|
Друга книга Маккавейська*
|
Маккаве́йскаѧ 2-ѧ*
|
| * Книги Маккавейські перекладені з грецької, тому що в єврейському тексті їх немає. | |
|
Глава 1
|
Глава́ а҃
|
|
1
|
1
|
| Братам юдеям у Єгипті — радуватися; брати юдеї у Єрусалимі й у всій країні юдейській бажають щасливого миру. | Бра́тїи сꙋ́щей во є҆гѵ́птѣ і҆ꙋде́ѡмъ ра́доватисѧ: бра́тїѧ и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ і҆ꙋде́є и҆ и҆̀же во странѣ̀ і҆ꙋде́йстѣй, ми́ра блага́гѡ: |
|
2
|
2
|
| Нехай благодіє вам Бог і нехай пом’яне завіт Свій з вірними рабами Своїми: Авраамом, Ісааком і Яковом! | и҆ да бл҃госотвори́тъ ва́мъ бг҃ъ и҆ да помѧне́тъ завѣ́тъ сво́й и҆́же ко а҆враа́мꙋ и҆ і҆саа́кꙋ и҆ і҆а́кѡвꙋ рабѡ́мъ свои̑мъ вѣ̑рнымъ, |
|
3
|
3
|
| Нехай дасть усім вам серце, щоб шанувати Його і виконувати волю Його всім серцем і всією душею! | и҆ да да́стъ ва́мъ се́рдце всѣ̑мъ во є҆́же че́ствовати є҆го̀ и҆ твори́ти хѡтѣ́нїѧ є҆гѡ̀ се́рдцемъ вели́кимъ и҆ дꙋше́внымъ и҆зволе́нїемъ, |
|
4
|
4
|
| Нехай відкриє серце ваше для закону Його і велінь і дарує мир! | и҆ да ѿве́рзетъ сердца̀ ва̑ша въ зако́нѣ свое́мъ и҆ въ повелѣ́нщхъ, и҆ ми́ръ да сотвори́тъ, |
|
5
|
5
|
| Нехай почують моління ваші і нехай буде милостивий до вас, і нехай не залишить вас під час біди! | и҆ да оу҆слы́шитъ моли̑твы ва́шѧ и҆ оу҆мили́тсѧ ва́мъ и҆ не ѡ҆ста́витъ ва́съ во вре́мѧ лꙋка́во. |
|
6
|
6
|
| Так нині тут ми молимося за вас. | И҆ нн҃ѣ здѣ̀ є҆смы̀ молѧ́щесѧ ѡ҆ ва́съ. |
|
7
|
7
|
| У царювання Димитрія, у сто шістдесят дев’ятому році, ми, юдеї, писали до вас у скорботі і стражданнях, які спіткали нас у ті роки, як відійшов Іасон і співумисники його від святої землі і царства. | Ца́рствꙋющꙋ дими́трїю лѣ́та сто̀ шестьдесѧ́тъ девѧ́тагѡ, мы̀ і҆ꙋде́є писа́хомъ ва́мъ въ ско́рби и҆ въ го́рести наше́дшей на́мъ въ лѣ́тѣхъ си́хъ, ѿне́лѣже ѿстꙋпѝ і҆а́сѡнъ и҆ и҆̀же съ ни́мъ ѿ сты́ѧ землѝ и҆ ца́рства, |
|
8
|
8
|
| Вони спалили ворота і пролили невинну кров. Тоді ми молилися Господу і були почуті, і приносили жертву і семидал, і запалювали світильники, і покладали хліби. | и҆ пожго́ша врата̀, и҆ пролїѧ́ша кро́вь непови́ннꙋ: и҆ моли́хомсѧ гдⷭ҇еви, и҆ оу҆слы́шани є҆смы̀, и҆ принесо́хомъ же́ртвꙋ и҆ семїда́лъ, и҆ возжго́хомъ свѣти́лники, и҆ предложи́хомъ хлѣ́бы. |
|
9
|
9
|
| І нині звершуйте свято кущів у місяці Хаслеві. | И҆ нн҃ѣ пра́зднꙋйте дни̑ скинопигі́и хасле́ѵа мцⷭ҇а. |
|
10
|
10
|
| У сто вісімдесят восьмому році, живучи в Єрусалимі й у Юдеї, і старійшини й Іуда — Аристовулу, учителеві царя Птоломея, який походить з роду помазаних священиків, і юдеям, які перебувають у Єгипті, — радуватися і бути здоровими. | Лѣ́та сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ ѻ҆сма́гѡ, и҆̀же во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ и҆̀же во і҆ꙋде́и, и҆ старѣ̑йшины и і҆ꙋ́да а҆рїстовꙋ́лꙋ оу҆чи́телю птоломе́а царѣѧ̀ сꙋ́щемꙋ же ѿ пома́занныхъ і҆ере́євъ ро́да, и сꙋ́щымъ во є҆гѵ́птѣ і҆ꙋде́ѡмъ, ра́доватисѧ и҆ здра́вствовати. |
|
11
|
11
|
| Визволені Богом від великих небезпек, ми урочисто дякуємо Йому, ніби ми є ті, що боролися проти царя, | Ѿ вели́кихъ бѣ́дствъ бг҃омъ сп҃се́ни, вельмѝ благодари́мъ є҆мꙋ̀, а҆́ки на царѧ̀ ѡ҆полча́ющщсѧ. |
|
12
|
12
|
| оскільки Він вигнав тих, що ополчилися на святий град. | Се́й бо и҆зведѐ ѡ҆полча́ющихсѧ на ст҃ы́й гра́дъ: |
|
13
|
13
|
| Бо коли цар пішов у Персію і з ним військо, яке здавалося непереможним, вони уражені були у храмі Нанеї через обман, ужитий жерцями Нанеї. | въ персі́дꙋ бо бы́въ вождо́мъ, и҆ при не́мъ нестерпи́маѧ мнѧ́щаѧсѧ бы́ти си́ла, посѣ́чени бы́ша въ ка́пищи нане́и, прельщє́нїѧ оу҆потреби́вшымъ жерцє́мъ сꙋ́щымъ при нане́и. |
|
14
|
14
|
| Саме, коли Антиох, ніби маючи намір з’єднатися з нею, прийшов на те місце, а друзі, які були з ним, прийшли взяти гроші, як посаг, | А҆́ки бо спребыва́ти хотѧ̀ є҆́й, прїи́де на мѣ́сто а҆нтїо́хъ и и҆̀же съ ни́мъ дрꙋ́зи, взѧ́тїѧ ра́ди сре́бреникѡвъ под̾ и҆́менемъ вѣ́на: |
|
15
|
15
|
| і жерці Нанеї запропонували їх, і Антиох з небагатьма увійшов усередину храму, — тоді вони зачинили храм, як тільки ввійшов Антиох, | и҆ предложи́вшымъ сїѧ̑ жерцє́мъ нане́и, и҆ ѻ҆́номꙋ вше́дшꙋ съ ма́лыми въ притво́ръ ка́пища, заключи́вше ка́пище, |
|
16
|
16
|
| і, відкривши потайний отвір у склепінні, стали кидати каміння, й уразили проводиря і тих, що були з ним, і, розсікши на частини і відрубавши голови, викинули їх до тих, що знаходилися зовні. | є҆гда̀ вни́де а҆нтїо́хъ, ѿве́рзше сво́да сокрове́ннꙋю две́рь, мета́юще ка́менїе поби́ша и҆ге́мѡна и҆ сꙋ́щихъ съ ни́мъ, и҆ раздѣли́вше на оу҆́ды и҆ главы̑ ѿсѣ́кше и҆змета́ша късꙋ́щымъ внѣ̀. |
|
17
|
17
|
| В усьому благословенний Бог наш, Який віддав нечестивців. | Ѡ҆ всѣ́хъ блгⷭ҇ве́нъ на́шъ бг҃ъ, и҆́же предадѐ нече́ствовавшихъ. |
|
18
|
18
|
| Отже, маючи намір у двадцять п’ятий день Хаслева святкувати очищення храму, ми знайшли за потрібне сповістити вас, щоб і ви звершили свято кущів і вогню, подібно до того, як Неємія, побудувавши храм і жертовник, приніс жертву. | Хотѧ́ще оу҆̀бо пра́здновати два́десѧть пѧ́тагѡ днѐ мцⷭ҇а хасле́ѵа ѡ҆чище́нїе це́ркве, потре́бно непщева́хомъ и҆звѣсти́ти ва́мъ, да и҆ вы̀ пра́зднꙋете де́нь скинопигі́и и҆ ѻ҆гнѧ̀, є҆гда̀ неемі́а созда́въ це́рковь и҆ ѻ҆лта́рь, принесѐ же́ртвꙋ. |
|
19
|
19
|
| Бо коли батьки наші відведені були у Персію, тоді благочестиві священики, узявши вогонь з жертовника таємно, сховали його у глибині колодязя, який мав безводне дно, і в ньому безпечно зберегли його, оскільки нікому не відоме було це місце. | И҆́бо є҆гда̀ въ персі́дꙋ ведѧ́хꙋсѧ ѻ҆тцы̀ на́ши, тогда̀ жерцы̀ боѧ́щщсѧ бг҃а взе́мше ѿ ѻ҆гнѧ̀ ѻ҆лта́рнагѡ ѡ҆́тай, скры́ша во ю҆до́ль кла́дѧзѧ дно̀ и҆мѣ́юща безво́дное, и҆ въ не́мъ соблюдо́ша, ꙗ҆́кѡ всѣ̑мъ невѣ́домꙋ бы́ти мѣ́стꙋ. |
|
20
|
20
|
| Після ж багатьох років, коли угодно було Богу, Неємія, присланий від Перського царя, послав за цим вогнем нащадків тих священиків, які сховали його. Коли ж оголосили нам, що не знайшли вогню, а тільки густу воду, | Преминꙋ́вшымъ же лѣ́тѡмъ мнѡ́гимъ, є҆гда̀ и҆зво́лисѧ бг҃ꙋ, по́сланный неемі́а ѿ царѧ̀ персі́дскагѡ, внꙋ́ки жерцє́въ сокры́вшихъ посла̀ на взыска́нїе ѻ҆гнѧ̀: и҆ ꙗ҆́коже повѣ́даша на́мъ, не ѡ҆брѣто́ша ѻ҆гнѧ̀, но во́дꙋ гꙋ́стꙋ, |
|
21
|
21
|
| тоді він наказав їм, почерпнувши, принести її; і коли потім приготовані були жертви, Неємія наказав священикам окропити цією водою дрова і покладене на них. | повелѣ̀ и҆̀мъ че́рпати и҆ принестѝ: є҆гда́ же принесє́на бы́ша же́ртвєннаѧ, повелѣ̀ жерцє́мъ неемі́а покропи́ти водо́ю дрова̀ и҆ лежа̑щаѧ на ни́хъ. |
|
22
|
22
|
| Коли ж це було зроблено, і настав час, коли засяяло солнце, раніше закрите хмарами, тоді запалився великий вогонь, так що всі здивувалися. | Є҆гда́ же бы́сть сїѐ, и҆ вре́мѧ прїи́де, є҆гда̀ со́лнце возсїѧ̀ пре́жде ѡ҆́блачно сꙋ́що, возжже́сѧ ѻ҆́гнь вели́къ, ꙗ҆́кѡ диви́тисѧ всѣ̑мъ. |
|
23
|
23
|
| Священики ж, доки горіла жертва, звершували молитву, священики і всі; Іонафан починав, а інші приспівували, як і Неємія. | Моли́твꙋ же творѧ́хꙋ жерцы̀, є҆гда̀ горѧ́ще же́ртва, и҆ жерцы̀ и҆ всѝ і҆ѡнаѳа́нꙋ начина́ющꙋ, про́чымъ же ѿвѣща́ющымъ, ꙗ҆́коже неемі́и. |
|
24
|
24
|
| Молитва ж була така: «Господи, Господи Боже, Творче усіх, страшний і сильний, і праведний і милостивий, єдиний Цар і благодійник, | Бѣ́ же моли́тва и҆мѣ́ющи ѡ҆́бразъ се́й: гдⷭ҇и, гдⷭ҇и бж҃е, всѣ́хъ тво́рче, стра́шный и҆ крѣ́пкїй, и҆ првⷣный и҆ млⷭ҇тивый, є҆ди́ный цр҃ю̀ и҆ бл҃гі́й, |
|
25
|
25
|
| єдиний податель усього, єдиний праведний і всемогутній і вічний, Який визволяє Ізраїля від усякого зла, Який обрав батьків і освятив їх! | є҆ди́ный да́телю, є҆ди́не првⷣне и҆ вседержи́телю и҆ вѣ́чный, сп҃са́ѧй і҆и҃лѧ ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀, сотвори́вый ѻ҆тцы̀ и҆збра̑нны и҆ ѡ҆ст҃и́вый и҆̀хъ, |
|
26
|
26
|
| Прийми жертву цю за весь народ Твій — Ізраїля, і збережи цей наділ Твій, і освяти його; | прщмѝ же́ртвꙋ за всѧ̑ лю́ди твоѧ̑ і҆и҃лѧ и҆ сохранѝ ча́сть твою̀ и҆ ѡ҆ст҃ѝ: |
|
27
|
27
|
| збери розсіяння наше, визволи поневолених язичниками, зглянься на принижених і знехтуваних, і нехай пізнають язичники, що Ти Бог наш; | соберѝ расточе́нїе на́ше, и҆зба́ви рабо́тающихъ ꙗ҆зы́кѡмъ, на оу҆ничиже́ниыхъ и҆ ме́рзкихъ при́зри, и҆ да оу҆вѣ́дѧтъ ꙗ҆зы́цы, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ бг҃ъ на́шъ: |
|
28
|
28
|
| покарай гнобителів і тих, що кривдять нас з гордовитістю, | показнѝ наси́лꙋющихъ и҆ досажда́ющихъ въ горды́ни: |
|
29
|
29
|
| насади народ Твій на святому місці Твоєму, як сказав Мойсей». | насадѝ лю́ди твоѧ̑ на мѣ́стѣ ст҃ѣ́мъ твое́мъ, ꙗ҆́коже речѐ мѡѷсе́й. |
|
30
|
30
|
| Священики співали при цьому урочисті пісні. | Жерцы́ же поѧ́хꙋ пѣ̑нїѧ. |
|
31
|
31
|
| Коли ж жертва була спалена, Неємія наказав водою, що залишилася, полити великі камені. | Є҆гда́ же сгорѣ́ша же́ртвєннаѧ, ѡ҆ста́вшею водо́ю неемі́а повелѣ̀ ка́менїе бо́льшее поли́ти. |
|
32
|
32
|
| Як тільки це було зроблено, спалахнуло полум’я, але від світла, що засяяло від жертовника, воно зникло. | Є҆гда́ же сїѐ бы́сть, пла́мень возгорѣ́сѧ, и҆ ѿ ѻ҆лтарѧ̀ ѡ҆блиста́вшꙋ свѣ́тꙋ, сгорѣ̀. |
|
33
|
33
|
| Коли ця подія стала відомою, і донесено було цареві персів, що у тім місці, де переселені священики сховали вогонь, виявилася вода, якою Неємія і ті, що були з ним, освятили жертви; | Є҆гда́ же ꙗ҆вле́на бы́сть ве́щь, и҆ возвѣще́но бы́сть царю̀ пе́рсскꙋ, ꙗ҆́кѡ на мѣ́стѣ, въ не́мже ѻ҆́гнь скры́ша преселе́ннїи жерцы̀, вода̀ ꙗ҆ви́сѧ, ѿне́лѣже неемі́а и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ ѡ҆чи́стиша жє́ртвы, |
|
34
|
34
|
| цар, після дослідження справи, відгородив це місце, як священне. | ѡ҆гради́въ же ца́рь ст҃о сотворѝ (мѣ́сто то̀), и҆скꙋша́ѧй ве́щь. |
|
35
|
35
|
| І тим, до кого цар благоволив, він роздавав багато дарів, які сам одержував. | И҆ и҆̀мже дарова́ше ца́рь, мнѡ́ги да́ры взима́ше и҆ преподаѧ́ше. |
|
36
|
36
|
| Ті, що були з Неємією, прозвали це місце Нефтар, що означає: «очищення»; багатьма ж називається воно Нефтай. | Прозва́ же неемі́а и҆ и҆̀же съ ни́мъ мѣ́сто то̀ нефѳа́рь, є҆́же сказꙋ́етсѧ ѡ҆чище́нїе, нарица́етсѧ же оу҆ мно́гихъ нефѳа́й. |
|
Глава 2
|
Глава́ в҃
|
|
1
|
1
|
| У записах пророка Єремії знаходиться, що він наказав тим, що переселяються, узяти від вогню, як показано, | Ѡ҆брѣта́етсѧ же во ѡ҆писа́нщхъ і҆еремі́и прⷪ҇ро́ка, ꙗ҆́кѡ повелѣ̀ ѻ҆гнѧ̀ взѧ́ти преселѧ́ющымсѧ, ꙗ҆́коже зна́меновасѧ, |
|
2
|
2
|
| і як заповів пророк, давши тим, що переселялися, закон, щоб вони не забували повелінь Господніх і не помилялися думками своїми, дивлячись на золоті і срібні кумири і на прикрасу їх. | и҆ ꙗ҆́коже заповѣ́да преселѧ́ющымсѧ прⷪ҇ро́къ, да́въ и҆̀мъ зако́нъ, да не забыва́ютъ повелѣ́нїй гдⷭ҇нихъ и҆ да не прельстѧ́тсѧ оу҆мы̑, ви́дѧще і҆́дѡлы зла̑ты и҆ срє́брѧны и҆ сꙋ́щꙋю ѡ҆́крестъ и҆́хъ оу҆́тварь. |
|
3
|
3
|
| Говорячи й інше, подібне до цього, він застерігав їх не викидати закону із серця свого. | И҆ и҆́на такова̑ глаго́лѧ, молѧ́ше, да не ѿстꙋ́питъ зако́нъ ѿ се́рдца и҆́хъ. |
|
4
|
4
|
| Було також у писанні, що цей пророк, за Божественним одкровенням, яке було йому, повелів скинії і ковчегу йти слідом за ним, коли він сходив на гору, з якої Мойсей, зійшовши, бачив насліддя Боже. | Бѣ́ же въ писа́нщ, ꙗ҆́кѡ ски́нщ и҆ кївѡ́тꙋ повелѣ̀ прⷪ҇ро́къ по бж҃твенномꙋ ѿвѣ́тꙋ бы́вшемꙋ є҆мꙋ̀ послѣ́дствовати, до́ндеже взы́де въ го́рꙋ на ню́же мѡѷсе́й возше́дъ, ви́дѣ бж҃їе наслѣ́дїе. |
|
5
|
5
|
| Прийшовши туди, Єремія знайшов житло у печері і вніс туди скинію і ковчег і жертовник кадильний, і загородив вхід. | И҆ прише́дъ і҆еремі́а ѡ҆брѣ́те пеще́рꙋ и҆ жили́ще, и҆ ски́нїю и҆ кївѡ́тъ, и҆ ѻ҆лта́рь ѳѷмїа́ма внесѐ та́мѡ, и҆ двє́ри заградѝ. |
|
6
|
6
|
| Коли потім прийшли деякі з тих, що супроводжували, щоб помітити вхід, то не могли знайти його. | И҆ пристꙋпи́ша нѣ́цыи ѿ послѣ́дствꙋющихъ, да назна́менаютъ себѣ̀ пꙋ́ть, и҆ не мого́ша ѡ҆брѣстѝ. |
|
7
|
7
|
| Коли ж Єремія довідався про це, то, дорікаючи їм, сказав, що це місце залишиться невідомим, доки Бог, змилосердившись, не збере сонм народу. | Є҆гда́ же позна̀ і҆еремі́а, оу҆кори́въ и҆̀хъ, речѐ: ꙗ҆́кѡ невѣ́домо бꙋ́детъ мѣ́сто, до́ндеже собере́тъ бг҃ъ собра́нїе люді́й и҆ млⷭ҇тивъ бꙋ́детъ: |
|
8
|
8
|
| І тоді Господь покаже його, і явиться слава Господня і хмара, як явилася при Мойсеєві, як і Соломон просив, щоб особливо святилося місце. | и҆ тогда̀ гдⷭ҇ь пока́жетъ сїѧ̑, и҆ ꙗ҆ви́тсѧ сла́ва гдⷭ҇нѧ и҆ ѡ҆́блакъ, ꙗ҆́коже и҆ при мѡѷсе́и ꙗ҆влѧ́шесѧ, ꙗ҆́коже и҆ соломѡ́нъ молѝ, да мѣ́сто ѡ҆ст҃и́тсѧ вельмѝ. |
|
9
|
9
|
| Було сказано і те, як він, сповнений премудрости, приніс жертву оновлення і звершення храму. | Ꙗ҆влѧ́шесѧ же, и҆ ꙗ҆́кѡ премꙋ́дрость и҆мѣ́ѧ вознесѐ же́ртвꙋ ѡ҆бновленїѧ и҆ соверше́нїѧ це́ркве. |
|
10
|
10
|
| Як Мойсей молився Господу, і зійшов вогонь з неба, і спожив жертву, так і Соломон молився, і вогонь, що зійшов, знищив жертви всепалення. | Ꙗ҆́коже и҆ мѡѷсе́й молѧ́шесѧ ко гдⷭ҇ꙋ, и҆ сни́де ѻ҆́гнь съ небесѐ и҆ поѧдѐ жє́ртвы: та́кожде и҆ соломѡ́нъ моли́сѧ, и҆ сни́де ѻ҆́гнь съ небесѐ и҆ пожжѐ всесожжє́нїѧ. |
|
11
|
11
|
| І сказав Мойсей: оскільки жертва за гріх не вжита в їжу, то спожита вогнем. | И҆ речѐ мѡѷсе́й: поне́же не снѣде́но бы́сть сꙋ́щее за грѣ́хъ, попали́сѧ. |
|
12
|
12
|
| Точно так і Соломон торжествував вісім днів. | Та́кожде и҆ соломѡ́нъ ѻ҆́смь дні́й пра́зднова. |
|
13
|
13
|
| Оповідається також у записах і пам’ятних книгах Неємії, як він, складаючи бібліотеку, зібрав сказання про царів і пророків і про Давида і листи царів про священні приношення. | Повѣ́дашасѧ же и҆ въ написа́нщхъ и҆ въ памѧтописа́нщхъ бы́вшихъ при неемі́и та̑ѧжде: и҆ ка́кѡ стро́ѧщь книгополо́жницꙋ собра̀ кни̑ги, ꙗ҆̀же ѡ҆ царе́хъ и҆ ѡ҆ прⷪ҇ро́цѣхъ и҆ ѡ҆ даві́дѣ, и҆ є҆пїстѡ́лщ царе́й ѡ҆ приноше́нщхъ. |
|
14
|
14
|
| Подібним чином і Іуда загублене, з нагоди війни, що була у нас, усе зібрав, і воно є у нас. | Та́кожде и҆ і҆ꙋ́да, па̑дшаѧ бра́нїю бы́вшею на́мъ, собра̀ всѧ̑, и҆ сꙋ́ть при на́съ. |
|
15
|
15
|
| Отже, якщо ви маєте у тім потребу, пришліть людей, які вам доставлять. | Сихъ оу҆̀бо а҆́ще тре́бꙋете, приносѧ́щихъ ва́мъ посли́те. |
|
16
|
16
|
| Маючи намір святкувати очищення, ми писали вам про це; добре зробите і ви, якщо будете святкувати ці дні. | Хотѧ́ще оу҆̀бо пра́здновати ѡ҆чище́нїе, писа́хомъ ва́мъ: бла́гѡ оу҆̀бо сотворитѐ пра́зднꙋюще дни̑. |
|
17
|
17
|
| Бог же, Який зберіг весь народ Свій і повернув усім спадщину і царство і священство і святилище, | Бг҃ъ же сп҃сы́й всѧ̑ лю́ди своѧ̑ и҆ возда́вый наслѣ́дїе всѣ̑мъ и҆ ца́рствїе, и҆ свѧщенство и҆ ѡ҆свѧще́нїе, |
|
18
|
18
|
| як обіцяв у законі, — уповаємо на Бога, — Він скоро помилує нас і збере від піднебесної у місце святе. | ꙗ҆́коже ѡ҆бѣща̀ въ зако́нѣ: оу҆пова́емъ бо на бг҃а, ꙗ҆́кѡ ско́рѡ на́съ поми́лꙋетъ и҆ собере́тъ ѿ поднебе́сныѧ въ мѣ́сто ст҃о́е: |
|
19
|
19
|
| Бо Він визволив нас від великих бід і очистив місце. | и҆з̾ѧ́тъ бо на́съ ѿ вели́кихъ бѣ́дъ и҆ мѣ́сто ѡ҆чи́сти. |
|
20
|
20
|
| Про діла ж Іуди Маккавея і братів його і про очищення великого храму й оновлення жертовника, | Дѣла́ же і҆ꙋ́ды маккаве́а и҆ бра́тїй є҆гѡ̀, и҆ це́ркве вели́кїѧ ѡ҆чище́нїе, и҆ ѡ҆бновле́нїе же́ртвенника: |
|
21
|
21
|
| також про війни проти Антиоха Єпифана і проти сина його Евпатора, | є҆ще́ же и҆ ѡ҆ бра́нехъ на а҆нтїо́ха є҆пїфа́на и҆ сы́на є҆гѡ̀ є҆ѵпа́тора: |
|
22
|
22
|
| і про явлення, які були з неба тим, що подвизалися за юдеїв настільки ревно, що, будучи дуже нечисленними, очищали всю країну і переслідували численні натовпи ворогів, | и҆ ѡ҆ ꙗ҆вле́нщхъ съ небесѐ бы́вшихъ благомꙋ́жествовавшымъ і҆ꙋде́йства ра́ди любоче́стнѡ, ꙗ҆́кѡ всю̀ странꙋ̀ ма́ли сꙋ́ще ѡ҆пꙋстоша́хꙋ, и҆ ва́рварѡвъ мно́жество прогонѧ́хꙋ, |
|
23
|
23
|
| і відтворили славний у всій вселенній храм, і звільнили місто, і відновили закони, що хилилися до руйнування, коли Господь з великою милістю змилосердився над ними; | и҆ пресла́внꙋю во все́й вселе́ннѣй це́рковь возсозда́ша, и҆ гра́дъ и҆зба́виша, и҆ хотѧ́щыѧ разори́тисѧ зако́ны и҆справлѧ́хꙋ, гдⷭ҇ꙋ со всѧ́кою кро́тостїю млⷭ҇тивꙋ быва́ющꙋ и҆̀мъ: |
|
24
|
24
|
| про все це, викладене Іасоном Киринейським у п’яти книгах, ми спробуємо коротко написати в одній книзі. | ꙗ҆̀же ѿ і҆асѡ́на кѷрїне́а и҆звѣщє́на пѧтїю̀ кни́гами, покꙋ́симсѧ є҆ди́нымъ сочине́нїемъ сократи́ти. |
|
25
|
25
|
| Бо, маючи на увазі безліч чисел і труднощі, які мають місце через велике багатство змісту, для тих, хто бажає зайнятися історичними оповідями, | Созерца́юще бо мно́гое число̀ (веще́й) и҆ сꙋ́щее неꙋдо́бство хотѧ́щымъ пристꙋпи́ти къ по́вѣсти і҆сто́рщ мно́жества ра́ди вещества̀, |
|
26
|
26
|
| ми потурбувалися дати душевне повчання тим, які бажають читати, полегшення тим, які намагаються утримати в пам’яті, і всім, кому доведеться читати, користь; | попеко́хомсѧ, дабы̀ хотѧ́щщ чита́ти и҆ме́ли дꙋшѝ оу҆тѣше́нїе, любомꙋ́дрствꙋющщ же оу҆до́бѣе прщма́ли на па́мѧть, вси́ же чтꙋ́щщ по́льзꙋ. |
|
27
|
27
|
| хоч для нас, які прийняли на себе труд скорочення, це нелегка справа, яка вимагає напруги і пильности, | И҆ на́мъ оу҆́бѡ прїѧ́вшымъ трꙋ́дъ сокраще́нїѧ неꙋдо́бно, по́та же и҆ бдѣ́нїѧ дѣ́ло (твори́мъ): |
|
28
|
28
|
| як нелегко буває тому, хто готує бенкет і бажає користи іншим. Але, маючи на увазі подяку багатьох, ми охоче приймаємо на себе цей труд, | ꙗ҆́коже оу҆готовлѧ́ющемꙋ пи́ръ и҆ и҆́щꙋщемꙋ и҆́ныхъ по́льзы не легко̀ оу҆́бѡ, ѻ҆ба́че за благодаре́нїе мно́гихъ сла́дцѣ трꙋ́дъ потерпи́мъ. |
|
29
|
29
|
| даючи точний виклад подробиць історику і намагаючись іти за прикладами скороченого викладу. | И҆спы́тность оу҆́бѡ ѡ҆ кі́ихждо списа́телю попꙋсти́вше, послѣ́довати примѣ́рꙋ сокраще́нїѧ потщи́мсѧ. |
|
30
|
30
|
| Бо як будівнику нового дому належить піклуватися про всю будівлю, а тому, хто повинен зайнятися різьбленням і живописом, слід вишукувати тільки потрібне для прикраси, так ми думаємо і про себе. | Ꙗ҆́коже бо но́выѧ хра́мины а҆рхїте́ктонꙋ ѡ҆ все́мъ зда́нщ пещи́сѧ подоба́етъ, и҆ живописа́ти начина́ющемꙋ прили́чныхъ ко оу҆краше́нию и҆ска́ти, та́кѡ мню̀ и҆ ѡ҆ на́съ. |
|
31
|
31
|
| Заглиблюватися і говорити про все і досліджувати кожну подробицю — властиво початковому описувачеві історії. | Є҆́же оу҆́бѡ глꙋбоча́е и҆спы́товати и҆ ѡ҆ всѣ́хъ твори́ти сло́во и҆ любопы́тствовати ѡ҆ ко́емждо подро́бнꙋ, по́вѣсти сочини́телю досто́итъ. |
|
32
|
32
|
| Тому ж, хто робить скорочення, має бути надано переслідувати тільки стислість мови й уникати докладних досліджень. | Сокраще́нїю же рѣче́нїй послѣ́довати и҆ то́нкагѡ испыта́нїѧ веще́й бѣ́гатн, сокраще́нїе творѧ́щемꙋ попꙋща́ти до́лжно. |
|
33
|
33
|
| Отже, у зв’язку зі сказаним, почнемо тепер оповідання: бо нерозумно збільшувати передмову до історії, а саму історію скорочувати. | Ѿсю́дꙋ оу҆́бѡ начни́мъ по́вѣсть предрѣчє́ннымъ толи́ко присовокꙋпи́вше: неразꙋ́мно бо предисло́вїе і҆сто́рщ оу҆множа́ти, са́мꙋю і҆сто́рїю сокраща́ти. |
|
Глава 3
|
Глава́ г҃
|
|
1
|
1
|
| Коли у святому місті жили ще у повному мирі, і ретельно дотримувалися законів, за благочестям і відразою до зла первосвященика Онії, | Є҆гда̀ оу҆̀бо ст҃ы́й гра́дъ ѡ҆бита́емь бѣ̀ во всѧ́цѣмъ ми́рѣ, и҆ зако́ны є҆щѐ и҆зрѧ́днѡ хранѧ́хꙋсѧ, ѻ҆ні́и а҆рхїере́а благоче́стїѧ ра́ди и҆ ненавидѣ́нїѧ лꙋка́вства, |
|
2
|
2
|
| бувало, і самі царі шанували це місце, і прославляли святилище багатими дарами, | слꙋча́шесѧ и҆ сами̑мъ царє́мъ почита́ти мѣ́сто и҆ це́рковь вели́кими да̑ры прославлѧ́ти, |
|
3
|
3
|
| так що і Селевк, цар Азії, давав зі своїх прибутків на всі витрати, потрібні для жертовного служіння. | ꙗ҆́кѡ и҆ селе́ѵкъ а҆сі́йскїй ца́рь подаѧ́ше ѿ свои́хъ дохо́дѡвъ всѧ̑, ꙗ҆̀же ко слꙋже́нїємъ же́ртвъ надлежа́щаѧ и҆ждивє́нїѧ. |
|
4
|
4
|
| Але якийсь Симон з коліна Веніамінового, поставлений піклувальником храму, ввійшов у суперечку з первосвящеником про порушення законів у місті. | Сі́мѡнъ же нѣ́кїй ѿ колѣ́на венїамі́нѧ настоѧ́тель це́ркви поста́вленный, прѧ́шесѧ со а҆рхїере́емъ ѡ҆ нача́лствѣ є҆́же во гра́дѣ. |
|
5
|
5
|
| І оскільки він не міг перемогти Онію, то пішов до Аполлонія, сина Фрасея, який у той час був воєначальником Келе-Сирії і Фінікії, | Но є҆гда̀ премощѝ ѻ҆ні́и не можа́ше, прїи́де ко а҆поллѡ́нїю ѳрасе́евꙋ, и҆́же во ѻ҆́но вре́мѧ бѧ́ше воево́да кїлисѷрі́и и҆ фїнїкі́и, |
|
6
|
6
|
| й оголосив йому, що єрусалимська скарбниця наповнена незліченними багатствами, так само як незліченна кількість грошей зібрана, і немає у них потреби для приношення жертв, але все це може бути обернене під владу царя. | и҆ возвѣстѝ є҆мꙋ̀, ꙗ҆́кѡ бога́тствы неизче́тными напо́лнено є҆́сть во і҆ерⷭ҇ли́мѣ сокро́вищное храни́лище, ꙗ҆́кѡ мно́жествꙋ сокро́вищъ безчи́сленꙋ бы́ти, и҆ ꙗ҆́кѡ не надлежа́тъ сїѧ̑ къ винѣ̀ же́ртвъ, бы́ти же мо́щно, да под̾ вла́сть царе́вꙋ подпадꙋ́тъ всѧ̑ сїѧ̑. |
|
7
|
7
|
| Аполлоній же, побачившись з царем, повідомив йому про зазначені багатства, а він, призначивши Іліодора, поставленого над державними справами, послав його і дав наказ вивезти згадані скарби. | Є҆гда́ же прїи́де ко царю̀ а҆поллѡ́нїй, ѡ҆ возвѣще́иныхъ є҆мꙋ̀ бога́тствахъ и́з̾ѧвѝ: ѻ҆́нъ же и҆збра́въ и҆лїодѡ́ра, и҆́же бѣ̀ над̾ дѣла́ми є҆гѡ̀, посла̀ заповѣ́давъ, да предрѣчє́ннаѧ бога̑тства принесе́тъ. |
