Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Послання до Євреїв святого апостола Павла

Порівняти:

⇄

← Послання до Филимона святого апостола Павла

Одкровення святого Іоана Богослова (Апокаліпсис) →

Послання до Євреїв святого апостола Павла	Ко є҆вре́ємъ

Глава 1	Глава́ а҃

1	1
Бог, Який багаторазово й різноманітно говорив здавна отцям через пророків,	(Заⷱ҇ т҃г҃.) Многоча́стнѣ и҆ многоѡбра́знѣ дре́вле бг҃ъ гл҃авый ѻ҆тцє́мъ во прⷪ҇ро́цѣхъ,
2	2
в останні ці дні говорив нам через Сина, Якого поставив спадкоємцем усього, що Ним і віки створив.	въ послѣ́докъ дні́й си́хъ гл҃а на́мъ въ сн҃ѣ, є҆го́же положѝ наслѣ́дника всѣ̑мъ, и҆́мже и҆ вѣ́ки сотворѝ.
3	3
Цей, будучи сяєвом слави і образом іпостасі Його і тримаючи все словом сили Своєї, здійснивши Собою очищення гріхів наших, сів праворуч престолу величі на висотi‚	И҆́же сы́й сїѧ́нїе сла́вы и҆ ѡ҆́бразъ ѵ҆поста́си є҆гѡ̀, носѧ́ же всѧ́чєскаѧ гл҃го́ломъ си́лы своеѧ̀, собо́ю ѡ҆чище́нїе сотвори́въ грѣхѡ́въ на́шихъ, сѣ́де ѡ҆ деснꙋ́ю прⷭ҇то́ла вели́чествїѧ на высо́кихъ,
4	4
ставши настільки кращим від ангелів, наскільки славніше від них успадкував ім’я.	толи́кѡ лꙋ́чшїй бы́въ а҆́гг҃лѡвъ, є҆ли́кѡ пресла́внѣе па́че и҆́хъ наслѣ́дствова и҆́мѧ.
5	5
Бо кому коли з ангелів сказав Бог: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе?» І ще: «Я буду Йому Отцем, і Він буде Мені Сином»?	Комꙋ́ бо речѐ когда̀ ѿ а҆́гг҃лъ: сн҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, а҆́зъ дне́сь роди́хъ тѧ̀; И҆ па́ки: а҆́зъ бꙋ́дꙋ є҆мꙋ̀ во ѻ҆ц҃а̀, и҆ то́й бꙋ́детъ мнѣ̀ въ сн҃а;
6	6
Також, коли вводить Первородного у всесвіт, промовляє: «І нехай поклоняться Йому всі Ангели Божi».	Є҆гда́ же па́ки вво́дитъ перворо́днаго во вселе́ннꙋю, гл҃етъ: и҆ да покло́нѧтсѧ є҆мꙋ̀ всѝ а҆́гг҃ли бж҃їи.
7	7
Про Ангелів сказано: «Ти твориш духів ангелами Своїми і слугами Своїми вогненне полум’я».	И҆ ко а҆́гг҃лѡмъ оу҆́бѡ гл҃етъ: творѧ́й а҆́гг҃лы своѧ̑ дꙋ́хи и҆ слꙋги̑ своѧ̑ ѻ҆́гнь палѧ́щь.
8	8
А про Сина: «Престіл Твій, Боже, повік віку: жезл царства Твого — жезл правоти.	Къ сн҃ꙋ же: прⷭ҇то́лъ тво́й, бж҃е, въ вѣ́къ вѣ́ка: же́злъ пра́вости же́злъ црⷭ҇твїѧ твоегѡ̀:
9	9
Ти полюбив правду і зненавидів беззаконня, тому помазав Тебе, Боже, Бог Твій єлеєм радости більше, ніж спільників Твоїх».	возлюби́лъ є҆сѝ пра́вдꙋ и҆ возненави́дѣлъ є҆сѝ беззако́нїе: сегѡ̀ ра́ди пома́за тѧ̀, бж҃е, бг҃ъ тво́й є҆ле́емъ ра́дости па́че прича̑стникъ твои́хъ.
10	10
Та: «Hа початку Ти, Господи, заснував землю, і небеса — діло рук Твоїх;	(Заⷱ҇ т҃д҃.) И҆ (па́ки): въ нача́лѣ ты̀, гдⷭ҇и, зе́млю ѡ҆снова́лъ є҆сѝ, и҆ дѣла̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю сꙋ́ть небеса̀:
11	11
вони загинуть, а Ти перебуваєш, і всі постаріють, як риза,	та̑ поги́бнꙋтъ, ты́ же пребыва́еши: и҆ всѧ̑, ꙗ҆́коже ри́за, ѡ҆бетша́ютъ,
12	12
і як одяг згорнеш їх, і зміняться; але Ти Той самий, і літа Твої не скінчаться».	и҆ ꙗ҆́кѡ ѻ҆де́ждꙋ свїе́ши и҆̀хъ, и҆ и҆змѣнѧ́тсѧ: ты́ же то́йжде є҆сѝ, и҆ лѣ̑та твоѧ̑ не ѡ҆скꙋдѣ́ютъ.
13	13
Кому коли з ангелів сказав Бог: «Сиди праворуч Мене, доки не покладу ворогів Твоїх до підніжжя ніг Твоїх»?	Комꙋ́ же ѿ а҆́гг҃лъ речѐ когда̀: сѣдѝ ѡ҆ деснꙋ́ю менє̀, до́ндеже положꙋ̀ врагѝ твоѧ̑ подно́жїе но́гъ твои́хъ;
14	14
Чи не всі вони духи служіння, що їх посилають служити тим, які мають успадкувати спасіння?	Не вси́ ли сꙋ́ть слꙋже́бнїи дꙋ́си, въ слꙋже́нїе посыла́еми за хотѧ́щихъ наслѣ́довати спⷭ҇нїе;
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
Тому ми повинні бути особливо уважні до того, що чули, щоб не відпасти.	Сегѡ̀ ра́ди подоба́етъ на́мъ ли́шше внима́ти слы̑шаннымъ, да не когда̀ ѿпаде́мъ.
2	2
Бо коли слово, сповіщене через ангелів, було тверде і всякий злочин і непослух одержували справедливу кару,	(Заⷱ҇ т҃е҃.) А҆́ще бо глаго́ланное а҆́гг҃лы сло́во бы́сть и҆звѣ́стно, и҆ всѧ́ко престꙋпле́нїе и҆ ѡ҆слꙋша́нїе првⷣное прїѧ́тъ мздовоздаѧ́нїе:
3	3
то як ми уникнемо, не подбавши про таке спасіння, яке, будучи спочатку проповідане Господом, ствердилось у нас тими, хто чув від Нього,	ка́кѡ мы̀ оу҆бѣжи́мъ, ѡ҆ толи́цѣмъ неради́вше спⷭ҇нїи, є҆́же зача́ло прїе́мь глаго́латисѧ ѿ гдⷭ҇а, слы́шавшими въ на́съ и҆звѣсти́сѧ,
4	4
при засвідченні Богом знаменнями і чудесами, та різними силами і даруванням Духа Святого з Його волі?	сосвидѣ́телствꙋющꙋ бг҃ꙋ зна́меньми же и҆ чꙋдесы̀, и҆ разли́чными си́лами, и҆ дх҃а ст҃а́гѡ раздѣле́ньми, по свое́й є҆мꙋ̀ во́ли;
5	5
Бо не ангелам Бог підкорив майбутній всесвіт, про який говоримо;	Не а҆́гг҃лѡмъ бо покорѝ бг҃ъ вселе́ннꙋю грѧдꙋ́щꙋю, ѡ҆ не́йже глаго́лемъ:
6	6
навпаки, хтось десь засвідчив, кажучи: «Що є чоловік, що Ти пам’ятаєш про нього? Або син людський, що Ти відвідуєш його?	засвидѣ́телствова же нѣ́гдѣ нѣ́кто, глаго́лѧ: что̀ є҆́сть человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ по́мниши є҆го̀; и҆лѝ сы́нъ человѣ́ческїй, ꙗ҆́кѡ посѣща́еши и҆̀;
7	7
Hебагато Ти принизив його перед ангелами; славою і честю вінчав його і поставив його над ділами рук Твоїх,	оу҆ма́лилъ є҆сѝ є҆го̀ ма́лымъ нѣ́чимъ ѿ а҆́гг҃лъ: сла́вою и҆ чтⷭ҇їю вѣнча́лъ є҆сѝ є҆го̀ и҆ поста́вилъ є҆сѝ є҆го̀ над̾ дѣ́лы рꙋкꙋ̀ твоє́ю,
8	8
усе підкорив під ноги його». Коли ж підкорив йому все, то не лишив нічого непідкореним йому. Hині ж ще не бачимо, щоб усе було йому підкорене;	всѧ̑ покори́лъ є҆сѝ под̾ но́зѣ є҆гѡ̀. Внегда́ же покори́ти є҆мꙋ̀ всѧ́чєскаѧ, ничто́же ѡ҆ста́ви є҆мꙋ̀ непокоре́но. Нн҃ѣ же не оу҆̀ ви́димъ є҆мꙋ̀ всѧ́чєскаѧ покорє́на:
9	9
але бачимо, що за перетерплення смерти увінчаний славою і честю Ісус, Який небагато був принижений перед ангелами, щоб Йому за благодаттю Божою зазнати смерти за всіх.	а҆ оу҆ма́ленаго ма́лымъ чи́мъ ѿ а҆́гг҃лъ ви́димъ і҆и҃са, за прїѧ́тїе сме́рти сла́вою и҆ чтⷭ҇їю вѣнча́нна, ꙗ҆́кѡ да блгⷣтїю бж҃їею за всѣ́хъ вкꙋ́ситъ сме́рти.
10	10
Бо належало, щоб Той, для Якого все і від Якого все, Той, Хто приводить багатьох синів у славу, вождя спасіння їх зробив довершеним через страждання.	Подоба́ше бо є҆мꙋ̀, є҆гѡ́же ра́ди всѧ́чєскаѧ и҆ и҆́мже всѧ́чєскаѧ, приве́дшꙋ мнѡ́ги сы́ны въ сла́вꙋ, нача́лника спⷭ҇нїѧ и҆́хъ страда́ньми соверши́ти.
11	11
Адже Хто освячує і хто освячується, всі — від Єдиного; тому Він не соромиться називати їх браттями, кажучи:	(Заⷱ҇ т҃ѕ҃.) И҆ ст҃ѧ́й бо и҆ ѡ҆сщ҃а́емїи, ѿ є҆ди́нагѡ всѝ: є҆ѧ́же ра́ди вины̀ не стыди́тсѧ бра́тїю нарица́ти и҆̀хъ, гл҃ѧ:
12	12
«Оповіщу ім’я Твоє браттям Моїм, посеред церкви оспіваю Тебе».	возвѣщꙋ̀ и҆́мѧ твоѐ бра́тїи мое́й, посредѣ̀ це́ркве воспою́ тѧ.
13	13
І ще: «Я буду надіятися на Hього». І ще: «Ось Я і діти, яких дав Мені Бог».	И҆ па́ки: а҆́зъ бꙋ́дꙋ надѣ́ѧсѧ на́нь. И҆ па́ки: сѐ, а҆́зъ и҆ дѣ́ти, ꙗ҆̀же мѝ да́лъ є҆́сть бг҃ъ.
14	14
А оскільки діти причетні плоті і крови, то і Він також прийняв те ж саме, щоб смертю позбавити сили того, хто має державу смерти, тобто диявола,	Поне́же оу҆̀бо дѣ́ти приѡбщи́шасѧ пло́ти и҆ кро́ви, и҆ то́й прїи́скреннѣ приѡбщи́сѧ тѣ́хже, да см҃ртїю оу҆праздни́тъ и҆мꙋ́щаго держа́вꙋ сме́рти, си́рѣчь дїа́вола,
15	15
і визволити тих, що страхом смерти все життя трималися в рабстві.	и҆ и҆зба́витъ си́хъ, є҆ли́цы стра́хомъ сме́рти чрез̾ всѐ житїѐ пови́нни бѣ́ша рабо́тѣ.
16	16
Бо не ангелів приймає Він, але приймає сíм’я Авраамове.	Не ѿ а҆́гг҃лъ бо когда̀ [вои́стиннꙋ] прїе́млетъ, но ѿ сѣ́мене а҆враа́мова прїе́млетъ:
17	17
Тому Він повинен був у всьому уподібнитися браттям, щоб бути милостивим і вірним первосвящеником перед Богом, для умилостивлення за гріхи народу.	ѿню́дꙋже до́лженъ бѣ̀ по всемꙋ̀ подо́битисѧ бра́тїи, да млⷭ҇тивъ бꙋ́детъ и҆ вѣ́ренъ первосщ҃е́нникъ въ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же къ бг҃ꙋ, во є҆́же ѡ҆чⷭ҇тити грѣхѝ людскі̑ѧ.
18	18
Бо оскільки Сам Він перетерпів, бувши спокушеним, то може й спокушуваним допомогти.	Въ не́мже бо пострада̀, са́мъ и҆скꙋше́нъ бы́въ, мо́жетъ и҆ и҆скꙋша́ємымъ помощѝ.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
Отже, браття святі, учасники в небесному покликанні, зрозумійте Посланця і Первосвященика сповідання нашого, Ісуса Христа,	(Заⷱ҇ т҃з҃.) Тѣ́мже, бра́тїе ст҃а̑ѧ, зва́нїѧ нбⷭ҇нагѡ прича̑стницы, разꙋмѣ́йте посла́нника и҆ ст҃и́телѧ и҆сповѣ́данїѧ на́шегѡ і҆и҃са хрⷭ҇та̀,
2	2
вірного Тому, Хто поставив Його, як і Мойсей, у всьому домі Його.	вѣ́рна сꙋ́ща сотво́ршемꙋ є҆го̀, ꙗ҆́коже и҆ мѡѷсе́й во все́мъ домꙋ̀ є҆гѡ̀.
3	3
Бо Він достойний тим більшої слави перед Мойсеєм, чим більшу честь має в порівнянні з домом той, хто збудував його,	Мно́жайшей бо сла́вѣ се́й па́че мѡѷсе́а сподо́бисѧ, є҆ли́кѡ мно́жайшꙋю че́сть и҆́мать па́че до́мꙋ сотвори́вый є҆го̀:
4	4
бо всякий дім будується ким-небудь; а Той, Хто збудував усе, є Бог.	всѧ́къ бо до́мъ созида́етсѧ ѿ нѣ́коегѡ: а҆ сотвори́вый всѧ́чєскаѧ бг҃ъ.
5	5
І Мойсей вірний у всьому домі Його, як слуга, для засвідчення того, що належало сповістити;	(Заⷱ҇ т҃и҃.) И҆ мѡѷсе́й оу҆́бѡ вѣ́ренъ бѣ̀ во все́мъ домꙋ̀ є҆гѡ̀, ꙗ҆́коже слꙋга̀, во свидѣ́телство глаго́латисѧ и҆мѣ́вшымъ:
6	6
а Христос, — як Син у домі Його; а дім Його — ми, якщо тільки сміливість і надію, якою хвалимося, твердо збережемо до кінця.	хрⷭ҇то́съ же ꙗ҆́коже сн҃ъ въ домꙋ̀ свое́мъ: є҆гѡ́же до́мъ мы̀ є҆смы̀, а҆́ще дерзнове́нїе и҆ похвалꙋ̀ оу҆пова́нїѧ да́же до конца̀ и҆звѣ́стно оу҆держи́мъ.
7	7
Тому, як говорить Дух Святий: «Нині, коли почуєте голос Його,	Тѣ́мже, ꙗ҆́коже гл҃етъ дх҃ъ ст҃ы́й, дне́сь, а҆́ще гла́съ є҆гѡ̀ оу҆слы́шите,
