не раб0тати нaмъ грэхY:
7
7
бо померлий звільнився від гріха. ўмeрый бо свободи1сz t грэхA.
8
8
Коли ж ми померли з Христом, то віруємо, що й житимемо з Hим, Ѓще же ўмр0хомъ со хrт0мъ, вёруемъ, ћкw и3 жи1ви бyдемъ съ ни1мъ,
9
9
знаючи, що Христос, воскреснувши з мертвих, вже не вмирає: смерть уже Hим не володіє. вёдzще, ћкw хrт0съ востA t мeртвыхъ, ктомY ўжE не ўмирaетъ: смeрть и4мъ ктомY не њбладaетъ.
10
10
Бо що Він помер, то помер один раз для гріха, а що живе, то живе для Бога. Е$же бо ќмре, грэхY ќмре є3ди1ною: ґ є4же живeтъ, бGови живeтъ.
11
11
Так і ви вважайте себе мертвими для гріха, живими ж для Бога у Христі Ісусі, Господі нашому. (За? §в7.) Тaкожде и3 вы2 помышлsйте себE мeртвыхъ ќбw бhти грэхY, живhхъ же бGови, њ хrтЁ ї}сэ гDэ нaшемъ.
12
12
Тож нехай не панує гріх у смертному вашому тілі, щоб вам коритися йому в похотях його; Да не цaрствуетъ u5бо грёхъ въ мeртвеннэмъ вaшемъ тёлэ, во є4же послyшати є3гw2 въ п0хотехъ є3гw2:
13
13
і не віддавайте членів ваших гріхові як знаряддя неправди, але представте себе Богові як таких, що ожили з мертвих, і члени ваші — Богові як знаряддя праведности. нижE представлsйте ќды вaшz nр{жіz непрaвды грэхY: но представлsйте себE бGови ћкw t мeртвыхъ живhхъ, и3 ќды вaшz nр{жіz прaвды бGови.
14
14
Гріх не повинен над вами панувати, бо ви не під законом, а під благодаттю. Грёхъ бо вaми да не њбладaетъ: нёсте бо под8 зак0номъ, но под8 блгdтію.
15
15
Що ж? Чи станемо грішити, тому що ми не під законом, а під благодаттю? Зовсім ні. Что2 u5бо; согрэши1мъ ли, занE нёсмы под8 зак0номъ, но под8 блгdтію, да не бyдетъ.
16
16
Hевже ви не знаєте, що кому ви віддаєте себе в раби на послух, того ви і раби, кому підкоряєтесь: чи то раби гріха — на смерть, чи то послуху — на праведність? Не вёсте ли, ћкw є3мyже представлsете себE рабы6 въ послушaніе, раби2 є3стE, є3гHже послyшаете, и3ли2 грэхA въ смeрть, и3ли2 послушaніz въ прaвду;
17
17
Дякувати Богові, що ви, бувши раніше рабами гріха, від серця стали слухняні тому родові вчення, якому віддали себе. Благодари1мъ u5бо бGа, ћкw бёсте раби2 грэхY, послyшасте же t сeрдца, въ џньже и3 предaстесz w4бразъ ўчeніz.
18
18
Звільнившись же від гріха, ви стали рабами праведности. (За? §G.) Своб0ждшесz же t грэхA, пораб0тистесz прaвдэ.
19
19
Кажу за людським міркуванням задля немочі плоті вашої. Як віддавали ви члени ваші в раби нечистоті і беззаконню на беззаконня, так нині представте члени ваші в раби праведності на освячення. Человёческо глаг0лю, за нeмощь пл0ти вaшеz. Ћкоже бо предстaвисте ќды вaшz рабы6 нечистотЁ и3 беззак0нію въ беззак0ніе, тaкw нн7э предстaвите ќды вaшz рабы6 прaвдэ во с™hню.
20
20
Бо, коли ви були рабами гріха, тоді були вільні від праведности. Е#гдa бо раби2 бёсте грэхA, своб0дни бёсте t прaвды.
21
21
Які ж плоди ви мали тоді? Такі, яких тепер самі соромитесь, бо кінець їхній — смерть. Кjй u5бо тогдA и3мёсте пл0дъ; Њ ни1хже нн7э стыдитeсz, кончи1на бо џнэхъ, смeрть.
22
22
А нині, коли ви звільнилися від гріха і стали рабами Богові, маєте плід ваш на освячення, а кінець — життя вічне. Нн7э же своб0ждшесz t грэхA, пораб0щшесz же бGови, и4мате пл0дъ вaшъ во с™hню, кончи1ну же жи1знь вёчную.
23
23
Бо відплата за гріх — смерть, а дар Божий — життя вічне у Христі Ісусі, Господі нашому. Њбр0цы бо грэхA, смeрть: даровaніе же б9іе жив0тъ вёчный њ хrтЁ ї}сэ гDэ нaшемъ.
Глава 7
Главa з7
1
1
Хіба ви не знаєте, браття [бо кажу тим, що знають закон], що закон має владу над людиною, доки вона живе. (За? §д7.) И#ли2 не разумёете, брaтіе: вёдущымъ бо зак0нъ глаг0лю: ћкw зак0нъ њбладaетъ над8 человёкомъ, во є3ли1ко врeмz живeтъ;
2
2
Заміжня жінка зв’язана законом із живим чоловіком; а коли помре чоловік, вона звільняється від закону заміжжя. И$бо мужaтаz женA жи1ву мyжу привsзана є4сть зак0номъ: ѓще ли же ќмретъ мyжъ є3S, разрэши1тсz t зак0на мyжескагw.
3
3
Тому, якщо при живому чоловікові вийде за іншого, зветься перелюбницею; коли ж помре чоловік, вона вільна від закону і не буде перелюбницею, вийшовши за іншого чоловіка. Тёмже u5бо, жи1ву сyщу мyжу, прелюбодёйца бывaетъ, ѓще бyдетъ мyжеви и3н0му: ѓще ли ќмретъ мyжъ є3S, своб0дна є4сть t зак0на, не бhти є4й прелюбодёйцэ, бhвшей мyжу и3н0му.
4
4
Так і ви, браття мої, померли для закону через тіло Христове, щоб належати іншому, Воскреслому з мертвих, щоб приносити плід Богові. Тёмже, брaтіе мо‰, и3 вы2 ўмр0сте зак0ну тёломъ хrт0вымъ, во є4же бhти вaмъ и3н0му, востaвшему и3з8 мeртвыхъ, да пл0дъ принесeмъ бGови.
5
5
Бо, коли ми жили за плоттю, тоді пристрасті гріховні, виявлені законом, діяли в членах наших, щоб приносити плід смерти; Е#гдa бо бёхомъ во пл0ти, стр†сти грэхHвныz, ±же зак0номъ, дёйствоваху во ќдэхъ нaшихъ, во є4же пл0дъ твори1ти смeрти:
6
6
але тепер, коли ми померли для закону, яким були зв’язані, ми звільнилися від нього, щоб нам служити Богові в оновленні духу, а не за старою буквою. нн7э же ўпраздни1хомсz t зак0на, ўмeрше, и4мже держи1ми бёхомъ, ћкw раб0тати нaмъ (бGови) во њбновлeніи дyха, ґ не въ вeтхости пи1смене.
7
7
Що ж скажемо? Hевже від закону гріх? Зовсім ні. Але я не пізнав гріх інакше, як через закон. Бо я не знав би і жадання, якби закон не говорив: «Hе пожадай». Что2 u5бо речeмъ; зак0нъ ли грёхъ; Да не бyдетъ: но грэхA не знaхъ, т0чію зак0номъ: п0хоти же не вёдахъ, ѓще не бы2 зак0нъ глаг0лалъ: не пох0щеши.
8
8
Але гріх, узявши привід від заповіді, викликав у мені всяке жадання: бо без закону гріх мертвий. Винy же пріeмъ грёхъ зaповэдію, содёла во мнЁ всsку п0хоть: без8 зак0на бо грёхъ мeртвъ є4сть.
9
9
Я жив колись без закону; але коли прийшла заповідь, то гріх ожив, Ѓзъ же живsхъ кромЁ зак0на и3ногдA: пришeдшей же зaповэди, грёхъ ќбw њживE,
10
10
а я помер; отак заповідь, що мала бути для життя, послужила мені на смерть, ѓзъ же ўмр0хъ: и3 њбрётесz ми2 зaповэдь, ћже въ жив0тъ, сіS въ смeрть,
11
11
тому що гріх, узявши привід від заповіді, звабив мене і нею умертвив. грёхъ бо винY пріeмъ зaповэдію, прельсти1 мz, и3 т0ю ўмертви1 мz.
12
12
Тому закон святий і заповідь свята, і праведна, і добра. Тёмже u5бо зак0нъ с™ъ, и3 зaповэдь с™а и3 првdна и3 бlгA.
13
13
Отже, невже те, що добре, стало для мене смертоносним? Зовсім ні. Але гріх виявив себе гріхом тому, що через добре спричиняє мені смерть; так що гріх стає вельми грішним завдяки заповіді. Бlг0е ли u5бо бhсть мнЁ смeрть; Да не бyдетъ: но грёхъ, да kви1тсz грёхъ, бlги1мъ ми2 содэвaz смeрть, да бyдетъ по премн0гу грёшенъ грёхъ зaповэдію.
14
14
Бо ми знаємо, що закон духовний, а я плотський, проданий гріху. (За? §е7.) Вёмы бо, ћкw зак0нъ дух0венъ є4сть: ѓзъ же пл0тzнъ є4смь, пр0данъ под8 грёхъ.
15
15
Бо не розумію, що роблю: тому що не те роблю, що хочу, а що ненавиджу, те роблю. Е$же бо содэвaю, не разумёю: не є4же бо хощY, сіE творю2, но є4же ненaвижду, то2 содёловаю.
16
16
Коли ж роблю те, чого не хочу, то згоджуюсь із законом, що він добрий, Ѓще ли, є4же не хощY, сіE творю2, хвалю2 зак0нъ ћкw д0бръ,
17
17
а тому не я вже роблю те, а той гріх, що живе в мені. нн7э же не ктомY ѓзъ сіE содэвaю, но живhй во мнЁ грёхъ.
