Глава 14
1
Одного дня сказав Іонафан, син Саулів, слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону филистимського, що на тому боці. А батькові своєму не сказав про це.
2
Саул же знаходився на околиці Гиви, під гранатовим деревом, що в Мигроні. З ним було близько шестисот чоловік народу
3
і Ахия, син Ахитува, брата Іохаведа, сина Финеєса, сина Ілія, священик Господа в Силомі, який носив ефод. Народ же не знав, що Іонафан пішов.
4
Між переходами, якими Іонафан шукав, як пробратися до загону филистимського, була гостра скеля з одного боку і гостра скеля з другого: ім’я однієї Боцец, а ім’я другій Сене;
5
одна скеля видавалася з півночі до Михмаса, друга з півдня до Гиви.
6
І сказав Іонафан слузі зброєносцеві своєму: ходімо, перейдемо до загону цих необрізаних; можливо, Господь допоможе нам, бо для Господа неважко врятувати через багатьох, або небагатьох.
7
І відповів зброєносець: роби все, що на серці у тебе; йди, ось я з тобою, куди тобі завгодно.
8
І сказав Іонафан: ось, ми перейдемо до цих людей і станемо на очах у них;
9
якщо вони так скажуть нам: «зупиніться, поки ми підійдемо до вас», то ми зупинимося на своїх місцях і не піднімемося до них;
10
а якщо так скажуть: «підніміться до нас», то ми піднімемось, тому що Господь віддав їх у руки наші; і це буде знаком для нас.
11
Коли обидва вони стали на виду у загону филистимського, то филистимляни сказали: ось, євреї виходять з ущелин, в яких сховалися вони.
12
І закричали люди, які складали загін, до Іонафана і зброєносця його, говорячи: підніміться до нас, і ми вам скажемо щось. Тоді Іонафан сказав зброєносцеві своєму: йди за мною, тому що Господь віддав їх у руки Ізраїля.
13
І почав підніматися Іонафан, чіпляючись руками і ногами, і зброєносець його за ним. І падали филистимляни перед Іонафаном, а зброєносець добивав їх за ним.
14
І загинуло від цієї першої поразки, яку нанесли Іонафан і зброєносець його, близько двадцяти чоловік, на половині поля, яке обробляли парою волів за день.
15
І стався жах у стані і на полі й у всьому народі; передові загони й ті, що спустошували землю, прийшли в тремтіння [і не хотіли воювати]; здригнулася вся земля, і був жах великий від Господа.
16
І побачили вартові Саула в Гиві Веніаміновій, що натовп розсіюється і біжить туди і сюди.
17
І сказав Саул людям, які були з ним; перегляньте і дізнайтеся, хто з наших вийшов. І переглянули, і ось немає Іонафана і зброєносця його.
18
І сказав Саул Ахиї: «принеси кивот* Божий», тому що кивот Божий у той час був із синами Ізраїльськими.
19
Саул ще говорив до священика, а сум’яття в стані филистимському більше і більше [поширювалося і] збільшувалося. Тоді сказав Саул священикові: склади руки твої.
20
І вигукнув Саул і весь народ, який був з ним, і прийшли до місця битви, і ось, там меч кожного був спрямований проти ближнього свого; сум’яття було дуже велике.
21
Тоді і євреї, які вчора і третього дня були у филистимлян і які повсюди ходили з ними в стані, пристали до ізраїльтян, які були із Саулом та Іонафаном;
22
і всі ізраїльтяни, які ховалися в горі Єфремовій, почувши, що филистимляни побігли, також пристали до своїх у битві.
23
І спас Господь у той день Ізраїля; битва ж простяглася навіть до Беф-Авена. [Усіх людей у Саула було до десяти тисяч, і битва відбувалася в усьому місті на горі Єфремовій.]
24
Люди Ізраїльські були стомлені в той день; а Саул [дуже нерозважливо] закляв народ, сказавши: проклятий, хто спожив хліба до вечора, доки я не помщуся ворогам моїм. І ніхто з народу не вкусив їжі.
25
І пішов весь народ у ліс, і був там на галявині мед.
26
І ввійшов народ у ліс, говорячи: ось, тече мед. Але ніхто не простягнув руки своєї до рота свого, тому що народ боявся закляття.
27
Іонафан же не чув, коли батько його заклинав народ, і, простягнувши кінець палки, що була в руці його, умочив її в стільник медовий і підніс рукою до вуст своїх, і просвітліли очі його.
