Завантаження...
Старий Заповіт

• Бут.

• Неєм. • Тов.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл.

• Іс.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 1 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • 1 Сол. • 2 Сол. • 2 Тим.

Порівняти:

Глава 9
Глава 9
1
1
(Зач. 40) Созва́в же обана́десяте, даде́ їм си́лу і власть на вся бі́си, і неду́ги ціли́ти; Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг.
2
2
і посла́ їх пропові́дати Ца́рствіє Бо́жиє і ісціли́ти боля́щия. І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих.
3
3
І рече́ к ним: нічесо́же возьмі́те на путь: ні жезла́, ні пи́ри, ні хлі́ба, ні сребра́, ні по двіма́ ри́зама імі́ти; І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі.
4
4
і в о́ньже дом вни́дете, ту пребива́йте і отту́ду ісході́те; І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу.
5
5
і єли́ці а́ще не приє́млють вас, ісходя́ще от гра́да того́, і прах от ног ва́ших оттрясі́те, во свиді́тельство на ня. А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них.
6
6
Ісходя́ще же прохожда́ху сквозі́ ве́сі, благовіству́юще і ісціля́юще всю́ду. Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди.
7
7
(Зач. 41) Сли́ша же І́род четвертовла́стник бива́ющая от Него́ вся і недоуміва́шеся; зане́ глаго́лемо бі от ні́ких, я́ко Іоа́нн воста́ от ме́ртвих; Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих;
8
8
от іні́х же, я́ко Ілія́ яви́ся; от други́х же, я́ко проро́к єди́н от дре́вніх воскре́се. інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків.
9
9
І рече́ І́род: Іоа́нна аз усі́кнух; кто же єсть Сей, о Не́мже аз сли́шу такова́я? І іска́ше ви́діти Єго́. І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його.
10
10
І возвра́щшеся апо́столи пові́даша Єму́, єли́ка сотвори́ша; і пої́м їх, оти́де єди́н [осо́б] на мі́сто пу́сто гра́да, нарица́ємаго Вифсаї́да. Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда.
11
11
Наро́ди же разумі́вше, по Нем ідо́ша; і приє́м їх, глаго́лаше їм о Ца́рствії Бо́жиї і тре́бующия ісціле́нія ціля́ше. Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення.
12
12
День же нача́т прекланя́тися. (Зач. 42) Присту́пльше же обана́десяте реко́ша Єму́: отпусти́ наро́д, да ше́дше во окре́стния ве́сі і се́ла вита́ють і обря́щуть бра́шно; я́ко зді в пу́сті мі́сті єсьми́. День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці.
13
13
Рече́ же к ним: даді́те їм ви я́сти. Они́ же рі́ша: ність у нас в'я́щше, то́кмо п'ять хліб і ри́бі дві, а́ще у́бо не ше́дше ми ку́пим во вся лю́ди сія́ бра́шна. А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей?
14
14
Бі́ху бо муже́й я́ко п'ять ти́сящ. Рече́ же ко ученико́м Свої́м: посаді́те їх на ку́пи по пяти́десят. Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят.
15
15
І сотвори́ша та́ко і посади́ша їх вся. І зробили так, і розсадили всіх.
16
16
Приї́м же п'ять хліб і о́бі ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ їх, і преломи́, і дая́ше ученико́м предложи́ти наро́ду. Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові.
17
17
І ядо́ша і наси́тишася всі; і взя́ша ізби́вшия їм укру́хи ко́ша двана́десяте. І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків.
18
18
(Зач. 43) І бисть єгда́ моля́шеся єди́н, с Ним бі́ху ученици́; і вопроси́ їх, глаго́ля: кого́ М'я глаго́лють наро́ди би́ти? І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ?
19
19
Они́ же отвіща́вше рі́ша: Іоа́нна Крести́теля, іні́ї же Ілію́, друзі́ї же, я́ко проро́к ні́кий от дре́вніх воскре́се. Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків.
20
20
Рече́ же їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр рече́: Христа́ Бо́жия. Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого.
21
21