18
18
Бо знаю, що не живе в мені, тобто в моєму тілі, добре; бо бажання добра є в мені, але щоб зробити таке, того не знаходжу. Вёмъ бо, ћкw не живeтъ во мнЁ, си1рэчь во пл0ти моeй, д0брое: є4же бо хотёти прилежи1тъ ми2, ґ є4же содёzти д0брое, не њбрэтaю.
19
19
Добра, якого хочу, не роблю, а зло, якого не хочу, роблю. Не є4же бо хощY д0брое, творю2, но є4же не хощY ѕл0е, сіE содэвaю.
20
20
Якщо ж роблю те, чого не хочу, вже не я роблю те, але гріх, що живе в мені. Ѓще ли, є4же не хощY ѓзъ, сіE творю2, ўжE не ѓзъ сіE творю2, но живhй во мнЁ грёхъ.
21
21
Тож я знаходжу закон, що‚ коли хочу робити добро, лежить у мені зло. Њбрэтaю u5бо зак0нъ, хотsщу ми2 твори1ти д0брое, ћкw мнЁ ѕл0е прилежи1тъ.
22
22
Бо за внутрішньою людиною знаходжу насолоду в законі Божому; Соуслаждaюсz бо зак0ну б9ію по внyтреннему человёку:
23
23
але в членах моїх бачу інший закон, що протиборствує законові розуму мого і бере мене в полон закону гріховного, який перебуває в членах моїх. ви1жду же и4нъ зак0нъ во ќдэхъ мои1хъ, проти1ву вою1ющь зак0ну ўмA моегw2 и3 плэнsющь мS зак0номъ грэх0внымъ, сyщимъ во ќдэхъ мои1хъ.
24
24
Бідна я людина! Хто визволить мене від цього тіла смерти? Њкаsненъ ѓзъ человёкъ: кт0 мz и3збaвитъ t тёла смeрти сеS;
25
25
Дякую Богові моєму через Ісуса Христа, Господа нашого. Отже, той же самий я розумом моїм служу законові Божому, а тілом — законові гріха. Благодарю2 бGа моего2 ї}съ хrт0мъ гDемъ нaшимъ. Тёмже u5бо сaмъ ѓзъ ўм0мъ мои1мъ раб0таю зак0ну б9ію, пл0тію же зак0ну грэх0вному.
Глава 8
Главa }
1
1
Отже, немає нині ніякого осуду тим, котрі у Христі Ісусі живуть не за плоттю, але за духом. Ни є3ди1но u5бо нн7э њсуждeніе сyщымъ њ хrтЁ ї}сэ, не по пл0ти ходsщымъ, но по дyху:
2
2
Бо закон духу життя в Христі Ісусі звільнив мене від закону гріха і смерти. (За? §ѕ7.) зак0нъ бо дyха жи1зни њ хrтЁ ї}сэ свободи1лъ мS є4сть t зак0на грэх0внагw и3 смeрти.
3
3
А як закон, ослаблений плоттю, був безсилий, то Бог послав Сина Свого в подобі плоті гріховної в жертву за гріх і осудив гріх у плоті, Немощн0е бо зак0на, въ нeмже немоществовaше пл0тію, бGъ сн7а своего2 послA въ под0біи пл0ти грэхA, и3 њ грэсЁ њсуди2 грёхъ во пл0ти,
4
4
щоб виправдання закону здійснилося в нас, які живуть не за плоттю, а за духом. да њправдaніе зак0на и3сп0лнитсz въ нaсъ, не по пл0ти ходsщихъ, но по дyху.
5
5
Бо ті, що живуть за плоттю, думають про тілесне, а ті, що живуть за духом, — про духовне. Сyщіи бо по пл0ти плотск†z мyдрствуютъ: ґ и5же по дyху, духHвнаz.
6
6
Помисли плотські є смерть, а помисли духовні — життя і мир, Мудровaніе бо плотск0е смeрть є4сть, ґ мудровaніе дух0вное жив0тъ и3 ми1ръ,
7
7
тому що помисли плотські є ворожнеча проти Бога; бо законові Божому не підкоряються, та й не можуть. занE мудровaніе плотск0е враждA на бGа: зак0ну бо б9ію не покарsетсz, нижe бо м0жетъ.
8
8
Тому ті, що живуть за плоттю, Богові догодити не можуть. (За?.) Сyщіи же во пл0ти бGу ўгоди1ти не м0гутъ.
9
9
Але ви не за плоттю живете, а за духом, якщо тільки Дух Божий живе у вас. Коли ж хто Духа Христового не має, той і не Його. Вh же нёсте во пл0ти, но въ дyсэ, понeже д¦ъ б9ій живeтъ въ вaсъ. Ѓще же кто2 д¦а хrт0ва не и3мaть, сeй нёсть є3гHвъ.
10
10
А коли Христос у вас, то тіло мертве для гріха, але дух живий для праведности. Ѓще же хrт0съ въ вaсъ, пл0ть ќбw мертвA грэхA рaди, дyхъ же живeтъ прaвды рaди.
11
11
Якщо ж Дух Того, Хто воскресив із мертвих Ісуса, живе у вас, то Той, Хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом Своїм, який живе в вас. Ѓще ли же д¦ъ воскRси1вшагw ї}са t мeртвыхъ живeтъ въ вaсъ, воздви1гій хrтA и3з8 мeртвыхъ њживотвори1тъ и3 мeртвєннаz тэлесA вaша, живyщимъ д¦омъ є3гw2 въ вaсъ.
12
12
Отже, браття, ми не боржники плоті, щоб жити за плоттю; Тёмже u5бо, брaтіе, должни2 є4смы не пл0ти, є4же по пл0ти жи1ти.
13
13
бо коли живете за плоттю, то помрете, а коли духом умертвляєте діла плотські, то живі будете. Ѓще бо по пл0ти живeте, и4мате ўмрeти, ѓще ли дyхомъ дэsніz пл0тскаz ўмерщвлsете, жи1ви бyдете:
14
14
Бо всі, кого Дух Божий водить, є Божі сини. (За? §з7.) є3ли1цы бо д¦омъ б9іимъ в0дzтсz, сjи сyть сн7ове б9іи:
15
15
Тому що ви не прийняли духа рабства знову на страх, але прийняли Духа усиновлення, Яким кличемо: «Авва, Отче!» не пріsсте бо дyха раб0ты пaки въ боsзнь, но пріsсте д¦а сн7оположeніz, њ нeмже вопіeмъ: ѓвва џ§е.
16
16
Цей самий Дух свідчить духові нашому, що ми — діти Божі. Сaмый д¦ъ спослушествyетъ дyхови нaшему, ћкw є4смы ч†да б9іz.
17
17
А якщо діти, то і спадкоємці, спадкоємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Hим страждаємо, щоб з Hим і прославитися. Ѓще же чaда, и3 наслBдницы: наслBдницы ќбw бGу, снаслBдницы же хrтY, понeже съ ни1мъ стрaждемъ, да и3 съ ни1мъ прослaвимсz.
18
18
Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас. Непщyю бо, ћкw недостHйны стрaсти нн7эшнzгw врeмене къ хотsщей слaвэ kви1тисz въ нaсъ.
19
19
Бо створіння з надією чекає з’явлення синів Божих, Чazніе бо твaри, tкровeніz сн7Hвъ б9іихъ чaетъ:
20
20
тому що створіння підкорилося суєті не добровільно, а з волі того, хто його підкорив, у надії, суетё бо твaрь повинyсz не в0лею, но за повинyвшаго ю5, на ўповaніи,
21
21
що й саме створіння буде визволене від рабства зотління на свободу слави дітей Божих. ћкw и3 самA твaрь свободи1тсz t раб0ты и3стлёніz въ своб0ду слaвы чaдъ б9іихъ.
22
22
Бо знаємо, що всі істоти разом стогнуть і мучаться донинi; (За? §}.) Вёмы бо, ћкw всS твaрь съ нaми совоздыхaетъ и3 сболёзнуетъ дaже донн7э:
23
23
і не тільки вони, але й ми самі, маючи початок Духа, і ми самі в собі стогнемо, чекаючи усиновлення, відкуплення тіла нашого. не т0чію же, но и3 сaми начaтокъ д¦а и3мyще, и3 мы2 сaми въ себЁ воздыхaемъ, всн7овлeніz чaюще, и3збавлeніz тёлу нaшему.
24
24
Бо ми спаслися в надії. Hадія ж, коли бачить, не є надією; бо коли хто бачить, то чого йому і надіятися? Ўповaніемъ бо спас0хомсz. Ўповaніе же ви1димое, нёсть ўповaніе: є4же бо ви1дитъ кто2, что2 и3 ўповaетъ;
25
25
Але, коли надіємось на те, чого не бачимо, тоді чекаємо в терпінні. Ѓще ли, є3гHже не ви1димъ, надёемсz, терпёніемъ ждeмъ.
26
26
Також і Дух підкріплює нас у немочах наших: бо ми не знаємо‚ про що молитися‚ як належить, але Сам Дух просить за нас зітханнями невимовними. Си1це же и3 д¦ъ спос0бствуетъ нaмъ въ нeмощехъ нaшихъ: њ чeсомъ бо пом0лимсz, ћкоже подобaетъ, не вёмы, но сaмъ д¦ъ ходaтайствуетъ њ нaсъ воздых†ніи неизглаг0ланными.
27
27
А Той, Хто випробовує серця, знає, яка думка в Духа, тому що Він заступається за святих із волі Божої. И#спытazй же сердцA вёсть, что2 є4сть мудровaніе д¦а, ћкw по бGу приповёдуетъ [ходaтайствуетъ] њ с™hхъ.
28
28
До того знаємо, що тим, які люблять Бога, покликаним з Його волі, усе сприяє для добра. (За? §f7.) Вёмы же, ћкw лю1бzщымъ бGа вс‰ поспэшествyютъ во бlг0е, сyщымъ по пред8увёдэнію звaннымъ:
29
29
Бо кого Він передбачив, тим і наперед визначив бути подібними до образу Сина Свого, щоб Він був первородним між багатьма браттями. и5хже бо пред8увёдэ, (тёхъ) и3 пред8устaви соwбрaзныхъ бhти w4бразу сн7а своегw2, ћкw бhти є3мY первор0дну во мн0гихъ брaтіzхъ:
30
30
А кого Він наперед визначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив. ґ и5хже пред8устaви, тёхъ и3 призвA: ґ и5хже призвA, си1хъ и3 њправдA: ґ и5хже њправдA, си1хъ и3 прослaви.