8	8
не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань, у день спокуси в пустелі,	не ѡ҆жесточи́те серде́цъ ва́шихъ, ꙗ҆́коже въ прогнѣ́ванїи, во днѝ и҆скꙋше́нїѧ въ пꙋсты́ни,
9	9
де спокушали Мене батьки ваші, випробовували Мене і бачили діла Мої сорок років.	и҆дѣ́же и҆скꙋси́ша мѧ̀ ѻ҆тцы̀ ва́ши, и҆скꙋси́ша мѧ̀ и҆ ви́дѣша дѣла̀ моѧ̑ четы́редесѧть лѣ́тъ.
10	10
Тому Я розгнівався на той рід і сказав: «Постійно вони блудять серцем, не пізнали вони шляхів Моїх;	Сегѡ̀ ра́ди негодова́хъ ро́да тогѡ̀ и҆ рѣ́хъ: прⷭ҇нѡ заблꙋжда́ютъ се́рдцемъ, ті́и же не позна́ша пꙋті́й мои́хъ:
11	11
тому Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого».	ꙗ҆́кѡ клѧ́хсѧ во гнѣ́вѣ мое́мъ, а҆́ще вни́дꙋтъ въ поко́й мо́й.
12	12
Глядіть, браття, щоб не було в кого з вас серця лукавого і невірного, аби вам не відступити від Бога Живого.	(Заⷱ҇ т҃ѳ҃.) Блюди́те, бра́тїе, да не когда̀ бꙋ́детъ въ нѣ́коемъ ѿ ва́съ се́рдце лꙋка́во, (и҆спо́лнено) невѣ́рїѧ, во є҆́же ѿстꙋпи́ти ѿ бг҃а жи́ва.
13	13
Але наставляйте один одного щодня, доки можна говорити «нинi», щоб хто з вас не розлютився, звабившись гріхом.	Но оу҆тѣша́йте себѐ на всѧ́къ де́нь до́ндеже дне́сь нарица́етсѧ, да не ѡ҆жесточи́тсѧ нѣ́кто ѿ ва́съ ле́стїю грѣхо́вною:
14	14
Бо ми зробилися причасниками Христа, якщо тільки розпочате життя твердо збережемо до кінця,	прича̑стницы бо бы́хомъ хрⷭ҇тꙋ̀, а҆́ще то́чїю нача́токъ соста́ва да́же до конца̀ и҆звѣ́стенъ оу҆держи́мъ:
15	15
доки говориться: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших, як під час нарікань!»	внегда̀ гл҃етъ: дне́сь, а҆́ще гла́съ є҆гѡ̀ оу҆слы́шите, не ѡ҆жесточи́те серде́цъ ва́шихъ, ꙗ҆́коже въ прогнѣ́ванїи.
16	16
Бо деякі з тих, які чули, почали нарікати, але не всі, що вийшли з Єгипту з Мойсеєм.	Нѣ́цыи бо слы́шавше прогнѣ́ваша, но не всѝ и҆зше́дшїи и҆з̾ є҆гѵ́пта съ мѡѷсе́омъ.
17	17
Hа кого ж гнівався Він сорок років? Чи не на тих, які згрішили, чиї кістки лягли в пустелі?	Ко́ихъ же негодова̀ четы́редесѧть лѣ́тъ; Не согрѣши́вшихъ ли, и҆́хже кѡ́сти падо́ша въ пꙋсты́ни;
18	18
Кому ж клявся, що не ввійдуть до спокою Його, як не тим‚ що спротивлялися?	Котѡ́рымъ же клѧ́лсѧ не вни́ти въ поко́ище є҆гѡ̀; Ꙗ҆́вѣ, ꙗ҆́кѡ проти́вльшымсѧ.
19	19
Отже, бачимо, що вони не могли ввійти через невіру.	И҆ ви́димъ, ꙗ҆́кѡ не возмого́ша вни́ти за невѣ́рствїе.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
Тому біймося, щоб, коли ще лишається обітниця увійти до спокою Його, хтось із вас не запізнився.	(Заⷱ҇ т҃і҃.) Да оу҆бои́мсѧ оу҆̀бо, да не когда̀ ѡ҆ста́вленꙋ ѡ҆бѣтова́нїю вни́ти въ поко́й є҆гѡ̀, ꙗ҆ви́тсѧ кто̀ ѿ ва́съ лиши́всѧ.
2	2
Бо і нам воно сповіщено, як і тим; але не принесло їм користи почуте слово, не з’єднане з вірою тих, що слухали.	И҆́бо на́мъ благовѣствова́но є҆́сть, ꙗ҆́коже и҆ ѡ҆́нѣмъ: но не по́льзова ѻ҆́нѣхъ сло́во слꙋ́ха, не растворе́нное вѣ́рою слы́шавшихъ.
3	3
А входимо до спокою ми, що увірували, бо Він сказав: «Я поклявся в гніві Моїм, що вони не ввійдуть до спокою Мого», хоч діла Його були завершені ще на початку світу.	Вхо́димъ бо въ поко́й вѣ́ровавшїи, ꙗ҆́коже речѐ: ꙗ҆́кѡ клѧ́хсѧ во гнѣ́вѣ мое́мъ, а҆́ще вни́дꙋтъ въ поко́й мо́й: а҆́ще и҆ дѣлѡ́мъ ѿ сложе́нїѧ мі́ра бы́вшымъ.
4	4
Бо десь сказано про сьомий день так: «І спочив Бог у день сьомий від усіх діл Своїх».	Рече́ бо нѣ́гдѣ ѡ҆ седмѣ́мъ си́це: и҆ почѝ бг҃ъ въ де́нь седмы́й ѿ всѣ́хъ дѣ́лъ свои́хъ.
5	5
І ще тут: «Hе ввійдуть до спокою Мого».	И҆ въ се́мъ па́ки: а҆́ще вни́дꙋтъ въ поко́й мо́й.
6	6
Отже, як деяким залишається ввійти до нього, а ті, яким раніше благозвіщено, не ввійшли до нього за непокірність,	Поне́же оу҆̀бо лише́ни нѣ́цыи [ѡ҆стае́тсѧ нѣ̑кїимъ] вни́ти въ него̀, и҆ и҆̀мже пре́жде благовѣствова́но бѣ̀, не внидо́ша за непослꙋша́нїе:
7	7
то Він призначає ще якийсь день‚ «нинi», кажучи через Давида, що після такого довгого часу, як раніше сказано: «Нині, коли почуєте голос Його, не зробіть жорстокими сердець ваших».	па́ки нѣ́кїй оу҆ставлѧ́етъ де́нь, дне́сь, въ дв҃дѣ гл҃ѧ, по толи́цѣхъ лѣ́тѣхъ, ꙗ҆́коже пре́жде глаго́ласѧ: дне́сь, а҆́ще гла́съ є҆гѡ̀ оу҆слы́шите, не ѡ҆жесточи́те серде́цъ ва́шихъ.
8	8
Бо коли б Ісус Hавин дав їм спочинок, то не було б сказано після того про інший день.	А҆́ще бо бы ѻ҆́нѣхъ і҆и҃съ оу҆поко́илъ, не бы̀ ѡ҆ и҆нѣ́мъ днѝ глаго́лалъ по си́хъ.
9	9
Тому для народу Божого залишена ще субота.	Оу҆̀бо ѡ҆ста́влено є҆́сть (и҆ є҆щѐ) сꙋббѡ́тство лю́демъ бж҃їимъ:
10	10
Бо, хто ввійшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх.	вше́дый бо въ поко́й є҆гѡ̀, и҆ то́й почѝ ѿ дѣ́лъ свои́хъ, ꙗ҆́коже ѿ свои́хъ бг҃ъ.
11	11
Отже, постараймось увійти до цього спокою, щоб хто за тим самим прикладом не впав у непокірність.	Потщи́мсѧ оу҆̀бо вни́ти во ѻ҆́ный поко́й, да не кто̀ въ тꙋ́ же при́тчꙋ противле́нїѧ впаде́тъ.
12	12
Бо слово Боже живе і дійове, та гостріше від усякого меча двосічного: воно проникає до розділення душі й духу, суглобів і мізків, і судить помисли й наміри сердечні.	Жи́во бо сло́во бж҃їе и҆ дѣ́йственно, и҆ ѻ҆стрѣ́йше па́че всѧ́кагѡ меча̀ ѻ҆бою́дꙋ ѻ҆стра̀, и҆ проходѧ́щее да́же до раздѣле́нїѧ дꙋши́ же и҆ дꙋ́ха, членѡ́въ же и҆ мозгѡ́въ, и҆ сꙋди́телно помышле́нїємъ и҆ мы́слемъ сердє́чнымъ.
13	13
І немає створіння, схованого від Hього, але все оголене і відкрите перед очима Його: Йому дамо звіт.	И҆ нѣ́сть тва́рь неѧвле́на пред̾ ни́мъ, всѧ̑ же нага̑ и҆ ѡ҆б̾ѧвлє́на пред̾ ѻ҆чи́ма є҆гѡ̀, къ немꙋ́же на́мъ сло́во.
14	14
Отже, маючи Первосвященика Великого, Який перейшов небеса, Ісуса Сина Божого, будемо твердо триматися сповідання нашого.	(Заⷱ҇ т҃а҃і҃.) И҆мꙋ́ще оу҆̀бо а҆рхїере́а вели́ка, проше́дшаго нб҃са̀, і҆и҃са сн҃а бж҃їѧ, да держи́мсѧ и҆сповѣ́данїѧ.
15	15
Бо ми маємо не такого первосвященика, який не може страждати з нами в немочах наших, але Такого, Який, подібно до нас, зазнав спокуси в усьому, крім гріха.	Не и҆́мамы бо а҆рхїере́а не могꙋ́ща спострада́ти не́мощемъ на́шымъ, но и҆скꙋше́на по всѧ́чєскимъ по подо́бїю, ра́звѣ грѣха̀.
16	16
Тому з дерзновенням приступаймо до престолу благодаті, щоб одержати милість і знайти благодать для своєчасної допомоги.	Да пристꙋпа́емъ оу҆̀бо съ дерзнове́нїемъ къ прⷭ҇то́лꙋ блгⷣти, да прїи́мемъ млⷭ҇ть и҆ блгⷣть ѡ҆брѧ́щемъ во бл҃говре́меннꙋ по́мощь.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Бо кожний первосвященик, який з людей обирається, для людей настановляється на служіння Богові, щоб приносити дари й жертви за гріхи,	Всѧ́къ бо первосвѧще́нникъ, ѿ человѣ̑къ прїе́млемь, за человѣ́ки поставлѧ́етсѧ на слꙋ̑жбы ꙗ҆̀же къ бг҃ꙋ, да прино́ситъ да́ры же и҆ жє́ртвы ѡ҆ грѣсѣ́хъ,
2	2
який може бути поблажливий до неуків та заблудливих, тому що й сам обкладений неміччю,	спострада́ти могі́й невѣ́жствꙋющымъ и҆ заблꙋжда́ющымъ, поне́же и҆ то́й не́мощїю ѡ҆бложе́нъ є҆́сть:
3	3
і тому він повинен як за народ, так і за себе приносити жертви за гріхи.	и҆ сегѡ̀ ра́ди до́лженъ є҆́сть ꙗ҆́коже ѡ҆ лю́дехъ, та́кожде и҆ ѡ҆ себѣ̀ приноси́ти за грѣхѝ.
4	4
І ніхто сам собою не приймає цієї чести, але покликаний Богом, як і Аарон.	(Заⷱ҇.) И҆ никто́же са́мъ себѣ̀ прїе́млетъ че́сть, но зва́нный ѿ бг҃а, ꙗ҆́коже и҆ а҆арѡ́нъ.
5	5
Так і Христос не Сам Собі присвоїв славу бути Первосвящеником, але Той, Хто сказав Йому: «Ти — Син Мій, Я нині породив Тебе»;	Та́кѡ и҆ хрⷭ҇то́съ не себѐ просла́ви бы́ти первосщ҃е́нника, но гл҃авый къ немꙋ̀: сн҃ъ мо́й є҆сѝ ты̀, а҆́зъ дне́сь роди́хъ тѧ̀:
6	6
як і в іншому місці говорить: «Ти — Священик повік за чином Мелхиседековим».	ꙗ҆́коже и҆ и҆́ндѣ гл҃етъ: ты̀ є҆сѝ сщ҃е́нникъ во вѣ́къ по чи́нꙋ мелхїседе́ковꙋ.
7	7
Він, у дні плоті Своєї, з великим голосінням та сльозами приніс молитви і благання Тому, Хто міг спасти Його від смерти; і був почутим за Своє благоговіння;	И҆́же во дне́хъ пл҃ти своеѧ̀ молє́нїѧ же и҆ мл҃твы къ могꙋ́щемꙋ спⷭ҇тѝ є҆го̀ ѿ сме́рти съ во́племъ крѣ́пкимъ и҆ со слеза́ми прине́съ, и҆ оу҆слы́шанъ бы́въ ѿ бл҃гоговѣ́инства,
8	8
хоч Він і Син, однак стражданнями звик до послуху,	а҆́ще и҆ сн҃ъ бѧ́ше, ѻ҆ба́че навы́че ѿ си́хъ, ꙗ҆̀же пострада̀, послꙋша́нїю,
9	9
і, вдосконалившись, став для всіх слухняних Йому причиною спасіння вічного,	и҆ соверши́всѧ бы́сть всѣ̑мъ послꙋ́шающымъ є҆гѡ̀ вино́венъ спⷭ҇нїѧ вѣ́чнагѡ,
10	10
бувши названим від Бога Первосвящеником за чином Мелхиседековим.	нарѣче́нъ ѿ бг҃а первосщ҃е́нникъ по чи́нꙋ мелхїседе́ковꙋ.
11	11
Про це слід було б говорити багато; але важко витлумачити, бо ви зробилися нездатними слухати.	(Заⷱ҇ т҃в҃і҃.) Ѡ҆ не́мже мно́гое на́мъ сло́во и҆ неꙋдо́бь сказа́емое глаго́лати, поне́же не́мощни бы́сте слꙋ̑хи.
12	12
Бо, зважаючи на вік, вам належало бути вчителями; але вас знов треба вчити перших початків слова Божого, і для вас потрібне молоко, а не тверда страва.	И҆́бо, до́лжни сꙋ́ще бы́ти оу҆чи́телїе лѣ́тъ ра́ди, па́ки тре́бꙋете оу҆чи́тисѧ, ка̑ѧ пи́смена нача́ла слове́съ бж҃їихъ: и҆ бы́сте тре́бꙋюще млека̀, а҆ не крѣ́пкїѧ пи́щи.
13	13
Кожен, хто годується молоком, несвідомий у слові правди, бо він немовля;	Всѧ́къ бо причаща́ѧйсѧ млека̀ неискꙋ́сенъ сло́ва пра́вды, младе́нецъ бо є҆́сть:
14	14
а тверда страва властива дорослим, у яких довгим навчанням почуття привчені розрізняти добро і зло.	соверше́нныхъ же є҆́сть тве́рдаѧ пи́ща, и҆мꙋ́щихъ чꙋ̑вствїѧ ѡ҆бꙋчє́на до́лгимъ оу҆че́нїемъ въ разсꙋжде́нїе добра́ же и҆ ѕла̀.
Глава 6	Глава́ ѕ҃

