|
Глава 40
|
Глава 40
|
|
1
|
1
|
|
Утѣша́йте, утѣша́йте лю́ди моя́, глаго́летъ Бо́гъ:
|
Утішайте, утішайте народ Мій, — говорить Бог ваш;
|
|
2
|
2
|
|
свяще́нницы, глаго́лите въ се́рдце Ієрусали́му, утѣша́йте и́, я́ко напо́лнися смире́ніє єго́, разрѣши́ся грѣ́хъ єго́, я́ко прія́тъ от ру́ки Госпо́дни сугу́бы грѣхи́ своя́.
|
говоріть до серця Єрусалима і сповіщайте йому, що сповнився час боротьби його, що за неправди його зроблено відкуплення, тому що він від руки Господньої прийняв удвічі за усі гріхи свої.
|
|
3
|
3
|
|
Гла́съ вопію́щаго въ пусты́ни: угото́вайте пу́ть Госпо́день, пра́вы сотвори́те стези́ Бо́га на́шего:
|
Голос волаючого в пустелі: приготуйте путь Господу, прямими зробіть у степу стежки Богу нашому;
|
|
4
|
4
|
|
вся́ка де́брь напо́лнится, и вся́ка гора́ и хо́лмъ смири́тся, и бу́дутъ вся́ стро́потная въ пра́во, и о́страя въ пути́ гла́дки.
|
усякий діл нехай наповниться, і усяка гора і пагорб нехай понизяться, кривизни випрямляться і нерівні путі зробляться гладенькими;
|
|
5
|
5
|
|
И яви́тся сла́ва Госпо́дня, и у́зритъ вся́ка пло́ть спасе́ніє Бо́жіє, я́ко Госпо́дь глаго́ла.
|
і явиться слава Господня, і побачить усяка плоть [спасіння Боже]; бо вуста Господні вирекли це.
|
|
6
|
6
|
|
Гла́съ вопію́щаго: возопі́й. И реко́хъ: что́ возопію́? вся́ка пло́ть сѣ́но, и вся́ка сла́ва человѣ́ча я́ко цвѣ́тъ травны́й:
|
Голос говорить: звіщай! І сказав: що мені звіщати? Усяка плоть — трава, і уся краса її — як цвіт польовий.
|
|
7
|
7
|
|
и́зсше трава́, и цвѣ́тъ отпаде́,
|
Засихає трава, в’яне цвіт, коли дуне на нього подув Господа: так і народ — трава.
|
|
8
|
8
|
|
глаго́лъ же Бо́га на́шего пребыва́єтъ во вѣ́ки.
|
Трава засихає, цвіт в’яне, а слово Бога нашого перебуватиме вічно.
|
|
9
|
9
|
|
На го́ру высо́ку взы́ди, благовѣству́яй Сіо́ну, возвы́си крѣ́постію гла́съ тво́й, благовѣству́яй Ієрусали́му: возвы́сите, не бо́йтеся. Рцы́ градо́мъ Іу́динымъ:
|
Зійди на високу гору, Сионе, що благовістиш! піднеси сильно голос твій, Єрусалиме, що благовістиш! піднеси, не бійся; скажи містам Іудиним: ось Бог ваш!
|
|
10
|
10
|
|
се́, Бо́гъ ва́шъ, се́, Госпо́дь, Госпо́дь со крѣ́постію и́детъ, и мы́шца єго́ со вла́стію: се́, мзда́ єго́ съ ни́мъ, и дѣ́ло єго́ предъ ни́мъ:
|
Ось, Господь Бог гряде із силою, і сила Його з владою. Ось, нагорода Його з Ним і воздаяння Його перед лицем Його.
|
|
11
|
11
|
|
а́ки па́стырь упасе́тъ па́ству свою́, и мы́шцею своє́ю собере́тъ а́гнцы, и иму́щыя во утро́бѣ утѣ́шитъ.
|
Як пастир Він буде пасти стадо Своє; агнців буде брати на руки і носити на грудях Своїх, і водити дійних.
|
|
12
|
12
|
|
Кто́ измѣ́ри го́рстію во́ду и не́бо пя́дію и всю́ зе́млю го́рстію? кто́ поста́ви го́ры въ мѣ́рилѣ и хо́лмы въ вѣ́сѣ?
|
Хто вичерпав во́ди жменею своєю і п’яддю виміряв небеса, і вмістив у міру порох землі, і зважив на терезах гори і на чашах вагових пагорби?
|
|
13
|
13
|
|
кто́ уразумѣ́ у́мъ Госпо́день, и кто́ совѣ́тникъ єму́ бы́сть, и́же науча́єтъ єго́?
|
Хто зрозумів дух Господа, і був радником у Нього й учив Його?
|
|
14
|
14
|
|
или́ съ ки́мъ совѣ́това, и наста́ви и́? или́ кто́ показа́ єму́ су́дъ? или́ пу́ть разумѣ́нія кто́ показа́ єму́? или́ кто́ пре́жде даде́ єму́, и возда́стся єму́?
|
З ким радиться Він, і хто напоумляє Його і наставляє Його на путь правди, і вчить Його знання, і вказує Йому путь мудрости?
|
|
15
|
15
|
|
А́ще вси́ язы́цы, а́ки ка́пля от ка́ди, и я́ко претяже́ніє вѣ́са вмѣни́шася, и а́ки плюнове́ніє вмѣня́тся?
|
Ось народи — як крапля з відра, і вважаються як порошинка на терезах. Ось, острови як порошинку піднімає Він.