31
31
Що ж сказати про це? Якщо Бог за нас, то хто проти нас? Что2 u5бо речeмъ къ си1мъ, ѓще бGъ по нaсъ, кто2 на ны2;
32
32
Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Hим не дарує і нам всього? И$же ќбw своегw2 сн7а не пощадЁ, но за нaсъ всёхъ предaлъ є4сть є3го2, кaкw u5бо не и3 съ ни1мъ вс‰ нaмъ дaрствуетъ;
33
33
Хто буде звинувачувати обраних Божих? Бог виправдовує їх. Кто2 поeмлетъ на и3збр†нныz б9іz, бGъ њправдazй.
34
34
Хто осуджує? Христос Ісус помер, але й воскрес: Він і праворуч Бога, Він і піклується за нас. Кто2 њсуждazй; Хrт0съ ї}съ ўмeрый, пaче же и3 воскрeсый, и4же и3 є4сть њ деснyю бGа, и4же и3 ходaтайствуетъ њ нaсъ.
35
35
Хто відлучить нас від любови Божої: скорбота, чи утиски, чи гоніння, чи голод, чи нагота, або небезпека, чи меч? Як написано: Кто2 ны2 разлучи1тъ t любвE б9іz, ск0рбь ли, и3ли2 тэснотA, и3ли2 гонeніе, и3ли2 глaдъ, и3ли2 наготA, и3ли2 бэдA, и3ли2 мeчь; ћкоже є4сть пи1сано:
36
36
«За Тебе умертвляють нас кожен день; вважають нас за овець‚ приречених на заколення». ћкw тебє2 рaди ўмерщвлsеми є4смы вeсь дeнь: вмэни1хомсz ћкоже џвцы заколeніz.
37
37
Але все це переборюємо силою Того, Хто полюбив нас. Но во всёхъ си1хъ препобэждaемъ за возлю1бльшаго ны2.
38
38
Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні початки, ні сили, ні теперішнє, ні майбутнє, И#звэсти1хсz бо, ћкw ни смeрть, ни жив0тъ, ни ѓгGли, ни нач†ла, нижE си1лы, ни насто‰щаz, ни грzд{щаz,
39
39
ні висота, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, що в Христі Ісусі, Господі нашому. ни высотA, ни глубинA, ни и4на твaрь кaz возм0жетъ нaсъ разлучи1ти t любвE б9іz, ћже њ хrтЁ ї}сэ гDэ нaшемъ.
Глава 9
Главa f7
1
1
Істину кажу у Христі, не обманюю, совість моя свідчить мені Духом Святим, (За? R.) И$стину глаг0лю њ хrтЁ, не лгY, послушествyющей ми2 с0вэсти моeй д¦омъ с™hмъ,
2
2
що велика мені печаль і безупинний біль серцю моєму: ћкw ск0рбь ми2 є4сть вeліz и3 непрестаю1щаz болёзнь сeрдцу моемY:
3
3
я жадав би сам бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по плоті, моли1лъ бhхъ сS бо сaмъ ѓзъ tлучeнъ бhти t хrтA по брaтіи моeй, ср0дницэхъ мои1хъ по пл0ти,
4
4
тобто ізраїльтян, яким належить усиновлення, і слава, і заповіти, і законоположення, і богослужіння, і обітницi; и5же сyть ї}лjте, и4хже всн7овлeніе и3 слaва, и3 завёти и3 законоположeніе, и3 служeніе и3 њбэтов†ніz:
5
5
їхні й отці, і від них Христос по плоті, Сущий над усіма Бог, благословенний повік, амінь. и4хже nтцы2, и3 t ни1хже хrт0съ по пл0ти, сhй над8 всёми бGъ блгcвeнъ во вёки, ґми1нь.
6
6
Та не так, щоб слово Боже не збулось: бо не всі ті ізраїльтяни, які від Ізраїля; (За? R№.) Не тaкоже, ћкw tпадE сл0во б9іе: не вси1 бо сyщіи t ї}лz, сjи ї}ль,
7
7
і не всі діти Авраама, які від плоті його, але сказано: «В Ісаакові наречеться тобі потомство». ни занE сyть сёмz ґвраaмле, вси2 ч†да: но во їсаaцэ, речE, наречeтсz ти2 сёмz.
8
8
Тобто не діти тілесні є діти Божi; а діти обітниці визнаються за потомство. Си1рэчь, не ч†да пл0тскаz, сі‰ ч†да б9іz: но ч†да њбэтовaніz причитaютсz въ сёмz.
9
9
Слово ж обітниці таке: «У цей час прийду, і буде у Сари син». Њбэтовaніz бо сл0во сіE: на сіE врeмz пріидY, и3 бyдетъ сaррэ сhнъ.
10
10
І не тільки це; але так було з Ревеккою, коли вона зачала в той самий час двох синів від Ісаака, отця нашого. Не т0чію же, но и3 ревeкка t є3ди1нагw л0жа їсаaка џтца нaшегw и3мyщи:
11
11
Бо, коли вони ще не народилися і не зробили нічого доброго чи злого, щоб воля Божа здійснилася в обранні є3щe бо не р0ждшымсz, ни сотвори1вшымъ что2 бlго и3ли2 ѕло2, да по и3збрaнію предложeніе б9іе пребyдетъ
12
12
не від діл, а від Того, Хто кличе, сказано було їй: «Більший служитиме меншому»‚ не t дёлъ, но t призывaющагw, речeсz є4й, ћкw б0лій пораб0таетъ мeншему,
13
13
як і написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів». ћкоже є4сть пи1сано: їaкwва возлюби1хъ, и3сavа же возненави1дэхъ.
14
14
Що ж скажемо? Hевже неправда у Бога? Зовсім ні. Что2 u5бо речeмъ; Е#дA непрaвда ў бGа; Да не бyдетъ.
15
15
Бо Він говорить Мойсеєві: «Кого милувати, помилую; кого жаліти, пожалію». Мwmсeови бо гlетъ: поми1лую, є3г0же ѓще поми1лую, и3 ўщeдрю, є3г0же ѓще ўщeдрю.
16
16
Отже, помилування залежить не від того, хто бажає, і не від того, хто біжить, а від Бога, Який милує. Тёмже u5бо ни хотsщагw, ни текyщагw, но ми1лующагw бGа.
17
17
Бо Писання говорить фараонові: «Hа те саме Я й настановив тебе, щоб показати над тобою силу Мою і щоб проповідане було ім’я Моє по всій землi». Глаг0летъ бо писaніе фараHнови: ћкw на и4стое сjе воздвиг0хъ тS, ћкw да покажY тоб0ю си1лу мою2, и3 да возвэсти1тсz и4мz моE по всeй земли2.
18
18
Отже, кого хоче, милує; а кого хоче, озлобляє. (За? Rв7.) Тёмже u5бо є3г0же х0щетъ, ми1луетъ: ґ є3г0же х0щетъ, њжесточaетъ.
19
19
Ти скажеш мені: «За що ще звинувачує? Бо хто може противитися волі Його?» Речeши u5бо ми2: чесw2 рaди є3щE ўкорsетъ, в0ли бо є3гw2 кто2 проти1витисz м0жетъ;
20
20
А ти хто, чоловіче, що сперечаєшся з Богом? Чи скаже творіння своєму творцеві: «Hавіщо ти мене так зробив?» Тёмже u5бо, q, человёче, ты2 кто2 є3си2, проти1въ tвэщazй бGови; є3дA речeтъ здaніе создaвшему є5: почто2 мS сотвори1лъ є3си2 тaкw;
21
21
Хіба не має влади гончар над глиною, щоб із тієї самої суміші зробити один сосуд для почесного, а другий для непочесного вжитку? И#ли2 не и4мать влaсти скудeльникъ на брeніи, t тогHжде смэшeніz сотвори1ти џвъ ќбw сосyдъ въ чeсть, џвъ же не въ чeсть;
22
22
Що ж, якщо Бог, бажаючи показати гнів і явити могутність Свою, з великим довготерпінням щадив сосуди гніву, готові до погибелі, Ѓще же хотS бGъ показaти гнёвъ св0й и3 kви1ти си1лу свою2, пренесE во мн0зэ долготерпёніи сосyды гнёва совершє1ны въ поги1бель:
23
23
щоб разом явити багатство слави Своєї над сосудами милосердя, які Він приготував для слави, и3 да скaжетъ богaтство слaвы своеS на сосyдэхъ млcти, ±же пред8угот0ва въ слaву,
24
24
над нами, яких Він покликав не тільки з юдеїв, але і з язичників? и5хже и3 призвA нaсъ не т0чію t їудє1й, но и3 t kзы6къ:
25
25
Як і в Осії Він говорить: «Hе Мій народ назву Моїм народом, і не улюблену — улюбленою». ћкоже и3 во њсjи гlетъ: нарекY не лю1ди мо‰ лю1ди мо‰, и3 невозлю1бленую возлю1блену:
26
26
І на тому місці, де сказано їм: «Ви — не Мій народ», там вони названі будуть синами Бога Живого. и3 бyдетъ, на мёстэ, и3дёже речeсz и5мъ: не лю1діе мои2 є3стE вы2, тaмw нарекyтсz сн7ове бGа живaгw.
27
27
Ісая ж провіщає про Ізраїль: «Хоча б синів Ізраїлевих було числом як піску морського, тільки останок спасеться; И#сaіа же вопіeтъ њ ї}ли: ѓще бyдетъ число2 сынHвъ ї}левыхъ ћкw пес0къ морскjй, њстaнокъ спасeтсz:
28
28
бо діло завершує і скоро вирішить по правді, діло вирішальне вчинить Господь на землi». сл0во бо скончавaz и3 сокращaz въ прaвдэ, ћкw сл0во сокращeно сотвори1тъ гDь на земли2,
29
29
І, як провістив Ісая: «Коли б Господь Саваоф не залишив нам потомства, то ми стали б як Содом і були б подібні до Гоморри». и3 ћкоже проречE и3сaіа: ѓще не бы гDь саваHfъ њстaвилъ нaмъ сёмене, ћкоже сод0мъ ќбw бhли бhхомъ, и3 ћкоже гом0рру ўпод0билисz бhхомъ.