|
8
|
8
|
| Іліодор негайно вирушив у дорогу, під приводом огляду міст Келе-Сирії і Фінікії, а насправді для того, щоб виконати волю царя. | Ско́рѡ же и҆лїодѡ́ръ творѧ́ше ше́ствїе, под̾ ви́домъ оу҆́бѡ а҆́кибы гра́ды кїлисѷрі̑йскїѧ и҆ фїнїкі̑йскїѧ проходѧ̀, са́мою же ве́щїю царе́во повелѣ́нїе испо́лнити хотѧ́щь. |
|
9
|
9
|
| Прибувши ж у Єрусалим і будучи дружньо прийнятим первосвящеником міста, він сповістив йому про отриману вказівку й оголосив, задля чого прийшов, притім запитував: чи дійсно все це так? | Прише́дъ же во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ любомꙋ́дреннѡ ѿ а҆рхїере́а гра́дскагѡ прїѧ́тъ, повѣ́да ѡ҆ бы́вшемъ и҆з̾ѧвле́нщ, и҆ чесѡ̀ ра́ди прїи́де, сказа̀: вопроша́ше же, а҆́ще и҆́стиннѡ сїѧ̑ та́кѡ сꙋ́ть. |
|
10
|
10
|
| Хоча первосвященик показав, що це є довірене на збереження майно вдів і сиріт, | Тогда̀ а҆рхїере́й показа̀ положє́на бы́ти сїѧ̑ вдѡ́въ и҆ сиро́тъ, |
|
11
|
11
|
| і частково Гиркана, сина Товії, мужа дуже знаменитого, а не так, як обмовляв нечестивий Симон, і що всього чотириста талантів срібла і двісті золота; | нѣ̑каѧ же бы́ти и҆ ѵ҆риа́на сы́на тѡві́ина мꙋ́жа ѕѣлѡ̀ че́стна, а҆ не ꙗ҆́коже бѣ̀ ѡ҆болга́ѧй нечести́вый сі́мѡнъ, всегѡ́ же сребра̀ тала̑нтъ четы́реста, а҆ зла́та двѣ́стѣ: |
|
12
|
12
|
| кривдити ж тих, які поклалися на святість місця, на повагу і недоторканність храму, шанованого в усій вселенній, ніяк не слід. | ѡ҆би́дѣти же ввѣ́рившихъ мѣ́ста ст҃ы́ни, и҆ че́стности и҆ безѡпа́сствꙋ честны́ѧ по всемꙋ̀ мі́рꙋ це́ркве, весьма̀ не возмо́жно є҆́сть. |
|
13
|
13
|
| Але Іліодор, маючи царський наказ, рішуче говорив, що це має бути взяте у царську скарбницю. | И҆лїодѡ́ръ же, ца́рскихъ ра́ди повелѣ́нїй, и҆̀хже и҆мѧ́ше, глаго́лаше, ꙗ҆́кѡ всѧ́чески подоба́етъ взѧ́ти сїѧ̑ въ ца́рскоесокро́вище. |
|
14
|
14
|
| Призначивши день, він увійшов, щоб зробити огляд цього, і відбулося чимале хвилювання в усьому місті. | Ѡ҆предѣли́въ же де́нь, вхожда́ше, присмотре́нїе ѡ҆ си́хъ хотѧ̀ сотвори́ти: бѣ́ же не ма́ло по всемꙋ̀ гра́дꙋ смѧте́нїе. |
|
15
|
15
|
| Священики у священних облаченнях, упавши перед жертовником, взивали до неба, щоб Той, Який дав закон про майно, яке довіряється святилищу, у цілості зберіг його тим, що довірили. | Свѧще́нницы же пред̾ ѻ҆лтаре́мъ въ свѧще́нническихъ ри́захъ пове́ргше себѐ, призыва́хꙋ съ небесѐ да́вшаго зако́нъ ѡ҆ положе́нныхъ, дабы̀ положи́вшымъ сїѧ̑ цѣ́лѡ сохрани́лъ. |
|
16
|
16
|
| Хто дивився на лице первосвященика, відчував душевне потрясіння; бо погляд його і колір обличчя, який змінився, виявляв його душевне знічення. | Бѣ́ же зрѧ́щемꙋ лицѐ а҆рхїере́ево оу҆звлѧ́тисѧ мы́слїю: зра́къ бо и҆ ви́дъ и҆змѣне́нъ ꙗ҆влѧ́ше дꙋше́внꙋю тꙋгꙋ̀. |
|
17
|
17
|
| Його охопив жах і тремтіння тіла, з чого явна була для тих, хто дивився, скорбота його серця. | Ѡ҆блїѧ́ бо мꙋ́жа боѧ́знь нѣ́каѧ и҆ стра́хъ тѣле́сный, и҆́миже ꙗ҆вле́нна бы́сть зрѧ́щымъ се́рдца настоѧ́щаѧ болѣ́знь. |
|
18
|
18
|
| Деякі родинами вибігали з домів на всенародне моління, бо випадало священному місцю зазнати наруги; | И҆ні́и же кꙋ́пнѡ и҆з̾ домѡ́въ и҆стека́хꙋ на всенаро́днꙋю моли́твꙋ, занѐ хотѧ́ше прщтѝ мѣ́сто въ порꙋга́нїе. |
|
19
|
19
|
| жінки, оперезавши груди веретищами, натовпами ходили по вулицях; усамітнені діви деякі бігли до воріт, інші — на стіни, а деякі дивилися з вікон, | Жєны́ же препоѧ́савшѧсѧ по пе́рсемъ власѧни́цами на пꙋте́хъ оу҆множа́хꙋсѧ: заключє́ныѧ же дѣви̑цы є҆ди̑ны оу҆́бѡ прибѣга́хꙋ ко вратѡ́мъ, и҆ны̑ѧ же на стѣ́ны, нѣ̑кїѧ же ѻ҆ко́нцами приница́хꙋ. |
|
20
|
20
|
| усі ж, простягаючи до неба руки, молилися. | Вси́ же воздѣва́юще рꙋ́це на не́бо молѧ́хꙋсѧ. |
|
21
|
21
|
| Зворушливо було, як народ натовпами кидався ниць, а сильно знічений первосвященик стояв у очікуванні. | Оу҆мили́телно же бѣ̀ мно́жества смѣше́ное паде́нїе и҆ ѕѣлѡ̀ бѣ́дствꙋющагѡ а҆рхїере́а ча́ѧнїе. |
|
22
|
22
|
| Вони благали Вседержителя Бога зберегти довірене у цілості тим, що довірили. | И҆ сі́и оу҆̀бо призыва́хꙋ вседержи́телѧ бг҃а, да ввѣ́рєннаѧ ввѣ́рившымъ цѣ̑ла сохрани́тъ со всѧ́кимъ без̾ѡпа́сствомъ. |
|
23
|
23
|
| А Іліодор виконував те, що було припущенням. | И҆лїодѡ́ръ же є҆́же оу҆мы́сли, соверша́ше: та́може є҆мꙋ̀ со копїенѡ́сцы въ газофѷла́кїю оу҆жѐ прише́дшꙋ, |
|
24
|
24
|
| Коли ж він із озброєними людьми увійшов уже в скарбницю, Господь батьків і Владика усякої влади явив велике знамення: всі, хто насмілився увійти з ним, будучи ураженими страхом сили Божої, прийшли у знемогу і жах, | (вседержи́тель) ѻ҆тцє́въ гдⷭ҇ь и҆ всѧ́кїѧ вла́сти ѡ҆блада́тель ꙗ҆вле́нїе ве́лїе сотворѝ, ꙗ҆́кѡ всѣ̑мъ дерзнꙋ́вшымъ совни́ти оу҆жаснꙋ́вшымсѧ бж҃їѧ силы, во ѡ҆слабле́нїе и҆ во оу҆́жасъ премѣни́тисѧ. |
|
25
|
25
|
| бо явився їм кінь зі страшним вершником, покритий прекрасним покровом: швидко несучись, він уразив Іліодора передніми копитами, а той, хто сидів на ньому, здавалося, мав золоте всеозброєння. | Ꙗ҆ви́сѧ бо и҆̀мъ нѣ́кїй ко́нь стра́шна и҆мѣ́ѧ вса́дника и҆ предо́брымъ покро́вомъ оу҆кра́шенъ, напа́дъ же со оу҆стремле́нїемъ вонзѐ во и҆лїодѡ́ра прє́днѧѧ кѡпы́та: сѣдѧ́й же на не́мъ ꙗ҆влѧ́шесѧ зла́то ѻ҆рꙋ́жїе и҆мѣ́ѧ. |
|
26
|
26
|
| Явилися йому і ще інші два юнаки, квітучі силою, прекрасні на вигляд, благоліпно одягнені, які, ставши з того й іншого боку, безупинно бичували його, заподіюючи йому багато ран. | и҆ні́и же два̀ ꙗ҆ви́стасѧ є҆мꙋ̀ ю҆́нѡши си́лою благолѣ́пни, предо́бри сла́вою, оу҆кра́шени же ѡ҆дѣѧ́нїемъ: и҆̀же и҆ ѡ҆бстꙋ̑пльща є҆го̀ ѿ ѻ҆бои́хъ стра́нъ, бїѧ́ста є҆го̀ непреста́ннѡ, мнѡ́ги налага̑юща є҆мꙋ̀ ра̑ны. |
|
27
|
27
|
| Коли він раптово упав на землю й обійнятий був великою темрявою, тоді підняли його і поклали на ноші. | Внеза́пꙋ же (и҆лїодѡ́ра) па́дша на зе́млю и҆ мно́гою тмо́ю ѡ҆б̾ѧ́та восхи́тивше и҆ на носи́ло положи́вше, |
|
28
|
28
|
| Того, хто з великим почтом і охоронцями тільки-но увійшов у зазначену скарбницю, винесли як безпомічного, ясно пізнавши всемогутність Божу. | того̀, и҆́же неда́внѡ со мно́гимъ риста́нїемъ и҆ со всѧ́кимъ дорѷноше́нїемъ въ предрѣче́ннꙋю вни́де газофѷла́кїю, и҆зноша́хꙋ безпомо́щна себѣ̀ сꙋ́ща, ꙗ҆́внѡ бж҃їю си́лꙋ позна́вше. |
|
29
|
29
|
| Божественною силою він був повалений безмовним і позбавленим усякої надії і порятунку. | И҆ то́й оу҆́бѡ бжⷭ҇твеннымъ дѣ́йствомъ безгла́сенъ и҆ всѧ́кагѡ оу҆пова́нїѧ и҆ спасе́нїѧ лише́нъ пове́рженъ бѧ́ше. |
|
30
|
30
|
| Вони ж благословляли Господа, Який прославив Свою оселю; і храм, який незадовго перед тим був наповнений страхом і смутком, явленням Господа Вседержителя наповнився радістю і веселощами. | Сі́и же гдⷭ҇а благословлѧ́хꙋ просла́вльшаго своѐ мѣ́сто: и҆ ма́лымъ пре́жде стра́ха и҆ смѧте́нїѧ по́лнаѧ це́рковь, вседержи́телю ꙗ҆́вльшꙋсѧ гдⷭ҇ꙋ, ра́дости и҆ весе́лїѧ и҆спо́лнисѧ. |
|
31
|
31
|
| Невдовзі деякі з близьких Іліодора, прийшовши, благали Онію прикликати Всевишнього і дарувати життя тому, хто лежав уже конаючи. | Ско́рѡ же нѣ́цыи ѿ дрꙋгѡ́въ и҆лїодѡ́ровыхъ молѧ́хꙋ ѻ҆ні́ю призва́ти вы́шнѧго, да живо́тъ да́рꙋетъ є҆мꙋ̀ весьма̀ въ послѣ́днемъ и҆здыха́нщ лежа́щемꙋ. |
|
32
|
32
|
| Первосвященик, побоюючись, щоб цар не подумав, що юдеями зроблено яке-небудь зловмишлення проти Іліодора, приніс жертву за його порятунок. | Помы́сливъ же а҆рхїере́й, да не когда̀ ца́рь мнѣ́нїе воз̾имѣ́етъ, ꙗ҆́кѡ ѕлодѣ́йство нѣ́кое на и҆лїодѡ́ра і҆ꙋде́є сотвори́ша, принесѐ же́ртвꙋ ѡ҆ спасе́нщ мꙋ́жа. |
|
33
|
33
|
| Коли ж первосвященик приносив умилостивительну жертву, ті самі юнаки знову явилися Іліодору, прикрашені тим самим одягом, і, ставши, сказали йому: віддай велику подяку первосвященику Онії, бо заради нього Господь дарував тобі життя; | Є҆гда́ же а҆рхїере́й молѧ́шесѧ, ті́ижде ю҆́нѡши па́ки ꙗ҆ви́стасѧ и҆лїодѡ́рꙋ тѣ́мижде ѡ҆дѣѧ́ньми ѡ҆блечє́на и҆ ста̑вша рѣ́ста: мнѡ́гаѧ ѻ҆ні́и а҆рхїере́ю благодарє́нїѧ возда́ждь, є҆гѡ́ бо ра́ди гдⷭ҇ь тебѣ̀ живо́тъ дарова̀: |
|
34
|
34
|
| ти ж, покараний від Нього, сповіщай усім велику силу Бога. І, сказавши це, вони стали невидимі. | ты́ же ѿ негѡ̀ бїе́нъ возвѣстѝ всѣ̑мъ вели́чїе бж҃їе и҆ держа́вꙋ. И҆ сїѧ̑ рє́кша неви́дими бы́ста. |
|
35
|
35
|
| Іліодор же, принісши жертву Господу і давши багато обітниць Тому, Хто зберіг йому життя, і подякувавши Онії, повернувся з воїнами до царя, | и҆лїодѡ́ръ же же́ртвꙋ прине́съ гдⷭ҇еви, и҆ ѡ҆бѣ́ты превели̑кїѧ ѡ҆бѣща́въ живо́тъ дарова́вшемꙋ, и҆ ѻ҆ні́и возблагодари́въ, возврати́сѧ ко царю̀ съ вѡ́ины, |
|
36
|
36
|
| і перед усіма свідчив про діла великого Бога, які він бачив своїми очима. | свидѣ́телствоваше же всѣ̑мъ, ꙗ҆̀же ви́дѣ ѻ҆чи́ма дѣла̀ превели́кагѡ бг҃а. |
|
37
|
37
|
| Коли ж цар запитав Іліодора, хто був би здатний, щоб ще раз послати в Єрусалим, він відповів: | Є҆гда́ же ца́рь вопроша́ше и҆лїодѡ́ра, кто̀ бы́лъ бы ключи́мь є҆щѐ є҆ди́ною во і҆ерⷭ҇ли́лїъ по́сланъ бы́ти, ѿвѣща̀: |
|
38
|
38
|
| якщо ти маєш якого-небудь ворога і супротивника твого правління, то пошли його туди, і зустрінеш його покараним, якщо тільки залишиться він у живих, бо на місці цьому істинно перебуває сила Божа: | а҆́ще ко́его и҆́маши врага̀, и҆лѝ ца́рствꙋ твоемꙋ̀ навѣ́тника, послѝ є҆го̀ ѻ҆на́мѡ, и҆ ꙗ҆́звена є҆го̀ прїи́меши, а҆́ще и҆ спасе́тсѧ: занѐ въ мѣ́стѣ то́мъ и҆́стиннѡ є҆́сть бж҃їѧ нѣ́каѧ си́ла: |
|
39
|
39
|
| Він Сам, Який перебуває на небі, є стражем і заступником того місця, і тих, що приходять зі злим наміром, уражає й умертвляє. | то́й бо ѡ҆бита́нїе на нбⷭ҇сѝ и҆мѣ́ѧй надзира́тель є҆́сть и҆ помо́щникъ мѣ́стꙋ томꙋ̀, и҆ грѧдꙋ́щихъ на ѡ҆ѕлобле́нїе поража́етъ и҆ погꙋблѧ́етъ. |
|
40
|
40
|
| Ось що сталося з Іліодором, і так урятована скарбниця храму. | И҆ сїѧ̑ оу҆́бѡ ꙗ҆̀же ѡ҆ и҆лїодѡ́рѣ и҆ ѡ҆ хране́нїи газофѷла́кїи си́це и҆мѣ́ютсѧ. |
|
Глава 4
|
Глава́ д҃
|
|
1
|
1
|
| А вищезгадуваний Симон, зробившись зрадником скарбів і батьківщини, зводив наклепи на Онію, ніби він сам заохочував Іліодора і був винуватцем зла. | Предрѣче́нный же сі́мѡнъ, и҆́же ѡ҆ сре́бреницѣхъ и҆ ѻ҆те́чествѣ доноси́тель сотвори́сѧ, ѕлосло́вѧше ѻ҆иі́ю, а҆́кибы то́й и҆лїодѡ́ра и҆ поѡщрѧ́лъ къ си̑мъ и ѕло́бъ содѣ́телб бы́лъ. |
|
2
|
2
|
| Благодійника міста, піклувальника за єдиноплемінників і ревнителя законів, він насмілився називати супротивником правителя. | И҆ благодѣ́телѧ гра́дꙋ и҆ защи́тника свои́хъ люді́й и҆ ревни́телѧ зако́нѡвъ (бж҃їихъ) дерза́ше нарица́ти навѣ́тникомъ веще́й. |
|
3
|
3
|
| Коли ж ворожнеча дійшла до того, що через одного з довірених людей Симона стали звершуватися вбивства: | Враждѣ́ же въ толи́ко происходѧ́щей, ꙗ҆́кѡ чрез̾ нѣ́коего ѿ дрꙋгѡ́въ сі́мѡновыхъ и҆ оу҆бі̑йства соверша́хꙋсѧ, |
|
4
|
4
|
| тоді Онія, бачачи, що боротьба небезпечна, що Аполлоній, як воєначальник Келе-Сирії і Фінікії, шаленіє, збільшуючи злобу Симона, | созерца́ѧ ѻ҆ні́а лю́тость прѣ́нїѧ, и҆ а҆поллѡ́нїа неи́стовствовати, ꙗ҆́кѡ кїлисѷрі́и и҆ фїнїкі́и воево́дꙋ, оу҆множа́юща ѕло́бꙋ сі́мѡновꙋ, ко царю̀ ѿи́де, |
|
5
|
5
|
| вирушив до царя, не як обвинувач співгромадян, але маючи на увазі користь кожного й усього народу, | не быва́ѧй гра́жданъ клеветни́къ, но по́льзꙋ во ѻ҆́бществѣ и҆ на є҆ди́нѣ всемꙋ̀ мно́жествꙋ промышлѧ́ѧ: |
|
6
|
6
|
| бо він бачив, що без царського захисту неможливо мирно влаштувати справи, і Симон не залишить свого безумства. | ви́дѧше бо, ꙗ҆́кѡ без̾ царе́ва про́мысла не мо́щно полꙋчи́ти ми́ра ктомꙋ̀ веще́мъ, и҆ ꙗ҆́кѡ сі́мѡнъ не ѿста́витъ бꙋ́йства. |
|
7
|
7
|
| Але коли помер Селевк, і одержав царство Антиох, прозваний Єпифаном, тоді домагався священноначалля Іасон, брат Онії, | Ѡ҆ста́вльшꙋ же житїѐ селе́ѵкꙋ и҆ прїе́мшꙋ ца́рство а҆нтїо́хꙋ, и҆́же нарица́шесѧ є҆пїфа́нъ, жела́ше і҆асѡ́нъ бра́тъ ѻ҆ні́инъ а҆рхїере́йства, |
|
8
|
8
|
| пообіцявши царю при побаченні триста шістдесят талантів срібла і з деяких прибутків вісімдесят талантів. | вни́де ко царю̀, ѡ҆бѣщава́ѧ є҆мꙋ̀ сребра̀ тала̑нтъ три́ста шестьдесѧ́тъ и҆ ѿ прихо́дѡвъ нѣ́кїихъ и҆ны́хъ тала̑нтъ ѻ҆́смьдесѧтъ. |
|
9
|
9
|
| Понад те обіцяв і ще підписати сто п’ятдесят талантів, якщо надано йому буде владою його влаштувати училище для тілесних вправ юнаків і писати єрусалимлян антиохійцями. | Къ си̑мъ же ѡ҆бѣщава́ше и҆ и҆ны́хъ написа́ти сто̀ пѧтьдесѧ́тъ, а҆́ще пода́стсѧ вла́стїю є҆гѡ̀ оу҆чи́лище ю҆́ныхъ є҆мꙋ̀ поста́вити и сꙋ́щихъ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ а҆нтїохі́анами писа́ти. |
|
10
|
10
|
| Коли цар дав згоду, і він одержав владу, негайно почав схиляти одноплемінників своїх до еллінських звичаїв. | Соизво́лившꙋ же царю̀, и҆ нача́лство ѡ҆держа́въ, а҆́бїе на ꙗ҆зы́ческїй ѡ҆бы́чай є҆диноплемє́нныѧ своѧ̑ преводи́ти нача̀. |
|
11
|
11
|
| Він відкинув людинолюбно надані юдеям царські пільги за клопотанням Іоана, батька Евполемового, який посилав посольство до римлян про дружбу і союз; порушуючи законні установи, він вводив супротивні закону звичаї. | И҆ оу҆ста́влєннаѧ і҆ꙋде́ѡмъ человѣколю̑бїѧ ца̑рскаѧ чрез̾ і҆ѡанна ѻ҆тца̀ є҆ѵполе́ма, и҆́же бѧ́ше посло́мъ ѡ҆ дрꙋ́жбѣ и҆ споборе́нїи къ ри́млѧнѡмъ, ѿри́нꙋ: и҆ закѡ́нныѧ оу҆́бѡ гражда̑нскїѧ разорѧ́ѧ оу҆ста́вы, беззакѡ́нныѧ ѡ҆бы̑чаи нововвожда́ше. |
|
12
|
12
|
| Навмисно під самою фортецею побудував він училище для тілесних вправ юнаків і, залучивши кращих з юнаків, підводив їх під соромітну покришку. | Тща́телнѣ бо под̾ са́мымъ краегра́дїемъ оу҆чи́лище поста́ви, и҆ и҆зрѧ́днѣйшихъ ю҆́ношъ покори́въ, под̾ пета́съ ввожда́ше. |
|
13
|
13
|
| Так з’явилася схильність до еллінізму і зближення з іноплемінництвом унаслідок непомірного нечестя Іасона, цього безбожника, а не первосвященика, | И҆ си́це бѣ̀ оу҆се́рдїе нѣ́кое ко є҆́ллинствꙋ и҆ оу҆спѣ́хъ ꙗ҆зы́ческагѡ жи́телства, ра́ди безмѣ́рнагѡ, нечести́вагѡ, а҆ не а҆рхїере́а і҆асѡ́на, беззако́нїѧ. |
|
14
|
14
|
| так що священики перестали бути ревними до служіння жертовнику і, нехтуючи храм і будучи недбалими до жертв, поспішали брати участь у противних закону іграх палестри за закликом кинутого диска. | Ꙗ҆́кѡ не ктомꙋ̀ ѡ҆ слꙋ́жбахъ ѻ҆лта́рныхъ оу҆се́рдни бѧ́хꙋ жерцы̀, но хра́мъ оу҆́бѡ презира́юще и҆ ѡ҆ же́ртвахъ нерадѧ́ще, тща́хꙋсѧ прича̑стницы бы́ти пале́стрѣ беззако́ннагѡ преда́нїѧ, по произзыва́нїи и҆гра́лищнагѡ крꙋ́га. |
|
15
|
15
|
| Ні у що ставили вони вітчизняну пошану; тільки еллінські почесті визнавали найкращими. | И҆ ѻ҆те́чєскїѧ оу҆́бѡ чє́сти ни во что́же вмѣнѧ́хꙋ, є҆́ллинскїѧ же сла̑вы предѡ́бры бы́ти мнѧ́хꙋ: |
|
16
|
16
|
| За це спіткало їх тяжке відвідування, і ті самі, з якими вони змагалися у способі життя і хотіли в усьому уподібнитися, стали їхніми ворогами і мучителями; | и҆́хже ра́ди ѡ҆б̾ѧ́тъ ѧ҆̀ лю́тое ѡ҆бстоѧ́нїе, и҆ ѡ҆ и҆́хже ревнова́хꙋ наставле́нїихъ, и҆ весьма̀ и҆̀мъ хотѧ̀хꙋ оу҆подо́битисѧ си́хъ врагѡ́въ и҆ мꙋчи́телей и҆мѣ́ѧхꙋ. |
|
17
|
17
|
| бо нечестиво чинити проти Божественних законів неможливо безкарно, як показує час, що настає після того. | Нечествовати бо въ бжⷭ҇твенныхъ зао́нѣхъ неꙋдо́бь: но сїѧ̑ послѣ́дꙋющее вре́мѧ и҆звѣсти́тъ. |
|
18
|
18
|
| Коли святкувалися у Тирі п’ятирічні ігри, і цар був присутній там, | Бы́вшꙋ же пѧтолѣ́тномꙋ три́знищꙋ въ тѵ́рѣ и҆ царю̀ сꙋ́щꙋ та́мѡ, |
|
19
|
19
|
| тоді нечестивий Іасон послав туди глядачами антиохійців з Єрусалима, щоб доставити триста драхм срібла на жертву Геркулесу; але самі ті, що принесли, просили не вживати їх на жертву, вважаючи це непристойним, а призначити на інші витрати: | посла̀ і҆асѡ́нъ стꙋ́дныхъ смотри́телей и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма а҆нтїохі́аны сꙋ́щыѧ, несꙋ́щыѧ сребра̀ дїдра́хмъ три́ста въ же́ртвꙋ и҆раклі́евꙋ, ѡ҆ и҆́хже и҆ молѧ́хꙋ прине́сшїи, да не оу҆потреблѧ́ютъ въ же́ртвꙋ, ꙗ҆́кѡ не досто́итъ, но во и҆ны̑ѧ росхо́ды и҆̀хъ ѿложи́ти. |
|
20
|
20
|
| отже, ним послані ці гроші у жертву Геркулесу від імені того, хто посилав, а тими, що принесли, вони обернені на влаштування гребних суден. | Посла̀ оу҆̀бо сїѧ̑ ра́ди посла́вшагѡ въ же́ртвꙋ и҆раклі́евꙋ, ра́ди же прине́сшихъ на строе́нїе кораблеце́й тривесе́лныхъ. |
|
21
|
21
|
| Коли потім Аполлоній, син Менесфея, був посланий у Єгипет з нагоди сходження на престіл царя Птоломея Филометора, Антиох запідозрив його у ворожості до себе і почав намагатися убезпечити себе проти нього; тому, вирушивши в Іоппію, він прийшов до Єрусалима. | По́сланꙋ же бы́вшꙋ во є҆гѵ́петъ а҆поллѡ́нїю сы́нꙋ менесте́овꙋ ко птоломе́ю фїломе́терꙋ царю̀, торжества̀ ра́ди воспрїѧ́тїѧ престо́ла, возмнѣ́въ а҆нтїо́хъ чꙋ́жда є҆го̀ бы́ти свои́хъ веще́й, ѡ҆ свое́мъ без̾ѡпа́сствѣ печа́шесѧ: тогѡ̀ ра́ди во і҆ѻппі́ю прише́дъ, дости́же во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
22
|
22
|
| Чудово прийнятий Іасоном і містом, він увійшов при світильниках і вигуках, і звідти вирушив з військом у Фінікію. | Великолѣ́пнѡ же ѿ і҆асѡ́на и҆ гра́да прїѧ́тъ, со свѣщьмѝ свѣ́тлыми и҆ хвала́ми вни́де: та́же си́це въ фїнїкі́ю съ во́инствомъпо́йде. |
|
23
|
23
|
| Після трьох років Іасон послав Менелая, брата вищезгаданого Симона, щоб він доставив цареві гроші і зробив представлення деяких потрібних справ. | По трелѣ́тнѣмъ же вре́мени посла̀ і҆асѡ́нъ менела́а бра́та предрѣче́ннагѡ сі́мѡна несꙋ́ща царю̀ сре́бреники и҆ ѡ҆ ве́щехъ нꙋ́жныхъ представле́нїе соверши́ти и҆мꙋ́щаго. |
|
24
|
24
|
| Він же, представившись цареві і підлестивши його владі, захопив собі священноначалля, надбавивши триста талантів срібла проти Іасона. | Ѻ҆́нъ же предста́въ царю̀ и҆ возвели́чивъ є҆го̀ въ лицѐ вла́сти ра́ди, на себѐ восто́рже а҆рхїере́йство, положи́въ свы́ше і҆асѡ́на тала̑нтъ сребра̀ три́ста. |
|
25
|
25
|
| Одержавши від царя накази, він повернувся, не принісши з собою нічого гідного первосвященства, а тільки гнів жорстокого тирана і лють дикого звіра. | Прїе́мь же ѿ царѧ̀ повелѣ̑нїѧ прїи́де, ничто́же оу҆́бѡ носѧ̀ досто́йно а҆рхїере́йства, ꙗ҆́рость же же́стокагѡ мꙋчи́телѧ и ѕвѣ́рѧ лю́тагѡ гнѣ́въ и҆мѣ́ѧ. |
|
26
|
26
|
| Так Іасон, який обманув свого брата, сам був обманутий іншим і, як вигнанець, відійшов у країну Аммонитську. | И҆ і҆асѡ́нъ оу҆́бѡ, и҆́же своего̀ бра́та ко́знїю оу҆ловѝ, са́мъ ко́знїю оу҆ловле́нъ ѿ и҆на́гѡ, бѣгле́цъ во а҆мані́тскꙋю странꙋ̀ и҆згна́нъ бы́сть. |
|
27
|
27
|
| Менелай же одержав владу, але ніскільки не турбувався про обіцяні цареві гроші, хоч Сострат, начальник міської фортеці, і робив вимоги, | Менела́й же нача́лство оу҆́бѡ ѡ҆держа̀, ѡ҆ сре́брениѣхъ же царе́ви ѡ҆бѣща́нныхъ ничто́же радѧ́ше: |
|
28
|
28
|
| бо на ньому лежав збір данин; з цієї причини обоє вони були викликані царем. | творѧ́щꙋ же и҆стѧза́нїе сѡстра́тꙋ краегра́дїѧ є҆па́рхꙋ, къ семꙋ́ бо надлежа́ще да́ней дѣ́ло, тоѧ̀ ра́ди вины̀ ѻ҆́ба ко царю̀ при́звани. |
|
29
|
29
|
| Менелай залишив спадкоємцем первосвященства брата свого Лисимаха, а Сострат — Кратита, начальника кіпрян. | И҆ менела́й оу҆́бѡ ѡ҆ста́ви а҆рхїере́йства прее́мника лѷсїма́ха бра́та своего̀, сѡстра́тъ же крати́та, и҆́же бѣ̀ над̾ кѵ̑прѧны. |
|
30
|
30
|
| У той час, як це відбувалося, збунтувалися тарсяни і маллоти за те, що вони віддані були у дар Антиохиді, наложниці царській. | И҆ є҆гда̀ сїѧ̑ дѣ́ѧхꙋсѧ, слꙋчи́сѧ та́рсѧнѡмъ и҆ малѡ́тѡмъ крамолꙋ̀ воздви́гнꙋти, сегѡ̀ ра́ди, ꙗ҆́кѡ а҆нтїохі́дѣ нало́жницѣ царе́вѣ въ да́ръ ѿда́ни бы́ша. |
|
31
|
31
|
| Тому цар поспішно вирушив, щоб дати лад справам, залишивши замість себе Андроника, одного з почесних сановників. | Ско́рѡ оу҆̀бо ца́рь прїи́де оу҆кроти́ти ве́щы, ѡ҆ста́вѧ намѣ́стника а҆ндроні́ка є҆ди́наго ѿ кнѧзе́й свои́хъ. |
|
32
|
32
|
| Тоді Менелай, думаючи скористатися сприятливою нагодою, викрав із храму деякі золоті сосуди і подарував Андронику, а інші продав у Тирі й навколишніх містах. | Возмнѣ́въ же менела́й воспрїѧ́ти себѣ̀ вре́мѧ благополꙋ́чно, златы̑ѧ иѣ̑кїѧ сосꙋ́ды ѿ це́ркве оу҆кра́дъ дарова̀ а҆ндроні́кꙋ и҆ и҆́на продадѐ въ тѵ́ръ и҆ во ѡ҆крє́стныѧ гра́ды. |
|
33
|
33
|
| Достовірно дізнавшись про те, Онія викрив його і відійшов у безпечне місце — Дафну, що лежить біля Антиохії. | Ꙗ҆̀же ꙗ҆́внѡ позна́въ ѻ҆ні́а, ѡ҆блича́ше є҆го̀, ѿше́дъ въ мѣ́сто без̾ѡпа́сное, въ дафнїю бли́з̾ а҆нтїохі́и лежа́щꙋю. |
|
34
|
34
|
| Тому Менелай, заставши наодинці Андроника, просив його убити Онію; і він, прийшовши до Онії і підступно запевнивши його, давши руку з клятвою, хоч і був у підозрі, переконав його вийти зі сховища і негайно убив, не посоромившись правди. | Ѿтꙋ́дꙋ менела́й взе́мъ на є҆ди́нѣ а҆ндроні́ка, молѧ́ше да оу҆бїе́тъ ѻ҆ні́ю. Ѻ҆́нъ же прише́дъ ко ѻ҆ні́и, и҆ оу҆вѣща́въ ле́стїю, и҆ десни́цꙋ съ клѧ́твою да́въ, а҆́ще и҆ въ подозрѣ́нїи бѣ̀, оу҆совѣ́това и҆з̾ без̾ѡпа́снагѡ мѣ́ста и҆зы́ти, є҆го́же и҆ а҆́бїе заключи́въ оу҆бѝ, не оу҆стыдѣ́всѧ пра́вды. |
|
35
|
35
|
| Цим роздратовані були не тільки юдеї, але і багато хто з інших народів, і обурювалися на беззаконне убивство цього мужа. | Сеѧ́ же ра́ди вины̀ не то́кмѡ і҆ꙋде́є, но мно́зи и҆ ѿ и҆ны́хъ ꙗ҆зы́кѡвъ иегодова́хꙋ и҆ скорбѧ́хꙋ ѡ҆ непра́ведньмъ мꙋ́жа оу҆бі́йствѣ. |
|
36
|
36
|
| Коли ж цар повернувся з країн Киликії, то юдеї, які були у місті, (*разом) з обуреними еллінами донесли йому, що Онію вбили безвинно. | Возвратившꙋсѧ же царю̀ ѿ кїлїкі́йскихъ мѣ́стъ, сꙋ́щїи во гра́дѣ і҆ꙋде́є пристꙋпи́ша просѧ́ще (сꙋда̀) кꙋ́пнѡ съ ненави́дѧщими беззакѡ́нїѧ є҆́ллинами ѡ҆ безви́ннѣмъ оу҆бі́йствѣ ѻ҆ні́инѣ. |