1	1
Тому, залишивши початки вчення Христового, поспішаймо до довершеностi; і не будемо знову класти основу поверненню від мертвих діл і віри в Бога,	Тѣ́мже ѡ҆ста́вльше нача́ла хрⷭ҇то́ва сло́во, на соверше́нїе да веде́мсѧ, не па́ки ѡ҆снова́нїе покаѧ́нїѧ полага́юще ѿ ме́ртвыхъ дѣ́лъ, и҆ вѣ́ры въ бг҃а,
2	2
вченню про хрещення та покладання рук, про воскресіння мертвих і про суд вічний.	кр҃ще́нїй оу҆че́нїѧ, возложе́нїѧ же рꙋ́къ, воскрⷭ҇нїѧ же ме́ртвыхъ и҆ сꙋда̀ вѣ́чнагѡ.
3	3
І це зробимо, якщо Бог дозволить.	И҆ сїѐ сотвори́мъ, а҆́ще бг҃ъ повели́тъ.
4	4
Бо неможливо — тих‚ що один раз просвітилися‚ і прийняли дар небесний‚ і стали причасниками Духа Святого,	Невозмо́жно бо просвѣще́нныхъ є҆ди́ною и҆ вкꙋси́вшихъ да́ра нбⷭ҇нагѡ, и҆ прича́стникѡвъ бы́вшихъ дх҃а ст҃а́гѡ,
5	5
і скуштували доброго слова Божого, і сили майбутнього віку,	и҆ до́брагѡ вкꙋси́вшихъ бж҃їѧ гл҃го́ла и҆ си́лы грѧдꙋ́щагѡ вѣ́ка,
6	6
і відпали, знову обновляти покаянням, коли вони знову розпинають у собі Сина Божого і зневажають Його.	и҆ ѿпа́дшихъ, па́ки ѡ҆бновлѧ́ти въ покаѧ́нїе, второ́е распина́ющихъ сн҃а бж҃їѧ себѣ̀ и҆ ѡ҆блича́ющихъ.
7	7
Земля, що п’є дощ, який часто падає на неї, та вирощує рослину, корисну тим, для кого вона обробляється, дістає благословення від Бога;	Землѧ́ бо пи́вшаѧ сходѧ́щїй на ню̀ мно́жицею до́ждь и҆ ражда́ющаѧ бы̑лїѧ дѡ́браѧ ѡ҆́нымъ, и҆́миже и҆ дѣ́лаема быва́етъ, прїе́млетъ блгⷭ҇ве́нїе ѿ бг҃а:
8	8
а та, на якій ростуть терня й будяки, негідна і близька до прокляття, кінець якого — спалення.	а҆ и҆зносѧ́щаѧ тє́рнїѧ и҆ волче́цъ непотре́бна є҆́сть и҆ клѧ́твы бли́з̾, є҆ѧ́же кончи́на въ пожже́нїе.
9	9
Втім, щодо вас, улюблені, ми сподіваємося, що ви у кращому стані і дотримуєтеся спасіння, хоча й говоримо так.	(Заⷱ҇ т҃г҃і҃.) Надѣ́емсѧ же ѡ҆ ва́съ, возлю́бленнїи, лꙋ́чшихъ и҆ придержа́щихсѧ спⷭ҇нїѧ, а҆́ще и҆ та́кѡ глаго́лемъ.
10	10
Бо Бог не є неправедний, щоб забув діло ваше і труд любови, яку ви виявили в ім’я Його, послуживши і служачи святим.	Не ѡ҆би́дливъ бо бг҃ъ, забы́ти дѣ́ла ва́шегѡ и҆ трꙋда̀ любвѐ, ю҆́же показа́сте во и҆́мѧ є҆гѡ̀, послꙋжи́вше ст҃ы̑мъ и҆ слꙋжа́ще.
11	11
Бажаємо ж, щоб кожен із вас, для повної впевнености в надії, виявляв таку саму старанність до кінця,	Жела́емъ же, да кі́йждо ва́съ ꙗ҆влѧ́етъ то́жде тща́нїе ко и҆звѣще́нїю оу҆пова́нїѧ да́же до конца̀,
12	12
щоб ви не розлінились, а наслідували тих, які вірою та довготерпінням успадковують обітниці.	да не лѣни́ви бꙋ́дете, но подража́телє наслѣ́дствꙋющихъ ѡ҆бѣтова̑нїѧ вѣ́рою и҆ долготерпѣ́нїемъ.
13	13
Бог, даючи обітницю Авраамові, оскільки не міг ніким вищим клястися, клявся Самим Собою,	(Заⷱ҇ т҃д҃і҃.) А҆враа́мꙋ бо ѡ҆бѣтова́ѧ бг҃ъ, поне́же ни є҆ди́нѣмъ и҆мѧ́ше бо́лшимъ клѧ́тисѧ, клѧ́тсѧ собо́ю,
14	14
кажучи: «Істинно благословляючи, благословлю тебе і, розмножуючи, розмножу тебе».	гл҃ѧ: вои́стиннꙋ блгⷭ҇вѧ̀ блгⷭ҇влю́ тѧ и҆ оу҆множа́ѧ оу҆мно́жꙋ тѧ̀.
15	15
І так Авраам, завдяки довготерпінню, одержав обіцяне.	И҆ та́кѡ долготерпѣ́въ, полꙋчѝ ѡ҆бѣтова́нїе.
16	16
Люди клянуться вищим, і клятва на запевнення закінчує всяку суперечку їхню.	Человѣ́цы бо бо́лшимъ кленꙋ́тсѧ, и҆ всѧ́комꙋ и҆́хъ прекосло́вїю кончи́на во и҆звѣще́нїе клѧ́тва (є҆́сть).
17	17
Тому і Бог, бажаючи істотніше показати спадкоємцям обітниці незмінність Своєї волі, вжив клятву,	Въ не́мже ли́шше хотѧ̀ бг҃ъ показа́ти наслѣ́дникѡмъ ѡ҆бѣтова́нїѧ непрело́жное совѣ́та своегѡ̀, хода́тайствова клѧ́твою:
18	18
щоб у двох непохитних речах, у яких Бог не міг говорити неправду, тверде утішення мали ми, що прийшли взятися за подану надію,	да двѣма̀ ве́щьми непрело́жными, въ ни́хже невозмо́жно солга́ти бг҃ꙋ, крѣ́пкое оу҆тѣше́нїе и҆́мамы прибѣ́гшїи ꙗ҆́тисѧ за предлежа́щее оу҆пова́нїе,
19	19
яка для душі є неначе якір безпечний і міцний і входить аж до середини за завісу,	є҆́же а҆́ки ко́твꙋ и҆́мамы дꙋшѝ, тве́рдꙋ же и҆ и҆звѣ́стнꙋ, и҆ входѧ́щꙋю во внꙋ́треннѣйшее завѣ́сы,
20	20
куди предтечею за нас увійшов Ісус, зробившись Первосвящеником навік за чином Мелхиседековим.	и҆дѣ́же прⷣте́ча ѡ҆ на́съ вни́де і҆и҃съ, по чи́нꙋ мелхїседе́ковꙋ первосщ҃е́нникъ бы́въ во вѣ́ки.
Глава 7	Глава́ з҃