30
30
Що ж скажемо? Язичники, які не шукали праведности, одержали праведність, праведність від віри. Что2 u5бо речeмъ, ћкw kзhцы, не гонsщіи прaвду, постиг0ша прaвду, прaвду же, ћже t вёры:
31
31
А Ізраїль, який шукав закону праведности, закону праведности не досягнув. ї}ль же, гонS зак0нъ прaвды, въ зак0нъ прaвды не пости1же.
32
32
Чому? Тому що шукали не у вірі, а в ділах закону, бо спіткнулися об камінь спотикання, Чесw2 рaди; ЗанE не t вёры, но t дёлъ зак0на: преткнyшасz бо њ кaмень претыкaніz,
33
33
як написано: «Ось кладу в Сионі камінь спотикання і камінь спокуси; але кожний, хто вірує в Hього, не осоромиться». ћкоже є4сть пи1сано: сE, полагaю въ сіHнэ кaмень претыкaніz и3 кaмень соблaзна: и3 всsкъ вёруzй въ џнь не постыди1тсz.
Глава 10
Главa ‹
1
1
Браття‚ бажання мого серця і молитва до Бога за Ізраїль на спасіння. (За? RG.) Брaтіе, бlговолeніе ќбw моегw2 сeрдца и3 моли1тва, ћже къ бGу по ї}ли, є4сть во спcніе.
2
2
Бо свідчу їм, що мають ревність Божу, та не за розумом. Свидётелствую бо и5мъ, ћкw рeвность б9ію и4мутъ, но не по рaзуму.
3
3
Бо, не розуміючи праведности Божої і намагаючись поставити власну праведність, вони не скорилися праведності Божій, Не разумёюще бо б9іz прaвды и3 свою2 прaвду и4щуще постaвити, прaвдэ б9іей не повинyшасz:
4
4
бо кінець закону — Христос, на праведність кожного‚ хто вірує. кончи1на бо зак0на хrт0съ, въ прaвду всsкому вёрующему.
5
5
Мойсей пише про праведність від закону: «Людина, виконавши його, буде жити ним». Мwmсeй бо пи1шетъ прaвду ю4же t зак0на: ћкw сотвори1вый т† человёкъ жи1въ бyдетъ въ ни1хъ.
6
6
А праведність від віри так говорить: «Hе кажи в серці твоєму: хто зійде на небо?» Тобто Христа звести. Ґ ћже t вёры прaвда си1це глаг0летъ: да не речeши въ сeрдцы твоeмъ: кто2 взhдетъ на нб7о, си1рэчь хrтA свести2:
7
7
Або: «Хто зійде в безодню?» Тобто Христа з мертвих підняти. и3ли2 кто2 сни1детъ въ бeздну, си1рэчь хrтA t мeртвыхъ возвести2.
8
8
Але що говорить Писання? «Близько до тебе слово, в устах твоїх і в серці твоїм», тобто слово віри, яке проповідуємо. Но что2 глаг0летъ писaніе; Бли1з8 ти2 глаг0лъ є4сть, во ўстёхъ твои1хъ и3 въ сeрдцы твоeмъ, си1рэчь глаг0лъ вёры, є3г0же проповёдаемъ:
9
9
Бо якщо вустами твоїми будеш сповідувати Ісуса Господом і серцем твоїм вірувати, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся, ћкw ѓще и3сповёси ўсты6 твои1ми гDа ї}са, и3 вёруеши въ сeрдцы твоeмъ, ћкw бGъ того2 воздви1же и3з8 мeртвыхъ, спасeшисz:
10
10
бо серцем вірують для праведности, а устами сповідують для спасіння. сeрдцемъ бо вёруетсz въ прaвду, ўсты6 же и3сповёдуетсz во спcніе.
11
11
Бо Писання говорить: «Усякий, хто вірує в Hього, не осоромиться». (За? Rд7.) Глаг0летъ бо писaніе: всsкъ вёруzй въ џнь не постыди1тсz.
12
12
Тут нема різниці між юдеєм та елліном, бо один Господь у всіх, багатий для всіх, хто прикликає Його. Нёсть бо рaзнствіz їудeеви же и3 є4ллину: т0й бо бGъ всёхъ, богатsй [богaтъ сhй] во всёхъ призывaющихъ є3го2.
13
13
Бо «всякий, хто покличе ім’я Господнє, спасеться». Всsкъ бо, и4же ѓще призовeтъ и4мz гDне, спасeтсz.
14
14
Але як покликати Того, в Кого не увірували? Як вірувати в Того, про Кого не чули? Як чути без проповідника? Кaкw u5бо призовyтъ, въ нег0же не вёроваша; Кaкw же ўвёруютъ, є3гHже не ўслhшаша; кaкw же ўслhшатъ без8 проповёдающагw;
15
15
І як проповідувати, коли не будуть послані? Бо написано: «Які прекрасні ноги тих, хто благовістить мир, хто благовістить добро!» Кaкw же проповёдzтъ, ѓще не п0слани бyдутъ; Ћкоже є4сть пи1сано: к0ль красны6 н0ги благовэствyющихъ ми1ръ, благовэствyющихъ бlгaz.
16
16
Але не всі послухались благовістування. Бо Ісая говорить: «Господи, хто повірив тому, що почув від нас?» Но не вси2 послyшаша бlговэствовaніz. И#сaіа бо глаг0летъ: гDи, кто2 вёрова слyху нaшему;
17
17
Отже, віра від слухання, а слухання від слова Божого. Тёмже u5бо вёра t слyха, слyхъ же гlг0ломъ б9іимъ.
18
18
Але питаю: «Хіба вони не чули?» Hавпаки, «по всій землі пройшов голос їхній, і до краю всесвіту їхні слова». Но глаг0лю: є3дA не слhшаша; Тёмже u5бо [но пaче], во всю2 зeмлю и3зhде вэщaніе и4хъ, и3 въ концы6 вселeнныz глаг0лы и4хъ.
19
19
Ще питаю: «Хіба Ізраїль не знав?» Але перший Мойсей говорить: «Я викличу у вас ревнощі не народом, розгніваю вас народом нерозумним». Но глаг0лю: є3дA не разумЁ ї}ль; Пeрвый мwmсeй глаг0летъ: ѓзъ раздражY вы2 не њ kзhцэ, но њ kзhцэ неразyмнэ [њ не kзhцэ, њ kзhцэ неразyмнэ] прогнёваю вaсъ.
20
20
А Ісая сміливо каже: «Мене знайшли ті, які не шукали Мене; Я відкрився тим, які не питали про Мене». И#сaіа же дерзaетъ и3 глаг0летъ: њбрэт0хсz не и4щущымъ менE, kвлeнъ бhхъ не вопрошaющымъ њ мнЁ.
21
21
Про Ізраїля ж каже: «Цілий день Я простягав Мої руки до народу непокірливого і впертого». Ко ї}лю же гlетъ: вeсь дeнь воздёхъ рyцэ мои2 къ лю1демъ непокори6вымъ и3 пререкaющымъ.
Глава 11
Главa №i
1
1
Отже, питаю: «Hевже Бог відкинув народ Свій?» Зовсім ні. Бо і я ізраїльтянин із потомства Авраамового, з коліна Веніамінового. Глаг0лю u5бо: є3дA tри1ну бGъ лю1ди сво‰; Да не бyдетъ. И$бо и3 ѓзъ ї}лтzнинъ є4смь, t сёмене ґвраaмлz, колёна веніамjнова.
2
2
Hе відкинув Бог народу Свого, який Він наперед знав. Хіба не знаєте, що говорить Писання про Іллю? Як він скаржиться Богові на Ізраїля, кажучи: Не tри1ну бGъ людeй свои1хъ, и5хже прeжде разумЁ. (За? Rе7.) И#ли2 не вёсте, њ и3ліи2 что2 глаг0летъ писaніе, ћкw приповёдуетъ бGови [вопіeтъ къ бGу] на ї}лz, глаг0лz:
3
3
«Господи! Пророків Твоїх убили, жертовники Твої зруйнували; залишився я один, і душі моєї шукають». гDи, прbр0ки тво‰ и3зби1ша и3 nлтари6 тво‰ раскопaша: и3 ѓзъ њстaхъ є3ди1нъ, и3 и4щутъ души2 моеS, и3з8sти ю5.
4
4
Що ж говорить йому Божа відповідь? «Я залишив Собі сім тисяч чоловік, які не схилили коліна перед Ваалом». Но что2 гlетъ є3мY бжcтвенный tвётъ; Њстaвихъ себЁ сeдмь тhсzщъ мужeй, и5же не преклони1ша колёна пред8 ваaломъ.
5
5
Так і тепер, після обрання благодаті, зберігся останок. Тaкw u5бо и3 въ нн7эшнее врeмz њстaнокъ по и3збрaнію блгdти бhсть.
6
6
Але якщо за благодаттю, то не за діла; інакше благодать не була б уже благодаттю. А якщо за діла, то це вже не благодать; інакше діло вже не є діло. Ѓще ли по блгdти, то2 не t дёлъ: занE блгdть ўжE не бывaетъ блгdть. Ѓще ли t дёлъ, ктомY нёсть блгdть: занE дёло ўжE нёсть дёло.
7
7
Що ж? Ізраїль, чого шукав, того не одержав; обрані ж одержали, а інші озлобилися, Что2 u5бо; Е#гHже и3скaше ї}ль, сегw2 не получи2, ґ и3збрaніе получи2: пр0чіи же њслэпи1шасz,
8
8
як написано: «Бог дав їм духа нечутливости, очі, якими не бачать, вуха, якими не чують, аж до цього дня». ћкоже є4сть пи1сано: дадE и5мъ бGъ дyхъ ўмилeніz [дyха нечyвствіz], џчи не ви1дэти и3 ќшы не слhшати, дaже до днeшнzгw днE.
9
9
І Давид говорить: «Хай буде трапеза їхньою сіттю, і тенетами, і петлею на відплату їм; И# дв7дъ глаг0летъ: да бyдетъ трапeза и4хъ въ сёть и3 въ л0въ, и3 въ соблaзнъ и3 въ воздаsніе и5мъ:
10
10
нехай потьмаряться очі їхні, щоб не бачили; і хребет їхній нехай назавжди зігнеться». да помрачaтсz џчи и4хъ є4же не ви1дэти, и3 хребeтъ и4хъ вhну слzцaй.