28
І сказав йому один з народу, говорячи: батько твій закляв народ, сказавши: «проклятий, хто сьогодні споживе їжу»; від цього народ знемагає.
29
І сказав Іонафан: засмутив батько мій землю; дивіться, у мене просвітліли очі, коли я спожив трохи цього меду;
30
якби поїв сьогодні народ із здобичі, яку знайшов у ворогів своїх, то чи не більшою була б поразка филистимлян?
31
І нищили филистимлян у той день від Михмаса до Аїалона, і народ дуже втомився.
32
І кинувся народ на здобич, і брали овець, волів і телят, і заколювали на землі, і їв народ із кров’ю.
33
І сповістили Саула, говорячи: ось, народ грішить перед Господом, їсть з кров’ю. І сказав Саул: ви згрішили; приваліть тепер до мене великий камінь.
34
Потім сказав Саул: пройдіть між народом і скажіть йому: нехай кожен приводить до мене свого вола і кожен свою вівцю, і заколюйте тут і їжте, і не грішіть перед Господом, не їжте з кров’ю. І приводили всі з народу, кожен своєю рукою, вола свого [і свою вівцю] вночі, і заколювали там.
35
І спорудив Саул жертовник Господу: то був перший жертовник, поставлений ним Господу.
36
І сказав Саул: підемо в погоню за филистимлянами вночі й обберемо їх до світанку і не залишимо в них жодної людини. І сказали: роби все, що добре в очах твоїх. Священик же сказав: приступімо тут до Бога.
37
І запитав Саул Бога: чи йти мені в погоню за филистимлянами? чи віддаси їх у руки Ізраїля? Але Він не відповів йому в той день.
38
Тоді сказав Саул: нехай підійдуть сюди всі начальники народу і розвідають і дізнаються, на кому гріх нині?
39
тому що, — живий Господь, Який спас Ізраїля, — якщо виявиться і на Іонафані, синові моєму, то і він помре неодмінно. Але ніхто із усього народу не відповів йому.
40
І сказав Саул усім ізраїльтянам: ви станьте по один бік, а я і син мій Іонафан станемо по інший бік. І відповів народ Саулу: роби, що добре в очах твоїх.
41
І сказав Саул: Господи, Боже Ізраїлів! [чого Ти нині не відповів рабу Твоєму? чи моя в тім провина, чи сина мого Іонафана? Господи, Боже Ізраїлів!] дай знамення. [Якщо ж вона в народі Твоєму Ізраїлі, дай йому освячення.] І викриті були Іонафан і Саул, а народ вийшов правим.
42
Тоді сказав Саул: киньте жереб між мною і між Іонафаном, сином моїм, [і кого оголосить Господь, той нехай помре. І сказав народ Саулу: нехай не буде так! Але Саул наполіг. І кинули жереб між ним та Іонафаном, сином його,] й упав жереб на Іонафана.
43
І сказав Саул Іонафану: розкажи мені, що зробив ти? І розповів йому Іонафан і сказав: я покуштував кінцем палки, що у руці моїй, трохи меду; і ось, я повинен умерти.
44
І сказав Саул: нехай те і те зробить мені Бог, і ще більше зробить; ти, Іонафане, повинен сьогодні вмерти!
45
Але народ сказав Саулу: чи Іонафану вмерти, який здобув таке велике спасіння Ізраїлю? Нехай не буде цього! Живий Господь, і волосина не впаде з голови його на землю, тому що він діяв нині з Богом. І звільнив народ Іонафана, і не вмер він.
46
І повернувся Саул від переслідування филистимлян; филистимляни ж пішли у своє місце.
47
І утвердив Саул своє царювання над Ізраїлем, і воював із усіма навколишніми ворогами своїми, з Моавом і з аммонитянами, і з Едомом [і з Вефором] і з царями Сови і з филистимлянами, і скрізь, проти кого виступав, мав успіх.
48
І зібрав військо, і вразив Амалика, і звільнив Ізраїля від руки грабіжників його.
49
Сини у Саула були: Іонафан, Ієссуй і Мелхисуа; а імена двох дочок його: ім’я старшої — Мерова, а ім’я молодшої — Мелхола.
50
Ім’я ж дружини Саулової — Ахиноам, дочка Ахимааца; а ім’я начальника війська його — Авенир, син Нира, дядька Саулового.
51
Кис, батько Саулів, і Нир, батько Авенира, були синами Авиїла.
52
І була запекла війна проти филистимлян у всі часи Саула. І коли Саул бачив яку-небудь людину сильну і войовничу, брав її до себе.