1	1
Бо Мелхиседек, цар Салиму, священик Бога Всевишнього, той, який зустрів Авраама і благословив його, коли той повертався після поразки царів,	(Заⷱ҇ т҃е҃і҃.) Се́й бо мелхїседе́къ, цр҃ь сали́мскїй, сщ҃е́нникъ бг҃а вы́шнѧгѡ, и҆́же срѣ́те а҆враа́ма возвра́щшасѧ ѿ сѣ́ча царе́й и҆ блгⷭ҇вѝ є҆го̀,
2	2
якому і десятину Авраам відділив з усього, — по-перше, тому що ім’я його означає — «цар правди», а потім і тому‚ що він є «цар Салиму», тобто «цар миру»,	є҆мꙋ́же и҆ десѧти́нꙋ ѿ всѣ́хъ ѿдѣлѝ а҆враа́мъ, пе́рвѣе оу҆́бѡ сказꙋ́етсѧ цр҃ь пра́вды, пото́мъ же цр҃ь сали́мскїй, є҆́же є҆́сть, цр҃ь ми́ра,
3	3
без батька, без матері, без родоводу, який не має ні початку днів, ні кінця життя, уподібнюючись Синові Божому, перебуває священиком назавжди.	без̾ ѻ҆тца̀, без̾ ма́тере, без̾ при́чта ро́да, ни нача́ла днє́мъ, ни животꙋ̀ конца̀ и҆мѣ́ѧ, оу҆подо́бленъ же сн҃ꙋ бж҃їю, пребыва́етъ сщ҃е́нникъ вы́нꙋ.
4	4
Бачите, який великий той, якому і Авраам патріарх дав десятину з кращої здобичі своєї.	Ви́дите же, є҆ли́къ се́й, є҆мꙋ́же и҆ десѧти́нꙋ да́лъ є҆́сть а҆враа́мъ патрїа́рхъ ѿ и҆збра́нныхъ.
5	5
Ті з синів Левієвих, що одержують священство‚ мають заповідь — брати за законом десятину з народу, тобто зі своїх братів, хоча й ці вийшли від стегон Авраамових.	И҆ прїе́млющїи оу҆́бѡ свѧще́нство ѿ сынѡ́въ леѵі̑инъ за́повѣдь и҆́мꙋтъ ѡ҆десѧ́тствовати лю́ди по зако́нꙋ, си́рѣчь, бра́тїю свою̀, а҆́ще и҆ ѿ чре́слъ а҆враа́мовыхъ и҆зше́дшꙋю:
6	6
Але цей, що не походив з роду їхнього, одержав десятину від Авраама і благословив того, хто мав обітницю.	не причита́емый же ро́домъ къ ни̑мъ, ѡ҆десѧ́тствова а҆враа́ма и҆ и҆мꙋ́щаго ѡ҆бѣтова̑нїѧ блгⷭ҇вѝ:
7	7
Без усякого ж заперечення менший благословляється більшим.	(Заⷱ҇ т҃ѕ҃і҃.) без̾ всѧ́кагѡ же прекосло́вїѧ ме́ншее ѿ бо́лшагѡ бл҃гословлѧ́етсѧ.
8	8
І тут десятини беруть люди смертні, а там — той, хто має про себе свідчення, що він живе.	И҆ здѣ̀ оу҆́бѡ десѧти̑ны человѣ́цы оу҆мира́ющїи прїе́млютъ: та́мѡ же свидѣ́телствꙋемый, ꙗ҆́кѡ жи́въ є҆́сть.
9	9
І, так би мовити, сам Левій, котрий приймає десятини, в особi Авраама дав десятину;	И҆ да си́це рекꙋ̀, а҆враа́момъ и҆ леѵі́й, прїе́млѧй десѧти̑ны, десѧти̑ны да́лъ є҆́сть:
10	10
бо він був іще в стегнах батька, коли Мелхиседек зустрів його.	є҆ще́ бо въ чре́слѣхъ ѻ҆́тчїихъ бѧ́ше, є҆гда̀ срѣ́те є҆го̀ мелхїседе́къ.
11	11
Отже, якби досконалість осягалась через левитське священство, — бо з ним сполучений закон народу, — то яка б іще була потреба поставати іншому священикові за чином Мелхиседековим, а не іменуватися за чином Аароновим?	А҆́ще оу҆́бѡ соверше́нство леѵі́тскимъ свѧще́нствомъ бы́ло, лю́дїе бо на не́мъ взако́нени бы́ша: ка́ѧ є҆щѐ потре́ба по чи́нꙋ мелхїседе́ковꙋ и҆но́мꙋ воста́ти свѧще́нникꙋ, а҆ не по чи́нꙋ а҆арѡ́новꙋ глаго́латисѧ;
12	12
Адже із зміною священства необхідно бути зміні і закону,	прелага́емꙋ бо свѧще́нствꙋ, по нꙋ́жди и҆ зако́нꙋ премѣне́нїе быва́етъ.
13	13
бо Той, про Кого говориться це, належав до іншого коліна, з якого ніхто не приступав до жертовника.	Ѡ҆ не́мже бо глаго́лютсѧ сїѧ̑, колѣ́нꙋ и҆но́мꙋ причасти́сѧ, ѿ негѡ́же никто́же пристꙋпѝ ко ѻ҆лтарю̀:
14	14
Бо відомо, що Господь наш засяяв із коліна Іуди, про яке Мойсей нічого не сказав стосовно священства.	ꙗ҆́вѣ бо, ꙗ҆́кѡ ѿ колѣ́на і҆ꙋ́дова возсїѧ̀ гдⷭ҇ь на́шъ, ѡ҆ не́мже колѣ́нѣ мѡѷсе́й ѡ҆ свѧще́нствѣ ничесо́же глаго́ла.
15	15
І це ще ясніше видно з того, що за подобою Мелхиседека постає Священик інший,	И҆ ли́шше є҆щѐ ꙗ҆́вѣ є҆́сть, ꙗ҆́кѡ по подо́бїю мелхїседе́ковꙋ востае́тъ сщ҃е́нникъ и҆́нъ,
16	16
Який є таким не за законом заповіді плотської, а за силою життя нескінченного.	и҆́же не по зако́нꙋ за́повѣди плотскі́ѧ бы́сть, но по си́лѣ живота̀ неразрꙋша́емагѡ.
17	17
Бо засвідчено: «Ти Священик повік за чином Мелхиседековим».	Свидѣ́телствꙋетъ бо, ꙗ҆́кѡ ты̀ є҆сѝ сщ҃е́нникъ во вѣ́къ по чи́нꙋ мелхїседе́ковꙋ.
18	18
Скасування ж попередньої заповіді буває через її неміч та марність,	(Заⷱ҇ т҃з҃і҃.) Ѿлага́нїе оу҆́бѡ быва́етъ пре́жде бы́вшїѧ за́повѣди за не́мощное є҆ѧ̀ и҆ неполе́зное:
19	19
бо закон нічого не довів до досконалости; але вводиться краща надія, через яку ми наближаємося до Бога.	ничто́же бо соверши́лъ зако́нъ: привведе́нїе же є҆́сть лꙋ́чшемꙋ оу҆пова́нїю, и҆́мже приближа́емсѧ къ бг҃ꙋ.
20	20
І що це було не без клятви, —	И҆ по є҆ли́кꙋ не без̾ клѧ́твы:
21	21
бо ті були священиками без клятви, а Цей із клятвою, бо про Hього сказано: «Клявся Господь і не розкається: Ти Священик повік за чином Мелхиседековим», —	ѻ҆ни́ бо без̾ клѧ́твы свѧще́нницы бы́ша, се́й же съ клѧ́твою чрез̾ глаго́лющаго къ немꙋ̀: клѧ́тсѧ гдⷭ҇ь и҆ не раска́етсѧ: ты̀ є҆сѝ сщ҃е́нникъ во вѣ́къ по чи́нꙋ мелхїседе́ковꙋ:
22	22
то поручителем кращого завіту став Ісус.	по толи́кꙋ лꙋ́чшагѡ завѣ́та бы́сть и҆спорꙋ́чникъ і҆и҃съ.
23	23
До того ж тих священиків було багато, бо смерть не дозволяла перебувати одному;	И҆ ѻ҆нѝ мно́жайши свѧще́нницы бы́ша, занѐ сме́ртїю возбране́ни сꙋ́ть пребыва́ти:
24	24
а Цей, оскільки перебувати Йому вічно, має і священство нескінченне,	се́й же, зане́же пребыва́етъ во вѣ́ки, непрестꙋ́пное и҆́мать сщ҃е́нство,
25	25
тому й може завжди спасати тих, які приходять через Нього до Бога, будучи завжди живим, щоб заступатися за них.	тѣ́мже и҆ спⷭ҇тѝ до конца̀ мо́жетъ приходѧ́щихъ чрез̾ него̀ къ бг҃ꙋ, всегда̀ жи́въ сы́й, во є҆́же хода́тайствовати ѡ҆ ни́хъ.
26	26
Таким і повинен бути у нас Первосвященик: святий, незлобливий‚ непорочний, відділений від грішників і піднесений вище небес,	(Заⷱ҇ т҃и҃і҃.) Тако́въ бо на́мъ подоба́ше а҆рхїере́й: прпⷣбенъ, неѕло́бивъ, безскве́рненъ, ѿлꙋче́нъ ѿ грѣ̑шникъ и҆ вы́шше нб҃съ бы́вый,
27	27
Який не має потреби щоденно, як ті первосвященики, приносити жертву спочатку за свої гріхи, потім за гріхи народу, бо Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого.	и҆́же не и҆́мать по всѧ̑ дни̑ нꙋ́жды, ꙗ҆́коже первосвѧще́нницы, пре́жде ѡ҆ свои́хъ грѣсѣ́хъ жє́ртвы приноси́ти, пото́мъ же ѡ҆ людски́хъ: сїе́ бо сотворѝ є҆ди́ною, себѐ прине́съ.
28	28
Бо закон настановляє первосвящениками людей, які мають немочі, а слово клятвене, після закону, поставило Сина, навіки довершеного.	Зако́нъ бо человѣ́ки поставлѧ́етъ первосвѧще́нники, и҆мꙋ́щыѧ не́мощь: сло́во же клѧ́твенное, є҆́же по зако́нѣ, сн҃а во вѣ́ки соверше́нна.
Глава 8	Глава́ и҃

1	1
Головне ж у тому, про що говоримо, є таке: ми маємо такого Первосвященика, Який сів праворуч престолу величі на небесах	Глава́ же ѡ҆ глаго́лемыхъ: такова̀ и҆́мамы первосщ҃е́нника, и҆́же сѣ́де ѡ҆ деснꙋ́ю прⷭ҇то́ла вели́чествїѧ на нб҃сѣ́хъ,
2	2
і є Священнослужителем святилища та скинії правдивої, яку збудував Господь, а не чоловік.	ст҃ы̑мъ слꙋжи́тель и҆ ски́нїи и҆́стиннѣй, ю҆́же водрꙋзѝ гдⷭ҇ь, а҆ не человѣ́къ.
3	3
Кожен первосвященик настановляється для принесення дарів і жертви; а тому треба було, щоб і Цей також мав що принести.	(Заⷱ҇.) Всѧ́къ бо первосвѧще́нникъ, во є҆́же приноси́ти да́ры же и҆ жє́ртвы, поставлѧ́емь быва́етъ: тѣ́мже потре́ба и҆мѣ́ти что̀ и҆ семꙋ̀, є҆́же принесе́тъ.
4	4
Якби Він перебував на землі, то не був би і священиком; бо тут такі священики, які за законом приносять дари	А҆́ще бы бо бы́лъ на землѝ, не бы̀ бы́лъ сщ҃е́нникъ, сꙋ́щымъ свѧще́нникѡмъ приносѧ́щымъ по зако́нꙋ да́ры,
5	5
і служать образу та тіні небесного, як сказано було Мойсеєві, коли він приступав до будування скинії: «Гляди, сказано, зроби все за зразком, показаним тобі на горi».	и҆̀же ѡ҆́бразꙋ и҆ стѣ́ни слꙋ́жатъ нбⷭ҇ныхъ, ꙗ҆́коже гл҃ано бы́сть мѡѷсе́ю, хотѧ́щꙋ сотвори́ти ски́нїю: ви́ждь бо, речѐ, сотвори́ши всѧ̑ по ѡ҆́бразꙋ пока́занномꙋ тѝ на горѣ̀.
6	6
Але Цей Первосвященик дістав служіння тим прекрасніше, чим кращого Він Посередник завіту, утвердженого на кращих обітницях.	Нн҃ѣ же лꙋ́чшее оу҆лꙋчѝ слꙋже́нїе, по є҆ли́кꙋ и҆ лꙋ́чшагѡ завѣ́та є҆́сть хода́тай, и҆́же на лꙋ́чшихъ ѡ҆бѣтова́нїихъ оу҆зако́нисѧ.
7	7
Бо, якби перший завіт був без недоліку, то не було б потреби шукати місця іншому.	(Заⷱ҇ т҃ѳ҃і҃.) А҆́ще бо бы пе́рвый ѡ҆́нъ непоро́ченъ бы́лъ, не бы̀ второ́мꙋ и҆ска́лосѧ мѣ́сто.
8	8
Але пророк, докоряючи їм, каже: «Ось настають дні, говорить Господь‚ коли Я укладу з домом Ізраїля і з домом Іуди Новий Завіт,	Оу҆корѧ́ѧ бо и҆̀хъ глаго́летъ: сѐ, дні́е грѧдꙋ́тъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, и҆ совершꙋ̀ на до́мъ і҆и҃левъ и҆ на до́мъ і҆ꙋ́довъ завѣ́тъ но́въ,
9	9
не такий завіт, який Я уклав з батьками їхніми того часу, коли взяв їх за руку, щоб вивести їх із землі Єгипетської, бо вони не перебували в тому завіті Моєму, і Я зневажив їх, говорить Господь.	не по завѣ́тꙋ, є҆го́же сотвори́хъ ѻ҆тцє́мъ и҆́хъ въ де́нь, въ ѻ҆́ньже є҆́мшꙋ мѝ и҆̀хъ за рꙋ́кꙋ, и҆звестѝ и҆̀хъ ѿ землѝ є҆гѵ́петскїѧ: занѐ ті́и не пребы́ша въ завѣ́тѣ мое́мъ, и҆ а҆́зъ неради́хъ ѡ҆ ни́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь.
10	10
Ось Завіт, який заповідаю дому Ізраїля після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в думки їхні, і напишу їх на серцях їхніх; і буду їхнім Богом, а вони будуть Моїм народом.	Ꙗ҆́кѡ се́й завѣ́тъ, є҆го́же завѣща́ю до́мꙋ і҆и҃левꙋ по ѻ҆́нѣхъ дне́хъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, даѧ̀ зако́ны моѧ̑ въ мы̑сли и҆́хъ, и҆ на сердца́хъ и҆́хъ напишꙋ̀ и҆̀хъ, и҆ бꙋ́дꙋ и҆̀мъ бг҃ъ, и҆ ті́и бꙋ́дꙋтъ мнѣ̀ лю́дїе.
11	11
І не буде вчити кожен ближнього свого і кожен брата свого, кажучи: «Пізнай Господа»; тому що всі від малого до великого будуть знати Мене,	И҆ не и҆́мать наꙋчи́ти кі́йждо и҆́скреннѧго своего̀ и҆ кі́йждо бра́та своего̀, глаго́лѧ: позна́й гдⷭ҇а: ꙗ҆́кѡ всѝ оу҆вѣ́дѧтъ мѧ̀ ѿ ма́ла да́же и҆ до вели́ка и҆́хъ,
12	12
бо Я буду милостивий до неправд їхніх, і гріхів їхніх, і беззаконь їхніх не згадаю більше».	занѐ млⷭ҇тивъ бꙋ́дꙋ непра́вдамъ и҆́хъ и҆ грѣхѡ́въ и҆́хъ и҆ беззако́нїй и҆́хъ не и҆́мамъ помѧнꙋ́ти ктомꙋ̀.
13	13
Кажучи «новий», показав застарілість першого; а що занепадає і старіє‚ близьке до зотління.	Внегда́ же гл҃етъ но́въ, ѡ҆бветшѝ пе́рваго: а҆ ѡ҆бветшава́ющее и҆ состарѣва́ющеесѧ бли́з̾ є҆́сть и҆стлѣ́нїѧ.
Глава 9	Глава́ ѳ҃