11
11
Отже, питаю: «Hевже вони спіткнулися, щоб зовсім упасти?» Зовсім ні. Але від їхнього падіння спасіння язичникам, щоб викликати в них ревнощі. Глаг0лю u5бо: є3дA согрэши1ша, да tпадyтъ; Да не бyдетъ. Но тёхъ падeніемъ спcніе kзhкwмъ, во є4же раздражи1ти и5хъ.
12
12
Якщо ж падіння їхнє — багатство світові і занепад їхній — багатство язичникам, то тим більше повнота їхня. Ѓще ли же прегрэшeніе и4хъ богaтство мjра, и3 tпадeніе и4хъ богaтство kзhкwвъ: кольми2 пaче и3сполнeніе и4хъ;
13
13
Вам кажу, язичникам. Як апостол язичників, я прославляю служіння моє. (За? Rѕ7.) Вaмъ бо глаг0лю kзhкwмъ: понeже ќбw є4смь ѓзъ kзhкwмъ ґпcлъ, слyжбу мою2 прославлsю.
14
14
Чи не збуджу ревнощів у моїх рідних по плоті і чи не спасу декого з них? Ѓще кaкw раздражY мою2 пл0ть, и3 спасY нBкіz t ни1хъ;
15
15
Бо якщо відторгнення їх є примирення світу, то чим буде прийняття їх, як не життям з мертвих? Ѓще бо tложeніе и4хъ, примирeніе мjру, что2 пріsтіе, рaзвэ жи1знь и3з8 мeртвыхъ;
16
16
Якщо початок святий, то й ціле; і коли корінь святий, то й гілля. Ѓще ли начaтокъ с™ъ, то2 и3 примэшeніе: и3 ѓще к0рень с™ъ, то2 и3 вBтви.
17
17
Коли ж деякі з гілок відломилися, а ти, будучи дикою оливою, прищепився на їхнє місце і став причасником кореня та соку оливи, Ѓще ли нBкіz t вётвей tломи1шасz, тh же, ди1віz мaслина сhй, прицэпи1лсz є3си2 въ ни1хъ, и3 причaстникъ к0рене и3 мaсти мaслинныz сотвори1лсz є3си2,
18
18
то не хвалися перед гілками. Якщо ж хвалишся, то згадай, що не ти корінь підтримуєш, а корінь тебе. не хвали1сz на вBтви: ѓще ли же хвaлишисz, не ты2 к0рень н0сиши, но к0рень тебE.
19
19
Скажеш: «Гілки відломилися, щоб мені прищепитися». Речeши u5бо: tломи1шасz вBтви, да ѓзъ прицэплю1сz.
20
20
Добре. Вони відломилися невір’ям, а ти тримаєшся вірою: не величайся, але бійся. Д0брэ: невёріемъ tломи1шасz, тh же вёрою стои1ши: не высокомyдрствуй, но б0йсz.
21
21
Бо якщо Бог не пощадив природних гілок, то, гляди, чи пощадить і тебе. Ѓще бо бGъ є3стeственныхъ вэтвeй не пощадЁ, да не кaкw и3 тебE не пощади1тъ.
22
22
Отже, бачиш і суворість Божу: суворість до тих, що відпали, а благість до тебе, якщо ти перебуватимеш у благості Божій, інакше й ти будеш відсічений. Ви1ждь u5бо бlгость и3 непощадёніе б9іе: на tпaдшихъ ќбw непощадёніе, ґ на тебЁ бlгость б9іz, ѓще пребyдеши въ бlгости: ѓще ли же ни2, то2 и3 ты2 tсёченъ бyдеши.
23
23
Але і ті, якщо не перебуватимуть у невір’ї, прищепляться, бо Бог має силу знову прищепити їх. И# nни1 же, ѓще не пребyдутъ въ невёрствіи, прицэпsтсz: си1ленъ бо є4сть бGъ пaки прицэпи1ти и5хъ.
24
24
Бо коли ти, відсічений від дикої за природою оливи, прищепився до доброї оливи, то тим більше ці, природні, прищепляться до своєї оливи. Ѓще бо ты2 t є3стeственныz tсэчeнъ ди1віz мaслины, и3 чрез8 є3стество2 прицэпи1лсz є3си2 къ д0брэй мaслинэ: кольми2 пaче сjи, и5же по є3стествY, прицэпsтсz своeй масли1нэ;
25
25
Бо я не хочу, щоб ви, браття, не знали цієї таємниці, — щоб ви не думали про себе, — що засліплення Ізраїля сталося частково, доки не ввійде повна кількість язичників; (За? Rз7.) Не бо2 хощY вaсъ не вёдэти тaйны сеS, брaтіе, да не бyдете њ себЁ мyдри, ћкw њслэплeніе t чaсти ї}леви бhсть, д0ндеже и3сполнeніе kзhкwвъ вни1детъ,
26
26
таким чином весь Ізраїль спасеться, як написано: «Прийде від Сиону визволитель і відверне нечестя від Якова. и3 тaкw вeсь ї}ль спасeтсz, ћкоже є4сть пи1сано: пріи1детъ t сіHна и3збавлszй, и3 tврати1тъ нечeстіе t їaкwва:
27
27
Такий їм від Мене заповіт, коли зніму з них гріхи їхнi». и3 сeй и5мъ t менє2 завётъ, є3гдA tимY грэхи2 и4хъ.
28
28
Щодо благовістя, то вони вороги заради вас; а щодо обрання — улюбленці Божі заради отців. По бlговэствовaнію ќбw, врази2 вaсъ рaди: по и3збрaнію же, возлю1блени nтє1цъ рaди.
29
29
Бо дари і покликання Божі непорушні. Нераск†zнна бо даров†ніz и3 звaніе б9іе.
30
30
Як і ви колись противилися Богові, а нині помилувані через непокору їхню, Ћкоже бо и3 вы2 и3ногдA проти1вистесz бGови, нн7э же поми1ловани бhсте си1хъ противлeніемъ [си1хъ рaди противлeніz]:
31
31
так і вони тепер противляться заради вашого помилування, щоб і вони самі були помилувані. тaкожде и3 сjи нн7э проти1вишасz вaшей ми1лости [вaшегw рaди поми1лованіz], да и3 тjи поми1ловани бyдутъ.
32
32
Бо всіх Бог тримав у непокорі, щоб усіх помилувати. Затвори1 бо бGъ всёхъ въ противлeніе, да всёхъ поми1луетъ.
33
33
О, глибино багатства, і премудрости, і розуму Божого! Які незбагненні суди Його і недослідимі путі Його! Q, глубинA богaтства и3 премyдрости и3 рaзума б9іz! ћкw неиспhтани сyдове є3гw2, и3 неизслёдовани путіE є3гw2.
34
34
Бо хто пізнав розум Господній? Або хто був порадником Йому? Кто2 бо2 разумЁ ќмъ гDень, и3ли2 кто2 совётникъ є3мY бhсть;
35
35
Або хто дав Йому наперед, щоб Він мав віддати? И#ли2 кто2 прeжде дадE є3мY, и3 воздaстсz є3мY;
36
36
Бо все від Hього, Hим і для Hього, Йому слава повіки, амінь. Ћкw и3з8 тогw2 и3 тёмъ и3 въ нeмъ всsчєскаz. ТомY слaва во вёки. Ґми1нь.
Глава 12
Главa в7i
1
1
Отже, благаю вас, браття: милосердям Божим, представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого, (За? R}.) Молю2 u5бо вaсъ, брaтіе, щедр0тами б9іими, предстaвите тэлесA в†ша жeртву жи1ву, с™у, бlгоуг0дну бGови, словeсное служeніе вaше,
2
2
і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнавали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена. и3 не соwбразyйтесz вёку семY, но преwбразyйтесz њбновлeніемъ ўмA вaшегw, во є4же и3скушaти вaмъ, что2 є4сть в0лz б9іz бlгaz и3 ўг0днаz и3 совершeннаz.
3
3
За даною мені благодаттю, кожному з вас кажу: не думайте про себе більше, ніж треба думати; але думайте скромно, в міру віри, яку Бог приділив кожному. Глаг0лю бо блгdтію дaвшеюсz мнЁ, всsкому сyщему въ вaсъ не мyдрствовати пaче, є4же подобaетъ мyдрствовати: но мyдрствовати въ цэломyдріи, коемyждо ћкоже бGъ раздэли1лъ є4сть мёру вёры.
4
4
Бо, як в одному тілі маємо багато членів, але не всі члени виконують однакові дії, (За? Rf7.) Ћкоже бо во є3ди1нэмъ тэлеси2 мнHги ќды и4мамы, ќды же вси2 не т0жде и4мутъ дёланіе,
5
5
так багато нас становимо одне тіло у Христі, а окремо один одному є члени. тaкожде мн0зи є3ди1но тёло є4смы њ хrтЁ, ґ по є3ди1ному дрyгъ дрyгу ќди.
6
6
І як, за даною нам благодаттю, маємо різні дарування, то, якщо маєш пророцтво, пророкуй за мірою віри; (За? R‹.) И#мyще же даров†ніz по блгdти дaннэй нaмъ разли6чна: ѓще прbр0чество, по мёрэ вёры:
7
7
якщо маєш служіння, перебувай у служінні; якщо учитель, — у навчаннi; ѓще ли служeніе, въ служeніи: ѓще ўчsй, во ўчeніи:
8
8
якщо утішитель, утішай; хто роздає, роздавай у простотi; начальник, начальствуй зі старанністю; хто милосердствує, милосердствуй зі щирістю. ѓще ўтэшazй, во ўтэшeніи: подавazй, въ простотЁ: предстоsй [начaлствуzй], со тщaніемъ: ми1луzй, съ д0брымъ и3зволeніемъ.
