|
Глава 9
|
Глава 9
|
|
1
|
1
|
| (Зач. 40) Созва́в же обана́десяте, даде́ їм си́лу і власть на вся бі́си, і неду́ги ціли́ти; | Скликавши дванадцятьох, Ісус дав їм силу і владу над усіма бісами і зціляти від недуг. |
|
2
|
2
|
| і посла́ їх пропові́дати Ца́рствіє Бо́жиє і ісціли́ти боля́щия. | І послав їх проповідувати Царство Боже та зціляти хворих. |
|
3
|
3
|
| І рече́ к ним: нічесо́же возьмі́те на путь: ні жезла́, ні пи́ри, ні хлі́ба, ні сребра́, ні по двіма́ ри́зама імі́ти; | І сказав їм: нічого не беріть на дорогу: ні палиці, ні торби, ні хліба, ні срібла, і не майте по дві одежі. |
|
4
|
4
|
| і в о́ньже дом вни́дете, ту пребива́йте і отту́ду ісході́те; | І в який дім увійдете, там залишайтесь і звідтіля виходьте в дорогу. |
|
5
|
5
|
| і єли́ці а́ще не приє́млють вас, ісходя́ще от гра́да того́, і прах от ног ва́ших оттрясі́те, во свиді́тельство на ня. | А якщо де не приймуть вас, то, виходячи з того міста, обтрусіть і порох з ніг ваших на свідчення проти них. |
|
6
|
6
|
| Ісходя́ще же прохожда́ху сквозі́ ве́сі, благовіству́юще і ісціля́юще всю́ду. | Вони вийшли і проходили по селах, благовістячи і зціляючи повсюди. |
|
7
|
7
|
| (Зач. 41) Сли́ша же І́род четвертовла́стник бива́ющая от Него́ вся і недоуміва́шеся; зане́ глаго́лемо бі от ні́ких, я́ко Іоа́нн воста́ от ме́ртвих; | Почув Ірод четвертовладник про все, що діялося через Нього, і стривожився, бо одні говорили, що то Іоан повстав з мертвих; |
|
8
|
8
|
| от іні́х же, я́ко Ілія́ яви́ся; от други́х же, я́ко проро́к єди́н от дре́вніх воскре́се. | інші ж — що Ілля з’явився, а ще інші, що воскрес один з давніх пророків. |
|
9
|
9
|
| І рече́ І́род: Іоа́нна аз усі́кнух; кто же єсть Сей, о Не́мже аз сли́шу такова́я? І іска́ше ви́діти Єго́. | І сказав Ірод: Іоанові я відсік голову; хто ж Цей, про Кого я таке чую? І намагався побачити Його. |
|
10
|
10
|
| І возвра́щшеся апо́столи пові́даша Єму́, єли́ка сотвори́ша; і пої́м їх, оти́де єди́н [осо́б] на мі́сто пу́сто гра́да, нарица́ємаго Вифсаї́да. | Апостоли, повернувшись, розповіли Йому, що вони зробили. І Він, взявши їх з Собою, відійшов осібно в безлюдне місце біля міста, що зветься Вифсаїда. |
|
11
|
11
|
| Наро́ди же разумі́вше, по Нем ідо́ша; і приє́м їх, глаго́лаше їм о Ца́рствії Бо́жиї і тре́бующия ісціле́нія ціля́ше. | Але люди, довідавшись, пішли за Ним; і Він, прийнявши їх, говорив їм про Царство Боже і зціляв тих, хто потребував зцілення. |
|
12
|
12
|
| День же нача́т прекланя́тися. (Зач. 42) Присту́пльше же обана́десяте реко́ша Єму́: отпусти́ наро́д, да ше́дше во окре́стния ве́сі і се́ла вита́ють і обря́щуть бра́шно; я́ко зді в пу́сті мі́сті єсьми́. | День же почав схилятись. І приступивши до Нього, дванадцять сказали Йому: відпусти людей, щоб вони пішли в навколишні села і селища ночувати і знайти їжу, бо ми тут у безлюдному місці. |
|
13
|
13
|