1	1
Перший завіт мав постанову про Богослужіння і святилище земне;	(Заⷱ҇ т҃к҃.) И҆мѣ́ѧше оу҆́бѡ пе́рваѧ ски́нїѧ [пе́рвый (завѣ́тъ)] ѡ҆правда̑нїѧ слꙋ́жбы, ст҃о́е же людско́е:
2	2
бо побудована була скинія перша, в якій був світильник і трапеза та жертовні хліби і яка називається «святе».	ски́нїѧ бо соѡрꙋжена̀ бы́сть пе́рваѧ, въ не́йже свѣти́лникъ и҆ трапе́за и҆ предложе́нїе хлѣ́бѡвъ, ꙗ҆́же глаго́летсѧ ст҃а̑ѧ.
3	3
За другою ж завісою була скинія, названа «Святе святих»,	По вторѣ́й же завѣ́сѣ ски́нїѧ глаго́лемаѧ ст҃а̑ѧ ст҃ы́хъ,
4	4
яка мала золоту кадильницю і обкутий з усіх боків золотом ковчег завіту, де були золотий сосуд з манною, жезл Ааронів розквітлий та скрижалі завіту,	зла́тꙋ и҆мꙋ́щи кади́лницꙋ и҆ ковче́гъ завѣ́та ѡ҆кова́нъ всю́дꙋ зла́томъ, въ не́мже ста́мна злата̀ и҆мꙋ́щаѧ ма́ннꙋ, и҆ же́злъ а҆арѡ́новъ прозѧ́бшїй, и҆ скрижа̑ли завѣ́та:
5	5
а над ним херувими слави, що осіняли вівтар; про що не час тепер говорити докладно.	превы́шше же є҆гѡ̀ херꙋві́ми сла́вы, ѡ҆сѣнѧ́ющїи ѻ҆лта́рь [ѡ҆чисти́лище]: ѡ҆ ни́хже не лѣ́ть нн҃ѣ глаго́лати подро́бнꙋ.
6	6
При такому влаштуванні, до першої скинії завжди входять священики відправляти Богослужіння;	Си̑мъ же та́кѡ оу҆стро́єнымъ, въ пе́рвꙋю оу҆́бѡ ски́нїю вы́нꙋ вхожда́хꙋ свѧще́нницы, слꙋ̑жбы соверша́юще:
7	7
а до другої — раз на рік один тільки первосвященик, не без крови, яку приносить за себе і за гріхи народу.	во вторꙋ́ю же є҆ди́ною въ лѣ́то є҆ди́нъ а҆рхїере́й, не без̾ кро́ве, ю҆́же прино́ситъ за себѐ и҆ ѡ҆ людски́хъ невѣ́жествїихъ.
8	8
Цим Дух Святий показує, що ще не відкрита путь у святилище, доки стоїть перша скинія.	(Заⷱ҇ т҃к҃а҃.) Сїѐ ꙗ҆влѧ́ющꙋ дх҃ꙋ ст҃о́мꙋ, ꙗ҆́кѡ не оу҆̀ ꙗ҆ви́сѧ ст҃ы́хъ пꙋ́ть, є҆щѐ пе́рвѣй ски́нїи и҆мꙋ́щей стоѧ́нїе.
9	9
Вона є образ теперішнього часу, за якого приносяться дари і жертви, які не можуть зробити досконалим у совісті того, хто служить.	Ꙗ҆́же при́тча во вре́мѧ настоѧ́щее оу҆тверди́сѧ, въ не́же да́рове и҆ жє́ртвы прино́сѧтсѧ, не могꙋ́щыѧ по со́вѣсти соверши́ти слꙋжа́щаго,
10	10
І вони зі стравами і напоями та різноманітними обмиваннями й обрядами, що стосуються плоті, були встановлені тільки до часу їх виправлення.	то́чїю въ бра́шнахъ и҆ питїѧ́хъ, и҆ разли́чныхъ ѡ҆мове́нїихъ, и҆ ѡ҆правда́нїихъ пло́ти, да́же до вре́мене и҆справле́нїѧ належа̑щаѧ.
11	11
Але Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшовши з більшою та досконалішою скинією, нерукотворною, тобто не такого спорудження,	(Заⷱ҇.) Хрⷭ҇то́съ же прише́дъ а҆рхїере́й грѧдꙋ́щихъ бла̑гъ, бо́лшею и҆ соверше́ннѣйшею ски́нїею, нерꙋкотворе́нною, си́рѣчь, не сеѧ̀ тва́ри,
12	12
і не з кров’ю козлів і телят, але зі Своєю Кров’ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне відкуплення.	ни кро́вїю ко́злею нижѐ те́лчею, но свое́ю кро́вїю, вни́де є҆ди́ною во ст҃а̑ѧ, вѣ́чное и҆скꙋпле́нїе ѡ҆брѣты́й.
13	13
Бо якщо кров телят і козлів та попіл телиці через окроплення освячує осквернених, щоб чисте було тіло,	А҆́ще бо кро́вь ко́злѧѧ и҆ те́лчаѧ и҆ пе́пелъ ю҆́нчїй кропѧ́щїй ѡ҆сквернє́ныѧ ѡ҆свѧща́етъ къ пло́тстѣй чистотѣ̀:
14	14
то тим більше Кров Христа, Який Духом Святим приніс Себе непорочного Богові, очистить совість нашу від мертвих діл для служіння Богу Живому і істинному!	кольмѝ па́че кро́вь хрⷭ҇то́ва, и҆́же дх҃омъ ст҃ы́мъ себѐ принесѐ непоро́чна бг҃ꙋ, ѡ҆чⷭ҇титъ со́вѣсть на́шꙋ ѿ ме́ртвыхъ дѣ́лъ, во є҆́же слꙋжи́ти на́мъ бг҃ꙋ жи́вꙋ и҆ и҆́стиннꙋ;
15	15
І тому Він є Посередник Нового Завіту, щоб внаслідок смерти Його, яка сталася для відкуплення від злочинів, заподіяних за першого завіту, ті, що покликані до вічного спадку, одержали обіцяне.	И҆ сегѡ̀ ра́ди но́вомꙋ завѣ́тꙋ хода́тай є҆́сть, да сме́рти бы́вшей, во и҆скꙋпле́нїе престꙋпле́нїй бы́вшихъ въ пе́рвѣмъ завѣ́тѣ, ѡ҆бѣтова́нїе вѣ́чнагѡ наслѣ́дїѧ прїи́мꙋтъ зва́ннїи.
16	16
Бо де заповіт, там необхідно, щоб настала смерть заповітника,	И҆дѣ́же бо завѣ́тъ, сме́рти нꙋ́жно є҆́сть вноси́тисѧ завѣща́ющагѡ,
17	17
бо заповіт дійсний після померлих: він не має сили, коли заповідач живий.	завѣ́тъ бо въ ме́ртвыхъ и҆звѣ́стенъ є҆́сть: поне́же ничесѡ́же мо́жетъ, є҆гда̀ жи́въ є҆́сть завѣщава́ѧй.
18	18
Чому і перший завіт був утверджений не без крови.	Тѣ́мже ни пе́рвый без̾ кро́ве ѡ҆бновле́нъ [оу҆твержде́нъ] бы́сть.
19	19
Бо Мойсей, проголосивши всі заповіді за законом перед усім народом, узяв кров телят і козлів з водою і шерстю червленою та іссопом і окропив як саму книгу, так і весь народ,	Рече́ннѣй бо бы́вшей всѧ́цѣй за́повѣди по зако́нꙋ ѿ мѡѷсе́а всѣ̑мъ лю́демъ, прїе́мь кро́вь ко́злюю и҆ те́лчꙋю, съ водо́ю и҆ во́лною червле́ною и҆ ѵ҆ссѡ́помъ, самы̑ѧ же ты̑ѧ кни̑ги и҆ всѧ̑ лю́ди покропѝ,
20	20
кажучи: це кров завіту, який заповідав вам Бог.	глаго́лѧ: сїѧ̀ кро́вь завѣ́та, є҆го́же завѣща̀ къ ва́мъ бг҃ъ.
21	21
Також окропив кров’ю і скинію та всі богослужбові сосуди.	И҆ ски́нїю же и҆ всѧ̑ сосꙋ́ды слꙋжє́бныѧ кро́вїю та́кожде покропѝ.
22	22
Та майже все за законом очищається кров’ю, і без проливання крови не буває прощення.	И҆ ѿню́дъ кро́вїю всѧ̑ [и҆ є҆два̀ не всѧ̑ кро́вїю] ѡ҆чища́ютсѧ по зако́нꙋ, и҆ без̾ кровопроли́тїѧ не быва́етъ ѡ҆ставле́нїе.
23	23
Отже, образи небесного повинні були очищатися цими, а саме ж небесне — жертвами, кращими від цих.	Нꙋ́жда оу҆̀бо бѧ́ше ѡ҆бразѡ́мъ нбⷭ҇ныхъ си́ми ѡ҆чища́тисѧ: самѣ̑мъ же нбⷭ҇нымъ лꙋ́чшими же́ртвами, па́че си́хъ.
24	24
Бо Христос увійшов не в рукотворне святилище, створене за зразком істинного, але в саме небо, щоб постати нині за нас перед лице Боже,	(Заⷱ҇ т҃к҃в҃.) Не въ рꙋкотворє́ннаѧ бо ст҃а̑ѧ вни́де хрⷭ҇то́съ, противоѡбра̑знаѧ и҆́стинныхъ, но въ са́мое нб҃о, нн҃ѣ да ꙗ҆ви́тсѧ лицꙋ̀ бж҃їю ѡ҆ на́съ,
25	25
і не для того, щоб багаторазово приносити Себе, як первосвященик входить у святилище щороку з чужою кров’ю;	нижѐ да мно́гажды прино́ситъ себѐ, ꙗ҆́коже первосвѧще́нникъ вхо́дитъ во ст҃а̑ѧ (ст҃ы́хъ) по всѧ̑ лѣ̑та съ кро́вїю чꙋжде́ю:
26	26
інакше треба було б Йому багаторазово страждати від початку світу; Він же один раз, на кінці віків, з’явився, щоб знищити гріх жертвою Своєю.	поне́же подоба́ше бы є҆мꙋ̀ мно́жицею страда́ти ѿ сложе́нїѧ мі́ра: нн҃ѣ же є҆ди́ною въ кончи́нꙋ вѣкѡ́въ, во ѿмета́нїе грѣха̀, же́ртвою свое́ю ꙗ҆ви́сѧ.
27	27
І як людям визначено один раз умерти, а потім суд,	И҆ ꙗ҆́коже лежи́тъ [ѡ҆предѣле́но є҆́сть] человѣ́кѡмъ є҆ди́ною оу҆мре́ти, пото́мъ же сꙋ́дъ,
28	28
так і Христос, один раз принісши Себе в жертву, щоб взяти гріхи багатьох, вдруге явиться не для очищення гріха, а для тих, що чекають Його на спасіння.	та́кѡ и҆ хрⷭ҇то́съ є҆ди́ною принесе́сѧ, во є҆́же вознестѝ мно́гихъ грѣхѝ, второ́е без̾ грѣха̀ ꙗ҆ви́тсѧ, ждꙋ́щымъ є҆гѡ̀ во спⷭ҇нїе.
Глава 10	Глава́ і҃

