Порівняти Біблія українською (переклад Патріарха Філарета) з Біблія церковнослов'янською (unicode) - Книга Іова

Порівняти:

⇄

Книга Іова	І҆́ѡва

Глава 1	Глава́ а҃

1	1
Був чоловік у землі Уц, ім’я його Іов; і був чоловік цей непорочний, справедливий і богобоязкий і віддалявся від зла.	Человѣ́къ нѣ́кїй бѧ́ше во странѣ̀ а҆ѵсїтїді́йстѣй, є҆мꙋ́же и҆́мѧ і҆́ѡвъ, и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѡ҆́нъ и҆́стиненъ, непоро́ченъ, првⷣнъ, бг҃очести́въ, оу҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лꙋка́выѧ ве́щи.
2	2
І народилися у нього сім синів і три дочки.	Бы́ша же є҆мꙋ̀ сы́нове се́дмь и҆ дщє́ри трѝ.
3	3
Майна у нього було: сім тисяч дрібної худоби, три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів і п’ятсот ослиць і дуже багато прислуги; і був чоловік цей знаменитіший за всіх синів Сходу.	И҆ бѧ́хꙋ ско́ти є҆гѡ̀, ѻ҆ве́цъ се́дмь ты́сѧщъ, велблю́дѡвъ трѝ ты́сѧщы, сꙋпрꙋ̑гъ волѡ́въ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ ѻ҆сли́цъ пасо́мыхъ пѧ́ть сѡ́тъ, и҆ слꙋ́гъ мно́гѡ ѕѣлѡ̀, и҆ дѣла̀ вє́лїѧ бѧ́хꙋ є҆мꙋ̀ на землѝ: и҆ бѣ̀ человѣ́къ ѻ҆́ный благоро́днѣйшїй сꙋ́щихъ ѿ востѡ́къ со́лнца.
4	4
Сини його сходилися, робили бенкети кожен у своєму домі у свій день, і посилали і запрошували трьох сестер своїх їсти і пити з ними.	Сходѧ́щесѧ же сы́нове є҆гѡ̀ дрꙋ́гъ ко дрꙋ́гꙋ, творѧ́хꙋ пи́ръ на кі́йждо де́нь, спое́млюще вкꙋ́пѣ и҆ трѝ сєстры̀ своѧ̑, ꙗ҆́сти и҆ пи́ти съ ни́ми.
5	5
Коли коло бенкетних днів звершувалося, Іов посилав за ними й освячував їх і, встаючи рано-вранці, підносив всепалення за числом усіх їх [і одного тельця за гріх про душі їхні]. Бо говорив Іов: може, сини мої згрішили і похулили Бога в серці своєму. Так робив Іов в усі такі дні.	И҆ є҆гда̀ скончава́шесѧ дні́е пи́ра, посыла́ше і҆́ѡвъ и҆ ѡ҆чища́ше и҆̀хъ, востаѧ̀ заꙋ́тра, и҆ приноша́ше ѡ҆ ни́хъ жє́ртвы по числꙋ̀ и҆́хъ, и҆ телца̀ є҆ди́наго ѡ҆ грѣсѣ̀ ѡ҆ дꙋша́хъ и҆́хъ. Глаго́лаше бо і҆́ѡвъ: не́гли когда̀ сы́нове моѝ согрѣши́ша и҆ въ мы́сли свое́й ѕла̑ѧ помы́слиша проти́вꙋ бг҃а; та́кѡ оу҆̀бо творѧ́ше і҆́ѡвъ всѧ̑ дни̑.
6	6
І був день, коли прийшли сини Божі стати перед Господом; між ними прийшов і сатана.	И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ де́нь се́й, и҆ сѐ, прїидо́ша а҆́гг҃ли бж҃їи предста́ти пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ дїа́волъ прїи́де съ ни́ми.
7	7
І сказав Господь сатані: звідки ти прийшов? І відповів сатана Господу і сказав: я ходив по землі й обійшов її.	И҆ речѐ гдⷭ҇ь дїа́волꙋ: ѿкꙋ́дꙋ прише́лъ є҆сѝ; и҆ ѿвѣща́въ дїа́волъ гдⷭ҇еви, речѐ: ѡ҆бше́дъ зе́млю и҆ проше́дъ поднебе́снꙋю, сѐ, є҆́смь.
8	8
І сказав Господь сатані: чи звернув ти увагу твою на раба Мого Іова? бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла.	И҆ речѐ є҆мꙋ̀ гдⷭ҇ь: внѧ́лъ ли є҆сѝ мы́слїю твое́ю на раба̀ моего̀ і҆́ѡва; занѐ нѣ́сть ꙗ҆́кѡ ѻ҆́нъ на землѝ: человѣ́къ непоро́ченъ, и҆́стиненъ, бг҃очести́въ, оу҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кїѧ лꙋка́выѧ ве́щи.
9	9
І відповів сатана Господу і сказав: хіба даром богобоязкий Іов?	Ѿвѣща́ же дїа́волъ и҆ речѐ пред̾ гдⷭ҇емъ:
10	10
Чи не Ти навколо відгородив його і дім його й усе, що у нього? Діло рук його Ти благословив, і стада його поширюються по землі;	є҆да̀ тꙋ́не і҆́ѡвъ чти́тъ гдⷭ҇а; не ты́ ли ѡ҆гради́лъ є҆сѝ внѣ̑шнѧѧ є҆гѡ̀ и҆ внꙋ́трєннѧѧ до́мꙋ є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆̀же внѣ̀ всѣ́хъ сꙋ́щихъ є҆гѡ̀ ѡ҆́крестъ; дѣла́ же рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ блгⷭ҇ви́лъ є҆сѝ и҆ скоты̀ є҆гѡ̀ мнѡ́ги сотвори́лъ є҆сѝ на землѝ:
11	11
але простягни руку Твою і торкнися всього, що у нього, — чи благословить він Тебе?	но послѝ рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ косни́сѧ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же и҆́мать, а҆́ще не въ лице́ тѧ благослови́тъ,
12	12
І сказав Господь сатані: ось, усе, що у нього, у руці твоїй; тільки на нього не простягай руки твоєї. І відійшов сатана від лиця Господа.	Тогда̀ речѐ гдⷭ҇ь дїа́волꙋ: сѐ, всѧ̑, є҆ли̑ка сꙋ́ть є҆мꙋ̀, даю̀ въ рꙋ́кꙋ твою̀, но самогѡ̀ да не ко́снешисѧ. И҆ и҆зы́де дїа́волъ ѿ гдⷭ҇а.
13	13
І був день, коли сини його і дочки його їли і вино пили в домі первородного брата свого.	И҆ бы́сть ꙗ҆́кѡ де́нь се́й, сы́нове і҆́ѡвлєвы и҆ дщє́ри є҆гѡ̀ пїѧ́хꙋ вїно̀ въ домꙋ̀ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ.
14	14
І ось, приходить вісник до Іова і говорить:	И҆ сѐ, вѣ́стникъ прїи́де ко і҆́ѡвꙋ и҆ речѐ є҆мꙋ̀: сꙋпрꙋ́зи волѡ́въ ѡ҆рѧ́хꙋ, и҆ ѻ҆сли̑цы пасѧ́хꙋсѧ бли́з̾ и҆́хъ:
15	15
воли орали, й ослиці паслися поряд з ними, як напали савеяни і взяли їх, а слуг уразили вістрям меча; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе.	и҆ прише́дше плѣни́телїе плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мече́мъ, и҆ спасо́хсѧ а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.
16	16
Ще він говорив, як приходить інший і каже: вогонь Божий упав з неба й спалив овець і слуг і пожер їх; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе.	Є҆щѐ семꙋ̀ глаго́лющꙋ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко і҆́ѡвꙋ: ѻ҆́гнь спадѐ съ небесѐ и҆ пожжѐ ѻ҆́вцы и҆ па̑стыри поѧдѐ подо́бнѣ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.
17	17
Ще він говорив, як приходить інший і каже: халдеї розташувалися трьома загонами і кинулися на верблюдів і взяли їх, а слуг уразили вістрям меча; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе.	Є҆щѐ семꙋ̀ глаго́лющꙋ, прїи́де и҆́нъ вѣ́стникъ и҆ речѐ ко і҆́ѡвꙋ: кѡ́нницы сотвори́ша нача̑лства трѝ и҆ ѡ҆крꙋжи́ша велблю́ды и҆ плѣни́ша и҆̀хъ и҆ ѻ҆́троки и҆зби́ша мечьмѝ, спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.
18	18
Ще цей говорив, приходить інший і каже: сини твої і дочки твої їли і пили вино у домі первородного брата свого;	Є҆щѐ семꙋ̀ глаго́лющꙋ, и҆́нъ вѣ́стникъ прїи́де, глаго́лѧ і҆́ѡвꙋ: сынѡ́мъ твои̑мъ и҆ дще́ремъ твои̑мъ ꙗ҆дꙋ́щымъ и҆ пїю́щымъ оу҆ бра́та своегѡ̀ старѣ́йшагѡ,
19	19
і ось, великий вітер прийшов з пустелі й охопив чотири кути дому, і дім упав на отроків, і вони померли; і врятувався тільки я один, щоб сповістити тебе.	внеза́пꙋ вѣ́тръ вели́къ на́йде ѿ пꙋсты́ни и҆ коснꙋ́сѧ четы́ремъ оу҆глѡ́мъ хра́мины, и҆ падѐ хра́мина на дѣ́ти твоѧ̑, и҆ сконча́шасѧ: спасо́хсѧ же а҆́зъ є҆ди́нъ и҆ прїидо́хъ возвѣсти́ти тебѣ̀.
20	20
Тоді Іов встав і роздер верхній одяг свій, обстриг голову свою й упав на землю і поклонився	Та́кѡ (оу҆слы́шавъ) і҆́ѡвъ, воста́въ растерза̀ ри̑зы своѧ̑ и҆ ѡ҆стрижѐ власы̀ главы̀ своеѧ̀, (и҆ посы́па пе́рстїю главꙋ̀ свою̀,) и҆ па́дъ на зе́млю, поклони́сѧ (гдⷭ҇еви)
21	21
і сказав: нагим я вийшов із утроби матері моєї, нагим і повернуся. Господь дав, Господь і взяв; [як угодно було Господу, так і зробилося;] нехай буде ім’я Господнє благословенне!	и҆ речѐ: са́мъ на́гъ и҆зыдо́хъ ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀, на́гъ и҆ ѿидꙋ̀ та́мѡ: гдⷭ҇ь дадѐ, гдⷭ҇ь ѿѧ́тъ: ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇еви и҆зво́лисѧ, та́кѡ бы́сть: бꙋ́ди и҆́мѧ гдⷭ҇не блгⷭ҇ве́но (во вѣ́ки).
22	22
У всьому цьому не згрішив Іов і не промовив нічого нерозумного про Бога.	Во всѣ́хъ си́хъ приключи́вшихсѧ є҆мꙋ̀ ничто́же согрѣшѝ і҆́ѡвъ пред̾ гдⷭ҇емъ, (нижѐ оу҆стна́ма свои́ма,) и҆ не дадѐ безꙋ́мїѧ бг҃ꙋ.
Глава 2	Глава́ в҃

1	1
Був день, коли прийшли сини Божі стати перед Господом; між ними прийшов і сатана стати перед Господом.	Бы́сть же ꙗ҆́кѡ де́нь се́й, и҆ прїидо́ша а҆́гг҃ли бж҃їи предста́ти пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ дїа́волъ прїи́де посредѣ̀ и҆́хъ предста́ти пред̾ гдⷭ҇емъ.
2	2
І сказав Господь сатані: звідки ти прийшов? І відповів сатана Господу і сказав: я ходив по землі й обійшов її.	И҆ речѐ гдⷭ҇ь дїа́волꙋ: ѿкꙋ́дꙋ ты̀ грѧде́ши; тогда̀ речѐ дїа́волъ пред̾ гдⷭ҇емъ: проше́дъ поднебе́снꙋю и҆ ѡ҆бше́дъ всю̀ зе́млю, прїидо́хъ.
3	3
І сказав Господь сатані: чи звернув ти увагу твою на раба Мого Іова? бо немає такого, як він, на землі: чоловік непорочний, справедливий, богобоязкий і віддаляється від зла, і досі твердий у своїй непорочності; а ти збуджував Мене проти нього, щоб погубити його невинно.	И҆ речѐ гдⷭ҇ь ко дїа́волꙋ: внѧ́лъ ли є҆сѝ оу҆̀бо (мы́слїю твое́ю) рабꙋ̀ моемꙋ̀ і҆́ѡвꙋ; ꙗ҆́кѡ нѣ́сть такова̀ ѿ сꙋ́щихъ на землѝ: человѣ́къ неѕло́бивъ, и҆́стиненъ, непоро́ченъ, бг҃очести́въ, оу҆далѧ́ѧсѧ ѿ всѧ́кагѡ ѕла̀, є҆ще́ же придержи́тсѧ неѕло́бїѧ: ты́ же ре́клъ є҆сѝ и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀ погꙋби́ти вотщѐ.
4	4
І відповів сатана Господу і сказав: шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина усе, що є у неї;	Ѿвѣща́въ же дїа́волъ гдⷭ҇еви, речѐ: ко́жꙋ за ко́жꙋ, и҆ всѧ̑, є҆ли̑ка и҆́мать человѣ́къ, да́стъ за дꙋ́шꙋ свою̀:
5	5
але простягни руку Твою і торкнися кістки його і плоті його, — чи благословить він Тебе?	ѻ҆ба́че послѝ рꙋ́кꙋ твою̀ и҆ косни́сѧ косте́мъ є҆гѡ̀ и҆ пло́ти є҆гѡ̀, а҆́ще не въ лице́ тѧ благослови́тъ.
6	6
І сказав Господь сатані: ось, він у руках твоїх, тільки душу його збережи.	Рече́ же гдⷭ҇ь дїа́волꙋ: сѐ, предаю̀ тѝ є҆го̀, то́кмѡ дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀ соблюдѝ.
7	7
І відійшов сатана від лиця Господа й уразив Іова проказою лютою від підошви ноги його по саме тім’я його.	И҆зы́де же дїа́волъ ѿ лица̀ гдⷭ҇нѧ и҆ поразѝ і҆́ѡва гно́емъ лю́тымъ ѿ ногꙋ̀ да́же до главы̀.
8	8
І взяв він собі черепок, щоб шкребти себе ним, і сів у попіл [поза селищем].	И҆ взѧ̀ (і҆́ѡвъ) чре́пъ, да ѡ҆строга́етъ гно́й сво́й, и҆ то́й сѣдѧ́ше на гно́ищи внѣ̀ гра́да.
9	9
І сказала йому дружина його: ти все ще твердий у непорочності твоїй! похули Бога і помри^*.	Вре́мени же мно́гꙋ минꙋ́вшꙋ, речѐ къ немꙋ̀ жена̀ є҆гѡ̀: доко́лѣ терпи́ши глаго́лѧ: сѐ, пождꙋ̀ вре́мѧ є҆щѐ ма́ло, ча́ѧ наде́жди спасе́нїѧ моегѡ̀; се́ бо, потреби́сѧ ѿ землѝ па́мѧть твоѧ̀, сы́нове твоѝ и҆ дщє́ри, моегѡ̀ чре́ва болѣ̑зни и҆ трꙋды̀, и҆́миже вотщѐ трꙋди́хсѧ съ болѣ́зньми: ты́ же са́мъ въ гноѝ черве́й сѣди́ши, ѡ҆бнощева́ѧ внѣ̀ без̾ покро́ва, и҆ а҆́зъ скита́ющисѧ и҆ слꙋжа́щи, мѣ́сто ѿ мѣ́ста преходѧ́щи, и҆ до́мъ ѿ до́мꙋ, ѡ҆жида́ющи со́лнца, когда̀ за́йдетъ, да почі́ю ѿ трꙋдѡ́въ мои́хъ и҆ ѿ болѣ́зней, ꙗ҆̀же мѧ̀ нн҃ѣ ѡ҆бдержа́тъ: но рцы̀ глаго́лъ нѣ́кїй ко гдⷭ҇ꙋ и҆ оу҆мрѝ.
10	10
Але він сказав їй: ти говориш як одна з безумних: невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати? В усьому цьому не згрішив Іов вустами своїми.	Ѻ҆́нъ же воззрѣ́въ речѐ къ не́й: вскꙋ́ю ꙗ҆́кѡ є҆ди́на ѿ безꙋ́мныхъ же́нъ возглаго́лала є҆сѝ; а҆́ще бл҃га̑ѧ прїѧ́хомъ ѿ рꙋкѝ гдⷭ҇ни, ѕлы́хъ ли не стерпи́мъ; во всѣ́хъ си́хъ приключи́вшихсѧ є҆мꙋ̀, ничи́мже согрѣшѝ і҆́ѡвъ оу҆стна́ма пред̾ бг҃омъ (и҆ не дадѐ безꙋ́мїѧ бг҃ꙋ).
11	11
І почули троє друзів Іова про всі ці біди, які осягли його, і пішли кожен зі свого місця: Елифаз феманитянин, Вилдад савхеянин і Софар наамитянин, і зійшлися, щоб іти разом тужити з ним і втішати його.	Оу҆слы́шавше же трїѐ дрꙋ́зїе є҆гѡ̀ всѧ̑ ѕла̑ѧ нашє́дшаѧ на́нь, прїидо́ша кі́йждо ѿ своеѧ̀ страны̀ къ немꙋ̀: є҆лїфа́зъ ѳема́нскїй ца́рь, валда́дъ саѵхе́йскїй власти́тель, сѡфа́ръ мїне́йскїй ца́рь: и҆ прїидо́ша къ немꙋ̀ є҆динодꙋ́шнѡ оу҆тѣ́шити и҆ посѣти́ти є҆го̀.
12	12
І, піднявши очі свої здаля, вони не впізнали його; і піднесли голос свій і заридали; і роздер кожен верхній одяг свій, і кидали порох над головами своїми до неба.	Оу҆ви́дѣвше же є҆го̀ и҆здале́ча, не позна́ша, и҆ возопи́вше гла́сомъ ве́лїимъ воспла́кашасѧ, растерза́вше кі́йждо ѻ҆де́ждꙋ свою̀ и҆ посы́павше пе́рстїю главы̑ своѧ̑:
13	13
І сиділи з ним на землі сім днів і сім ночей; і ніхто не говорив йому ні слова, тому що бачили, що страждання його дуже великі.	сѣдѣ́ша при не́мъ се́дмь дні́й и҆ се́дмь ноще́й, и҆ никто́же ѿ ни́хъ возглаго́ла къ немꙋ̀ словесѐ: ви́дѧхꙋ бо ꙗ҆́звꙋ лю́тꙋ сꙋ́щꙋ и҆ вели́кꙋ ѕѣлѡ̀.
Глава 3	Глава́ г҃

1	1
Після того відкрив Іов вуста свої і прокляв день свій.	Посе́мъ ѿве́рзе і҆́ѡвъ оу҆ста̀ своѧ̑ и҆ проклѧ̀ де́нь сво́й,
2	2
І почав Іов і сказав:	глаго́лѧ:
3	3
згинь день, у який я народився, і ніч, у яку сказано: зачалася людина!	да поги́бнетъ де́нь, въ ѻ҆́ньже роди́хсѧ, и҆ но́щь ѻ҆́наѧ, въ ню́же рѣ́ша: сѐ, мꙋ́жескъ по́лъ:
4	4
День той нехай буде темрявою; нехай не шукає його Бог з висоти, і нехай не засяє над ним світло!	та̀ но́щь бꙋ́ди тма̀, и҆ да не взы́щетъ є҆ѧ̀ гдⷭ҇ь свы́ше, нижѐ да прїи́детъ на ню̀ свѣ́тъ,
5	5
Нехай затьмарить його темрява і тінь смертна, нехай обійме його хмара, нехай страшаться його, як палючої спеки!	и҆ да прїи́метъ ю҆̀ тма̀ и҆ сѣ́нь сме́ртнаѧ, да прїи́детъ на ню̀ сꙋмра́къ: про́клѧтъ бꙋ́ди де́нь то́й
6	6
Ніч та, — нехай володіє нею морок, нехай не рахується вона в днях року, нехай не ввійде у число місяців!	и҆ но́щь ѻ҆́наѧ: да пости́гнетъ ю҆̀ тма̀, да не бꙋ́детъ во дне́хъ лѣ́та, нижѐ да вчи́слитсѧ во дне́хъ мцⷭ҇ей:
7	7
О! ніч та — нехай буде вона безлюдна; нехай не ввійде в неї радість!	но но́щь ѻ҆́наѧ да бꙋ́детъ болѣ́знь, и҆ да не прїи́детъ на ню̀ весе́лїе и҆ ра́дость,
8	8
Нехай проклянуть її ті, що проклинають день, здатні розбудити левиафана!	но да проклене́тъ ю҆̀ проклина́ѧй то́й де́нь, и҆́же и҆́мать ѡ҆долѣ́ти вели́каго ки́та:
9	9
Нехай померкнуть зірки світанку її: нехай чекає вона світла, і воно не приходить, і нехай не побачить вона вій денниці	да поме́ркнꙋтъ ѕвѣ́зды тоѧ̀ но́щи, да ѡ҆жида́етъ и҆ на свѣ́тъ да не прїи́детъ, и҆ да не ви́дитъ денни́цы возсїѧва́ющїѧ,
10	10
за те, що не зачинила дверей утроби матері моєї і не приховала горя від очей моїх!	ꙗ҆́кѡ не затворѝ вра́тъ чре́ва ма́тере моеѧ̀: ѿѧ́ла бо бы̀ болѣ́знь ѿ ѻ҆́чїю моє́ю:
11	11
Чому я не помер, виходячи з утроби, і не помер, коли вийшов з утроби?	почто́ бо во оу҆тро́бѣ не оу҆мро́хъ; и҆з̾ чре́ва же и҆зше́дъ, и҆ а҆́бїе не погибо́хъ;
12	12
Навіщо прийняли мене коліна? навіщо було мені годуватися грудьми?	почто́ же мѧ̀ прїѧ́ша на кѡлѣ́на; почто́ же сса́хъ сосца̑;
13	13
Тепер би лежав я і спочивав; спав би, і мені було б спокійно	нн҃ѣ оу҆́бѡ оу҆снꙋ́въ оу҆молча́лъ бы́хъ, оу҆снꙋ́въ же почи́лъ бы́хъ
14	14
з царями і радниками землі, які забудовували для себе пустелі,	со царьмѝ и҆ совѣ̑тники землѝ, и҆̀же хвалѧ́хꙋсѧ ѻ҆рꙋ̑жїи,
15	15
або з князями, у яких було золото, і які наповнювали доми свої сріблом;	и҆лѝ со кнѧ̑зи, и҆̀мже мно́гѡ зла́та, и҆̀же напо́лниша до́мы своѧ̑ сребра̀,
16	16
або, як викидень прихований, я не існував би, як немовлята, які не побачили світла.	и҆лѝ ꙗ҆́коже и҆́звергъ и҆зла́зѧй и҆з̾ ложе́снъ ма́тернихъ, и҆лѝ ꙗ҆́коже младе́нцы, и҆̀же не ви́дѣша свѣ́та:
17	17
Там беззаконні перестають наводити страх, і там відпочивають виснажені в силі.	та́мѡ нечести́вїи оу҆толи́ша ꙗ҆́рость гнѣ́ва, та́мѡ почи́ша претрꙋжде́ннїи тѣ́ломъ,
18	18
Там в’язні разом насолоджуються спокоєм і не чують криків приставника.	вкꙋ́пѣ же въ вѣ́цѣ се́мъ бы́вшїи не слы́шатъ гла́са собира́ющагѡ да́нь:
19	19
Малий і великий там рівні, і раб вільний від господаря свого.	ма́лъ и҆ вели́къ та́мѡ є҆́сть, и҆ ра́бъ не боѧ́йсѧ господи́на своегѡ̀:
20	20
Навіщо дано страднику світло, і життя засмученим душею,	почто́ бо да́нъ є҆́сть сꙋ́щымъ въ го́рести свѣ́тъ и҆ сꙋ́щымъ въ болѣ́знехъ дꙋша́мъ живо́тъ,
21	21
які чекають на смерть, і немає її, які викопали б її охочіше, ніж скарб,	и҆̀же жела́ютъ сме́рти и҆ не полꙋча́ютъ, и҆́щꙋще ꙗ҆́коже сокро́вища,
22	22
зраділи б до захвату, захоплювалися б, що знайшли гріб?	ѡ҆бра́довани же быва́ютъ, а҆́ще оу҆лꙋча́тъ (сме́рть);
23	23
Навіщо дано світло людині, путь якої закрита, і яку Бог оточив мороком?	сме́рть бо мꙋ́жꙋ поко́й, є҆гѡ́же пꙋ́ть сокрове́нъ є҆́сть, затвори́ бо бг҃ъ ѡ҆́крестъ є҆гѡ̀:
24	24
Зітхання мої попереджають хліб мій, і стогони мої ллються, як вода,	пре́жде бо бра́шенъ мои́хъ воздыха́нїе мѝ прихо́дитъ, слезю́ же а҆́зъ ѡ҆держи́мь стра́хомъ,
25	25
бо жахливе, чого я жахався, те й осягло мене; і чого я боявся, те і прийшло до мене.	стра́хъ бо, є҆гѡ́же оу҆жаса́хсѧ, прїи́де мѝ, и҆ є҆гѡ́же боѧ́хсѧ, срѣ́те мѧ̀:
26	26
Немає мені миру, немає спокою, немає відради: спіткало нещастя.	ни оу҆мири́хсѧ, нижѐ оу҆молча́хъ, нижѐ почи́хъ, и҆ на́йде мѝ гнѣ́въ.
Глава 4	Глава́ д҃