|
37
|
37
|
| Антиох, душевно засмучений і розчулений співчуттям, оплакував чесноти і велике благочестя померлого, | Ѡ҆скорби́всѧ оу҆̀бо дꙋше́ю а҆нтїо́хъ (ѻ҆ні́и ра́ди) и҆ преклони́въ на ми́лость, и҆ сле́зы и҆злїѧ́въ ѡ҆ цѣломꙋ́дрїи сконча́вшагѡсѧ и҆ ѡ҆ мно́зѣмъ благонра́вїи |
|
38
|
38
|
| й у гніві на Андроника, негайно знявши з нього порфиру і роздерши одяг, наказав водити його по всьому місту і на тому самому місці, де він злочинно погубив Онію, стратити вбивцю; чим Господь і воздав йому заслужену кару. | и҆ раз̾ѧри́всѧ дꙋше́ю, а҆́бїе со а҆ндроні́ка порфѵ́рꙋ совле́къ и҆ ѻ҆дє́жды ѡ҆бодра́въ, по всемꙋ̀ гра́дꙋ повелѣ́въ ѡ҆бводи́ти, на то́мже мѣ́стѣ, и҆дѣ́же ѻ҆ні́ю нечести́вѡ оу҆бѝ, та́мѡ оу҆бі́йцꙋ погꙋбѝ, гдⷭ҇ꙋ досто́йнꙋю є҆мꙋ̀ ка́знь воздаю́щꙋ. |
|
39
|
39
|
| Коли ж у місті було вчинено багато святотатств Лисимахом, зі зволення Менелая, і рознеслася про те чутка, то народ повстав на Лисимаха, бо викрадено було багато золотих сосудів. | Є҆гда́ же мнѡ́га свѧщеннограби́тєлства во гра́дѣ содѣ̑лана бы́ша ѿ лѷсїма́ха со менела́евымъ совѣ́томъ, и҆ и҆зы́де вѣ́сть внѣ̀, собра́сѧ мно́жество на лѷсїма́ха, мнѡ́гимъ оу҆жѐ златы̑мъ сосꙋ́дѡмъ и҆знесє́нымъ бы́вшымъ. |
|
40
|
40
|
| Коли повстав народ, сповнений гніву, то Лисимах озброїв до трьох тисяч чоловік і почав беззаконне насильство під проводом одного тирана, старого літами і не менш застарілого у безумстві. | Наро́дѡмъ же востаю́щымъ и҆ гнѣ́ва и҆спо́лнєннымъ, воѡрꙋжи́въ лѷсїма́хъ трѝ ты́сѧщы, нача̀ беззако́нными рꙋка́ми ѡ҆би́дѣти, предводи́телствꙋющꙋ нѣ́коемꙋ мꙋчи́телю престарѣ́вшꙋсѧ во́зрастомъ, па́че же безꙋ́мїемъ. |
|
41
|
41
|
| Побачивши таке насильство Лисимаха, одні схопили каміння, інші — товсті кілки, а деякі, хапаючи з землі пилюку, кидали всі разом на людей Лисимаха, | Оу҆разꙋмѣ́вше же и҆ оу҆си́лїе лѷсїмахово, и҆ні́и ка́менїе, и҆ні́и дрекѡ́лїѧ тѡ́лстаѧ восхи́тиша, нѣ́цыи же бли́з̾ лежа́щїй пра́хъ взе́мше, на сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ лѷсїма́ха мета́ша. |
|
42
|
42
|
| і таким чином багатьох з них поранили, інших уразили, і всіх змусили тікати, а самого святотатця умертвили біля скарбниці. | Сеѧ̀ ра́ди вины̀ мно́гихъ оу҆́бѡ ѿ ни́хъ оу҆ѧзви́ша, нѣ́кщхъ же и҆ низложи́ша, всѣ́хъ же въ бѣ́гъ ѡ҆брати́ша: самаго́ же свѧщеннограби́телѧ при сокро́вищнѣмъ храни́лищи оу҆би́ша. |
|
43
|
43
|
| Щодо цього відбувся суд над Менелаєм. | Ѡ҆ си́хъ же сꙋ́дъ на менела́а настоѧ́ше. |
|
44
|
44
|
| Коли цар прибув у Тир, то послані від зібрання старійшин три мужі представили йому скаргу. | Є҆гда́ же прїи́де ца́рь въ тѵ́ръ, къ немꙋ̀ сꙋде́бное дѣ́ло принесо́ша по́сланнїи трѝ мꙋ̑жа ѿ старѣ́йшинъ. |
|
45
|
45
|
| Менелай, уже взятий, обіцяв Птоломею, синові Дорименовому, великі гроші, якщо він ублагає за нього царя. | И҆ оу҆жѐ премога́емь менела́й ѡ҆бѣща̀ птоломе́ю сы́нꙋ дорѷме́новꙋ мнѡ́ги сре́бреники да́ти на оу҆толе́нїе царѧ̀. |
|
46
|
46
|
| І Птоломей, відкликавши царя у притвор під приводом відпочинку, перекрутив справу. | Поѧ́тъ оу҆̀бо ѡ҆со́бь птоломе́й въ нѣ́кїй притво́ръ а҆́ки прохлажда́юшасѧ царѧ̀, превратѝ, |
|
47
|
47
|
| Менелая, винуватця всього зла, звільнив від звинувачень, а нещасних, які, якби і перед скіфами говорили, були б відпущені незасудженими, засудив на смерть. | и҆ всеѧ̀ оу҆́бѡ ѕло́бы вино́внаго менела́а свободѝ ѿ вины̀, а҆ бѣ́дныхъ, и҆̀же а҆́ще бы и҆ пред̾ скѵ̑ѳы глаго́лали, ѿпꙋще́ни бы́ли бы́ша неѡсꙋжде́ни, си́хъ на сме́рть ѡ҆сꙋдѝ. |
|
48
|
48
|
| Так швидко понесли несправедливу страту ті, що говорили на захист міста, народу і священних сосудів. | Ско́рѡ оу҆̀бо непра́веднꙋ ка́знь претерпѣ́ша и҆̀же ѡ҆ гра́дѣ и҆ лю́дехъ и҆ ѡ҆ свѧще́нныхъ сосꙋ́дѣхъ доноси́вшїи. |
|
49
|
49
|
| Тиряни, обурюючись на те, щедро доставили потрібне для поховання їх. | Сеѧ̀ ра́ди вины̀ и҆ тѵ́рѧне, вознегодова́вще ѡ҆ беззако́нїи, на погребе́нїе и҆́хъ ще́дрѡ препода́ша. |
|
50
|
50
|
| А Менелай, завдяки користолюбству начальників, утримав за собою владу і, зростаючи у злобі, зробився жорстоким ворогом громадян. | Менела́й же ра́ди лихои́мства ѡ҆блада́ющихъ пребыва́ше во вла́сти, возраста́ющь ѕло́бою, вели́кїй гра́жданѡмъ навѣ́тникъсотвори́всѧ. |
|
Глава 5
|
Глава́ є҃
|
|
1
|
1
|
| Близько цього часу Антиох почав другий похід у Єгипет. | Въ сїе́ же вре́мѧ вторы́й похо́дъ оу҆гото́ва а҆нтїо́хъ во є҆гѵ́петъ. |
|
2
|
2
|
| Сталося, що над усім містом майже протягом сорока днів являлися у повітрі вершники, які носилися у золотих одежах і на зразок воїнів (були) озброєні списами, | Слꙋчи́сѧ же по всемꙋ̀ гра́дꙋ, є҆два̀ не чрез̾ четы́редесѧть дні́й ꙗ҆влѧ́тисѧ на воздꙋ́сѣ рнста́ющихъ ко́нникѡвъ златы̑ѧ ѻ҆дє́жды и҆мꙋ́щихъ и҆ ко́пїѧми по полкѡ́мъ воѡрꙋже́нныхъ, |
|
3
|
3
|
| і стрункі загони кінноти, і напади і відступи з обох боків, обертання щитів, безліч списів і змахи мечів, кидання стріл і блиск золотого обладунку й усякого роду озброєння. | и҆ собра̑нїѧ ко́ней чи́ннѡ оу҆стро́енныхъ, и҆схождє́нїѧ твѡри́маѧ и҆ сражє́нїѧ ѿ ѻ҆бои́хъ стра́нъ, и҆ щитѡ́въ движє́нїѧ и҆ сꙋ́лицъ мно́жество, и́ мече́й и҆сторжє́нїѧ и҆ стрѣ́лъ мета̑нїѧ, и҆ златы́хъ ѻ҆де́ждъ блиста̑нїѧ и҆ всѧ̑кїѧ брѡнѝ. |
|
4
|
4
|
| Чому всі молилися, щоб це явлення було до блага. | Тѣ́мже всѝ молѧ́хꙋсѧ, да ꙗ҆вле́нїе во бла́го бꙋ́детъ. |
|
5
|
5
|
| Коли потім рознеслася неправдива чутка, начебто Антиох помер, Іасон, зібравши не менше тисячі мужів, зробив раптовий напад на місто, коли вони зійшли на стіну і врешті місто було взяте, Менелай утік у фортецю. | Бы́вши же вѣ́сти лжи́вѣй, а҆́кибы а҆нтїо́хъ ѿ житїѧ̀ ѿше́лъ, взе́мъ і҆асѡ́нъ не ме́нши ты́ѧщи мꙋже́й, внеза́пꙋ на гра́дъ сотворѝ нападе́нїе гра́жданѡмъ же на стѣ́нꙋ восте́кшымъ, и҆ наконе́цъ оу҆жѐ взе́млемꙋ сꙋ́щꙋ гра́дꙋ, менела́й во краегра́дїе оу҆бѣжѐ. |
|
6
|
6
|
| А Іасон нещадно чинив кровопролиття між своїми співгромадянами, не думаючи про те, що успіх проти одноплемінників є найбільше нещастя, і уявляючи одержати трофеї ніби від ворогів, а не одноплемінних. | І҆асѡ́нъ же творѧ́ше закла̑нїѧ гра́жданъ свои́хъ неща́днѡ, не помышлѧ́ѧ, ꙗ҆́кѡ благовре́менство, є҆́же на оу҆́жики, ѕлополꙋ́чїе є҆́сть преве́лїе: мнѧ̀ над̾ врага́ми, а҆ не над̾ є҆диноѧзы́чными побѣди́тєлнаѧ прїѧ́ти, |
|
7
|
7
|
| Утім, він не досяг начальства, а кінцем його зловмисництва було те, що він з ганьбою, як утікач, знову пішов у країну Аммонитську. | нача́лства оу҆́бѡ не ѡ҆держа̀, кончи́нꙋ же навѣ́та стꙋ́дъ прїе́мь, бѣгле́цъ па́ки во а҆мані́тїдꙋ ѿи́де. |
|
8
|
8
|
| Кінцем його злісного життя було те, що, звинувачений перед Аретою, володарем Аравійським, він бігав з міста у місто, всіма переслідуваний і ненавидимий, як відступник від законів, і зневажений, як ворог батьківщини і співгромадян, був вигнаний у Єгипет. | Коне́цъ оу҆̀бо ѕла́гѡ житїѧ̀ полꙋчѝ, заключе́нъ оу҆ а҆ре́ты а҆ра́вскагѡ мꙋчи́телѧ, бѣ́гаѧ ѿ гра́да во гра́дъ, гони́мь ѿ всѣ́хъ и҆ ненави́димь а҆́ки зако́нѡвъ ѿстꙋ́пникъ, и҆ ѡ҆гнꙋша́емь, ꙗ҆́кѡ ѻ҆те́чествꙋ и҆ гра́жданѡмъ вра́гъ, во є҆гѵ́петъ и҆згна́нъ бы́сть. |
|
9
|
9
|
| Той, який багатьох вигнав з батьківщини, сам загинув на чужій стороні, прийшовши до лакедемонян і сподіваючись, через родинне походження, знайти у них притулок. | И҆ и҆́же мно́гихъ ѿ ѻ҆те́чества и҆згна́вый, стра́нствꙋѧ поги́бе къ лакедемо́нѧнѡмъ ѿше́дъ, а҆́ки сро́дства ра́ди прибѣ́жище хотѧ́щь и҆мѣ́ти. |
|
10
|
10
|
| Залишивши багатьох без поховання, він сам залишився неоплаканим, і не удостоєний ні поховання, ні батьківського гробу. | И҆ и҆́же мно́жество непогребе́нныхъ и҆зве́рже, (са́мъ) не ѡ҆пла́канъ бы́сть, и҆ погребе́нїѧ ни какова̀ сподо́бисѧ, нижѐ ѻ҆те́ческомꙋ гро́бꙋ приѡбщи́сѧ. |
|
11
|
11
|
| Коли все, що відбулося, дійшло до слуху царя, він подумав, що Юдея відходить від нього, піднявся з Єгипту, розлютившись у душі, і взяв місто озброєною рукою. | Возвѣсти́вшымъ же царю̀ ѡ҆ бы́вшихъ, оу҆сꙋмнѣ́сѧ (ца́рь), да не ѿстꙋ́питъ і҆ꙋде́а: и҆ тогѡ̀ ра́ди прише́дъ и҆з̾ є҆гѵ́пта раз̾ѧре́нъ дꙋше́ю, взѧ̀ гра́дъ ѻ҆рꙋ́жїемъ |
|
12
|
12
|
| Він наказав воїнам нещадно бити усіх, хто трапиться, й умертвляти, хто стане ховатися у домах. | и҆ повелѣ̀ во́инѡмъ сѣщѝ неща́днѡ срѣта́ющихсѧ и҆ въ до́мы входѧ́щихъ закала́ти. |
|
13
|
13
|
| Так звершилося побиття юних і старих, умертвлення чоловіків, дружин і дітей, заколення дів і немовлят. | Бы́ша же оу҆бїє́нїѧ ю҆́ношъ и҆ ста́рцєвъ, мꙋже́й и҆ же́нъ и҆ ча̑дъ и҆стреблє́нїѧ, дѣ́въ же и҆ ѻ҆трокѡ́въ закла́нїѧ. |
|
14
|
14
|
| Протягом трьох днів загинуло вісімдесят тисяч: сорок тисяч упало від руки вбивць, і не менше убитих було продано. | Ѻ҆́смьдесѧтъ же ты́сѧщъ во всѣ́хъ трїе́хъ дне́хъ и҆збїе́ни: и҆ четы́редесѧть оу҆́бѡ ты́сѧщъ плѣне́ни, не ме́нши же оу҆бїе́ныхъ про́дани бы́ша. |
|
15
|
15
|
| Але, не задовольнившись цим, він насмілився ввійти у найсвятіший на всій землі храм, маючи провідником Менелая, цього зрадника законів і батьківщини. | Не дово́ленъ же бы́въ и҆ си́ми, дерзнꙋ̀ вни́ти въ це́рковь всеѧ̀ землѝ свѧтѣ́йшꙋю, и҆мѣ́ѧй менела́а предводи́телѧ, бы́вша зако́нѡвъ и҆ ѻ҆те́чества преда́телѧ. |
|
16
|
16
|
| Скверними руками приймаючи священні сосуди й інші речі, пожертвувані іншими царями на звеличення і славу і честь святого місця, грабуючи нечестивими руками, роздавав. | И҆ скве́рныма рꙋка́ма взе́млѧ свѧщє́нныѧ сосꙋ́ды и҆ ꙗ҆̀же ѿ и҆ны́хъ царе́й положє́ннаѧ на оу҆множе́нїе и҆ сла́вꙋ мѣ́ста и҆ че́сть, скве́рныма рꙋка́ма прикаса́ѧсѧ подаѧ́ше. |
|
17
|
17
|
| І звеличився Антиох у своїх думках, не розуміючи, що Господь на короткий час прогнівався за гріхи тих, що жили у місті, чому і залишилося без захисту це місце. | И҆ вознесе́сѧ мы́слїю а҆нтїо́хъ, не помышлѧ́ѧ, ꙗ҆́кѡ грѣ̑хъ ра́ди ѡ҆бита́ющихъ во гра́дѣ ма́лѡ прогнѣ́васѧ влⷣка, тогѡ̀ ра́ди бы́сть ѡ҆ мѣ́стѣ презрѣ́нїе: |
|
18
|
18
|
| Якби вони не були обійняті багатьма гріхами, тоді подібно до Іліодора, посланого царем Селевком оглянути скарбницю, і він, лиш тільки увірвався б, негайно був би покараний і залишив би свою зухвалість. | а҆́ще же бы не слꙋчи́лосѧ и҆̀мъ мно́гими грѣхи̑ бы́ти ѡ҆б̾ѧ̑тымъ, ꙗ҆́коже бѣ̀ и҆лїодѡ́ръ по́сланный ѿ селе́ѵка царѧ̀ ко ѡ҆смотре́нїю сокро́вищнагѡ храни́лища, се́й прише́дъ внеза́пꙋ бїе́нъ бы́въ ѿврати́лсѧ бы ѿ де́рзости. |
|
19
|
19
|
| Але Господь обрав не для місця народ, а для народу це місце. | Но не ра́ди мѣ́ста ꙗ҆зы́къ, но ꙗ҆зы́ка ра́ди мѣ́сто гдⷭ҇ь и҆збра̀. |
|
20
|
20
|
| Тому і саме місце, ставши причетним до колишніх народних нещасть, прилучилося потім до благодіянь Господа і, бувши залишеним Всемогутнім у гніві, знову, з милосердя верховного Владики, постало в усій славі. | Тѣ́мже оу҆̀бо и҆ сїѐ мѣ́сто соприча́стно бы́сть людски́хъ ѕѡ́лъ слꙋчи́вишихсѧ, послѣди́ же благодѣѧ́нїємъ ѿ гдⷭ҇а приѡбщи́сѧ, и҆ ѡ҆ста́вленое во гнѣ́вѣ вседержи́телѧ, па́ки въ примире́нїи вели́кагѡ влⷣки со всѧ́кою сла́вою и҆спра́висѧ. |
|
21
|
21
|
| Отже, Антиох, викравши з храму тисячу вісімсот талантів, поспішно відійшов до Антиохії, у гордовитості серця знаходячи можливим зробити землю судноплавною і море сухопутним. | ⷱ҇И҆́бо а҆нтїо́хъ и҆з̾ це́ркве взе́мъ ты́сѧщꙋ ѻ҆́смь сѡ́тъ тала́нтѡвъ, ско́рѡ во а҆нтїохі́ю возврати́сѧ, ча́ѧ ѿ горды́ни зе́млю оу҆́бѡ пла́вателнꙋ, а҆ мо́ре пѣшехо́дно положи́ти ѿ возвыше́нїѧ се́рдца. |
|
22
|
22
|
| Тим часом він залишив приставників, щоб гнітити народ, у Єрусалимі — Филипа, родом фригійця, норовом же людину ще більш жорстоку, ніж той, що поставив його, | Ѡ҆ста́ви же и҆ приста́вники ко ѡ҆ѕлобле́нїю люді́й, во і҆ерⷭ҇ли́мѣ оу҆́бѡ фїлі́ппа ро́домъ фрѷге́анина, нра́въ жесточа́йшїй и҆мꙋ́щаго не́же поста́вльшїй (є҆го̀), |
|
23
|
23
|
| а в Гаризині — Андроника, і зверх того Менелая, який перевершив інших злобою до жителів і мав вороже ставлення до громадян юдейських. | въ гарїзі́нѣ же а҆ндроні́ка: и҆ къ си̑мъ менела́а, и҆́же ѕлѣ́е и҆ны́хъ ѡ҆ѕлоблѧ́ше гра́жданъ, |
|
24
|
24
|
| Він послав винуватця нечестя, Аполлонія, з двадцятьма двома тисячами війська, повелівши всіх дорослих побити, а жінок і дітей продавати. | ненави́стное же ко гражда́нѡмъ і҆ꙋдє́йскимъ и҆мѣ́ѧй се́рдце, посла̀ ненави́стнаго нача́лника а҆поллѡ́нїа со два́десѧтїю двѣма̀ ты́сѧщьми во́инства, повелѣ́въ є҆мꙋ̀ всѣ́хъ въ во́зрастѣ сꙋ́щихъ погꙋби́ти, жєны́ же и҆ ю҆́ношы продаѧ́ти. |
|
25
|
25
|
| Він же, прийшовши у Єрусалим і удавано зберігаючи мир, зволікав до святого дня суботи і, застигнувши юдеїв під час спокою, повелів своїм людям озброїтися. | Се́й же прише́дъ во і҆ерⷭ҇ли́мъ и҆ а҆́ки ми́ръ себѣ̀ притвори́въ, оу҆держа́сѧ да́же до днѐ свѧтыѧ сꙋббѡ́ты: и҆ оу҆лꙋчи́въ празднꙋющихъ і҆ꙋде́ѡвъ, воѡрꙋжи́тисѧ свои̑мъ повелѣ̀, |
|
26
|
26
|
| Усіх, що вийшли на це видовище, він умертвив і, ввірвавшись з військом у місто, побив безліч народу. | и҆ и҆зше́дшихъ всѣ́хъ на позо́ръ закла̀, и҆ во гра́дъ со ѻ҆рꙋ́жїи вскочи́въ, люді́й мно́гое мно́жество погꙋбѝ. |
|
27
|
27
|
| А Іуда Маккавей, десятий у роді своєму, відійшов у пустелю і жив зі своїми прихильниками у горах за подобою звірів, годуючись травами, щоб не стати причетним до осквернення. | І҆ꙋ́да же маккаве́й, и҆́же десѧ́тый бы́въ, и҆ ѿше́дъ въ пꙋ́сто мѣ́сто, ѕвѣри́нымъ ѡ҆́бразомъ въ гора́хъ живѧ́ше съ сꙋ́щими съ ни́мъ, и҆ травнꙋ́ю пи́щꙋ ꙗ҆дꙋ́ще пребыва́хꙋ, є҆́же бы не причасти́сѧ ѡ҆скверне́нїю. |
|
Глава 6
|
Глава́ ѕ҃
|
|
1
|
1
|
| Через якийсь час цар послав одного старця, афінянина, примушувати юдеїв відступати від законів батьківських і не жити за законами Божими, | Не по мно́зѣ же вре́мени посла̀ ца́рь ста́рца (нѣ́коего) а҆ѳине́анина понꙋжда́ти і҆ꙋдє́й, дабы̀ ѿстꙋпи́ли ѿ ѻ҆те́ческихъ преда́нїй и҆ по бжⷭ҇твєннымъ зако́нѡмъ не жи́телствовали, |
|
2
|
2
|
| а також осквернити храм Єрусалимський і найменувати його храмом Юпітера Олімпійського, а храм у Гаризині, оскільки мешканці того місця прибульці, храмом Юпітера странноприїмного. | ѡ҆скверни́ти же и҆ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ хра́мъ и҆ нарещѝ ді́а ѻ҆лѷмпі́йскагѡ, и҆ сꙋ́щїй въ гарїзі́нѣ, ꙗ҆́коже ѡ҆бита́ющїи бѧ́хꙋ на мѣ́стѣ ѻ҆́нѣмъ, ді́а страннопрїи́мца. |
|
3
|
3
|
| Важким і нестерпним було для народу нещастя, що настало. | Лю́то же и҆ всемꙋ̀ наро́дꙋ бѣ̀ и тѧ́жко нападе́нїе ѕло́бы, |
|
4
|
4
|
| Храм наповнився любодійством і нечестям від язичників, які, спілкуючись з блудницями, змішувалися з жінками у самих священних притворах і вносили всередину речі недозволені. | и҆́бо це́рковь любодѣѧ́нїѧ и҆ козлогласова́нїѧ бѣ̀ полна̀ ѿ ꙗ҆зы̑къ живꙋ́щихъ со блꙋдни́цами и҆ во свѧще́нныхъ притво́рѣхъ къ жена́мъ приближа́ющихсѧ и҆ неподѡба́ющаѧ внꙋ́трь вносѧ́щихъ. |
|
5
|
5
|
| І жертовник наповнився непотребними, забороненими законом речами. | Ѻ҆лта́рь та́кожде по́лнъ бѣ̀ возбране́нными ѿ зако́нѡвъ. |
|
6
|
6
|
| Не можна було ні зберігати суботи, ні дотримуватися батьківських свят, ні навіть називатися юдеєм. | Бѧ́ше же не возмо́жио сꙋббѡ́тъ храни́ти, ни пра́здникѡвъ ѻ҆те́ческихъ содержа́ти, нижѐ весьма̀ комꙋ̀ себѐ і҆ꙋде́аниномъ и҆менова́ти. |
|
7
|
7
|
| З тяжким примусом водили їх щомісяця у день народження царя на ідольські жертви, а на свято Діониса примушували юдеїв у плющових вінках іти в урочистому ході на честь Діониса. | Ведѧ́хꙋжесѧ съ го́рькою нꙋжде́ю на всѧ́къ мцⷭ҇ъ въ де́нь рожде́нїѧ царе́ва въ же́ртвѣ: бы́вшꙋ же дїоно́совꙋ пра́здникꙋ, понꙋжда́хꙋсѧ і҆ꙋде́є кі́ссы и҆мꙋ́ще хвали́ти дїонѵ́са. |
|
8
|
8
|
| Таке повеління вийшло і сусіднім еллінським містам, за наущенням Птоломея, щоб вони так само діяли проти юдеїв і змушували їх приносити ідольські жертви, | Повелѣ́нїе же и҆зы́де въ бли̑жнїѧ гра́ды є҆́ллинскїѧ, птоломе́ю под̾ꙋсти́вшꙋ, да тогѡ́жде оу҆ставле́нїѧ проти́вꙋ і҆ꙋде́євъ оу҆потреблѧ́ютъ, и҆ же́ртвꙋ прино́сѧтъ, |
|
9
|
9
|
| а тих, що не погоджувалися переходити до еллінських звичаїв, убивали. Тоді-то можна було бачити справжню біду. | не и҆зволѧ́ющихъ же прейтѝ на є҆́ллинскїѧ оу҆ста́вы да оу҆бива́ютъ: бѣ̀ оу҆̀бо ви́дѣти настоѧ́щꙋю бѣ́дность. |
|
10
|
10
|
| Дві жінки звинувачені були у тім, що обрізали своїх дітей; і за це, привісивши до сосків їхніх немовлят і перед народом провівши по місту, скинули їх зі стіни. | Двѣ̀ бо жєны̀ ѡ҆клевєта́ны бы́стѣ ѡ҆брѣ́завшыѧ ча̑да своѧ̑: си́хъ привѣ́сивше и҆́ма къ сосца́мъ младе́нцы и҆ пред̾ наро́домъ ѡ҆бводи́вше и҆̀хъ по гра́дꙋ, со стѣны̀ сверго́ша. |
|
11
|
11
|
| Інші бігли у ближні печери, щоб потай святкувати сьомий день, але, будучи виданими Филипу, були спалені, бо вони неправедним вважали захищатися з поваги до святости дня. | И҆ні́и же въ бли̑жнїѧ сте́кшесѧ пещє́ры, та́йнѡ де́нь сꙋббѡ́тный пра́здновати, є҆гда̀ возвѣ́щено бы́сть фїлі́ппꙋ, сожже́ни бы́ша, занѐ ра́ди че́сти пра́здничнагѡ днѐ боѧ́хꙋсѧ помога́ти себѣ̀. |
|
12
|
12
|
| Тих, кому випаде читати цю книгу, прошу не страшитися напастей і зрозуміти, що ці страждання служать не на погублення, а на напоумлення роду нашого. | Молю̀ оу҆̀бо чтꙋ́щихъ кни́гꙋ сїю̀ не оу҆страша́тисѧ напа́стей, мнѣ́ти же мꙋчє́їѧ сїѧ̑ не къ погꙋбле́нїю, но къ наказа́нїю ро́да на́шегѡ бы́ти. |
|
13
|
13
|
| Бо те саме, що нечестивцям не дається багато часу, але швидко піддаються вони карам, є знамення великого благодіяння. | И҆́бо на мно́го вре́мѧ не попꙋска́ти ѕлоче́ствꙋющымъ, но а҆́бїе впа́дати и҆̀мъ въ мꙋчє́нїѧ, вели́кагѡ благодѣѧ́нїѧ є҆́сть зна́менїе. |
|
14
|
14
|
| Бо не так, як до інших народів, продовжує Господь довготерпіння, щоб карати їх, коли вони досягнуть повноти гріхів, не так судив Він про нас, | Не бо̀ ꙗ҆́коже на и҆́ныхъ ꙗ҆зы́цѣхъ жде́тъ долготерпѣли́вый влⷣка, до́ндеже дости́гшихъ ко и҆сполне́нїю грѣхѡ́въ мꙋ́читъ, та́кѡ и҆ на на́съ сꙋдѝ бы́ти: |
|
15
|
15
|
| щоб покарати нас після, коли вже досягнемо краю гріхів. | да не до конца̀ дости́гшымъ грѣхѡ́мъ на́шымъ, послѣдѝ на́мъ ѿмсти́тъ. |
|
16
|
16
|
| Він ніколи не відбирає у нас Своєї милости і, караючи нещастями, не залишає Свого народу. | Сегѡ̀ ра́ди никогда́же ѿ на́съ млⷭ҇рдїе своѐ ѿе́млетъ: наказꙋ́ѧй же бѣ́дствами не ѡ҆ставлѧ́етъ люді́й свои́хъ. |
|
17
|
17
|
| Втім, нехай буде це сказано на пам’ять нам: після цих небагатьох слів повернемося до оповіді. | Но сїѧ̑ ко оу҆вѣща́нїю на́мъ речє́на сꙋ́ть: ма́лыми же подоба́етъ вни́ти въ по́вѣсть. |
|
18
|
18
|
| Був такий собі Єлеазар, з перших книжників, муж, який уже досяг старости, але дуже красивої зовнішности: його примушували, розкриваючи йому рот, їсти свиняче м’ясо. | Є҆леаза́ръ нѣ́кїй ѿ пе́рвенствꙋющихъ кни́жникѡвъ, мꙋ́жъ оу҆жѐ соста́рѣвсѧ лѣ́тами и҆ зра́комъ лица̀ благолѣ́пенъ сы́й, ѿве́рстыми оу҆сты̑ принꙋжда́емь бѧ́ше ꙗ҆́сти свина̑ѧ мѧса̀. |
|
19
|
19
|
| Віддаючи перевагу славній смерті перед зганьбленим життям, він добровільно пішов на муки, і плював, | Ѻ҆́нъ же со сла́вою сме́рть па́че, не́жели ненави́стный живо́тъ пред̾избра́въ, во́лею и҆дѧ́ше на мꙋ́кꙋ: |
|
20
|
20
|
| як належало тим, хто вирішив устояти проти того, чого з любови до життя не дозволено споживати. | плю́нꙋвъ же (на та̑ѧ), и҆́мже ѡ҆́бразомъ подоба́ше приходи́ти хотѧ́щымъ терпѣ́ти мꙋче́нїе, ꙗ҆̀же не лѣ́ть бѣ̀ ꙗ҆́сти ра́ди любле́нїѧ живота̀. |
|
21
|
21
|
| Тоді приставлені до беззаконного жертвоприношення, які знали цього мужа з давнього часу, відкликавши його, наодинці переконували його принести ним самим приготоване м’ясо, яке він міг би споживати, і прикинутися, начебто їсть призначене від царя жертовне м’ясо, | Ко беззако́ннѣй же приста́вленнїи же́ртвѣ, дре́внѧгѡ ра́ди къ мꙋ́жꙋ зна́нїѧ, взе́мше є҆го̀ на є҆ди́нѣ молѧ́хꙋ, да принесє́наѧ мѧса̀, ꙗ҆̀же ꙗ҆́сти є҆мꙋ̀ лѣ́ть бѧ́ше, є҆гѡ̀ ра́ди оу҆готѡ́вана, притвори́тъ себѐ а҆́ки ꙗ҆дꙋ́ща повелѣ̑ннаѧ ѿ царѧ̀ же́ртвєннаѧ мѧса̀: |
|
22
|
22
|
| щоб через це уникнути смерти і за давньою з ними дружбою скористатися їхнім людинолюбством. | да сїѐ содѣ́лавъ и҆зба́витсѧ ѿ сме́рти и҆ дре́внїѧ ра́ди къ ни̑мъ дрꙋ́жбы полꙋ́читъ человѣколю́бїе. |
|
23
|
23
|
| Але він, утвердившись у добрій думці, гідній його віку і поважної старости і досягнутої ним славної сивини, і благочестивого з дитинства виховання, а найбільше — святого і Богом даного законоположення, згідно з цим відповів, і сказав: негайно віддати на смерть; | Ѻ҆́нъ же мы́сль бла́гꙋ воспрїе́мь и҆ досто́йнꙋ во́зраста и҆ ста́рости преимꙋ́щества, и҆ пристѧжа́ныѧ лѣ́потныѧ сѣди́ны и҆ и҆здѣ́тска предо́брагѡ воспита́нїѧ, па́че же ст҃а́гѡ и҆ бг҃ода́ннагѡ зако́на, послѣ́довнѡ ѿвѣща̀, ско́рѡ глаго́лѧ: и҆зволѧ́ю по́сланъ бы́ти во а҆́дъ, |
|
24
|
24
|
| бо негідно у нашому віці лицемірити, щоб багато хто з юних, дізнавшись, що дев’яностолітній Єлеазар перейшов у язичництво, | не бо̀ во́зрастꙋ на́шемꙋ досто́йно є҆́сть лицемѣ́рити, да мно́зи ѿ ю҆́ныхъ непщꙋ́юще є҆леаза́ра девѧтидесѧтилѣ́тна прейтѝ къ жи́телствꙋ и҆ноплеме́нныхъ, |
|
25
|
25
|
| і самі внаслідок мого лицемірства, заради короткого і нікчемного життя, не впали через мене в оману, і через те я поклав би нечестя і пляму на мою старість. | и҆ ѻ҆нѝ моегѡ̀ ра́ди лицемѣ́рїѧ и҆ маловре́меннагѡ живота̀ прельстѧ́тсѧ менє̀ ра́ди, и҆ не́нависть и҆ поро́къ ста́ростимое́й сотворю̀: |
|
26
|
26
|