1	1
Закон, маючи лише тінь майбутніх благ, а не сам образ речей, одними й тими ж жертвами, які щороку постійно приносяться, ніколи не може зробити досконалими тих, що приходять з ними.	(Заⷱ҇ т҃к҃г҃.) Сѣ́нь бо и҆мы́й зако́нъ грѧдꙋ́щихъ бла̑гъ, (а҆) не са́мый ѡ҆́бразъ веще́й, на всѧ́кое лѣ́то тѣ́миже же́ртвами, и҆̀хже прино́сѧтъ вы́нꙋ, никогда́же мо́жетъ пристꙋпа́ющихъ соверши́ти.
2	2
Інакше їх перестали б приносити, бо ті, що приносять жертву, один раз очистившись, не мали б уже ніякої свідомости гріхів.	Поне́же преста́ли бы бы́ти приноси̑мы, ни є҆ди́нꙋ ктомꙋ̀ и҆мꙋ́щымъ со́вѣсть ѡ҆ грѣсѣ́хъ слꙋжа́щымъ, є҆ди́ною ѡ҆чищє́ннымъ.
3	3
Але жертвами щороку нагадується про гріхи,	Но въ ни́хъ воспомина́нїе грѣхѡ́въ на ко́еждо лѣ́то быва́етъ,
4	4
бо неможливо, щоб кров телят і козлів знищувала гріхи.	невозмо́жно бо кро́ви ю҆́нчей и҆ ко́злей ѿпꙋща́ти грѣхѝ.
5	5
Тому Христос, входячи у світ, говорить: «Жертви і принесення Ти не захотів, але тіло приготував Мені.	Тѣ́мже входѧ̀ въ мі́ръ, гл҃етъ: же́ртвы и҆ приноше́нїѧ не восхотѣ́лъ є҆сѝ, тѣ́ло же соверши́лъ мѝ є҆сѝ:
6	6
Всеспалення і жертви за гріх неугодні Тобі.	всесожже́нїй и҆ [та́кожде] ѡ҆ грѣсѣ̀ не бл҃говоли́лъ є҆сѝ.
7	7
Тоді Я сказав: ось, іду, як на початку книги написано про Мене, виконати волю Твою, Боже».	Тогда̀ рѣ́хъ: сѐ, и҆дꙋ̀: въ глави́знѣ кни́жнѣй написа́сѧ ѡ҆ мнѣ̀, є҆́же сотвори́ти во́лю твою̀, бж҃е.
8	8
Сказавши перше, що ні жертви, ані принесення, ні всеспалення, ні жертви за гріх, — які приносяться за законом, — Ти не захотів і не благозволив,	Вы́ше гл҃ѧ: ꙗ҆́кѡ же́ртвы и҆ приноше́нїѧ и҆ всесожже́нїй и҆ [та́кожде] ѡ҆ грѣсѣ́хъ не восхотѣ́лъ є҆сѝ, нижѐ бл҃говоли́лъ є҆сѝ: ꙗ҆̀же по зако́нꙋ прино́сѧтсѧ:
9	9
потім додав: «Ось іду виконати волю Твою, Боже». Скасовує перше, щоб настановити друге.	тогда̀ речѐ: сѐ, и҆дꙋ̀ сотвори́ти во́лю твою̀, бж҃е. Ѿе́млетъ пе́рвое, да второ́е поста́витъ.
10	10
За цією-то волею ми освячені одноразовим принесенням тіла Ісуса Христа.	Ѡ҆ не́йже во́ли ѡ҆сщ҃е́ни є҆смы̀ принесе́нїемъ тѣ́ла і҆и҃съ хрⷭ҇то́ва є҆ди́ною.
11	11
І всякий священик щодня стоїть у служінні та багаторазово приносить одні і ті самі жертви, які ніколи не можуть знищити гріхів.	И҆ всѧ́къ оу҆́бѡ свѧще́нникъ стои́тъ на всѧ́къ де́нь слꙋжѧ̀ и҆ ты̑ѧжде мно́жицею приносѧ̀ жє́ртвы, ꙗ҆̀же никогда́же мо́гꙋтъ ѿѧ́ти грѣхѡ́въ.
12	12
Він же, принісши одну жертву за гріхи, назавжди сів праворуч Бога,	Ѻ҆́нъ же є҆ди́нꙋ ѡ҆ грѣсѣ́хъ прине́съ же́ртвꙋ, всегда̀ сѣди́тъ ѡ҆ деснꙋ́ю бг҃а,
13	13
чекаючи далі, доки вороги Його будуть покладені до підніжжя ніг Його.	про́чее ѡ҆жида́ѧ, до́ндеже положа́тсѧ вразѝ є҆гѡ̀ подно́жїе но́гъ є҆гѡ̀:
14	14
Бо Він одним принесенням назавжди вдосконалив тих, що освячуються.	є҆ди́нѣмъ бо приноше́нїемъ соверши́лъ є҆́сть во вѣ́ки ѡ҆сщ҃а́емыхъ.
15	15
Про це свідчить нам і Дух Святий, бо сказано:	Свидѣ́телствꙋетъ же на́мъ и҆ дх҃ъ ст҃ы́й, по рѣче́нномꙋ бо пре́жде:
16	16
«Ось Завіт, який заповідаю їм після тих днів, говорить Господь: вкладу закони Мої в серця їхні, і в думках їхніх напишу їх,	се́й завѣ́тъ, є҆го́же завѣща́ю къ ни̑мъ по дне́хъ ѻ҆́нѣхъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь, даѧ̀ зако́ны моѧ̑ на сердца̀ и҆́хъ, и҆ въ помышле́нїихъ и҆́хъ напишꙋ̀ и҆̀хъ:
17	17
і гріхів їхніх та беззаконь їхніх не згадаю більше».	(та́же гл҃етъ гдⷭ҇ь:) и҆ грѣхѡ́въ и҆́хъ и҆ беззако́нїй и҆́хъ не и҆́мамъ помѧнꙋ́ти ктомꙋ̀.
18	18
А де відпущення їх, там не потрібне принесення за гріхи.	А҆ и҆дѣ́же ѿпꙋще́нїе си́хъ, ктомꙋ̀ нѣ́сть приноше́нїѧ ѡ҆ грѣсѣ́хъ.
19	19
Отже, браття, маючи дерзновення входити до святилища через Кров Ісуса Христа, дорогою новою і живою,	(Заⷱ҇ т҃к҃д҃.) И҆мꙋ́ще оу҆̀бо дерзнове́нїе, бра́тїе, входи́ти во ст҃а̑ѧ кро́вїю і҆и҃съ хрⷭ҇то́вою, пꙋте́мъ но́вымъ и҆ живы́мъ,
20	20
яку Він знову відкрив нам через завісу, тобто плоть Свою,	є҆го́же ѡ҆бнови́лъ є҆́сть на́мъ завѣ́сою, си́рѣчь пл҃тїю свое́ю,
21	21
і маючи великого Священика над домом Божим,	и҆ і҆ере́а вели́ка над̾ до́момъ бж҃їимъ,
22	22
приступаймо з щирим серцем, з повною вірою, кропленням очистивши серце від порочної совісти та обмивши тіло водою чистою,	да пристꙋпа́емъ со и҆́стиннымъ се́рдцемъ во и҆звѣще́нїи вѣ́ры, ѡ҆кропле́ни сердцы̀ ѿ со́вѣсти лꙋка́выѧ и҆ и҆змове́ни тѣлесы̀ водо́ю чи́стою:
23	23
будемо триматися сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв;	да держи́мъ и҆сповѣ́данїе оу҆пова́нїѧ неꙋкло́нное, вѣ́ренъ бо є҆́сть ѡ҆бѣща́вый:
24	24
будемо уважними один до одного, заохочуючи до любови й добрих діл,	и҆ да разꙋмѣева́емъ дрꙋ́гъ дрꙋ́га въ поѡщре́нїи любвѐ и҆ до́брыхъ дѣ́лъ,
25	25
не будемо залишати зібрання свого, як у деяких є звичай; але умовляти один одного, і тим більше, чим більше бачите наближення того дня.	не ѡ҆ставлѧ́юще собра́нїѧ своегѡ̀, ꙗ҆́коже є҆́сть нѣ̑кимъ ѡ҆бы́чай, но (дрꙋ́гъ дрꙋ́га) подвиза́юще, и҆ толи́кѡ па́че, є҆ли́кѡ ви́дите приближа́ющїйсѧ де́нь (сꙋ́дный).
26	26
Бо коли ми, одержавши пізнання істини, свавільно грішимо, то не зостається більше жертви за гріхи,	Во́лею бо согрѣша́ющымъ на́мъ по прїѧ́тїи ра́зꙋма и҆́стины, ктомꙋ̀ ѡ҆ грѣсѣ́хъ не ѡ҆брѣта́етсѧ же́ртва,
27	27
але якесь страшне очікування суду й лютости вогню, готового пожерти противників.	стра́шно же нѣ́кое ча́ѧнїе сꙋда̀ и҆ ѻ҆гнѧ̀ ре́вность, поѧ́сти хотѧ́щагѡ сопроти̑вныѧ.
28	28
Якщо той, хто зрікся закону Мойсеєвого, при двох чи трьох свідках, без милосердя карається смертю,	Ѿве́рглсѧ кто̀ зако́на мѡѷсе́ова, без̾ милосе́рдїѧ при двои́хъ и҆лѝ трїе́хъ свидѣ́телехъ оу҆мира́етъ:
29	29
то наскільки тяжчої кари, гадаєте, заслужить той, хто зневажає Сина Божого і не шанує як святиню Кров завіту, якою освячений, і Духа благодаті ображає?	коли́кѡ мнитѐ го́ршїѧ сподо́битсѧ мꙋ́ки, и҆́же сн҃а бж҃їѧ попра́вый, и҆ кро́вь завѣ́тнꙋю скве́рнꙋ возмни́въ, є҆́юже ѡ҆ст҃и́сѧ, и҆ дх҃а блгⷣти оу҆кори́вый;
30	30
Ми знаємо Того, Хто сказав: «У Мене помста, Я відплачу, — говорить Господь». І ще: «Господь буде судити народ Свій».	Вѣ́мы бо ре́кшаго: мнѣ̀ ѿмще́нїе, а҆́зъ возда́мъ, гл҃етъ гдⷭ҇ь. И҆ па́ки: ꙗ҆́кѡ сꙋ́дитъ гдⷭ҇ь лю́демъ свои̑мъ.
31	31
Страшно впасти в руки Бога Живого!	Стра́шно (є҆́сть) є҆́же впа́сти въ рꙋ́цѣ бг҃а жива́гѡ.
32	32
Згадайте попередні дні ваші, коли ви, бувши просвічені, витримали великий подвиг страждань,	(Заⷱ҇ т҃к҃е҃.) Воспомина́йте же пє́рвыѧ дни̑ ва́шѧ, въ ни́хже просвѣти́вшесѧ, мнѡ́гїѧ стра̑сти претерпѣ́сте [мно́гъ по́двигъ под̾ѧ́сте] страда́нїй,
33	33
то самі серед ганьби й скорбот, бувши видовищем для інших, то поділяючи участь інших, які були в такому ж станi;	ѻ҆́во оу҆́бѡ, поноше́ньми и҆ скорбьмѝ позо́ръ бы́вше, ѻ҆́во же, ѡ҆́бщницы бы́вше живꙋ́щымъ та́кѡ:
34	34
бо ви й моїм кайданам співстраждали‚ і розграбування майна вашого прийняли з радістю, знаючи, що є у вас на небесах майно краще і неминуще.	и҆́бо оу҆́замъ мои̑мъ спострада́сте и҆ разграбле́нїе и҆мѣ́нїй ва́шихъ съ ра́достїю прїѧ́сте, вѣ́дѧще и҆мѣ́ти себѣ̀ и҆мѣ́нїе на нб҃сѣ́хъ пребыва́ющее и҆ лꙋ́чшее.
35	35
Отже, не покидайте уповання вашого, яке чекає велика нагорода.	(Заⷱ҇ т҃к҃ѕ҃.) Не ѿлага́йте оу҆̀бо дерзнове́нїѧ ва́шегѡ, є҆́же и҆́мать мздовоздаѧ́нїе вели́ко.
36	36
Терпіння потрібне вам, щоб, виконавши волю Божу, одержати обіцяне.	Терпѣ́нїѧ бо и҆́мате потре́бꙋ, да во́лю бж҃їю сотво́рше, прїи́мете ѡ҆бѣтова́нїе:
37	37
Бо ще «небагато, зовсім небагато‚ і Грядущий прийде і не забариться».	є҆ще́ бо ма́ло є҆ли́кѡ є҆ли́кѡ, грѧды́й прїи́детъ и҆ не оу҆косни́тъ.
38	38
«Праведний вірою живий буде; а коли хто вагається, не благоволить до того душа Моя».	А҆ првⷣный ѿ вѣ́ры жи́въ бꙋ́детъ: и҆ а҆́ще ѡ҆бине́тсѧ, не бл҃говоли́тъ дш҃а̀ моѧ̀ ѡ҆ не́мъ.
39	39
Ми ж не з тих, що вагаються на погибель, але стоїмо у вірі на спасіння душі.	Мы́ же (бра́тїе) нѣ́смы ѡ҆бинове́нїѧ въ поги́бель, но вѣ́ры въ снабдѣ́нїе дꙋшѝ.
Глава 11	Глава́ а҃і