| Рече́ же к ним: даді́те їм ви я́сти. Они́ же рі́ша: ність у нас в'я́щше, то́кмо п'ять хліб і ри́бі дві, а́ще у́бо не ше́дше ми ку́пим во вся лю́ди сія́ бра́шна. | А Він сказав їм: ви дайте їм їсти. Вони сказали: нема в нас нічого, крім п’яти хлібів та двох рибин; хіба піти нам та купити їжі для всіх цих людей? |
|
14
|
14
|
| Бі́ху бо муже́й я́ко п'ять ти́сящ. Рече́ же ко ученико́м Свої́м: посаді́те їх на ку́пи по пяти́десят. | Бо їх було близько п’яти тисяч мужів. Але Він сказав ученикам Своїм: розсадіть їх рядами по п’ятдесят. |
|
15
|
15
|
| І сотвори́ша та́ко і посади́ша їх вся. | І зробили так, і розсадили всіх. |
|
16
|
16
|
| Приї́м же п'ять хліб і о́бі ри́бі, воззрі́в на не́бо, благослови́ їх, і преломи́, і дая́ше ученико́м предложи́ти наро́ду. | Він же, узявши п’ять хлібів і дві рибини і поглянувши на небо, благословив їх, переломив і дав ученикам, щоб роздали народові. |
|
17
|
17
|
| І ядо́ша і наси́тишася всі; і взя́ша ізби́вшия їм укру́хи ко́ша двана́десяте. | І всі їли, і наситились, і набрали залишків дванадцять кошиків. |
|
18
|
18
|
| (Зач. 43) І бисть єгда́ моля́шеся єди́н, с Ним бі́ху ученици́; і вопроси́ їх, глаго́ля: кого́ М'я глаго́лють наро́ди би́ти? | І сталося, коли Він молився у безлюдному місці, ученики були з Ним. Він запитав їх: за кого вважає Мене народ? |
|
19
|
19
|
| Они́ же отвіща́вше рі́ша: Іоа́нна Крести́теля, іні́ї же Ілію́, друзі́ї же, я́ко проро́к ні́кий от дре́вніх воскре́се. | Вони сказали у відповідь: за Іоана Хрестителя, а інші за Іллю; а ще інші говорять, що воскрес один з давніх пророків. |
|
20
|
20
|
| Рече́ же їм: ви же кого́ М'я глаго́лете би́ти? Отвіща́в же Петр рече́: Христа́ Бо́жия. | Він же спитав їх: а ви за кого Мене вважаєте? Петро відповів: за Христа Божого. |
|
21
|
21
|
| Он же запре́щ їм, повелі́ нікому́же глаго́лати сего́, | Він же суворо наказав їм нікому не говорити про це, |
|
22
|
22
|
| рек, я́ко подоба́єть Си́ну Челові́чеському мно́го пострада́ти, і іскуше́ну [отве́ржену] би́ти от ста́рець, і архієре́й, і кни́жник, і убіє́ну би́ти, і в тре́тій день воста́ти. | сказавши, що Синові Людському належить багато постраждати, бути зневаженим старійшинами, первосвящениками і книжниками, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. |
|
23
|
23
|
| (Зач. 44) Глаго́лаше же ко всім: а́ще кто хо́щеть по Мні іти́, да отве́ржеться себе́, і во́зьметь крест свой, і послі́дуєть Мі. | До всіх же сказав: якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, візьме хрест свій та йде за Мною. |
|
24
|
24
|
| І́же бо а́ще хо́щеть ду́шу свою́ спасти́, погу́бить ю, а і́же погу́бить ду́шу свою́ Мене́ ра́ди, сей спасе́ть ю. | Бо хто хоче зберегти свою душу, той погубить її, а хто погубить душу свою заради Мене, той збереже її. |
|
25
|
25
|
| Что бо по́льзи і́мать челові́к, приобрі́т мир весь, себе́ же погуби́в іли́ оттщети́в? | Бо що за користь матиме людина, якщо придбає ввесь світ, себе ж саму згубить чи занапастить? |