| Якщо у даний час я і позбудуся мук від людей, але не уникну правиці Всемогутнього ні в цьому житті, ні після смерти. | а҆́ще бо ны́нѣшнїѧ мꙋ́ки человѣ́ческїѧ и҆ и҆зба́влюсѧ, но рꙋкѝ всемогꙋ́щагѡ ни жи́въ, ни оу҆ме́рый и҆збѣгꙋ̀: |
|
27
|
27
|
| Тому, мужньо розлучаючись тепер з життям, сам я буду гідним старости, | тѣ́мже мꙋ́жественнѣ нн҃ѣ разлꙋчи́всѧ живота̀, ста́рости оу҆́бѡ досто́инъ ꙗ҆влю́сѧ, |
|
28
|
28
|
| а юним залишу добрий приклад — охоче і мужньо приймати смерть за шановані і святі закони. Сказавши це, він одразу ж пішов на муки. | ю҆́нымъ же ѡ҆́бразъ до́блїй ѡ҆ста́влю, є҆́же оу҆се́рднѡ и҆ до́бльственнѡ за чєстны́ѧ и҆ свѧты̑ѧ зако́ны оу҆мира́ти. И҆ сїѧ̑ ре́къ, со тща́нїемъ на мꙋ́кꙋ по́йде. |
|
29
|
29
|
| Тоді й ті, які вели його, незадовго перед цим виявлену до нього доброзичливість змінили на ненависть через вищесказані слова, бо вони вважали їх божевіллям. | Ведꙋ́щїи же є҆го̀, бы́вшꙋю ма́лѡ пре́жде благопрїѧ́тность къ немꙋ̀ въ свирѣ́пость премѣни́ша предрѣче́нныхъ ра́ди слове́съ, ꙗ҆̀же сі́и мнѧ́хꙋ безꙋ́мство бы́ти. |
|
30
|
30
|
| Готуючись уже померти під ударами, він, застогнавши, промовив: Господу, Який має досконале відання, відомо, що я, маючи можливість уникнути смерти, приймаю через бичування тіла жорстокі страждання, а душею охоче терплю їх зі страху перед Ним. | Хотѧ́ же ра́нами сконча́тисѧ, возстена́въ речѐ: гдⷭ҇еви ст҃ы́й ра́зꙋмъ и҆мꙋ́щемꙋ ꙗ҆́вно є҆́сть, ꙗ҆́кѡ ѿ сме́рти могꙋ́щь и҆зба́витисѧ, же́стѡкїѧ терплю̀ на тѣ́лѣ бѡлѣ́зни оу҆ѧзвлѧ́емь, на дꙋши́ же сла́дцѣ стра́ха ра́ди є҆гѡ̀ сїѧ̑ стра́ждꙋ. |
|
31
|
31
|
| І так помер він, залишивши у смерті своїй не тільки юнакам, але і дуже багатьом з народу зразок доблести і пам’ятник доброчесности. | И҆ се́й оу҆̀бо си́мъ ѡ҆́бразомъ живо́тъ сконча̀, не то́кмѡ ю҆́ношамъ, но и҆ премнѡ́гимъ ꙗ҆зы́ка свою̀ сме́рть во ѡ҆́бразъ до́блести и҆ въ памѧть добродѣ́тели ѡ҆ста́вивъ. |
|
Глава 7
|
Глава́ з҃
|
|
1
|
1
|
| Трапилося також, що були схоплені сім братів з матір’ю, яких примушував цар їсти недозволе свиняче м’ясо, їх били бичами і жилами. | Слꙋчи́сѧ же и҆ седми́мъ бра́тїѧмъ вкꙋ́пѣ съ ма́терїю ꙗ҆́тымъ, понꙋжда́ємымъ бы́ти ѿ царѧ̀ ꙗ҆́сти проти́вꙋ пра́вилъ мѧса̀ свина̑ѧ, бичмѝ и҆ жи́лами волꙋ́ѧми мꙋ̑чимымъ. |
|
2
|
2
|
| Один з них, взявши на себе відповідь, сказав: про що ти хочеш запитувати, або про що дізнатися від нас? ми готові краще померти, ніж переступити отецькі закони. | Є҆ди́нъ же ѿ ни́хъ, и҆́же бѣ̀ пе́рвый, та́кѡ речѐ: что̀ хо́щеши вопроша́ти и҆ наꙋчи́тисѧ ѿ на́съ; гото́ви бо є҆смы̀ оу҆мре́ти, не́жели престꙋпи́ти ѻ҆те́чєскїѧ зако́ны. |
|
3
|
3
|
| Тоді цар, озлобившись, наказав розпалити сковороди і казани. | Разгнѣ́вавсѧ же ца́рь повелѣ̀ скѡврады̀ и҆ коно́бы разжещѝ. |
|
4
|
4
|
| Коли вони були розпалені, негайно наказав тому, який узяв на себе відповідь, відрізати язик і, здерши шкіру з нього, відітнути члени тіла, на виду інших братів і матері. | И҆̀мже ско́рѡ разжжє́ннымъ бы́вшымъ, повелѣ̀ сꙋ́щемꙋ ѿ ни́хъ предводи́телю сло́ва ѿрѣ́зати ѧ҆зы́къ, и҆ со всегѡ̀ ко́жꙋ содра́вше, краи̑ оу҆дѡ́въ тѣле́сныхъ ѿсѣщѝ, прѡ́чїимъ бра́тїѧмъ и҆ ма́тери смотрѧ́щымъ. |
|
5
|
5
|
| Позбавленого всіх членів, але ще дихаючого, повелів віднести до багаття і палити на сковороді; коли ж від сковороди поширилися сильні випари, вони разом з матір’ю умовляли одне одного мужньо перетерпіти смерть, говорячи: | И҆ є҆гда̀ оу҆жѐ неключи́мь сотворе́нъ бы́сть всѣ́ми (оу҆десы̀), повелѣ̀ ѻ҆гню̀ преда́ти є҆щѐ ды́шꙋща и҆ пещѝ на сковрадѣ̀: па́рꙋ же оу҆множа́ющꙋсѧ ѿ сковрады̀, (про́чїи кꙋ́пнѡ) съ ма́терию дрꙋ́гъ дрꙋ́га поѡщрѧ́хꙋ оу҆мре́ти мꙋ́жественнѡ, глаго́люще си́це: |
|
6
|
6
|
| Господь Бог бачить і за істиною змилосердиться над нами, як Мойсей звістив у своїй пісні перед лицем народу: «і над рабами Своїми змилосердиться». | гдⷭ҇ь бг҃ъ зри́тъ и҆ ѡ҆ и҆́стинѣ на́шей оу҆тѣша́етсѧ, ꙗ҆́коже пред̾ лице́мъ свидѣ́телствꙋющею пѣ́снїю и҆з̾ѧвѝ мѡѷсе́й глаго́лѧ: и҆ ѡ҆ рабѣ́хъ свои́хъ оу҆тѣ́шитсѧ. |
|
7
|
7
|
| Коли помер перший, вивели на наругу другого і, здерши з голови шкіру з волоссям, запитували, чи буде він їсти, перше ніж будуть мучити по частинах його тіло? | Оу҆ме́ршꙋ же пе́рвомꙋ си́мъ ѡ҆́бразомъ, втора́го и҆зводѧ́хꙋ на порꙋга́нїе: и҆ ко́жꙋ со главы̀ є҆гѡ̀ со власы̑ содра́вше, и҆ вопроша́хꙋ: бꙋ́деши ли ꙗ҆́сти пре́жде не́же оу҆мꙋ́чено бꙋ́детъ всѐ тѣ́ло по оу҆́дамъ. |
|
8
|
8
|
| Він же, відповідаючи вітчизняною мовою, сказав: ні. Тому і він прийняв муки таким же чином, як перший. | Ѻ҆́нъ же ѿвѣща́въ ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ, речѐ: нѝ. Тѣ́мже и҆ се́й по рѧ́дꙋ прїѧ́тъ мꙋче́нїе, ꙗ҆́коже и҆ пе́рвый. |
|
9
|
9
|
| Будучи ж при останньому подиху, сказав: ти, мучителю, позбавляєш нас теперішнього життя, але Цар миру воскресить нас, які померли за Його закони, для життя вічного. | Въ послѣ́днемъ же и҆здыха́нїи бы́въ, речѐ: ты̀ оу҆̀бо, ѡ҆каѧ́ннѣйшїй, ѿ настоѧ́щагѡ живота̀ на́съ погꙋблѧ́еши, цр҃ь же мі́ра оу҆ме́ршихъ на́съ свои́хъ ра́ди зако́нѡвъ воскр҃си́тъ на́съ въ воскрⷭ҇нїе живота̀ вѣ́чнагѡ. |
|
10
|
10
|
| Після того третій підданий був нарузі, і на вимогу дати язик — негайно виставив його, безстрашно простягнувши і руки, | По се́мъ же тре́тїй порꙋга́емь бѣ̀, и҆ ѧ҆зы́ка и҆спроше́нъ, а҆́бїе и҆здадѐ и҆ рꙋ́цѣ де́рзостнѣ прострѐ и́ мꙋ́жественнѣ речѐ: |
|
11
|
11
|
| і мужньо сказав: від неба я одержав їх і за закони Його не шкодую їх, і від Нього сподіваюся знову одержати їх. | ѿ нб҃сѐ сїѧ̑ притѧжа́хъ, и҆ є҆гѡ̀ ра́ди зако́нѡвъ презира́ю сїѧ̑, и҆ ѿ негѡ̀ сїѧ̑ па́ки оу҆пова́ю воспрїѧ́ти. |
|
12
|
12
|
| Сам цар і ті, що були з ним, здивовані були такою мужністю отрока, як він ні у що ставив страждання. | Ꙗ҆́кѡ и҆ са́мъ ца́рь и҆ сꙋ́щїи съ нимъ оу҆дивлѧ́хꙋсѧ ю҆́нагѡ великодꙋ́шїю, ꙗ҆́кѡ ни во что́же полага́ше мꙋ̑ки. |
|
13
|
13
|
| Коли помер і цей, у такий самий спосіб шматували і мучили четвертого. | И҆ семꙋ̀ скончавшꙋсѧ, и҆ четве́ртаго та́кожде мꙋ́чахꙋ мꙋчи́телє. |
|
14
|
14
|
| Будучи близьким до смерти, він так говорив: тому, хто помирає від людей, бажано покладати надію на Бога, що Він знову оживить; для тебе ж не буде воскресіння до життя. | И҆ є҆гда̀ оу҆жѐ бы́сть къ сме́рти та́кѡ речѐ: лꙋ́чше оу҆бива́емымъ ѿ человѣ̑къ оу҆пова́нїѧ ча́ѧти ѿ бг҃а, па́ки и҆мꙋ́щымъ воскрешє́нымъ бы́ти ѿ негѡ̀, тебѣ́ же воскресе́нїе въ живо́тъ не бꙋ́детъ. |
|
15
|
15
|
| Потім привели і почали мучити п’ятого. | По се́мъ же пѧ́таго приве́дше мꙋ́чиша. И҆ ѻ҆́нъ воззрѣ́въ на́нь, речѐ: |
|
16
|
16
|
| Він, дивлячись на царя, сказав: маючи владу над людьми, ти, сам підданий тлінню, робиш, що хочеш; але не думай, щоб рід наш залишений був Богом. | вла́сть въ человѣ́цѣхъ и҆мѣ́ѧ тлѣ́ненъ сы́й, є҆́же хо́щеши, твори́ши: не мни́ же ро́дꙋ на́шемꙋ ѿ бг҃а ѡ҆ста́вленꙋ бы́ти: |
|
17
|
17
|
| Зачекай, і ти побачиш велику силу Його, як Він покарає тебе і сім’я твоє. | ты́ же потерпѝ и҆ зрѝ ве́лїю держа́вꙋ є҆гѡ̀, ка́кѡ тебѐ и҆ сѣ̀мѧ твоѐ оу҆мꙋ́читъ. |
|
18
|
18
|
| Після цього привели шостого, який, готуючись до смерти, сказав: не обманюй себе даремно, бо ми терпимо це за себе, згрішивши перед Богом нашим, від того і сталося гідне подиву. | По се́мъ приведоша щеста́го. И҆ то́й оу҆мре́ти начина́ющь речѐ: не прельща́йсѧ сꙋ́етиѡ, мы́ бо себє̀ ра́ди сїѧ̑ стра́ждемъ согрѣша́юще къ бг҃ꙋ на́шемꙋ, сегѡ̀ ра́ди достѡ́йнаѧ оу҆дивле́нїѧ бы́ша: |
|
19
|
19
|
| Але не думай залишитися безкарним ти, що набрався сміливости протистояти Богу. | ты́ же да не возмни́ши непови́ненъ бы́ти, бг҃обо́рствовати наче́нъ. |
|
20
|
20
|
| Найбільше ж достойна здивування і славної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом одного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. | безмѣ́рно же ма́ти ди́внаѧ и҆ благі́ѧ па́мѧти досто́йнаѧ, ꙗ҆́же погиба́ющихъ седмѝ сынѡ́въ є҆ди́нагѡ днѐ и҆ вре́мене ви́дѧщи, благодꙋ́шнѡ терпѧ́ше ра́ди оу҆пова́нїѧ на гдⷭ҇а, |
|
21
|
21
|
| Сповнена доблесних почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, вона заохочувала кожного з них вітчизняною мовою і говорила їм: | и҆ коего́ждо и҆́хъ оу҆вѣщава́ше ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ, до́блїѧ и҆спо́лнена мꙋ́дрости и҆ же́нское помышле́нїе мꙋ́жескою дꙋше́ю воздвиза́ющи, глаго́лаше къ ни̑мъ: |
|
22
|
22
|
| я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. | не вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ во чре́вѣ мое́мъ ꙗ҆ви́стесѧ, ниже́ бо а҆́зъ дꙋ́хъ и҆ живо́тъ да́хъ ва́мъ, и҆ коегѡ́ждо оу҆́ды не а҆́зъ соста́вихъ, |
|
23
|
23
|
| Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони. | но мі́ра творе́цъ, созда́вый ро́дъ человѣ́чь и҆ всѣ́хъ и҆з̾ѡбрѣты́й рожде́нїе, и҆ дꙋ́хъ и҆ жи́знь ва́мъ па́ки возда́стъ съ млⷭ҇тїю, ꙗ҆́кѡ нн҃ѣ са́ми себѐ презира́ете ра́ди зако́нѡвъ є҆гѡ̀. |
|
24
|
24
|
| Антиох же, думаючи, що його зневажають, і приймаючи ці слова за наругу над собою, переконував наймолодшого, який ще залишався, не тільки словами, але і клятвеними запевненнями, що і збагатить і ощасливить його, якщо він відступить від отецьких законів, що буде мати його за друга і довірить йому почесні посади. | А҆нтїо́хъ же непщꙋ́ѧй оу҆ничиже́нъ бы́ти и҆ поноща́ющь гла́съ презрѣ́въ, є҆щѐ ю҆нѣ́йшемꙋ жи́вꙋ сꙋ́щꙋ, не то́кмѡ словесы̀ творѧ́ше оу҆вѣща́нїе, но и҆ клѧ́твою подкрѣплѧ́ше, бога́та кꙋ́пнѡ и҆ блаже́на сотвори́ти, преведе́ннаго ѿ ѻ҆те́ческихъ зако́нѡвъ, и҆ дрꙋ́га воз̾имѣ́ти, и҆ дѣла̀ ввѣ́рити є҆мꙋ̀. |
|
25
|
25
|
| Але оскільки юнак ніскільки не слухав, то цар, покликавши матір, переконував її порадити синові зберегти себе. | Си̑мъ же ю҆́ношѣ ни ка́коже вне́млющꙋ, призва́въ ца́рь ма́терь оу҆вѣщава́ше, да бꙋ́детъ ю҆́ношѣ совѣ́тница на спасе́нїе. |
|
26
|
26
|
| Після багатьох його умовлянь, вона погодилася умовляти сина. | Мно́гѡ же є҆мꙋ̀ оу҆вѣщава́ющꙋ, ѡ҆бѣща́ла совѣ́товати сы́нꙋ своемꙋ̀. |
|
27
|
27
|
| Нахилившись же до нього і насміхаючись з жорстокого мучителя, вона так говорила вітчизняною мовою: сину! май милість до мене, яка дев’ять місяців носила тебе в утробі, три роки годувала тебе молоком, вигодувала і виростила і виховала тебе. | Приклони́вшисѧ же къ немꙋ̀, посмѣѧ́сѧ же́стокомꙋ мꙋчи́телю и҆ си́це речѐ ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ: сы́не, поми́лꙋй мѧ̀ носи́вшꙋю тѧ̀ во чре́вѣ де́вѧть мцⷭ҇ей и҆ млеко́мъ пита́вшꙋю тѧ̀ лѣ̑та трѝ, и҆ воскорми́вшꙋю тѧ̀ и҆ приве́дшꙋю въ во́зрастъ се́й, и҆ болѣ̑зни воспита́нїѧ поне́сшꙋю: |
|
28
|
28
|
| Благаю тебе, дитя моє, подивися на небо і землю і, бачачи все, що на них, пізнай, що все створив Бог з нічого і що так з’явився і рід людський. | молю́ тѧ, ча́до, да воззри́ши на не́бо и҆ зе́млю, и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же въ ни́хъ, ви́дѧщь оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ ѿ не сꙋ́щихъ сотворѝ сїѧ̑ бг҃ъ, и҆ человѣ́чь ро́дъ та́кѡ бы́сть: |
|
29
|
29
|
| Не страшися цього вбивці, але будь достойним братів твоїх і прийми смерть, щоб я з милости Божої знову придбала тебе з братами твоїми. | не оу҆бо́йсѧ плоторастерза́телѧ сегѡ̀, но досто́инъ бы́въ бра́тїи твоеѧ̀, воспрїимѝ сме́рть, да въ ми́лости съ бра́тїею твое́ю воспрїимꙋ̀ тѧ̀. |
|
30
|
30
|
| Коли вона ще продовжувала говорити, юнак сказав: чого ви очікуєте? Я не слухаю повеління царя, а підкорююся повелінню закону, який був даний батькам нашим через Мойсея. | Є҆ще́ же сїѧ̑ є҆́й глаго́лющей, ю҆́ноша речѐ: когѡ̀ ѡ҆жида́ете; не слꙋ́шаю повелѣ́нїѧ царе́ва, но повелѣ́нїѧ зако́на слꙋ́шаю да́ннагѡ ѻ҆тцє́мъ на́шымъ чрез̾ мѡѷсе́а: |
|
31
|
31
|
| Ти ж, винахіднику всього зла для євреїв, не уникнеш рук Божих. | ты́ же всѧ́кїѧ ѕло́бы и҆з̾ѡбрѣта́тель бы́въ на і҆ꙋдє́и, не и҆збѣжи́ши рꙋ́къ бж҃їихъ: |
|
32
|
32
|
| Ми страждаємо за свої гріхи. | мы́ бо за грѣхѝ на́шѧ сїѧ̑ стра́ждемъ: |
|
33
|
33
|
| Якщо для напоумлення і покарання нашого живий Господь і прогнівався на нас на деякий час, то Він знову змилостивиться над рабами Своїми; | а҆́ще же ра́ди оу҆страше́нїѧ и҆ наказа́нїѧ живы́й гдⷭ҇ь на́шъ ма́лѡ прогнѣ́васѧ, но па́ки примири́тсѧ рабѡ́мъ свои̑мъ: |
|
34
|
34
|
| ти ж, нечестивий і найзлочинніший з усіх людей, не підносься марно, величаючись облудними надіями, що ти піднімеш руку на рабів Його, | ты́ же, ѽⷩ҇̑, беззако́нниче и҆ всѣ́хъ человѣ̑къ скверна́вѣйше, не возноси́сѧ сꙋ́етнѡ кича́сѧ тще́тнымъ оу҆пова́нїемъ, на нбⷭ҇ныѧ рабы̑ є҆гѡ̀ возносѧ́щь рꙋ́кꙋ: |
|
35
|
35
|
| бо ти ще не уник суду всемогутнього і всевидючого Бога. | не оу҆̀ бо вседержи́телѧ и҆ бсеви́дца бг҃а сꙋда̀ и҆збѣ́глъ є҆сѝ: |
|
36
|
36
|
| Брати наші, перетерпівши нині короткі муки, за завітом Божим одержали життя вічне, а ти за судом Божим понесеш праведне покарання за гордовитість. | бра́тїѧ бо на̑ша ма́лѡ нн҃ѣ болѣ́зни потерпѣ́вше по завѣ́тꙋ бж҃їю вѣ́чный живо́тъ полꙋчи́ша: ты́ же сꙋдо́мъ бж҃їимъ пра́веднꙋю ка́знь горды́ни (твоеѧ̀) воспрїи́меши: |
|
37
|
37
|
| Я ж, як і брати мої, віддаю і душу і тіло за отецькі закони, закликаючи Бога, щоб Він скоро змилосердився над народом, і щоб ти з муками і карами сповідав, що Він єдиний є Бог, | а҆́зъ же, ꙗ҆́коже бра́тїѧ моѧ̑, дꙋ́шꙋ и҆ тѣ́ло моѐ предаю̀ за ѻ҆те́чєскїѧ зако́ны, призыва́ѧ бг҃а млⷭ҇тива вско́рѣ бы́ти і҆и҃лю: ты́ же съ мꙋче́нїемъ и҆ бїе́нїемъ и҆сповѣ́си, ꙗ҆́кѡ є҆ди́нъ то́кмѡ бг҃ъ є҆́сть: |
|
38
|
38
|
| і щоб на мені і на братах моїх закінчився гнів Всемогутнього, який праведно спостиг весь рід наш. | на мнѣ̀ и҆ на бра́тїи мое́й преста́нетъ вседержи́телѧ гнѣ́въ нанесе́нный првⷣнѡ всемꙋ̀ ро́дꙋ на́шемꙋ. |
|
39
|
39
|
| Тоді розгніваний цар учинив з ним ще жорстокіше, ніж з іншими, обурюючись за насміяння. | Тогда̀ ца́рь раз̾ѧри́сѧ ꙗ҆́ростїю на́нь па́че и҆ны́хъ лютѣ́е, го́рцѣ терпѧ́щь посмѣѧ́нїе. |
|
40
|
40
|
| Так і цей скінчив життя чистим, цілком поклавшись на Господа. | И҆ се́й оу҆̀бо чи́стъ ѿ житїѧ̀ премѣни́сѧ, по всемꙋ̀ на гдⷭ҇а оу҆пова́ѧ. |
|
41
|
41
|
| Після синів померла і мати. | Послѣди́ же сынѡ́въ и҆ ма́ти сконча́сѧ. |
|
42
|
42
|
| Про жертви ідольські і про незвичайні муки сказано достатньо. | Сїѧ̑ оу҆̀бо ѡ҆ же́ртвахъ и҆ ѡ҆ превосходѧ́щихъ мꙋчи́телствахъ толи́кѡ и҆звѣсти́шасѧ. |
|
Глава 8
|
Глава́ и҃
|
|
1
|
1
|
| Тим часом Іуда Маккавей і ті, що були з ним, таємно входячи у селища, скликали родичів і, приймаючи тих, що залишилися в юдействі, зібрали до шести тисяч мужів. | І҆ꙋ́да же маккаве́й и҆ и҆̀же съ ни́мъ, входѧ́ще та́йнѡ въ се́ла, созыва́хꙋ сро́дники и҆ пребыва́юшихъ во і҆ꙋде́йствѣ прїе́млюще собра́ша до шестѝ ты́сѧщъ мꙋже́й. |
|
2
|
2
|
| Вони взивали до Господа, щоб Він зглянувся на народ, який усі топчуть, і пожалів храм, осквернений людьми нечестивими; | И҆ призыва́хꙋ гдⷭ҇а призрѣ́ти на лю́ди ѿ всѣ́хъ попира́ємыхъ, оу҆ще́дрити же и҆ хра́мъ ѿ нечести́выхъ человѣ̑къ ѡ҆скверне́нъ |
|
3
|
3
|
| щоб помилував розорене місто, близьке до того, щоб зрівнятися з землею, і почув кров, яка волає до Нього; | поми́ловати же и҆ разореный гра́дъ и҆ и҆мѣ́ющь ра́внѡ со земле́ю бы́ти, и҆ гла́съ крове́й вопїю́щихъ къ немꙋ̀ оу҆слы́шати, |
|
4
|
4
|
| щоб згадав про беззаконне погублення безвинних немовлят і про колишні хуління Його імені, й обурився на злих. | помѧнꙋ́ти же и҆ безгрѣ́шныхъ младе́нцєвъ беззако́нное погꙋбле́нїе и҆ бы̑вшаѧ хꙋлє́нїѧ на и҆́мѧ є҆гѡ̀, и҆ возненави́дѣти лꙋка̑вства. |
|
5
|
5
|
| Оточивши себе багатьма, Маккавей зробився непереможним для язичників, коли гнів Господа перетворився на милість. | Собра́въ же мно́жество, маккаве́й нестерпи́мь ꙗ҆́жѐ ꙗ҆зы́кѡмъ бы́сть, гнѣ́вꙋ гдⷭ҇ню въ млⷭ҇ть ѡ҆брати́вшꙋсѧ. |
|
6
|
6
|
| Раптово нападаючи на міста і селища, він спалював їх, і, займаючи зручні місця, немало переміг ворогів, змушуючи їх утікати; | И҆ напа́даѧ на вє́си и҆ гра́ды неча́ѧннѡ сожига́ше, и҆ благовре́мєнна мѣста̀ взима́ющь, не ма́лѡ сꙋпоста̑тъ побѣжда́ше оу҆бива́ѧ, |
|
7
|
7
|
| переважно він обирав собі на допомогу для таких справ ночі, і чутка про його мужність розносилася всюди. | наипа́че же но́щы на такѡва́ѧ нападє́нїѧ въ по́мощь прїе́млѧше: и҆ сла́ва нѣ́каѧ мꙋ́жества є҆гѡ̀ прохожда́ше всю́дꙋ. |
|
8
|
8
|
| Филип, бачачи, що цей муж помалу входить у силу, а частіше буває щасливий у ділах, писав до Птоломея, воєначальника Келе-Сирії і Фінікії, щоб він допоміг ділам царя. | Ви́дѣ же фїлі́ппъ по ма́лꙋ въ пред̾ꙋспѣѧ́нїе грѧдꙋ́ща мꙋ́жа, ча́стѣе же во благоде́нствїихъ оу҆спѣва́юща, ко птоломе́ю воево́дѣ кїлисѷрі́и и҆ фїнїкі́и писа̀, дабы̀ помога́лъ въ ца́рскихъ дѣ́лѣхъ. |
|
9
|
9
|
| Він же, негайно обравши Никанора, сина Патроклового, одного з перших своїх друзів, послав його, підпорядкувавши йому не менше двадцяти тисяч чоловік з різних народів, знищити весь рід юдеїв; приєднав до нього і Горгія воєначальника, досвідченого у справах військових. | ѻ҆́нъ же ско́рѡ и҆збра́въ нїкано́ра, сы́на патро́клова ѿ пе́рвѣйшихъ дрꙋгѡ́въ посла̀, подчини́въ є҆мꙋ̀ ѿ всѧ́кихъ ꙗ҆зы́кѡвъ воѡрꙋже́нныхъ ви́євъ не ме́нше два́десѧти ты́сѧщъ, да ве́сь і҆ꙋде́йскїй ро́дъ и҆збїе́тъ: придаде́ же є҆мꙋ̀ и҆ горгі́ю мꙋ́жа страти́га и҆ въ ра́тныхъ дѣ́лѣхъ и҆скꙋ́сство и҆мꙋ́ща. |
|
10
|
10
|
| Никанор ухвалив: данину у дві тисячі талантів, яку цар винен був римлянам, поповнити від полонення юдеїв. | Оу҆ста́ви же нїкано́ръ да́нь царю̀, ꙗ҆́же ри́млѧнѡмъ даѧ́шесѧ, двѣ̀ ты́сѧщы тала́нтѡвъ ѿ плѣне́нїѧ і҆ꙋде́йскагѡ напо́лнити. |
|
11
|
11
|
| Тому негайно послав у приморські міста, запрошуючи їх купувати у раби юдеїв і обіцяючи доставляти по дев’яносто полонених за один талант; але не очікував він тієї помсти, яка готова була прийти на нього від Всемогутнього. | А҆́бїе же въ помѡ́рскїхъ гра́ды посла̀, созыва́ѧ на кꙋ́плю і́ꙋде́йскихъ плѣ́нникѡвъ, ѡ҆бѣща́ѧсѧ де́вѧтьдесѧтъ плѣ́нникѡвъ за тала́нтъ да́ти, не ча́ѧ мще́нїѧ хотѧ́щаго послѣ́довати є҆мꙋ̀ ѿ вседержи́телѧ. |
|
12
|
12
|
| Іуді ж дано було знати про прихід Никанора, і коли він передав тим, що були з ним, про прибуття війська, | І҆ꙋ́дѣ же возвѣще́но бѣ̀ ѡ҆ прище́ствїи нїкано́ровѣ: и҆ є҆гда̀ ѻ҆́нъ возвѣстѝ сꙋ́щымъ съ собо́ю ѡ҆ прише́ствїи во́инства, |
|
13
|
13
|
| тоді боязкі й ті, що не вірили у воздаяння Боже, розбіглися, залишивши місця свої. | оу҆жа́сшесѧ и҆ не вѣ́ровавше бж҃їю ѿмще́нїю разбѣга́хꙋсѧ и҆ ѿ мѣ́ста своегѡ̀ ѿстꙋпа́хꙋ: |
|
14
|
14
|
| Інші ж продавали все, що залишилося у них, і благали Господа визволити їх, проданих нечестивим Никанором раніше битви, | и҆ні́и же ѡ҆ста̑вшаѧ всѧ̑ продаѧ́хꙋ, кꙋ́пнѡ же гдⷭ҇а молѧ́хꙋ, да и҆зба́витъ ѿ нечести́вагѡ нїкано́ра про́даныхъ, пре́жде да́же сни́тисѧ, |
|
15
|
15
|
| якщо не для них, то заради завітів з батьками їхніми і наречення на них святого і славного імені Його. | и҆ а҆́ще не и҆́хъ ра́ди, то̀ ра́ди завѣ́та, и҆́же бы́сть ко ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ, и҆ призыва́нїѧ ра́ди честна́гѡ и҆ великолѣ́пагѡ и҆́мене своегѡ̀ на ни́хъ. |
|
16
|
16
|
| Тоді Маккавей зібрав тих, що були з ним, числом шість тисяч мужів, і умовляв їх не страшитися ворогів і не боятися великої кількости язичників, що неправедно йдуть на них, але мужньо битися, | Собра́въ же маккаве́й сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ число́мъ ше́сть ты́сѧщъ, молѧ́ше, да не оу҆жа́снꙋтсѧ ѿ сꙋпроти́вникѡвъ, нижѐ да оу҆страша́тсѧ непра́веднѡ грѧдꙋ́щихъ на нѧ̀ ꙗ҆зы́кѡвъ мно́жества, но мꙋ́жественнѡ да подвиза́ютсѧ, |
|
17
|
17
|
| маючи перед очима неправедно нанесену ними образу святому місцю і розорення зганьбленого міста і порушення праотецьких настанов. | пред̾ ѻ҆чи́ма имѣ́юще беззако́ннѡ на мѣ́сто ст҃о́е содѣ́ланнꙋю ѿ ни́хъ оу҆кори́знꙋ и҆ посмѣѧ́ннагѡ гра́да ѡ҆би́дꙋ, є҆ще́ же и҆ прароди́телнагѡ жи́телства разрꙋше́нїе. |
|
18
|
18
|
| Бо, — говорив він, — вони надіються на зброю і відважність, а ми надіємося на всемогутнього Бога, Який одним помахом може подолати і тих, що йдуть на нас, і весь світ. | Ѻ҆ни́ бо на ѻ҆рꙋ́жїе надѣ́ютсѧ кꙋ́пнѡ и҆ на де́рзость, речѐ: мы́ же на вседержи́телѧ бг҃а могꙋ́щаго и҆ грѧдꙋ́щихъ мгнове́нїемъ низложи́ти надѣ́емсѧ. |
|
19
|
19
|
| Він розповів їм і про те заступництво, яке одержували їхні предки, і як при Сеннахиримі погублені сто вісімдесят п’ять тисяч мужів, | Воспомѧнꙋ́въ же и҆̀мъ и҆ бы̑вшаѧ застꙋплє́нїѧ при прароди́телехъ, и҆ ꙗ҆́кѡ под̾ сеннахирі́момъ сто ѻ҆́смьдесѧтъ пѧ́ть ты́сѧщь погибо́ща, |
|
20
|
20
|
| і про битву, що була у Вавилоні проти галатів, як вони прийшли на битву в кількості лише восьми тисяч з чотирма тисячами македонян, і коли македоняни змішалися, то ці вісім тисяч погубили сто двадцять тисяч завдяки допомозі, яка була їм з неба, й одержали велику здобич. | и҆ въ вавѷлѡ́нѣ на гала́тѡвъ бы́вшее ѡ҆полче́нїе, ка́кѡ всѝ, є҆гда̀ на бра́нь прїидо́ша, ѻ҆́смь ты́сѧщъ съ четы́рїю тысѧщами македѡ́нѧнъ, македѡ́нѧнѡмъ ѿча́ѧвшымсѧ, є҆ди́ни ѻ҆́смь ты́сѧщъ поби́ша сто̀ два́десѧть ты́сѧщъ по́мощїю да́нною и҆̀мъ ѿ нб҃сѐ, и҆ по́льзꙋ мно́гꙋ взѧ́ша. |
|
21
|
21
|
| Такими розповідями зробивши їх безстрашними і готовими померти за закони і батьківщину, він розділив військо на чотири загони, | Си́ми (воспомѧновє́нїи) де́рзѡстны ѡ҆́ныѧ поста́вивъ и҆ готѡ́вы оу҆мре́ти за зако́ны и҆ ѻ҆те́чество, четвероча́стно во́инство поста́ви: |
|
22
|
22
|
| призначивши вождями кожного загону братів своїх: Симона, Йосифа та Іонафана, і підпорядкувавши кожному по тисячі п’ятсот чоловік. | оу҆чини́въ и҆ бра́тїю свою̀ воево́дами ѻ҆боегѡ̀ ѡ҆полче́нїѧ, сі́мѡна и҆ і҆ѡ́сифа и҆ і҆ѡнаѳа́на, подда́въ коемꙋ́ждо ты́сѧщꙋ и҆ пѧ́ть сѡ́тъ, |