Он же запре́щ їм, повелі́ нікому́же глаго́лати сего́, Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це,
22
22
рек, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну [отве́ржену] би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воста́ти. сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути.
23
23
(Зач. 44) Глаго́лаше же ко всім: а́ще кто хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і послі́дуєть Мі. До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною.
24
24
І́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погу́бить ю, а і́же погу́бить ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, сей спасе́ть ю. Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її.
25
25
Что бо по́льзи і́мать челові́к, приобрі́т мир весь, себе́ же погуби́в іли́ оттщети́в? Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить?
26
26
І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с, сего́ Син Челові́чеський постиди́ться, єгда́ при́йдеть во сла́ві Своє́й і О́тчей і святи́х а́нгел. Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів.
27
27
Глаго́лю же вам воі́стину: суть ні́ції от зде стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Ца́рствіє Бо́жиє. Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже.
28
28
(Зач. 40) Бисть же по словесі́х сих я́ко дній осьм, і поє́м Петра́, і Іоа́нна, і Іа́кова, взи́де на гору́ помоли́тися. Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись.
29
29
І бисть єгда́ моля́шеся, виді́ніє лиця́ Єго́ і́но, і одія́ніє Єго́ біло́ блиста́яся. І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим.
30
30
І се му́жа два с Ним глаго́люща, я́же бі́ста Моїсе́й і Ілія́, І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля:
31
31
я́вльшася во сла́ві, глаго́ласта же ісхо́д Єго́, єго́же хотя́ше сконча́ти во Ієрусали́мі. з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі.
32
32
Петр же і су́щії с ним бя́ху отягче́ні сном; убу́ждшеся же ви́діша сла́ву Єго́, і о́ба му́жа стоя́ща с Ним. Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним.
33
33
І бисть єгда́ разлучи́стася от Него́, рече́ Петр ко Ісу́су: Наста́вниче, добро́ єсть нам зді би́ти; і сотвори́м сі́ні три: єди́ну Тебі́, і єди́ну Моїсе́йові, і єди́ну Ілії́, — не ві́дий, є́же глаго́лаше. Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить.
34
34
Се же єму́ глаго́лющу, бисть о́блак, і осіни́ їх; убоя́шася же, вше́дше во о́блак. Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару.
35
35
І глас бисть із о́блака, глаго́ля: Сей єсть Син Мой Возлю́бленний, Того́ послу́шайте. І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте!
36
36
І єгда́ бисть глас, обрі́теся Ісу́с єди́н. І ті́ї умолча́ша і нікому́же возвісти́ша в ти́я дні нічесо́же от тіх, я́же ви́діша. І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили.
37
37
(Зач. 46) Бисть же в про́чий день, сше́дшим їм с гори́, срі́те Єго́ наро́д мног. Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу.
38
38
І се муж із наро́да возопи́, глаго́ля: Учи́телю, молю́тіся, при́зри на си́на моєго́, я́ко єдиноро́ден мі єсть: Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний:
39
39
і се дух є́млет єго́, і внеза́пу вопіє́ть, і пружа́ється [терза́єть Єго́] с пі́нами, і єдва́ отхо́дить от него́, сокруша́я єго́; його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його.
40
40
і моли́хся ученико́м Твої́м, да іждену́ть єго́; і не возмого́ша. Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли.
41
41
Отвіща́в же Ісу́с рече́: о, ро́де неві́рний і развраще́нний! Доко́лі бу́ду в вас і терплю́ ви? Приведи́ [Мі] си́на твоєго́ сі́мо. Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого.
42
42
Єще́ же гряду́щу єму́, пове́рже єго́ біс і стрясе́. Запрети́ же Ісу́с ду́хові нечи́стому, і ісціли́ о́трока, і вдаде́ єго́ отцю́ єго́. Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його.