|
26
|
26
|
| І́же бо а́ще постиди́ться Мене́ і Мої́х слове́с, сего́ Син Челові́чеський постиди́ться, єгда́ при́йдеть во сла́ві Своє́й і О́тчей і святи́х а́нгел. | Бо хто посоромиться Мене і слів Моїх, того й Син Людський посоромиться, коли прийде у славі Своїй, і Отця, і святих ангелів. |
|
27
|
27
|
| Глаго́лю же вам воі́стину: суть ні́ції от зде стоя́щих, і́же не і́муть вкуси́ти сме́рти, до́ндеже ви́дять Ца́рствіє Бо́жиє. | Воістину кажу вам: є деякі з присутніх тут, які не зазнають смерти, доки не побачать Царство Боже. |
|
28
|
28
|
| (Зач. 40) Бисть же по словесі́х сих я́ко дній осьм, і поє́м Петра́, і Іоа́нна, і Іа́кова, взи́де на гору́ помоли́тися. | Після цих слів, днів через вісім, узявши Петра, Іоана і Якова, зійшов Він на гору помолитись. |
|
29
|
29
|
| І бисть єгда́ моля́шеся, виді́ніє лиця́ Єго́ і́но, і одія́ніє Єго́ біло́ блиста́яся. | І коли Він молився, вигляд лиця Його змінився, і одяг Його зробився білим, блискучим. |
|
30
|
30
|
| І се му́жа два с Ним глаго́люща, я́же бі́ста Моїсе́й і Ілія́, | І ось два мужі розмовляли з Ним, то були Мойсей і Ілля: |
|
31
|
31
|
| я́вльшася во сла́ві, глаго́ласта же ісхо́д Єго́, єго́же хотя́ше сконча́ти во Ієрусали́мі. | з’явившись у славі, вони говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі. |
|
32
|
32
|
| Петр же і су́щії с ним бя́ху отягче́ні сном; убу́ждшеся же ви́діша сла́ву Єго́, і о́ба му́жа стоя́ща с Ним. | Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном; але, прокинувшись, побачили славу Його і двох мужів, які стояли з Ним. |
|
33
|
33
|
| І бисть єгда́ разлучи́стася от Него́, рече́ Петр ко Ісу́су: Наста́вниче, добро́ єсть нам зді би́ти; і сотвори́м сі́ні три: єди́ну Тебі́, і єди́ну Моїсе́йові, і єди́ну Ілії́, — не ві́дий, є́же глаго́лаше. | Коли вони відійшли від Нього, Петро сказав Ісусові: Наставнику, добре нам тут бути; поставимо три намети: Тобі один, Мойсеєві один і один Іллі, — не знаючи сам, що говорить. |
|
34
|
34
|
| Се же єму́ глаго́лющу, бисть о́блак, і осіни́ їх; убоя́шася же, вше́дше во о́блак. | Коли ж він це говорив, з’явилася хмара і покрила їх, і вони злякались, як увійшли в хмару. |
|
35
|
35
|
| І глас бисть із о́блака, глаго́ля: Сей єсть Син Мой Возлю́бленний, Того́ послу́шайте. | І був з хмари Голос, Який говорив: Цей є Син Мій Улюблений; Його слухайте! |
|
36
|
36
|
| І єгда́ бисть глас, обрі́теся Ісу́с єди́н. І ті́ї умолча́ша і нікому́же возвісти́ша в ти́я дні нічесо́же от тіх, я́же ви́діша. | І коли був цей Голос, Ісус залишився один. А вони промовчали і нікому нічого не розповідали в ті дні про те, що бачили. |
|
37
|
37
|
| (Зач. 46) Бисть же в про́чий день, сше́дшим їм с гори́, срі́те Єго́ наро́д мног. | Наступного дня, як зійшли вони з гори, зустріло Його багато народу. |
|
38
|
38
|