9
9
Любов нехай буде нелицемірна; ненавидьте зло, прихиляйтеся до добра; Любы2 нелицемёрна: ненави1дzще ѕлaгw, прилэплsйтесz бlг0му:
10
10
будьте братолюбні один до одного з ніжністю; випереджайте один одного шанобливістю; братолю1біемъ дрyгъ ко дрyгу любeзни: чeстію дрyгъ дрyга б0лша творsще:
11
11
у старанності не лінуйтесь, духом палайте; Господеві служіть; тщaніемъ не лэни1ви, дyхомъ горsще, гDви раб0тающе:
12
12
утішайтесь надією; в скорботах будьте терплячі; в молитві постійнi; ўповaніемъ рaдующесz, скHрби терпsще, въ моли1твэ пребывaюще:
13
13
у потребах святих беріть участь; будьте гостинні до подорожніх. трeбованіємъ с™hхъ приwбщaющесz, страннолю1біz держaщесz:
14
14
Благословляйте гонителів ваших; благословляйте, а не проклинайте. благословлsйте гонsщыz вы2: благослови1те, ґ не клени1те.
15
15
Радуйтеся з тими, хто радується, і плачте з тими, хто плаче. Рaдоватисz съ рaдующимисz, и3 плaкати съ плaчущими.
16
16
Будьте однодумні між собою; не звеличуйте себе, а наслідуйте смиренних; не будьте зарозумілi; Т0жде дрyгъ ко дрyгу мyдрствующе: не высHкаz мyдрствующе, но смирeнными ведyщесz: не бывaйте мyдри њ себЁ:
17
17
нікому не відплачуйте злом за зло, але дбайте про добро перед усіма людьми. ни є3ди1ному же ѕлA за ѕло2 воздаю1ще, промышлsюще дHбраz пред8 всёми человBки.
18
18
Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте в мирі з усіма людьми. Ѓще возм0жно, є4же t вaсъ, со всёми человBки ми1ръ и3мёйте.
19
19
Hе мстіться за себе, улюблені, а дайте місце гніву Божому. Бо написано: «Мені відомщення, Я віддам», — говорить Господь. Не себE tмщaюще, возлю1бленіи, но дади1те мёсто гнёву. Пи1сано бо є4сть: мнЁ tмщeніе, ѓзъ воздaмъ, гlетъ гDь.
20
20
Отже, якщо ворог твій голодний, нагодуй його; якщо хоче напитися, дай напитися йому; бо, роблячи це, ти збереш йому на голову палаюче вугілля. Ѓще u5бо ѓлчетъ врaгъ тв0й, ўхлёби є3го2: ѓще ли жaждетъ, нап0й є3го2: сjе бо творS, ќгліе џгнено собирaеши на главY є3гw2.
21
21
Hе бувай переможений злом, а перемагай зло добром. Не побэждeнъ бывaй t ѕлA, но побэждaй бlги1мъ ѕл0е.
Глава 13
Главa Gi
1
1
Усяка душа нехай підкоряється вищій владі, бо немає влади не від Бога; існуючі ж власті поставлені Богом. (За? R№‹.) Всsка душA властeмъ предержaщымъ да повинyетсz: нёсть бо влaсть ѓще не t бGа, сyщыz же вл†сти t бGа ўчинeны сyть.
2
2
Тому той, хто противиться владі, противиться Божому повелінню. А ті, що противляться, самі викличуть на себе осуд. Тёмже противлszйсz влaсти, б9ію повелёнію противлsетсz: противлsющіисz же себЁ грёхъ пріeмлютъ.
3
3
Бо начальники страшні не для добрих діл, а для злих. Чи хочеш не боятися влади? Роби добро і одержиш похвалу від неї. Кн‰зи бо не сyть боsзнь дHбрымъ дэлHмъ, но ѕлы6мъ. Х0щеши же ли не боsтисz влaсти; Бlг0е твори2, и3 и3мёти бyдеши похвалY t негw2:
4
4
Бо начальник є Божий слуга, тобі на добро. А якщо робиш зло, бійся, бо він недаремно носить меч; він — Божий слуга, месник на покарання того, хто робить зло. б9ій бо слyга є4сть, тебЁ во бlг0е. Ѓще ли ѕл0е твори1ши, б0йсz, не бо2 без8 ўмA [всyе] мeчь н0ситъ: б9ій бо слугA є4сть, tмсти1тель въ гнёвъ ѕл0е творsщему.
5
5
І тому треба підкорятися не тільки зі страху покарання, але й заради совісти. Тёмже потрeба повиновaтисz не т0кмw за гнёвъ, но и3 за с0вэсть.
6
6
Для цього ви і податки платите, бо вони, Божі слуги, цим самим постійно зайняті. Сегw2 бо2 рaди и3 д†ни даетE: служи1тєли бо б9іи сyть, во и4стое сіE пребывaюще.
7
7
Отже, віддавайте всім належне: кому податок — податок; кому данину — данину; кому страх — страх; кому честь — честь. Воздади1те u5бо всBмъ дHлжнаz: є3мyже ќбw ўр0къ, ўр0къ: (ґ) є3мyже дaнь, дaнь: (ґ) є3мyже стрaхъ, стрaхъ: (и3) є3мyже чeсть, чeсть.
8
8
Hе залишайтесь винні нікому нічого, крім взаємної любови; бо хто любить іншого, той виконав закон. Ни є3ди1ному же ничи1мже д0лжни бывaйте, т0чію є4же люби1ти дрyгъ дрyга: любsй бо дрyга, зак0нъ и3сп0лни.
9
9
Бо заповіді: «Hе перелюбствуй», «Hе убивай», «Hе кради», «Hе лжесвідчи», «Hе пожадай чужого» й усі інші містяться у цьому слові: «Люби ближнього твого, як самого себе». Е$же бо: не прелюбы2 сотвори1ши, не ўбіeши, не ўкрaдеши, не лжесвидётелствуеши, не пох0щеши, и3 ѓще кaz и4на зaповэдь, въ сeмъ словеси2 совершaетсz, во є4же: возлю1биши и4скреннzго твоего2, ћкоже сaмъ себE.
10
10
Любов не робить ближньому зла; отже, любов є виконання закону. Любы2 и4скреннему ѕлA не твори1тъ: и3сполнeніе u5бо зак0на любы2 є4сть.
11
11
Так чиніть, знаючи час, що вже пора нам від сну встати. Бо нині ближче до нас спасіння, ніж коли ми увірували. И# сіE, вёдzще врeмz, ћкw чaсъ ўжE нaмъ t снA востaти. (За? Rв7‹.) Нн7э бо ближaйшее нaмъ спcніе, нeжели є3гдA вёровахомъ.
12
12
Hіч минула, а день наблизився: отже, відкиньмо діла темряви і зодягнімось у зброю світла. Н0щь (ќбw) прeйде, ґ дeнь прибли1жисz: tложи1мъ u5бо дэлA тє1мнаz, и3 њблечeмсz во nрyжіе свёта.
13
13
Як удень, будемо поводитися благопристойно, не в розгулах і пияцтві, не в перелюбстві й розпусті, не в сварках і заздрощах; Ћкw во дни2, благоwбрaзнw да х0димъ, не козлогласов†ніи и3 піsнствы, не любодэ‰ніи и3 студодэ‰ніи, не рвeніемъ и3 зaвистію:
14
14
а зодягніться в Господа нашого Ісуса Христа і піклування про плоть не обертайте на похоті. но њблецhтесz гDемъ нaшимъ ї}съ хrт0мъ, и3 пл0ти ўг0діz не твори1те въ п0хwти.
Глава 14
Главa д7i
1
1
Hемічного у вірі приймайте без суперечок про погляди. И#знемогaющаго же въ вёрэ пріeмлите, не въ сомнёніе помышлeніи.
2
2
Бо один вірить, що можна їсти все, а немічний їсть овочі. Џвъ бо вёруетъ ћсти вс‰, ґ и3знемогazй ѕє1ліz (да) ћстъ.
3
3
Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; і хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його. Kдhй не kдyщагw да не ўкорsетъ: и3 не kдhй kдyщагw да не њсуждaетъ: бGъ бо є3го2 пріsтъ.
4
4
Хто ти, що осуджуєш чужого раба? Перед своїм Господом стоїть він або падає. І буде поставлений, бо Господь має силу поставити його. Ты2 кто2 є3си2 судsй чуждeму рабY; СвоемY гDви стои1тъ, и3ли2 пaдаетъ. Стaнетъ же, си1ленъ бо є4сть бGъ постaвити є3го2.
5
5
Один відрізняє день від дня, а інший судить про всякий день однаково. Кожен роби за свідченням свого розуму. Џвъ ќбw разсуждaетъ дeнь чрез8 дeнь, џвъ же сyдитъ на всsкъ дeнь. Кjиждо своeю мhслію да и3звэствyетсz.
6
6
Хто розрізняє дні, для Господа розрізняє; і хто не розрізняє днів, для Господа не розрізняє. Хто їсть, для Господа їсть, бо дякує Боговi; і хто не їсть, для Господа не їсть і дякує Богові. (За? RG‹.) Мyдрствуzй дeнь, гDеви мyдрствуетъ: и3 не мyдрствуzй дeнь, гDеви не мyдрствуетъ. Kдhй, гDеви ћстъ, благодари1тъ бо бGа: и3 не kдhй, гDеви не ћстъ, и3 благодари1тъ бGа.
7
7
Бо ніхто з нас не живе для себе і ніхто не вмирає для себе; Никт0же бо нaсъ себЁ живeтъ, и3 никт0же себЁ ўмирaетъ:
8
8
а чи живемо — для Господа живемо; чи вмираємо — для Господа вмираємо; і тому чи живемо, чи вмираємо, — завжди ми Господні. ѓще бо живeмъ, гDеви живeмъ, ѓще же ўмирaемъ, гDеви ўмирaемъ: ѓще u5бо живeмъ, ѓще ўмирaемъ, гDни є3смы2.
9
9
Бо Христос для того й помер, і воскрес, і ожив, щоб панувати і над мертвими‚ і над живими. (За? Rд7‹.) На сіe бо хrт0съ и3 ќмре и3 воскRсе и3 њживE, да и3 мeртвыми и3 живhми њбладaетъ.
10
10
А ти чого осуджуєш брата твого? Або й ти, чого зневажаєш брата твого? Усі ми станемо перед судом Христовим. Тh же почто2 њсуждaеши брaта твоего2, и3ли2 ты2 что2 ўничижaеши брaта твоего2; Вси1 бо предстaнемъ суди1щу хrт0ву.
11
11
Бо написано: «Живу Я, — говорить Господь, — переді Мною схилиться усяке коліно, і всякий язик буде сповідувати Бога». Пи1сано бо є4сть: живY ѓзъ, гlетъ гDь, ћкw мнЁ покл0нитсz всsко колёно, и3 всsкъ љзhкъ и3сповёстсz бGови.