|
|
16
|
16
|
|
Дубра́ва же Ліва́нова не дово́лна на сожже́ніє, и вся́ четвероно́гая не дово́лна на всесожже́ніє.
|
І Ливану недостатньо для жертовного вогню, і тварин на ньому — для всепалення.
|
|
17
|
17
|
|
И вси́ язы́цы я́ко ничто́же су́ть, и въ ничто́же вмѣни́шася.
|
Усі народи перед Ним як ніщо, — менше за нікчемність і порожнечу вважаються у Нього.
|
|
18
|
18
|
|
Кому́ уподо́бисте Го́спода, и ко́єму подо́бію уподо́бисте єго́?
|
Отже, кому уподібните ви Бога? І яку подобу знайдете Йому?
|
|
19
|
19
|
|
Єда́ о́бразъ сотвори́ древодѣ́латель, или́ зла́тарь слія́въ зла́то позлати́ єго́, или́ подо́біємъ сотвори́ єго́?
|
Ідола відливає художник, і золотильник покриває його золотом і прилаштовує срібні ланцюжки.
|
|
20
|
20
|
|
Дре́во бо негнію́щеє избира́єтъ древодѣ́латель и му́дрѣ и́щетъ, ка́ко поста́витъ о́бразъ єго́, и да не поколе́блется.
|
А хто бідний для такого приношення, вибирає дерево, що не гниє, знаходить собі майстерного художника, щоб зробити ідола, який стояв би твердо.
|
|
21
|
21
|
|
Не разумѣ́сте ли, не слы́шасте ли, не возвѣсти́ся ли ва́мъ испе́рва? не разумѣ́сте ли основа́нія земли́?
|
Хіба не знаєте? хіба ви не чули? хіба вам не говорено було від початку? хіба ви не зрозуміли із основ землі?
|
|
22
|
22
|
|
Содержа́й кру́гъ земли́, и живу́щіи на не́й а́ки пру́зи: поста́вивый не́бо я́ко кама́ру и просте́ръ є́, я́ко ски́нію обита́ти:
|
Він є Той, Який сидить над колом землі, і ті, що живуть на ній, — як сарана перед Ним; Він розпростер небеса, як тонку тканину, і розкинув їх, як намет для житла.
|
|
23
|
23
|
|
дая́й кня́зи а́ки ничто́же владѣ́ти, и зе́млю а́ки ничто́же сотвори́.
|
Він обертає князів на ніщо, робить чимось пустим суддів землі.
|
|
24
|
24
|
|
Не насадя́тъ бо, ниже́ насѣ́ютъ, и не вкорени́тся въ земли́ коре́ніє и́хъ: дхну́ на ни́хъ вѣ́тръ, и изсхо́ша, и бу́ря а́ки сте́бліє во́зметъ и́хъ.
|
Ледь вони посаджені, ледь посіяні, ледь укорінився у землі стовбур їх, і як тільки Він дихнув на них, вони засохли, і вихор розніс їх, як солому.
|
|
25
|
25
|
|
Ны́нѣ у́бо кому́ мя уподо́бисте, и вознесу́ся? рече́ святы́й.
|
До кого ж ви уподібните Мене і з ким порівняєте? — говорить Святий.
|
|
26
|
26
|
|
Воззри́те на высоту́ очи́ма ва́шима и ви́дите, кто́ сотвори́ сія́ вся́: нося́й по числу́ у́тварь свою́, и вся́ по и́мени прозове́тъ от мно́гія сла́вы и въ держа́вѣ крѣ́пости своєя́: ничто́же утаи́ся от тебе́.
|
Зведіть очі ваші на висоту небес і подивіться, хто створив їх? Хто виводить воїнство їх за переліком? Він усіх їх називає на ім’я: через безліч могутности і велику силу у Нього ніщо не вибуває.
|
|
27
|
27
|
|
Єда́ бо рече́ши, Іа́кове, и что́ глаго́лалъ єси́, Ізра́илю: утаи́ся пу́ть мо́й от Бо́га, и Бо́гъ мо́й су́дъ отъя́, и отступи́?
|
Як же говориш ти, Якове, і вимовляєш, Ізраїлю: «путь мій прихований від Господа, і діла мої забуті у Бога мого»?
|
|
28
|
28
|
|
И ны́нѣ не уразумѣ́лъ ли єси́? ни ли́ слы́шалъ єси́? Бо́гъ вѣ́чный, Бо́гъ устро́ивый концы́ земли́, не вза́лчетъ, ниже́ утруди́тся, ниже́ є́сть изобрѣ́теніє прему́дрости єго́,
|
Хіба ти не знаєш? хіба ти не чув, що вічний Господь Бог, Який створив краї землі, не стомлюється і не знемагає? розум Його недослідимий.
|
|
29
|
29
|
|
дая́й а́лчущымъ крѣ́пость и неболѣ́зненнымъ печа́ль.
|
Він дає стомленому силу, і знеможеному дарує міцність.
|
|
30
|
30
|
|
Вза́лчутъ бо юнѣ́йшіи, и утрудя́тся ю́ноты, и избра́нніи не крѣ́пцы бу́дутъ:
|
Стомлюються і юнаки і слабшають, і молоді люди падають,
|
|
31
|
31
|
|
терпя́щіи же Го́спода измѣня́тъ крѣ́пость, окрыла́тѣютъ а́ки орли́, потеку́тъ и не утрудя́тся, по́йдутъ и не вза́лчутъ.
|
а ті, що надіються на Господа, оновляться у силі: піднімуть крила, як орли, потечуть — і не втомляться, підуть — і не зморяться.
|