| І се муж із наро́да возопи́, глаго́ля: Учи́телю, молю́тіся, при́зри на си́на моєго́, я́ко єдиноро́ден мі єсть: | Раптом хтось з народу викликнув: Учителю, благаю Тебе, зглянься на сина мого, бо він у мене єдиний: |
|
39
|
39
|
| і се дух є́млет єго́, і внеза́пу вопіє́ть, і пружа́ється [терза́єть Єго́] с пі́нами, і єдва́ отхо́дить от него́, сокруша́я єго́; | його хапає дух, і він зненацька скрикує, і трясе його так, що він пускає піну; і ледве відходить від нього, змучивши його. |
|
40
|
40
|
| і моли́хся ученико́м Твої́м, да іждену́ть єго́; і не возмого́ша. | Я просив учеників Твоїх, щоб вигнали його; та вони не змогли. |
|
41
|
41
|
| Отвіща́в же Ісу́с рече́: о, ро́де неві́рний і развраще́нний! Доко́лі бу́ду в вас і терплю́ ви? Приведи́ [Мі] си́на твоєго́ сі́мо. | Ісус же сказав у відповідь: о роде невірний і розбещений! Доки буду з вами і терпітиму вас? Приведи до Мене сина твого. |
|
42
|
42
|
| Єще́ же гряду́щу єму́, пове́рже єго́ біс і стрясе́. Запрети́ же Ісу́с ду́хові нечи́стому, і ісціли́ о́трока, і вдаде́ єго́ отцю́ єго́. | Коли ж той ще йшов, біс звалив його і стряс, але Ісус заборонив нечистому духові і зцілив отрока, і віддав його батькові його. |
|
43
|
43
|
| Дивля́хуся же всі о вели́чіі Бо́жиї. (Зач. 47) Всім же чудя́щимся о всіх, я́же творя́ше Ісу́с, рече́ ко ученико́м Свої́м: | І всі дивувались величі Божій. Коли всі ще дивувались усьому, що творив Ісус, Він сказав ученикам Своїм: |
|
44
|
44
|
| вложі́те ви во у́ші ва́ші словеса́ сія́: Син бо Челові́чеський і́мать преда́тися в ру́ці челові́честі. | вкладіть у вуха ваші ці слова: Син Людський має бути виданий в руки людські. |
|
45
|
45
|
| Они́ же не разумі́ша глаго́ла сего́, бі бо прикрове́н от них, да не ощутя́т єго́; і боя́хуся вопроси́ти Єго́ о глаго́лі сем. | Вони ж не зрозуміли слова цього, і воно було закрите від них, так що вони не збагнули його, а запитати Його про це слово боялись. |
|
46
|
46
|
| Вни́де же помишле́ніє в них — кто їх в'я́щший би бил. | Спало ж їм на думку — хто б з них був більший? |
|
47
|
47
|
| Ісу́с же ві́дий помишле́ніє серде́ць їх, приє́м отроча́, поста́ви є у Себе́ | Ісус же, знаючи думку серця їхнього, взяв дитину і поставив її перед Собою |
|
48
|
48
|
| і рече́ їм: і́же а́ще при́йметь сіє́ отроча́ во і́м'я Моє́, Мене́ приє́млеть; і і́же а́ще Мене́ приє́млеть, приє́млеть Посла́вшаго М'я; і́же бо ме́нший єсть в вас, сей єсть вели́к. | і сказав їм: хто прийме оце дитя в ім’я Моє, той Мене приймає; і хто приймає Мене, той приймає Того, Хто послав Мене; бо хто найменший між вами, той є великий. |
|
49
|
49
|
| (Зач. 48) Отвіща́в же Іоа́нн рече́: Наста́вниче, ви́діхом ні́коєго о і́мені Твоє́м ізгоня́ща бі́си, і возбрани́хом єму́, я́ко вослі́д не хо́дить с на́ми. | При цьому Іоан сказав: Наставнику, ми бачили чоловіка, який іменем Твоїм виганяє бісів, і заборонили йому, бо він не ходить з нами. |
|
50
|
50
|