|
23
|
23
|
| Потім наказав Єлеазару читати священну книгу, і, обнадіявши Божою допомогою, сам прийняв провід над передовим загоном і вступив у битву з Никанором. | є҆ще́ же и҆ є҆леаза́рꙋ (повелѣ́въ) честѝ ст҃ꙋ́ю кни́гꙋ и҆ да́въ зна́менїе по́мощи бж҃їю, пе́рвомꙋ полкꙋ̀ са́мъ предводи́телствꙋѧ сразі́сѧ съ нїканоромъ. |
|
24
|
24
|
| Оскільки помічником їх був Усемогутній, то вони побили ворогів понад дев’ять тисяч, і ще більшу частину Никанорового війська залишили пораненими і покаліченими, і всіх змусили втікати. | Бы́вшꙋ же и҆̀мъ вседержи́телю спобо́рникꙋ, оу҆би́ша сꙋпоста́тѡвъ бо́лѣе девѧтѝ ты́сѧщъ, ꙗ҆́звеныхъ же и҆ безчленныхъ бо́лшꙋю ча́сть сотворища во́євъ нїкано́ровыхъ, всѣ́хъ же въ бѣ́гство понꙋ́диша. |
|
25
|
25
|
| Узяли і гроші у тих, що прийшли купувати їх; переслідували їх на значну відстань, і повернулися, будучи зупинені часом. | Сре́бреники же ѿ прише́дшихъ на кꙋ́плю и҆́хъ взѧ́ша. |
|
26
|
26
|
| Бо це був день перед суботою; з цієї причини вони і не продовжували гнатися за ними. | Гони́вше же и҆́хъ ѕѣ́лнѣ, возврати́шасѧ ѿ вре́мене заключе́ни: бѣ̀ бо (де́нь) пред̾ сꙋббѡ́тою, сеѧ̀ ра́ди вины̀ не продолжи́ша гонѧ́ще и҆̀хъ. |
|
27
|
27
|
| Зібравши ж за ними зброю і знявши обладунок з ворогів, вони святкували суботу, щиро дякуючи і прославляючи Господа, Який спас їх у той день і Який почав являти їм Своє милосердя. | ѻ҆рꙋ̑жїѧ же и҆́хъ собира́юще и҆ коры̑сти ѿ сꙋпоста̑тъ ѿе́млюще, сꙋббѡ́тꙋ пра́здновахꙋ попремно́гꙋ благословѧ́ще и҆ и҆сповѣ́даюшесѧ гдⷭ҇еви спⷭ҇шемꙋ и҆̀хъ въ де́нь се́й, нача́ло млⷭ҇ти оу҆чини́вшемꙋ и҆̀мъ. |
|
28
|
28
|
| Після суботи, виділивши зі здобичі калікам, удовам і сиротам, інше розділили між собою і дітьми своїми. | По сꙋббѡ́тѣ же немѡщны́мъ и҆ сирота́мъ, и҆ вдова́мъ (и҆ ѡ҆би̑димымъ) раздѣли́вше ѿ коры́стѣй, прѡ́чаѧ са́ми и҆ ѻ҆́троцы раздѣли́ша. |
|
29
|
29
|
| Закінчивши це, вони встановили громадську молитву, і благали милосердого Господа остаточно примиритися з рабами Своїми. | Сїѧ̑ же содѣ́ѧвше и҆ ѻ҆́бщꙋю моли́твꙋ сотво́рше, млⷭ҇рдаго гдⷭ҇а молѧ́хꙋ, въ коне́цъ примири́тисѧ рабѡ́мъ свои̑мъ. |
|
30
|
30
|
| І тоді, як Тимофій і Вакхид напали на них спільно, вони побили понад двадцять тисяч і легко оволоділи високими фортецями; вони розділили дуже багато здобичі рівними частинами між собою й каліками і сиротами і вдовами, ще ж і старійшинами. | И҆ ѿ сꙋ́щихъ съ тїмоѳе́емъ и҆ вакхі́домъ проти́вныхъ мно́жае два́десѧти ты́сѧщъ оу҆би́ша и҆ тверды̑ни ѕѣлѡ̀ высѡ́кїѧ ѡ҆держа́ша, и҆ мнѡ́гїѧ коры̑сти раздѣли́ша, равноча́стнѣ себѣ̀ и҆ немощны̑мъ, и҆ сирота́мъ и҆ вдова́мъ, є҆ще́ же и҆ старѣ́йшинамъ сотво́рше. |
|
31
|
31
|
| Зібравши після них зброю, ретельно склали все у зручних місцях, іншу ж здобич принесли у Єрусалим. | Собра́вше же ѻ҆рꙋ́жїѧ и҆́хъ, прилѣ́жнѣ всѧ̑ положи́ша въ мѣ́стѣхъ благовре́менныхъ, про́чыѧ же коры̑сти во і҆ерⷭ҇ли́мъ принесо́ша. |
|
32
|
32
|
| Убили і вождя військ Тимофієвих, людину дуже нечестиву, яка заподіяла багато зла юдеям. | И҆ фїла́рха тїмоѳе́ева оу҆би́ша мꙋ́жа беззако́ннѣ̀йшаго и҆ вельмѝ і҆ꙋде́ѡвъ ѡ҆ѕло́бившаго, |
|
33
|
33
|
| Потім, торжествуючи перемогу на батьківщині, вони спалили Каллисфена і деяких інших, які спалили священні ворота й утекли в один дім, так що ці за своє нечестя понесли гідну відплату. | иобѣди́тєлнаѧ же пра́зднꙋюще во ѻ҆те́чествѣ, заже́гшихъ свѧшє́ннаѧ врата̀, калїсѳе́на и҆ нѣ́кїихъ и҆ны́хъ сожго́ша оу҆бѣ́гшихъ во є҆ди́нꙋ хра́минꙋ, и҆̀же досто́йнꙋю мздꙋ̀ нече́стїѧ воспрїѧ́ша. |
|
34
|
34
|
| А найзлочинніший Никанор, який привів тисячу купців для купівлі юдеїв, | Треклѧ́тѣ́йшїй же нїкано́ръ, и҆́же тысѧщꙋ кꙋпцє́въ на кꙋ́плю і҆ꙋде́ѡвъ приведы́й, |
|
35
|
35
|
| за допомогою Божою посоромлений був тими, яких вважав за ніщо, і, скинувши розкішний одяг, під виглядом біглого раба через внутрішні землі прийшов один в Антиохію, вкрай засмучений поразкою війська. | смире́нъ по́мощїю гдⷭ҇нею ѿ тѣ́хъ, и҆̀хже проти́вꙋ себє̀ за ничто́же вмѣнѧ́ше, сла́внꙋю ѿложи́въ ри́зꙋ, чрез̾ средиземное (мо́ре) бѣглеца̀ ѡ҆́бразомъ оу҆единена себѐ сотво́рь, прїи́де во а҆нтїохі́ю преѕѣ́лнѣ неблагополꙋ́ченъ ѡ҆ погꙋблѣ́нїи во́инства. |
|
36
|
36
|
| Той, який взявся доставити римлянам данину від полонених у Єрусалимі, оголосив, що юдеї мають захисником Бога, і таким чином залишаються неушкодженими, тому що підкорюються установленим від Бога законам. | И҆ и҆́же ѡ҆бѣща̀ ри́млѧнѡмъ да́нь возда́ти ѿ плѣне́нїѧ і҆ерⷭ҇ли́мскагѡ, проповѣ́даше, ꙗ҆̀кѡ защи́тителѧ бг҃а и҆мѣ́ютъ і҆ꙋде́и, и҆ сегѡ̀ ра́ди не оу҆ѧзвлѧ́еми сꙋ́ть і҆ꙋде́є, занѐ послѣ́дꙋютъ зако́нѡмъ ѿ тогѡ̀ оу҆ста́влєнымъ. |
|
Глава 9
|
Глава́ ѳ҃
|
|
1
|
1
|
| Близько того ж часу Антиох безславно повертався з меж Персії. | Тогѡ́ же вре́мене а҆нтїо́хъ съ безче́стїемъ возврати́сѧ ѿ персі́ды. |
|
2
|
2
|
| Бо він увійшов у так званий Персеполь і мав намір пограбувати храм і оволодіти містом. Тому збігся народ, і взялися за зброю, й Антиох, змушений жителями втікати, повинен був із соромом повернутися назад. | Вни́де бо во гра́дъ глаго́лемый персе́поль и҆ покꙋси́сѧ расхи́тити хра́мъ и҆ гра́дъ ѡ҆бдержа́ти: тогѡ̀ ра́ди мно́жествꙋ оу҆стреми́вшꙋсѧ, къ по́мощи ѻ҆рꙋ́жїй ѡ҆брати́шасѧ: и́ та́кѡ слꙋчи́сѧ прогна́номꙋ а҆нтїо́хꙋ ѿ градожи́телей со сра́момъ возврати́тисѧ. |
|
3
|
3
|
| Коли знаходився він біля Екбатани, донесли йому про те, що трапилося з Никанором і з Тимофієм. | Сꙋ́щꙋ же є҆мꙋ̀ при є҆квата́нѣ, возвѣсти́шасѧ є҆мꙋ̀ содѣ̑ѧннаѧ при нїкано́рѣ и҆ тїмоѳе́и. |
|
4
|
4
|
| Запалавши гнівом, він думав зігнати на юдеях зло на тих, що змусили його втікати; тому наказав погоничеві колісниці безперестанно гнати і прискорювати подорож, тоді як небесний суд уже йшов слідом за ним. Бо він сказав із зарозумілістю: кладовищем для юдеїв зроблю Єрусалим, коли прийду туди. | Возне́ссѧ же ꙗ҆́ростїю, мнѧ́ше и҆ прогна́вшихъ є҆го̀ ѕло́бꙋ нанестѝ на і҆ꙋдє́и: сегѡ̀ ра́ди повелѣ̀ возни́цѣ непреста́ннѡ гонѧ́щемꙋ соверша́ти ше́ствїе, нбⷭ҇номꙋ сꙋдꙋ̀ понꙋжда́ющꙋ є҆го̀, си́це бо гордели́вѣ речѐ: гро́бищное мѣ́сто і҆ꙋде́ємъ і҆ерⷭ҇ли́мъ, прише́дъ та́мѡ, сотворю̀. |
|
5
|
5
|
| Але всевидючий Господь, Бог Ізраїлів, уразив його незцілимим і невидимим ударом: як тільки скінчив він ці слова, схопили його нестерпний біль живота і жорстокі внутрішні муки, | Всеви́децъ же гдⷭ҇ь бг҃ъ і҆и҃левъ поразѝ є҆го̀ неизцѣ́льною и҆ неви́димою ꙗ҆́звою: и҆зре́кшꙋсѧ бо є҆гѡ̀ сло́вꙋ, а҆́бїе ѡ҆б̾ѧ́тъ є҆го̀ оу҆тро́бнаѧ неизѣ́льнаѧ болѣ́бзнь и҆ гѡ́рькїѧ внꙋ́трєннїѧ мꙋ̑ки, |
|
6
|
6
|
| і цілком праведно; бо він багатьма і надзвичайними муками терзав утроби інших. | ѕѣлѡ̀ пра́веднѣ, ꙗ҆́кѡ мно́гими и҆ стра́нными напа́стьми и҆ны́хъ оу҆трѡ́бы мꙋ́чи. Ѻ҆́нъ же ника́коже ѿ киче́нїѧ (своегѡ̀) преста̀: |
|
7
|
7
|
| Але він ніскільки не залишав своєї гордости, і ще більше сповнювався зарозумілости, дихаючи вогнем люті на юдеїв і наказуючи прискорювати подорож. Тоді сталося, що він упав з колісниці, яка неслася швидко, і тяжким падінням пошкодив усі члени тіла. | є҆ще́ же и҆ горды́ни и҆сполнѧ́шесѧ, ѻ҆гне́мъ ды́шꙋщь ꙗ҆́рости на і҆ꙋдє́и и҆ заповѣ́давъ оу҆скори́ти ше́ствїе: слꙋчи́сѧ же и҆ па́сти є҆мꙋ̀ ѿ колесни́цы со оу҆стремле́нїемъ и҆дꙋ́щїѧ, и҆ лю́тымъ паде́нїемъ па́дшемꙋ всѧ̑ оу҆ды пло́ти сокрꙋши́ти. |
|
8
|
8
|
| І той, який тільки що думав з гордости, більш ніж людської, повелівати хвилями моря і думав на терезах зважити висоти гір, повалений був на землю, і несений був на ношах, показуючи всім явну силу Божу, | Ѻ҆́нъ же, и҆́же ма́лѡ пре́жде мнѧ́й волна́мъ мѡрски́мъ повелѣва́ти, ѿ го́рдости па́че человѣ́чи, и҆ мѣ́риломъ высотꙋ̀ го́ръ мнѧ́сѧ и҆змѣ́рити, до землѝ смире́нъ на носи́лѣ носѧ́шесѧ, ꙗ҆́внꙋю бж҃ию си́лꙋ всѣ̑мъ показꙋ́ѧ: |
|
9
|
9
|
| так що з тіла нечестивця у безлічі виповзала черва, і ще у живого випадали частини тіла від хвороб і страждань; запах же смороду від нього нестерпний був у цілому війську. | ꙗ҆́кѡ и҆ ѿ тѣлесѐ нечести́вагѡ че́рвїю кипѣ́ти, и҆ живꙋ́щꙋ въ болѣ́знехъ и҆ въ мꙋче́нїихъ, пло́ти є҆гѡ̀ и҆злїѧ́тисѧ ѿ смра́да же є҆гѡ̀ и҆ гно́ѧ всѝ во́ини гнꙋша́хꙋсѧ. |
|
10
|
10
|
| І того, який незадовго перед тим мріяв торкатися зірок небесних, ніхто не міг носити через нестерпний сморід. | И҆ ма́лѡ пре́жде небе́сныхъ ѕвѣ́здъ каса́тисѧ мнѧ́щаго никто́же можа́ше носи́ти, смра́да ра́ди лю́тагѡ. |
|
11
|
11
|
| Тепер-то, будучи розтрощеним, почав він залишати свою велику гордовитість і приходити до пізнання, коли за покаранням Божим страждання його посилювалися з кожною хвилиною. | Ѿсю́дꙋ оу҆̀бо нача̀ ѿ многїѧ горды́ни своеѧ̀ престава́ти оу҆ѧ́звленъ и҆ въ позна́нїе приходи́ти (наꙋче́нъ) бж҃їею ꙗ҆́звою повсеча́стнѡ оу҆множее болѣ́зни своеѧ̀ прїемлѧ. |
|
12
|
12
|
| Сам не в силах зносити свого смороду, він так говорив: праведно підкорятися Богу, і смертному не слід думати гордовито бути рівним Богу. | И҆ є҆гда̀ нижѐ са́мъ смра́да своегѡ̀ терпѣ́ти можа́ше, та́кѡ речѐ: пра́ведно є҆́сть повинꙋ́тисѧ бг҃ови, и҆ сме́ртнꙋ сꙋ́щꙋ ра̑внаѧ бг҃ови не мꙋ́дрствовати го́рдѣ. |
|
13
|
13
|
| Нечестивець молив Господа, Який вже не милував його, і говорив: | Молѧ́шесѧ же скве́рный ко никогда̀ хотѧ́щемꙋ поми́ловати є҆го̀ вл҃цѣ̀, та́кѡ глаго́лѧ: |
|
14
|
14
|
| «Святе місто, яке поспішав я зрівняти з землею і зробити кладовищем, оголошую вільним; | сты́й оу҆́бѡ гра́дъ, є҆го́же тща́хсѧ пришедъ во пра́хъ ѡ҆брати́ти и҆ мѣ́сто гро́бищное созда́ти, свобо́денъ ѡ҆ста́влю, |
|
15
|
15
|
| юдеїв, яких вирішив не дозволяти ховати, а викидати разом з дітьми їхніми хижим птахам і звірам, зроблю всіх рівними афінянам; | і҆ꙋде́євъ же, и҆̀хже хотѣ́хъ нижѐ погребе́нїе сподо́бите, но пти́цємъ ѕвѣрє́мъ на растерза́нїе преда́ти со младє́нцы, всѣ́хъ и҆̀хъ ра́вныхъ а҆ѳине́ѡмъ сотворю̀: |
|
16
|
16
|
| святий храм, який колись пограбував, прикрашу найкращими дарами, священні сосуди поверну всі, і ще у більшій кількості, і необхідні для жертов витрати буду робити з моїх прибутків; | хра́мъ же ст҃ы́й, є҆го́же пре́жде ѡ҆гра́бихъ, предо́брыми да̑ры оу҆крашꙋ̀, и҆ свѧщє́нныѧ сосꙋ́ды мно́гѡ бо́лше всѧ̑ возда́мъ, и҆ подоба́ющаѧ къ же́ртвамъ и҆ждивє́нїю ѿ свои́хъ дохо́дѡвъ пода́мъ: |
|
17
|
17
|
| понад те сам зроблюсь юдеєм, і, проходячи по всякому населеному місцю, буду звіщати силу Божу». | къ си̑мъ же и҆ і҆ꙋде́аниномъ бы́ти, и҆ всѧ́кое мѣ́сто ѡ҆бита́емо проходи́ти, и҆ проповѣ́дати бж҃їю держа́вꙋ и҆́мамъ. |
|
18
|
18
|
| Але коли болі ніскільки не зменшувалися, бо прийшов уже на нього праведний суд Божий, він, упавши у відчай, написав до юдеїв лист, який мав значення благання, такого змісту: | Но ника́коже престаю́щымъ болѣ́знемъ, на́йде бо на́нь првⷣный бж҃їй сꙋ́дъ, ѡ҆ себѣ̀ ѿча́ѧвсѧ, писа̀ ко і҆ꙋде́ѡмъ ниженапи́санное посла́нїе, моле́нїѧ чи́нъ и҆мꙋ́щее, содержа́щее же сїѧ̑: |
|
19
|
19
|
| «Цар і воєначальник Антиох добрим юдеям-громадянам — багато радуватися, і бути здоровими і благоденствувати. | предѡ́брымъ гра́жданѡмъ і҆ꙋде́ѡмъ ѕѣлѡ̀ ра́доватисѧ и҆ здра́вствовати и҆ благоде́нствовати, ца́рь а҆нтїо́хъ и҆ страти́гъ: |
|
20
|
20
|
| Якщо ви здорові з дітьми вашими, і справи ваші йдуть за вашим бажанням, то я воздаю Богу найбільшу подяку, покладаючи надію на небо. | а҆́ще здра́вствꙋете и҆ ча̑да, и҆ (и҆мѣ̑нїѧ) ва̑шѧ но мы́сли ва́мъ сꙋ́ть, благодарю̀ оу҆́бѡ бг҃ꙋ вели́кимъ благодаре́нїемъ, на нб҃о оу҆пова́нїе и҆мѣ́ѧ: |
|
21
|
21
|
| Я ж лежу у хворобі і з любов’ю згадую про вашу шанобливість і прихильність до мене. Повертаючись з меж Персії і зазнавши тяжкої хвороби, я за потрібне вважаю подбати про загальну безпеку всіх. | а҆́зъ же въ не́мощи лежа́щь, ва́шꙋ че́сть и҆ благопрїѧ́тство воспомина́хъ любе́знѡ: возвраща́ѧсѧ ѿ персі́дскихъ мѣ́стъ и҆ впа́дъ въ болы́знь тѧ́жкꙋ, нꙋ́жно возмнѣ́хъ попече́нїе воз̾имѣ́ти ѡ҆ ѻ҆́бщемъ всѣ́хъ оу҆твержде́нїи: |
|
22
|
22
|
| Хоч я не впадаю у відчай і маю повну надію звільнитися від хвороби, | не ѿчаѧва́ѧсѧ ѡ҆ себѣ̀, но оу҆пова́нїе мно́го и҆мѣ́ѧ и҆збѣжа́ти недꙋ́га, |
|
23
|
23
|
| але, знаючи, що і батько мій, коли воював у верхніх країнах, оголосив наступника, | зрѧ́ же, ꙗ҆́кѡ и҆ ѻ҆те́цъ мо́й, въ нѧ́же времена̀ въ вы́шнихъ мѣ́стѣхъ воева̀, показа̀ и҆мꙋ́щаго прїѧ́ти по не́мъ нача́лство, |
|
24
|
24
|
| щоб, коли станеться що-небудь несподіване, або оголошена буде якась незгода, жителі країни знали, кому надане правління, і не бентежилися; | да а҆́ще что̀ проти́вно слꙋчи́тсѧ и҆лѝ возвѣсти́тсѧ что̀ бѣ́дственно, вѣ́дꙋще сꙋ́щїи по страна́мъ, комꙋ̀ вла́сть ввѣ́рена, не смꙋтѧ́тсѧ: |
|
25
|
25
|
| понад те зауважуючи, що навколишні володарі і сусідні з нашою державою спостерігають час і вичікують, який буде кінець, я призначив царем сина мого Антиоха, якого я вже часто під час походів у верхні сатрапії дуже багатьом з вас доручав і представляв; і йому я написав особисто. | къ си̑мъ же помышлѧ́ю прїлежа́щихъ могꙋ́тникѡвъ и҆ сосѣ́дей ца́рствїю вре́мене оу҆смотрѧ́ющихъ и҆ слꙋ́чаѧ ѡ҆жидающихъ, ѡ҆ѣ́ѧви́хъ сы́на моего̀ а҆нтїо́ха царе́мъ, є҆го́же мно́гаши ѡ҆бходѧ́щь вы̑шнїй сатра̑пїи мнѡ́гимъ ѿ ва́съ препорꙋча́хъ и҆ представлѧ́хъ, писа́хъ же къ немꙋ̀, ꙗ҆̀же нижа́е пи̑сана сꙋ́ть: |
|
26
|
26
|
| Отже, переконую вас і прошу, щоб ви, пам’ятаючи мої благодіяння взагалі і зокрема, зберегли вашу теперішню прихильність до мене і до сина мого. | молю̀ оу҆̀бо ва́съ и҆ прошꙋ̀, да по́мнѧще благодѣѧ̑нїѧ во ѻ҆́бще и҆ ѡ҆со́бнѡ, кі́йждо содержитѐ сꙋ́щее благопрїѧ́тство ко мнѣ̀ и҆ сы́нꙋ моемꙋ̀: |
|
27
|
27
|
| Бо я впевнений, що він, ідучи за моїм бажанням, буде поводитися з вами милостиво і людинолюбно». | оу҆пова́ю бо, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́нъ кро́тцѣ и҆ человѣколю́бнѣ, послѣ́дꙋющь моемꙋ̀ произволе́нїю, соѡбща́тисѧ ва́мъ бꙋ́детъ. |
|
28
|
28
|
| Так цей людиновбивця і богохульник, перетерпівши тяжкі страждання, які заподіював іншим, скінчив життя на чужій стороні у горах найжалюгіднішою смертю. | Мꙋжеꙋбі́йца оу҆̀бо и҆ хꙋ́льникъ ѕлѣ̑йшаѧѣ пострада́въ, ꙗ҆́коже и҆ны̑мъ сотворѝ, въ стра́нствѣ̀, на гора́хъ бѣ́дною сме́ртїю и҆зчезѐ. |
|
29
|
29
|
| Тіло його привіз Филип, співвихованець його, який, боячись сина Антиохового, відійшов до Птоломея Филопатора в Єгипет. | Пренесе́ же тѣ́ло є҆гѡ̀ фїлі́ппъ све́рстникъ є҆гѡ̀: и҆́же и҆ оу҆боѧ́всѧ сы́на а҆нтїо́хова ко птоломе́ю фїломи́торꙋ во є҆гѵ́петъ ѿи́де. |
|
Глава 10
|
Глава́ і҃
|
|
1
|
1
|
| Маккавей же і ті, що були з ним, під проводом Господа, знову зайняли храм і місто, | Маккаве́й же и҆ и҆̀же съ ни́мъ бѧ́хꙋ, гдⷭ҇ꙋ и҆̀хъ защища́ющꙋ, хра́мъ оу҆́бѡ и҆ гра́дъ воспрїѧ́ша: |
|
2
|
2
|
| а побудовані іноплемінниками на площі жертовники і капища зруйнували. | ка̑пища же ѿ и҆ноплеме́нникѡвъ на то́ржищи оу҆стро́єннаѧ, є҆ще́ же и҆ трє́бища раскопа́ша, |
|
3
|
3
|
| Очистивши храм, вони спорудили інший жертовник; розпаливши камені і взявши з них вогонь, принесли жертву після дворічної перерви, зробили кадильницю і свічники і предкладення хлібів. | и҆ ѡ҆чи́стивше хра́мъ, и҆́нъ ѻ҆лта́рь сотвори́ша, и҆ разже́гше ка́менїе и́ взе́мше ѻ҆́гнь ѿ ни́хъ, принесо́ша же́ртвꙋ по двою̀ лѣ́тꙋ и ше́сти мцⷭ҇ѣхъ, и҆ ѳѷмїа́мъ и҆ свѣ́щники, и҆ хлѣ́бѡвъ предложе́нїе сотвори́ша. |
|
4
|
4
|
| Влаштувавши все це, вони молили Господа, падаючи ниць, щоб їм не зазнавати більше таких бід; якщо ж коли і згрішать, те нехай покарає Він їх милостиво, не віддаючи богохульним і жорстоким язичникам. | Сїѧ̑ же сотво́рше, молѧ́хꙋ гдⷭ҇а па́дше ни́цъ, да не ктомꙋ̀ въ сицєва́ѧ ѕла̑ѧ впадꙋ́тъ, но а҆́ще когда̀ и҆ согрѣ́шатъ, ѿ негѡ̀ съ кро́тостїю да наказꙋ́ютсѧ, а҆ не ва́рварѡмъ и҆ хꙋ́льнымъ ꙗ҆зы́кѡмъ предадѧ́тсѧ. |
|
5
|
5
|
| У той самий день, в який осквернений був храм іноплемінниками, звершилося й очищення храму, у двадцять п’ятий день того самого місяця Хаслева. | И҆ въ ѻ҆́ньже де́нь хра́мъ ѿ и҆ноплемє́нникъ ѡ҆скверни́сѧ, слꙋчи́сѧ въ то́й же де́нь ѡ҆чище́нїю бы́ти хра́ма, два́десѧть пѧ́тагѡ днѐ мцⷭ҇а, и҆́же є҆́сть хасле́ѵъ. |
|
6
|
6
|
| І провели вони у веселощах вісім днів за подобою свята кущів, згадуючи, як незадовго перед тим часом вони проводили свято кущів, подібно до звірів, у горах і печерах. | И҆ съ весе́лїемъ пра́здновахꙋ дні́й ѻ҆́смь по ѡ҆́бразꙋ сѣ́ней, помина́юще, ꙗ҆́кѡ пре́жде ма́лагѡ вре́мене пра́здникъ сѣ́нницъ въ гора́хъ и҆ въ пеще́рахъ ѕвюри́нымъ ѡ҆́бразомъ бѧ́хꙋ провожда́юще. |
|
7
|
7
|
| Тому вони з жезлами, оповитими плющем, і з квітучими гілками і пальмами підносили хвальні пісні Тому, Який благопоспішив очистити місце Своє. | Сегѡ̀ ра́ди ѳѵ́рси и҆ вѣ̑тви зелє́ныѧ, є҆ще́ же и҆ фі́нїки и҆мѣ́юще, пѣ̑сни приношахꙋ бл҃гопоспѣши́вшемꙋ ѡ҆чтⷭ҇ити мѣ́сто своѐ. |
|
8
|
8
|
| І загальним рішенням і вироком визначили — всьому юдейському народу святкувати ці дні щорічно. | И҆ оу҆зако́ниша ѻ҆́бщимъ повелѣ́нїемъ и҆ оу҆ставленїемъ всемꙋ̀ ꙗ҆зы́кꙋ і҆ꙋде́йскꙋ по всѧ̑ лѣ̑та пра́здновати дни̑ сїѧ̑. |
|
9
|
9
|
| Така була кончина Антиоха, прозваного Єпифаном. | И҆ а҆нтїохъ оу҆́бѡ, и҆́же проименова́шесѧ є҆пїфа́нъ, кончи́нꙋ та́кѡ и҆мѣ̀. |
|
10
|
10
|
| Тепер викладемо, що відбувалося за Антиоха Евпатора, сина того нечестивця, обмежуючись лихами воєн. | Нн҃ѣ же ꙗ҆̀же ѡ҆ є҆ѵпа́торѣ а҆нтїо́хѣ, сы́нѣ нечести́вагѡ бы́вшемъ, рече́мъ, сокраща́юще ѕлаа̑ѧ, ꙗ҆̀же во бра́нехъ сотворє́на сꙋ́ть. |
|
11
|
11
|
| Прийнявши царство, він доручив управління якомусь Лісію, головному воєначальнику Келе-Сирії і Фінікії. | Се́й бо воспрїѧ́въ ца́рствїе, поста́ви над̾ дѣла́ми ца́рскими лѷсі́ю нѣ́коего, кїлисѷрі́и же и҆ фїнїкі́и воево́дꙋ первонача́лнаго. |
|
12
|
12
|
| Бо Птоломей, на прізвисько Макрон, вважав за краще дотримуватися справедливости щодо юдеїв, після несправедливостей, які були стосовно них, і намагався справи з ними закінчувати мирно. | Птоломе́й бо нарица́емый ма́крѡнъ пра́вдꙋ соблюда́ти произво́ливъ ко і҆ꙋде́ѡмъ бы́вшаѧ ра́ди къ ни̑мъ ѡ҆би́ды, покꙋша́шесѧ ꙗ҆̀же къ ни̑мъ ми́рнѡ препроводи́ти. |
|
13
|
13
|
| Тому на нього звели наклеп улюбленці перед Евпатором, і, всюди чуючи назву зрадника за те, що він залишив довірений йому від Филометора Кіпр і перейшов до Антиоха Єпифана, він, не маючи почесної влади, від суму отруїв себе, і так скінчив життя своє. | Тѣ́мже ѡ҆клевета́нъ ѿ дрꙋгѡ́въ ко є҆ѵпа́торꙋ и҆ ча́стѡ нарица́емь а҆́кибы преда́тель, поне́же кѵ́пръ ввѣ́рениый ѿ фїломи́тора ѡ҆ста́ви и҆ ко а҆нтїо́хꙋ є҆пїфа́нꙋ ѿи́де, нижѐ честны́ѧ вла́сти и҆мꙋ́щь, ѿ печа́ли ѡ҆трави́въ себѐ живо́тъ сконча̀. |
|
14
|
14
|
| Горгій же, ставши у тих місцях воєначальником, утримував наймані війська і безупинно підтримував війну проти юдеїв. | Горгі́а же бы́въ воево́да над̾ мѣста́ми, собира́ше чꙋжди́хъ во́євъ и҆ непреста́ннѡ на і҆ꙋдє́и ра́товаше. |
|
15
|
15
|
| Разом з ним і ідумеї, які володіли зручними укріпленнями, тривожили юдеїв, і, приймаючи до себе вигнаних з Єрусалима, починали війни. | Съ ни́мъ же кꙋ́пиѡ и҆ і҆дꙋме́ане ѡ҆бдержа́ще крѣ̑пкїѧ тверды̑ни ѡ҆бꙋча́хꙋ і҆ꙋде́ѡвъ, и҆ и҆згонѧ́емыхъ и҆з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма прїе́млюще, ра́товати начина́хꙋ. |
|
16
|
16
|
| Ті ж, що були з Маккавеєм, звершуючи моління і благаючи Бога бути помічником їм у війні, кинулися на укріплення ідумеїв. | Сꙋ́щїи же со маккаве́омъ сотво́рше моли́твꙋ и҆ моли́вше бг҃а спобо́рника и҆̀мъ бы́ти, на і҆дꙋмє́йскїѧ тверды̑ни оу҆стреми́шасѧ. |
|
17
|
17
|
| І, зробивши на них сильний напад, вони оволоділи цими місцями, помстилися всім, хто бився на стінах, умертвляли всіх, хто траплявся назустріч, і побили не менше двадцяти тисяч. | Къ ни̑мъ же и҆ пристꙋпи́вше мꙋ́жественнѡ ѡ҆держа́ша мѣста̀, всѣ̑мъ же на стѣнѣ̀ ра́тꙋющымъ ѿмсти́ша и҆ срѣта́ющихсѧ закала́хꙋ, оу҆би́ша же не ме́нше два́десѧти ты́сѧщъ. |
|
18
|
18
|
| Не менше дев’яти тисяч утекли у дві дуже міцні вежі, зебезпечені всім проти облоги. | И҆збѣ́гшымъ же иѣ̑кїимъ не ме́нши девѧтѝ ты́сѧщъ въ двѣ̀ пѵ̑рги крѣ̑пки ѕѣлѡ̀ и҆ всѧ̑, ꙗ҆̀же проти́вꙋ ѡ҆блеже́нїѧ, и҆мꙋ́щыѧ, |
|
19
|
19
|
| Залишивши Симона і Йосифа і ще Закхея з достатньою кількістю людей для облоги їх, Маккавей сам вирушив у такі місця, де він більше потрібен був. | маккаве́й ѡ҆ста́вивъ сі́мѡна и҆ і҆ѡ́сифа, є҆ще́ же и҆ закхе́а и҆ и҆̀же съ ни́мъ доволиыхъ ко ѡ҆блеже́нїю и҆́хъ, на нꙋ́жднаѧ мѣста̀ са́мъ ѿи́де. |
|
20
|
20
|
| А ті, що були із Симоном, будучи сріблолюбними, дали деяким з тих, що знаходилися у вежах, підкупити себе грішми; одержавши сімдесят тисяч драхм, дозволили деяким утекти. | Сꙋ́щїи же съ сі́мѡномъ сребролюби́вїи ѿ нѣ́кїихъ, и҆́же въ пѵ̑ргахъ, сребро́мъ прельще́ни, и҆ се́дмьдесѧтъ ты́сѧщъ дра́хмъ взе́мше, ѡ҆ста́виша нѣ́кїихъ и҆збѣжа́ти. |
|
21
|
21
|
| Коли донесено було Маккавею про те, що сталося, він, зібравши народних вождів, докоряв їм, що вони за срібло продали братів, відпустивши ворогів їхніх. | Є҆гда́ же возвѣсти́сѧ маккаве́ю ѡ҆ бы́вшемъ, собра́въ нача́лники люді́й, порица́ше, ꙗ҆́кѡ за сребро̀ прода́ша бра́тїю, сꙋпоста́тѡвъ на ни́хъ ѿпꙋсти́вше. |
|
22
|
22
|
| Цих людей, які зробилися зрадниками, він віддав на смерть, і негайно оволодів двома вежами. | Си́хъ оу҆̀бо преда́телей бы́вшихъ оу҆бѝ и҆ внеза́пꙋ двѣ̀ пѵ̑рги разрꙋшѝ. |
|
23
|
23
|