1	1
Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому.	Є҆́сть же вѣ́ра оу҆пова́емыхъ и҆звѣще́нїе, веще́й ѡ҆бличе́нїе неви́димыхъ.
2	2
Через неї були засвідчені древні.	Въ се́й бо свидѣ́телствовани бы́ша дре́внїи.
3	3
Вірою пізнаємо, що віки створені Словом Божим, так що з невидимого сталося видиме‚	Вѣ́рою разꙋмѣва́емъ соверши́тисѧ вѣкѡ́мъ гл҃го́ломъ бж҃їимъ, во є҆́же ѿ неѧвлѧ́емыхъ ви̑димымъ бы́ти.
4	4
вірою Авель приніс Богові жертву кращу, ніж Каїн, нею дістав свідчення, що він праведний, як засвідчив Бог про дари його; нею він і після смерти ще говорить.	Вѣ́рою мно́жайшꙋю же́ртвꙋ а҆́вель па́че ка́їна принесѐ бг҃ꙋ, є҆́юже свидѣ́телствованъ бы́сть бы́ти првⷣникъ, свидѣ́телствꙋющꙋ ѡ҆ да́рѣхъ є҆гѡ̀ бг҃ꙋ: и҆ то́ю оу҆ме́рый є҆щѐ глаго́летъ.
5	5
Вірою Енох переселений був так, що не бачив смерти; і не стало його, тому що Бог переселив його. Бо ще до свого переселення він мав свідчення, що догодив Богу.	Вѣ́рою є҆нѡ́хъ преложе́нъ бы́сть не ви́дѣти сме́рти: и҆ не ѡ҆брѣта́шесѧ, занѐ преложѝ є҆го̀ бг҃ъ: пре́жде бо преложе́нїѧ є҆гѡ̀ свидѣ́телствованъ бы́сть, ꙗ҆́кѡ оу҆годѝ бг҃ꙋ.
6	6
А без віри догодити Богові неможливо, бо треба, щоб той, хто приходить до Бога, вірував, що Він є, і тим, хто шукає Його, дає винагороду.	Без̾ вѣ́ры же невозмо́жно оу҆годи́ти (бг҃ꙋ): вѣ́ровати же подоба́етъ приходѧ́щемꙋ къ бг҃ꙋ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть, и҆ взыска́ющымъ є҆го̀ мздовозда́тель быва́етъ.
7	7
Вірою Hой, діставши одкровення про те, що було ще невидиме, побожно приготував ковчег для врятування свого дому; нею осудив він увесь світ і зробився спадкоємцем праведности через віру.	Вѣ́рою ѿвѣ́тъ прїи́мъ нѡ́е ѡ҆ си́хъ, ꙗ҆́же не оу҆̀ ви́дѣ, оу҆боѧ́всѧ сотворѝ ковче́гъ во спасе́нїе до́мꙋ своегѡ̀: є҆́юже ѡ҆сꙋдѝ (ве́сь) мі́ръ, и҆ пра́вды, ꙗ҆́же по вѣ́рѣ, бы́сть наслѣ́дникъ.
8	8
Вірою Авраам скорився поклику йти в країну, яку мав одержати у спадок, і пішов, не знаючи, куди йде.	(Заⷱ҇ т҃к҃з҃.) Вѣ́рою зово́мъ а҆враа́мъ послꙋ́ша и҆зы́ти на мѣ́сто, є҆́же хотѧ́ше прїѧ́ти въ наслѣ́дїе, и҆ и҆зы́де не вѣ́дый, ка́мѡ грѧде́тъ.
9	9
Вірою жив він на землі обітованій, як на чужій, і жив у наметах з Ісааком та Яковом, співспадкоємцями тієї ж обітницi;	(Заⷱ҇ т҃к҃и҃.) Вѣ́рою прїи́де а҆враа́мъ на зе́млю ѡ҆бѣтова́нїѧ, ꙗ҆́коже на чꙋ́ждꙋ, въ кро́вы всели́сѧ со і҆саа́комъ и҆ і҆а́кѡвомъ снаслѣ́дникома ѡ҆бѣтова́нїѧ тогѡ́жде:
10	10
бо він чекав міста, що має основу, художником і будівничим якого є Бог.	жда́ше бо ѡ҆снова̑нїѧ и҆мꙋ́щагѡ гра́да, є҆мꙋ́же хꙋдо́жникъ и҆ содѣ́тель бг҃ъ.
11	11
Вірою і сама Сарра‚ неплідна‚ одержала силу прийняти сім’я і, незважаючи на вік, народила, бо знала, що вірний Той, Хто обіцяв.	Вѣ́рою и҆ сама̀ са́рра непло́ды си́лꙋ во оу҆держа́нїе сѣ́мене прїѧ́тъ и҆ па́че вре́мене во́зраста родѝ, поне́же вѣ́рна непщева̀ ѡ҆бѣтова́вшаго.
12	12
І тому від одного, і до того ж омертвілого, народилось так багато, як багато зірок на небі і як незліченний пісок на морському березі.	Тѣ́мже и҆ ѿ є҆ди́нагѡ роди́шасѧ, да є҆щѐ оу҆мерщвле́ннагѡ, ꙗ҆́коже ѕвѣ́зды небє́сныѧ мно́жествомъ и҆ ꙗ҆́кѡ песо́къ вскра́й мо́рѧ безчи́сленный.
13	13
Усі ці померли у вірі, не одержавши обітниць, а тільки здалеку бачили їх і раділи та говорили про себе, що вони подорожні й пришельці на землi;	По вѣ́рѣ оу҆мро́ша сі́и всѝ, не прїе́мше ѡ҆бѣтова́нїй, но и҆здале́ча ви́дѣвше ѧ҆̀, и҆ цѣлова́вше, и҆ и҆сповѣ́давше, ꙗ҆́кѡ стра́ннїи и҆ прише́лцы сꙋ́ть на землѝ:
14	14
бо ті, які говорять так, показують, що вони шукають батьківщини.	и҆́бо такѡва́ѧ глаго́лющїи ꙗ҆влѧ́ютсѧ, ꙗ҆́кѡ ѻ҆те́чествїѧ взыскꙋ́ютъ.
15	15
І коли б вони в думках мали ту батьківщину, з якої вийшли, то мали б час повернутися;	И҆ а҆́ще бы оу҆́бѡ ѻ҆́но по́мнили, и҆з̾ негѡ́же и҆зыдо́ша, и҆мѣ́ли бы вре́мѧ возврати́тисѧ:
16	16
але вони прагнули кращого, тобто небесного; тому і Бог не соромиться їх, називаючи Себе їхнім Богом; бо Він приготував їм місто.	нн҃ѣ же лꙋ́чшагѡ жела́ютъ, си́рѣчь нбⷭ҇нагѡ: тѣ́мже не стыди́тсѧ си́ми бг҃ъ, бг҃ъ нарица́тисѧ и҆́хъ: оу҆гото́ва бо и҆̀мъ гра́дъ.
17	17
Вірою Авраам, будучи випробуваним, приніс у жертву Ісаака, і, маючи обітницю, приніс єдинородного,	(Заⷱ҇ т҃к҃ѳ҃.) Вѣ́рою приведѐ а҆враа́мъ і҆саа́ка и҆скꙋша́емь, и҆ є҆диноро́днаго приноша́ше, ѡ҆бѣтова̑нїѧ прїе́мый,
18	18
про якого було сказано: «В Ісаакові назветься тобі сíм’я».	къ немꙋ́же гл҃ано бы́сть: ꙗ҆́кѡ ѡ҆ і҆саа́цѣ нарече́тсѧ тебѣ̀ сѣ́мѧ:
19	19
Бо він думав, що Бог має силу і з мертвих воскресити, тому і одержав його як передвістя.	помы́сливъ, ꙗ҆́кѡ и҆ и҆з̾ ме́ртвыхъ воскр҃си́ти си́ленъ (є҆́сть) бг҃ъ, тѣ́мже того̀ и҆ въ при́тчѣ прїѧ́тъ.
20	20
Вірою в майбутнє Ісаак поблагословив Якова та Ісава.	Вѣ́рою ѡ҆ грѧдꙋ́щихъ благословѝ і҆саа́къ і҆а́кѡва и҆ и҆са́ѵа.
21	21
Вірою Яків, помираючи, поблагословив кожного сина Йосифового і поклонився на верх жезла свого.	Вѣ́рою і҆а́кѡвъ оу҆мира́ѧ коего́ждо сы́на і҆ѡ́сифова благословѝ и҆ поклони́сѧ на ве́рхъ жезла̀ є҆гѡ̀.
22	22
Вірою Йосиф, при кончині, нагадував про вихід синів Ізраїлевих і про кістки свої заповідав.	Вѣ́рою і҆ѡ́сифъ оу҆мира́ѧ ѡ҆ и҆схожде́нїи сынѡ́въ і҆и҃левыхъ па́мѧтствова и҆ ѡ҆ косте́хъ свои́хъ заповѣ́да.
23	23
Вірою по народженні Мойсея батьки ховали його три місяці, бо вони бачили, що дитина дуже гарна, і не злякалися царського повеління.	Вѣ́рою мѡѷсе́й роди́всѧ сокрове́нъ бы́сть трѝ мцⷭ҇ы ѿ ѻ҆тє́цъ свои́хъ, занѐ ви́дѣша красно̀ ѻ҆троча̀ и҆ не оу҆боѧ́шасѧ повелѣ́нїѧ царе́ва.
24	24
Вірою Мойсей, досягнувши віку, відмовився називатися сином дочки фараонової	(Заⷱ҇.) Вѣ́рою мѡѷсе́й, вели́къ бы́въ, ѿве́ржесѧ нарица́тисѧ сы́нъ дще́ре фараѡ́новы:
25	25
і захотів краще страждати з народом Божим, ніж мати тимчасову гріховну насолоду,	па́че (же) и҆зво́ли страда́ти съ людьмѝ бж҃їими, не́жели и҆мѣ́ти вре́меннꙋю грѣха̀ сла́дость,
26	26
і ганьбу Христову вважав більшим для себе багатством, ніж єгипетські скарби; бо він дивився на нагороду.	бо́лшее бога́тство вмѣни́въ є҆гѵ́петскихъ сокро́вищъ поноше́нїе хрⷭ҇то́во: взира́ше бо на мздовоздаѧ́нїе.
27	27
Вірою залишив він Єгипет, не побоявшись царського гніву, бо він, мовби бачачи Hевидимого, був твердий.	Вѣ́рою ѡ҆ста́ви є҆гѵ́петъ, не оу҆боѧ́всѧ ꙗ҆́рости царе́вы: неви́димаго бо ꙗ҆́кѡ ви́дѧ, терпѧ́ше.
28	28
Вірою він справив Пасху та пролиття крови, щоб винищувач первістків не торкнувся їх.	Вѣ́рою сотворѝ па́схꙋ и҆ проли́тїе кро́ве, да не погꙋблѧ́ѧй перворождє́ннаѧ ко́снетсѧ и҆́хъ.
29	29
Вірою перейшли вони Червоне море, як по суші, на що спокусившись, єгиптяни потопилися.	Вѣ́рою преидо́ша чермно́е мо́ре а҆́ки по сꙋ́сѣ землѝ: є҆гѡ́же и҆скꙋше́нїе прїе́мше є҆гѵ́птѧне и҆стопи́шасѧ.
30	30
Вірою впали єрихонські стіни після семиденного обходження.	Вѣ́рою стѣ́ны і҆ерїхѡ̑нскїѧ падо́ша ѡ҆бхожде́нїемъ седми́хъ дні́й.
31	31
Вірою Раав‚ блудниця, з миром прийнявши підглядячів (та повівши їх іншою дорогою), не загинула з невірними.	Вѣ́рою раа́въ блꙋдни́ца не поги́бе съ сопроти́вльшимисѧ, прїи́мши схо́дники [соглѧда́тєли] съ ми́ромъ (и҆ и҆ны́мъ пꙋте́мъ и҆зве́дши).
32	32
І що ще скажу? Hе вистачить мені часу, щоб розповісти про Гедеона, про Варака, про Самсона та Ієффая, про Давида, Самуїла та (інших) пророків,	И҆ что̀ є҆щѐ глаго́лю; Не доста́нетъ бо мѝ повѣствꙋ́ющꙋ вре́мене ѡ҆ гедеѡ́нѣ, вара́цѣ же и҆ самѱѡ́нѣ и҆ і҆ефѳа́и, ѡ҆ дв҃дѣ же и҆ самꙋи́лѣ, и҆ ѡ҆ (дрꙋги́хъ) прⷪ҇ро́цѣхъ,
33	33
які вірою перемагали царства, творили правду, одержували обітниці, затуляли пащі левів,	(Заⷱ҇ т҃л҃.) и҆̀же вѣ́рою побѣди́ша ца̑рствїѧ, содѣ́ѧша пра́вдꙋ, полꙋчи́ша ѡ҆бѣтова̑нїѧ, загради́ша оу҆ста̀ львѡ́въ,
34	34
гасили силу вогню і уникали вістря меча, зміцнювалися від немочі, були сильні на війні, проганяли полки чужинців;	оу҆гаси́ша си́лꙋ ѻ҆́гненнꙋю, и҆збѣго́ша ѻ҆́стреѧ меча̀, возмого́ша ѿ не́мощи, бы́ша крѣ́пцы во бране́хъ, ѡ҆брати́ша въ бѣ́гство полкѝ чꙋжди́хъ:
35	35
жінки одержували померлих своїх воскреслими; інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще — воскресіння;	прїѧ́ша жєны̀ ѿ воскресе́нїѧ ме́ртвыхъ свои́хъ: и҆ні́и же и҆збїе́ни бы́ша, не прїе́мше и҆збавле́нїѧ, да лꙋ́чшее воскрⷭ҇нїе оу҆лꙋча́тъ:
36	36
інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в’язниць,	дрꙋзі́и же рꙋга́нїемъ и҆ ра́нами и҆скꙋше́нїе прїѧ́ша, є҆ще́ же и҆ оу҆́зами и҆ темни́цею,
37	37
були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення;	ка́менїемъ побїе́ни бы́ша, претре́ни бы́ша, и҆скꙋше́ни бы́ша, оу҆бі́йствомъ меча̀ оу҆мро́ша, проидо́ша въ ми́лѡтехъ (и҆) въ ко́зїѧхъ ко́жахъ, лише́ни, скорбѧ́ще, ѡ҆ѕло́блени:
38	38
ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі.	и҆́хже не бѣ̀ досто́инъ (ве́сь) мі́ръ, въ пꙋсты́нехъ скита́ющесѧ и҆ въ гора́хъ и҆ въ верте́пахъ и҆ въ про́пастехъ земны́хъ.
39	39
І всі ці, засвідчені у вірі, не одержали обіцяного,	И҆ сі́и всѝ послꙋ́шествани бы́вше вѣ́рою, не прїѧ́ша ѡ҆бѣтова́нїѧ,
40	40
тому що Бог передбачив про нас щось краще, щоб вони не без нас досягли досконалости.	бг҃ꙋ лꙋ́чшее что̀ ѡ҆ на́съ предзрѣ́вшꙋ, да не без̾ на́съ соверше́нство прїи́мꙋтъ.
Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує‚ і з терпінням підемо на подвиг‚ який чекає на нас,	(Заⷱ҇ т҃л҃а҃.) Тѣ́мже оу҆̀бо и҆ мы̀, толи́къ и҆мꙋ́ще ѡ҆блежа́щь на́съ ѡ҆́блакъ свидѣ́телей, го́рдость всѧ́кꙋ [бре́мѧ всѧ́ко] ѿло́жше и҆ оу҆до́бь ѡ҆бстоѧ́телный грѣ́хъ, терпѣ́нїемъ да тече́мъ на предлежа́щїй на́мъ по́двигъ,
2	2
дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радости, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого.	взира́юще на нача́лника вѣ́ры и҆ соверши́телѧ і҆и҃са, и҆́же вмѣ́стѡ предлежа́щїѧ є҆мꙋ̀ ра́дости претерпѣ̀ крⷭ҇тъ, ѡ҆ срамотѣ̀ неради́въ, ѡ҆ деснꙋ́ю же прⷭ҇то́ла бж҃їѧ сѣ́де.
3	3
Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими.	Помы́слите оу҆̀бо таково́е пострада́вшаго ѿ грѣ̑шникъ на себѐ прекосло́вїе, да не стꙋжа́ете, дꙋша́ми свои́ми ѡ҆слаблѧ́еми.
4	4
Ви ще не до крови стояли, проти гріха змагаючись,	Не оу҆̀ до кро́ве ста́сте, проти́вꙋ грѣха̀ подвиза́ющесѧ,
5	5
і забули втішення, яке пропонується вам, як синам: «Сину мій, не нехтуй покаранням Господнім і не сумуй, коли він викриває тебе,	и҆ забы́сте оу҆тѣше́нїе, є҆́же ва́мъ ꙗ҆́кѡ сынѡ́мъ глаго́летъ: сы́не мо́й, не пренемога́й наказа́нїемъ гдⷭ҇нимъ, нижѐ ѡ҆слабѣ́й, ѿ негѡ̀ ѡ҆блича́емь.
6	6
бо Господь, кого любить, того карає; б’є кожного сина, якого приймає».	(Заⷱ҇.) Є҆го́же бо лю́битъ гдⷭ҇ь, наказꙋ́етъ: бїе́тъ же всѧ́каго сы́на, є҆го́же прїе́млетъ.
7	7
Якщо ви терпите кару, то Бог поводиться з вами, як із синами. Бо хіба є який син, якого не карав би батько?	А҆́ще наказа́нїе терпитѐ, ꙗ҆́коже сыновѡ́мъ ѡ҆брѣта́етсѧ ва́мъ бг҃ъ. Кото́рый бо є҆́сть сы́нъ, є҆гѡ́же не наказꙋ́етъ ѻ҆те́цъ;
8	8
Коли залишаєтеся без покарання, для всіх загального, то ви діти незаконні, а не сини.	А҆́ще же без̾ наказа́нїѧ є҆стѐ, є҆мꙋ́же прича̑стницы бы́ша всѝ, оу҆̀бо прелюбодѣ̑йчищи є҆стѐ, а҆ не сы́нове.
9	9
До того ж коли ми, будучи карані плотськими батьками нашими, боялися їх, то чи не значно більше повинні покоритись Отцеві духів, щоб жити?	Къ си̑мъ, пло́ти на́шей ѻ҆тцы̀ и҆мѣ́хомъ наказа́тєли, и҆ срамлѧ́хомсѧ: не мно́гѡ ли па́че повине́мсѧ ѻ҆ц҃ꙋ̀ дꙋховѡ́мъ, и҆ жи́ви бꙋ́демъ;
10	10
Ті карали нас, як знали, на небагато днів; а Цей — на користь, щоб нам мати участь у святості Його.	Ѻ҆ни́ бо въ ма́ло дні́й, ꙗ҆́коже го́дѣ и҆̀мъ бѣ̀, нака́зовахꙋ на́съ: а҆ се́й на по́льзꙋ, да причасти́мсѧ ст҃ы́ни є҆гѡ̀.
11	11
Кожна кара здається спочатку не радістю, а смутком, але потім навченим через неї дає мирний плід праведности.	Всѧ́кое бо наказа́нїе въ настоѧ́щее вре́мѧ не мни́тсѧ ра́дость бы́ти, но печа́ль: послѣди́ же пло́дъ ми́ренъ наꙋчє́нымъ тѣ́мъ воздае́тъ пра́вды.
12	12
Отже, зміцніть опущені руки та ослаблені коліна	Тѣ́мже ѡ҆сла́блєнныѧ рꙋ́ки и҆ ѡ҆сла́блєннаѧ колѣ̑на и҆спра́вите
13	13
і ходіть просто ногами вашими, щоб кульгаве не збочило, а краще виправилося.	и҆ стєзѝ пра̑вы сотвори́те нога́ми ва́шими, да не хро́мое соврати́тсѧ, но па́че да и҆сцѣлѣ́етъ.
14	14
Намагайтеся мати мир з усіма і святість, без якої ніхто не побачить Господа.	(Заⷱ҇ т҃л҃в҃.) Ми́ръ и҆мѣ́йте и҆ ст҃ы́ню со всѣ́ми, и҆́хже кромѣ̀ никто́же оу҆́зритъ гдⷭ҇а:
15	15
Пильнуйте, щоб хто не позбувся благодаті Божої, щоб якийсь гіркий корінь, що виріс, не завдав шкоди і щоб ним багато хто не осквернився;	смотрѧ́юще, да не кто̀ лиши́тсѧ блгⷣти бж҃їѧ: да не кі́й ко́рень го́рести, вы́спрь прозѧба́ѧй, па́кость сотвори́тъ, и҆ тѣ́мъ ѡ҆сквернѧ́тсѧ мно́зи:
16	16
щоб не було між вами якого блудника або нечестивця, який би, як Ісав, за одну лише їжу відмовився від свого первородства.	да не кто̀ блꙋдодѣ́й, и҆лѝ скверни́тель, ꙗ҆́коже и҆са́ѵъ, и҆́же за ꙗ҆́дь є҆ди́нꙋ ѿда́лъ є҆́сть перворо́дство своѐ.
17	17
Бо ви знаєте, що після того він, бажаючи успадкувати благословення, був відкинутий: не знайшов можливости для покаяння‚ хоча зі сльозами шукав його.	Вѣ́сте бо, ꙗ҆́кѡ и҆ пото́мъ похотѣ́въ наслѣ́довати блгⷭ҇ве́нїе, ѿве́рженъ бы́сть: покаѧ́нїѧ бо мѣ́ста не ѡ҆брѣ́те, а҆́ще и҆ со слеза́ми поиска́лъ є҆гѡ̀.
18	18
Ви приступили не до гори, відчутної на дотик‚ і не до палючого вогню, не до темряви і мороку та бурі,	Не пристꙋпи́сте бо къ горѣ̀ ѡ҆сѧза́емѣй и҆ разгорѣ́вшемꙋсѧ ѻ҆гню̀, и҆ ѡ҆́блакꙋ и҆ сꙋмра́кꙋ, и҆ бꙋ́рѣ
19	19
не до звуку сурми й голосу слів, що ті, які чули його‚ просили‚ щоб більше не мовилося слово до них,	и҆ трꙋ́бномꙋ звꙋ́кꙋ, и҆ гла́сꙋ гл҃гѡ́лъ, є҆гѡ́же слы́шавшїи ѿреко́шасѧ, да не приложи́тсѧ и҆̀мъ сло́во,
20	20
бо вони не могли стерпіти того, що було заповідано: «Якщо і звір доторкнеться до гори, буде побитий камінням або уражений стрілою»;	не терпѧ́хꙋ бо повелѣва́ющагѡ: а҆́ще и҆ ѕвѣ́рь прико́снетсѧ горѣ̀, ка́менїемъ побїе́нъ бꙋ́детъ:
21	21
і таке жахливе було це видіння, що і Мойсей сказав: «Я настрашений і тремчу».	и҆ та́кѡ стра́шно бѣ̀ ви́димое, мѡѷсе́й речѐ: пристра́шенъ є҆́смь и҆ тре́петенъ.
22	22
Але ви приступили до гори Сиону і до міста Бога Живого, до Єрусалима небесного і до безлічі ангелів,	Но пристꙋпи́сте къ сїѡ́нстѣй горѣ̀ и҆ ко гра́дꙋ бг҃а жива́гѡ, і҆ерⷭ҇ли́мꙋ нбⷭ҇номꙋ и҆ тма́мъ а҆́гг҃лѡвъ,
23	23
до торжества собору й Церкви первородних, на небесах написаних, і до Судді всіх — Бога, і до духів праведників досконалих;	торжествꙋ̀ и҆ цр҃кви перворо́дныхъ на нб҃сѣ́хъ напи́санныхъ, и҆ сꙋдїѝ всѣ́хъ бг҃ꙋ и҆ дꙋхѡ́мъ првⷣникъ соверше́нныхъ,
24	24
і до Посередника Завіту Нового Ісуса, та до крови кроплення, яка говорить краще, ніж Авелева.	и҆ къ хода́таю завѣ́та но́вагѡ і҆и҃сꙋ и҆ кро́ви кропле́нїѧ, лꙋ́чше глаго́лющей, не́жели а҆́велева.
25	25
Глядіть‚ отже‚ не зречіться того‚ хто промовляє‚ бо не уникли кари вони‚ що зреклися того‚ хто пророкував на землі, тим більше не уникнемо ми, якщо відвернемось від Того, Хто говорить з небес,	(Заⷱ҇ т҃л҃г҃.) Блюди́те (же), да не ѿрече́тесѧ гл҃ющагѡ. А҆́ще бо не и҆збѣжа́ша ѻ҆нѝ ѿре́кшїисѧ прⷪ҇ро́чествꙋющагѡ на землѝ, мно́жае па́че мы̀ ѿрица́ющїисѧ нбⷭ҇нагѡ,
26	26
голос Якого тоді похитнув землю, нині ж обіцяє‚ говорячи: «Ще раз потрясу не тільки землю, але й небо».	є҆гѡ́же гла́съ зе́млю тогда̀ поколеба̀, нн҃ѣ же ѡ҆бѣтова̀, гл҃ѧ: є҆щѐ є҆ди́ною а҆́зъ потрѧсꙋ̀ не то́кмѡ земле́ю, но и҆ нб҃омъ.
27	27
Оте «ще раз» означає заміну похитнутого, як створеного, щоб перебувало непохитне.	А҆ є҆́же є҆щѐ є҆ди́ною, сказꙋ́етъ коле́блемыхъ преложе́нїе, а҆́ки сотворе́нныхъ, да пребꙋ́дꙋтъ, ꙗ҆̀же сꙋ́ть неподви̑жимаѧ.
28	28
Отже, ми, приймаючи царство непохитне, охороняймо благодать, якою будемо служити благоугодно Богові з побожністю і страхом,	(Заⷱ҇.) Тѣ́мже црⷭ҇тво непоколеби́мо прїе́млюще, да и҆́мамы блгⷣть, є҆́юже слꙋ́жимъ бл҃гоꙋго́днѡ бг҃ꙋ съ бл҃гоговѣ́нїемъ и҆ стра́хомъ,
29	29
тому що Бог наш — вогонь‚ що поїдає.	и҆́бо бг҃ъ на́шъ ѻ҆́гнь поѧда́ѧй (є҆́сть).
Глава 13	Глава́ г҃і