| І рече́ к нему́ Ісу́с: не брані́те; і́же бо ність на ви, по вас єсть. | Ісус сказав йому: не забороняйте; бо хто не проти вас, той за вас. |
|
51
|
51
|
| (Зач.) Бисть же єгда́ скончава́хуся дні́є восхожде́нію Єго́, і Той утверди́ лице́ Своє́ іти́ во Ієрусали́м; | І було, коли наближалися дні відходу Його з цього світу, Він твердо вирішив іти до Єрусалима. |
|
52
|
52
|
| і посла́ ві́стники пред лице́м Свої́м; і ізше́дше внидо́ша в весь Самаря́нську, я́ко да угото́в'ять Єму́; | І послав вісників перед лицем Своїм; і вони пішли, і увійшли до села самарянського, щоб приготувати Йому. |
|
53
|
53
|
| і не прия́ша Єго́, я́ко лице́ Єго́ бі гряду́щеє во Ієрусали́м. | Але там не прийняли Його, бо було видно, що йде Він до Єрусалима. |
|
54
|
54
|
| Ви́дівша же ученика́ Єго́ Іа́ков і Іоа́нн, рі́ста: Го́споди, хо́щеши ли, рече́ма, да огнь сни́деть с небесе́ і потреби́ть їх, я́коже і Ілія́ сотвори́? | Побачивши це, ученики Його, Яків і Іоан, сказали: Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зійшов з неба і спалив їх, як і Ілля вчинив? |
|
55
|
55
|
| Обра́щся же запрети́ ї́ма, і рече́: не ві́ста, ко́єго ду́ха єста́ ви; | Але Він, обернувшись до них, заборонив їм і сказав: не знаєте, якого ви духу; |
|
56
|
56
|
| Син бо Челові́чеський не при́йде душ челові́чеських погуби́ти, но спасти́; і ідо́ша во і́ну весь. | бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати. І пішли до іншого села. |
|
57
|
57
|
| (Зач. 49) Бисть же іду́щим їм по путі́, рече́ ні́кий к Нему́: іду́ по Тебі́, а́може а́ще і́деши, Го́споди. | Сталось, що коли вони були в дорозі, хтось сказав Йому: Господи! Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов. |
|
58
|
58
|
| І рече́ єму́ Ісу́с: ли́си я́звини і́муть, і пти́ці небе́сния — гні́зда; Син же Челові́чеський не і́мать гді главу́ подклони́ти. | Ісус сказав йому: лисиці мають нори, і птахи небесні — гнізда; а Син Людський не має, де й голови прихилити. |
|
59
|
59
|
| Рече́ же ко друго́му: ходи́ вслід Мене́. Он же рече́: Го́споди, повели́ мі, (да) шед пре́жде погребу́ отця́ моєго́. | А іншому сказав: іди за Мною. Той сказав: Господи, дозволь мені перше піти і поховати батька мого. |
|
60
|
60
|
| Рече́ же єму́ Ісу́с: оста́ви ме́ртвия погребсти́ своя́ мертвеці́; ти же шед возвіща́й Ца́рствіє Бо́жиє. | Але Ісус сказав йому: залиш мертвим ховати своїх мерців; а ти йди, благовісти Царство Боже. |
|
61
|
61
|
| Рече́ же і други́й: іду́ по Тебі́, Го́споди: пре́жде же повели́ мі отвіща́тися, і́же суть [попрости́тися с су́щими] в дому́ моє́м. | І ще інший сказав: я піду за Тобою, Господи, тільки дозволь перше мені попрощатися з домашніми моїми. |
|
62
|
62
|
| Рече́ же к нему́ Ісу́с: нікто́же возло́ж ру́ку свою́ на ра́ло і зря всп'ять, упра́влен єсть в Ца́рствії Бо́жиї. | Але Ісус сказав йому: жоден, хто поклав руку свою на рало і озирається назад, не придатний для Царства Божого. |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