| Маючи постійно успіх у зброї, яка була у руках його, він знищив у цих двох укріпленнях понад двадцять тисяч чоловік. | Ѻ҆рꙋ́жїемъ же во всѣ́хъ и҆ рꙋка́ми благоꙋспѣва́ѧ, погꙋбѝ въ двꙋ̀ тверды́нехъ бо́лѣе два́десѧти ты́сѧщъ. |
|
24
|
24
|
| Тимофій же, раніше переможений юдеями, зібрав дуже численне військо з чужоземців, зібрав чимало і вершників, що були в Азії, і з’явився в Юдею з наміром завоювати її. | Тїмоѳе́й же, и҆́же пре́жде ѿ і҆ꙋдє́й бы́сть пораже́нъ, собра́въ во́євъ стра́нныхъ мно́жество, и҆ во а҆сі́и бы́вщихъ ко́нникѡвъ собра́въ не ма́лѡ, приі́де а҆́ки ѻ҆рꙋ́жїемъ і҆ꙋде́ю хотѧ́щь взѧ́ти. |
|
25
|
25
|
| При його наближенні ті, що були з Маккавеєм, звернулися у молитві до Бога, посипавши землею голови й оперезавши стегна веретищами. | Маккаве́й же и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ, приближа́ющꙋсѧ томꙋ̀, ко моли́твѣ бж҃їй ѡ҆братишасѧ, главы̑ земле́ю посы́павше и҆ чрє́сла вре́тищами препоѧ́савше, |
|
26
|
26
|
| Припадаючи до підніжжя жертовника, вони благали Його, щоб Він був милостивим до них, був ворогом ворогам їхнім і супротивником супротивникам, як говорить закон. | пред ѻ҆лта́рнымъ пра́гомъ ни́цъ па́дше, молѧ́хꙋ млⷭ҇тива и҆̀мъ бы́ти, враждова́ти же враждꙋ́ющымъ на ни́хъ и҆ сꙋпоста́тѡмъ проти́витсѧ ꙗ҆́кѡ зако́нъ глаго́летъ. |
|
27
|
27
|
| Звершивши молитву, вони взяли зброю і далеко відійшли від міста; наблизившись же до ворогів, зупинилися. | Бы́вше же по моли́твѣ, воспрїе́мше ѻ҆рꙋ̑жїѧ дале́че и҆з̾ гра́да и҆зыдо́ша: прибли́жшежесѧ къ сꙋпоста́тѡмъ, ѡ҆ себѣ̀ ста́ша. |
|
28
|
28
|
| Коли зійшло сонце, ті й інші вступили у битву — одні, в доблесті своїй, маючи запорукою успіху і перемоги пристановище у Господі, інші, — поставивши проводирем битви лють. | Со́лнцꙋ же возсїѧвающꙋ, ѻ҆боѝ сразишасѧ: сі́и оу҆́бѡ спорꙋ́чника и҆мꙋ́ще благополꙋ́чїѧ и҆ побѣ́ды съ добродѣ́телїю ко гдⷭ҇ꙋ прибѣ́жище, ѻ҆ни́ же воево́дꙋ бра́ней оу҆чини́ща ꙗ҆́рость. |
|
29
|
29
|
| Коли відбулася завзята битва, то супротивникам явилися з неба п’ять величних мужів на конях із золотими вуздами, і двоє з них були на чолі юдеїв: | Пребыва́ющей же крѣ́пцейй бра́ни, ꙗ҆ви́шасѧ сꙋпоста́тѡмъ ѿ нб҃сѐ мꙋ́жїе пѧ́ть на ко́нехъ зла̑ты оу҆зды̑ и҆мꙋ́щихъ, благолѣ́пни, и҆ пра́вѧще і҆ꙋде́ѡвъ два̀: |
|
30
|
30
|
| вони взяли Маккавея у середину до себе і, покриваючи своїм озброєнням, зберігали його неушкодженим, на супротивників же кидали стріли і блискавки, так що вони, змішавшись від осліплення і сповнені страху, самі себе уражали. | и҆ маккаве́а средѣ̀ себє̀ вземше и҆ защища́юще свои́мъ всеорꙋ́жїемъ невреди́ма сохранѧ́хꙋ, на сꙋпоста́ты же стрѣ́лы и҆ мѡ́лнїи мета́хꙋ: тѣ́мже смѣси́вшесѧ невидѣ́нїемъ сѣча́хꙋсѧ мѧте́жа и҆спо́лнени. |
|
31
|
31
|
| Побито було двадцять тисяч п’ятсот піших і шістсот кінних. | Оу҆бїе́нныхъ же бы́сть два́десѧть ты́сѧщъ и҆ пѧ́тсѡть сѡ́тъ, ко́нныхъ же ше́сть сѡ́тъ. |
|
32
|
32
|
| Сам Тимофій утік у фортецю, називану Газара, дуже міцну, яка знаходилася під начальством Херея. | Са́мъ же тїмоѳе́й побѣбжѐ въ газа́рꙋ глаго́лемꙋю тверды́ню, ѕѣлѡ̀ крѣ́пкꙋю, воево́дствꙋющꙋ та́мѡ хере́ю. |
|
33
|
33
|
| Ті, що були з Маккавеєм, весело облягали цю фортецю протягом чотирьох днів. | Маккаве́й же и҆ сꙋ́щїи съ нимъ ве́селѡ ѡ҆бсѣдо́ша крѣ́пость дни̑ четы́ри. |
|
34
|
34
|
| А ті, що знаходилися у фортеці, впевнені у неприступності цього місця, надмірно лихословили і промовляли хульні слова. | сꙋ́щїи же внꙋ́трь на тве́рдость мѣ́ста оу҆пова́юще, па́че мѣ́ры хꙋ́лѧхꙋ и҆ словеса̀ беззакѡ́ннаѧ и҆зноша́хꙋ. |
|
35
|
35
|
| На світанку п’ятого дня двадцять юнаків з тих, що були з Маккавеєм, запалившись гнівом від такого лихослів’я, хоробро кинулися на стіну і зі звірячою люттю уражали кожного, хто траплявся. | Ꙗ҆́вльшꙋжесѧ пѧ́томꙋ дню̀ два́десѧть ю҆́ношей, и҆̀же съ маккаве́емъ бѣ́хꙋ, разже́гшесѧ ꙗ҆́ростїю хꙋле́нїѧ ра́ди, прибли́жившесѧ ко стѣнѣ̀, мꙋ́жественнѡ и҆ ѕвѣроѡбра́зною ꙗ҆̀ростїю прилꙋчи́вшихсѧ разсѣца́хꙋ. |
|
36
|
36
|
| Інші також кинулися під час сум’яття на тих, що знаходилися всередині, підпалювали вежі, і, розпаливши багаття, спалювали хульників живими; інші розбивали ворота, і, впустивши у них решту війська, оволоділи містом; | И҆ні́и же подо́бнѣ возше́дше съ нꙋ́ждею къ сꙋ́щымъ внꙋ́трь, зажига́хꙋ пѵ̑рги, и҆ возже́гше ѻ҆гни̑ща, живы́хъ хꙋ́льникѡвъ сожго́ша. |
|
37
|
37
|
| Тимофія ж, який сховався у рові, убили, так само як і брата його Херея, й Аполлофана. | И҆ні́и же врата̀ разсѣко́ша, и҆ впꙋсти́вше про́чїй по́лкъ, взѧ́ша гра́дъ, и҆ тїмоѳе́а скры́вшагосѧ въ нѣ́коемъ рвѣ̀ закла́ша, и҆ бра́та є҆гѡ̀ хере́а и҆ а҆поллѡфа́на. |
|
38
|
38
|
| Звершивши це, вони з піснями і славослів’ями подякували Господу, Який так багато благодіяв Ізраїлю і дарував їм перемогу. | Сїѧ̑ же сотво́рше съ пѣ́сньми и҆ и҆сиовѣ́даньми благословлѧ́хꙋ гдⷭ҇а бл҃годѣ́телѧ вели́каго і҆и҃лю и҆ побѣ́дꙋ и҆̀мъ да́вшаго. |
|
Глава 11
|
Глава́ а҃і
|
|
1
|
1
|
| Коли минуло дуже небагато часу, Лісій, опікун і родич царя, намісник царський, з великим засмученням переносячи те, що сталося, | По ма́лѣ же весьма̀ вре́мени лѷсі́а, намѣ́стннкъцаре́въ и҆ сро́дникъ и҆ къ дѣлѡ́мъ приста́вникъ, ѕѣлѡ̀ тѧ́жцѣ сносѧ̀ бы̑вшаѧ, |
|
2
|
2
|
| зібрав до вісімдесяти тисяч піхоти і всю кінноту, і вирушив проти юдеїв з наміром зробити місто їхнє місцем проживання еллінів, | собра́въ а҆́ки ѻ҆́смьдесѧтъ ты́сѧщъ и҆ конники всѧ̑, прїи́де на і҆ꙋде́євъ, помышлѧ́ѧ оу҆́бѡ гра́дъ є҆́ллинѡмъ ѡ҆бита́лище, |
|
3
|
3
|
| храм обкласти податком, подібно до інших язичницьких капищ, а священноначалля зробити щорічно продажним. | хра́мъ же среброда́ненъ сотвори́ти, ꙗ҆́коже и҆ про́чїихъ ꙗ҆зы̑къ ка̑пища, и҆ по всѧ̑ лѣ̑та продава́ти а҆рхїере́йство, |
|
4
|
4
|
| Ніскільки не подумав він про силу Божу, понадіявшись на десятки тисяч піхоти, на тисячі кінноти і на вісімдесят слонів. | ника́коже помышлѧю бж҃їю держа́вꙋ безꙋ́мнѡ оу҆пова́ѧ на тмы̑ пѣбшцє́въ и҆ на ты́сѧщы ко́нникѡвъ и҆ на ѻ҆́смьдесѧтъ слонѡ́въ. |
|
5
|
5
|
| Вступивши в Юдею і наблизившись до Вефсури, місця укріпленого, віддаленого від Єрусалима стадій на п’ять, він обложив його. | Вше́дъ же во і҆ꙋде́ю и҆ прибли́живсѧ ко веѳсꙋ́рѣ, къ мѣ́стꙋ оу҆́бѡ крѣ́пкомꙋ сꙋ́щꙋ, ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма же ѿстоѧщемꙋ ꙗ҆́кѡ сті́дїй пѧ́ть, сїѐ оу҆тѣснѧ́ше. |
|
6
|
6
|
| Коли Маккавей і ті, що були з ним, довідалися, що він облягає твердині, то з плачем і сльозами разом з народом благали Господа, щоб Він послав доброго ангела на спасіння Ізраїля. | Є҆гда́ же позна̀ маккаве́й и҆ и҆̀же съ ни́мъ ра́тꙋюща є҆го̀ тверды̑ни, съ пла́чемъ и҆ слеза́ми молѧ́хꙋ гдⷭ҇а со всѣ́мъ наро́домъ, бл҃га́го а҆́гг҃ла посла́ти ко сп҃се́нїю і҆и҃лѧ. |
|
7
|
7
|
| Маккавей же, сам перший узявши зброю, переконував інших разом з ним, піддаючи себе небезпекам, допомогти братам; і вони негайно охоче вирушили з ним у похід. | Са́мъ же маккаве́й пе́рвый взѧ́въ ѻ҆рꙋ́жїе оу҆вѣщава́ше про́чихъ вкпѣ съ ни́мъ бѣ́дство под̾ѧ́ти, є҆́же помога́ти бра́тїи свое́й: вкꙋ́пѣ же и҆ со оу҆́се́рдмъ оу҆стреми́шасѧ. |
|
8
|
8
|
| Коли вони були поблизу Єрусалима, негайно явився проводирем їх вершник у білому одязі, який потрясав золотою зброєю. | Та́мѡ же, и҆ бли́з̾ і҆ерⷭ҇ли́ма сꙋ́щымъ, ꙗ҆ви́сѧ предводѧ́й и҆́хъ ко́нникъ во ѻ҆де́жди бѣ́лѣ всеѻрꙋ́жїе злато́е потрѧса́ющь. |
|
9
|
9
|
| Усі вони разом подякували милосердному Богу, й укріпилися духом, готові знищити не тільки людей, але і лютих звірів і навіть залізні стіни. | Вкꙋ́пѣ же всѝ благослови́ша млⷭ҇рдаго бг҃а и҆ оу҆крѣпи́шасѧ дꙋша́ми, не то́чїю человѣ́кѡвъ, но и҆ ѕвѣре́й лютѣ́йшихъ и҆ стѣ́ны жєлѣ́зны сокрꙋша́ти сꙋ́ще гото́ви, |
|
10
|
10
|
| Так прийшли вони, під покровом небесного споборника, з милости до них Господа. | и҆дѧ́хꙋ во оу҆строе́нїи съ нб҃се спобо́рника и҆мѣ́юще, ми́лꙋющꙋ и҆̀хъ гдⷭ҇ꙋ: |
|
11
|
11
|
| Як леви, кинулися вони на ворогів, і уразили їх одинадцять тисяч піших і тисячу шістсот кінних, а всіх інших змусили тікати. | львоѡбра́знѡ же оу҆стрѣми́вшесѧ на сꙋпоста́ты, положи́ша ѿ ни́хъ є҆ди́нона́десѧть ты́сѧщъ пѣшцє́въ, ко́нникѡвъ же ты́сщꙋ и҆ ше́сть сѡ́тъ, |
|
12
|
12
|
| Багато хто з них, будучи пораненими, рятувалися роздягненими, і сам Лісій урятувався ганебною втечею. | всѣ́хе же понꙋ́диша бѣжа́ти: мно́зи же ѿ ни́хъ ꙗ҆́звени на́зи оу҆цѣлѣ́ша, и҆ са́мъ лѷсі́а стꙋ́днѡ бѣжа́въ спасе́сѧ. |
|
13
|
13
|
| Будучи ж досить розумним і розмірковуючи сам із собою над поразкою, яка трапилася з ним, він зрозумів, що євреї непереможні, тому що всемогутній Бог допомагає їм; тому, пославши до них, | Не без̾ оу҆ма́ же сы́й, размышлѧ́ѧ въ себѣ̀ бы́вшее на себѐ пораже́нїе и́ оу҆разꙋмѣ́въ непобѣди́мыхъ бы́ти є҆вре́ѡвъ, всемогꙋ́щемꙋ бг҃ꙋ спобо́рствꙋющемꙋ и҆̀мъ, посла́въ |
|
14
|
14
|
| запевняв, що він погоджується на всі законні вимоги і переконає царя бути їхнім другом. | оу҆вѣщава́ше, ꙗ҆́кѡ и҆́мать примири́тисѧ во всѣ́хъ пра́ведныхъ и҆ ꙗ҆́кѡ совѣ́тꙋѧ прекли҆ царѧ̀, да бꙋ́детъ и҆̀мъ дрꙋ́гъ. |
|
15
|
15
|
| Маккавей, піклуючись про користь, погодився на все, що пропонував Лісій; бо цар схвалив усе, що запропонував Маккавей Лісію у листі щодо юдеїв. | Соизво́ли же маккаве́й ѡ҆ всѣ́хъ, ѡ҆ ни́хже лѷсі́а молѧ́ше, ѡ҆ полезныхъ радѧ́щь: є҆ли̑ка бо маккаве́й дадѐ лѷсі́а на писмѣ̀ ѡ҆ і҆ꙋде́ехъ, соизво́ли ца́рь. |
|
16
|
16
|
| Лист же, написаний Лісієм до юдеїв, був такого змісту: «Лісій народу юдейському — радуватися. | Бѣ́ша бо писа̑нїѧ і҆ꙋдеємъ пѡ́сланаѧ ѿ лѷсі́и, и҆мꙋ́щаѧ ѡ҆́бразъ сице́въ, лѷсі́а мно́жествꙋ і҆ꙋде́йскꙋ ра́доватисѧ: |
|
17
|
17
|
| Іоан і Авессалом, вами послані, передавши підписану відповідь, клопотали про те, що було зазначено у ньому. | і҆ѡа́ннъ и҆ а҆вессалѡ́мъ, и҆̀же по́слани сꙋ́ть ѿ ва́съ, даю̑ща напи́санный ѿвѣ́тъ, проша́ста ѡ҆ назна́менанныхъ въ не́мъ: |
|
18
|
18
|
| Отже, про що потрібно було донести царю, я пояснив, і, що можна було прийняти, на те він погодився. | є҆ли̑ка оу҆̀бо подоба́ше царю̀ предложи́ти, и҆звѣсти́хъ, и҆ ꙗ҆̀же бѧ́хꙋ прїѧ̑тна, соизво́ли: |
|
19
|
19
|
| Тому, якщо ви будете зберігати добру прихильність до правління, то і на майбутній час я потурбуюсь допомагати вам для блага. | а҆́ще оу҆̀бо въ дѣ́лѣхъ вѣ́рность соблюдетѐ, то̀ и҆ въ про́чее покꙋшꙋ́сѧ вино́венъ ва́мъ бы́ти благи́хъ: |
|
20
|
20
|
| Про подробиці ж я доручив як вашим, так і моїм посланим переговорити з вами. | ѡ҆ си́хъ же подро́бнꙋ заповѣ́дахъ си́ма и҆ пѡ́сланнымъ ѿ меиє̀ побесѣ́довати съ ва́ми: |
|
21
|
21
|
| Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, місяця Діоскоринфія, двадцять четвертого дня». | здра́вствꙋйте. Лѣ́та сто̀ четы́редесѧть ѻ҆сма́гѡ, (мцⷭ҇а) дїоскорі́нѳїа, днѐ два́десѧть четве́ртагѡ. |
|
22
|
22
|
| Лист же царя був такого змісту: «Цар Антиох брату Лісію — радуватися. | Ца́рское же посла́нїе содержа́ше сїѧ̑: ца́рь а҆нтїо́хъ лѷсі́и бра́тꙋ ра́доватисѧ: |
|
23
|
23
|
| З того часу, як батько мій відійшов до богів, наше бажання те, щоб піддані царства залишалися безтурботними у відправленні справ своїх. | ѻ҆тцꙋ̀ на́шемꙋ въ бо́ги премѣ́ншꙋсѧ, мы̀ хотѧ́ще во ца́рствїи сꙋ́щихъ безмѧте́жныхъ бы́ти и҆ ѡ҆ свои́хъ прилѣжа́ти, |
|
24
|
24
|
| Коли ж ми почули, що юдеї не погоджуються на почате батьком моїм нововведення еллінських звичаїв, а віддають перевагу власним установленням, і тому просять, щоб дозволено було їм дотримуватися своїх законів; | слы́шахомъ і҆ꙋдє́й не соблаговолѧ́ющихъ ѻ҆тца̀ моегѡ̀ повелѣ́нїю, є҆́же премѣни́тисѧ и҆̀мъ на є҆́ллинскїѧ зако́ны, но и҆зволѧ́ющихъ держа́ти своѧ̑ за́пѡвѣди и тогѡ̀ ра́ди молѧ́щихъ, да да́рꙋютсѧ и҆̀мъ закѡ́ннаѧ и҆́хъ: |
|
25
|
25
|
| то, бажаючи, щоб і цей народ не був потурбованим, визначаємо, щоб храм їхній був відновлений і щоб жили вони за звичаєм своїх предків. | хотѧ́ще оу҆́бѡ и҆ семꙋ̀ ꙗ҆зы́кꙋ без̾ мѧте́жа бы́ти, сꙋди́хомъомъ и҆ хра́мъ и҆̀мъ возврати́ти и҆ жи́ти по прароди́тєлскимъ и҆́хъ ѡ҆бы́чаємъ: |
|
26
|
26
|
| Отже, ти добре зробиш, якщо пошлеш до них і укладеш мир з ними, щоб вони, знаючи наші наміри, були благодушні і весело продовжували займатися ділами своїми». | бла́гѡ оу҆̀бо сотвори́ши, а҆́ще по́слеши къ ни̑мъ и҆ десни́цꙋ да́си, ꙗ҆́кѡ да познавше на́ше произволе́нїе, благодꙋ́шни бꙋ́дꙋтъ и҆ безпеча́льнѡ пребꙋ́дꙋтъ ко своемꙋ̀ ѡ҆хране́нїю. |
|
27
|
27
|
| До народу ж лист царя був такий: «Цар Антиох старійшинам юдейським та іншим юдеям — радуватися. | Ко і҆ꙋде́ѡмъ же ца́рское посла́нїе сицево̀ бѣ̀: ца́рь а҆нтїо́хъ старѣ́йшинамъ і҆ꙋдє́йскимъ и҆ прочымъ і҆ꙋде́ѡмъ ра́доватисѧ: |
|
28
|
28
|
| Якщо ви здорові, то цього ми і бажаємо: ми також здорові. | а҆́ще здра́вствꙋете, да бꙋ́детъ ꙗ҆́коже хо́щемъ, и҆ са́ми здра́вствꙋемъ: |
|
29
|
29
|
| Менелай оголосив нам, що ви бажаєте сходити до ваших, які у нас. | и҆з̾ѧвѝ на́мъ менела́й, ꙗ҆́кѡ хо́щете ѿше́дше бы́ти съ ва́шими: |
|
30
|
30
|
| Отже, тим, які будуть приходити до тридцятого дня місяця Ксанфика, готова правиця на запевнення їхньої безпеки: | приходѧ́щы́мъ оу҆́бѡ да́же до днѐ тридесѧ́тагѡ мцⷭ҇а занѳі́ка, дади́мъ десни́цꙋ без̾ ѡ҆пасе́нїѧ: |
|
31
|
31
|
| юдеї можуть споживати свою їжу і зберігати свої закони, як і раніше, і ніхто з них ніяким чином не буде потурбований за колишні опущення. | є҆́же оу҆потреблѧ́ти і҆ꙋде́ѡмъ свои́хъ бра́шенъ и҆ зако́нѡвъ, ꙗ҆́коже и҆ пре́жде, и҆ ни є҆ди́нъ и҆̀мъ ни по є҆ди́номꙋ ѡ҆́бразꙋ стꙋжи́ти и҆́мать ѡ҆ содѣ́ѧнныхъ въ невѣ́дѣнїи: |
|
32
|
32
|
| Я послав до вас Менелая, щоб він заспокоїв вас. | посла́хомъ же и҆ менела́а и҆мꙋ́щаго оу҆тѣ́шити ва́съ: |
|
33
|
33
|
| Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксанфика». | здра́вствꙋйте. Лѣ́та сто̀ четы́редесѧть ѻ҆сма́гѡ, ѯанѳі́ка (мцⷭ҇а), пѧтагѡна́десѧть днѐ. |
|
34
|
34
|
| Надіслали до них лист і римляни такого змісту: «Квинт Меммій і Тит Манлій, старійшини римські, юдейському народу — радуватися. | Посла́ша же и҆ ри́млѧне къ ни̑мъ посла́нїе и҆мѣ́ющее сїѧ̑: кві́нтъ ме́ммїй и҆ ті́тъ ма́нлїй, старѣ̑йшины ри́мстїи, лю́демъ і҆ꙋдє́йскимъ ра́доватисѧ: |
|
35
|
35
|
| Що уступив вам Лісій, родич царя, те і ми підтверджуємо. | ѡ҆ ни́хже лѷсі́а сро́дникъ царе́въ соизво́ли ва́мъ, и҆ мы̀ соблаговолѧ́емъ: |
|
36
|
36
|
| А що визнав він за потрібне доповісти цареві, про те, розсудивши негайно, пошліть кого-небудь, щоб ми могли зробити, що для вас потрібно, бо ми вирушаємо в Антиохію. | а҆ ꙗ҆̀же сꙋдѝ предложи́ти царю̀, скорѣ́е посли́те кого̀ созира́юще ѡ҆ си́хъ, да оу҆ста́витъ, ꙗ҆́коже подоба́етъ ва́мъ, мы бо и҆́демъ ко а҆нтїохі́и: |
|
37
|
37
|
| Тому поспішіть, і пошліть кого-небудь, щоб і ми могли знати, якої ви думки. | сегѡ̀ ра́ди оу҆скори́те и҆ посли́те нѣ́кїихъ, да и҆ мы̀ оу҆вѣ́мы, ко́еѧ є҆стѐ мы́сли: |
|
38
|
38
|
| Будьте здорові! Сто сорок восьмого року, п’ятнадцятого дня Ксанфика». | Здра́вствꙋйте. Лѣ́та сто̀ четы́редесѧть ѻ҆сма́гѡ, пѧтагѡна́десѧть днѐ (мцⷭ҇а) ѯанѳі́ка. |
|
Глава 12
|
Глава́ в҃і
|
|
1
|
1
|
| Після закінчення цих договорів Лісій вирушив до царя, а юдеї зайнялися землеробством. | Содѣ̑ѧннымъ же бы́вшымъ завѣ́тѡмъ си̑мъ, лѷсі́а оу҆́бѡ ѿи́де ко царю̀, і҆ꙋде́є же въ земледѣ́лїи оу҆пражнѧ́хꙋсѧ. |
|
2
|
2
|
| Але з місцевих воєначальників Тимофій і Аполлоній, син Генея, так само як Ієронім і Димофон, і зверх того Никанор, начальник Кіпру, не давали їм жити у спокої і безпеці. | Ѿ сꙋ́щихъ же по мѣстѡ́мъ воево́дъ, тїмоѳе́й и҆ а҆поллѡ́нїй сы́нъ гене́овъ, є҆ще́ же і҆ерѡиѵ́мъ и҆ димофѡ́нъ, къ си̑мъ же и҆ нїкано́ръ кѷпрїа́рхъ, не ѡ҆ставлѧ́хꙋ и҆̀хъ благостоѧ́ти и҆ въ поко́и бы́ти. |
|
3
|
3
|
| Іоппійці ж зробили таке безбожне діло: вони запросили юдеїв, які жили з ними, з їхніми дружинами і дітьми сісти у приготовані ними човни, ніби не маючи проти них ніякого зла. | І҆ѻппі́ане же толи́ко сотвори́ша нече́стїе, оу҆моли́вше і҆ꙋдє́й съ ни́ми живꙋ́щихъ вни́ти во предста́влєныѧ ѿ ни́хъ ладїи̑ съ жена́ми и҆ ча́ды, а҆́кибы ни є҆ди́нѣй враждѣ̀ междꙋ̀ и҆́ми настоѧ́щей: |
|
4
|
4
|
| Коли ж вони погодилися, бо бажали зберегти мир і не мали ніякої підозри, тоді, за загальним вироком міста, іоппійці, відпливши, потопили їх, не менше двохсот чоловік. | на ѻ҆́бщее же оу҆ставле́нїе гра́дское и҆ си̑мъ соизво́лившымъ, ꙗ҆́кѡ ми́ръ и҆мѣ́ти хотѧ́щымъ и҆ ничто́же подозрѣ́нїѧ и҆мꙋ́щымъ, ѿве́зше и҆̀хъ погрꙋзи́ша, сꙋ́щхъ не мнѣ́е двꙋ̀ сѡ́тъ. |
|
5
|
5
|
| Коли Іуда довідався про таку жорстокість, звершену над одноплемінниками, оголосив про те тим, що були з ним, | Позна́въ же і҆ꙋ́да бы́вшꙋю на сро́дники своѧ̑ же́стокость, возвѣсти́въ мꙋжє́мъ и҆̀же съ ни́мъ и҆ призва́въ првⷣнаго сꙋдїю̀ бг҃а, |
|
6
|
6
|
| і, закликавши праведного Суддю Бога, пішов проти мерзенних убивць братів його, запалив уночі пристань, і спалив човни, а тих, що збіглися туди, умертвив. | прїи́де на скверноꙋбі́йцъ бра́тїй є҆гѡ̀, и҆ приста̑нища но́щїю сожжѐ, и҆ ладїи̑ попалѝ, избѣ́гшихъ же ѿ ѻ҆гнѧ̀ закла̀. |
|
7
|
7
|
| А оскільки це місце було замкнене, то він відійшов, з наміром знову прийти і знищити всю громаду іоппійців. | Странѣ́ же заключе́нѣ бы́вшей ѿи́де, ꙗ҆́кѡ па́ки прїитѝ и҆мꙋ́щь и҆ всѐ і҆ѻппі́анъ и҆скорени́ти гражда́нство. |
|
8
|
8
|
| Довідавшись же, що і жителі Іамнії хочуть так само вчинити з юдеями, які там живуть, | Оу҆разꙋмѣ́въ же, ꙗ҆́кѡ и҆ во а҆мні́и живꙋ́щїй хотѧ́тъ ѡ҆бита́ющымъ і҆ꙋде́ѡмъ тѣ́мже ѡ҆́бразомъ сотвори́ти, |
|
9
|
9
|
| він напав уночі і на іамнитян і запалив пристань з кораблями, так що полум’я видне було в Єрусалимі за двісті сорок стадій. | и҆ на і҆амні́тѧнъ но́щїю напа́дъ, зажжѐ приста́нище съ кораблѧ́ми ꙗ҆́кѡ ꙗ҆ви́тисѧ зарѧ́мъ ѻ҆гнѧ̀ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ, ста́дїѧмъ сꙋ́щымъ двꙋ́мъ ста́мъ четы́редесѧти. |
|
10
|
10
|
| Коли ж вони відійшли звідти на дев’ять стадій, вирушаючи проти Тимофія, то напали на них араби, не менше п’яти тисяч і п’ятисот вершників. | Ѿтꙋ́дꙋ же ѿше́дшымъ де́вѧть ста́дїй, творѧ́щымъ пꙋ́ть на тїмоѳе́а, срази́шасѧ съ ни́мъ а҆ра́влѧнъ мно́жае пѧтѝ ты́сѧщъ мꙋже́й и҆ кѡ́нникъ пѧ́ть сѡ́тъ. |
|
11
|
11
|
| Битва була жорстока, і коли ті, що були з Іудою, за допомогою Божою здобули перемогу, то араби, які потерпіли поразку номади, просили Іуду про мир, обіцяючи доставляти їм худобу і в іншому бути корисними їм. | Бы́вшей же крѣ́пцѣй бра́ни, и҆ сꙋ́щымъ при і҆ꙋ́дѣ по́мощїю бж҃їею преꙋспѣва́ющымъ, напо́льнїи а҆ра́влѧне ѡ҆долѣ́ни, проша́хꙋ ѿ і҆ꙋ́ды десни́цы себѣ̀, ѡ҆бѣща́юще и҆ па́жить да́ти и҆ во про́чїихъ по́льзовати и҆̀хъ. |
|
12
|
12
|
| Іуда ж, розуміючи, що вони дійсно багато у чому можуть бути корисні, погодився укласти з ними мир; уклавши ж мир, вони відійшли у свої намети. | І҆ꙋ́да же оу҆разꙋмѣ́въ, ꙗ҆́кѡ и҆́стиннѡ во мно́гихъ ѻ҆нѝ потре́бни, ѡ҆бѣща̀ ми́ръ содержа́ти съ ни́ми: взѧ́вше же десни́цꙋ, ѿидо́ша въ кꙋ́щы своѧ̑. |
|
13
|
13
|
| Ще напав він на одне місто з міцним мостом, оточене стінами і населене різними народами, на імення Каспин. | Нападе́ же и҆ на нѣ́кїй гра́дъ моста́ми тве́рдъ и҆ стѣна́ми ѡ́гражде́нъ, и҆́же ѿ всѧ́кихъ смѣ́шеныхъ ꙗ҆зы́кѡвъ ѡ҆бита́емый, є҆мꙋ́же и҆́мѧ ка́спїнъ. |
|
14
|
14
|
| Жителі, сподіваючись на міцність стін і запас продовольства, поводилися дуже зухвало, лихословлячи на тих, що були з Іудою, промовляючи хулу на Бога і непристойні слова. | Сꙋ́щїи же внꙋтрѝ надѣ́ющесѧ на крѣ́пость стѣ́нъ и҆ на оу҆готовле́нїе бра́шенъ, неради́вѡ пребыва́хꙋ, проклина́юще сꙋ́щихъ при і҆ꙋ́дѣ, и҆ ктомꙋ̀ хꙋлѧ́ще, и҆ глаго́люще, ꙗ҆̀же не подоба́етъ. |
|
15
|
15
|
| Але ті, що були з Іудою, закликавши на допомогу великого Владику миру, Який без стінопробивних машин і знарядь зруйнував Єрихон у часи Ісуса, по-звірячому кинулися на стіну. | Сꙋ́щїи же со і҆ꙋ́дою призва́вше вели́каго ѡ҆блада́телѧ мі́ра, и҆́же без̾ ѻ҆внѡ́въ и҆ меха́нїческихъ ѻ҆рꙋ́дїй во времена̀ і҆исꙋ́са разрꙋшѝ і҆ерїхѡ́нъ, нападо́ша ѕвѣроѡбра́знѡ на стѣ́нꙋ. |
|
16
|
16
|
| За допомогою Божою вони взяли місто, і вчинили незліченні убивства, так що прилегле озеро, яке мало дві стадії у ширину, здавалося наповненим кров’ю. | И҆ взе́мше гра́дъ бж҃їею во́лею, безчи́слєнна закла̑нїѧ сотвори́ша, ꙗ҆́кѡ прилежа́щемꙋ є҆́зерꙋ, въ широтꙋ̀ и҆мꙋ́щемꙋ ста̑дїи двѣ̀, текꙋ́щею (оу҆бїенныхъ) кро́вїю и҆сполненꙋ ꙗ҆ви́тисѧ. |
|
17
|
17
|
| Відійшовши звідти на сімсот п’ятдесят стадій, вони прийшли у Харак до юдеїв, називаних тувиїнами; | Ѿтꙋ́дꙋ же ѿше́дше ста́дїй се́дмь сѡ́тъ пѧтьдесѧ́тъ, прїидо́ша въ хара́къ, ко глаго́лємымъ тꙋві́инѡмъ і҆ꙋде́ѡмъ. |
|
18
|
18
|
| але не застали там Тимофія, який, нічого не зробивши, відійшов з цієї країни, залишивши, втім, у одному місці дуже міцну варту. | И҆ тїмоѳе́а оу҆́бѡ на мѣ́стѣхъ не достиго́ша, ни є҆ди́но дѣ́ло соверши́вша ѿ мѣ́стъ ѿше́дша, ѡ҆ста́вльша же стра́жꙋ въ нѣ́коемъ мѣ́стѣ ѕѣлѡ̀ тве́рдꙋ: |
|
19
|
19
|
| Тому Досифей і Сосипатр, з вождів, які були з Маккавеєм, вирушили і побили залишених Тимофієм у фортеці людей, понад десять тисяч. | досїѳе́й же и҆ сѡсїпа́тръ сꙋ́щїи ѿ воево́дъ, и҆̀же со маккаве́омъ, и҆зше́дше погꙋби́ша ѿ тїмоѳе́а ѡ҆ста́вшихъ въ тверды́ни бо́лѣе десѧтѝ ты́сѧщъ мꙋже́й. |
|
20
|
20
|
| Тоді Маккавей, розділивши своє військо на загони, поставив їх над цими загонами і кинувся на Тимофія, який мав при собі сто двадцять тисяч піших і тисячу п’ятсот кінних. | Маккаве́й же оу҆стро́ивъ вѡ́ѧ своѧ̑ по полкѡ́мъ, поста́ви и҆́хъ над̾ полка́ми, и҆ на тїмоѳе́а по́йде и҆мꙋ́щаго съ собо́ю сто два́десѧть ты́сѧщъ пѣшє́цъ, кѡ́нникъ же двѣ̀ ты́сѧщы и҆ пѧ́ть сѡ́тъ. |