12
12
Отже, кожен з нас дасть за себе відповідь Богові. Тёмже u5бо кjйждо нaсъ њ себЁ сл0во дaстъ бGу.
13
13
Hе будемо ж більш судити один одного, а краще думайте про те, щоб не давати братові приводу до спотикання або спокуси. Не ктомY u5бо дрyгъ дрyга њсуждaемъ, но сіE пaче суди1те, є4же не полагaти претыкaніz брaту и3ли2 соблaзна.
14
14
Я знаю і певний в Господі Ісусі, що нема нічого‚ що було б нечисте само по собі; тільки для того, хто визнає що-небудь нечистим, є воно нечисте. Вёмъ и3 и3звэщeнъ є4смь њ хrтЁ ї}сэ, ћкw ничт0же сквeрно сaмо соб0ю: т0чію помышлsющему что2 сквeрно бhти, џному сквeрно є4сть.
15
15
Коли ж через їжу засмучується брат твій, то ти вже не з любови дієш. Hе губи твоєю їжею того, за кого Христос помер. Ѓще же брaшна рaди брaтъ тв0й скорби1тъ, ўжE не по любви2 х0диши: не брaшномъ твои1мъ того2 погублsй, за нег0же хrт0съ ќмре.
16
16
Hехай не ганьбиться ваше добре. Да не хули1тсz u5бо вaше бlг0е.
17
17
Бо Царство Боже — не їжа і питво, але праведність, і мир, і радість у Святому Духові. Нёсть бо цrтво б9іе брaшно и3 питіE, но прaвда и3 ми1ръ и3 рaдость њ д©э с™э.
18
18
Хто цим служить Христу, той угодний Богові і гідний схвалення від людей. И$же бо си1ми слyжитъ хrт0ви, бlгоуг0денъ є4сть бGови и3 и3скyсенъ человёкwмъ.
19
19
Отже, будемо шукати те, що служить мирові і взаємному повчанню. (За? Rе7‹.) Тёмже u5бо ми1ръ возлю1бимъ и3 ±же къ созидaнію дрyгъ ко дрyгу.
20
20
Заради їжі не руйнуй діла Божого. Усе чисте, але лихо чоловікові, котрий їсть для спокуси. Не брaшна рaди разорsй дёло б9іе. Вс‰ бо чи6ста, но ѕло2 человёку претыкaніемъ kдyщему.
21
21
Краще не їсти м’яса, не пити вина і не чинити нічого такого, від чого брат твій спотикається, або спокушається, або знемагає. Добро2 не ћсти мsсъ, нижE пи1ти вінA, ни њ нeмже брaтъ тв0й претыкaетсz и3ли2 соблазнsетсz и3ли2 и3знемогaетъ.
22
22
Ти маєш віру? Май її сам у собі, перед Богом. Блаженний, хто не осуджує себе в тому, що вибирає. Ты2 вёру и4маши; њ себЁ сaмъ и3мёй пред8 бGомъ. Бlжeнъ не њсуждazй себE, њ нeмже и3скушaетсz.
23
23
А хто вагається, то, коли їсть, осуджується, бо не з віри, а все, що не з віри, гріх. Ґ сомнszйсz, ѓще ћстъ, њсуждaетсz, занE не t вёры: всsко же, є4же не t вёры, грёхъ є4сть.
24
24
Тому ж, Хто може вас утвердити за моїм благовістям і проповіддю Ісуса Христа, за одкровенням тайни, про яку від вічних часів було замовчано, Могyщему же вaсъ ўтверди1ти по бlговэствовaнію моемY и3 проповёданію ї}съ хrт0ву, по tкровeнію тaйны, лёты вёчными ўмолчaнныz,
25
25
але яка нині явлена і через пророчі писання, за велінням вічного Бога, сповіщена усім народам для підкорення їх вірі, ћвльшіzсz же нн7э, пис†ніи прbр0ческими, по повелёнію вёчнагw бGа, въ послушaніе вёры во всёхъ kзhцехъ познaвшіzсz,
26
26
Єдиному премудрому Богові, через Ісуса Христа, слава навіки. Амінь. є3ди1ному премyдрому бGу, ї}сомъ хrт0мъ, є3мyже слaва во вёки. Ґми1нь.
Глава 15
Главa є7i
1
1
Ми, сильні, повинні терпіти немочі безсилих‚ а не собі догоджати. (За? Rѕ7‹.) Д0лжни є3смы2 мы2 си1льніи нeмwщи немощнhхъ носи1ти, и3 не себЁ ўгождaти:
2
2
Кожен з нас повинен догоджати ближньому на благо, для повчання. кjиждо же вaсъ бли1жнему да ўгождaетъ во бlг0е къ созидaнію.
3
3
Бо й Христос не Собі догоджав, але, як написано: «Лихослів’я тих, що лихословили Тебе, впали на Мене». И$бо и3 хrт0съ не себЁ ўгоди2, но ћкоже є4сть пи1сано: поношє1ніz поносsщихъ тебЁ напад0ша на мS.
4
4
А все, що написано було раніше, написано нам на повчання, щоб ми терпінням і втішанням з Писання зберігали надію. Е#ли6ка бо преднапи6сана бhша, въ нaше наказaніе преднаписaшасz, да терпёніемъ и3 ўтэшeніемъ писaній ўповaніе и4мамы.
5
5
Бог же терпіння і втішення нехай дарує вам бути в однодумстві між собою, за вченням Христа Ісуса, БGъ же терпёніz и3 ўтэшeніz да дaстъ вaмъ т0жде мyдрствовати дрyгъ ко дрyгу њ хrтЁ ї}сэ,
6
6
щоб ви однодушно, єдиними устами славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа. да є3динодyшнw є3ди1ными ўсты6 слaвите бGа и3 nц7A гDа нaшегw ї}са хrтA.
7
7
Тому приймайте один одного, як і Христос прийняв вас до слави Божої. (За? Rз7‹.) Тёмже пріeмлите дрyгъ дрyга, ћкоже и3 хrт0съ пріsтъ вaсъ во слaву б9ію.
8
8
Говорю ж, що Ісус Христос став служителем для обрізаних — заради істини Божої, щоб виконати обітниці отцям, Глаг0лю же хrтA ї}са служи1телz бhвша њбрёзаніz по и4стинэ б9іей, во є4же ўтверди1ти њбэтов†ніz nтцє1въ:
9
9
а для язичників — з милости, щоб славили Бога, як написано: «За те буду славити Тебе, Господи, між язичниками і буду співати імені Твоєму». ґ kзhкwмъ по млcти, прослaвити бGа, ћкоже є4сть пи1сано: сегw2 рaди и3сповёмсz тебЁ во kзhцэхъ, гDи, и3 и4мени твоемY пою2.
10
10
І ще сказано: «Звеселіться, язичники, з народом Його». И# пaки глаг0летъ: возвесели1тесz, kзhцы, съ людьми2 є3гw2.
11
11
І ще: «Хваліть Господа, всі язичники, і прославляйте Його, усі народи». И# пaки: хвали1те гDа, вси2 kзhцы, и3 похвали1те є3го2, вси2 лю1діе.
12
12
Ісая також говорить: «Буде корінь Ієсеїв, що постане володіти народами; на Hього язичники надіятися будуть». И# пaки и3сaіа глаг0летъ: бyдетъ к0рень їессeовъ, и3 востаsй владёти над8 kзhки: на того2 kзhцы ўповaютъ.
13
13
Hехай же Бог надії наповнить вас усякою радістю і миром у вірі, щоб ви, силою Духа Святого, збагатилися надією. БGъ же ўповaніz да и3сп0лнитъ вaсъ всsкіz рад0сти и3 ми1ра въ вёрэ, и3збhточествовати вaмъ во ўповaніи, си1лою д¦а с™aгw.
14
14
І сам я певний за вас, браття мої, що і ви повні доброти і всякого пізнання і можете настановляти один одного; И#звэщeнъ же є4смь, брaтіе мо‰, и3 сaмъ ѓзъ њ вaсъ, ћкw и3 сaми вы2 п0лни є3стE бlгости, и3сп0лнени всsкагw рaзума, могyще и3 и3ны6z научи1ти:
15
15
але писав вам, браття, з деякою сміливістю, почасти ніби для нагадування вам, за даною мені від Бога благодаттю дeрзэе же писaхъ вaмъ, брaтіе мо‰, t чaсти, ћкw воспоминaz вaмъ, за блгdть дaнную ми2 t бGа,
16
16
бути служителем Ісуса Христа у язичників і виконувати священнодійство благовістя Божого, щоб ця жертва язичників, освячена Духом Святим, була благоприємна Богові. во є4же бhти ми2 служи1телю ї}съ хrт0ву во kзhцэхъ, свzщеннодёйствующу бlговэствовaніе б9іе, да бyдетъ приношeніе є4же t kзы6къ бlгопріsтно и3 њсщ7eнно д¦омъ с™hмъ.
17
17
Отже, я можу похвалитися в Христі Ісусі в тому, що стосується Бога, (За? R}‹.) И#мaмъ u5бо похвалY њ хrтЁ ї}сэ въ тёхъ, ±же къ бGу:
18
18
бо не смію сказати що-небудь таке, чого не створив Христос через мене, в підкоренні язичників вірі, словом і ділом, не смёю бо глаг0лати что2, и4хже не содёz хrт0съ мн0ю, въ послушaніе kзhкwвъ, сл0вомъ и3 дёломъ,
19
19
силою знамень і чудес, силою Духа Божого, так що благовістя Христове розповсюджено мною від Єрусалима до Іллірика. въ си1лэ знaменій и3 чудeсъ, си1лою д¦а б9іz, ћкоже ми2 t їеrли1ма и3 w4крестъ дaже до їллmрjка и3сп0лнити бlговэствовaніе хrт0во.
20
20
Притому я намагався проповідувати не там, де вже було відоме ім’я Христове, щоб не будувати на чужій основі, Си1це же потщaхсz благовэсти1ти, не и3дёже и3меновaсz хrт0съ, да не на чужeмъ њсновaніи сози1жду,
21
21
але як написано: «Кому не звіщалося про Нього, побачать, і ті, що не чули, дізнаються». но ћкоже є4сть пи1сано: и5мже не возвэсти1сz њ нeмъ, ќзрzтъ, и3 и5же не слhшаша, ўразумёютъ.
22
22
Саме це багато разів і перешкоджало мені прийти до вас. Тёмже и3 возбранeнъ бhхъ мн0гажды пріити2 къ вaмъ.
23
23
Тепер же, не маючи такого місця в цих країнах, але з давніх літ маючи бажання прийти до вас, Нн7э же ктомY мёста не и3мhй въ странaхъ си1хъ, желaніе же и3мhй пріити2 къ вaмъ t мн0гихъ лётъ,
24
24
як тільки вирушу в дорогу до Іспанії, прийду до вас. Бо маю надію, що, проходячи, побачусь із вами і що ви проведете мене туди після того, як я натішусь, хоча б почасти, спілкуванням з вами. ћкw ѓще поидY во їспaнію, пріидY къ вaмъ. Ўповaю бо ми1мw грzдhй ви1дэти вaсъ и3 вaми проводи1тисz тaмw, ѓще вaсъ прeжде t чaсти насhщусz.
25
25
А тепер я йду до Єрусалима, щоб послужити святим, Нн7э же грzдY во їеrли1мъ, служsй с™ы6мъ,
26
26
бо Македонія і Ахайя стараються зібрати деяке подаяння для бідних між святими в Єрусалимі. благоволи1ша бо макед0ніа и3 ґхaіа nбщeніе нёкое сотвори1ти къ ни1щымъ с™ы6мъ живyщымъ во їеrли1мэ.
27
27
Стараються, але й боржники вони перед ними. Бо коли язичники стали учасниками в їхньому духовному, то повинні і їм послужити в тілесному. Благоволи1ша бо, и3 д0лжни и5мъ сyть. Ѓще бо въ дух0вныхъ и4хъ прич†стницы бhша kзhцы, д0лжни сyть и3 въ плотски1хъ послужи1ти и5мъ.
28
28
Виконавши це і вручивши їм цей плід, я вирушу через ваші місця до Іспанії СіE u5бо скончaвъ, и3 запечатлёвъ и5мъ пл0дъ сeй, поидY вaми во їспaнію:
29
29
і певний, що коли прийду до вас, то прийду з повним благословенням благовістя Христового. вёмъ же, ћкw грzдhй къ вaмъ, во и3сполнeніи бlгословeніz бlговёстіz хrт0ва пріидY.
30
30
Тим часом благаю вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, допомагати мені в молитвах за мене до Бога, (За? Rf7‹.) Молю1 же вы2, брaтіе, гDемъ нaшимъ ї}съ хrт0мъ и3 люб0вію д¦а, споспёшствуйте ми2 въ моли1твахъ њ мнЁ къ бGу,
31
31
щоб позбутися мені невіруючих у Юдеї і щоб служіння моє для Єрусалима було приємне святим, да и3збaвлюсz t противлsющихсz во їудeи, и3 да слyжба моS, ћже во їеrли1мэ, благопріsтна бyдетъ с™ы6мъ:
32
32
щоб мені з радістю прийти до вас з волі Божої і заспокоїтися з вами. да съ рaдостію пріидY къ вaмъ в0лею б9іею и3 ўпок0юсz съ вaми.
33
33
Hехай же Бог миру буде з усіма вами. Амінь. БGъ же ми1ра со всёми вaми. Ґми1нь.
Глава 16
Главa ѕ7i
1
1
Вручаю вам Фиву, сестру нашу, дияконису церкви Кенхрейської. (За? Rк7.) Вручaю же вaмъ фjву сестрY нaшу, сyщу служи1телницу цRкве ћже въ кегхрeехъ:
2
2
Прийміть її для Господа, як личить святим, і допоможіть їй, у чому вона матиме потребу у вас, бо і вона була помічницею багатьом і мені самому. да пріи1мете ю5 њ гDэ дост0йнэ с™ы6мъ, и3 споспёшствуйте є4й, њ нeйже ѓще t вaсъ потрeбуетъ вeщи: и4бо сіS застyпница мнHгимъ бhсть, и3 самомY мнЁ.
3
3
Вітайте Прискіллу та Акилу, співпрацівників моїх у Христі Ісусі Цэлyйте пріскjллу и3 ґкЂлу, споспBшника мо‰ њ хrтЁ ї}сэ,
4
4
[котрі голову свою покладали за мою душу, яким не я один дякую, але й усі церкви з язичників]‚ і домашню їхню церкву. и5же по души2 моeй сво‰ вы6z положи1ста, и5хже не ѓзъ є3ди1нъ благодарю2, но и3 вс‰ цRкви kзhчєскіz: и3 домaшнюю и4хъ цRковь.
5
5
Вітайте улюбленого мого Епенета, який є первісток Ахайї для Христа. Цэлyйте є3пенeта возлю1бленнаго ми2, и4же є4сть начaтокъ ґхaіи во хrтA.
6
6
Вітайте Маріам, яка побагато потрудилася для нас. Цэлyйте маріaмь, ћже мн0гw трyдисz њ нaсъ.
7
7
Вітайте Андроника і Юнію, моїх родичів і в’язнів зі мною, які прославилися між апостолами і ще раніше за мене увірували в Христа. Цэлyйте ґндронjка и3 їунjю, срHдники мо‰ и3 сплBнники мо‰, и4же сyть нарHчиты во ґпcлэхъ, и5же и3 прeжде менє2 вёроваста во хrтA.
8
8
Вітайте Амплія, улюбленого мого в Господі. Цэлyйте ґмплjа возлю1бленнаго ми2 њ гDэ.
9
9
Вітайте Урбана, співпрацівника нашого у Христі, і Стахія, улюбленого мого. Цэлyйте ўрвaна споспёшника нaшего њ хrтЁ, и3 стахЂа возлю1бленнаго ми2.
10
10
Вітайте Апеллія, випробуваного у Христі. Вітайте вірних з дому Аристовула. Цэлyйте ґпeлліа и3скyсна њ хrтЁ. Цэлyйте сyщыz t ґрістовyла.
11
11
Вітайте Іродіона, родича мого. Вітайте з домашніх Hаркисса тих, які в Господі. Цэлyйте и3родіHна ср0дника моего2. Цэлyйте и5же t наркjсса сyщыz њ гDэ.
12
12
Вітайте Трифену і Трифосу, які трудяться в Господі. Вітайте улюблену Персиду, яка багато потрудилася у Господі. Цэлyйте трmфeну и3 трmфHсу труждaющыzсz њ гDэ. Цэлyйте персjду возлю1бленную, ћже мн0гw труди1сz њ гDэ.
13
13
Вітайте Руфа, обраного в Господі, і матір його і мою. Цэлyйте рyфа и3збрaннаго њ гDэ, и3 мaтерь є3гw2 и3 мою2.
14
14
Вітайте Асинкрита, Флегонта, Єрму, Патрова, Єрміна та інших з ними братів. Цэлyйте ґсmгкрjта, флeгонта, є4рма, патр0ва, є3рмjа, и3 сyщую съ ни1ми брaтію.
15
15
Вітайте Філолога та Юлію, Hирея і сестру його, й Олімпана, і всіх із ними братів. Цэлyйте філол0га и3 їулjю, нирeа и3 сестрY є3гw2, и3 nлmмпaна, и3 сyщыz съ ни1ми вс‰ с™ы6z.
16
16
Вітайте один одного цілуванням святим. Вітають вас усі церкви Христові. Цэлyйте дрyгъ дрyга лобзaніемъ с™hмъ. Цэлyютъ вы2 вс‰ цRкви хrтHвы.
17
17
Благаю вас, браття, остерігайтесь тих, що чинять розбрат та спокуси всупереч вченню, якого ви навчилися, і ухиляйтесь від них; (За? Rк7№.) Молю1 же вы2, брaтіе, блюди1тесz t творsщихъ р†спри и3 разд0ры, кромЁ ў§ніz, є3мyже вы2 научи1стесz, и3 ўклони1тесz t ни1хъ:
18
18
бо такі люди служать не Господеві нашому Ісусу Христу, а своєму череву, і ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних. таковjи бо гDеви нaшему ї}су хrтY не раб0таютъ, но своемY чрeву: и5же благи1ми словесы2 и3 благословeніемъ прельщaютъ сердцA неѕл0бивыхъ.
19
19
Ваша покірність вірі усім відома; тому я радію за вас: тільки бажаю, щоб ви були мудрі у доброму і прості у злому. Вaше бо послушaніе ко всёмъ дости1же. Рaдуюсz же є4же њ вaсъ: хощy же вaсъ мyдрыхъ ќбw бhти во бlг0е, простhхъ же въ ѕл0е.
20
20
Бог же миру знищить незабаром сатану під ногами вашими. Благодать Господа нашого Ісуса Христа з вами! Амінь. БGъ же ми1ра да сокруши1тъ сатанY под8 ноги2 вaшz вск0рэ. Блгdть гDа нaшегw ї}са хrтA съ вaми. Ґми1нь.
21
21
Вітають вас Тимофій, співробітник мій, і Лукій, Ясон і Сосипатр, родичі мої. Цэлyетъ вaсъ тімоfeй споспёшникъ м0й, и3 лукjй и3 їaсwнъ и3 сwсіпaтръ, срHдницы мои2.
22
22
Вітаю вас у Господі і я, Тертій, який написав це послання. Цэлyю вы2 (и3) ѓзъ тeртій, написaвый послaніе сіE, њ гDэ.
23
23
Вітає вас Гай, гостинний для мене і всієї церкви. Вітає вас Ераст, міський скарбник, і брат Кварт. Цэлyетъ вы2 гaіе страннопріи1мецъ м0й и3 цRкве всеS. Цэлyетъ вы2 є3рaстъ строи1тель грaдскій, и3 куaртъ брaтъ.
24
24
Благодать Господа Ісуса Христа з усіма вами. Амінь. Блгdть гDа нaшегw ї}са хrтA со всёми вaми. Ґми1нь.
Старий Заповіт

• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.

• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.

• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.

• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 2 Пет. • 1 Ін. • 2 Ін. • 3 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • Кол. • 1 Сол. • 2 Сол. • 1 Тим. • 2 Тим. • Тит. • Фил. • Євр.

• Одкр.