1	1
І відповів Елифаз феманитянин і сказав:	Ѿвѣща́ же є҆лїфа́зъ ѳемані́тинъ, глаго́лѧ:
2	2
якщо спробуємо ми сказати тобі слово, — чи не тяжко буде тобі? Утім, хто може заборонити слову!	є҆да̀ мно́жицею глаго́лано тѝ бы́сть въ трꙋдѣ̀; тѧ́жести же глагѡ́лъ твои́хъ кто̀ стерпи́тъ;
3	3
Ось, ти наставляв багатьох і опущені руки підтримував,	а҆́ще бо ты̀ наꙋчи́лъ є҆сѝ мнѡ́ги и҆ рꙋ́цѣ немощны́хъ оу҆тѣ́шилъ є҆сѝ,
4	4
того, хто падав, піднімали слова твої, і коліна, що гнулися, ти укріпляв.	немѡщны́ѧ же воздви́глъ є҆сѝ словесы̀, колѣ́нѡмъ же немѡщны́мъ си́лꙋ ѡ҆бложи́лъ є҆сѝ.
5	5
А тепер дійшло до тебе, і ти знеміг; торкнулося тебе, і ти упав духом.	Нн҃ѣ же прїи́де на тѧ̀ болѣ́знь и҆ коснꙋ́сѧ тебє̀, ты́ же возмꙋти́лсѧ є҆сѝ.
6	6
Богобоязкість твоя чи не повинна бути твоєю надією, і непорочність путів твоїх — упованням твоїм?	Є҆да̀ стра́хъ тво́й є҆́сть не въ безꙋ́мїи, и҆ наде́жда твоѧ̀ и҆ ѕло́ба пꙋтѝ твоегѡ̀;
7	7
Згадай же, чи гинув хто невинний, і де праведних викорінювали?	Помѧнѝ оу҆̀бо, кто̀ чи́стъ сы́й поги́бе; и҆лѝ когда̀ и҆́стиннїи всѝ и҆з̾ ко́рене погибо́ша;
8	8
Як я бачив, ті, що орали нечестя і сіяли зло, пожинають його;	Ꙗ҆́коже ви́дѣхъ ѡ҆рю́щихъ неподѡ́бнаѧ, сѣ́ющїи же ѧ҆̀ бѡлѣ́зни по́жнꙋтъ себѣ̀,
9	9
від подуву Божого гинуть і від духу гніву Його зникають.	ѿ повелѣ́нїѧ гдⷭ҇нѧ поги́бнꙋтъ, ѿ дх҃а же гнѣ́ва є҆гѡ̀ и҆зче́знꙋтъ.
10	10
Ревіння лева і голос того, хто рикає, умовкає, і зуби скимнів ламаються;	Си́ла льво́ва, гла́съ же льви́цы, весе́лїе же ѕмїє́въ оу҆гасѐ:
11	11
могутній лев гине без здобичі, і діти левиці розсіюються.	мраволе́въ поги́бе, зане́же не и҆мѣ́ѧше бра́шна, скѵ́мни же львѡ́вы ѡ҆ста́виша дрꙋ́гъ дрꙋ́гꙋ.
12	12
І ось, до мене таємно прийшло слово, і вухо моє прийняло щось від нього.	А҆́ще же глаго́лъ кі́й и҆́стиненъ бѣ̀ во словесѣ́хъ твои́хъ, ни ко́еже бы̀ ѿ си́хъ тѧ̀ срѣ́тило ѕло̀. не прїи́метъ ли оу҆́хо моѐ преди́вныхъ ѿ негѡ̀;
13	13
Серед міркувань про нічні видіння, коли сон находить на людей,	Стра́хомъ же и҆ гла́сомъ нощны́мъ, напа́дающь стра́хъ на человѣ́ки,
14	14
обійняв мене жах і трепет і потряс усі кістки мої.	оу҆́жасъ же мѧ̀ срѣ́те и҆ тре́петъ, и҆ ѕѣлѡ̀ кѡ́сти моѧ̑ стрѧсѐ:
15	15
І дух пройшов наді мною, дибом стало волосся на мені.	и҆ дꙋ́хъ на лице́ ми на́йде: оу҆страши́шасѧ же мѝ власѝ и҆ плѡ́ти,
16	16
Він став, — але я не розпізнав вигляду його, — тільки обрис був перед очима моїми; тихе віяння, — і я чую голос:	воста́хъ и҆ не разꙋмѣ́хъ, ви́дѣхъ, и҆ не бѣ̀ ѡ҆бли́чїѧ пред̾ ѻ҆чи́ма мои́ма, но то́кмѡ дꙋ́хъ ти́хъ и҆ гла́съ слы́шахъ:
17	17
чи людина праведніша за Бога? і чи людина чистіша за Творця свого?	что́ бо; є҆да̀ чи́стъ бꙋ́детъ человѣ́къ пред̾ бг҃омъ; и҆лѝ въ дѣ́лѣхъ свои́хъ без̾ поро́ка мꙋ́жъ;
18	18
Ось, Він і слугам Своїм не довіряє і в ангелах Своїх убачає недоліки:	а҆́ще рабѡ́мъ свои̑мъ не вѣ́рꙋетъ, и҆ во а҆́гг҃лѣхъ свои́хъ стро́потно что̀ оу҆смотрѣ̀,
19	19
тим більше — в тих, хто живе у храминах із суміші, основа яких порох, які знищуються швидше за міль.	живꙋ́щихъ же въ бре́нныхъ хра́минахъ, ѿ ни́хже и҆ мы̀ са́ми ѿ тогѡ́жде бре́нїѧ є҆смы̀, поразѝ, ꙗ҆́коже мо́лїе,
20	20
Між ранком і вечором вони розпадаються; не побачиш, як вони зовсім зникнуть.	и҆ ѿ оу҆́тра да́же до ве́чера ктомꙋ̀ не сꙋ́ть: зане́же не мого́ша себѣ̀ помощѝ, погибо́ша:
21	21
Чи не гинуть з ними і чесноти їхні? Вони вмирають, не досягнувши мудрости.	дхнꙋ́ бо на нѧ̀, и҆ и҆зсхо́ша, и҆ поне́же не и҆мѣ́ѧхꙋ премꙋ́дрости, погибо́ша.
Глава 5	Глава́ є҃

1	1
Взивай, якщо є той, що відповідає тобі. І до кого зі святих звернешся ти?	Призови́ же, а҆́ще кто́ тѧ оу҆слы́шитъ, и҆лѝ а҆́ще кого̀ ѿ ст҃ы́хъ а҆́гг҃лъ оу҆́зриши.
2	2
Так, дурня убиває гнівливість, і нерозумного губить роздратування.	Безꙋ́мнаго бо оу҆бива́етъ гнѣ́въ, заблꙋ́ждшаго же оу҆мерщвлѧ́етъ рве́нїе.
3	3
Бачив я, як дурень вкорінюється, і негайно прокляв дім його.	А҆́зъ же ви́дѣхъ безꙋ́мныхъ оу҆коренѧ́ющихсѧ, но а҆́бїе поѧде́но бы́сть и҆́хъ жили́ще.
4	4
Діти його далекі від щастя, їх будуть бити біля воріт, і не буде захисника.	Дале́че да бꙋ́дꙋтъ сы́нове и҆́хъ ѿ спасе́нїѧ, и҆ да сотрꙋ́тсѧ при две́рехъ хꙋ́ждшихъ, и҆ не бꙋ́детъ и҆з̾има́ѧй.
5	5
Жниво його з’їсть голодний і з-за терну візьме його, і спраглі поглинуть майно його.	Ꙗ҆̀же бо ѻ҆нѝ собра́ша, првⷣницы поѧдѧ́тъ, са́ми же ѿ ѕѡ́лъ не и҆з̾ѧ́ти бꙋ́дꙋтъ: и҆зможде́нна бꙋ́ди крѣ́пость и҆́хъ.
6	6
Так, не з пороху виходить горе, і не з землі виростає лихо;	Не и҆́мать бо ѿ землѝ и҆зы́ти трꙋ́дъ, ни ѿ го́ръ прозѧ́бнꙋти болѣ́знь:
7	7
але людина народжується на страждання, як іскри, щоб підніматися вгору.	но человѣ́къ ражда́етсѧ на трꙋ́дъ, птенцы́ же сꙋ́пѡвы высо́кѡ парѧ́тъ.
8	8
Але я до Бога звернувся б, передав би справу мою Богу,	Ѻ҆ба́че же а҆́зъ помолю́сѧ бг҃ови, гдⷭ҇а же всѣ́хъ влⷣкꙋ призовꙋ̀,
9	9
Який творить діла великі і недослідимі, дивні без міри,	творѧ́щаго вє́лїѧ и҆ неизслѣ̑димаѧ, сла̑внаѧ же и҆ и҆зрѧ̑днаѧ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀:
10	10
дає дощ на лице землі і посилає води на лице полів;	даю́щаго до́ждь на зе́млю, посыла́ющаго во́дꙋ на поднебе́снꙋю:
11	11
принижених поставляє на висоту, і ті, що ремствують, підносяться на спасіння.	возносѧ́щаго смирє́нныѧ на высотꙋ̀ и҆ поги́бшыѧ воздвиза́ющаго во спасе́нїе:
12	12
Він руйнує задуми підступних, і руки їхні не довершують намірів.	расточа́ющаго совѣ́ты лꙋка́выхъ, да не сотворѧ́тъ рꙋ́цѣ и҆́хъ и҆́стины.
13	13
Він уловлює мудреців їхнім же лукавством, і рада хитрих стає марною:	Оу҆ловлѧ́ѧй премꙋ́дрыхъ въ мꙋ́дрости и҆́хъ, совѣ́тъ же кова́рныхъ разорѝ.
14	14
вдень вони зустрічають темряву й опівдні ходять навпомацки, як уночі.	Во днѝ ѡ҆бы́метъ и҆̀хъ тма̀, въ полꙋ́дне же да ѡ҆сѧ́жꙋтъ ꙗ҆́коже въ нощѝ,
15	15
Він спасає бідного від меча, від уст їх і від руки сильного.	и҆ да поги́бнꙋтъ на бра́ни: немощны́й же да и҆зы́детъ и҆з̾ рꙋкѝ си́льнагѡ.
16	16
І є нещасному надія, і неправда закриває вуста свої.	Бꙋ́ди же немощно́мꙋ наде́жда, непра́веднагѡ же оу҆ста̀ да заградѧ́тсѧ.
17	17
Блаженна людина, яку напоумлює Бог, і тому покарання Вседержителя не відкидай,	Блаже́нъ же человѣ́къ, є҆го́же ѡ҆бличѝ бг҃ъ, наказа́нїѧ же вседержи́телева не ѿвраща́йсѧ:
18	18
бо Він завдає рани і Сам обв’язує їх; Він уражає, і Його ж руки лікують.	то́й бо болѣ́ти твори́тъ и҆ па́ки возставлѧ́етъ: поразѝ, и҆ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ и҆зцѣлѧ́тъ:
19	19
У шести лихах врятує тебе, і в сьомому не торкнеться тебе зло.	шести́жды ѿ бѣ́дъ и҆́зметъ тѧ̀, въ седмѣ́мъ же не ко́снеттисѧ ѕло̀:
20	20
Під час голоду визволить тебе від смерти, і на війні — від руки меча.	во гла́дѣ и҆зба́витъ тѧ̀ ѿ сме́рти, на бра́ни же и҆з̾ рꙋкѝ желѣ́за и҆зрѣши́тъ тѧ̀:
21	21
Від бича язика сховаєш себе і не убоїшся спустошення, коли воно прийде.	ѿ бича̀ ѧ҆зы́ка скры́етъ тѧ̀, и҆ не оу҆бои́шисѧ ѿ ѕѡ́лъ находѧ́щихъ:
22	22
Спустошенню і голоду посмієшся і звірів землі не убоїшся,	непра́вєднымъ и҆ беззакѡ́ннымъ посмѣе́шисѧ, ѿ ди́вїихъ же ѕвѣре́й не оу҆бои́шисѧ,
23	23
бо з каменями польовими у тебе союз, і звірі польові у мирі з тобою.	занѐ съ ка́менїемъ ди́вїимъ завѣ́тъ тво́й: ѕвѣ́рїе бо ди́вїи примирѧ́тсѧ тебѣ̀.
24	24
І дізнаєшся, що намет твій у безпеці, і будеш дивитися за домом твоїм, і не згрішиш.	Пото́мъ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ въ ми́рѣ бꙋ́детъ до́мъ тво́й, жили́ще же хра́мины твоеѧ̀ не и҆́мать согрѣши́ти:
25	25
І побачиш, що сім’я твоє численне, і паростки твої, як трава на землі.	оу҆разꙋмѣ́еши же, ꙗ҆́кѡ мно́го сѣ́мѧ твоѐ, и҆ ча̑да твоѧ̑ бꙋ́дꙋтъ ꙗ҆́кѡ ве́сь ѕла́къ се́лный:
26	26
Увійдеш у гріб у зрілості, як укладаються снопи пшениці у свій час.	вни́деши же во гро́бъ ꙗ҆́коже пшени́ца созрѣ́лаѧ во вре́мѧ пожа́таѧ, и҆лѝ ꙗ҆́коже сто́гъ гꙋмна̀ во вре́мѧ свезе́нный.
27	27
Ось, що ми пізнали; так воно і є; вислухай це і зауваж для себе.	Сѐ, сїѧ̑ си́це и҆зслѣ́дихомъ: сїѧ̑ сꙋ́ть, ꙗ҆̀же слы́шахомъ: ты́ же разꙋмѣ́й себѣ̀, а҆́ще что̀ сотвори́лъ є҆сѝ.
Глава 6	Глава́ ѕ҃

1	1
І відповів Іов і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
о, якби правильно були зважені волання мої, і разом з ними поклали на терези страждання моє!	а҆́ще бы кто̀ вѣ́сѧ и҆звѣ́силъ гнѣ́въ мо́й, бѡлѣ́зни же моѧ̑ взѧ́лъ бы на мѣ́рило вкꙋ́пѣ,
3	3
Воно, напевно, перетягнуло б пісок морів! Від того слова мої несамовиті.	то̀ песка̀ морска́гѡ тѧжча́йшїи бы́ли бы: но, ꙗ҆́коже мни́тсѧ, словеса̀ моѧ̑ ѕла̑ сꙋ́ть.
4	4
Бо стріли Вседержителя у мені; отрута їх п’є дух мій; жахи Божі ополчилися проти мене.	Стрѣ́лы бо гдⷭ҇ни въ тѣ́лѣ мое́мъ сꙋ́ть, и҆́хже ꙗ҆́рость и҆спива́етъ кро́вь мою̀: є҆гда̀ начнꙋ̀ глаго́лати, бодꙋ́тъ мѧ̀.
5	5
Чи реве дикий осел на траві? чи мичить бик біля місива свого?	Что́ бо; є҆да̀ вотщѐ возреве́тъ ди́вїй ѻ҆се́лъ, ра́звѣ бра̑шна просѧ̀; и҆лѝ возреве́тъ гла́сомъ во́лъ, въ ꙗ҆́слехъ и҆мѣ́ѧй бра́шно;
6	6
Чи їдять несмачне без соли, і чи є смак в яєчному білку?	Снѣ́стсѧ ли хлѣ́бъ без̾ со́ли; и҆лѝ є҆́сть вкꙋ́съ во тщи́хъ словесѣ́хъ;
7	7
До чого не хотіла торкнутися душа моя, те складає огидну їжу мою.	Не мо́жетъ бо оу҆тиши́тисѧ дꙋша̀ моѧ̀: смра́дъ бо зрю̀ бра̑шна моѧ̑, ꙗ҆́коже воню̀ льво́вꙋ.
8	8
О, коли б збулося бажання моє й уповання моє виконав Бог!	А҆́ще бо да́лъ бы, да прїи́детъ проше́нїе моѐ, и҆ наде́ждꙋ мою̀ да́лъ бы гдⷭ҇ь.
9	9
О, якби благоволив Бог розтрощити мене, простяг руку Свою й уразив мене!	Наче́нъ гдⷭ҇ь да оу҆ѧзвлѧ́етъ мѧ̀, до конца́ же да не оу҆бїе́тъ мѧ̀.
10	10
Це було б ще відрадою мені, і я кріпився б у моїй нещадній хворобі, бо я не відмовився від слів Святого.	Бꙋ́ди же мѝ гра́дъ гро́бъ, на є҆гѡ́же стѣна́хъ скака́хъ въ не́мъ: не пощажꙋ̀: не солга́хъ бо во словесѣ́хъ ст҃ы́хъ бг҃а моегѡ̀.
11	11
Що за сила у мене, щоб мати надію мені? і який кінець, щоб продовжити мені життя моє?	Ка́ѧ бо крѣ́пость моѧ̀, ꙗ҆́кѡ терплю̀; и҆лѝ ко́е мѝ вре́мѧ, ꙗ҆́кѡ терпи́тъ моѧ̀ дꙋша̀;
12	12
Чи твердість каменів — твердість моя? і чи мідь — плоть моя?	є҆да̀ крѣ́пость ка́менїѧ крѣ́пость моѧ̀; и҆лѝ плѡ́ти моѧ̑ сꙋ́ть мѣ̑дѧны;
13	13
Чи є в мені допомога для мене, і чи є для мене яка опора?	и҆лѝ не оу҆пова́хъ на него̀; по́мощь же ѿ менє̀ ѿстꙋпѝ,
14	14
До страдника повинне бути співчуття від друга його, якщо тільки він не покинув страху до Вседержителя.	ѿрече́сѧ ѿ менє̀ ми́лость, посѣще́нїе же гдⷭ҇не презрѣ́ мѧ.
15	15
Але брати мої невірні, як потік, як швидкоплинні струмки,	Не воззрѣ́ша на мѧ̀ бли́жнїи моѝ: ꙗ҆́коже пото́къ ѡ҆скꙋдѣва́ѧй, и҆лѝ ꙗ҆́коже вѡ́лны преидо́ша мѧ̀:
16	16
які чорні від льоду і в яких ховається сніг.	и҆̀же менє̀ боѧ́хꙋсѧ, нн҃ѣ нападо́ша на мѧ̀:
17	17
Коли стає тепло, вони зменшуються, а під час спеки зникають з місць своїх.	ꙗ҆́коже снѣ́гъ и҆лѝ ле́дъ сме́рзлый, є҆гда̀ и҆ста́етъ теплотѣ̀ бы́вшей, не ктомꙋ̀ познава́етсѧ, что̀ бѣ̀:
18	18
Вони змінюють напрямок шляхів своїх, заходять у пустелю і губляться:	та́кѡ и҆ а҆́зъ ѡ҆ста́вленъ є҆́смь ѿ всѣ́хъ, погибо́хъ же и҆ бездо́мокъ бы́хъ:
19	19
дивляться на них дороги фемайські, сподіваються на них шляхи савейські,	ви́дите пꙋти̑ ѳема̑нскїѧ, на стєзѝ савѡ̑нскїѧ смотрѧ́щїи,
20	20
але залишаються посоромленими у своїй надії; приходять туди і від сорому червоніють.	и҆ стꙋда̀ и҆спо́лнени бꙋ́дꙋтъ на гра́ды и҆ на и҆мѣ̑нїѧ надѣ́ющїисѧ.
21	21
Так і ви тепер ніщо: побачили страшне і злякалися.	Нн҃ѣ же и҆ вы̀ наидо́сте на мѧ̀ неми́лостивнѡ: оу҆̀бо ви́дѣвше мо́й стрꙋ́пъ оу҆бо́йтесѧ.
22	22
Чи говорив я: дайте мені, або від достатку вашого заплатіть за мене;	Что́ бо; є҆да̀ что̀ оу҆ ва́съ проси́хъ, и҆лѝ ва́шеѧ крѣ́пости тре́бꙋю,
23	23
і визволіть мене від руки ворога, і від руки мучителів викупіть мене?	да спасе́те мѧ̀ ѿ врагѡ́въ, и҆лѝ и҆з̾ рꙋкѝ си́льныхъ и҆зба́вите мѧ̀;
24	24
Навчіть мене, і я замовкну; покажіть, у чому я погрішив.	Наꙋчи́те мѧ̀, а҆́зъ же оу҆молчꙋ̀: а҆́ще что̀ погрѣши́хъ, скажи́те мѝ.
25	25
Які сильні слова правди! Але що доводять викриття ваші?	Но, ꙗ҆́коже мни́тсѧ, ѕла̑ (сꙋ́ть) мꙋ́жа и҆́стиннагѡ словеса̀, не ѿ ва́съ бо крѣ́пости прошꙋ̀:
26	26
Ви придумуєте слова для викриття? На вітер пускаєте слова ваші.	нижѐ ѡ҆бличе́нїе ва́ше словесы̀ мѧ̀ оу҆толи́тъ, ниже́ бо вѣща́нїѧ ва́шегѡ слове́съ стерплю̀.
27	27
Ви нападаєте на сироту і риєте яму другові вашому.	Ѻ҆ба́че ꙗ҆́кѡ на си́ра напа́даете, наска́чете же на дрꙋ́га ва́шего.
28	28
Але прошу вас, гляньте на мене; чи буду я говорити неправду перед лицем вашим?	Нн҃ѣ же воззрѣ́въ на ли́ца ва̑ша, не солжꙋ̀.
29	29
Перегляньте, чи є неправда? переглянете, — правда моя.	Сѧ́дите нн҃ѣ, и҆ да не бꙋ́детъ непра́ведно, и҆ па́ки ко пра́ведномꙋ сни́дитесѧ.
30	30
Чи є на язику моєму неправда? Невже гортань моя не може розрізнити гіркоти?	И҆́бо нѣ́сть въ ѧ҆зы́цѣ мое́мъ непра́вды, и҆ горта́нь мо́йне ра́зꙋмꙋ ли поꙋча́етсѧ;
Глава 7	Глава́ з҃

1	1
Чи не визначено людині час на землі, і дні її чи не такі самі, як і дні найманця?	Не и҆скꙋше́нїе ли житїѐ человѣ́кꙋ на землѝ, и҆ ꙗ҆́коже нае́мника повседне́внагѡ жи́знь є҆гѡ̀;
2	2
Як раб жадає тіні, і як найманець чекає закінчення роботи своєї,	и҆лѝ ꙗ҆́коже ра́бъ боѧ́йсѧ гдⷭ҇а своегѡ̀ и҆ оу҆лꙋчи́въ сѣ́нь; и҆лѝ ꙗ҆́коже нае́мникъ жды́й мзды̀ своеѧ̀;
3	3
так я одержав у наділ місяці суєтні, і ночі гіркі відраховані мені.	та́кожде и҆ а҆́зъ жда́хъ мцⷭ҇ы тщы̀, нѡ́щи же болѣ́зней даны̀ мѝ сꙋ́ть.
4	4
Коли лягаю, то говорю: «колись встану?», а вечір триває, і я перевертаюся досита до самого світанку.	А҆́ще оу҆снꙋ̀, глаго́лю: когда̀ де́нь; є҆гда́ же воста́нꙋ, па́ки: когда̀ ве́черъ; и҆спо́лненъ же быва́ю болѣ́зней ѿ ве́чера до оу҆́тра.
5	5
Тіло моє одягнене червою і запорошеними струпами; шкіра моя тріскається і гноїться.	Мѣ́ситсѧ же моѐ тѣ́ло въ гноѝ черве́й, ѡ҆блива́ю же грꙋ́дїе землѝ, гно́й стрꙋжа̀.
6	6
Дні мої біжать скоріше за човника і закінчуються без надії.	Житїе́ же моѐ є҆́сть скорѧ́е бесѣ́ды, поги́бе же во тще́й наде́жди.
7	7
Згадай, що життя моє подув, що око моє не повернеться, щоб бачити добре.	Помѧнѝ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ дꙋ́хъ мо́й живо́тъ, и҆ ктомꙋ̀ не возврати́тсѧ ѻ҆́ко моѐ ви́дѣти блага̑ѧ.
8	8
Не побачить мене око того, хто бачив мене; очі Твої на мене, — і немає мене.	Не оу҆́зритъ менѐ ѻ҆́ко ви́дѧщагѡ мѧ̀: ѻ҆́чи твоѝ на мнѣ̀, и҆ ктомꙋ̀ нѣ́смь,
9	9
Рідіє хмара й зникає; так той, хто зійшов у пекло, не вийде,	ꙗ҆́коже ѡ҆́блакъ ѡ҆чище́нъ ѿ небесѐ: а҆́ще бо человѣ́къ сни́детъ во а҆́дъ, ктомꙋ̀ не взы́детъ,
10	10
не повернеться більше у дім свій, і місце його вже не буде знати його.	ни возврати́тсѧ во сво́й до́мъ, нижѐ и҆́мать є҆го̀ позна́ти ктомꙋ̀ мѣ́сто є҆гѡ̀.
11	11
Не буду ж я стримувати вуст моїх; буду говорити у пригніченні духу мого; буду скаржитися в печалі душі моєї.	Оу҆́ бѡ нижѐ а҆́зъ пощажꙋ̀ оу҆́стъ мои́хъ, возглаго́лю въ нꙋ́жди сы́й, ѿве́рзꙋ оу҆ста̀ моѧ̑ го́рестїю дꙋшѝ моеѧ̀ сотѣсне́нъ.
12	12
Хіба я море або морське чудовисько, що Ти поставив наді мною сторожу?	Є҆да̀ мо́ре є҆́смь, и҆лѝ ѕмі́й, ꙗ҆́кѡ оу҆чини́лъ є҆сѝ на мѧ̀ хране́нїе;
13	13
Коли подумаю: втішить мене постіль моя, забере горе моє ложе моє,	Реко́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆тѣ́шитъ мѧ̀ ѻ҆́дръ мо́й, произнесꙋ́ же ко мнѣ̀ на є҆ди́нѣ сло́во на ло́жи мое́мъ:
14	14
ти страшиш мене снами і видіннями лякаєш мене;	оу҆страша́еши мѧ̀ со́нїѧми и҆ видѣ́нїѧми оу҆жаса́еши мѧ̀:
15	15
і душа моя бажає краще припинення дихання, краще смерти, ніж збереження кісток моїх.	свободи́ши ѿ дꙋ́ха моегѡ̀ дꙋ́шꙋ мою̀, ѿ сме́рти же кѡ́сти моѧ̑.
16	16
Огидним стало для мене життя. Не вічно жити мені. Відступи від мене, тому що дні мої суєта.	Не поживꙋ́ бо во вѣ́къ, да долготерплю̀: ѿстꙋпѝ ѿ менє̀, тще́ бо житїѐ моѐ.
17	17
Що таке людина, що Ти так цінуєш її і звертаєш на неї увагу Твою,	Что́ бо є҆́сть человѣ́къ, ꙗ҆́кѡ возвели́чилъ є҆сѝ є҆го̀; и҆лѝ ꙗ҆́кѡ внима́еши оу҆мо́мъ къ немꙋ̀;
18	18
відвідуєш її кожного ранку, кожну мить випробовуєш її?	и҆лѝ посѣще́нїе твори́ши є҆мꙋ̀ по всѧ́ко оу҆́тро и҆ въ поко́и сꙋди́ти є҆го̀ и҆́маши;
19	19
Доки ж Ти не залишиш, доки не відійдеш від мене, доки не даси мені проковтнути слину мою?	Доко́лѣ не ѡ҆ста́виши менѐ, нижѐ ѿпꙋска́еши мѧ̀, до́ндеже поглощꙋ̀ сли̑ны моѧ̑ въ болѣ́зни;
20	20
Якщо я згрішив, то що я зроблю Тобі, страж людей! Навіщо Ти поставив мене супротивником Собі, так що я став самому собі за тягар?	А҆́ще а҆́зъ согрѣши́хъ, что̀ тебѣ̀ возмогꙋ̀ содѣ́лати, свѣ́дый оу҆́мъ человѣ́чь; почто́ мѧ є҆сѝ положи́лъ прекосло́вна тебѣ̀, и҆ є҆́смь тебѣ̀ бре́менемъ;
21	21
І чому б не простити мені гріха і не зняти з мене беззаконня мого? бо, ось, я ляжу в порох; завтра шукатимеш мене, і мене немає.	почто̀ нѣ́си сотвори́лъ беззако́нїю моемꙋ̀ забве́нїѧ, и҆ ѡ҆чище́нїѧ грѣха̀ моегѡ̀; нн҃ѣ же въ зе́млю ѿидꙋ̀, оу҆́тренюѧй же нѣ́смь ктомꙋ̀.
Глава 8	Глава́ и҃