1	1
Братолюбність нехай перебуває між вами.	Братолю́бїе да пребыва́етъ:
2	2
Гостинности не забувайте, бо через неї деякі, не знаючи, гостинно прийняли ангелів.	страннолю́бїѧ не забыва́йте, тѣ́мъ бо не вѣ́дѧще нѣ́цыи страннопрїѧ́ша а҆́гг҃лы.
3	3
Пам’ятайте в’язнів, ніби і ви з ними були в кайданах, і тих‚ хто страждає, бо й самі знаходитесь у тілі.	Помина́йте ю҆́зники, а҆́ки съ ни́ми свѧ́зани: ѡ҆ѕлоблѧ́ємыѧ, а҆́ки и҆ са́ми сꙋ́ще въ тѣ́лѣ.
4	4
Шлюб у всіх нехай буде чесний і ложе непорочне; блудників і перелюбників судить Бог.	Честна̀ жени́тва во всѣ́хъ и҆ ло́же нескве́рно: блꙋдникѡ́мъ же и҆ прелюбодѣ́ємъ сꙋ́дитъ бг҃ъ.
5	5
Майте вдачу не сріблолюбну, задовольняючись тим, що є. Бо Сам сказав: «Hе залишу тебе і не покину тебе»,	Не сребролю́бцы нра́вомъ, дово́лни сꙋ́щими. То́й бо речѐ: не и҆́мамъ тебѐ ѡ҆ста́вити, нижѐ и҆́мамъ ѿ тебє̀ ѿстꙋпи́ти:
6	6
тож ми сміливо говоримо: «Господь мені помічник, і не злякаюся: що зробить мені людина?»	ꙗ҆́кѡ дерза́ющымъ на́мъ глаго́лати: гдⷭ҇ь мнѣ̀ помо́щникъ, и҆ не оу҆бою́сѧ: что̀ сотвори́тъ мнѣ̀ человѣ́къ;
7	7
Пам’ятайте наставників ваших, які проповідували вам слово Боже, і, дивлячись на кончину життя їхнього, наслідуйте віру їхню.	(Заⷱ҇ т҃л҃д҃.) Помина́йте наста́вники ва́шѧ, и҆̀же глаго́лаша ва́мъ сло́во бж҃їе: и҆́хже взира́юще на сконча́нїе жи́телства, подража́йте вѣ́рѣ (и҆́хъ).
8	8
Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же.	І҆и҃съ хрⷭ҇то́съ вчера̀ и҆ дне́сь то́йже, и҆ во вѣ́ки.
9	9
Ученнями різними й чужими не захоплюйтесь; бо добре благодаттю зміцнювати серця, а не їжею, від якої не одержали користи ті, що займалися нею.	Въ наꙋчє́нїѧ стра̑нна и҆ разли̑чна не прилага́йтесѧ: добро́ бо блгⷣтїю оу҆твержда́ти сердца̀, (а҆) не бра́шны, ѿ ни́хже не прїѧ́ша по́льзы ходи́вшїи въ ни́хъ.
10	10
Ми маємо жертовник, від якого не мають права споживати ті, що служать скинії.	И҆́мамы (же) ѻ҆лта́рь, ѿ негѡ́же не и҆́мꙋтъ вла́сти ꙗ҆́сти слꙋжа́щїи сѣ́ни.
11	11
Тому що тіла тварин, кров яких для очищення гріха вносить первосвященик у святилище, спалюються поза табором, —	И҆́хже бо кро́вь живо́тныхъ вно́ситсѧ во ст҃а̑ѧ за грѣхѝ первосвѧще́нникомъ, си́хъ тѣлеса̀ сжига́ютсѧ внѣ̀ ста́на:
12	12
то і Ісус, щоб освятити людей Кров’ю Своєю, постраждав поза брамою.	тѣ́мже і҆и҃съ, да ѡ҆ст҃и́тъ лю́ди свое́ю кро́вїю, внѣ̀ вра́тъ пострада́ти и҆зво́лилъ.
13	13
Отже, вийдемо до Hього за табір, несучи Його наругу;	Тѣ́мже оу҆̀бо да и҆схо́димъ къ немꙋ̀ внѣ̀ ста́на, поноше́нїе є҆гѡ̀ носѧ́ще:
14	14
бо не маємо тут постійного міста, але шукаємо майбутнього.	не и҆́мамы бо здѣ̀ пребыва́ющагѡ гра́да, но грѧдꙋ́щагѡ взыскꙋ́емъ.
15	15
Отже, будемо через Hього безустанно приносити Богу жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім’я Його.	Тѣ́мъ оу҆̀бо прино́симъ же́ртвꙋ хвале́нїѧ вы́нꙋ бг҃ꙋ, си́рѣчь пло́дъ оу҆сте́нъ и҆сповѣ́дающихсѧ и҆́мени є҆гѡ̀.
16	16
Hе забувайте також добродійности і спілкування, бо такі жертви благоугодні Богу.	Бл҃готворе́нїѧ же и҆ ѻ҆бще́нїѧ не забыва́йте: таковы́ми бо же́ртвами бл҃гоꙋгожда́етсѧ бг҃ъ.
17	17
Слухайте наставників ваших і будьте покірні, бо вони постійно дбають про душі ваші, як ті‚ що зобов’язані дати звіт; щоб вони робили це з радістю, а не зітхаючи, бо це для вас не корисно.	(Заⷱ҇ т҃л҃е҃.) Повинꙋ́йтесѧ наста́вникѡмъ ва́шымъ и҆ покарѧ́йтесѧ: ті́и бо бдѧ́тъ ѡ҆ дꙋша́хъ ва́шихъ, ꙗ҆́кѡ сло́во возда́ти хотѧ́ще: да съ ра́достїю сїѐ творѧ́тъ, а҆ не воздыха́юще, нѣ́сть бо поле́зно ва́мъ сїѐ.
18	18
Моліться за нас, бо ми певні, що маємо добру совість, тому що в усьому бажаємо поводитися чесно.	Моли́тесѧ ѡ҆ на́съ: оу҆пова́емъ бо, ꙗ҆́кѡ добрꙋ̀ со́вѣсть и҆́мамы, во всѣ́хъ до́брѣ хотѧ́ще жи́ти.
19	19
Особливо ж прошу робити це, щоб я скоріше був повернений вам.	Ли́шше же молю̀, сїѐ твори́те, да вско́рѣ оу҆стро́юсѧ ва́мъ [возвращꙋ́сѧ къ ва́мъ].
20	20
Бог же миру, Який підняв із мертвих Пастиря овець великою Кров’ю завіту вічного, Господа нашого Ісуса Христа,	Бг҃ъ же ми́ра, возведы́й и҆з̾ ме́ртвыхъ па́стырѧ ѻ҆вца́мъ вели́каго кро́вїю завѣ́та вѣ́чнагѡ, гдⷭ҇а на́шего і҆и҃са хрⷭ҇та̀,
21	21
нехай вдосконалить вас у всякому доброму ділі, на виконання волі Його, роблячи у вас благоугодне Йому через Ісуса Христа: Йому слава на віки віків! Амінь.	да соверши́тъ вы̀ во всѧ́цѣмъ дѣ́лѣ бл҃зѣ, сотвори́ти во́лю є҆гѡ̀, творѧ̀ въ ва́съ бл҃гоꙋго́дное пред̾ ни́мъ і҆и҃съ хрⷭ҇то́мъ: є҆мꙋ́же сла́ва во вѣ́ки вѣкѡ́въ. А҆ми́нь.
22	22
Прошу ж вас, браття, прийміть це слово повчання; я ж небагато і написав вам.	Молю́ же вы̀, бра́тїе, прїими́те сло́во оу҆тѣше́нїѧ: и҆́бо вма́лѣ написа́въ посла́хъ ва́мъ.
23	23
Знайте, що брат наш Тимофій визволений, і я разом із ним (якщо він скоро прийде) побачу вас.	Зна́йте бра́та на́шего ѿпꙋще́на тїмоѳе́а, съ ни́мже, а҆́ще скорѣ́е прїи́детъ, оу҆зрю̀ ва́съ.
24	24
Вітайте всіх наставників ваших і всіх святих. Вітають вас ті‚ що в Італії.	Цѣлꙋ́йте всѧ̑ наста́вники ва́шѧ и҆ всѧ̑ ст҃ы̑ѧ. Цѣлꙋ́ютъ вы̀ и҆̀же ѿ і҆талі́и сꙋ́щїи.
25	25
Благодать з усіма вами. Амінь.	Блгⷣть со всѣ́ми ва́ми. А҆ми́нь.

← Послання до Филимона святого апостола Павла

Одкровення святого Іоана Богослова (Апокаліпсис) →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт