|
Глава 14
|
Глава 14
|
|
1
|
1
|
|
Ско́ро и́детъ и не уме́длитъ: и поми́луєтъ Госпо́дь Іа́кова и избере́тъ па́ки Ізра́иля, и почі́ютъ на земли́ своє́й, и пришле́цъ приложи́тся къ ни́мъ и приложи́тся къ до́му Іа́ковлю,
|
Близький час його, і не забаряться дні його, бо помилує Господь Якова і знову полюбить Ізраїля; і оселить їх на землі їхній, і приєднаються до них іноземці і приліпляться до дому Якова.
|
|
2
|
2
|
|
и по́ймутъ и́хъ язы́цы и введу́тъ на мѣ́сто и́хъ, и наслѣ́дятъ и умно́жатся на земли́ Бо́жіи въ рабы́ и рабы́ни: и бу́дутъ плѣне́ни плѣни́вшіи я́, и облада́ни бу́дутъ облада́вшіи и́ми.
|
І візьмуть їх народи, і приведуть на місце їх, і дім Ізраїля засвоїть їх собі на землі Господній рабами і рабинями, і візьме у полон тих, що полонили його, і буде панувати над гнобителями своїми.
|
|
3
|
3
|
|
И бу́детъ въ то́й де́нь, упоко́итъ тя́ Госпо́дь от болѣ́зни и я́рости твоєя́ и от рабо́ты жесто́кія, є́юже рабо́талъ єси́ и́мъ.
|
І буде у той день: коли Господь визволить тебе від скорботи твоєї і від страху і від тяжкого рабства, в якому ти був поневолений,
|
|
4
|
4
|
|
И пріи́меши пла́чь се́й {Євр.: при́тчу сію́.} на царя́ Вавило́нска и рече́ши въ то́й де́нь: ка́ко преста́ истязу́яй и преста́ понужда́яй?
|
ти промовиш переможну пісню на царя Вавилонського і скажеш: як не стало мучителя, припинилося грабіжництво!
|
|
5
|
5
|
|
Сокруши́ Бо́гъ яре́мъ грѣ́шниковъ, яре́мъ князе́й,
|
Розтрощив Господь жезл нечестивих, скіпетр владик,
|
|
6
|
6
|
|
порази́въ язы́къ я́ростію, я́звою неисцѣ́льною, поража́яй язы́къ я́звою я́рости, є́юже не пощадѣ́, почи́ упова́ющи.
|
який уражав народи у люті ударами невідворотними, який у гніві панував над племенами з нестримним переслідуванням.
|
|
7
|
7
|
|
Вся́ земля́ вопіє́тъ со весе́ліємъ,
|
Уся земля відпочиває, покоїться, викликує з радости;
|
|
8
|
8
|
|
и древа́ Ліва́нова возвесели́шася о тебѣ́ и ке́дръ Ліва́нскій: оне́лѣже ты́ усну́лъ єси́, не взы́де посѣка́яй на́съ.
|
і кипариси радіють за тебе, і кедри ливанські, говорячи: «з тих пір, як ти заснув, ніхто не приходить рубати нас».
|
|
9
|
9
|
|
А́дъ до́лѣ огорчи́ся, срѣ́тъ тя́: воста́ша съ тобо́ю вси́ исполи́ни облада́вшіи земле́ю, подвиза́вшіи от престо́ловъ свои́хъ всѣ́хъ царе́й язы́ческихъ.
|
Пекло глибинне почало рухатися заради тебе, щоб зустріти тебе при вході твоєму; пробудив для тебе рефаїмів, усіх вождів землі; підняв усіх царів язичницьких із престолів їхніх.
|
|
10
|
10
|
|
Вси́ отвѣща́ютъ и реку́тъ тебѣ́: и ты́ плѣне́нъ єси́, я́коже и мы́: и въ на́съ вмѣне́нъ єси́.
|
Усі вони будуть говорити тобі: і ти зробився безсилим, як ми! і ти став подібним до нас!
|
|
11
|
11
|
|
Сни́де сла́ва твоя́ во а́дъ, мно́гоє весе́ліє твоє́: подъ тобо́ю посте́лютъ гни́лость, и покро́въ тво́й че́рвь.
|
У пекло скинута гординя твоя з усім шумом твоїм; під тобою підстилається черва, і черва — покров твій.
|
|
12
|
12
|
|
Ка́ко спаде́ съ небесе́ денни́ца восходя́щая зау́тра? сокруши́ся на земли́ посыла́яй ко всѣ́мъ язы́комъ.
|
Як упав ти з неба, денниця, син зорі! розбився об землю, який топтав народи.
|
|
13
|
13
|
|
Ты́ же ре́клъ єси́ во умѣ́ твоє́мъ: на не́бо взы́ду, вы́ше звѣ́здъ небе́сныхъ поста́влю престо́лъ мо́й, ся́ду на горѣ́ высо́цѣ, на гора́хъ высо́кихъ, я́же къ сѣ́веру:
|
А говорив у серці своєму: «зійду на небо, вище за зірки Божі піднесу престіл мій і сяду на горí у зібранні богів, на краю півночі;
|
|
14
|
14
|
|
взы́ду вы́ше о́блакъ, бу́ду подо́бенъ вы́шнему.
|
зійду на висоти хмарні, буду подібний до Всевишнього».
|
|
15
|
15
|
|
Ны́нѣ же во а́дъ сни́деши и во основа́нія земли́.
|
Але скинутий у пекло, у глибини пекельні.
|
|
16
|
16
|
|
Ви́дѣвшіи тя́ удивя́тся о тебѣ́ и реку́тъ: се́й человѣ́къ раздража́яй зе́млю, потряса́яй цари́,
|
Ті, що бачили тебе, вдивляються у тебе, розмірковують про тебе: «чи той це чоловік, який коливав землю, тряс царства,
|
|
17
|
17
|
|
положи́вый вселе́нную всю́ пу́сту и гра́ды єя́ разсы́па, плѣне́ныхъ не разрѣши́.
|
всесвіт зробив пустелею і руйнував міста його, полонених своїх не відпускав додому?».
|
|
18
|
18
|
|
Вси́ ца́ріє язы́ковъ успо́ша въ че́сти, кі́йждо въ дому́ своє́мъ.
|
Всі царі народів, усі лежать у шані, кожен у своїй усипальниці;
|
|
19
|
19
|
|
Ты́ же пове́рженъ бу́деши въ гора́хъ, я́ко мертве́цъ ме́рзкій со мно́гими мертвецы́ изсѣ́чеными мече́мъ, сходя́щими во а́дъ.
|
а ти повалений поза гробницею своєю, як знехтувана гілка, як одяг убитих, уражених мечем, яких опускають у кам’яні рови, — ти, як потоптаний труп,
|
|
20
|
20
|
|
Я́коже ри́за въ кро́ви намоче́на не бу́детъ чиста́, та́кожде и ты́ не бу́деши чи́стъ, зане́ зе́млю мою́ погуби́лъ єси́ и лю́ди моя́ изби́лъ єси́: не пребу́деши въ вѣ́чноє вре́мя, сѣ́мя зло́є.
|
не з’єднаєшся з ними у могилі; бо ти зруйнував землю твою, убив народ твій: повіки не пом’янеться плем’я лиходіїв.
|
|
21
|
21
|
|
Угото́ви ча́да твоя́ на убіє́ніє грѣха́ми отца́ твоєго́, да воста́нутъ и наслѣ́дятъ зе́млю и напо́лнятъ зе́млю ра́тьми.
|
Готуйте заколення синам його за беззаконня батька їхнього, щоб не повстали і не заволоділи землею і не наповнили всесвіт ворогами.
|
|
22
|
22
|
|
И воста́ну на ня́, глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ, и погублю́ и́мя и́хъ, и оста́нокъ, и сѣ́мя: сія́ глаго́летъ Госпо́дь.
|
І повстану на них, — говорить Господь Саваоф, — і знищу ім’я Вавилона і весь залишок, і сина й онука, — говорить Господь.
|
|
23
|
23
|
|
И положу́ Вавило́на пу́ста, я́ко вогнѣзди́тися єже́мъ, и бу́детъ ни во что́же: и положу́ и́ бре́нія про́пасть въ па́губу.
|
І зроблю його володінням їжаків і болотом, і вимету його мітлою знищувальною, — говорить Господь Саваоф.
|
|
24
|
24
|
|
Сія́ глаго́летъ Госпо́дь Савао́ѳъ: я́коже глаго́лахъ, та́ко бу́детъ, и я́коже совѣща́хъ, та́ко пребу́детъ,
|
З клятвою говорить Господь Саваоф: як Я задумав, так і буде; як Я визначив, так і відбудеться,
|
|
25
|
25
|
|
є́же погуби́ти Ассирі́анъ на земли́ моє́й и на гора́хъ мои́хъ: и бу́дутъ въ попра́ніє, и отъи́мется от ни́хъ яре́мъ и́хъ, и сла́ва {Євр.: бре́мя.} и́хъ от ра́менъ и́хъ отъи́мется.
|
щоб знищити Ассура у землі Моїй і розтоптати його на горах Моїх; і спаде з них ярмо його, і зніметься тягар його з рамен їхніх.
|
|
26
|
26
|
|
Се́й совѣ́тъ, єго́же совѣща́ Госпо́дь на всю́ вселе́нную, и сія́ рука́ на вся́ язы́ки вселе́нныя:
|
Таке визначення, ухвалене про усю землю, і ось рука, простягнута на усі народи,
|
|
27
|
27
|
|
я́же бо Бо́гъ святы́й совѣща́, кто́ разори́тъ? и ру́ку єго́ высо́кую кто́ отврати́тъ?
|
бо Господь Саваоф визначив, і хто може скасувати це? рука Його простягнута, — і хто відверне її?
|
|
28
|
28
|
|
Въ лѣ́то, въ не́же у́мре Аха́зъ ца́рь, бы́сть глаго́лъ се́й:
|
У рік смерти царя Ахаза було таке пророче слово:
|
|
29
|
29
|
|
не ра́дуйтеся, вси́ иноплеме́нницы, сокруши́ся бо яре́мъ бію́щаго вы́: от сѣ́мене бо зміи́на изы́дутъ исча́дія а́спідовъ, и исча́дія и́хъ изы́дутъ зміи́ паря́щіи:
|
не радуйся, земле Филистимська, що розтрощено жезл, який уражав тебе, бо з кореня зміїного вийде аспид, і плодом його буде летючий дракон.
|
|
30
|
30
|
|
и упасу́тся убо́зіи и́мъ, ни́щіи же человѣ́цы въ ми́рѣ почі́ютъ: и потреби́тъ гла́домъ сѣ́мя твоє́, и оста́нокъ тво́й избіє́тъ.
|
Тоді найбідніші будуть нагодовані, жебраки будуть спочивати у безпеці; а твій корінь уморю голодом, і він уб’є залишок твій.
|
|
31
|
31
|
|
Воспла́читеся, врата́ градо́въ, да возопію́тъ гра́ды смяте́нніи, иноплеме́нницы вси́, зане́ ды́мъ от сѣ́вера и́детъ, и нѣ́сть, и́же пребу́детъ.
|
Ридайте, ворота! вий голосом, місто! Розпадешся ти, уся земле Филистимська, тому що від півночі дим іде, і немає відсталого у полчищах їх.
|
|
32
|
32
|
|
И что́ отвѣща́ютъ ца́ріє язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сіо́на, и тѣ́мъ спасу́тся смире́нніи люді́й єго́. И что́ отвѣща́ютъ ца́ріє язы́ковъ? я́ко Госпо́дь основа́ Сіо́на, и тѣ́мъ спасу́тся смире́нніи люді́й єго́. Сло́во на Моави́тскую зе́млю.
|
Що ж скажуть вісники народу? — Те, що Господь утвердив Сион, і у ньому знайдуть притулок бідні з народу Його.
|