1	1
І відповів Вилдад савхеянин і сказав:	Ѿвѣща́въ же валда́дъ саѵхе́йскїй, речѐ: доко́лѣ глаго́лати бꙋ́деши сїѧ̑;
2	2
чи довго ти будеш говорити так? — слова? вуст твоїх бурхливий вітер!	дꙋ́хъ многоглаго́ливъ во оу҆стѣ́хъ твои́хъ.
3	3
Невже Бог спотворює суд, і Вседержитель перетворює правду?	Є҆да̀ гдⷭ҇ь ѡ҆би́дитъ сꙋдѧ́й; и҆лѝ всѧ̑ сотвори́вый возмѧте́тъ пра́вдꙋ;
4	4
Якщо сини твої згрішили перед Ним, то Він і віддав їх у руку беззаконня їхнього.	А҆́ще сы́нове твоѝ согрѣши́ша пред̾ ни́мъ, посла̀ рꙋ́кꙋ на беззакѡ́нїѧ и҆́хъ:
5	5
Якщо ж ти знайдеш Бога і помолишся Вседержителю,	ты́ же оу҆́тренюй ко гдⷭ҇ꙋ вседержи́телю молѧ́сѧ:
6	6
і якщо ти чистий і правий, то Він нині ж встане над тобою й умиротворить оселю правди твоєї.	а҆́ще чи́стъ є҆сѝ и҆ и҆́стиненъ, моли́твꙋ твою̀ оу҆слы́шитъ, оу҆стро́итъ же тѝ па́ки житїѐ пра́вды:
7	7
І якщо спочатку в тебе було мало, то згодом буде дуже багато.	бꙋ́дꙋтъ оу҆̀бо пє́рваѧ твоѧ̑ ма̑ла, послѣ̑днѧѧ же твоѧ̑ без̾ числа̀.
8	8
Бо запитай у минулих родів і вникни у спостереження батьків їх;	Вопроси́ бо ро́да пе́рваго, и҆зслѣ́ди же по ро́дꙋ ѻ҆тцє́въ:
9	9
а ми — вчорашні і нічого не знаємо, тому що наші дні на землі тінь.	вчера́шни бо є҆смы̀ и҆ не вѣ́мы, сѣ́нь бо є҆́сть на́ше житїѐ на землѝ:
10	10
Ось, вони навчать тебе, скажуть тобі і від серця свого промовлять слова:	не сі́и ли наꙋча́тъ тѧ̀ и҆ возвѣстѧ́тъ тѝ и҆ ѿ се́рдца и҆знесꙋ́тъ словеса̀;
11	11
чи піднімається очерет без вологи? чи росте очерет без води?	Є҆да̀ произни́четъ ро́гозъ без̾ воды̀, и҆лѝ расте́тъ си́тникъ без̾ напаѧ́нїѧ;
12	12
Ще він у свіжості своїй і не зрізаний, а раніше всякої трави засихає.	є҆щѐ сꙋ́щꙋ на ко́рени, и҆ не по́жнетсѧ ли; пре́жде напаѧ́нїѧ всѧ́кое бы́лїе не и҆зсыха́етъ ли;
13	13
Такі путі всіх, хто забуває Бога, і надія лицеміра загине;	та́кѡ оу҆̀бо бꙋ́дꙋтъ послѣ̑днѧѧ всѣ́хъ забыва́ющихъ гдⷭ҇а: наде́жда бо нечести́вагѡ поги́бнетъ:
14	14
уповання його підрізане, і впевненість його — дім павука.	не населе́нъ бо бꙋ́детъ до́мъ є҆гѡ̀, паꙋчи́на же сбꙋ́детсѧ селе́нїе є҆гѡ̀.
15	15
Обіпреться об дім свій і не встоїть; схопиться за нього і не утримається.	А҆́ще подпре́тъ хра́минꙋ свою̀, не ста́нетъ: є҆́мшꙋсѧ же є҆мꙋ̀ за ню̀, не пребꙋ́детъ.
16	16
Він зеленіє перед сонцем, за сад простягаються гілки його;	Вла́жный бо є҆́сть под̾ со́лнцемъ, и҆ ѿ тлѣ́нїѧ є҆гѡ̀ лѣ́торасль є҆гѡ̀ и҆зы́детъ:
17	17
у купу каміння вплітається коріння його, між камінням врізується.	на собра́нїи ка́менїѧ спи́тъ, посредѣ́ же креме́нїѧ поживе́тъ:
18	18
Але коли вирвуть його з місця його, воно відмовиться від нього: «я не бачило тебе!»	а҆́ще поглоти́тъ мѣ́сто, солже́тъ є҆мꙋ̀, не ви́дѣлъ є҆сѝ такова̑ѧ,
19	19
Ось радість шляху його! а із землі виростають інші.	ꙗ҆́кѡ превраще́нїе нечести́вагѡ таково̀, и҆з̾ земли́ же и҆на́го произрасти́тъ.
20	20
Бачиш, Бог не відкидає непорочного і не підтримує руки? лиходіїв.	Гдⷭ҇ь бо не ѿри́нетъ неѕло́бивагѡ: всѧ́кагѡ же да́ра ѿ нечести́вагѡ не прїи́метъ.
21	21
Він ще наповнить сміхом вуста твої і губи твої радісним вигуком.	И҆́стиннымъ же оу҆ста̀ и҆спо́лнитъ смѣ́ха, оу҆стнѣ́ же и҆́хъ и҆сповѣ́данїѧ.
22	22
Ненависники твої вдягнуться в сором, і намету нечестивих не стане.	Врази́ же и҆́хъ ѡ҆блекꙋ́тсѧ въ стꙋ́дъ: жили́ще же нечести́вагѡ не бꙋ́детъ.
Глава 9	Глава́ ѳ҃

1	1
І відповів Іов і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
правда! знаю, що так; але як виправдається людина перед Богом?	вои́стиннꙋ вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ та́кѡ є҆́сть: ка́кѡ бо бꙋ́детъ пра́веденъ человѣ́къ оу҆ гдⷭ҇а;
3	3
Якщо захоче вступити в суперечку з Ним, то не відповість Йому на жодне з тисячі.	а҆́ще бо восхо́щетъ сꙋди́тисѧ съ ни́мъ, не послꙋ́шаетъ є҆гѡ̀, да не пререче́тъ ко є҆ди́номꙋ словесѝ є҆гѡ̀ ѿ ты́сѧщи.
4	4
Премудрий серцем і могутній силою; хто повставав проти Нього і залишався у спокої?	Премⷣръ бо є҆́сть мы́слїю, крѣ́покъ же и҆ вели́къ: кто̀ же́стокъ бы́въ проти́вꙋ є҆гѡ̀, пребы́сть;
5	5
Він пересуває гори, і не впізнають їх: Він перетворює їх у гніві Своєму;	Ѡ҆бетша́ѧй го́ры, и҆ не вѣ́дѧтъ, превраща́ѧй ѧ҆̀ гнѣ́вомъ:
6	6
зрушує землю з місця її, і стовпи її тремтять;	трѧсы́й поднебе́снꙋю и҆з̾ ѡ҆снова́нїй, столпи́ же є҆ѧ̀ коле́блютсѧ:
7	7
скаже сонцю, — і не зійде, і на зірки накладає печатку.	гл҃ѧй со́лнцꙋ, и҆ не восхо́дитъ, ѕвѣ́зды же печа́тствꙋетъ:
8	8
Він один розпростирає небеса і ходить по висотах моря;	простры́й є҆ди́нъ не́бо и҆ ходѧ́й но мо́рю, ꙗ҆́кѡ по землѝ:
9	9
створив Ас, Кесиль і Хима^* і тайники півдня;	творѧ́й плїа̑ды и҆ є҆спе́ра, и҆ а҆рктꙋ́ра и҆ сокрѡ́вища ю҆́жнаѧ:
10	10
робить велике, недослідиме і дивовижне без міри!	творѧ́й вє́лїѧ и҆ неизслѣ́дѡваннаѧ, сла̑внаѧ же и҆ и҆зрѧ̑днаѧ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀.
11	11
Ось, Він пройде переді мною, і не побачу Його; пронесеться, і не помічу Його.	А҆́ще прїи́детъ ко мнѣ̀, не и҆́мамъ ви́дѣти: и҆ а҆́ще мимои́детъ менє̀, ника́кѡ оу҆разꙋмѣ́хъ.
12	12
Візьме, і хто заборонить Йому? хто скаже Йому: що Ти робиш?	А҆́ще во́зметъ, кто̀ возврати́тъ; и҆лѝ кто̀ рече́тъ є҆мꙋ̀: что̀ сотвори́лъ є҆сѝ;
13	13
Бог не відверне гніву Свого; перед Ним упадуть поборники гордині.	Са́мъ бо ѿвраща́етъ гнѣ́въ, слѧко́шасѧ под̾ ни́мъ ки́ти поднебе́снїи.
14	14
Тим більше чи можу я відповідати Йому і вишукувати собі слова перед Ним?	А҆́ще же мѧ̀ оу҆слы́шитъ, и҆лѝ разсꙋ́дитъ глаго́лы моѧ̑;
15	15
Хоч би я і правий був, але не буду відповідати, а буду благати Суддю мого.	А҆́ще бо и҆ пра́веденъ бꙋ́дꙋ, не оу҆слы́шитъ менѐ, сꙋдꙋ̀ є҆гѡ̀ помолю́сѧ:
16	16
Якби я воззвав, і Він відповів мені, — я не повірив би, що голос мій почув Той,	а҆́ще же воззовꙋ̀, и҆ оу҆слы́шитъ мѧ̀, не и҆мꙋ̀ вѣ́ры, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́ша гла́съ мо́й.
17	17
Хто у вихорі вражає мене і примножує невинно мої рани,	Да не мгло́ю мѧ̀ потреби́тъ, мнѡ́га же мѝ сотрє́нїѧ сотворѝ всꙋ́е,
18	18
не дає мені перевести дух, але пересичує мене гіркотою.	не ѡ҆ставлѧ́етъ бо мѧ̀ ѿдохнꙋ́ти, и҆спо́лни же мѧ̀ го́рести.
19	19
Якщо діяти силою, то Він могутній; якщо судом, хто зведе мене з Ним?	Поне́же си́ленъ є҆́сть крѣ́постїю: кто̀ оу҆̀бо сꙋдꙋ̀ є҆гѡ̀ воспроти́витсѧ;
20	20
Якщо я буду виправдовуватися, то мої ж вуста звинуватять мене; якщо я невинний, то Він визнає мене винним.	А҆́ще бо бꙋ́дꙋ пра́веденъ, оу҆ста̀ моѧ̑ нечє́стїѧ сотворѧ́тъ: а҆́ще же бꙋ́дꙋ непоро́ченъ, стро́потенъ бꙋ́дꙋ.
21	21
Невинний я; не хочу знати душі моєї, зневажаю життя моє.	А҆́ще бо нече́стїе сотвори́хъ, не вѣ́мъ дꙋше́ю мое́ю: ѻ҆ба́че ѿе́млетсѧ мѝ живо́тъ.
22	22
Все одно; тому я сказав, що Він губить і непорочного і винного.	Тѣ́мже рѣ́хъ: вели́ка и҆ си́льна гꙋби́тъ гнѣ́въ.
23	23
Якщо цього вражає Він бичем раптово, то над катуванням невинних сміється.	Ꙗ҆́кѡ лꙋка́вїи сме́ртїю лю́тою поги́бнꙋтъ, ѻ҆ба́че пра́вєднымъ посмѣва́ютсѧ.
24	24
Земля віддана в руки нечестивих; обличчя суддів її Він закриває. Якщо не Він, то хто ж?	Предана̀ є҆́сть землѧ̀ въ рꙋ́цѣ нечести́вагѡ, ли́ца сꙋді́й є҆ѧ̀ покрыва́етъ: а҆́ще же не са́мъ є҆́сть, кто̀ є҆́сть;
25	25
Дні мої швидші за гінця, — біжать, не бачать добра,	Житїе́ же моѐ є҆́сть легча́е скороте́чца: ѿбѣго́ша и҆ не ви́дѣша.
26	26
несуться, як легкі човни, як орел рине на здобичу.	И҆лѝ є҆́сть кораблє́мъ слѣ́дъ пꙋтѝ, и҆лѝ ѻ҆рла̀ летѧ́ща, и҆́щꙋща ꙗ҆́ди;
27	27
Якщо сказати мені: забуду я скарги мої, відкину похмурий вигляд свій і підбадьорюся;	А҆́ще бо рекꙋ̀: забꙋ́дꙋ глаго́лѧ, прини́кнꙋвъ лице́мъ воздохнꙋ̀,
28	28
то тремчу від усіх страждань моїх, знаючи, що Ти не оголосиш мене невинним.	трѧсꙋ́сѧ всѣ́ми оу҆десы̀: вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ не безви́нна мѧ̀ ѡ҆ста́виши.
29	29
Якщо ж я винен, то для чого даремно томлюся?	А҆́ще же нечести́въ є҆́смь, почто̀ не оу҆мро́хъ;
30	30
Хоч би я обмився і сніговою водою і зовсім очистив руки мої,	А҆́ще бо и҆змы́юсѧ снѣ́гомъ и҆ ѡ҆чи́щꙋсѧ рꙋка́ми чи́стыми,
31	31
то і тоді Ти зануриш мене у бруд, і буде гидувати мною одяг мій.	дово́лнѡ во скве́рнѣ ѡ҆мочи́лъ мѧ̀ є҆сѝ, возгнꙋша́сѧ же мно́ю ѻ҆де́жда моѧ̀.
32	32
Тому що Він не людина, як я, щоб я міг відповідати Йому і йти разом з Ним на суд!	Нѣ́си бо человѣ́къ, ꙗ҆́коже а҆́зъ, є҆мꙋ́же противопрю́сѧ, да прїи́демъ вкꙋ́пѣ на сꙋ́дъ.
33	33
Немає між нами посередника, який поклав би руку свою на обох нас.	Ѽ, дабы̀ хода́тай на́мъ бы́лъ, и҆ ѡ҆блича́ѧй и҆ разслꙋ́шаѧй междꙋ̀ ѻ҆бѣ́ма.
34	34
Нехай відведе Він від мене жезл Свій, і страх Його нехай не жахає мене, —	Да ѿи́метъ ѿ менє̀ же́злъ, стра́хъ же є҆гѡ̀ да не смꙋща́етъ менѐ:
35	35
і тоді я буду говорити і не убоюся Його, бо я не такий сам у собі.	и҆ не оу҆бою́сѧ, но возглаго́лю, и҆́бо та́кѡ не вѣ́мъ са́мъ себѐ.
Глава 10	Глава́ і҃

1	1
Обридло душі моїй життя моє; віддамся суму моєму; буду говорити в скорботі душі моєї.	Трꙋжда́юсѧ дꙋше́ю мое́ю, стенѧ̀ и҆спꙋщꙋ̀ на мѧ̀ глаго́лы моѧ̑, возглаго́лю го́рестїю дꙋшѝ моеѧ̀ ѡ҆держи́мь
2	2
Скажу Богу: не звинувачуй мене; оголоси мені, за що Ти зі мною борешся?	и҆ рекꙋ̀ ко гдⷭ҇еви: не оу҆чи́ мѧ нече́ствовати, и҆ почто́ ми си́це сꙋди́лъ є҆сѝ;
3	3
Чи добре для Тебе, що Ти пригнічуєш, що зневажаєш діла рук Твоїх, а на раду нечестивих посилаєш світло?	и҆лѝ добро́ ти є҆́сть, а҆́ще вознепра́вдꙋю, ꙗ҆́кѡ презрѣ́лъ є҆сѝ дѣла̀ рꙋкꙋ̀ твоє́ю, совѣ́тꙋ же нечести́выхъ внѧ́лъ є҆сѝ;
4	4
Хіба у Тебе плотські очі, і Ти дивишся, як дивиться людина?	и҆лѝ ꙗ҆́коже человѣ́къ ви́дитъ, ви́диши; и҆лѝ ꙗ҆́коже зри́тъ человѣ́къ, оу҆́зриши;
5	5
Хіба дні Твої, як дні людини, або літа Твої, як дні чоловіка,	и҆лѝ житїѐ твоѐ человѣ́ческо є҆́сть; и҆лѝ лѣ̑та твоѧ̑ ꙗ҆́кѡ дні́е мꙋ́жа;
6	6
чому Ти шукаєш пороку в мені і допитуєшся гріха в мені,	ꙗ҆́кѡ и҆стѧза́лъ є҆сѝ беззако́нїе моѐ и҆ грѣхѝ моѧ̑ и҆зслѣ́дилъ є҆сѝ.
7	7
хоча знаєш, що я не беззаконник, і що нема кому визволити мене від руки Твоєї?	Вѣ́си бо, ꙗ҆́кѡ не нече́ствовахъ: но кто̀ є҆́сть и҆з̾има́ѧй и҆з̾ рꙋкꙋ̀ твоє́ю;
8	8
Твої руки трудилися наді мною й створили всього мене цілком, — і Ти губиш мене?	Рꙋ́цѣ твоѝ сотвори́стѣ мѧ̀ и҆ созда́стѣ мѧ̀: пото́мъ же преложи́въ, порази́лъ мѧ̀ є҆сѝ.
9	9
Згадай, що Ти, як глину, обробив мене, і в порох повертаєш мене?	Помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ бре́нїе мѧ̀ созда́лъ є҆сѝ, въ зе́млю же па́ки возвраща́еши мѧ̀.
10	10
Чи не Ти вилив мене, як молоко, і, як сир, згустив мене,	И҆лѝ не ꙗ҆́коже млеко̀ и҆змелзи́лъ мѧ̀ є҆сѝ, оу҆сыри́лъ же мѧ̀ є҆сѝ ра́внѡ сы́рꙋ;
11	11
шкірою і плоттю одяг мене, кістками і жилами скріпив мене,	Ко́жею же и҆ пло́тїю мѧ̀ ѡ҆бле́клъ є҆сѝ, костьми́ же и҆ жи́лами сши́лъ мѧ̀ є҆сѝ:
12	12
життя і милість дарував мені, і піклування Твоє зберігало дух мій?	живо́тъ же и҆ ми́лость положи́лъ є҆сѝ оу҆ менє̀, посѣще́нїе же твоѐ сохранѝ мо́й дꙋ́хъ.
13	13
Але і те приховував Ти в серці Своєму, — знаю, що це було в Тебе, —	Сїѧ̑ и҆мѣ́ѧй въ тебѣ̀, вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ мо́жеши, и҆ невозмо́жно тебѣ̀ ничто́же.
14	14
бо якщо я згрішу, Ти помітиш і не залишиш гріха мого без покарання.	А҆́ще бо согрѣшꙋ̀, храни́ши мѧ̀, ѿ беззако́нїѧ же не безви́нна мѧ̀ сотвори́лъ є҆сѝ.
15	15
Якщо я винен, горе мені! якщо і правий, то не насмілюся підняти голови моєї. Я пересичений приниженням; глянь на страждання моє:	А҆́ще бо нечести́въ бꙋ́дꙋ, лю́тѣ мнѣ̀, а҆́ще же бꙋ́дꙋ пра́веденъ, не могꙋ̀ возни́кнꙋти: и҆спо́лненъ бо є҆́смь безче́стїѧ,
16	16
воно збільшується. Ти женешся за мною, як лев, і знову нападаєш на мене і дивним являєшся в мені.	лови́мь бо є҆́смь а҆́ки ле́въ на оу҆бїе́нїе: па́ки же преложи́въ, лю́тѣ оу҆бива́еши мѧ̀.
17	17
Виводиш нових свідків Твоїх проти мене; підсилюєш гнів Твій на мене; і біди, одні за іншими, ополчаються проти мене.	Ѡ҆бновлѧ́ѧй на мѧ̀ и҆спыта́нїе моѐ, гнѣ́ва бо вели́кагѡ на мѧ̀ оу҆потреби́лъ є҆сѝ и҆ наве́лъ є҆сѝ на мѧ̀ и҆скꙋшє́нїѧ.
18	18
І навіщо Ти вивів мене з утроби? нехай би я помер, коли ще нічиє око не бачило мене;	Почто̀ оу҆̀бо мѧ̀ и҆з̾ чре́ва и҆зве́лъ є҆сѝ, и҆ не оу҆мро́хъ, ѻ҆́ко же менѐ не ви́дѣло бы,
19	19
нехай би я, як той, що не був, з утроби перенесений був у гріб!	и҆ бы́хъ бы а҆́ки не бы́лъ; почто̀ оу҆̀бо и҆з̾ чре́ва во гро́бъ не снидо́хъ;
20	20
Чи не короткі дні мої? Залиш, відступи від мене, щоб я трохи підбадьорився,	и҆лѝ не ма́ло є҆́сть вре́мѧ жи́зни моеѧ̀; ѡ҆ста́ви менѐ почи́ти ма́лѡ,
21	21
раніше ніж відійду, — і вже не повернуся, — у країну темряви і сіні смертної,	пре́жде да́же ѿидꙋ̀, ѿню́дꙋже не возвращꙋ́сѧ, въ зе́млю те́мнꙋ и҆ мра́чнꙋ,
22	22
у країну мороку, який є морок тіні смертної, де немає упорядкування, де темно, як сама темрява.	въ зе́млю тмы̀ вѣ́чныѧ, и҆дѣ́же нѣ́сть свѣ́та, нижѐ ви́дѣти живота̀ человѣ́ческагѡ.
Глава 11	Глава́ а҃і

1	1
І відповів Софар наамитянин і сказав:	Ѿвѣща́въ же сѡфа́ръ мїне́йскїй, речѐ:
2	2
хіба на безліч слів не можна дати відповіді, і хіба людина багатослівна права?	глаго́лѧй мно́гѡ, и҆ противоꙋслы́шитъ: и҆лѝ многорѣ́чивъ мни́тсѧ бы́ти пра́веденъ; благослове́нъ рожде́нный ѿ жены̀ малолѣ́тенъ.
3	3
Марнослів’я твоє чи змусить мовчати мужів, щоб ти глумився, і нікому було присоромити тебе?	Не мно́гъ во словесѣ́хъ бꙋ́ди: нѣ́сть бо противовѣща́ѧй тѝ.
4	4
Ти сказав: судження моє вірне, і чистий я в очах Твоїх.	Не глаго́ли бо, ꙗ҆́кѡ чи́стъ є҆́смь дѣ́лы и҆ безпоро́ченъ пред̾ ни́мъ:
5	5
Але якби Бог заговорив і відкрив уста Свої до тебе	но ка́кѡ гдⷭ҇ь возгл҃етъ къ тебѣ̀ и҆ ѿве́рзетъ оу҆стнѣ̀ своѝ съ тобо́ю;
6	6
і відкрив тобі таємниці премудрости, що тобі вдвічі більше належало б понести! Отже, знай, що Бог для тебе деякі з беззаконь твоїх піддав забуттю.	Пото́мъ возвѣсти́тъ тѝ си́лꙋ премꙋ́дрости, ꙗ҆́кѡ сꙋгꙋ́бъ бꙋ́детъ въ си́хъ, ꙗ҆̀же проти́вꙋ тебє̀: и҆ тогда̀ оу҆разꙋмѣ́еши, ꙗ҆́кѡ достѡ́йнаѧ тебѣ̀ сбы́шасѧ ѿ гдⷭ҇а, и҆́миже согрѣши́лъ є҆сѝ,
7	7
Чи можеш ти дослідженням знайти Бога? Чи можеш зовсім пізнати Вседержителя?	И҆лѝ слѣ́дъ гдⷭ҇ень ѡ҆брѧ́щеши; и҆лѝ въ послѣ̑днѧѧ дости́глъ є҆сѝ, ꙗ҆̀же сотворѝ вседержи́тель;
8	8
Він вище небес, — що ти можеш зробити? глибше пекла, — що можеш дізнатися?	Высо́ко не́бо, и҆ что̀ сотвори́ши; глꙋбоча́е же сꙋ́щихъ во а҆́дѣ что̀ вѣ́си;
9	9
Довша за землю міра Його і ширша за море.	не должа́е ли мѣ́ры земны́ѧ, и҆лѝ широты̀ морскі́ѧ;
10	10
Якщо Він пройде й закує кого в кайдани і представить на суд, то хто відхилить Його?	А҆́ще же преврати́тъ всѧ̑, кто̀ рече́тъ є҆мꙋ̀: что̀ сотвори́лъ є҆сѝ;
11	11
Бо Він знає людей неправдивих і бачить беззаконня, і чи залишить його без уваги?	То́й бо вѣ́сть дѣла̀ беззако́нныхъ: ви́дѣвъ же нелѣ̑паѧ, не пре́зритъ.
12	12
Але пустий чоловік мудрує, хоч людина народжується подібно до дикого осляти.	Человѣ́къ же и҆́накѡ ѡ҆би́лꙋетъ словесы̀: земны́й же рожде́нный ѿ жены̀ ра́венъ ѻ҆слꙋ̀ пꙋсты́нномꙋ.
13	13
Якщо ти управиш серце твоє і простягнеш до Нього руки твої,	А҆́ще бо ты̀ чи́сто положи́лъ є҆сѝ се́рдце твоѐ, воздѣва́еши же рꙋ́цѣ твоѝ къ немꙋ̀,
14	14
і якщо є порок у руці твоїй, а ти відкинеш його і не даси беззаконню жити в наметах твоїх,	а҆́ще беззако́нно что̀ є҆́сть въ рꙋкꙋ̀ твоє́ю, дале́че сотворѝ є҆̀ ѿ тебє̀, непра́вда же въ жили́щи твое́мъ да не всели́тсѧ:
15	15
то піднімеш незаплямоване лице твоє і будеш твердим і не будеш боятися.	та́кѡ бо тѝ возсїѧ́етъ лицѐ, ꙗ҆́коже вода̀ чиста̀: совлече́шисѧ же скве́рны, и҆ не оу҆бои́шисѧ,
16	16
Тоді забудеш горе: як про воду, яка протекла, будеш згадувати про нього.	и҆ трꙋда̀ забꙋ́деши, ꙗ҆́коже волны̀ мимоше́дшїѧ, и҆ не оу҆страши́шисѧ.
17	17
І ясніше за полудень піде життя твоє; просвітлієш, як ранок.	Моли́тва же твоѧ̀, а҆́ки денни́ца, и҆ па́че полꙋ́дне возсїѧ́етъ тѝ жи́знь:
18	18
І будеш спокійний, тому що є надія; ти огороджений, і можеш спати безпечно.	оу҆пова́ѧ же бꙋ́деши, ꙗ҆́кѡ бꙋ́детъ тѝ наде́жда: ѿ тꙋги́ же и҆ попече́нїѧ ꙗ҆ви́тсѧ тѝ ми́ръ:
19	19
Будеш лежати, і не буде того, що страшить, і багато хто буде підлещуватися до тебе.	оу҆поко́ишисѧ бо, и҆ не бꙋ́детъ борѧ́й тѧ̀: премѣнѧ́ющїисѧ же мно́зи и҆́мꙋтъ проси́ти тѧ̀,
20	20
А очі беззаконних витечуть, і притулок їхній пропаде, і надія їхня зникне.	спасе́нїе же ѡ҆ста́витъ и҆̀хъ: наде́жда бо и҆́хъ па́гꙋба, ѻ҆́чи же нечести́выхъ и҆ста́ютъ.
Глава 12	Глава́ в҃і

1	1
І відповів Іов і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
дійсно, тільки ви люди, і з вами помре мудрість!	оу҆́бѡ вы̀ ли є҆ди́ни є҆стѐ человѣ́цы, и҆лѝ съ ва́ми сконча́етсѧ премꙋ́дрость;
3	3
І у мене є серце, як у вас; не нижчий я за вас; і хто не знає того ж?	И҆ оу҆ менє̀ се́рдце є҆́сть ꙗ҆́коже и҆ оу҆ ва́съ.
4	4
Посміховищем став я для друга свого, я, що взивав до Бога, і якому Він відповідав, посміховиськом — чоловік праведний, непорочний.	Пра́веденъ бо мꙋ́жъ и҆ непоро́ченъ бы́сть въ порꙋга́нїе:
5	5
Так знехтуваний за думками того, хто сидить у спокої, смолоскип, приготований для тих, що спотикаються ногами.	во вре́мѧ бо ѡ҆предѣле́ное оу҆гото́ванъ бы́сть па́сти ѿ и҆ны́хъ, до́мы же є҆гѡ̀ ѡ҆пꙋстошє́ны бы́ти беззако́нными. ѻ҆ба́че никто́же да оу҆пова́етъ, лꙋка́въ сы́й, непови́ненъ бы́ти,
6	6
Спокійні намети у грабіжників і безпечні у тих, хто прогнівляє Бога, які ніби Бога носять у руках своїх.	є҆ли́цы разгнѣвлѧ́ютъ гдⷭ҇а, а҆́ки и҆ и҆стѧза́нїѧ и҆̀мъ не бꙋ́детъ.
7	7
І справді: запитай у худоби, і навчить тебе, у птаха небесного, і сповістить тебе;	Но вопросѝ четвероно́гихъ, а҆́ще тѝ рекꙋ́тъ, и҆ пти́цъ небе́сныхъ, а҆́ще тѝ возвѣстѧ́тъ:
8	8
або поговори з землею, і наставить тебе, і скажуть тобі риби морські.	повѣ́ждь землѝ, а҆́ще тѝ ска́жетъ, и҆ и҆сповѣ́дѧтъ тѝ ры̑бы мѡрскі́ѧ.
9	9
Хто у всьому цьому не узнає, що рука Господа створила це?	Кто̀ оу҆́бѡ не разꙋмѣ̀ во всѣ́хъ си́хъ, ꙗ҆́кѡ рꙋка̀ гдⷭ҇нѧ сотворѝ сїѧ̑;
10	10
В Його руці душа всього, що живе, і дух усякої людської плоті.	Не въ рꙋцѣ́ ли є҆гѡ̀ дꙋша̀ всѣ́хъ живꙋ́щихъ и҆ дꙋ́хъ всѧ́кагѡ человѣ́ка;
11	11
Чи не вухо розрізняє слова, і чи не язик розпізнає смак їжі?	Оу҆́ хо бо словеса̀ разсꙋжда́етъ, горта́нь же бра̑шна вкꙋша́етъ.
12	12
У старцях — мудрість, і у довголітніх — розум.	Во мно́зѣмъ вре́мени премꙋ́дрость, во мно́зѣ же житїѝ вѣ́дѣнїе.
13	13
У Нього премудрість і сила; Його рада і розум.	Оу҆ негѡ̀ премꙋ́дрость и҆ си́ла, оу҆ тогѡ̀ совѣ́тъ и҆ ра́зꙋмъ.
14	14
Що Він зруйнує, те не побудується; кого Він ув’язнить, той не звільниться.	А҆́ще низложи́тъ, кто̀ сози́ждетъ; а҆́ще затвори́тъ ѿ человѣ́кѡвъ, кто̀ ѿве́рзетъ;
15	15
Зупинить води, і все висохне; пустить їх, і перетворять землю.	А҆́ще возбрани́тъ во́дꙋ, и҆зсꙋши́тъ зе́млю: а҆́ще же пꙋ́ститъ, погꙋби́тъ ю҆̀ преврати́въ.
16	16
У Нього могутність і премудрість, перед Ним той, хто помиляється і вводить в оману.	Оу҆ негѡ̀ держа́ва и҆ крѣ́пость, оу҆ тогѡ̀ вѣ́дѣнїе и҆ ра́зꙋмъ.
17	17
Він приводить радників до необміркованости і суддів робить нерозумними.	Проводѧ́й совѣ́тники плѣнє́ны, сꙋдїи̑ же землѝ оу҆жасѝ:
18	18
Він позбавляє перев’язів царів і поясом обв’язує стегна їхні;	посажда́ѧй цари̑ на престо́лѣхъ и҆ ѡ҆бвѧзꙋ́ѧй по́ѧсомъ чрє́сла и҆́хъ:
19	19
князів позбавляє достоїнства і долає хоробрих;	ѿпꙋща́ѧй жерцы̀ плѣ́нники, си́льныхъ же землѝ низвратѝ:
20	20
віднімає язик у красномовців і старців позбавляє сенсу;	и҆змѣнѧ́ѧй оу҆стнѣ̀ вѣ́рныхъ, ра́зꙋмъ же ста́рцєвъ оу҆разꙋмѣ̀:
21	21
покриває соромом знаменитих і силу могутніх ослаблює;	и҆злива́ѧй безче́стїе на кнѧ̑зи, смирє́нныѧ же и҆зцѣлѝ:
22	22
відкриває глибоке із середовища пітьми і виводить на світло тінь смертну;	ѿкрыва́ѧй глꙋбѡ́каѧ ѿ тмы̀, и҆зведе́ же на свѣ́тъ сѣ́нь сме́ртнꙋю:
23	23
примножує народи і знищує їх; розсіває народи і збирає їх;	прельща́ѧй ꙗ҆зы́ки и҆ погꙋблѧ́ѧй и҆̀хъ, низлага́ѧй ꙗ҆зы́ки и҆ наставлѧ́ѧй и҆̀хъ:
24	24
віднімає розум у глав народу землі і залишає їх блукати в пустелі, де немає шляхів:	и҆змѣнѧ́ѧй сердца̀ кнѧзе́й земны́хъ, прельсти́ же и҆̀хъ на пꙋтѝ, є҆гѡ́же не вѣ́дѧхꙋ,
25	25
навпомацки ходять вони у темряві без світла і тиняються, як п’яні.	да ѡ҆сѧ́жꙋтъ тмꙋ̀, а҆ не свѣ́тъ, да заблꙋ́дѧтъ же ꙗ҆́кѡ пїѧ́ный.
Глава 13	Глава́ г҃і

1	1
Ось, усе це бачило око моє, чуло вухо моє і помітило для себе.	Сѐ, сїѧ̑ ви́дѣ ѻ҆́ко моѐ, и҆ слы́ша оу҆́хо моѐ,
2	2
Скільки знаєте ви, знаю і я: не нижчий я за вас.	и҆ вѣ́мъ, є҆ли̑ка и҆ вы̀ вѣ́сте: и҆ не неразꙋ́мнѣе є҆́смь ва́съ.
3	3
Але я до Вседержителя хотів би говорити і бажав би змагатися з Богом.	Но ѻ҆ба́че и҆ а҆́зъ ко гдⷭ҇ꙋ возглаго́лю, ѡ҆бличꙋ́ же пред̾ ни́мъ, а҆́ще восхо́щетъ.
4	4
А ви плітники неправди; усі ви марні лікарі.	Вы́ бо є҆стѐ вра́чеве непра́веднїи и҆ цѣли́телє ѕлы́хъ всѝ,
5	5
О, якби ви тільки мовчали! це було б поставлено вам за мудрість.	бꙋ́ди же ва́мъ ѡ҆нѣмѣ́ти, и҆ сбꙋ́детсѧ ва́мъ въ премꙋ́дрость.
6	6
Вислухайте ж міркування мої і вникніть у заперечення вуст моїх.	Слы́шите же ѡ҆бличе́нїе оу҆́стъ мои́хъ, сꙋдꙋ́ же оу҆сте́нъ мои́хъ вонми́те.
7	7
Чи належало вам заради Бога говорити неправду і для Нього говорити лжу?	Не пред̾ бг҃омъ ли глаго́лете и҆ пред̾ ни́мъ вѣща́ете ле́сть;
8	8
Чи належало вам бути упередженими до Нього і за Бога так сперечатися?	и҆лѝ оу҆клоните́сѧ, вы́ же са́ми сꙋдїи̑ бꙋ́дите.
9	9
Чи добре буде, коли Він випробує вас? Чи обманете Його, як обманюють людину?	Добро́ бо, а҆́ще и҆зслѣ́дитъ ва́съ: а҆́ще бо всѝ творѧ́щїи приложите́сѧ къ немꙋ̀, ѻ҆ба́че ѡ҆бличи́тъ вы̀.
10	10
Суворо покарає Він вас, хоч ви і приховано лицемірите.	А҆́ще же и҆ та́й ли́цамъ оу҆дивите́сѧ,
11	11
Невже велич Його не страшить вас, і страх Його не нападає на вас?	не движе́нїе ли є҆гѡ̀ смѧте́тъ ва́съ, боѧ́знь же ѿ негѡ̀ нападе́тъ на вы̀;
12	12
Нагадування ваші подібні до попелу; опори ваші — оплоти глиняні.	Ѿи́детъ же велича́нїе ва́ше ра́внѡ пе́пелꙋ, тѣ́ло же бре́нно.
13	13
Замовкніть переді мною, і я буду говорити, що не осягло б мене.	Оу҆молчи́те, да возглаго́лю и҆ почі́ю ѿ гнѣ́ва.
14	14
Для чого мені терзати тіло моє зубами моїми і душу мою вкладати в руку мою?	Взе́млѧ плѡ́ти моѧ̑ зꙋба́ми, дꙋ́шꙋ же мою̀ положꙋ̀ въ рꙋцѣ̀ мое́й.
15	15
Ось, Він убиває мене, але я буду сподіватися; я бажав би тільки відстояти путі мої перед лицем Його!	А҆́ще мѧ̀ оу҆бїе́тъ си́льный, поне́же и҆ нача̀, ѻ҆ба́че возглаго́лю и҆ ѡ҆бличꙋ̀ пред̾ ни́мъ:
16	16
І це вже на виправдання мені, тому що лицемір не піде перед лице Його!	и҆ сїѐ мѝ сбꙋ́детсѧ во спасе́нїе: не вни́детъ бо пред̾ ни́мъ ле́сть.
17	17
Вислухайте уважно слово моє і пояснення моє вухами вашими.	Послꙋ́шайте, послꙋ́шайте глагѡ́лъ мои́хъ: возвѣщꙋ́ бо ва́мъ слы́шащымъ.
18	18
Ось, я завів судову справу: знаю, що буду правий.	Сѐ, а҆́зъ бли́з̾ є҆́смь сꙋда̀ моегѡ̀, вѣ́мъ а҆́зъ, ꙗ҆́кѡ пра́веденъ ꙗ҆влю́сѧ.
19	19
Хто у змозі заперечити мені? Бо я скоро замовкну і спущу дух.	Кто́ бо є҆́сть сꙋдѧ́йсѧ со мно́ю, да нн҃ѣ оу҆молчꙋ̀ и҆ и҆зче́знꙋ;
20	20
Двох тільки речей не роби зі мною, і тоді я не буду ховатися від лиця Твого:	Дво́е же мѝ сотвори́ши, тогда̀ ѿ лица̀ твоегѡ̀ не скры́юсѧ:
21	21
відніми від мене руку Твою, і жах Твій нехай не потрясає мене.	рꙋ́кꙋ ѿ менє̀ ѿимѝ, стра́хъ же тво́й да не оу҆жаса́етъ мѧ̀:
22	22
Тоді клич, і я буду відповідати, або буду говорити я, а Ти відповідай мені.	посе́мъ призове́ши, а҆́зъ же тѧ̀ послꙋ́шаю, и҆лѝ возглаго́леши, а҆́зъ же тѝ да́мъ ѿвѣ́тъ.
23	23
Скільки в мене пороків і гріхів? покажи мені беззаконня моє і гріх мій.	Коли́цы сꙋ́ть грѣсѝ моѝ и҆ беззакѡ́нїѧ моѧ̑; наꙋчѝ мѧ̀, ка̑ѧ сꙋ́ть;
24	24
Для чого ховаєш лице Твоє і вважаєш мене ворогом Твоїм?	Почто̀ кры́ешисѧ ѿ менє̀; мни́ши же мѧ̀ проти́вна сꙋ́ща тебѣ̀;
25	25
Чи не зірваний листок Ти розтрощуєш і чи не суху соломину переслідуєш?	И҆лѝ ꙗ҆́кѡ ли́стъ дви́жимь вѣ́тромъ оу҆бои́шисѧ; и҆лѝ ꙗ҆́кѡ сѣ́нꙋ носи́мꙋ вѣ́тромъ противлѧ́ешимисѧ;
26	26
Бо Ти пишеш на мене гірке і ставиш у провину мені гріхи юности моєї,	Ꙗ҆́кѡ написа́лъ є҆сѝ на мѧ̀ ѕла̑ѧ, ѡ҆бложи́лъ же мѝ є҆сѝ ю҆́нѡстныѧ грѣхѝ:
27	27
і ставиш у колоду ноги мої і підстерігаєш усі шляхи мої, — женешся слідами ніг моїх.	положи́лъ же є҆сѝ но́гꙋ мою̀ въ возбране́нїе: сохрани́лъ же є҆сѝ дѣла̀ моѧ̑ всѧ̑: въ корє́нїѧ же но́гъ мои́хъ прише́лъ є҆сѝ:
28	28
А він, як гниле, розпадається, як одяг, з’їдений міллю.	и҆̀же ѡ҆бетша́ютъ ꙗ҆́коже мѣ́хъ, и҆лѝ ꙗ҆́коже ри́за мо́лїемъ и҆з̾ѧде́на.
Глава 14	Глава́ д҃і

1	1
Людина, народжена жінкою, короткочасна і пересичена печалями:	Человѣ́къ бо рожде́нъ ѿ жены̀ малолѣ́тенъ и҆ и҆спо́лнь гнѣ́ва:
2	2
як квітка, вона виростає й опадає; тікає, як тінь, і не зупиняється.	и҆лѝ ꙗ҆́коже цвѣ́тъ процвѣты́й ѿпадѐ, ѿбѣже́ же ꙗ҆́кѡ сѣ́нь, и҆ не постои́тъ.
3	3
І на неї-то Ти відкриваєш очі Твої, і мене ведеш на суд з Тобою?	Не и҆ ѡ҆ се́мъ ли сло́во сотвори́лъ є҆сѝ, и҆ семꙋ̀ сотвори́лъ є҆сѝ вни́ти на сꙋ́дъ пред̾ тѧ̀;
4	4
Хто народиться чистим від нечистого? Жоден.	Кто́ бо чи́стъ бꙋ́детъ ѿ скве́рны; никто́же,
5	5
Якщо дні йому визначені, і число місяців його в Тебе, якщо Ти поклав йому межу, якої він не перейде,	а҆́ще и҆ є҆ди́нъ де́нь житїѐ є҆гѡ̀ на землѝ: и҆зочте́ни же мцⷭ҇ы є҆гѡ̀ ѿ тебє̀, на вре́мѧ положи́лъ є҆сѝ, и҆ не престꙋ́питъ.
6	6
то ухилися від нього: нехай він відпочине, доки не закінчить, як найманець, дня свого.	Ѿстꙋпѝ ѿ негѡ̀, да оу҆мо́лкнетъ и҆ и҆збере́тъ житїѐ ꙗ҆́коже нае́мникъ.
7	7
Для дерева є надія, що воно, якщо і буде зрубане, знову оживе, і паростки від нього виходити не перестануть:	Є҆́сть бо дре́вꙋ наде́жда: а҆́ще бо посѣ́чено бꙋ́детъ, па́ки процвѣте́тъ, и҆ лѣ́торасль є҆гѡ̀ не ѡ҆скꙋдѣ́етъ:
8	8
якщо і застарів у землі корінь його, і пеньок його завмер у поросі,	а҆́ще бо состарѣ́етсѧ въ землѝ ко́рень є҆гѡ̀, на ка́мени же сконча́етсѧ стебло̀ є҆гѡ̀,
9	9
але, лиш відчуло воду, воно дає паростки і пускає гілки, ніби знову посаджене.	ѿ вонѝ воды̀ процвѣте́тъ, сотвори́тъ же жа́твꙋ, ꙗ҆́коже новосажде́нное.
10	10
А людина вмирає і розпадається; відійшла, і де вона?	Мꙋ́жъ же оу҆ме́рый ѿи́де, па́дъ же человѣ́къ, ктомꙋ̀ нѣ́сть.
11	11
Витікає вода з озера, і ріка вичерпується і висихає:	Вре́менемъ бо ѡ҆скꙋдѣва́етъ мо́ре, рѣка́ же ѡ҆пꙋстѣ́вши и҆́зсше:
12	12
так людина ляже і не встане; до закінчення неба вона не пробудиться і не встане від сну свого.	человѣ́къ же оу҆снꙋ́въ не воста́нетъ, до́ндеже не бꙋ́детъ не́бо сошве́но, и҆ не возбꙋдѧ́тсѧ ѿ сна̀ своегѡ̀.
13	13
О, якби Ти в пеклі сховав мене і приховував мене, доки пройде гнів Твій, поклав мені термін і потім згадав про мене!	Оу҆́ бѡ, ѽ, дабы̀ во а҆́дѣ мѧ̀ сохрани́лъ є҆сѝ, скры́лъ же мѧ́ бы є҆сѝ, до́ндеже преста́нетъ гнѣ́въ тво́й, и҆ вчини́ши мѝ вре́мѧ, въ не́же па́мѧть сотвори́ши мѝ.
14	14
Коли помре людина, то чи буде вона знову жити? В усі дні визначеного мені часу я очікував би, поки прийде мені зміна.	А҆́ще бо оу҆́мретъ человѣ́къ, жи́въ бꙋ́детъ: сконча́въ дни̑ житїѧ̀ своегѡ̀, потерплю̀, до́ндеже па́ки бꙋ́дꙋ.
15	15
Покликав би Ти, і я дав би Тобі відповідь, і Ти явив би благовоління творінню рук Твоїх;	Посе́мъ воззове́ши, а҆́зъ же послꙋ́шаю тѧ̀: дѣ́лъ же рꙋкꙋ̀ твоє́ю не ѿвраща́йсѧ:
16	16
бо тоді Ти підраховував би кроки мої і не підстерігав би гріха мого;	и҆зчи́слилъ же є҆сѝ начина̑нїѧ моѧ̑, и҆ ничто́же тѧ̀ мимои́детъ ѿ грѣ̑хъ мои́хъ:
17	17
у сувої було б запечатане беззаконня моє, і Ти закрив би провину мою.	запечатлѣ́лъ же мѝ є҆сѝ беззакѡ́нїѧ въ мѣшцѣ̀, назна́меналъ же є҆сѝ, а҆́ще что̀ нево́лею престꙋпи́хъ.
18	18
Але гора, падаючи, руйнується, і скеля сходить з місця свого;	Ѻ҆ба́че и҆ гора̀ па́дающи распаде́тсѧ, и҆ ка́мень ѡ҆бетша́етъ ѿ мѣ́ста своегѡ̀:
19	19
вода стирає камені; паводок її змиває земний порох: так і надію людини Ти знищуєш.	ка́менїе ѡ҆гла́диша во́ды, и҆ потопи́ша во́ды взна́къ хо́лмы земны̑ѧ, и҆ ѡ҆жида́нїе человѣ́ческо погꙋби́лъ є҆сѝ.
20	20
Пригнічуєш її до кінця, і вона відходить; змінюєш їй лице і відсилаєш її.	Ѿри́нꙋлъ є҆сѝ є҆го̀ до конца̀, и҆ ѿи́де: и҆змѣни́лъ є҆сѝ є҆мꙋ̀ лицѐ и҆ и҆спꙋсти́лъ є҆сѝ.
21	21
Чи в пошані діти її — вона не знає, чи принижені — вона не відає;	Мнѡ́гимъ же бы́вшымъ сынѡ́мъ є҆гѡ̀, не вѣ́сть: а҆́ще же и҆ ма́лѡ и҆́хъ бꙋ́детъ, не зна́етъ:
22	22
але плоть її на ній болить, і душа її в ній страждає.	но плѡ́ти є҆гѡ̀ болѣ́ша, дꙋша́ же є҆гѡ̀ ѡ҆ себѣ̀ сѣ́това.
Глава 15	Глава́ є҃і

1	1
І відповів Елифаз феманитянин і сказав:	Ѿвѣща́въ же є҆лїфа́зъ ѳемані́тинъ, речѐ:
2	2
чи стане мудрий відповідати знанням пустим і наповнювати утробу свою вітром палючим,	є҆да̀ премꙋ́дрый да́стъ ѿвѣ́тъ разꙋ́менъ на вѣ́тръ, и҆ напо́лни болѣ́знїю чре́во,
3	3
виправдовуватися словами марними і промовою, яка не має ніякої сили?	ѡ҆блича́ѧ глагѡ́лы, и҆́миже не подоба́етъ, и҆ словесы̀, и҆́хже ни ка́ѧ по́льза;
4	4
Так ти відклав і страх і за ніщо вважаєш слова до Бога.	Не и҆ ты́ ли ѿри́нꙋлъ є҆сѝ стра́хъ; сконча́лъ же є҆сѝ глаго́лы таковы̑ пред̾ гдⷭ҇емъ;
5	5
Нечестя твоє так налаштувало вуста твої, і ти обрав язик лукавих.	Пови́ненъ є҆сѝ глаго́лѡмъ оу҆́стъ твои́хъ, нижѐ разсꙋди́лъ є҆сѝ глаго́лы си́льныхъ.
6	6
Тебе звинувачують уста твої, а не я, і твій язик говорить проти тебе.	Да ѡ҆блича́тъ тѧ̀ оу҆ста̀ твоѧ̑, а҆ не а҆́зъ, и҆ оу҆стнѣ̀ твоѝ на тѧ̀ возсвидѣ́телствꙋютъ.
7	7
Хіба ти першою людиною народився і раніше пагорбів створений?	Что́ бо; є҆да̀ пе́рвый ѿ человѣ̑къ рожде́нъ є҆сѝ; и҆лѝ пре́жде холмѡ́въ сгꙋсти́лсѧ є҆сѝ;
8	8
Хіба раду Божу ти чув і залучив до себе премудрість?	и҆лѝ строе́нїе гдⷭ҇не слы́шалъ є҆сѝ; и҆лѝ въ совѣ́тника тѧ̀ оу҆потребѝ бг҃ъ; и҆ на тѧ̀ (є҆ди́наго) ли прїи́де премꙋ́дрость;
9	9
Що знаєш ти, чого б не знали ми? що розумієш ти, чого не було б і у нас?	что́ бо вѣ́си, є҆гѡ́же не вѣ́мы; и҆лѝ что̀ разꙋмѣ́еши ты̀, є҆гѡ́же и҆ мы̀ (не разꙋмѣ́емъ);
10	10
І сивоволосий і старець є між нами, що днями перевищує батька твого.	И҆ ста́ръ и҆ дре́венъ є҆́сть въ на́съ, ста́ршїй ѻ҆тца̀ твоегѡ̀ де́ньми.
11	11
Хіба малі для тебе утішення Божі? І це невідомо тобі?	Ма́лѡ, ѡ҆ ни́хже согрѣши́лъ є҆сѝ, оу҆ѧ́звленъ є҆сѝ, вельмѝ вы́ше мѣ́ры возглаго́лалъ є҆сѝ.
12	12
До чого закликає тебе серце твоє, і чому так гордо дивишся?	Что̀ де́рзостно бы́сть се́рдце твоѐ; и҆лѝ что̀ вознесо́стѣсѧ ѻ҆́чи твоѝ;
13	13
Навіщо спрямовуєш проти Бога дух твій і вустами твоїми промовляєш такі слова?	Ꙗ҆́кѡ ꙗ҆́рость и҆зры́гнꙋлъ є҆сѝ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆зне́слъ же є҆сѝ и҆зо оу҆́стъ такѡва̀ словеса̀;
14	14
Що таке людина, щоб бути їй чистою, і щоб народженому жінкою бути праведним?	Кто́ бо сы́й человѣ́къ ꙗ҆́кѡ бꙋ́детъ непоро́ченъ; и҆лѝ а҆́ки бꙋ́дꙋщїй пра́ведникъ рожде́нъ ѿ жены̀;
15	15
Ось, Він і святим Своїм не довіряє, і небеса нечисті в очах Його:	А҆́ще во ст҃ы́хъ не вѣ́ритъ, нб҃о же нечи́сто пред̾ ни́мъ,
16	16
тим більше нечиста і розтлінна людина, яка п’є беззаконня, як воду.	кольмѝ па́че ме́рзкїй и҆ нечи́стый мꙋ́жъ, пїѧ́й непра̑вды, ꙗ҆́коже питїѐ.
17	17
Я буду говорити тобі, слухай мене; я розповім тобі, що бачив,	Возвѣщꙋ́ же тѝ, послꙋ́шай менѐ: ꙗ҆̀же нн҃ѣ ви́дѣхъ, возвѣщꙋ̀ тѝ,
18	18
що чули мудрі і не приховали того, що почули від батьків своїх,	ꙗ҆̀же премꙋ́дрїи рекꙋ́тъ, и҆ не оу҆таи́ша ѻ҆тцы̀ и҆́хъ,
19	19
яким одним віддана була земля, і серед яких чужий не ходив.	и҆̀мже є҆ди̑нымъ дана̀ бы́сть землѧ̀, и҆ не на́йде и҆ноплеме́нникъ на нѧ̀.
20	20
Нечестивий мучить себе в усі дні свої, і число років закрите від гнобителя;	Всѐ житїѐ нечести́вагѡ въ попече́нїи, лѣ̑та же и҆зочтє́на дана̑ си́льномꙋ,
21	21
звук жахів у вухах його; під час миру іде на нього згубник.	стра́хъ же є҆гѡ̀ во оу҆шесѣ́хъ є҆гѡ̀: є҆гда̀ мни́тъ оу҆жѐ въ ми́рѣ бы́ти, тогда̀ прїи́детъ на́нь низвраще́нїе:
22	22
Він не сподівається врятуватися від темряви; бачить перед собою меч.	да не вѣ́рꙋетъ ѿврати́тисѧ ѿ тмы̀, ѡ҆сꙋжде́нъ бо оу҆жѐ въ рꙋ́ки желѣ́за,
23	23
Він поневіряється за шматком хліба всюди; знає, що вже готовий, в руках у нього день пітьми.	оу҆чине́нъ же є҆́сть въ бра́шно неѧ́сытємъ: вѣ́сть же въ себѣ̀, ꙗ҆́кѡ жде́тъ паде́нїѧ, де́нь же те́менъ преврати́тъ є҆го̀,
24	24
Страшать його нестатки і пригнічення; долають його, як цар, який приготувався до битви,	бѣда́ же и҆ ско́рбь ѡ҆б̾и́метъ є҆го̀, ꙗ҆́коже военача́лникъ напредѝ стоѧ́й па́даетъ,
25	25
за те, що він простягав проти Бога руку свою і противився Вседержителю,	ꙗ҆́кѡ вознесѐ рꙋ́цѣ на гдⷭ҇а, пред̾ гдⷭ҇емъ же вседержи́телемъ ѡ҆жесточѝ вы́ю,
26	26
виступав проти Нього з гордою шиєю, під товстими щитами своїми;	тече́ же проти́вꙋ є҆мꙋ̀ оу҆кори́зною въ то́лщи хребта̀ щита̀ своегѡ̀:
27	27
тому що він покрив лице своє жиром своїм і обклав жиром стегна свої.	ꙗ҆́кѡ покры̀ лицѐ своѐ тꙋ́комъ свои́мъ и҆ сотворѝ ѡ҆ме́тъ на сте́гнахъ: (хвала́ же є҆гѡ̀ оу҆кори́зна).
28	28
І він оселяється в містах зруйнованих, у домах, у яких не живуть, які приречені на руїни.	Да всели́тсѧ же во градѣ́хъ пꙋсты́хъ, вни́детъ же въ до́мы ненаселє́нныѧ: а҆ ꙗ҆̀же ѻ҆нѝ оу҆гото́ваша, и҆ні́и ѿнесꙋ́тъ.
29	29
Не стане він багатим, і не вціліє майно його, і не розповсюдиться по землі надбання його.	Нижѐ ѡ҆богати́тсѧ, нижѐ ѡ҆ста́нетъ и҆мѣ́нїе є҆гѡ̀, не и҆́мать положи́ти на зе́млю сѣ́ни,
30	30
Не втече від пітьми; паростки його висушить полум’я і подихом вуст своїх втягне його.	нижѐ и҆збѣжи́тъ тмы̀: прозѧбе́нїе є҆гѡ̀ да оу҆сꙋши́тъ вѣ́тръ, и҆ да ѿпаде́тъ цвѣ́тъ є҆гѡ̀:
31	31
Нехай не довіряє суєті заблудлий, тому що суєта буде і відплатою йому.	да не вѣ́ритъ, ꙗ҆́кѡ стерпи́тъ, тщє́тнаѧ бо сбꙋ́дꙋтсѧ є҆мꙋ̀.
32	32
Не у свій день він помре, і віття його не буде зеленіти.	Посѣче́нїе є҆гѡ̀ пре́жде часа̀ растлѣ́етъ, и҆ лѣ́торасль є҆гѡ̀ не ѡ҆бли́ственѣетъ:
33	33
Скине він, як виноградна лоза, недостиглу ягоду свою і, як олива, стряхне цвіт свій.	да ѡ҆б̾има́нъ бꙋ́детъ ꙗ҆́коже недозрѣ́лаѧ ꙗ҆́года пре́жде часа̀, да ѿпаде́тъ же ꙗ҆́кѡ цвѣ́тъ ма́сличїѧ.
34	34
Так стане порожнім дім нечестивого, і вогонь пожере намети хабарництва.	Послꙋ́шество бо нечести́вагѡ сме́рть, ѻ҆́гнь же пожже́тъ до́мы мздои́мцєвъ:
35	35
Він зачав зло і породив неправду, й утроба його готує оману.	во чре́вѣ же прїи́метъ бѡлѣ́зни, сбꙋ́детсѧ же є҆мꙋ̀ тщета̀,чре́во же є҆гѡ̀ понесе́тъ ле́сть.
Глава 16	Глава́ ѕ҃і

1	1
І відповів Іов і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
чув я багато такого; жалюгідні утішителі всі ви!	слы́шахъ сицєва́ѧ мнѡ́га, оу҆тѣ́шителїе ѕѡ́лъ всѝ.
3	3
Чи буде кінець легковажним словам? і що спонукало тебе так відповідати?	Что́ бо; є҆да̀ чи́нъ є҆́сть во словесѣ́хъ вѣ́тра; и҆лѝ кꙋ́ю тѝ па́кость сотвори́тъ, ꙗ҆́кѡ ѿвѣща́еши;
4	4
І я міг би так само говорити, як ви, якби душа ваша була на місці душі моєї; ополчався б на вас словами і кивав би на вас головою моєю;	И҆ а҆́зъ ꙗ҆́коже вы̀ возглаго́лю: а҆́ще бы дꙋша̀ ва́ша подлежа́ла вмѣ́стѡ моеѧ̀, тогда̀ наскочи́лъ бы́хъ на вы̀ словесы̀, покива́ю же на вы̀ главо́ю мое́ю.
5	5
підкріплював би вас язиком моїм і рухом губ утішав би.	Бꙋ́ди же крѣ́пость во оу҆стѣ́хъ мои́хъ, движе́нїѧ же оу҆сте́нъ не пощажꙋ̀.
6	6
Чи говорю я, не стихає скорбота моя; чи перестаю, що відходить від мене?	А҆́ще бо возглаго́лю, не возболю́ ли ꙗ҆́звою; а҆́ще же и҆ оу҆молчꙋ̀, чи́мъ ме́нше оу҆ѧ́звенъ бꙋ́дꙋ;
7	7
Але нині Він виснажив мене. Ти зруйнував усю родину мою.	Нн҃ѣ же преꙋтрꙋжде́на мѧ̀ сотворѝ, бꙋ́ѧ, согни́вша, и҆ ꙗ҆́тъ мѧ̀.
8	8
Ти покрив мене зморшками як свідчення проти мене; повстає на мене виснаженість моя, у лице докоряє мені.	Въ послꙋ́шество бы́хъ, и҆ воста̀ во мнѣ̀ лжа̀ моѧ̀, проти́внѡ лицꙋ̀ моемꙋ̀ ѿвѣща̀.
9	9
Гнів Його терзає і ворогує проти мене, скрегоче на мене зубами своїми; ворог мій гострить на мене очі свої.	Гнѣ́венъ бы́въ низложи́ мѧ, возскрежета̀ зꙋбы̀ на мѧ̀, стрѣ́лы разбо́йникѡвъ є҆гѡ̀ нападо́ша на мѧ̀.
10	10
Розкрили на мене пащу свою; ганьблять і б’ють мене по щоках: усі змовилися проти мене.	Ѻ҆строто́ю ѻ҆че́съ наскака̀, мече́мъ порази́ мѧ въ колѣ̑на: вкꙋ́пѣ же потеко́ша на мѧ̀:
11	11
Віддав мене Бог беззаконнику і у руки нечестивих кинув мене.	предаде́ бо мѧ̀ гдⷭ҇ь въ рꙋ́ки непра́ведныхъ, нечести̑вымъ же пове́рже мѧ̀.
12	12
Я був спокійним, але Він потряс мене; взяв мене за шию і побив мене і поставив мене мішенню для Себе.	Ми́рствꙋюща разсы́па мѧ̀, взѧ́въ мѧ̀ за власы̀ ѡ҆борва̀, поста́ви мѧ̀ а҆́ки примѣ́тꙋ.
13	13
Оточили мене стрільці Його; Він розсікає нутрощі мої і не щадить, пролив на землю жовч мою,	Ѡ҆быдо́ша мѧ̀ ко́пїѧми бодꙋ́ще во и҆сте́сы моѧ̑, не щадѧ́ще: и҆злїѧ́ша на зе́млю же́лчь мою̀,
14	14
пробиває в мені пролам за проламом, біжить на мене, як ратоборець.	низложи́ша мѧ̀ трꙋ́пъ на трꙋ́пъ, теко́ша ко мнѣ̀ могꙋ́щїи,
15	15
Веретище зшив я на шкіру мою й у порох поклав голову мою.	вре́тище соши́ша на ко́жꙋ мою̀, и҆ мо́щь моѧ̀ на землѝ оу҆гасѐ.
16	16
Обличчя моє почервоніло від плачу, і на повіках моїх тінь смерти,	Чре́во моѐ сгорѣ̀ ѿ пла́ча, на вѣ́ждахъ же мои́хъ стѣ́нь сме́ртнаѧ,
17	17
попри все те, що немає вкраденого в руках моїх, і молитва моя чиста.	непра́ведно же ни є҆ди́но бѣ̀ въ рꙋкꙋ̀ моє́ю: моли́тва же моѧ̀ чиста̀.
18	18
Земле! не закрий моєї крови, і нехай не буде місця воланню моєму.	Землѐ, да не покры́еши над̾ кро́вїю пло́ти моеѧ̀, нижѐ да бꙋ́детъ мѣ́сто во́плю моемꙋ̀.
19	19
І нині ось на небесах Свідок мій, і Заступник мій у вишніх!	И҆ нн҃ѣ сѐ, на нб҃сѣ́хъ по́слꙋхъ мо́й, свидѣ́тель же мѝ во вы́шнихъ.
20	20
Багатомовні друзі мої! До Бога плачуть очі мої.	Да прїи́детъ моѧ̀ мольба̀ ко гдⷭ҇ꙋ, пред̾ ни́мже да ка́плетъ ѻ҆́ко моѐ.
21	21
О, якби чоловік міг змагатися з Богом, як син людський із ближнім своїм!	Бꙋ́ди же ѡ҆бличе́нїе мꙋ́жꙋ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ сы́нꙋ человѣ́ческомꙋ ко бли́жнемꙋ є҆гѡ̀.
22	22
Бо літам моїм приходить кінець, і я відходжу в путь безповоротну.	Лѣ̑та же и҆зочтє́наѧ прїидо́ша, и҆ пꙋте́мъ, и҆́мже не возвращꙋ́сѧ, пойдꙋ̀.
Глава 17	Глава́ з҃і

1	1
Дихання моє ослабло; дні мої вгасають; гроби переді мною.	Тлѣ́ю дꙋ́хомъ носи́мь, прошꙋ́ же гро́ба и҆ не оу҆лꙋча́ю.
2	2
Якби не глузування їх, то і серед спорів їх око моє перебувало б спокійним.	Молю̀ болѣ́знꙋѧ, и҆ что̀ сотворю̀; оу҆крадо́ша же мѝ и҆мѣ́нїе чꙋжді́и.
3	3
Заступися, поручися Сам за мене перед Собою! інакше хто поручиться за мене?	Кто́ є҆сть се́й; рꙋко́ю мое́ю свѧ́занъ да бꙋ́детъ.
4	4
Бо Ти закрив серце їх від розуміння, і тому не даси торжествувати їм.	Ꙗ҆́кѡ се́рдце и҆́хъ сокры́лъ є҆сѝ ѿ мꙋ́дрости, сегѡ̀ ра́ди да не вознесе́ши и҆́хъ.
5	5
Хто прирікає друзів своїх на здобич, у дітей того очі витечуть.	Ча́сти возвѣсти́тъ ѕлѡ́бы: ѻ҆́чи же на сынѣ́хъ и҆ста́ѧста.
6	6
Він поставив мене притчею для народу і посміховищем для нього.	Положи́лъ же мѧ̀ є҆сѝ въ при́тчꙋ во ꙗ҆зы́цѣхъ, смѣ́хъ же бы́хъ и҆̀мъ.
7	7
Помутніли від горя очі мої, і всі члени мої, як тінь.	Ѡ҆слѣпо́ста бо ѿ гнѣ́ва ѻ҆́чи моѝ, повоева́нъ бы́хъ вельмѝ ѿ всѣ́хъ:
8	8
Здивуються від цього праведні, і невинний обуриться на лицеміра.	чꙋ́до ѡ҆б̾ѧ̀ и҆́стинныхъ ѡ҆ се́мъ, пра́ведникъ же на беззако́нника да воста́нетъ:
9	9
Але праведник буде міцно триматися путі своєї, і чистий руками буде більше і більше утверджуватися.	да содержи́тъ же вѣ́рный пꙋ́ть сво́й, чи́стый же рꙋка́ма да прїи́метъ де́рзость.
10	10
Виступайте, всі ви, і підійдіть; не знайду я мудрого між вами.	Но ѻ҆ба́че всѝ належи́те и҆ прїиди́те, не бо̀ ѡ҆брѣта́ю въ ва́съ и҆́стины.
11	11
Дні мої минули; думи мої — надбання серця мого — розбиті.	Дні́е моѝ преидо́ша въ тече́нїи, расторго́шасѧ же оу҆́дове се́рдца моегѡ̀.
12	12
А вони ніч хочуть перетворити на день, світло наблизити до лиця пітьми.	Но́щь въ де́нь преложи́хъ: свѣ́тъ бли́з̾ ѿ лица̀ тмы̀.
13	13
Якби я й очікувати став, то пекло — дім мій; у пітьмі постелю я постіль мою;	А҆́ще бо стерплю̀, а҆́дъ мѝ є҆́сть до́мъ, въ сꙋмра́цѣ же постла́сѧ мѝ посте́лѧ.
14	14
гробу скажу: ти батько мій, черві: ти мати моя і сестра моя.	Сме́рть назва́хъ ѻ҆тца̀ моего̀ бы́ти, ма́терь же и҆ сестрꙋ́ ми гно́й.
15	15
Де ж після цього надія моя? і очікуване мною хто побачить?	Гдѣ̀ оу҆́бѡ є҆щѐ є҆́сть мѝ наде́жда, и҆лѝ блага̑ѧ моѧ̑ оу҆зрю̀;
16	16
У пекло зійде вона і буде спочивати зі мною у поросі.	и҆лѝ со мно́ю во а҆́дъ сни́дꙋтъ, и҆лѝ вкꙋ́пѣ въ пе́рсть сни́демъ.
Глава 18	Глава́ и҃і

1	1
І відповів Вилдад савхеянин і сказав:	Ѿвѣща́въ же валда́дъ саѵхе́йскїй, речѐ:
2	2
коли ж покладете ви кінець таким словам? обміркуйте, і потім будемо говорити.	доко́лѣ не преста́неши; пождѝ, да и҆ мы̀ возглаго́лемъ.
3	3
Навіщо вважатися нам за тварин і бути приниженими у власних очах ваших?	И҆ почто̀ а҆́ки четверонѡ́жнаѧ оу҆молча́хомъ пред̾ тобо́ю;
4	4
О ти, що роздираєш душу твою у гніві твоєму! Невже для тебе — спустіти землі, і скелі зрушити з місця свого?	Пребы́сть тѝ гнѣ́въ. что́ бо; а҆́ще ты̀ оу҆́мреши, не населе́нна ли бꙋ́детъ поднебе́снаѧ; и҆лѝ превратѧ́тсѧ го́ры и҆з̾ ѡ҆снова́нїй;
5	5
Так, світло в беззаконного погасне, і не залишиться іскри від вогню його.	И҆ свѣ́тъ нечести́выхъ оу҆га́снетъ, и҆ не произы́детъ и҆́хъ пла́мень:
6	6
Померкне світло в наметі його, і світильник його погасне над ним.	свѣ́тъ є҆гѡ̀ тма̀ въ жили́щи, свѣти́лникъ же въ не́мъ оу҆га́снетъ:
7	7
Скоротяться кроки могутности його, і подолає його власний намір його,	да оу҆ловѧ́тъ ме́ншїи и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀, погрѣши́тъ же є҆гѡ̀ совѣ́тъ:
8	8
бо він потрапить у сіті свої ногами і по тенетах ходити буде.	вве́ржена же бы́сть нога̀ є҆гѡ̀ въ прꙋ́гло, мре́жею да повїе́тсѧ:
9	9
Петля зачепить за ногу його, і грабіжник уловить його.	да прїи́дꙋтъ же на́нь прꙋ̑гла, оу҆крѣпи́тъ на́нь жа́ждꙋщихъ:
10	10
Потай розкладені по землі сильці для нього і пастки на дорозі.	скры́сѧ въ землѝ оу҆́же є҆гѡ̀, и҆ ꙗ҆́тїе є҆гѡ̀ на стезѝ.
11	11
З усіх боків будуть страшити його жахи і примусять його кидатися туди і сюди.	Ѡ҆́крестъ да погꙋбѧ́тъ є҆го̀ болѣ̑зни: мно́зи же ѡ҆́крестъ но́гъ є҆гѡ̀ ѡ҆б̾и́дꙋтъ во гла́дѣ тѣ́снѣмъ:
12	12
Виснажиться від голоду сила його, і загибель готова, збоку в нього.	паде́нїе же є҆мꙋ̀ оу҆гото́вано вели́ко.
13	13
З’їсть члени тіла його, з’їсть члени його первісток смерти.	Поѧдє́ны же да бꙋ́дꙋтъ плєсны̀ но́гъ є҆гѡ̀, кра̑снаѧ же є҆гѡ̀ да поѧ́стъ сме́рть.
14	14
Вигнана буде з намету його надія його, і це зведе його до царя жахів.	Ѿто́ржено же бꙋ́ди ѿ житїѧ̀ є҆гѡ̀ и҆зцѣле́нїе, да и҆́метъ же є҆го̀ бѣда̀ вино́ю ца́рскою.
15	15
Оселяться в наметі його, тому що він уже не його; житло його посипане буде сіркою.	Да всели́тсѧ въ хра́минѣ є҆гѡ̀ въ нощѝ є҆гѡ̀, посы̑пана да бꙋ́дꙋтъ лѣ́пѡтнаѧ є҆гѡ̀ жꙋ́пеломъ:
16	16
Знизу підсохнуть корені його, і зверху зів’януть гілки його.	под̾ ни́мъ корє́нїѧ є҆гѡ̀ да и҆зсо́хнꙋтъ, свы́ше же нападе́тъ пожа́тїе є҆гѡ̀.
17	17
Пам’ять про нього зникне з землі, й імені його не буде на площі.	Па́мѧть є҆гѡ̀ да поги́бнетъ ѿ землѝ, и҆ (не) бꙋ́детъ и҆́мѧ є҆гѡ̀ на лицы̀ внѣ́шнемъ:
18	18
Виженуть його зі світла в темряву і зітруть його з лиця землі.	да ѿри́нетъ є҆го̀ ѿ свѣ́та во тмꙋ̀:
19	19
Ні сина його, ні онука не буде в народі його, і нікого не залишиться в оселях його.	не бꙋ́детъ зна́емь въ лю́дехъ є҆гѡ̀, нижѐ спасе́нъ въ поднебе́снѣй до́мъ є҆гѡ̀:
20	20
Про день його жахнуться нащадки, і сучасники будуть обійняті тремтінням.	но въ свои́хъ є҆мꙋ̀ поживꙋ́тъ и҆ні́и, над̾ ни́мъ воздохнꙋ́ша послѣ́днїи, пе́рвыхъ же ѡ҆б̾ѧ̀ чꙋ́до.
21	21
Такі оселі беззаконного, і таке місце того, хто не знає Бога.	Сі́и сꙋ́ть до́мове непра́ведныхъ, сїе́ же мѣ́сто невѣ́дꙋщихъ бг҃а.
Глава 19	Глава́ ѳ҃і

1	1
І відповів Іов і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
доки будете мучити душу мою і мучити мене словами?	доко́лѣ притрꙋ́днꙋ творитѐ дꙋ́шꙋ мою̀ и҆ низлага́ете мѧ̀ словесы̀; оу҆разꙋмѣ́йте то́кмѡ, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь сотвори́ мѧ си́це.
3	3
Ось, уже разів десять ви соромили мене і не соромитеся гнітити мене.	Клеве́щете на мѧ̀, не стыдѧ́щесѧ менє̀ належите́ ми.
4	4
Якщо я і дійсно згрішив, то провина моя при мені залишається.	Бꙋ́ди, ꙗ҆́кѡ вои́стиннꙋ а҆́зъ прельсти́хсѧ, и҆ оу҆ менє̀ водворѧ́етсѧ погрѣше́нїе, глаго́лати словеса̀, ꙗ҆̀же не подоба́ше, словеса́ же моѧ̑ погрѣша́ютъ, и҆ не во вре́мѧ:
5	5
Якщо ж ви хочете величатися наді мною і дорікати мене ганьбою моєю,	бꙋ́ди же, ꙗ҆́кѡ на мѧ̀ велича́етесѧ, наскака́ете же мѝ поноше́нїемъ:
6	6
то знайте, що Бог відкинув мене й обклав мене Своєю сіткою.	разꙋмѣ́йте оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь є҆́сть и҆́же смѧте́ мѧ и҆ ѡ҆гра́дꙋ свою̀ на мѧ̀ вознесѐ.
7	7
Ось, я кричу; образа! і ніхто не слухає; волаю, і немає суду.	Сѐ, смѣю́сѧ поноше́нїю, не возглаго́лю: возопїю̀, и҆ нигдѣ́же сꙋ́дъ.
8	8
Він перекрив мені дорогу, і не можу пройти, і на шляхи мої поклав темряву.	Ѡ҆́крестъ ѡ҆гражде́нъ є҆́смь и҆ не могꙋ̀ прейтѝ: пред̾ лице́мъ мои́мъ тмꙋ̀ положѝ,
9	9
Стягнув з мене славу мою і зняв вінець з голови моєї.	сла́вꙋ же съ менє̀ совлечѐ и҆ ѿѧ̀ вѣне́цъ ѿ главы̀ моеѧ̀:
10	10
Зовсім зруйнував мене, і я відходжу; і, як дерево, Він вивергнув надію мою.	растерза́ мѧ ѡ҆́крестъ, и҆ ѿидо́хъ: посѣче́ же ꙗ҆́кѡ дре́во наде́ждꙋ мою̀.
11	11
Запалав на мене гнівом Своїм і вважає мене між ворогами Своїми.	Лю́тѣ же гнѣ́ва оу҆потребѝ на мѧ̀ и҆ возмнѣ́ мѧ ꙗ҆́кѡ врага̀.
12	12
Полки Його прийшли разом і спрямували шлях свій до мене і розташувалися навколо намету мого.	Вкꙋ́пѣ же прїидо́ша и҆скꙋшє́нїѧ є҆гѡ̀ на мѧ̀, на пꙋте́хъ же мои́хъ ѡ҆быдо́ша мѧ̀ навѣ̑тницы.
13	13
Братів моїх Він віддалив від мене, і ті, що знають мене, цураються мене.	Бра́тїѧ моѧ̑ ѿстꙋпи́ша ѿ менє̀, позна́ша чꙋжди́хъ па́че менє̀, и҆ дрꙋ́зїе моѝ неми́лостиви бы́ша:
14	14
Покинули мене близькі мої, і знайомі мої забули мене.	не снабдѣ́ша мѧ̀ бли́жнїи моѝ, и҆ вѣ́дѧщїи и҆́мѧ моѐ забы́ша мѧ̀.
15	15
Прибулі у домі моєму і служниці мої чужим вважають мене; стороннім став я в очах їхніх.	Сосѣ́ди до́мꙋ и҆ рабы̑ни моѧ̑, (ꙗ҆́кѡ) и҆ноплеме́нникъ бы́хъ пред̾ ни́ми:
16	16
Кличу слугу мого, і він не відгукується; вустами моїми я повинен благати його.	раба̀ моего̀ зва́хъ, и҆ не послꙋ́ша, оу҆ста́ же моѧ̑ молѧ́хꙋсѧ:
17	17
Дихання моє стало огидним дружині моїй, і я повинен благати її заради дітей утроби моєї.	и҆ проси́хъ женꙋ̀ мою̀, призыва́хъ же ласка́ѧ сы́ны подло́жницъ мои́хъ:
18	18
Навіть малі діти зневажають мене: піднімаюся, і вони знущаються з мене.	ѻ҆ни́ же менѐ въ вѣ́къ ѿри́нꙋша, є҆гда̀ воста́нꙋ, на мѧ̀ глаго́лютъ.
19	19
Гребують мною всі наперсники мої, і ті, яких я любив, повернулися проти мене.	Гнꙋша́хꙋсѧ менє̀ ви́дѧщїи мѧ̀, и҆ и҆̀хже люби́хъ, воста́ша на мѧ̀.
20	20
Кістки мої прилипли до шкіри моєї і плоті моєї, і я залишився тільки зі шкірою біля зубів моїх.	Въ ко́жи мое́й согни́ша плѡ́ти моѧ̑, кѡ́сти же моѧ̑ въ зꙋбѣ́хъ содержа́тсѧ.
21	21
Помилуйте мене, помилуйте мене ви, друзі мої, бо рука Божа торкнулася мене.	Поми́лꙋйте мѧ̀, поми́лꙋйте мѧ̀, ѽ, дрꙋ́зїе! рꙋка́ бо гдⷭ҇нѧ коснꙋ́вшаѧсѧ мѝ є҆́сть.
22	22
Навіщо і ви переслідуєте мене, як Бог, і плоттю моєю не можете насититися?	Почто́ мѧ го́ните ꙗ҆́коже и҆ гдⷭ҇ь; ѿ пло́тей же мои́хъ не насыща́етесѧ;
23	23
О, якби записані були слова мої! Якби накреслені були вони у книзі	Кто́ бо да́лъ бы, да напи́шꙋтсѧ словеса̀ моѧ̑, и҆ положа́тсѧ ѡ҆́наѧ въ кни́зѣ во вѣ́къ;
24	24
різцем залізним з оловом, — на вічний час на камені вирізані були!	и҆ на дщи́цѣ желѣ́знѣ и҆ ѻ҆́ловѣ, и҆лѝ на ка́менїихъ и҆зваѧ́ютсѧ;
25	25
А я знаю, Відкупитель мій живий, і Він в останній день воскресить з пороху цю мою шкіру, що розпадається,	Вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ прⷭ҇носꙋ́щенъ є҆́сть, и҆́же и҆́мать и҆скꙋпи́ти мѧ̀,
26	26
і я у плоті моїй побачу Бога.	(и҆) на землѝ воскреси́ти ко́жꙋ мою̀ терпѧ́щꙋю сїѧ̑, ѿ гдⷭ҇а бо мѝ сїѧ̑ соверши́шасѧ,
27	27
Я побачу Його сам; мої очі, не очі іншого, побачать Його. Тане серце моє в грудях моїх!	ꙗ҆̀же а҆́зъ въ себѣ̀ свѣ́мъ, ꙗ҆̀же ѻ҆́чи моѝ ви́дѣста, а҆ не и҆́нъ: всѧ̑ же мѝ соверши́шасѧ въ нѣ́дрѣ.
28	28
Вам належало б сказати: навіщо ми переслідуємо його? Начебто корінь зла знайшли в мені.	А҆́ще же и҆ рече́те: что̀ рече́мъ проти́вꙋ є҆мꙋ̀; и҆ ко́рень словесѐ ѡ҆брѧ́щемъ въ не́мъ.
29	29
Побійтесь меча, тому що меч є месником за неправди, і знайте, що є суд.	Оу҆бо́йтесѧ же и҆ вы̀ ѿ меча̀: ꙗ҆́рость бо на беззакѡ́нныѧ на́йдетъ, и҆ тогда̀ оу҆ви́дѧтъ, гдѣ̀ є҆́сть и҆́хъ вещество̀.
Глава 20	Глава́ к҃

1	1
І відповів Софар наамитянин і сказав:	Ѿвѣща́въ же сѡфа́ръ мїне́йскїй, речѐ:
2	2
розмірковування мої спонукують мене відповідати, і я поспішаю висловити їх.	не та́кѡ мнѣ́хъ сїѧ̑ тебѣ̀ рещѝ проти́вꙋ, и҆ не разꙋмѣ́ете па́че не́жели и҆ а҆́зъ.
3	3
Докір, ганебний для мене, вислухав я, і дух розуміння мого відповість за мене.	Наказа́нїе срамле́нїѧ моегѡ̀ оу҆слы́шꙋ, и҆ дꙋ́хъ ѿ ра́зꙋма ѿвѣщава́етъ мѝ.
4	4
Хіба не знаєш ти, що від віку, — з того часу, як поставлена людина на землі, —	Є҆да̀ си́хъ не оу҆разꙋмѣ́лъ є҆сѝ ѿ вѣ́ка, ѿне́лѣже положе́нъ человѣ́къ бы́сть на землѝ;
5	5
веселощі беззаконних короткочасні, і радість лицеміра миттєва?	весе́лїе бо нечести́выхъ паде́нїе стра́шно, ѡ҆бра́дованїе же беззако́нныхъ па́гꙋба.
6	6
Хоч би зросла до небес велич його, і голова його торкалася хмар, —	А҆́ще взы́дꙋтъ на не́бо да́ры є҆гѡ̀, же́ртва же є҆гѡ̀ ѡ҆блакѡ́въ ко́снетсѧ:
7	7
як гній його, навіки пропадає він; ті, що бачили його, скажуть: де він?	є҆гда́ бо мни́тсѧ оу҆жѐ оу҆твержде́нъ бы́ти, тогда̀ въ коне́цъ поги́бнетъ. ви́дѣвшїи же є҆го̀ рекꙋ́тъ: гдѣ́ є҆сть;
8	8
Як сон, відлетить, і не знайдуть його; і, як нічне видіння, зникне.	Ꙗ҆́коже со́нъ ѿлетѣ́вый не ѡ҆брѧ́щетсѧ, ѿлетѣ́ же а҆́ки мечта́нїе нощно́е.
9	9
Око, що бачило його, більше не побачить його, і вже не дивитиметься на нього місце його.	Ѻ҆́ко призрѣ̀, и҆ не приложи́тъ, и҆ ктомꙋ̀ не позна́етъ є҆го̀ мѣ́сто є҆гѡ̀.
10	10
Сини його будуть запобігати перед жебраками, і руки його повернуть вкрадене ним.	Сынѡ́въ є҆гѡ̀ да погꙋбѧ́тъ ме́ншїи, и҆ рꙋ́цѣ є҆гѡ̀ возжгꙋ́тъ бѡлѣ́зни.
11	11
Кістки його наповнені гріхами юности його, і з ним ляжуть вони у порох.	Кѡ́сти є҆гѡ̀ напо́лнишасѧ грѣхѡ́въ ю҆́ности є҆гѡ̀ и҆ съ ни́мъ на пе́рсти оу҆снꙋ́тъ.
12	12
Якщо солодке в роті його зло, і він таїть його під язиком своїм,	А҆́ще оу҆слади́тсѧ во оу҆стѣ́хъ є҆гѡ̀ ѕло́ба, скры́етъ ю҆̀ под̾ ѧ҆зы́комъ свои́мъ:
13	13
береже і не кидає його, а тримає його у вустах своїх,	не пощади́тъ є҆ѧ̀, и҆ не ѡ҆ста́витъ є҆ѧ̀, и҆ собере́тъ ю҆̀ посредѣ̀ горта́ни своегѡ̀,
14	14
то ця їжа його в утробі його перетвориться на жовч аспидів усередині його.	и҆ не возмо́жетъ помощѝ себѣ̀: же́лчь а҆́спїдѡвъ во чре́вѣ є҆гѡ̀.
15	15
Майно, яке він ковтав, виблює: Бог вивергне його із утроби його.	Бога́тство непра́веднѡ собира́емо и҆зблюе́тсѧ, и҆з̾ хра́мины є҆гѡ̀ и҆звлече́тъ є҆го̀ а҆́гг҃лъ.
16	16
Зміїну отруту він ссе; умертвить його язик єхидни.	Ꙗ҆́рость же ѕмїе́вꙋ да ссе́тъ, да оу҆бїе́тъ же є҆го̀ ѧ҆зы́къ ѕмїи́нъ.
17	17
Не бачити йому струмків, рік, що течуть медом і молоком!	Да не оу҆́зритъ ѿдое́нїѧ скотѡ́въ, нижѐ прибы́тка ме́да и҆ ма́сла кра́вїѧ.
18	18
Нажите трудом поверне, не проковтне; за міркою майна його буде і розплата його, а він не порадіє.	Вотщѐ и҆ всꙋ́е трꙋди́сѧ, бога́тство, ѿ негѡ́же не вкꙋ́ситъ, ꙗ҆́коже кло́ки не сожва́ємы и҆ не поглоща́ємы.
19	19
Бо він гнітив, відсилав бідних; захоплював доми, яких не будував;	Мно́гихъ бо немощны́хъ до́мы сокрꙋшѝ, жили́ще же разгра́би и҆ не поста́ви.
20	20
не знав ситости в утробі своїй і у жадобі своїй не щадив нічого.	Нѣ́сть спасе́нїѧ и҆мѣ́нїю є҆гѡ̀, въ вожделѣ́нїи свое́мъне спасе́тсѧ.
21	21
Нічого не спаслося від обжерливости його, зате не встоїть щастя його.	Нѣ́сть ѡ҆ста́нка бра́шнꙋ є҆гѡ̀, сегѡ̀ ра́ди не процвѣтꙋ́тъ є҆мꙋ̀ блага̑ѧ.
22	22
У повноті достатку буде тісно йому; всяка рука скривдженого підніметься на нього.	Є҆гда́ же мни́тъ оу҆жѐ и҆спо́лнь бы́ти, ѡ҆скорби́тсѧ, всѧ́ка же бѣда̀ на́нь прїи́детъ.
23	23
Коли буде чим наповнити утробу його, Він пошле на нього лють гніву Свого й буде дощити на нього хвороби в плоті його.	А҆́ще ка́кѡ ли́бо и҆спо́лнитъ чре́во своѐ, напꙋ́ститъ на́нь ꙗ҆́рость гнѣ́ва, ѡ҆дожди́тъ на него̀ бѡлѣ́зни:
24	24
Чи втече він від зброї залізної, — проколе його лук мідний;	и҆ не спасе́тсѧ ѿ рꙋкѝ желѣ́за, да оу҆стрѣли́тъ є҆го̀ лꙋ́къ мѣ́дѧнъ,
25	25
стане виймати стрілу, — і вона вийде з тіла, вийде, блискаючи крізь жовч його; жахи смерти найдуть на нього!	и҆ да про́йдетъ сквозѣ̀ тѣ́ло є҆гѡ̀ стрѣла̀: ѕвѣ́зды же въ жили́щихъ є҆гѡ̀: да прїи́дꙋтъ на́нь стра́си,
26	26
Все похмуре сховано всередині його; буде пожирати його вогонь, який ніхто не роздмухує; зло осягне і те, що залишилося в наметі його.	и҆ всѧ́ка тма̀ на не́мъ да пребꙋ́детъ: да поѧ́стъ є҆го̀ ѻ҆́гнь нераздеже́ный, да ѡ҆ѕло́битъ же пришле́цъ до́мъ є҆гѡ̀:
27	27
Небо відкриє беззаконня його, і земля повстане проти нього.	и҆ да ѿкры́етъ не́бо беззакѡ́нїѧ є҆гѡ̀, и҆ землѧ̀ да воста́нетъ на́нь:
28	28
Зникне надбання дому його; усе розпливеться в день гніву Його.	да и҆звлече́тъ до́мъ є҆гѡ̀ па́гꙋба до конца̀, де́нь гнѣ́ва да прїи́детъ на́нь.
29	29
Ось доля людини беззаконної і спадщина, визначена їй Вседержителем!	Сїѧ̀ ча́сть человѣ́ка нечести́вагѡ ѿ гдⷭ҇а и҆ стѧжа́нїе и҆мѣ́нїй є҆гѡ̀ ѿ надзира́телѧ.
Глава 21	Глава́ к҃а

1	1
І відповів Іов і сказав;	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
вислухайте уважно слова мої, і це буде мені утіхою від вас.	послꙋ́шайте, послꙋ́шайте слове́съ мои́хъ, да не бꙋ́детъ мѝ ѿ ва́съ сїѐ оу҆тѣше́нїе:
3	3
Потерпіть мене, і я буду говорити; а після того, як скажу, насміхайтеся.	потерпи́те мѝ, а҆́зъ же возглаго́лю, та́же не посмѣе́темисѧ.
4	4
Хіба до людини слова мої? як же мені і не бути слабкодухим?	Что́ бо; є҆да̀ человѣ́ческо мѝ ѡ҆бличе́нїе; и҆лѝ почто̀ не воз̾ѧрю́сѧ;
5	5
Подивіться на мене і вжахніться, і покладіть перст на вуста.	Воззрѣ́вшїи на мѧ̀ оу҆диви́тесѧ, рꙋ́кꙋ поло́жше на лани́тѣ.
6	6
Лише тільки я згадаю, — здригаюсь, і тремтіння обіймає тіло моє.	А҆́ще бо воспомѧнꙋ̀, оу҆жаснꙋ́сѧ: ѡ҆бдержа́тъ бо пло́ть мою̀ болѣ̑зни.
7	7
Чому беззаконні живуть, досягають старости, та й силою міцні?	Почто̀ нечести́вїи живꙋ́тъ, ѡ҆бетша́ша же въ бога́тствѣ;
8	8
Діти їхні з ними перед лицем їх, і онуки їхні перед очима їх.	Сѣ́мѧ и҆́хъ по дꙋшѝ, ча̑да же и҆́хъ пред̾ ѻ҆чи́ма.
9	9
Доми їхні безпечні від страху, і немає жезла Божого на них.	До́мове и҆́хъ ѻ҆би́лнїи сꙋ́ть, стра́хъ же нигдѣ̀, ра́ны же ѿ гдⷭ҇а нѣ́сть на ни́хъ.
10	10
Віл їх запліднює і не вивергає, корова їх зачинає і не викидає.	Говѧ́до и҆́хъ не и҆зве́рже: спасе́на же бы́сть и҆́хъ и҆мꙋ́щаѧ во чре́вѣ и҆ не лиши́сѧ.
11	11
Як стадо, випускають вони малюків своїх, і діти їхні стрибають.	Пребыва́ютъ же ꙗ҆́кѡ ѻ҆́вцы вѣ̑чныѧ, дѣ́ти же и҆́хъ пред̾игра́ютъ,
12	12
Викликують під голос тимпана і цитри і веселяться при звуках сопілки;	взе́мше ѱалти́рь и҆ гꙋ́сли, и҆ веселѧ́тсѧ гла́сомъ пѣ́сни.
13	13
проводять дні свої у щасті і миттєво сходять у пекло.	Сконча́ша во благи́хъ житїѐ своѐ, въ поко́и же а҆́довѣ оу҆спо́ша.
14	14
А між тим вони говорять Богу: відійди від нас, ми не хочемо знати шляхів Твоїх!	Глаго́лютъ же гдⷭ҇еви: ѿстꙋпѝ ѿ на́съ, пꙋті́й твои́хъ вѣ́дѣти не хо́щемъ:
15	15
Хто такий Вседержитель, щоб нам служити Йому? і яка користь прибігати до Нього?	что̀ досто́инъ, ꙗ҆́кѡ да порабо́таемъ є҆мꙋ̀; и҆ ка́ѧ по́льза, ꙗ҆́кѡ да взы́щемъ є҆го̀;
16	16
Бачиш, щастя їх не від їхніх рук. — Рада нечестивих, будь далекою від мене!	Въ рꙋка́хъ бо и҆́хъ бѧ́хꙋ блага̑ѧ, дѣ́лъ же нечести́выхъ не надзира́етъ.
17	17
Чи часто гасне світильник у беззаконних, і находить на них лихо, і Він дає їм у наділ страждання у гніві Своєму?	Ѻ҆ба́че же и҆ нечести́выхъ свѣти́лникъ оу҆га́снетъ, на́йдетъ же и҆̀мъ развраще́нїе, бѡлѣ́зни же и҆̀хъ ѡ҆б̾и́мꙋтъ ѿ гнѣ́ва:
18	18
Вони повинні бути, як соломинка перед вітром і як полова, яку розносить вихор.	бꙋ́дꙋтъ же а҆́ки плє́вы пред̾ вѣ́тромъ, и҆лѝ ꙗ҆́коже пра́хъ, є҆го́же взѧ̀ ви́хръ.
19	19
Скажеш: Бог береже для дітей його нещастя його. — Нехай віддасть Він йому самому, щоб він це знав.	Да ѡ҆скꙋдѣ́ютъ сынѡ́мъ и҆мѣ̑нїѧ є҆гѡ̀: возда́стъ проти́вꙋ є҆мꙋ̀, и҆ оу҆разꙋмѣ́етъ.
20	20
Нехай його очі побачать нещастя його, і нехай він сам п’є від гніву Вседержителевого.	Да оу҆́зрѧтъ ѻ҆́чи є҆гѡ̀ своѐ оу҆бїе́нїе, ѿ гдⷭ҇а же да не спасе́тсѧ.
21	21
Бо яка йому турбота про дім свій після нього, коли число місяців його закінчиться?	Ꙗ҆́кѡ во́лѧ є҆гѡ̀ съ ни́мъ въ домꙋ̀ є҆гѡ̀, и҆ чи́сла мцⷭ҇ей є҆гѡ̀ раздѣли́шасѧ.
22	22
Але чи Бога вчити мудрости, коли Він судить і небесних?	Не гдⷭ҇ь ли є҆́сть наꙋча́ѧй ра́зꙋмꙋ и҆ хи́трости; то́йже мꙋ́дрыхъ разсꙋжда́етъ.
23	23
Один помирає в самій повноті сил своїх, зовсім спокійний і мирний;	То́й оу҆́мретъ въ си́лѣ простоты̀ своеѧ̀, всецѣ́лъ же благодꙋ́шествꙋѧй и҆ благоꙋспѣва́ѧй,
24	24
нутрощі його повні жиру, і кістки його напоєні мозком.	оу҆тро́ба же є҆гѡ̀ и҆спо́лнена тꙋ́ка, мо́згъ же є҆гѡ̀ разлива́етсѧ.
25	25
А інший помирає з душею засмученою, не вкусивши добра.	Ѻ҆́въ же оу҆мира́етъ въ го́рести дꙋшѝ, не ꙗ҆ды́й ничто́же бла́га.
26	26
І вони разом будуть лежати в поросі, і черва покриє їх.	Вкꙋ́пѣ же на землѝ спѧ́тъ, гни́лость же и҆̀хъ покры̀.
27	27
Знаю я ваші думки і хитрощі, які ви проти мене сплітаєте.	Тѣ́мже вѣ́мъ ва́съ, ꙗ҆́кѡ де́рзостїю належите́ ми,
28	28
Ви скажете: де дім князя, і де намет, у якому жили беззаконні?	ꙗ҆́кѡ рече́те: гдѣ́ є҆сть до́мъ кнѧ́жь; и҆ гдѣ́ є҆сть покро́въ селе́нїй нечести́выхъ;
29	29
Хіба ви не запитували у подорожніх і незнайомі з їх спостереженнями,	Вопроси́те мимоходѧ́щихъ пꙋте́мъ, и҆ зна́мєнїѧ и҆́хъ не чꙋ̑жда сотвори́те.
30	30
що у день загибелі пощаджений буває лиходій, у день гніву відводиться убік?	Ꙗ҆́кѡ на де́нь па́гꙋбы соблюда́етсѧ нечести́вый, и҆ въ де́нь гнѣ́ва є҆гѡ̀ ѿведе́нъ бꙋ́детъ.
31	31
Хто представить йому перед лице путь його, і хто відплатить йому за те, що він робив?	Кто̀ возвѣсти́тъ пред̾ лице́мъ є҆гѡ̀ пꙋ́ть є҆гѡ̀, и҆ є҆́же то́й сотворѝ, кто̀ возда́стъ є҆мꙋ̀;
32	32
Його проводжають до гробів і на його могилі ставлять варту.	И҆ то́й во гро́бъ ѿнесе́нъ бы́сть, и҆ на гроби́щихъ побдѣ̀.
33	33
Солодкі для нього брили долини, і за ним іде натовп людей, а тим, що йдуть перед ним, немає числа.	Оу҆слади́сѧ є҆мꙋ̀ дро́бное ка́менїе пото́ка, и҆ в̾слѣ́дъ є҆гѡ̀ всѧ́къ человѣ́къ ѿи́детъ, и҆ пред̾ ни́мъ безчи́сленнїи.
34	34
Як же ви хочете утішати мене пустим? У ваших відповідях залишається одна неправда.	Ка́кѡ же мѧ̀ оу҆тѣша́ете сꙋ́етными; а҆ є҆́же бы мнѣ̀ почи́ти ѿ ва́съ, ничто́же.
Глава 22	Глава́ к҃в

1	1
І відповів Елифаз феманитянин і сказав:	Ѿвѣща́въ же є҆лїфа́зъ ѳемані́тинъ, речѐ:
2	2
хіба може людина приносити користь Богу? Розумний приносить користь собі самому.	не гдⷭ҇ь ли є҆́сть наꙋча́ѧй ра́зꙋмꙋ и҆ хи́трости;
3	3
Яке задоволення Вседержителю від того, що ти праведний? І чи буде Йому вигода від того, що ти тримаєш путі твої у непорочності?	И҆́бо ко́е попече́нїе гдⷭ҇ꙋ, а҆́ще ты̀ бы́лъ є҆сѝ дѣ́лы непоро́ченъ; и҆лѝ (ка́ѧ) по́льза, ꙗ҆́кѡ про́стъ твори́ти бꙋ́деши пꙋ́ть тво́й;
4	4
Невже Він, боячись тебе, вступить з тобою в змагання, піде судитися з тобою?	и҆лѝ ѡ҆пасе́нїе и҆мѣ́ѧ ѿ тебє̀ ѡ҆бличи́тъ тѧ̀ и҆ вни́детъ съ тобо́ю въ сꙋ́дъ;
5	5
Певно, злоба твоя велика, і беззаконням твоїм немає кінця.	Є҆да̀ ѕло́ба твоѧ̀ є҆́сть не мно́га; безчи́сленнїи же твоѝ сꙋ́ть грѣсѝ;
6	6
Певно, ти брав застави від братів твоїх ні за що і з напівголих знімав одяг.	Въ зало́гъ бо и҆ма́лъ є҆сѝ ѿ бра́тїи твоеѧ̀ вотщѐ, ѻ҆де́ждꙋ же наги́хъ ѿнима́лъ є҆сѝ,
7	7
Стомленому спрагою не подавав води напитися і голодному відмовляв у хлібі;	нижѐ водо́ю жа́ждꙋщихъ напои́лъ є҆сѝ, но а҆́лчꙋщихъ лиши́лъ є҆сѝ хлѣ́ба:
8	8
а людині сильній ти давав землю, і сановитий оселявся на ній.	оу҆дивлѧ́лсѧ же є҆сѝ нѣ́кихъ лицꙋ̀ и҆ поверга́лъ є҆сѝ оу҆бо́гихъ на землѝ:
9	9
Вдів ти відсилав ні з чим і сиріт залишав з порожніми руками.	вдови̑цы же ѿпꙋсти́лъ є҆сѝ тщы̀ и҆ сирѡты̀ ѡ҆ѕло́билъ є҆сѝ.
10	10
За те навколо тебе петлі, і збурив тебе несподіваний жах,	Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆быдо́ша тѧ̀ сѣ̑ти, и҆ поспѣшѝ на тѧ̀ ра́ть вели́ка:
11	11
або пітьма, в якій ти нічого не бачиш, і великі води покрили тебе.	свѣ́тъ тебѣ̀ тма̀ бы́сть, оу҆снꙋ́вшаго же вода́ тѧ покры̀.
12	12
Чи не вище небес Бог? подивися вгору на зірки, як вони високо!	Є҆да̀ на высо́кихъ живы́й не призира́етъ; оу҆кори́зною же возносѧ́щихсѧ смирѝ.
13	13
І ти говориш: що знає Бог? чи може Він судити крізь морок?	И҆ ре́клъ є҆сѝ: что̀ разꙋмѣ̀ крѣ́пкїй; и҆лѝ во мра́цѣ разсꙋ́дитъ;
14	14
Хмари — завіса Його, так що Він не бачить, а ходить тільки по небесному колу.	Ѡ҆́блакъ покро́въ є҆гѡ̀, и҆ неꙋви́димь бꙋ́детъ, и҆ крꙋ́гъ небесѐ ѡ҆бхо́дитъ.
15	15
Невже ти тримаєшся путі древніх, якою йшли люди беззаконні,	Є҆да̀ стезю̀ дре́внюю сохрани́ши, въ ню́же ходи́ша мꙋ́жїе непра́ведни,
16	16
які передчасно були винищені, коли вода розлилася під основу їхню?	и҆̀же ꙗ҆́ти бы́ша пре́жде вре́мене; рѣка̀ текꙋ́щаѧ ѡ҆снова̑нїѧ и҆́хъ,
17	17
Вони говорили Богу: відійди від нас! і що зробить їм Вседержитель?	глаго́лющїи: что̀ сотвори́тъ на́мъ гдⷭ҇ь; и҆лѝ что̀ нанесе́тъ на ны̀ вседержи́тель;
18	18
А Він наповнював доми їхні добром. Але, рада нечестивих, будь далекою від мене!	И҆́же и҆спо́лнилъ є҆́сть до́мы и҆́хъ благи́ми: совѣ́тъ же нечести́выхъ дале́че ѿ негѡ̀.
19	19
Бачили праведники і раділи, і непорочний сміявся:	Ви́дѣвше пра́вєдницы возсмѣѧ́шасѧ, непоро́ченъ же глꙋмлѧ́шесѧ и҆̀мъ:
20	20
ворог наш знищений, а те, що залишилося після них, пожер вогонь.	не поги́бе ли и҆мѣ́нїе и҆́хъ, и҆ ѡ҆ста́нки и҆́хъ поѧ́стъ ѻ҆́гнь;
21	21
Зблизься ж з Ним — і будеш спокійний; через це прийде до тебе добро.	Бꙋ́ди оу҆̀бо тве́рдъ, а҆́ще претерпи́ши, пото́мъ пло́дъ тво́й бꙋ́детъ во благи́хъ.
22	22
Прийми з вуст Його закон і поклади слова Його в серце твоє.	Прїими́ же и҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀ и҆зрѣче́нїе и҆ воспрїимѝ словеса̀ є҆гѡ̀ въ се́рдце твоѐ.
23	23
Якщо ти звернешся до Вседержителя, то знову влаштуєшся, проженеш беззаконня від намету твого	А҆́ще же ѡ҆брати́шисѧ и҆ смири́ши себѐ пред̾ гдⷭ҇емъ, и҆ дале́че сотвори́ши ѿ жили́ща твоегѡ̀ непра́вдꙋ,
24	24
і будеш вважати за порох блискучий метал, і за камені потоків — золото Офірське.	и҆ положе́нъ бꙋ́деши на пе́рсти въ ка́мени, и҆ ꙗ҆́коже ка́мень пото́ка ѡ҆фі́рска.
25	25
І буде Вседержитель твоїм золотом і блискучим сріблом у тебе,	Бꙋ́детъ оу҆̀бо тебѣ̀ вседержи́тель помо́щникъ ѿ вра̑гъ, чи́ста же сотвори́тъ тѧ̀ ꙗ҆́коже сребро̀ разжже́но,
26	26
бо тоді будеш радуватися за Вседержителя і піднімеш до Бога лице твоє.	пото́мъ дерзнове́нїе воз̾имѣ́еши пред̾ бг҃омъ, воззрѣ́въ ве́селѡ на не́бо.
27	27
Помолишся Йому, і Він почує тебе, і ти виконаєш обітниці твої.	Помо́льшꙋсѧ же тебѣ̀ къ немꙋ̀, оу҆слы́шитъ тѧ̀, да́стъ же тѝ ѡ҆бѣ́ты твоѧ̑ возда́ти,
28	28
Покладеш намір, і він здійсниться у тебе, і над путями твоїми буде сяяти світло.	оу҆стро́итъ же тѝ жили́ще пра́вды, на пꙋте́хъ же твои́хъ бꙋ́детъ свѣ́тъ:
29	29
Коли хто буде принижений, ти скажеш: піднесення! і Він спасе засмученого лицем,	ꙗ҆́кѡ смири́лъ є҆сѝ себѐ, тогда̀ рече́ши: вознесе́сѧ, и҆ пони́кша ѻ҆чи́ма спасе́тъ,
30	30
визволить і невинного, і він спасеться чистотою рук твоїх.	и҆зба́витъ непови́ннаго, и҆ спасе́шисѧ чи́стыма рꙋка́ма твои́ма.
Глава 23	Глава́ к҃г

1	1
І відповів Іов і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
ще і нині гіркі слова мої: страждання мої важчі за стогнання моє.	вѣ́мъ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ и҆з̾ рꙋкѝ моеѧ̀ ѡ҆бличе́нїе моѐ є҆́сть, и҆ рꙋка̀ є҆гѡ̀ тѧжка̀ бы́сть па́че моегѡ̀ воздыха́нїѧ.
3	3
О, якби я знав, де знайти Його, і міг підійти до престолу Його!	Кто̀ оу҆̀бо оу҆вѣ́сть, ꙗ҆́кѡ ѡ҆брѧ́щꙋ є҆го̀ и҆ прїидꙋ̀ ко кончи́нѣ;
4	4
Я виклав би перед Ним справу мою і вуста мої наповнив би виправданнями;	И҆ рекꙋ̀ мо́й сꙋ́дъ, оу҆ста́ же моѧ̑ и҆спо́лню ѡ҆бличе́нїѧ,
5	5
спізнав би слова, якими Він відповість мені, і зрозумів би, що Він скаже мені.	оу҆разꙋмѣ́ю же и҆зцѣлє́нїѧ, ꙗ҆̀же мѝ рече́тъ, и҆ ѡ҆щꙋщꙋ̀, что́ ми возвѣсти́тъ.
6	6
Невже Він у повній могутності став би змагатися зі мною? О, ні! Нехай Він тільки звернув би увагу на мене.	И҆ а҆́ще со мно́гою крѣ́постїю на́йдетъ на мѧ̀, посе́мъ же не воспрети́тъ мѝ.
7	7
Тоді праведник міг би змагатися з Ним, — і я назавжди одержав би свободу від Судді мого.	И҆́стина бо и҆ ѡ҆бличе́нїе ѿ негѡ̀: да и҆зведе́тъ же въ коне́цъ сꙋ́дъ мо́й.
8	8
Але ось, я йду вперед — і нема Його, назад — і не знаходжу Його;	А҆́ще бо во пе́рвыхъ пойдꙋ̀, ктомꙋ̀ нѣ́смь: въ послѣ́днихъ же, ка́кѡ вѣ́мъ є҆го̀;
9	9
чи робить Він що на лівій стороні, я не бачу; чи ховається на правій, не вбачаю.	ѡ҆шꙋ́юю творѧ́щꙋ є҆мꙋ̀, и҆ не разꙋмѣ́хъ: ѡ҆бложи́тъ ѡ҆деснꙋ́ю, и҆ не оу҆зрю̀.
10	10
Але Він знає путь мою; нехай випробує мене, — вийду, як золото.	Вѣ́сть бо оу҆жѐ пꙋ́ть мо́й, и҆скꙋси́ же мѧ̀ ꙗ҆́кѡ зла́то.
11	11
Нога моя твердо тримається стежок Його; путі Його я зберігав і не ухилявся.	И҆зы́дꙋ же въ за́повѣдехъ є҆гѡ̀, пꙋти̑ бо є҆гѡ̀ сохрани́хъ, и҆ не оу҆клоню́сѧ ѿ за́повѣдїй є҆гѡ̀
12	12
Від заповіді вуст Його не відступав; слова вуст Його зберігав більше, ніж мої правила.	и҆ не престꙋплю̀, въ нѣ́дрѣхъ же мои́хъ сокры́хъ гл҃го́лы є҆гѡ̀.
13	13
Але Він твердий; і хто відхилить Його? Він робить, чого хоче душа Його.	А҆́ще же и҆ са́мъ сꙋди́лъ та́кѡ, кто́ є҆сть рекі́й проти́вꙋ є҆мꙋ̀; са́мъ бо восхотѣ̀ и҆ сотворѝ.
14	14
Так, Він виконає те, що належить мені, і подібного до цього багато у Нього.	Сегѡ̀ ра́ди ѡ҆ не́мъ тре́петенъ бы́хъ, наказꙋ́емь же попеко́хсѧ ѡ҆ не́мъ:
15	15
Тому я тремчу перед лицем Його; розмірковую — і страшуся Його.	сегѡ̀ ра́ди ѿ лица̀ є҆гѡ̀ потщꙋ́сѧ, поꙋчꙋ́сѧ и҆ оу҆бою́сѧ ѿ негѡ̀.
16	16
Бог розслабив серце моє, і Вседержитель налякав мене.	И҆ гдⷭ҇ь оу҆мѧгчи́лъ се́рдце моѐ, и҆ вседержи́тель потща́сѧ ѡ҆ мнѣ̀:
17	17
Чому я не був знищений раніше цієї темряви, і Він не приховав мороку від лиця мого!	не вѣ́дѣхъ бо, ꙗ҆́кѡ на́йдетъ на мѧ̀ тма̀, пред̾ лице́мъ же мои́мъ покры́етъ мра́къ.
Глава 24	Глава́ к҃д

1	1
Чому не приховані від Вседержителя часи, і ті, що знають Його, не бачать днів Його?	Почто́ же гдⷭ҇а оу҆таи́шасѧ часы̀,
2	2
Межі пересувають, викрадають стада і пасуть у себе.	нечести́вїи же предѣ́лъ преидо́ша, ста́до съ па́стыремъ разгра́бивше;
3	3
У сиріт відбирають осла, у вдови беруть у заставу вола;	Под̾ѧре́мника си́рыхъ ѿведо́ша и҆ вола̀ вдови́ча въ зало́гъ взѧ́ша:
4	4
бідних зіштовхують з дороги, всі принижені землі примушені ховатися.	оу҆клони́ша немощны́хъ ѿ пꙋтѝ првⷣнагѡ, вкꙋ́пѣ же скры́шасѧ кро́тцыи землѝ:
5	5
Ось вони, як дикі осли в пустелі, виходять на справу свою, встаючи рано на здобич; степ дає хліб для них і для дітей їхніх;	и҆зыдо́ша же, ꙗ҆́кѡ ѻ҆слѝ на село̀, на мѧ̀, и҆зстꙋпи́вше своегѡ̀ чи́на: сла́докъ бы́сть хлѣ́бъ и҆̀мъ ра́ди ю҆́ныхъ.
6	6
жнуть вони на полі не своєму і збирають виноград у нечестивця;	Ни́вꙋ пре́жде вре́мене не свою̀ сꙋ́щꙋ пожа́ша, немощні́и же вїногра́дъ нечести́выхъ без̾ мзды̀ и҆ без̾ бра́шна воздѣ́лаша:
7	7
нагі ночують без покрова і без одягу на холоді;	наги́хъ мно́гихъ оу҆спи́ша без̾ ри́зъ, ѻ҆де́ждꙋ же дꙋшѝи҆́хъ ѿѧ́ша:
8	8
мокнуть від гірських дощів і, не маючи притулку, тиснуться до скелі;	ка́плѧми го́рскими мо́кнꙋтъ, зане́же не и҆мѣ́ѧхꙋ покро́ва, въ ка́менїе ѡ҆блеко́шасѧ:
9	9
відривають від грудей сироту і з убогого беруть заставу;	восхи́тиша сиротꙋ̀ ѿ сосца̀, па́дшаго же смири́ша:
10	10
змушують ходити нагими, без одягу, і голодних годують колоссям;	нагі̑ѧ же оу҆спи́ша непра́веднѡ, ѿ а҆́лчꙋщихъ же хлѣ́бъ ѿѧ́ша:
11	11
між стінами вичавлюють олію оливкову, топчуть у точилах і жадають.	въ тѣсни́нахъ непра́веднѡ засѣдо́ша, пꙋти́ же првⷣнагѡ не вѣ́дѣша.
12	12
У містах люди стогнуть, і душа тих, кого убивають, волає, і Бог не забороняє того.	И҆̀же и҆з̾ гра́да и҆ и҆з̾ домѡ́въ свои́хъ и҆згони́ми быва́хꙋ, дꙋша́ же младе́нцєвъ стенѧ́ше вельмѝ: бг҃ъ же почто̀ си́хъ посѣще́нїѧ не сотворѝ;
13	13
Є з них вороги світла, не знають путі його і не ходять стежками його.	На землѝ сꙋ́щымъ и҆̀мъ, и҆ не разꙋмѣ́ша, пꙋти́ же првⷣнагѡ не вѣ́дѣша, ни по стезѧ́мъ є҆гѡ̀ ходи́ша.
14	14
Зі світанком встає вбивця, умертвляє бідного й убогого, а вночі буває злодієм.	Разꙋмѣ́въ же и҆́хъ дѣла̀, предадѐ и҆̀хъ во тмꙋ̀, и҆ въ нощѝ бꙋ́детъ ꙗ҆́кѡ та́ть.
15	15
І око перелюбника чекає сутінків, говорячи: нічиє око не побачить мене, — і закриває лице.	И҆ ѻ҆́ко прелюбодѣ́ѧ сохранѝ тмꙋ̀, глаго́лѧ: не оу҆́зритъ мѧ̀ ѻ҆́ко: и҆ покрыва́ло лицꙋ̀ наложѝ.
16	16
У темряві підкопуються під доми, які вдень вони помітили для себе; не знають світла.	Прокопа̀ въ нощѝ хра̑мины, во дне́хъ же запечатлѣ́ша себѐ, не позна́ша свѣ́та:
17	17
Бо для них ранок — смертна тінь, оскільки вони знайомі з жахами смертної тіні.	ꙗ҆́кѡ а҆́бїе заꙋ́тра и҆̀мъ сѣ́нь сме́рти, поне́же позна́етъ мѧте́жъ сѣ́ни сме́ртныѧ.
18	18
Легкий такий на поверхні води, проклята частка його на землі, і не дивиться він на дорогу садів виноградних.	Лего́къ є҆́сть на лицы̀ воды̀: проклѧта̀ бꙋ́ди ча́сть и҆́хъ на землѝ, да ꙗ҆вѧ́тсѧ же садѡ́вїѧ и҆́хъ на землѝ сꙋ̑ха:
19	19
Засуха і спека поглинають снігову воду: так пекло — грішників.	рꙋкоѧ́тїе бо си́рыхъ разгра́биша.
20	20
Нехай забуде його утроба матері, нехай ласує ним хробак; нехай не залишається про нього пам’яті; як дерево, нехай зломиться беззаконник,	Пото́мъ воспомѧне́нъ бы́сть є҆мꙋ̀ грѣ́хъ, и҆ ꙗ҆́коже мгла̀ росы̀ и҆зчезѐ: воздано́ же бꙋ́ди є҆мꙋ̀, є҆́же содѣ́ѧ, сокрꙋше́нъ же бꙋ́ди всѧ́къ неправди́въ ꙗ҆́кѡ дре́во неизцѣ́льно:
21	21
який гнітить бездітну, що не народжувала, і вдові не робить добра.	непло́днѣй бо не добро̀ сотворѝ и҆ жены̀ не поми́лова.
22	22
Він і сильних захоплює своєю силою; він устає, і ніхто не упевнений за життя своє.	Ꙗ҆́ростїю же низвратѝ немѡщны́ѧ: воста́въ оу҆̀бо не и҆́мать вѣ́ры ꙗ҆́ти ѡ҆ свое́мъ житїѝ.
23	23
А Він дає йому все для безпеки, і він на те спирається, і очі Його бачать шляхи їхні.	Є҆гда́ же разболи́тсѧ, да не надѣ́етсѧ здра́въ бы́ти, но паде́тъ недꙋ́гомъ.
24	24
Піднялися високо, — і ось, нема їх; падають і вмирають, як і всі, і, як верхівки колосся, зрізуються.	Мнѡ́ги бо ѡ҆ѕло́би высота̀ є҆гѡ̀: оу҆вѧде́ же ꙗ҆́кѡ ѕла́къ въ зно́и, и҆лѝ ꙗ҆́коже кла́съ ѿ стебла̀ са́мъ ѿпа́дъ.
25	25
Якщо це не так, — хто викриє мене у неправді й на ніщо оберне мову мою?	А҆́ще же нѝ, кто́ є҆сть глаго́лѧй лжꙋ̀ мѝ глаго́лати, и҆ положи́тъ ни во что́же глаго́лы моѧ̑;
Глава 25	Глава́ к҃є

1	1
І відповів Вилдад савхеянин і сказав:	Ѿвѣща́въ же валда́дъ саѵхе́йскїй, речѐ:
2	2
влада і страх у Нього; Він творить мир на висотах Своїх!	что́ бо нача́ло, а҆́ще не стра́хъ ѿ негѡ̀, и҆́же твори́тъ всѧ́чєскаѧ въ вы́шнихъ;
3	3
Чи є рахунок воїнствам Його? і над ким не сходить світло Його?	Да никто́же бо мни́тъ, ꙗ҆́кѡ є҆́сть оу҆медле́нїе во́инствѡмъ: и҆ на кого̀ не на́йдетъ навѣ́тъ ѿ негѡ̀;
4	4
І як людині бути правою перед Богом, і як бути чистим народженому жінкою?	Ка́кѡ бо бꙋ́детъ првⷣнъ человѣ́къ пред̾ бг҃омъ; и҆лѝ кто̀ ѡ҆чи́ститъ себѐ рожде́нный ѿ жены̀;
5	5
Ось навіть місяць, і той несвітлий, і зірки нечисті перед очима Його.	А҆́ще лꙋнѣ̀ повелѣва́етъ, и҆ не сїѧ́етъ, ѕвѣ́зды же нечи̑сты сꙋ́ть пред̾ ни́мъ,
6	6
Тим менше людина, яка є червою, і син людський, який є міллю.	кольмѝ па́че человѣ́къ гно́й, и҆ сы́нъ человѣ́ческїй че́рвь.
Глава 26	Глава́ к҃ѕ

1	1
І відповів Іов і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ:
2	2
як ти допоміг безсилому, підтримав силу немічного!	комꙋ̀ прилѣжи́ши, и҆лѝ комꙋ̀ хо́щеши помога́ти; не семꙋ́ ли, є҆мꙋ́же мно́га крѣ́пость и҆ є҆мꙋ́же мы́шца крѣпка̀ є҆́сть;
3	3
Яку пораду подав ти немудрому і як у всій повноті пояснив справу!	Комꙋ̀ совѣ́тъ да́лъ є҆сѝ; не є҆мꙋ́же ли всѧ̀ премꙋ́дрость; Кого̀ пожене́ши; не є҆мꙋ́же ли преве́лїѧ си́ла;
4	4
Кому ти говорив ці слова, і чий дух виходив з тебе?	Комꙋ̀ возвѣсти́лъ є҆сѝ глаго́лы; дыха́нїе же чїе́ є҆сть и҆сходѧ́щее и҆з̾ тебє̀;
5	5
Рефаїми тремтять під водами, і ті, що живуть у них.	Є҆да̀ и҆споли́ни родѧ́тсѧ под̾ водо́ю и҆ сосѣ́дми є҆ѧ̀;
6	6
Пекло оголене перед Ним, і немає покривала Аваддону.	На́гъ а҆́дъ пред̾ ни́мъ, и҆ нѣ́сть покрыва́ла па́гꙋбѣ.
7	7
Він розпростер північ над порожнечою, повісив землю ні на чому.	Простира́ѧй сѣ́веръ ни на че́мже, повѣ́шаѧй зе́млю ни наче́мже,
8	8
Він тримає води в хмарах Своїх, і хмара не розпадається під ними.	свѧзꙋ́ѧй во́дꙋ на ѡ҆́блацѣхъ свои́хъ, и҆ не расто́ржесѧ ѡ҆́блакъ под̾ не́ю:
9	9
Він поставив престіл Свій, розпростер над ним хмару Свою.	держа́й лицѐ престо́ла, простира́ѧ над̾ ни́мъ ѡ҆́блакъ сво́й:
10	10
Межу провів над поверхнею води, до кордонів світла з темрявою.	повелѣ́нїе ѡ҆крꙋжѝ на лицѐ воды̀ да́же до сконча́нїѧ свѣ́та со тмо́ю.
11	11
Стовпи небес тремтять і жахаються від грози Його.	Столпѝ небе́снїи простро́шасѧ и҆ оу҆жасо́шасѧ ѿ запреще́нїѧ є҆гѡ̀.
12	12
Силою Своєю хвилює море і розумом Своїм уражає його гордощі.	Крѣ́постїю оу҆кротѝ мо́ре, и҆ хи́тростїю є҆гѡ̀ низложе́нъ бы́сть ки́тъ:
13	13
Від духу Його — велич неба; рука Його утворила швидкого скорпіона.	верєи́ же небє́сныѧ оу҆боѧ́шасѧ є҆гѡ̀: повелѣ́нїемъ же оу҆мертвѝ ѕмі́а ѿстꙋ́пника.
14	14
Ось, це частини путі Його; і як мало ми чули про Нього! А грім могутности Його хто може зрозуміти?	Сѐ, сїѧ̑ ча̑сти пꙋтѝ є҆гѡ̀: и҆ ѡ҆ ка́пли сло́ва оу҆слы́шимъ въ не́мъ: си́лꙋ же гро́ма є҆гѡ̀ кто̀ оу҆вѣ́да, когда̀ сотвори́тъ;
Глава 27	Глава́ к҃з

1	1
І продовжував Іов піднесену промову свою і сказав:	Є҆ще́ же приложи́въ і҆́ѡвъ, речѐ въ при́тчахъ:
2	2
живий Бог, Який позбавив мене суду, і Вседержитель, Який засмутив душу мою,	жи́въ гдⷭ҇ь, и҆́же мѝ си́це сꙋдѝ, и҆ вседержи́тель, и҆́же ѡ҆горчи́ ми дꙋ́шꙋ:
3	3
бо, доки ще дихання моє в мені і дух Божий у ніздрях моїх,	до́ндеже є҆щѐ дыха́нїе моѐ є҆́сть и҆ дх҃ъ бж҃їй сꙋ́щїй въ но́здрехъ мои́хъ,
4	4
не скажуть вуста мої неправди, і язик мій не вимовить лжі!	не возглаго́лютъ оу҆стнѣ̀ моѝ беззако́нїѧ, нижѐ дꙋша̀ моѧ̀ поꙋчи́тсѧ непра́вдѣ.
5	5
Далекий я від того, щоб визнати вас справедливими; доки не помру, не уступлю непорочности моєї.	Не бꙋ́ди мнѣ̀ правди́выми нарещѝ ва́съ, до́ндеже оу҆мрꙋ̀: не и҆змѣню́ бо неѕло́бїѧ моегѡ̀.
6	6
Міцно тримав я правду мою і не відпущу її; не докорить мені серце моє в усі дні мої.	Пра́вдѣ же внима́ѧ, не ѡ҆ста́влю є҆ѧ̀, не свѣ́мъ бо себѐ ѕлы́хъ содѣ́лавша.
7	7
Ворог мій буде, як нечестивець, і той, хто повстає на мене, як беззаконник.	Ѻ҆ба́че же, дабы̀ бы́ли вразѝ моѝ, ꙗ҆́коже низвраще́нїе нечести́выхъ, и҆ востаю́щїи на мѧ̀, ꙗ҆́коже па́гꙋба пребеззако́нныхъ.
8	8
Бо яка надія лицемірові, коли візьме, коли вивергне Бог душу його?	И҆ ка́ѧ бо є҆́сть наде́жда нечести́вомꙋ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆жида́етъ; надѣ́ѧсѧ на гдⷭ҇а спасе́тсѧ ли;
9	9
Чи почує Бог крик його, коли прийде на нього лихо?	и҆лѝ мольбꙋ̀ є҆гѡ̀ оу҆слы́шитъ бг҃ъ; и҆лѝ наше́дшей є҆мꙋ̀ бѣдѣ̀,
10	10
Чи буде він утішатися Вседержителем і закликати Бога повсякчас?	є҆да̀ и҆́мать ко́е дерзнове́нїе пред̾ ни́мъ; и҆лѝ ꙗ҆́кѡ призва́вшꙋ є҆мꙋ̀, оу҆слы́шитъ ли є҆го̀;
11	11
Сповіщу вам, що? у руці Божій; що? у Вседержителя, не приховаю.	Сегѡ̀ ра́ди возвѣщꙋ̀ ва́мъ, что̀ є҆́сть въ рꙋцѣ̀ гдⷭ҇ни, и҆, є҆́же є҆́сть оу҆ вседержи́телѧ, не солжꙋ̀.
12	12
Ось, усі ви і самі бачили; і для чого ви стільки пустословите?	Сѐ, всѝ вѣ́сте, ꙗ҆́кѡ тщє́тнаѧ ко тщє́тнымъ прилага́ете.
13	13
Ось доля беззаконній людині від Бога, і спадщина, яку одержують від Вседержителя гнобителі.	Сїѧ̀ ча́сть человѣ́ка нечести́вагѡ ѿ гдⷭ҇а: и҆ жре́бїй си́льныхъ прїи́детъ ѿ вседержи́телѧ на нѧ̀.
14	14
Якщо примножуються сини його, то під меч; і нащадки його не наситяться хлібом.	А҆́ще мно́зи бꙋ́дꙋтъ сы́нове и҆́хъ, на заколе́нїе бꙋ́дꙋтъ:а҆́ще же и҆ возмꙋжа́ютъ, ни́щы бꙋ́дꙋтъ:
15	15
Тих, що залишилися після нього, смерть зведе в гріб, і вдови їхні не будуть плакати.	ѡ҆ста́вшїисѧ же є҆мꙋ̀ сме́ртїю оу҆́мрꙋтъ, и҆ вдови́цъ и҆́хъ никто́же поми́лꙋетъ.
16	16
Якщо він набере купи срібла, як пороху, і наготує одягу, як глини,	А҆́ще собере́тъ ꙗ҆́коже зе́млю сребро̀, и҆ ꙗ҆́коже бре́нїе оу҆гото́витъ зла́то,
17	17
то він наготує, а вдягатися буде праведник, і срібло одержить собі в частку непорочний.	сїѧ̑ всѧ̑ првⷣнїи ѡ҆держа́тъ, и҆мѣ̑нїѧ же є҆гѡ̀ и҆́стиннїи во́змꙋтъ:
18	18
Він будує, як міль, дім свій і, як сторож, робить собі курінь;	бꙋ́детъ же до́мъ є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ мо́лїе, и҆ ꙗ҆́кѡ паꙋчи́на, ꙗ҆̀же снабдѣ̀.
19	19
лягає спати багатієм і таким не встане; відкриває очі свої, і він уже не той.	Бога́тый оу҆́снетъ и҆ не приложи́тъ, ѻ҆́чи своѝ ѿве́рзе, и҆ нѣ́сть.
20	20
Як води, осягнуть його жахи; в ночі викраде його буря.	Ѡ҆быдо́ша є҆го̀ ꙗ҆́коже вода̀ бѡлѣ́зни, но́щїю же ꙗ҆́тъ є҆го̀ примра́къ.
21	21
Підніме його східний вітер і понесе, і він швидко побіжить від нього.	Во́зметъ же є҆го̀ ва́ръ, и҆ ѿи́детъ, и҆ возвѣ́етъ є҆го̀ ѿ мѣ́ста є҆гѡ̀,
22	22
Накинеться на нього і не пощадить, як би він не намагався втекти від руки його.	и҆ ве́ржетъ на него̀, и҆ не пощади́тъ, и҆з̾ рꙋкꙋ̀ є҆гѡ̀ бѣжа́нїемъ побѣжи́тъ:
23	23
Сплеснуть про нього руками і засвистять над ним з місця його!	воспле́щетъ на́нь рꙋка́ма свои́ма и҆ съ шꙋ́момъ во́зметъ є҆го̀ ѿ мѣ́ста своегѡ̀.
Глава 28	Глава́ к҃и

1	1
Так! у срібла є джерельна жила, й у золота місце, де його плавлять.	Є҆́сть бо сребрꙋ̀ мѣ́сто, ѿѻнꙋ́дꙋже и҆ быва́етъ, и҆ мѣ́сто зла́тꙋ, ѿѻнꙋ́дꙋже ѡ҆чища́етсѧ.
2	2
Залізо виробляється із землі; з каменю виплавляється мідь.	Желѣ́зо бо и҆з̾ землѝ ражда́етсѧ, мѣ́дь же ра́внѡ ка́менїю сѣче́тсѧ.
3	3
Людина кладе межу темряві і ретельно розшукує камінь у мороці і тіні смертній.	Чи́нъ положѝ тмѣ̀, и҆ всѧ̑ концы̑ са́мъ и҆спытꙋ́етъ, камы́къ тмы̀ и҆ сѣ́нь сме́рти.
4	4
Виконують рудокопний колодязь у місцях, де не ступала нога, спускаються в глибину, висять і колишуться далеко від людей.	Пресѣче́нїе пото́ка ѿ пра́ха: забыва́ющїи же пꙋ́ть пра́вый и҆знемого́ша, ѿ человѣ̑къ подвиго́шасѧ.
5	5
Земля, на якій виростає хліб, всередині розрита, неначе вогнем.	Є҆́сть землѧ̀, и҆з̾ неѧ́же и҆зы́детъ хлѣ́бъ: под̾ не́ю ѡ҆брати́сѧ ꙗ҆́кѡ ѻ҆́гнь.
6	6
Камені її — місце сапфіра, і в ній піщинки золота.	Мѣ́сто сапфі́ра ка́менїе є҆ѧ̀, и҆ пе́рсть зла́то є҆мꙋ̀.
7	7
Стежки туди не знає хижий птах, і не бачило її око шуліки;	Стезѧ̀, не позна̀ є҆ѧ̀ пти́ца, и҆ не оу҆зрѣ̀ ю҆̀ ѻ҆́ко сꙋ́пово,
8	8
не топтали її скимни, і не ходив по ній шакал.	и҆ не ходи́ша по не́й сы́нове велича́выхъ, и҆ не пре́йде по не́й ле́въ.
9	9
На граніт накладає вона (людина) руку свою, з коренем перевертає гори;	На несѣко́мѣ ка́мени прострѐ рꙋ́кꙋ свою̀, преврати́ же и҆з̾ коре́нїѧ го́ры:
10	10
у скелях просікає канали, і все дорогоцінне бачить око її;	бре́ги рѣ́къ расто́рже, всѧ́кое же честно́е ви́дѣ ѻ҆́ко моѐ:
11	11
зупиняє плин потоків і таємне виносить на світло.	глꙋбины̑ же рѣ́къ ѿкры̀ и҆ показа̀ си́лꙋ свою̀ на свѣ́тъ.
12	12
Але де премудрість знаходиться? і де місце розуму?	Премꙋ́дрость же ѿкꙋ́дꙋ ѡ҆брѣ́тесѧ; и҆ ко́е мѣ́сто є҆́сть вѣ́дѣнїѧ;
13	13
Не знає людина ціни її, і вона не знаходиться на землі живих.	Не вѣ́сть человѣ́къ пꙋтѝ є҆ѧ̀, нижѐ ѡ҆брѣ́тесѧ въ человѣ́цѣхъ.
14	14
Безодня говорить: не у мені вона; і море говорить: не в мене.	Бе́здна речѐ: нѣ́сть во мнѣ̀: и҆ мо́ре речѐ: нѣ́сть со мно́ю.
15	15
Не дається вона за золото і не здобувається вона за вагу срібла;	Не да́стсѧ сокро́вище за ню̀, и҆ не и҆звѣ́ситсѧ сребро̀ на и҆змѣне́нїе є҆ѧ̀,
16	16
не оцінюється вона золотом офірським, ні дорогоцінним оніксом, ні сапфіром;	и҆ не сравни́тсѧ со зла́томъ сѡфі́рскимъ, со ѻ҆́нѷѯомъ честны́мъ и҆ сапфі́ромъ:
17	17
не зрівнюється з нею золото і кристал, і не виміняєш її на сосуди з чистого золота.	не ра́вно бꙋ́детъ є҆́й зла́то и҆ крѷста́ль, и҆ и҆змѣне́нїе є҆ѧ̀ сосꙋ́ди зла́ти.
18	18
А про корали і перли і згадувати нема чого, і придбання премудрости вище за рубіни.	Превысѡ́каѧ и҆ би́серїе не помѧ́нꙋтсѧ, и҆ притѧжѝ премꙋ́дрость па́че внꙋ́треннѣйшихъ:
19	19
Не зрівнюється з нею топаз ефіопський; чистим золотом не оцінюється вона.	не оу҆равни́тсѧ є҆́й топа́зїй є҆ѳїо́пскїй, со зла́томъ чи́стымъ не сравни́тсѧ.
20	20
Звідки ж виходить премудрість? і де місце розуму?	Премꙋ́дрость же ѿкꙋ́дꙋ ѡ҆брѣ́тесѧ; и҆ ко́е мѣ́сто є҆́сть ра́зꙋмꙋ;
21	21
Прихована вона від очей усього живого і від птахів небесних утаємничена.	Оу҆таи́сѧ ѿ всѧ́кагѡ человѣ́ка, и҆ ѿ пти́цъ небе́сныхъ скры́сѧ.
22	22
Аваддон і смерть говорять: вухами нашими чули ми чутку про неї.	Па́гꙋба и҆ сме́рть реко́стѣ: слы́шахомъ є҆ѧ̀ сла́вꙋ.
23	23
Бог знає путь її, і Він відає місце її.	Бг҃ъ бла́гѡ позна̀ є҆ѧ̀ пꙋ́ть: са́мъ бо вѣ́сть мѣ́сто є҆ѧ̀.
24	24
Бо Він проглядає до кінців землі і бачить під усім небом.	И҆́бо са́мъ поднебе́снꙋю всю̀ надзира́етъ, вѣ́дый, ꙗ҆̀же на землѝ, всѧ̑, ꙗ҆̀же сотворѝ.
25	25
Коли Він вітрові визначав вагу і воді надавав міру,	Вѣ́трѡвъ вѣ́съ и҆ водѣ̀ мѣ́рꙋ є҆гда̀ сотвори́лъ,
26	26
коли призначав закон дощу і путь для блискавки громоносної,	та́кѡ ви́дѧй сочтѐ, и҆ пꙋ́ть въ сотрѧсе́нїи гласѡ́въ,
27	27
тоді Він бачив її і явив її, приготував її і ще випробував її	тогда̀ ви́дѣ ю҆̀ и҆ повѣ́да ю҆̀, оу҆гото́вавъ и҆зслѣ́ди
28	28
і сказав людині: ось, страх Господній є істинна премудрість, і віддалення від зла — розум.	и҆ речѐ человѣ́кꙋ: сѐ, благоче́стїе є҆́сть премꙋ́дрость, а҆ є҆́же оу҆далѧ́тисѧ ѿ ѕла̀ є҆́сть вѣ́дѣнїе.
Глава 29	Глава́ к҃ѳ