|
21
|
21
|
| Коли довідався Тимофій про наближення Іуди, то відіслав дружин і дітей і решту обозу у так званий Карніон; бо ця фортеця була незручна для облоги і недоступна через тісноту всієї місцевості. | Позна́въ же тїмоѳе́й прише́ствїе і҆ꙋ́дино, посла̀ жєны̀ и҆ дѣ́ти и҆ прѡ́чаѧ оу҆готѡ́ванїѧ въ тверды́ню нарица́емꙋю карні́ю: бѣ̀ бо непребори́ма и҆ ко всхо́дꙋ неꙋдобна ра́ди тѣсноты̀ всѣ́хъ мѣ́стъ. |
|
22
|
22
|
| Коли ж показався перший загін Іуди, страх напав на ворогів, і жах охопив їх від явлення Всевидючого: вони кинулися навтіки, пориваючись один туди, інший сюди, так що більшою частиною уражувані були своїми, проколювані вістрям своїх мечів. | Є҆гда́ же по́лкъ і҆ꙋ́динъ пе́рвый ꙗ҆ви́сѧ, и҆ бы́сть оу҆́жасъ на сꙋпоста́ты и҆ стра́хъ ѿ ꙗ҆вле́нїѧ всеви́дѧщагѡ бы́вшагѡ на ни́хъ, въ бѣ́гство оу҆стреми́шасѧ є҆ди́нъ ѿ дрꙋга́гѡ бѣжа́щь, ꙗ҆́кѡ мно́жицею ѿ свои́хъ повреди́шасѧ и҆ ѻ҆рꙋ́жїи свои́ми пробода́хꙋсѧ. |
|
23
|
23
|
| Іуда наполегливо продовжував переслідувати, убивав беззаконних, і знищив до тридцяти тисяч чоловік. | Творѧ́ше же і҆ꙋ́да гоне́нїе прилѣ́жнѡ, оу҆бива́ѧ и҆ноплеме́нникѡвъ, и҆ и҆збѝ ѿ ни́хъ три́десѧть ты́сѧщъ мꙋже́й. |
|
24
|
24
|
| Сам Тимофій потрапив до рук тих, що були з Досифеєм і Сосипатром, і з великим хитруванням благав відпустити його живим, бо у нього знаходилися багатьох [юдеїв] батьки, а деяких брати, і вони не будуть пощаджені, якщо він помре. | Са́мъ же тїмоѳе́й впа́дъ междꙋ̀ сꙋ́щихъ со досїѳе́емъ и҆ сѡсїпа́тромъ, со мно́гимъ оу҆хищре́нїемъ молѧ́ше, да жи́въ ѿпꙋ́сти́тсѧ: занѐ мно́гихъ оу҆́бѡ (ѿ і҆ꙋдє́й) роди́телей и҆ нѣ́кїихъ бра́тїю и҆мѣ́ѧше (оу҆ себє̀), и҆ си̑мъ ѕло̀ слꙋчи́тсѧ, а҆́ще оу҆́мретъ. |
|
25
|
25
|
| Коли він багатьма словами запевнив у своїй обіцянці, що поверне їх неушкодженими, вони відпустили його, заради спасіння братів. | Є҆гда́ же мно́гими словесы̀ вѣроѧ́тенъ сотворѝ ѡ҆бѣ́тъ, є҆́же возврати́ти ѻ҆́ныхъ невре́дныхъ, пꙋсти́ша є҆го̀ ра́ди спасе́нїѧ бра́тїи. |
|
26
|
26
|
| Потім Іуда пішов проти Карниона й Атаргатиона, і вибив двадцять п’ять тисяч чоловік. | И҆зше́дъ же (маккаве́й) на карні́ю и҆ на а҆тарга́тїю, оу҆бѝ два́десѧть пѧ́ть ты́сѧщъ. |
|
27
|
27
|
| Після перемоги над ними й ураження, Іуда вирушив проти укріпленого міста Ефрона, в якому мав перебування Лісій і безліч різноплемінних: сильні юнаки, які стояли перед стінами, воювали завзято; там же знаходилися великі запаси знарядь і стріл. | По побѣ́дѣ же си́хъ и҆ погꙋбле́нїи ѡ҆братѝ і҆ꙋ́да во́инство и҆ на є҆фрѡ́нъ, гра́дъ тве́рдый, въ не́мже живѧ́ше лѷсі́а и҆ мно́жество ра́зныхъ ꙗ҆зы̑къ: ю҆́нѡши же си́льнїи стоѧ́ще пред̾ стѣна́ми крѣ́пкѡ противꙋра́товахꙋ, въ не́мже бѣ́хꙋ ѻ҆рꙋ̑дїѧ и҆ стрѣ́лъ мно́гое оу҆готовле́нїе. |
|
28
|
28
|
| Але вони, закликавши на допомогу Всесильного, Який Своєю могутньою силою зищує ворогів, оволоділи цим містом і побили тих, що були у ньому, до двадцяти п’яти тисяч. | Призва́вше же всеси́льнаго съ держа́вою сокрꙋша́ющаго ра́тныхъ си̑лы, взѧ́ша гра́дъ под̾ рꙋ́кꙋ и҆ оу҆би́ша сꙋ́щихъ внꙋ́трь два́десѧть пѧ́ть ты́сѧщъ: |
|
29
|
29
|
| Піднявшись звідти, вони попрямували на місто скіфів, що знаходиться від Єрусалима на відстані шістсот стадій. | и҆ ѿше́дше ѿтꙋ́дꙋ оу҆стреми́шасѧ на скѵ́ѳскїй гра́дъ, ѿстоѧ́щь ѿ і҆ерⷭ҇ли́ма ста́дїй ше́сть сѡ́тъ. |
|
30
|
30
|
| Але оскільки юдеї, які жили там, свідчили про прихильність, яку мають до них скіфські жителі, і про лагідне поводження з ними у часи бід: | Ѡ҆свидѣ́телствовавшымъ же живꙋ́щымъ та́мѡ і҆ꙋде́ѡмъ ѡ҆ скѵ́ѳскихъ гра́жданѣхъ, ꙗ҆́кѡ и҆мѣ́ютъ къ ни̑мъ благопрїѧ́тство и҆ во времена̀ ѕлополꙋ́чнаѧ кро́тцы пребыва́хꙋ, |
|
31
|
31
|
| то, подякувавши їм і попросивши і на майбутній час бути прихильними до роду їхнього, вони вирушили у Єрусалим, тому що наближалося свято седмиць. | благодари́вше и҆̀мъ и҆ оу҆моли́вше, дабы̀ и҆ въ про́чее къ ро́дꙋ и҆́хъ благопрїѧ́тни бы́ли, прїидо́ша во і҆ерⷭ҇ли́мъ, дню̀ вели́кагѡ пра́здника седми́цъ настоѧ́щꙋ. |
|
32
|
32
|
| Після свята, називаного П’ятдесятницею, пішли вони проти Горгія, воєначальника Ідумеї. | По глаго́лемей же пентико́стїи, и҆до́ша проти́вꙋ горгі́а страти́га і҆дꙋме́йска. |
|
33
|
33
|
| Виступив же Іуда з трьома тисячами піших і чотирмастами кінних. | И҆зы́де же съ пѣшцы̑ тремѝ ты́сѧщьми, и҆ кѡ́нникъ четы́ре ста̑, |
|
34
|
34
|
| Коли вони вступили у битву, сталося, що деякі юдеї впали. | и҆ сотво́ршымъ бра́нь, слꙋчи́сѧ па́сти ма̑лымъ ѿ і҆ꙋдє́й. |
|
35
|
35
|
| Досифей же, один з тих, що були під начальством Вакинора, вершник, муж сильний, упіймав Горгія і, схопивши його за плащ, волік його сильно, щоб узяти проклятого у полон живим; але один з вершників фракійських наскочив на нього і відсік йому плече, і Горгій утік у Марису. | Досїѳе́й же нѣ́кто ѿ вакино́ра, ко́нный мꙋ́жъ и҆ крѣ́покъ, ꙗ҆́тъ горгі́ю, и҆ взе́мъ є҆го̀ за хламѵ́дꙋ, ведѧ́ше є҆го̀ крѣ́пкѡ, и҆ хотѧ́щь проклѧ̑таго взѧ́ти жи́ва, нѣ́кто ѿ ѳракі́йскихъ кѡ́нникъ нападѐ на́нь и҆ ра́мо ѿсѣчѐ, горгі́а же и҆збѣжѐ во марїсꙋ̀. |
|
36
|
36
|
| Коли ж ті, що були з Ездрином, довго б’ючись, знемогли, Іуда закликав на допомогу Господа, нехай буде Він началовождем у битві. | Во́инѡмъ же горгі́євымъ на мно́зѣ борю́щымсѧ и҆ оу҆трꙋждє́ннымъ бы́вшымъ, призва́въ і҆ꙋ́да гдⷭ҇а спомо́щника, да бꙋ́детъ и҆ воево́да бра́ни, |
|
37
|
37
|
| Почавши вітчизняною мовою піснеспіви гучним голосом, він викликнув і, несподівано кинувшись на тих, що були з Горгієм, повернув їх на втечу. | нача́тъ гла́сомъ ѻ҆те́ческимъ съ пѣ́сньми во́пль, возопи́въ и҆ неча́ѧннѣ на вѡ́ѧ горгі́євы напа́дъ, въ бѣ́гство и҆́хъ ѡ҆братѝ. |
|
38
|
38
|
| Потім Іуда, взявши з собою військо, вирушив у місто Одоллам, і оскільки наставав сьомий день, то вони очистилися за звичаєм і святкували суботу. | І҆ꙋ́да же собра́въ вѡ́ѧ прїи́де во гра́дъ ѻ҆долла́мъ: и҆ є҆гда̀ седмы́й де́нь прмїи́де, по ѡ҆бы́чаю ѡ҆чи́стившесѧ въ то́мъ мѣ́стѣ сꙋббѡ́тꙋ пра́здноваша. |
|
39
|
39
|
| На другий день ті, що були з Іудою, пішли, як вимагав обов’язок, перенести тіла полеглих і покласти їх разом з родичами у батьківських гробницях. | На оу҆́трїе же прїи́де со свои́ми і҆ꙋ́да, да, ꙗ҆́коже подоба́ше, тѣлеса̀ па́дшихъ во́зметъ и҆ со сро́дниками положи́тъ во гробѣ́хъ ѻ҆те́ческихъ. |
|
40
|
40
|
| І знайшли вони в кожного з померлих під хітонами присвячені іамнійським ідолам речі, що закон забороняв юдеям: і стало всім явно, з якої причини вони впали. | Ѡ҆брѣто́ша же оу҆ коегѡ́ждо ѿ оу҆ме́ршихъ под̾ ри́зами оу҆бїе́нныхъ ѿ дарѡ́въ і҆́дѡлскихъ, ꙗ҆̀же во і҆амні́и, ѡ҆ ни́хже зако́нъ запреща́ше і҆ꙋде́ѡмъ, всѣ̑мъ же ꙗ҆́ве бы́сть, ꙗ҆́кѡ сеѧ̀ ра́ди вины̀ ті́и падо́ша. |
|
41
|
41
|
| Отже, всі прославили праведного Суддю Господа, який відкриває потаємне, | Всѝ оу҆̀бо благослови́вше пра́вый сꙋ́дъ гді̑ень, ꙗ҆̀кѡ та̑йнаѧ сотворѝ ꙗ҆влє́на, |
|
42
|
42
|
| і звернулися до молитви, благаючи, нехай буде зовсім згладжений учинений гріх; а доблесний Іуда напучував народ оберігати себе від гріхів, бачачи своїми очима, що трапилося з вини загиблих. | къ моле́нїю ѡ҆брати́шасѧ моли́вше, да сотворе́ный грѣ́хъ весьма̀ и҆згла́дитсѧ: до́бльственный же і҆ꙋ́да молѧ́ше люді́й, да сохранѧ́тъ себѐ ѿ грѣха̀, ѻ҆чи́ма ви́дѧще бы̑вшаѧ па́дшихъ за грѣ́хъ. |
|
43
|
43
|
| Зробивши ж збір за числом мужів до двох тисяч драхм срібла, він послав у Єрусалим, щоб принести жертву за гріх, і вчинив дуже добре і благочесно, думаючи про воскресіння; | И҆ сотвори́въ ѿ мꙋже́й собра́нїе оу҆́тварей, ꙗ҆́кѡ двѣ̀ ты́сѧщы дра́хмъ сребра̀, посла̀ во і҆ерⷭ҇ли́мъ принестѝ за грѣ́хъ (ме́ртвыхъ) же́ртвꙋ, предо́брѣ и҆ благоче́стнѡ творѧ̀, ѡ҆ воскресе́нїи помышлѧ́ѧ. |
|
44
|
44
|
| бо, якби він не надіявся, що полеглі у битві воскреснуть, то зайве і марно було б молитися за мертвих. | А҆́ще бо па́дшымъ воста́ти не ча́ѧлъ бы, и҆зли́шно бы́ло бы и҆ всꙋ́е ѡ҆ ме́ртвыхъ моли́тисѧ. |
|
45
|
45
|
| Але він помишляв, що тим, які померли у благочесті, уготована велика нагорода, — яка свята і благочестива думка! — Тому приніс за померлих умилостивительну жертву, щоб розрішилися від гріха. | Ктомꙋ̀ взира́ющь, ꙗ҆̀кѡ во благоче́стїи оу҆со́пшымъ и҆зрѧ́днѣ́йшаѧ оу҆гото́васѧ благода́ть: |
|
Глава 13
|
Глава́ г҃і
|
|
1
|
1
|
| У сто сорок дев’ятому році дійшла чутка до тих, що були з Іудою, що Антиох Евпатор іде на Юдею з безліччю війська | Лѣ́та сто̀ четы́редесѧть девѧ́тагѡ, позна̀ і҆ꙋ́да,ꙗ҆́кѡ а҆нтїо́хъ є҆ѵпа́торъ грѧде́тъ со мно́жествомъ на і҆ꙋде́ю, |
|
2
|
2
|
| і з ним Лісій, опікун і державний правитель, і в кожного еллінське військо, сто десять тисяч піших, п’ять тисяч триста кінних, двадцять два слони і триста колісниць з косами. | и҆ съ ни́мъ лѷсі́а намѣ́стникъ є҆мꙋ̀ и҆ над̾ дѣла́ми старѣ́йшїй, кі́йждо и҆мꙋ̑ща (съ собо́ю) си́лꙋ є҆́ллинскꙋ пѣ́шцєвъ сто̀ де́сѧть ты́сѧщъ и҆ кѡ́нникъ пѧ́ть ты́сѧщъ и҆ три́ста, и҆ слонѡ́въ два́десѧть два̀ и҆ колесни́цъ съ коса́ми три́ста. |
|
3
|
3
|
| Приєднався до них Менелай, з великим облудством спонукуючи Антиоха, не заради спасіння батьківщини, але в надії одержати начальство. | Примѣси́сѧ же къ ни̑мъ и҆ менела́й, и҆ съ вели́кою ле́стмю молѧ́ше а҆нтїо́ха, не ра́ди ѻ҆те́чествꙋ спасе́нїѧ но надѣ́ѧсѧ въ нача́лство поста́вленъ бы́ти. |
|
4
|
4
|
| Але Цар царів викликав гнів Антиоха на злочинця, і коли Лісій пояснив, що Менелай був винуватцем усіх зол, то він наказав відвести його у Берію і за тамошнім звичаєм умертвити. | Цр҃ь же царе́й воздви́же ꙗ҆̀рость а҆нтїо́ховꙋ на нечести́ваго, и҆ лѷсі́и показа́вшꙋ сего̀ бы́ти вино́вна всѣ́хъ ѕлы́хъ, повелѣ̀, ꙗ҆́коже ѡ҆бы́чай є҆́сть, на мѣ́стѣ оу҆би́ти, приве́дшымъ є҆го̀ въ вирсаві́ю. |
|
5
|
5
|
| У тому місці знаходиться вежа у п’ятдесят ліктів, наповнена попелом; у ній було знаряддя, що оберталося навколо і спускалося у попіл. | Бѣ́ же на то́мъ мѣ́стѣ сто́лпъ пѧти́десѧти лакѡ́тъ по́лнъ пе́пела, се́й же и҆мѣ́ѧше ѻ҆рꙋ́дїе ѡ҆́крестъ враща́ющеесѧ оу҆стреми́телное въ пе́пелъ. |
|
6
|
6
|
| Туди завжди скидають на загибель винного у святотатстві або того, хто перейшов міру інших зол. | Та́мѡ свѧщеннота́тствꙋ пови́нна сꙋ́ща, и҆лѝ и҆ и҆ны́хъ нѣ́кїихъ ѕло́бъ превосхо́дство сотво́ршаго, всѝ врѣѧ́ютъ въ поги́бель. |
|
7
|
7
|
| Такою от смертю довелося померти нечестивому Менелаю і не мати поховання у землі, — і дуже справедливо. | Сицево́ю сме́ртїю законопрестꙋ́пникꙋ слꙋчи́сѧ оу҆мре́ти, нижѐ погребе́нїѧ полꙋчи́вшемꙋ менела́ю |
|
8
|
8
|
| Бо якщо він учинив багато гріхів проти вівтаря Господнього, якого вогонь і попіл були святі, то й одержав смерть у попелі. | ѕѣлѡ̀ пра́веднѣ: поне́же бо мнѡ́га согрѣшє́нїѧ на ѻ҆лта́рь бж҃їй совершѝ, є҆гѡ́же ѻ҆́гнь и҆ пе́пелъ бѣ̀ свѧ́тъ, (и҆ ѻ҆́нъ) въ пе́пелѣ сме́рть воспрїѧ̀. |
|
9
|
9
|
| Тим часом цар, який озлобився у своїх задумах, продовжував похід, маючи намір заподіяти юдеям біди гірші за ті, які були за батька його. | Но ца́рь оу҆мо́мъ неѡбꙋзда́нъ грѧдѧ́ше, гѡ́ршаѧ при ѻ҆тцѣ̀ є҆гѡ̀ бы́вшихъ показа́ти хотѧ́щь і҆ꙋде́ѡмъ. |
|
10
|
10
|
| Коли довідався про це Іуда, то повелів народу день і ніч закликати Господа, щоб Він і нині, як і колись, явив їм Свою допомогу у небезпеці позбутися закону і батьківщини і святого храму, | Оу҆вѣ́давъ же і҆ꙋ́да ѡ҆ си́хъ, повелѣ̀ лю́демъ де́нь и҆ но́щь моли́ти гдⷭ҇а, не́гли, ꙗ҆́коже и҆ногда̀, и҆ нн҃ѣ помо́жетъ |
|
11
|
11
|
| і щоб народ, який тільки-но трохи заспокоївся, не віддав у поневолення злохульним язичникам. | и҆мꙋ́щымъ зако́на и҆ ѻ҆те́чества и́ ст҃а́гѡ хра́ма лиши́тисѧ, и҆ ма́лѡ пре́жде почи́вшихъ люді́й не ѡ҆ста́витъ ѕлохꙋ́льнымъ ꙗ҆зы́кѡмъ подрꙋ́чныхъ бы́ти. |
|
12
|
12
|
| Усі одностайно виконали це, і впродовж трьох днів із плачем і постом і колінопреклонінням безперестанно молилися милосердному Господу; тоді Іуда, підбадьоривши їх, наказав їм бути у готовності. | Всѣ̑мъ же то́жде вкꙋ́пѣ сотво́ршымъ и҆ проси́вшымъ ѿ гдⷭ҇а млрⷭ҇дїѧ съ пла́чемъ и҆ поста́ми и҆ просте́ртїемъ (на зе́млю) по трѝ дни̑ непреста́ннѡ, оу҆крѣпи́въ и҆̀хъ і҆ꙋ́да повелѣ̀ и҆тѝ. |
|
13
|
13
|
| Залишившись же наодинці зі старійшинами, тримав раду, маючи намір раніше, ніж царське військо ввійде в Юдею і оволодіє містом, вийти і вирішити діло за допомогою Господа. | Ѡ҆со́бь же бы́въ і҆ꙋ́да со старѣ̑йшины, совѣ́това, пре́жде не́жели вни́дꙋтъ вѡ́и ца́рстїи во і҆ꙋде́ю и҆ ѡ҆держа́тъ гра́дъ, и҆зше́дше срази́тисѧ (за ве́щы ст҃ы̑ѧ) гдⷭ҇нею по́мощїю. |
|
14
|
14
|
| Віддавши піклування про себе Творцю світу, він переконував тих, що були з ним, боротися мужньо до смерти, за закони, за храм, місто, батьківщину і права громадянські, і розташував військо біля Модина. | Вда́въ же попече́нїе созда́телю мі́ра и҆ оу҆моли́въ свои́хъ мꙋ́жественнѣ подвиза́тисѧ да́же до сме́рти за зако́ны, за свѧти́лище, за гра́дъ, за ѻ҆те́чество, за гражда́нство, ѡ҆́крестъ мѡді́на во́инство поста́ви. |
|
15
|
15
|
| Давши тим, що були з ним, умовний знак «Божа перемога», він з обраними сильними юнаками вночі накинувся на царський намет, убив у війську до чотирьох тисяч чоловік і, крім того, найбільшого слона з людьми, які знаходилися на ньому. | Да́въ же сꙋ́щымъ съ ни́мъ зна́менїе бж҃їѧ побѣ́ды, съ ю҆́ношами крѣпча́йшими и҆збра́нными напа́дъ но́щїю на ца́рскїй дворъ, во станꙋ̀ оу҆бѝ четы́ре ты́сѧщы мꙋже́й и҆ болша́го слона̀ съ сꙋ́щими на не́мъ поразѝ: |
|
16
|
16
|
| Нарешті, наповнивши військо страхом і сум’яттям, вони благополучно відійшли. | и҆ на коне́цъ ве́сь по́лкъ стра́ха и҆ смѧтенїѧ и҆спо́лниша и҆ и҆зыдо́ша благополꙋ́чнѡ. |
|
17
|
17
|
| Відбулося це вже на світанку дня, заступництвом Господа. | Ꙗ҆влѧ́ющꙋсѧ же оу҆жѐ дню̀, сїѐ содѣ́ѧсѧ, помога́ющꙋ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ню покрове́нїю. |
|
18
|
18
|
| Цар же, на досвіді пізнавши відважність юдеїв, намагався оволодіти місцями за допомогою хитрости. | Ца́рь же прїе́мь вкꙋ́съ хра́брости і҆ꙋде́йскїѧ, и҆спы́това хи́тростїю мѣста̀. |
|
19
|
19
|
| І приступив він до Вефсури, міцної фортеці юдейської, але був змушений утікати, і потерпів поразку і втрату; | И҆ ко веѳсꙋ́рѣ крѣ́пцѣйи тверды́ни і҆ꙋде́йстѣй прїи́де, и҆ ѿгони́мь бѣ̀, оу҆дарѧ́шесѧ, оу҆малѧ́шесѧ. |
|
20
|
20
|
| Іуда ж надсилав тим, що були у фортеці, все потрібне. | Сꙋ́щымъ же внꙋ́трь, і҆ꙋ́да потрє́бнаѧ посла̀. |
|
21
|
21
|
| Такий собі Родок з війська юдейського повідомив ворога про цю таємницю, але був знайдений, схоплений і ув’язнений. | Возвѣсти́ же та̑йнаѧ сꙋпоста́тѡмъ ро́докъ ѿ і҆ꙋде́йскихъ во́инѡвъ: взы́сканъ же бы́сть и҆ ꙗ҆́тъ и҆ заключе́нъ. |
|
22
|
22
|
| Удруге цар почав переговори з жителями Вефсури; дав їм і від них одержав мир, відійшов і повернув проти тих, що були з Іудою, але був переможений. | Повтори́ же ца́рь сло́во со веѳсꙋ̑рѧны, десни́цꙋ дадѐ, прїѧ̀, ѿи́де, |
|
23
|
23
|
| Довідавшись же, що Филип, залишений в Антиохії правителем, відійшов, він збентежився: став умовляти юдеїв, упокорився і клявся виконати всі справедливі вимоги, потім примирився з ними і приніс жертву, вшанував храм і виявив милості місту, | соста́ви бра́нь со і҆ꙋ́дою и҆ премо́женъ бы́сть: є҆гда́ же позна̀ ѿме́щꙋщасѧ фїлі́ппа во а҆нтїохі́и поста́вленнаго над̾ дѣ̑лами, смѧтесѧ и҆ молѝ і҆ꙋде́ѡвъ, повинꙋ́сѧ и҆ клѧ́сѧ ѡ҆ всѣ́хъ пра́ведныхъ, примири́сѧ и҆ же́ртвꙋ принесѐ, почтѐ хра́мъ и҆ оу҆ще́дри мѣ́сто. |
|
24
|
24
|
| прийняв Маккавея і поставив його воєначальником від Птолемаїди до самого Геррина. | И҆ маккаве́а прїѧ́тъ, поста́ви страти́га ѿ птолемаі́ды да́же до герри́нѡвъ кнѧ́земъ, |
|
25
|
25
|
| Потім пішов він у Птолемаїду: птолемаїдяни невдоволені були договором, обурювалися на умови і хотіли скасувати їх. | прїи́де во птолемаі́дꙋ: скорбѧ́хꙋ птолемаі́дѧне ѡ҆ завѣ́тѣхъ, негодова́хꙋ бо ѡ҆ примире́нїихъ, ꙗ҆̀же хотѣ́ша ѿри́нꙋти. |
|
26
|
26
|
| Увійшов на судилище Лісій, захищався за можливістю, умовив їх, заспокоїв, зробив прихильними і вирушив до Антиохії. Так закінчилася навала і повернення царя. | Взы́де на сꙋди́ще лѷсі́а, ѿвѣща̀ по возмо́жности, оу҆вѣща̀, (лю́ди) оу҆ти́ши, благопрїѧ̑тны сотворѝ, возврати́сѧ во а҆нтїохі́ю. Си́це бы́сть ца́рско и҆схожде́нїе и҆ возвраще́нїе. |
|
Глава 14
|
Глава́ д҃і
|
|
1
|
1
|
| Через три роки дійшла чутка до Іуди і тих, що були з ним, що Димитрій, син Селевка, приплив до пристані Трипільської з сильним сухопутним і морським військом | По трїе́хъ же лѣ́тѣхъ оу҆вѣ́бда і҆ꙋ́да, ꙗ҆́кѡ дими́трїй селе́ѵковъ сы́нъ вплывѐ сквозѣ̀ приста́нище, є҆́же при трі́поли, со мно́жествомъ крѣ́пкимъ и҆ кораблѧ́ми, |
|
2
|
2
|
| і, оволодівши країною, умертвив Антиоха й опікуна його Лісія. | и҆ ѡ҆держа̀ странꙋ̀ и҆ оу҆бѝ а҆нтїо́ха и҆ є҆гѡ̀ намѣ́стника лѷсі́ю. |
|
3
|
3
|
| Алким же якийсь, що був раніше первосвящеником, але добровільно осквернився у смутні часи, подумавши, що ніяким чином немає йому спасіння і немає доступу до священного жертовника, | А҆лкі́мъ же нѣ́кто бы́вый пре́жде а҆рхїере́й, во́лею же ѡ҆скверни́выйсѧ во времена̀ смѣше́нїѧ, помы́сливъ, ꙗ҆́кѡ ни кі́имъ ѡ҆́бразомънѣ́бсть є҆мꙋ̀ спасе́нїѧ, нижѐ прихожде́нїѧ ко ст҃о́мꙋ ѻ҆лтарю̀, |
|
4
|
4
|
| у сто п’ятдесят першому році прийшов до царя Димитрія і приніс йому золотий вінець і пальму і зверх того оливкові гілки, які вважалися приналежностями храму, — і в цей день Алким нічого не зробив. | прїи́де ко царю̀ дими́трїю сто̀ пѧтьдесѧ́тъ пе́рвагѡ лѣ́та, приносѧ̀ є҆мꙋ̀ вѣне́цъ зла́тъ и҆ фі́нїкъ, къ си̑мъ же и҆ цвѣты̀, и҆̀же мнѧ́хꙋсѧ церко́внїи бы́ти: и въ де́нь ѻ҆́ный молча́ше. |
|
5
|
5
|
| Улучивши ж час, сприятливий для його безумного задуму, коли він покликаний був Димитрієм у зібрання ради і коли його запитали, в якому стані і настрої перебувають юдеї, він сказав на це: | Полꙋчи́въ же вре́мѧ безꙋ́мїю своемꙋ̀ содѣ́йствꙋющее, при́званъ бы́сть дими́трїемъ на собо́ръ и҆ вопроше́нъ, въ ко́емъ состоѧ́нїи и҆ совѣ́тѣ стоѧ́тъ і҆ꙋде́є; |
|
6
|
6
|
| так звані з юдеїв асидеї, вождем яких Іуда Маккавей, підтримують війну і чинять заколоти, не даючи царству досягти добробуту. | Къ си̑мъ речѐ: глаго́лемїи ѿ і҆ꙋдє́й а҆сїде́є, и҆́хже во́ждь і҆ꙋ́да маккаве́й, бра̑ни стро́ѧтъ и҆ ра̑спри воздвиза́ютъ, не допꙋска́юще ца́рствꙋ благостоѧ́нїѧ полꙋчи́ти: |
|
7
|
7
|
| Тому я, позбавлений честі предків моїх, тобто священноначалля, прийшов тепер сюди, | сегѡ̀ ра́ди ѿлꙋче́нъ прароди́телскїѧ сла́вы, си́рѣчь свѧщеннонача́лства, сѣ́мѡ нн҃ѣ прїидо́хъ, |
|
8
|
8
|
| по-перше, щиро вболівати за те, що належить цареві, по-друге, маючи на увазі своїх співгромадян; бо від нерозсудливости названих людей немало бідує весь рід наш. | пе́рвое оу҆́бѡ ѡ҆ надлежа́щихъ царю̀ вѣ́рность содержа́щь, второ́е же и҆ ѡ҆ свои́хъ гра́жданѣ́хъ промышлѧ́ѧ: предрѣче́ниыхъ бо безслове́сїемъ весьма̀ ро́дъ на́шъ не ма́лѡ стра́ждетъ: |
|
9
|
9
|
| Ти ж, царю, довідавшись про все це, потурбуйся про країну і про пригноблений рід наш, за доступним для всіх людинолюбством твоїм: | ка̑ѧждо же си́хъ позна́въ, ты̀, царю̀, ѡ҆ странѣ̀ и҆ ѡ҆ ѡ҆бстоѧ́нїи ро́да на́шегѡ проꙋразꙋмѣ́й по человѣколю́бїю, є҆́же и҆́маши ко всѣ̑мъ благопрекло́нное: |
|
10
|
10
|
| доки залишається Іуда, не може бути спокою. | доне́лѣже бо і҆ꙋ́да жи́въ є҆́сть, невозмо́жно ми́ра полꙋчи́ти веще́мъ. |
|
11
|
11
|
| Коли це було сказано ним, інші радники, що мали ворожнечу до Іуди, ще більш підбурили Димитрія. | Сицєвымъ же рѣчє́ннымъ бы́вшымъ ѿ негѡ̀, а҆́бїе про́чїи дрꙋ́зи, враждꙋ̀ и҆мꙋ́щїи на і҆ꙋ́дꙋ, разжего́ша дими́трїа. |
|
12
|
12
|
| Він негайно покликав Никанора, який завідував слонами, і, призначивши його воєначальником у Юдею, послав його, | Призва́въ же ско́рѡ никано́ра старѣ́йшинꙋ над̾ слона́ми и҆ воево́дою поста́вивъ і҆ꙋде́ею, посла̀, |
|
13
|
13
|
| давши наказ, щоб Іуду умертвити, спільників його розсіяти, Алкима ж поставити первосвящеником великого храму. | да́въ за́повѣдь, самаго̀ оу҆́бѡ і҆ꙋ́дꙋ оу҆би́ти, сꙋ́щихъ же съ ни́мъ расточи́ти, поста́вити же а҆лкі́ма а҆рхїере́емъ превели́кагѡ хра́ма. |
|
14
|
14
|
| Тоді язичники, які втекли з Юдеї від Іуди, натовпами сходилися до Никанора у надії, що нещастя і біди юдеїв зробляться для них благоденством. | Тогда̀ ꙗ҆зы́цы оу҆бѣ́гшїи и҆з̾ і҆ꙋде́и ѿ і҆ꙋ́ды, стада́ми прихожда́хꙋ къ нїкано́рꙋ, і҆ꙋдє́йскаѧ ѕлополꙋ̑чїѧ и҆ бѣ̑дства себѣ̀ благополꙋ̑чїѧ мнѧ́ще бы́ти. |
|
15
|
15
|
| Юдеї ж, почувши про похід Никанора і приєднання до нього язичників, посипали голови землею, і молилися Тому, Хто до віку встановив народ Свій і завжди видимо захищав наділ Свій. | Слы́шавще же (і҆ꙋде́є) нїкано́рово прише́ствїе и҆ нападе́нїе ꙗ҆зы́кѡвъ, посы́павшесѧ земле́ю, молѧ́хꙋ поста́вившаго да́же до вѣ́ка лю́ди своѧ̑ и҆ прⷭ҇нѡ съ ꙗ҆вленїемъ защища́ющаго свою̀ ча́сть. |
|
16
|
16
|
| За повелінням вождя свого вони поспіхом піднялися звідти і зійшлися з ними біля селища Дессау. | Повелѣ́вшꙋ же воево́дꙋ, ско́рѡ ѿтꙋ́дꙋ дви́гнꙋшасѧ и҆ смѣси́шасѧ съ ни́ми при гра́дцѣ деса́вли. |
|
17
|
17
|
| Симон, брат Іуди, вступив у битву з Никанором, але незабаром, при раптовому наступі супротивників потерпів невелику поразку. | Сі́мѡнъ же бра́тъ і҆ꙋ́динъ срази́всѧ съ нїкано́ромъ, ма́лѡ же оу҆страши́всѧ внеза́пнагѡ ра́ди нахожде́нїѧ сꙋпоста́тѡвъ. |