43
43
Дивля́хуся же всі о вели́чіі Бо́жиї. (Зач. 47) Всім же чудя́щимся о всіх, я́же творя́ше Ісу́с, рече́ ко ученико́м Свої́м: І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм:
44
44
вложі́те ви во у́ші ва́ші словеса́ сія́: Син бо Челові́чеський і́мать преда́тися в ру́ці челові́честі. вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські.
45
45
Они́ же не разумі́ша глаго́ла сего́, бі бо прикрове́н от них, да не ощутя́т єго́; і боя́хуся вопроси́ти Єго́ о глаго́лі сем. Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись.
46
46
Вни́де же помишле́ніє в них — кто їх в'я́щший би бил. Спало ж їм на думку — хто б з них був більший?
47
47
Ісу́с же ві́дий помишле́ніє серде́ць їх, приє́м отроча́, поста́ви є у Себе́ Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою
48
48
і рече́ їм: і́же а́ще при́йметь сіє́ отроча́ во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; і і́же а́ще Мене́ приє́млеть, приє́млеть Посла́вшаго М'я; і́же бо ме́нший єсть в вас, сей єсть вели́к. і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий.
49
49
(Зач. 48) Отвіща́в же Іоа́нн рече́: Наста́вниче, ви́діхом ні́коєго о і́мені Твоє́м ізгоня́ща бі́си, і возбрани́хом єму́, я́ко вослі́д не хо́дить с на́ми. При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами.
50
50
І рече́ к нему́ Ісу́с: не брані́те; і́же бо ність на ви, по вас єсть. Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас.
51
51
(Зач.) Бисть же єгда́ скончава́хуся дні́є восхожде́нію Єго́, і Той утверди́ лице́ Своє́ іти́ во Ієрусали́м; І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима.
52
52
і посла́ ві́стники пред лице́м Свої́м; і ізше́дше внидо́ша в весь Самаря́нську, я́ко да угото́в'ять Єму́; І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому.
53
53
і не прия́ша Єго́, я́ко лице́ Єго́ бі гряду́щеє во Ієрусали́м. Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима.
54
54
Ви́дівша же ученика́ Єго́ Іа́ков і Іоа́нн, рі́ста: Го́споди, хо́щеши ли, рече́ма, да огнь сни́деть с небесе́ і потреби́ть їх, я́коже і Ілія́ сотвори́? Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив?
55
55
Обра́щся же запрети́ ї́ма, і рече́: не ві́ста, ко́єго ду́ха єста́ ви; Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу;
56
56
Син бо Челові́чеський не при́йде душ челові́чеських погуби́ти, но спасти́; і ідо́ша во і́ну весь. бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села.
57
57
(Зач. 49) Бисть же іду́щим їм по путі́, рече́ ні́кий к Нему́: іду́ по Тебі́, а́може а́ще і́деши, Го́споди. Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов.
58
58
І рече́ єму́ Ісу́с: ли́си я́звини і́муть, і пти́ці небе́сния — гні́зда; Син же Челові́чеський не і́мать гді главу́ подклони́ти. Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити.
59
59
Рече́ же ко друго́му: ходи́ вслід Мене́. Он же рече́: Го́споди, повели́ мі, (да) шед пре́жде погребу́ отця́ моєго́. А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого.
60
60
Рече́ же єму́ Ісу́с: оста́ви ме́ртвия погребсти́ своя́ мертвеці́; ти же шед возвіща́й Ца́рствіє Бо́жиє. Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже.
61
61
Рече́ же і други́й: іду́ по Тебі́, Го́споди: пре́жде же повели́ мі отвіща́тися, і́же суть [попрости́тися с су́щими] в дому́ моє́м. І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми.
62
62
Рече́ же к нему́ Ісу́с: нікто́же возло́ж ру́ку свою́ на ра́ло і зря всп'ять, упра́влен єсть в Ца́рствії Бо́жиї. Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого.

Старий Заповіт

• Бут.

• Неєм. • Тов.

• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл.

• Іс.

Новий Заповіт

• Мф. • Мк. • Лк. • Ін.

• Діян.

• Як. • 1 Пет. • 1 Ін. • Іуд.

• Рим. • 1 Кор. • 2 Кор. • Гал. • Еф. • Флп. • 1 Сол. • 2 Сол. • 2 Тим.