|
18
|
18
|
| Втім, Никанор, чувши, яку хоробрість мали ті, що знаходилися з Іудою і яку відважність у битвах за батьківщину, побоявся вирішити справу кровопролиттям; | Ѻ҆ба́че же слы́шавъ нїкано́ръ мꙋ́жесто при і҆ꙋ́дѣ сꙋ́щихъ и҆ благодꙋ́шїе, и҆́мже подвиза́ютсѧ за ѻ҆те́чество, оу҆боѧ́сѧ сꙋ́дъ кро́вїю сотвори́ти: |
|
19
|
19
|
| тому послав Посидонія, Феодота і Маттафію — укласти з юдеями мир. | сегѡ̀ ра́ди посла̀ посїдѡ́нїа и҆ ѳеодо́та и҆ маттаѳі́ю да́ти и҆ взѧ́ти десни́цꙋ. |
|
20
|
20
|
| Після довгого розмірковування про це, і коли вождь сповістив про те народ, склалася одностайна думка, і вони погодилися на переговори | Мно́гꙋ же ѡ҆ се́мъ бы́вшꙋ совѣ́тꙋ и҆ воево́дѣ лю́демъ возвѣсти́вшꙋ и҆ бы́вшꙋ є҆диногла́сномꙋ всѣ́хъ и҆зволе́нїю, соизво́лиша на ми̑рнаѧ |
|
21
|
21
|
| і призначили день, у який би зійтися їм разом наодинці, і коли він настав, поставили для кожного особливі сідалища. | и҆ нареко́ша де́нь, въ ѻ҆́ньже ѡ҆со́бнѡ сни́дꙋтсѧ кꙋ́пнѡ. И҆ прїи́де. И҆ поста́виша разли̑чнаѧ сѣда̑лища. |
|
22
|
22
|
| Іуда ж поставив у зручних місцях озброєних людей напоготові, щоб від ворогів раптово не пішло якого-небудь лиходійства, — і мали вони мирну нараду. | Повелѣ́ же і҆ꙋ́да воѡрꙋжє́ннымъ бы́ти готѡ́вымъ въ мѣ́стѣхъ прили́чныхъ, да не когда̀ ѿ сꙋпоста̑тъ внеза́пꙋ ѕлодѣѧ́нїе бꙋ́детъ, и҆ подоба́ющꙋю бесѣ́дꙋ ѻ҆́бще сотвори́ша. |
|
23
|
23
|
| Никанор пробув у Єрусалимі деякий час, і не зробив нічого недоречного, і відпустив зібраний народ. | Пребыва́ше же нїкано́ръ во і҆ерⷭ҇ли́мѣ и҆ ни ко́егѡже ѕла̀ сотворѝ, стада́ же наро́дѡвъ со́бранныхъ ѿпꙋстѝ. |
|
24
|
24
|
| Він постійно мав Іуду з собою і душевно прихилився до цього мужа; | И҆мѣ́ѧше же і҆ꙋ́дꙋ всегда̀ въ лицы̀, дꙋше́внѡ къ мꙋ́жꙋ преклони́сѧ: |
|
25
|
25
|
| переконав його одружитися, щоб народжувати дітей. Іуда одружився, заспокоївся і насолоджувався життям. | моли́ же є҆го̀ ѡ҆жени́тисѧ и҆ ча̑да сотвори́ти. Ѡ҆жени́сѧ, бла́гѡ поживѐ, ѻ҆бщежи́телствоваше. |
|
26
|
26
|
| Алким же, бачачи взаємну їх один до одного прихильність і союз, який склався між ними, зібрався з духом, прийшов до Димитрія і сказав, що Никанор має ворожі для царства наміри, бо призначив Іуду, зловмисника проти царства, своїм спадкоємцем. | А҆лкі́мъ же ви́дѧ междꙋ̀ и҆́ми благопрїѧ́тство и҆ бы̑вшаѧ совѣща̑нїѧ позна́въ, и҆́де къ дими́трїю и҆ глаго́лаше, ꙗ҆́кѡ нїкано́ръ ѡ҆ ве́щехъ чꙋ̑ждаѧ мꙋ́дрствꙋетъ: і҆ꙋ́дꙋ бо, навѣ́тника ца́рствꙋ, прее́мника воспрїѧ̀ себѣ̀. |
|
27
|
27
|
| Цар, розгніваний і роздратований цими наклепами лиходія, написав до Никанора, заявляючи, що йому тяжко переносити такий договір, і наказував негайно ж прислати Маккавея в Антиохію у кайданах. | Ца́рь же воз̾ѧри́всѧ и҆ прелꙋка́выми ѡ҆клевєта́нїи є҆гѡ̀ разсверѣ́пѣвъ, писа̀ нїкано́рꙋ глаго́лѧ: ѡ҆ совѣща́нїихъ си́хъ тѧ́жко (мѝ є҆́сть) носи́ти: повелѣва́ю тѝ маккаве́а свѧ́зана посла́ти ско́рѡ во а҆нтїохі́ю. |
|
28
|
28
|
| Коли довідався про це Никанор, то знітився, і засмучений був тим, що повинен був відкинути встановлений союз з людиною, яка не зробила нічого несправедливого. | Оу҆вѣ́давъ же ѡ҆ си́хъ нїкано́ръ, смѧте́сѧ и҆ тѧ́жкѡ терпѧ́ше завѣща̑ннаѧ ѿри́нꙋти, ни чи́мже є҆го̀ мꙋ́жꙋ ѡ҆би́дѣвшꙋ. |
|
29
|
29
|
| Але оскільки не можна було противитися цареві, то він вичікував благоприємної нагоди виконати це хитрістю. | Но поне́же царю̀ сопроти́витисѧ не бѣ̀ возмо́жно, благовре́менства наблюда́ше хи́тростїю военною сїѐ соверши́ти. |
|
30
|
30
|
| Маккавей же, помітивши, що Никанор почав поводитися з ним суворіше і при звичайних зустрічах став грубішим, і зробивши висновок, що не від добра виходить ця суворість, і зібравши чималу кількість з тих, що знаходилися при ньому, сховався від Никанора. | Маккаве́й же ви́дѧ над̾ собо́ю гро́знѣе дѣ́юща нїкано́ра и҆ ѡ҆быкнове́нное срѣ́тенїе свирѣ́пѣе и҆мꙋ́ща, оу҆разꙋмѣ́въ не ѿ бла́га бы́ти сꙋровствꙋ̀ семꙋ̀, собра́въ не ма́лѡ сꙋ́щихъ ѡ҆́крестъ себє̀, скры́сѧ ѿ нїкано́ра. |
|
31
|
31
|
| Коли останній довідався, що Іуда майстерно випередив його хитрістю, то прийшов у великий і святий храм, коли священики приносили встановлені жертви, і наказав, щоб вони видали того мужа. | Позна́въ же дрꙋгі́й, ꙗ҆́кѡ до́бльственнѡ ѿ мꙋ́жа хи́тростїю предваре́нъ, прише́дъ къ вели́комꙋ и свѧто́мꙋ хра́мꙋ, свѧще́нникѡмъ подоба́ющыѧ жє́ртвы приносѧ́щымъ повелѣ̀ преда́ти мꙋ́жа. |
|
32
|
32
|
| Коли ж вони з клятвою говорили, що не знають, де знаходиться той, кого він шукає, | Си̑мъ же съ клѧ́твою ре́кшымъ, ꙗ҆́кѡ не вѣ́дѧтъ, гдѣ̀ є҆́сть и҆ско́мый, просте́ръ десни́цꙋ на це́рковь, си́ми клѧ́тсѧ: |
|
33
|
33
|
| то він, простягнувши правицю на храм, поклявся, сказавши: якщо ви не видасте мені Іуду зв’язаним, то я цей храм Божий зрівняю з землею, розкопаю жертовник, і збудую тут славний храм Діонису. | а҆́ще не предадите́ ми свѧ́зана і҆ꙋ́дꙋ, то̀ бж҃їй хра́мъ ра́венъ со земле́ю сотворю̀, и҆ ѻ҆лта́рь раскопа́ю, и҆ ка́пище дїонѵ́сꙋ сла́вное возста́влю здѣ̀. |
|
34
|
34
|
| Сказавши це, він відійшов. Священики ж, здіймаючи руки до неба, благали постійного Захисника народу нашого і говорили: | И҆ сїѧ̑ ре́къ ѿи́де. Жерцы̀ же воздѣ́юще рꙋ́цѣ на не́бо, прнзыва́хꙋ сꙋ́щаго всегда̀ спобо́рника ꙗ҆зы́кꙋ своемꙋ̀, сїѧ̑ рекꙋ́ще: |
|
35
|
35
|
| Ти, Господи, не маючи ні в чому нестатку, благоволив храму цьому бути місцем Твого перебування між нами. | ты̀, гдⷭ҇и всѣ́хъ, не тре́бꙋѧй ничто́же, благоволи́лъ є҆сѝ хра́мꙋ ѡ҆бита́нїѧ твоегѡ̀ бы́ти въ на́съ: |
|
36
|
36
|
| І нині, Святий Господь усякої святині, збережи навіки неоскверненим цей недавно очищений дім і закрий уста неправедні. | и҆ нн҃ѣ, ѽⷩ҇̑, ст҃е, всѧ́кагѡ ѡ҆сщ҃е́нїѧ гдⷭ҇и, сохранѝ во вѣ́къ нескве́рненъ се́й хра́мъ неда́внѡ ѡ҆чище́нный, загради́ же всѧ̑ка оу҆ста̀ непра́вєдна. |
|
37
|
37
|
| Никанору ж указали на якогось Разиса з єрусалимських старійшин, як на друга громадян, який мав дуже добру славу і за свою доброзичливість був прозваним батьком юдеїв. | Разі́й же нѣ́кто ѿ старѣ́йшинъ і҆ерⷭ҇ли́мскихъ ѡ҆клевета́нъ бы́сть нїкано́рꙋ, мꙋ́жъ люби́тель гра́жданъ и҆ ѕѣлѡ̀ до́брѣ словꙋ́щь и҆ по благопрмѧ́тствꙋ ѻ҆те́цъ і҆ꙋде́ѡмъ и҆менꙋ́емый: |
|
38
|
38
|
| Він у попередні смутні часи стояв на боці юдейства і з усією старанністю віддавав за юдейство і тіло і душу. | бѧ́ше бо внесы́й въ пре́жнихъ временѣ́хъ несмѣше́нїѧ сꙋ́дъ во і҆ꙋде́йствѣ, и҆ тѣ́ло и҆ дꙋ́шꙋ за і҆ꙋде́йство предаѧ́ше со всѧ́кимъ оу҆се́рдїемъ. |
|
39
|
39
|
| Никанор, бажаючи показати, яку він має ненависть проти юдеїв, послав понад п’ятсот воїнів, щоб схопити його, | Хотѧ́щь же нїкано́ръ ꙗ҆́внꙋ сотвори́ти не́нависть, ю҆́же и҆мѣ̀ на і҆ꙋдє́и, посла̀ во́инѡвъ бо́лѣе пѧтѝ сѡ́тъ ꙗ҆́ти є҆го̀. |
|
40
|
40
|
| бо думав, що, взявши його, заподіє їм нещастя. | Мнѧ́ше бо, ꙗ҆́кѡ ѻ҆́наго поима́въ, си̑мъ содѣ́лаетъ бѣдꙋ̀. |
|
41
|
41
|
| Коли ж натовп хотів оволодіти вежею й уривався у ворота двору, і вже наказано було принести вогню, щоб запалити ворота, тоді він, у неминучій небезпеці бути захопленим, простромив себе мечем, | Мно́жествꙋ же наро́да хотѧ́щꙋ сто́лпъ ѡ҆бдержа́ти и҆ дворѡ́выѧ двє́ри разрꙋша́ющꙋ, и҆ повелѣ́вшꙋ ѻ҆́гнь принестѝ и҆ двє́ри зажещѝ, ѡ҆б̾ѧ́тъ ѿвсю́дꙋ бы́въ, мече́мъ порази́сѧ, |
|
42
|
42
|
| бажаючи краще доблесно вмерти, ніж потрапити до рук беззаконників і негідно знечестити своє благородство. | лꙋ́чше добльственнѡ хотѧ́щь оу҆мре́ти, не́жели беззако́нникѡмъ подрꙋ́чникъ бы́ти и҆ своѐ благоро́дство недосто́йнѣ ѡ҆безче́стити. |
|
43
|
43
|
| Але оскільки удар виявився від поспіху неточним, а натовп уже вривався у двері, то він, відважно вбігши на стіну, мужньо кинувся з неї на натовп народу. | Ско́рости же ра́ди по́двига несме́ртна ꙗ҆́зва бы́сть, и҆ наро́дѡмъ внꙋ́трь две́рїй врѣ́ѧвшымсѧ, восте́къ де́рзостнѡ на стѣ́нꙋ, све́рже са́мъ себѐ мꙋ́жественнѡ на наро́ды. |
|
44
|
44
|
| Коли ж ті, що стояли, поспіхом розступилися, і залишився порожній простір, то він упав у середину на живіт. | Ѡ҆нымъ же ско́рѡ разбѣ́гшымсѧ и҆ бы́вшꙋ разстоѧ́нїю, падѐ среди́ною чре́ва посредѣ̀ и҆́хъ: |
|
45
|
45
|
| Дихаючи ще і згораючи обуренням, незважаючи на кров, що лилася струмком, і тяжкі рани, встав і, пробігши крізь натовп народу, зупинився на одній крутій скелі. | є҆ще́ же ды́шꙋщь и҆ разжже́нъ дꙋше́ю, воста́въ, кро́ви є҆гѡ̀ пото́комъ текꙋ́щей и҆ тѧжча́йшымъ ра́намъ сꙋ́щымъ, бѣжа́щь сквозѣ̀ наро́ды про́йде, |
|
46
|
46
|
| Зовсім уже стікаючи кров’ю, він вирвав із себе нутрощі й, узявши їх обома руками, кинув у натовп і, благаючи Господа життя і духу знову дати йому життя і дихання, скінчив таким способом життя. | и҆ ста́въ на нѣ́коемъ ка́мени стремни́ннѣмъ, весьма̀ оу҆жѐ без̾ кро́ви бы́въ, и҆сто́ргнꙋвъ внꙋ́трєннѧѧ (своѧ̑) и҆ взе́мъ ѻ҆бѣ́ма рꙋка́ма ве́рже на наро́ды: и҆ призва́въ владѣ́ющаго живото́мъ и҆ дꙋ́хомъ, да сїѧ̑ є҆мꙋ̀ па́ки возда́стъ, и҆ си́мъ ѡ҆́бразомъ живо́тъ сконча̀. |
|
Глава 15
|
Глава́ є҃і
|
|
1
|
1
|
| Коли довідався Никанор, що ті, які були з Іудою, знаходяться у країні Самарійській, то думав зовсім безкарно напасти на них у день спокою. | Нїкано́ръ же оу҆вѣ́давъ, ꙗ҆́кѡ і҆ꙋ́да въ мѣ́стѣхъсамарі́йскихъ, оу҆мы́сли со всѣ́мъ оу҆стремле́нїемъ въ де́нь сꙋббѡ́тный на ни́хъ напа́сти. |
|
2
|
2
|
| Коли ж юдеї, які невільно супроводжували його, говорили: «не губи їх так жорстоко і нелюдяно, воздай честь дню, освяченому Всевидючим»; | По нꙋ́жди же послѣ́дꙋющїи є҆мꙋ̀ і҆ꙋде́є глаго́лахꙋ: ника́коже си́це ѕвѣ́рски и҆ ва́рварски да погꙋблѧ́еши, но сла́вꙋ возда́ждь предпочте́нномꙋ ѿ всеви́дѧщагѡ со ст҃ы́нею дне́ви. |
|
3
|
3
|
| тоді цей нечестивець запитав: «невже є Владика на небі, Який повелів святкувати день суботній?» | Нечести́выи́ же вопросѝ: є҆да̀ є҆́сть си́льный на нб҃сѝ, и҆́же повелѣ̀ пра́здновати де́нь сꙋббѡ́тный; |
|
4
|
4
|
| І коли вони відповіли: «є живий Господь, Владика небесний, Який повелів шанувати сьомий день», | Ѻ҆́нѣмъ же ѿвѣща́вшымъ: є҆́сть гдⷭ҇ь живы́й се́й на нб҃сѝ си́ленъ, и҆́же повелѣ̀ пра́здновати се́дмый де́нь. |
|
5
|
5
|
| то він сказав: «а я — господар на землі, який повеліває взяти зброю і виконати царську службу». Втім, він не встиг звершити свого наміру. | Ѻ҆́нъ же речѐ: и҆ а҆́зъ си́ленъ є҆́смь на землѝ, повелѣва́ѧй взима́ти ѻ҆рꙋ̑жїѧ и҆ ца̑рскїѧ потрє́бы и҆сполнѧ́ти. Ѻ҆ба́че не ѡ҆держа̀ и҆ соверши́ти ѡ҆каѧ́ннагѡ своегѡ̀ совѣ́та. |
|
6
|
6
|
| Звеличуючись з великою гордістю, Никанор думав здобути загальну перемогу над тими, що були з Іудою. | И҆ нїкано́ръ оу҆́бѡ вели́кою горды́нею воздви́женъ оу҆мы́сли ѻ҆́бщꙋю побѣ́дꙋ соста́вити на і҆ꙋ́дꙋ. |
|
7
|
7
|
| Маккавей же не переставав надіятися з повною упевненістю, що одержить заступництво від Господа. | Маккаве́й же всегда̀ надѣ́ѧшесѧ со всѣ́мъ оу҆пова́нїемъ застꙋпле́нїе ѿ гдⷭ҇а полꙋчи́ти |
|
8
|
8
|
| Він переконував тих, що були з ним, не страшитися навали язичників, але, згадуючи приклади небесної допомоги, які були раніше, і нині очікувати собі перемоги і допомоги від Вседержителя. | и҆ оу҆тѣша́ше свои́хъ, да не оу҆боѧ́тсѧ прише́ствїѧ ꙗ҆зы́кѡвъ, да и҆мѣ̀ютъ же во оу҆мѣ̀ преждебы́вшꙋю и҆̀мъ ѿ нб҃сѐ по́мошь, и҆ нн҃ѣ да ча́ютъ ѿ вседержи́телѧ бы́ти себѣ̀ побѣ́дѣ и҆ по́мощи: |
|
9
|
9
|
| Втішаючи їх обітницями закону і пророків, нагадуючи їм подвиги, звершені ними самими, він надихнув їх мужністю. | и҆ наказа́въ и҆̀хъ ѿ зако́на и҆ прⷪ҇ро́кѡвъ, воспомѧнꙋ́въ же и҆̀мъ преждебы́вшыѧ по́двиги, оу҆се́рднѣйшихъ и҆̀хъ сотворѝ: |
|
10
|
10
|
| Збуджуючи дух їхній, він переконував їх, указуючи притому на віроломність язичників і порушення ними клятв. | и҆ дꙋша́ми воздви́гнꙋвъ и҆̀хъ, оу҆вѣщава́ше, вкꙋ́пѣ показа́въ и҆̀мъ ꙗ҆зы́чєскаѧ льщє́нїѧ и҆ клѧтвопрестꙋпле́нїе: |
|
11
|
11
|
| Озброїв же він кожного не стільки міцними щитами і списами, скільки переконливими добрими промовами, і притім усіх обрадував розповіддю про гідне ймовірности сновидіння. | и҆ коего́ждо и҆́хъ воѡрꙋжи́въ не та́кѡ щитѡ́въ и҆ ко́пїй оу҆твержде́нїемъ, ꙗ҆́кѡ слове́съ благи́хъ оу҆тѣше́нїемъ, и҆ сказа́въ со́нъ достовѣ́ренъ, оу҆трѡ́бы всѣ́хъ возвеселѝ. |
|
12
|
12
|
| Видіння ж його було таке: він бачив Онію, який був первосвящеником, мужа чесного і доброго, поважного на вигляд, лагідного норовом, приємного у словах, який з дитинства ревно засвоїв усе, що стосувалося чеснот, — бачив, що він, простягаючи руки, молиться за весь народ юдейський. | Бы́сть же є҆гѡ̀ сицево̀ видѣ́нїе: ѻ҆ні́ю бы́вшаго а҆рхїере́а, мꙋ́жа до́браго и҆ блага́го, благоговѣ́йна видѣ́нїемъ, кро́тка же нра́вомъ и҆ бесѣ́дою благолѣ́пна, и҆ ѿ дѣ́тства ѡ҆бꙋчи́вшагосѧ всѣ̑мъ добродѣ́телемъ, сего̀ рꙋ́цѣ воздѣ́юща и҆ молѧ́щасѧ за всѧ̑ лю́ди і҆ꙋдє́йскїѧ (ви́дѣ). |
|
13
|
13
|
| Потім явився інший муж, прикрашений сивинами і славою, оточений дивною і надзвичайною величчю. | И҆ ꙗ҆́кѡ посе́мъ ꙗ҆ви́сѧ и҆́нъ мꙋ́жъ сѣди́нами и҆ сла́вою ди́венъ, чꙋ́дно же нѣ́кое и҆ великолѣ́пнѣйшее ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀ преизѧ́щество. |
|
14
|
14
|
| І сказав Онія: це братолюбець, який багато молиться за народ і святе місто, Єремія, пророк Божий. | Ѿвѣща́въ же ѻ҆ні́а речѐ: се́й є҆́сть братолю́бецъ, и҆́же мно́гѡ мо́литсѧ ѡ҆ лю́дехъ и҆ ѡ҆ ст҃ѣ́мъ гра́дѣ, і҆еремі́а бж҃їй прⷪ҇ро́къ. |
|
15
|
15
|
| Тоді Єремія, простягши праву руку, дав Іуді золотий меч і, подаючи його, сказав: | Просте́ръ же і҆еремі́а десни́цꙋ, даѧ́ше і҆ꙋ́дѣ ме́чь зла́тъ, даю́щь же возгласѝ сїѧ̑: |
|
16
|
16
|
| візьми цей святий меч, дар від Бога, яким ти знищиш ворогів. | прїимѝ ст҃ы́й ме́чь да́ръ ѿ бг҃а, и҆́мже сокрꙋши́ши сꙋпоста́ты. |
|
17
|
17
|
| Утішені настільки добрими словами Іуди, які могли пробуджувати до мужности і зміцнювати серця юних, юдеї наважилися не розташовуватися станом, а відважно напасти і, з повною мужністю вступивши у битву, вирішити діло, бо місто і святиня і храм перебували у небезпеці. | Оу҆крѣпи́вшежесѧ і҆ꙋ́диными словесы̀ преблаги́ми и҆ могꙋ́щими къ мꙋ́жествꙋ оу҆стреми́ти и҆ дꙋ́щы ю҆́ношъ и҆спра́вити, оу҆мы́слиша не ѡ҆полча́тисѧ, но хра́брѡ напа́сти и҆ со всѧ́кою до́блестїю сше́дшымсѧ срази́тисѧ за ве́щы ст҃ы̑ѧ, поне́же и҆ гра́дъ и҆ ст҃а̑ѧ и҆ свѧти́лище бѣ́дствꙋютъ. |
|
18
|
18
|
| Боротьба за дружин і дітей, братів і рідних здавалася їм ділом менш важливим; найбільше і переважне побоювання було за святий храм. | Бѣ́ бо ѡ҆ жена́хъ и҆ ча́дѣхъ є҆ще́ же и҆ ѡ҆ бра́тїи и҆ оу҆́жикахъ ме́ншїй и҆̀мъ по́двигъ, велича́йшїй же и҆ пе́рвый стра́хъ ѡ҆ ѡ҆свѧще́ннѣмъ хра́мѣ. |
|
19
|
19
|
| Для тих, які залишилися у місті, також чимало було занепокоєння, бо вони тривожилися за битву, яка мала бути у полі. | Та́кожде и҆ во гра́дѣ ѡ҆ста́влєннымъ не ма́лаѧ печа́ль, мѧтꙋ́щымсѧ ѡ҆ сраже́нїи на по́ли хотѧ́щемъ бы́ти. |
|
20
|
20
|
| Отже, коли всі очікували, що настає вирішення діла, коли вороги вже з’єдналися і військо було поставлене у стрій, слони розміщені у належних місцях і кіннота розташована по боках, — | И҆ всѣ̑мъ оу҆жѐ ча́ющымъ и҆мꙋ́щагѡ бы́ти сраже́нїѧ и҆ сꙋпоста́тѡмъ оу҆жѐ смѣси́вшымсѧ, и҆ во́инствꙋ чи́ннѡ расположе́ннꙋ сꙋ́щꙋ и҆ ѕвѣрє́мъ въ прили́чнѣй странѣ̀ поста́влєнымъ и҆ ко́нницѣ по оу҆́гламъ оу҆чине́ннѣй, |
|
21
|
21
|
| Маккавей, бачачи наступ численного війська, строкатість приготованої зброї і лютість звірів, здійняв руки до неба і закликав Господа, Який творить чудеса і все бачить, знаючи, що не зброєю здобувається перемога, але Сам Він, як Йому вгодно, дарує перемогу достойним. | разсꙋжда́ѧ маккаве́й мно́жества прише́ствїе и҆ ѻ҆рꙋ́жїѧ разли́чное оу҆готовле́нїе и҆ свирѣ́пство ѕвѣре́й, просте́ръ рꙋ́цѣ на не́бо, призыва́ше чꙋдотворѧ́щаго и҆ призира́ющаго гдⷭ҇а, вѣ́даѧ, ꙗ҆́кѡ не ѻ҆рꙋ́жїемъ побѣ́да, но ꙗ҆́коже оу҆го́дно є҆мꙋ̀, достѡ́йнымъ дае́тъ ѡ҆долѣ́нїе. |
|
22
|
22
|
| У молитві своїй він так говорив: Ти, Господи, за часів Єзекії, царя Юдейського, послав ангела, — і він уразив із полку Сеннахиримового сто вісімдесят п’ять тисяч. | Рече́ же призыва́ѧ си́мъ ѡ҆́бразомъ: ты̀, влⷣко, посла́лъ є҆сѝ а҆́гг҃ла твоего̀ при є҆зекі́и царѝ і҆ꙋ́динѣ и҆ оу҆би́лъ є҆сѝ ѿ во́євъ сеннахирі́мовыхъ сто̀ ѻ҆́смьдесѧтъ пѧ́ть ты́сѧщъ: |
|
23
|
23
|
| І нині, Господи небес, пошли доброго ангела перед нами на страх і трепет ворогам. | и҆ нн҃ѣ, вл҃҃дко си́льный на нб҃сѣ́хъ, послѝ а҆́гг҃ла твоего̀ блага́го пред̾ на́ми въ стра́хъ и҆ тре́петъ и҆̀мъ: |
|
24
|
24
|
| Силою правиці Твоєї нехай будуть уражені ті, що прийшли з хулою на святий народ Твій. Цим він скінчив. | вели́чествомъ мы́шцы твоеѧ̀ да оу҆боѧ́тсѧ и҆̀же съ хꙋле́нїемъ прише́дшїи на ст҃ы̑ѧ лю́ди твоѧ̑. И҆ се́й оу҆́бѡ си́це помоли́сѧ. |
|
25
|
25
|
| Ті, що були з Никанором, ішли зі звуком труб і криками, | Нїкано́ръ же и҆ и҆̀же съ ни́мъ съ трꙋба́ми и҆ пѣ́сньми приближа́хꙋсѧ. |
|
26
|
26
|
| а ті, що знаходилися з Іудою, з призиванням і молитвами вступили у битву з ворогами. | І҆ꙋ́да же и҆ сꙋ́щїи съ ни́мъ въ призыва́нїи и҆ моли́твахъ смѣси́шасѧ съ сꙋпоста̑ты: |
|
27
|
27
|
| Руками воюючи, а серцями молячися Богу, вони побили не менше тридцяти п’яти тисяч, дуже обрадувані видимою допомогою Божою. | и҆ рꙋка́ми оу҆́бѡ борю́щесѧ, сердца́ми же къ бг҃ꙋ молѧ́щесѧ, постла́ша не ме́нши три́десѧти пѧтѝ ты́сѧщъ, ꙗ҆вле́нїемъ бж҃їимъ ѕѣлѡ̀ возра́довавшесѧ. |
|
28
|
28
|
| Закінчивши діло і радісно повертаючись, вони дізналися, що Никанор упав у своєму всеозброєнні. | Преста́вше же ѿ би́твы и҆ съ ра́достїю возвраща́ющесѧ, позна́ша нїкано́ра па́дша со всеѻрꙋ̑жїи (свои́ми). |
|
29
|
29
|
| Коли крик і шум затихли, вони звеличили Господа вітчизняною мовою. | Бы́вшꙋ же во́плю и҆ смѧте́нїю, благословлѧ́хꙋ си́льнаго ѻ҆те́ческимъ гла́сомъ. |
|
30
|
30
|
| Тоді Іуда, первоподвижник за співгромадян і тілом і душею, який кращі літа свої віддав для одноплемінників, дав наказ, щоб відтяли голову Никанора і руку з плечем і несли в Єрусалим. | И҆ повелѣ̀, и҆́же весьма̀ тѣ́ломъ и҆ дꙋше́ю первоподви́жникъ за гра́жданъ, и҆́же во́зраста благопрїѧ́тство къ своемꙋ̀ наро́дꙋ сохрани́вый і҆ꙋ́да, нїкано́ровꙋ главꙋ̀ и҆ рꙋ́кꙋ со ра́момъ ѿсѣщѝ и҆ принестѝ во і҆ерⷭ҇ли́мъ. |
|
31
|
31
|
| Прийшовши туди, він скликав одноплемінників і поставив перед жертовником священиків, покликав і тих, які знаходилися у фортеці, | Прише́дъ же та́мѡ и҆ созва́въ є҆диноѧзы́чныхъ свои́хъ и҆ свѧще́нникѡвъ, пред̾ ѻ҆лтаре́мъ ста́въ, призва̀ сꙋ́щихъ ѿ краегра́дїѧ |
|
32
|
32
|
| і, показавши голову мерзенного Никанора і руку злохульника, яку він простягав на святий дім Вседержителя і звеличувався, | и҆ показа̀ и҆̀мъ скве́рнагѡ нїкано́ра главꙋ̀ и҆ рꙋ́кꙋ хꙋ́льниковꙋ, ю҆́же прострѐ на хра́мъ ст҃ы́й вседержи́телевъ возносѧ́сѧ: |
|
33
|
33
|
| наказав вирізати язик у нечестивого Никанора і, роздрібнивши його, розкидати птахам, руку ж безумця повісити навпроти храму. | и҆ ѧ҆зы́къ нечести́вагѡ нїкано́ра ѿрѣ̀завъ, речѐ, ꙗ҆́кѡ на раздробле́нїе пти́цамъ и҆́мать да́ти, и҆ сїѧ̑ въ возме́здїе безꙋ́мїѧ проти́вꙋ хра́ма повѣ́си. |
|
34
|
34
|
| Тоді всі, звертаючись до неба, прославляли Господа, Який явив допомогу, і говорили: благословенний Той, Хто зберіг неоскверненим місце Своє! | Вси́ же на нб҃о благослови́ша гдⷭ҇а ꙗ҆вле́наго, рекꙋ́ще: блгⷭ҇ве́нъ сохрани́вый мѣ́сто своѐ не ѡ҆скверне́но. |
|
35
|
35
|
| Голову ж Никанора повісив він на фортеці як видиме для всіх і ясне знамення допомоги Господньої. | Повѣ́си же нїкано́ровꙋ главꙋ̀ на краегра́дїи во и҆звѣ́стное всѣ̑мъ и҆ ꙗ҆́вное гдⷭ҇ни по́мощи зна́менїе. |
|
36
|
36
|
| І всі загальним присудом визначили: ніколи не залишати без торжества день цей, шанувати як свято тринадцятий день дванадцятого місяця, називаного сирською мовою Адаром, за день до дня Мардохеєвого. | И҆ оу҆зако́ниша всѝ ѻ҆́бщимъ совѣ́томъ ника́коже ѡ҆ста́вити без̾ пра́зднованїѧ де́нь се́й: |
|
37
|
37
|
| Так скінчилася справа з Никанором; і оскільки з того часу місто залишилося у владі євреїв, то я і закінчу тут моє слово. | и҆мѣ́ти же пра́здникъ се́й въ третїйна́десѧть де́нь вторагѡна́десѧть мцⷭ҇а, и҆́же глаго́летсѧ сѷрі́йскимъ гла́сомъ а҆да́ръ, пред̾ є҆ди́нымъ дне́мъ мардохе́ева днѐ. |
|
38
|
38
|
| Якщо я виклав його добре і задовільно, то я цього і бажав; якщо ж слабко і посередньо, то я зробив те, що було під силу мені. | И҆ сїѧ̑ оу҆̀бо, ꙗ҆̀же ѡ҆ нїкано́рѣ, и҆мѣ́ютсѧ си́це: и҆ ѿ тѣ́хъ време́нъ ѡ҆держа́нъ бы́сть гра́дъ ѿ є҆врє́й, и҆ а҆́зъ здѣ̀ ѡ҆ставлѧ́ю сло́во. |
|
39
|
39
|
| Неприємно пити окремо вино і негайно ж окремо воду, тоді як вино, змішане з водою, солодке і приносить задоволення; так і складений твір приємно займає слух читача при співмірності. Тут нехай буде кінець. | И҆ а҆́ще оу҆́бѡ бла́го и҆ прили́чно сочине́нїю, сегѡ̀ и҆ са́мъ хотѣ́хъ: а҆́ще же малоцѣ́нно и҆ мѣ́рно, сїѐ по возмо́жности мое́й бѣ̀. |
Категорії
Контакти
Співпраця: admin.vira@ukr.net
Наші Телеграм-канали:
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.
Паперові видання
Старий Заповіт
• Бут. • Вих. • Лев. • Чис. • Втор.
• Нав. • Суд. • Руф. • 1 Цар. • 2 Цар. • 3 Цар. • 4 Цар. • 1 Пар. • 2 Пар. • 1 Езд. • 2 Езд. • 3 Езд. • Неєм. • Тов. • Юдиф. • Есф. • 1 Мак. • 2 Мак. • 3 Мак.
• Іов. • Пс. • Притч. • Еккл. • Пісн. • Прем. • Сир.
• Іс. • Єр. • Плач. • Посл. Єр. • Вар. • Єз. • Дан.
• Ос. • Іоїл. • Ам. • Авд. • Іона. • Мих. • Наум. • Авв. • Соф. • Агг. • Зах. • Мал.