1	1
І продовжував Іов піднесену промову свою і сказав:	Є҆ще́ же приложи́въ і҆́ѡвъ, речѐ въ при́тчахъ:
2	2
о, якби я був, як у минулі місяці, як у ті дні, коли Бог зберігав мене,	кто́ мѧ оу҆стро́итъ по мцⷭ҇амъ пре́жднихъ дні́й, въ ни́хже мѧ̀ бг҃ъ хранѧ́ше,
3	3
коли світильник Його світив над головою моєю, і я при світлі Його ходив серед пітьми;	ꙗ҆́коже є҆гда̀ свѣтѧ́шесѧ свѣти́лникъ є҆гѡ̀ над̾ главо́ю мое́ю, є҆гда̀ свѣ́томъ є҆гѡ̀ хожда́хъ во тмѣ̀,
4	4
як був я у дні молодости моєї, коли милість Божа була над наметом моїм,	є҆гда̀ бѣ́хъ тѧ́жекъ въ пꙋте́хъ, є҆гда̀ бг҃ъ посѣще́нїе творѧ́ше до́мꙋ моемꙋ̀,
5	5
коли ще Вседержитель був зі мною, і діти мої навколо мене,	є҆гда̀ бѣ́хъ бога́тъ ѕѣлѡ̀, ѡ҆́крестъ же менє̀ рабѝ,
6	6
коли путі мої обливалися молоком, і скеля виточувала для мене струмки єлею!	є҆гда̀ ѡ҆блива́хꙋсѧ пꙋтїѐ моѝ ма́сломъ кра́вїимъ, го́ры же моѧ̑ ѡ҆блива́хꙋсѧ млеко́мъ,
7	7
коли я виходив до воріт міста і на площі ставив сідалище своє, —	є҆гда̀ и҆схожда́хъ и҆з̾ꙋ́тра во гра́дъ, на сто́гнахъ же поставлѧ́шесѧ мѝ престо́лъ;
8	8
юнаки, побачивши мене, ховалися, а старці вставали і стояли;	Ви́дѧще мѧ̀ ю҆́нѡши скрыва́шасѧ, старѣ̑йшины же всѝ востава́ша:
9	9
князі утримувалися від розмови і персти клали на вуста свої;	вельмѡ́жи же престава́хꙋ глаго́лати, пе́рстъ возло́жше на оу҆ста̀ своѧ̑.
10	10
голос знатних умовкав, і язик їх прилипав до гортані їх.	Слы́шавшїи же блажи́ша мѧ̀, и҆ ѧ҆зы́къ и҆́хъ прильпѐ горта́ни и҆́хъ:
11	11
Вухо, яке чуло мене, ублажало мене; око, яке бачило, величало мене,	ꙗ҆́кѡ оу҆́хо слы́ша и҆ оу҆блажи́ мѧ, ѻ҆́ко же ви́дѣвъ мѧ̀ оу҆клони́сѧ.
12	12
тому що я рятував страдника, який волав, і сироту безпомічного.	Спасо́хъ бо оу҆бо́гаго ѿ рꙋкѝ си́льнагѡ, и҆ сиротѣ̀, є҆мꙋ́же не бѣ̀ помо́щника, помого́хъ.
13	13
Благословення того, хто гинув, сходило на мене, і серцю вдови давав я радість.	Благослове́нїе погиба́ющагѡ на мѧ̀ да прїи́детъ, оу҆ста́ же вдѡви́ча благослови́ша мѧ̀.
14	14
Я одягався у правду, і суд мій прикрашав мене, як мантія й вінець.	Въ пра́вдꙋ же ѡ҆блача́хсѧ, ѡ҆дѣва́хсѧ же въ сꙋ́дъ ꙗ҆́кѡ въ ри́зꙋ.
15	15
Я був очима сліпому і ногами кульгавому;	Ѻ҆́ко бѣ́хъ слѣпы̑мъ, нога́ же хромы́мъ:
16	16
батьком був я для убогих і позов, якого я не знав, розбирав уважно.	а҆́зъ бы́хъ ѻ҆те́цъ немѡщны́мъ, ра́спрю же, є҆ѧ́же не вѣ́дѧхъ, и҆зслѣ́дихъ:
17	17
Розтрощував я беззаконному щелепи і з зубів його виривав украдене.	сотро́хъ же членѡ́вныѧ непра́ведныхъ, ѿ среды́ же зꙋбѡ́въ и҆́хъ грабле́нїе и҆з̾ѧ́хъ.
18	18
І говорив я: у гнізді моєму помру, і дні мої будуть численні, як пісок;	Рѣ́хъ же: во́зрастъ мо́й состарѣ́етсѧ ꙗ҆́коже стебло̀ фі́нїково, мнѡ́га лѣ̑та поживꙋ̀.
19	19
корінь мій відкритий для води, і роса ночує на гілках моїх;	Ко́рень разве́рзесѧ при водѣ̀, и҆ роса̀ пребꙋ́детъ на жа́твѣ мое́й.
20	20
слава моя не старіє, лук мій міцний у руці моїй.	Сла́ва моѧ̀ но́ва со мно́ю, и҆ лꙋ́къ мо́й въ рꙋцѣ̀ мое́й по́йдетъ.
21	21
Слухали мене й очікували, і мовчали при пораді моїй.	(Старѣ̑йшины) слы́шавшїи мѧ̀ внима́хꙋ, молча́хꙋ же ѡ҆ мое́мъ совѣ́тѣ.
22	22
Після слів моїх уже не розмірковували; слова мої капали на них.	Къ моемꙋ̀ глаго́лꙋ не прилага́хꙋ, ра́довахꙋсѧ же, є҆гда̀ къ ни̑мъ глаго́лахъ:
23	23
Чекали на мене, як на дощ, і, як дощу пізньому, відкривали вуста свої.	ꙗ҆́коже землѧ̀ жа́ждꙋщаѧ ѡ҆жида́етъ дождѧ̀, та́кѡ сі́и моегѡ̀ глаго́ланїѧ.
24	24
Бувало, усміхнуся їм — вони не вірять; і світлого лиця мого вони не затьмарювали.	А҆́ще возсмѣю́сѧ къ ни̑мъ, не вѣ́риша: и҆ свѣ́тъ лица̀ моегѡ̀ не ѿпада́ше.
25	25
Я призначав путі їм і сидів на чолі і жив, як цар у колі воїнів, як утішитель тих, хто плаче.	И҆збра́хъ пꙋ́ть и҆́хъ, и҆ сѣдѣ́хъ кнѧ́зь, и҆ вселѧ́хсѧ ꙗ҆́коже ца́рь посредѣ̀ хра́брыхъ, а҆́ки оу҆тѣша́ѧй печа́льныхъ.
Глава 30	Глава́ л҃

1	1
А нині сміються з мене молодші за мене літами, ті, батьків яких я не погодився б помістити з псами стад моїх.	Нн҃ѣ же порꙋга́шамисѧ малѣ́йшїи: нн҃ѣ оу҆ча́тъ мѧ̀ ѿ ча́сти, и҆́хже ѻ҆тцє́въ оу҆ничтожа́хъ, и҆́хже не вмѣнѧ́хъ досто́йными псѡ́въ мои́хъ ста́дъ.
2	2
І сила рук їх до чого мені? Над ними вже минув час.	Крѣ́пость же рꙋ́къ и҆́хъ во что̀ мнѣ̀ бы́сть; оу҆ ни́хъ погиба́ше сконча́нїе.
3	3
Бідністю і голодом виснажені, вони тікають у степ безводний, похмурий і спустошений;	Въ скꙋ́дости и҆ гла́дѣ безпло́денъ: и҆̀же бѣжа́хꙋ въ безво́дное вчера̀ сотѣсне́нїе и҆ бѣ́дность:
4	4
щипають зелень біля кущів, і ягоди ялівцю — хліб їх.	и҆̀же ѡ҆бхожда́хꙋ бы́лїе въ де́брехъ, и҆̀мже бы́лїе бѧ́ше бра́шно, безче́стнїи же и҆ похꙋле́ннїи, скꙋ́дни всѧ́кагѡ бла́га, и҆̀же и҆ коре́нїе древе́съ жва́хꙋ ѿ гла́да вели́кагѡ.
5	5
Із суспільства виганяють їх, кричать на них, як на злодіїв,	Воста́ша на мѧ̀ та́тїе,
6	6
щоб жили вони у вибоїнах потоків, в ущелинах землі і скелях.	и҆́хже до́мове бѣ́ша пещє́ры ка́мєнны:
7	7
Ревуть між кущами, туляться під терням.	ѿ среды̀ доброгла́сныхъ возопїю́тъ, и҆̀же под̾ хвра́стїемъ ди́вїимъ живѧ́хꙋ:
8	8
Люди знедолені, люди без імені, непотріб землі!	безꙋ́мныхъ сы́нове и҆ безче́стныхъ, и҆́мѧ и҆ сла́ва оу҆гаше́на на землѝ.
9	9
Їх-то зробився я нині піснею і їжею розмов їхніх.	Нн҃ѣ же гꙋ́сли є҆́смь а҆́зъ и҆̀мъ, и҆ менѐ въ при́тчꙋ и҆́мꙋтъ:
10	10
Вони гребують мною, віддаляються від мене і не утримуються плювати перед лицем моїм.	возгнꙋша́лисѧ же мно́ю ѿстꙋпи́вше дале́че, ни лица̀ моегѡ̀ пощадѣ́ша ѿ плюнове́нїѧ.
11	11
Оскільки Він розв’язав повід мій і вразив мене, то вони скинули з себе вузду перед лицем моїм.	Ѿве́рзъ бо тꙋ́лъ сво́й оу҆ѧзви́ мѧ, и҆ оу҆здꙋ̀ оу҆ста́мъ мои̑мъ наложѝ.
12	12
З правого боку встає цей непотріб, збиває мене з ніг, направляє згубні свої шляхи до мене.	На деснꙋ́ю ѿра́сли воста́ша, но́зѣ своѝ простро́ша и҆ пꙋтесотвори́ша на мѧ̀ стєзѝ па́гꙋбы своеѧ̀.
13	13
А мою стежку зіпсували: все встигли зробити для моєї погибелі, не маючи помічника.	Сотро́шасѧ стєзѝ моѧ̑, совлеко́ша бо мѝ ѻ҆де́ждꙋ.
14	14
Вони прийшли до мене, як крізь широкий пролом; з шумом кинулися на мене.	Стрѣла́ми свои́ми оу҆стрѣли́ мѧ: сотвори́ ми, ꙗ҆́коже восхотѣ̀: въ болѣ́знехъ скисо́хсѧ, ѡ҆браща́ютсѧ же мѝ скѡ́рби.
15	15
Жахи напали на мене; як вітер, розвіялася велич моя, і щастя моє зникло, як хмара.	Ѿи́де мѝ наде́жда ꙗ҆́коже вѣ́тръ, и҆ ꙗ҆́коже ѡ҆́блакъ спасе́нїе моѐ.
16	16
І нині знемагає душа моя в мені: дні скорботи огорнули мене.	И҆ нн҃ѣ на мѧ̀ и҆злїе́тсѧ дꙋша̀ моѧ̀: и҆ ѡ҆держа́тъ мѧ̀ дні́е печа́лей:
17	17
Уночі ниють у мені кістки мої, і жили мої не мають спокою.	но́щїю же кѡ́сти моѧ̑ смѧто́шасѧ, жи̑лы же моѧ̑ разслабѣ́ша.
18	18
Насилу знімається з мене одяг мій; краї хітона мого тиснуть мене.	Мно́гою крѣ́постїю ꙗ҆́тсѧ за ри́зꙋ мою̀: ꙗ҆́коже ѡ҆жере́лїе ри́зы моеѧ̀ ѡ҆б̾ѧ́ мѧ.
19	19
Він кинув мене у бруд, і я став, як порох і попіл.	Вмѣнѧ́еши же мѧ̀ ра́вна бре́нїю, въ землѝ и҆ пе́пелѣ ча́сть моѧ̀.
20	20
Я взиваю до Тебе, і Ти не слухаєш мене, — стою, а Ти тільки дивишся на мене.	Возопи́хъ же къ тебѣ̀, и҆ не оу҆слы́шалъ мѧ̀ є҆сѝ: ста́ша же и҆ смотри́ша на мѧ̀.
21	21
Ти зробився жорстоким до мене, кріпкою рукою ворогуєш проти мене.	Наидо́ша же на мѧ̀ без̾ ми́лости, рꙋко́ю крѣ́пкою оу҆ѧзви́лъ мѧ̀ є҆сѝ:
22	22
Ти підняв мене і змусив мене літати з вітром і розтрощуєш мене.	вчини́лъ же мѧ̀ є҆сѝ въ болѣ́знехъ и҆ ѿве́рглъ є҆сѝ мѧ̀ ѿ спасе́нїѧ.
23	23
Так, я знаю, що Ти приведеш мене до смерти й у дім зібрання усіх, хто живе.	Вѣ́мъ бо, ꙗ҆́кѡ сме́рть мѧ̀ сотре́тъ: до́мъ бо всѧ́комꙋ сме́ртнꙋ землѧ̀.
24	24
Певно, Він не простягне руки Своєї на дім кісток: чи будуть вони кричати під час свого руйнування?	А҆́ще бы возмо́жно бы́ло, са́мъ бы́хъ себѐ оу҆би́лъ, и҆лѝ моли́лъ бы́хъ и҆но́го, дабы̀ мѝ то̀ сотвори́лъ.
25	25
Чи не плакав я про того, хто був у горі? чи не уболівала душа моя за бідних?	А҆́зъ же ѡ҆ всѧ́цѣмъ немощнѣ́мъ воспла́кахсѧ, воздохнꙋ́хъ же ви́дѣвъ мꙋ́жа въ бѣда́хъ.
26	26
Коли я сподівався добра, прийшло зло; коли очікував світла, прийшла пітьма.	А҆́зъ же жда́хъ благи́хъ, и҆ сѐ, срѣто́ша мѧ̀ па́че дні́е ѕѡ́лъ.
27	27
Мої нутрощі киплять і не перестають; зустріли мене дні печалі.	Чре́во моѐ воскипѣ̀ и҆ не оу҆молчи́тъ: предвари́ша мѧ̀ дні́е нищеты̀.
28	28
Я ходжу почорнілий, але не від сонця; встаю у зібранні і кричу.	Стенѧ̀ ходи́хъ без̾ ѡ҆бꙋзда́нїѧ, стоѧ́хъ же въ собо́рѣ вопїѧ̀.
29	29
Я став братом шакалам і другом страусам.	Бра́тъ бы́хъ сі́ринамъ, дрꙋ́гъ же пти́чїй.
30	30
Моя шкіра почорніла на мені, кістки мої обгоріли від спеки.	Ко́жа же моѧ̀ помрачи́сѧ вельмѝ, и҆ кѡ́сти моѧ̑ сгорѣ́ша ѿ зно́ѧ.
31	31
І цитра моя зробилася сумною, і сопілка моя ридає.	Ѡ҆брати́шасѧ же въ пла́чь гꙋ́сли моѧ̑, пѣ́снь же моѧ̀ въ рыда́нїе мнѣ̀.
Глава 31	Глава́ л҃а

1	1
Завіт уклав я з очима моїми, щоб не помишляти мені про дівчину.	Завѣ́тъ положи́хъ ѻ҆чи́ма мои́ма, да не помы́шлю на дѣви́цꙋ.
2	2
Яка ж доля мені від Бога з висоти? І яка спадщина від Вседержителя з небес?	И҆ что̀ оу҆дѣлѝ бг҃ъ свы́ше, и҆ наслѣ́дїе всеси́льнагѡ ѿ вы́шнихъ;
3	3
Чи не для нечестивого загибель, і чи не для того, хто робить зло, напасть?	Оу҆вы̀, па́гꙋба неправди́вомꙋ и҆ ѿчꙋжде́нїе творѧ́щымъ беззако́нїе.
4	4
Чи не бачив Він шляхів моїх, і чи не рахував усіх моїх кроків?	Не са́мъ ли оу҆́зритъ пꙋ́ть мо́й и҆ всѧ̑ стѡпы̀ моѧ̑ и҆зочте́тъ;
5	5
Якщо я ходив у суєті, і якщо нога моя поспішала на лукавство; —	А҆́ще ходи́хъ съ посмѣѧ́тєли, и҆ а҆́ще потща́сѧ нога̀ моѧ̀ на ле́сть,
6	6
нехай зважать мене на терезах правди, і Бог дізнається про мою непорочність.	ста́хъ бо на мѣ́рилѣ пра́веднѣ, ви́дѣ же гдⷭ҇ь неѕло́бїе моѐ.
7	7
Якщо стопи мої ухилилися від шляху і серце моє ходило слідом за очима моїми, і якщо що-небудь нечисте пристало до рук моїх,	А҆́ще оу҆клони́сѧ нога̀ моѧ̀ ѿ пꙋтѝ, а҆́ще и҆ в̾слѣ́дъ ѻ҆́ка моегѡ̀ и҆́де се́рдце моѐ, и҆ а҆́ще рꙋка́ма мои́ма прикоснꙋ́хсѧ дарѡ́въ,
8	8
то нехай я сію, а інший їсть, і нехай паростки мої будуть викорінені.	да посѣ́ю оу҆́бѡ, а҆ и҆ні́и да поѧдѧ́тъ, без̾ ко́рене же да бы́хъ бы́лъ на землѝ.
9	9
Якщо серце моє захоплювалося жінкою і я чинив підступи біля дверей мого ближнього, —	А҆́ще в̾слѣ́дъ и҆́де се́рдце моѐ жены̀ мꙋ́жа и҆на́гѡ, и҆ а҆́ще присѣдѧ́й бы́хъ при две́рехъ є҆ѧ̀,
10	10
нехай моя дружина меле на іншого, і нехай інші знущаються з неї,	оу҆го́дна оу҆̀бо бꙋ́ди и҆ жена̀ моѧ̀ и҆но́мꙋ мꙋ́жꙋ, младе́нцы же моѝ смире́ни да бꙋ́дꙋтъ:
11	11
тому що це — злочин, це — беззаконня, що підлягає суду;	ꙗ҆́рость бо гнѣ́ва не оу҆держа́на, є҆́же ѡ҆скверни́ти мꙋ́жа и҆на́гѡ женꙋ̀:
12	12
це — вогонь, який з’їдає до знищення, який викорінив би все добро моє.	ѻ҆́гнь бо є҆́сть горѧ́й на всѧ̑ страны̑, и҆дѣ́же на́йдетъ, и҆з̾ коре́нїѧ погꙋби́тъ.
13	13
Якщо я зневажав права слуги і служниці моєї, коли вони мали суперечку зі мною,	А҆́ще же презрѣ́хъ сꙋ́дъ раба̀ моегѡ̀ и҆лѝ рабы́ни, прѧ́щымсѧ и҆̀мъ предо мно́ю:
14	14
то що став би я робити, коли Бог повстав би? І коли б Він глянув на мене, що міг би я відповісти Йому?	что́ бо сотворю̀, а҆́ще и҆спыта́нїе сотвори́тъ мѝ гдⷭ҇ь; а҆́ще же и҆ посѣще́нїе, кі́й ѿвѣ́тъ сотворю̀;
15	15
Чи не Він, Який створив мене в утробі, створив і його й однаково утворив нас в утробі?	Є҆да̀ не ꙗ҆́коже и҆ а҆́зъ бѣ́хъ во чре́вѣ, и҆ ті́и бы́ша; бѣ́хомъ же въ то́мже чре́вѣ.
16	16
Чи відмовляв я нужденним у їх проханні і чи томив очі вдови?	Немощні́и же, а҆́ще когда̀ чесогѡ̀ тре́бовахꙋ, не не полꙋчи́ша, вдови́ча же ѻ҆́ка не презрѣ́хъ.
17	17
Чи один я з’їдав шматок мій, і чи не їв від нього і сирота?	А҆́ще же и҆ хлѣ́бъ мо́й ꙗ҆до́хъ є҆ди́нъ и҆ си́ромꙋ не препода́хъ ѿ негѡ̀:
18	18
Бо з дитинства він зростав зі мною, як з батьком, і від утроби матері моєї я піклувався про вдову.	поне́же ѿ ю҆́ности моеѧ̀ корми́хъ ꙗ҆́коже ѻ҆те́цъ, и҆ ѿ чре́ва ма́тере моеѧ̀ наставлѧ́хъ:
19	19
Якщо я бачив кого, хто гинув без одягу, і бідного без покрова, —	а҆́ще же презрѣ́хъ на́га погиба́юща и҆ не ѡ҆блеко́хъ є҆гѡ̀:
20	20
чи не благословляли мене стегна його, і чи не був він зігрітий вовною овець моїх?	немощні́и же а҆́ще не благослови́ша мѧ̀, ѿ стриже́нїѧ же а҆́гнцєвъ мои́хъ согрѣ́шасѧ плещы̀ и҆́хъ:
21	21
Якщо я піднімав руку мою на сироту, коли бачив допомогу собі біля воріт,	а҆́ще воздвиго́хъ на сиротꙋ̀ рꙋ́кꙋ, надѣ́ѧсѧ, ꙗ҆́кѡ мно́га по́мощь мнѣ̀ є҆́сть:
22	22
то нехай плече моє відпаде від спини, і рука моя нехай відламається від ліктя,	да ѿпаде́тъ оу҆̀бо ра́мо моѐ ѿ соста́ва, мы́шца же моѧ̀ ѿ ла́ктѧ да сокрꙋши́тсѧ:
23	23
тому що страшне для мене покарання від Бога: перед величчю Його не устояв би я.	стра́хъ бо гдⷭ҇ень ѡ҆б̾ѧ́ мѧ, и҆ ѿ тѧ́гости є҆гѡ̀ не стерплю̀.
24	24
Чи покладав я на золоті опору мою і чи говорив скарбу: ти — надія моя?	А҆́ще вчини́хъ зла́то въ крѣ́пость мою̀ и҆ а҆́ще на ка́мєнїѧ многоцѣ̑ннаѧ надѣ́ѧхсѧ,
25	25
Чи радів я, що багатство моє було великим, і коли рука моя придбала багато?	а҆́ще же и҆ возвесели́хсѧ, мно́гꙋ мѝ бога́тствꙋ сꙋ́щꙋ, а҆́ще же и҆ на безчи́сленныхъ положи́хъ рꙋ́кꙋ мою̀:
26	26
Дивлячись на сонце, як воно сяє, і на місяць, як він велично прямує,	и҆лѝ не ви́димъ со́лнца возсїѧ́вшагѡ ѡ҆скꙋдѣва́юща, лꙋны́ же оу҆малѧ́ющїѧсѧ; не въ ни́хъ бо є҆́сть:
27	27
чи спокусився я в таїні серця мого, і чи цілували вуста мої руку мою?	и҆ а҆́ще прельсти́сѧ ѡ҆́тай се́рдце моѐ, а҆́ще и҆ рꙋ́кꙋ мою̀ положи́въ на оу҆ста́хъ мои́хъ лобза́хъ:
28	28
Це також був би злочин, що підлягає суду, тому що я відрікся б тоді від Бога Всевишнього.	и҆ сїе́ ми оу҆̀бо въ беззако́нїе преве́лїе да вмѣни́тсѧ, ꙗ҆́кѡ солга́хъ пред̾ бг҃омъ вы́шнимъ.
29	29
Чи радів я погибелі ворога мого і чи торжествував, коли нещастя осягало його?	А҆́ще же ѡ҆бра́довахсѧ ѡ҆ паде́нїи вра̑гъ мои́хъ, и҆ речѐ се́рдце моѐ: бла́гоже, бла́гоже:
30	30
Не дозволяв я вустам моїм грішити прокляттям душі його.	да оу҆слы́шитъ оу҆̀бо оу҆́хо моѐ клѧ́твꙋ мою̀, ѡ҆ѕлосла́вленъ же да бꙋ́дꙋ ѿ люді́й мои́хъ ѡ҆ѕлоблѧ́емь.
31	31
Чи не говорили люди намету мого: о, якби ми м’ясом його не наситилися?	А҆́ще же и҆ мно́гажды рѣ́ша рабы̑ни моѧ̑: кто̀ оу҆́бѡ да́лъ бы на́мъ ѿ пло́тей є҆гѡ̀ насы́титисѧ, ѕѣлѡ̀ мнѣ̀ бла́гꙋ сꙋ́щꙋ;
32	32
Подорожній не ночував на вулиці; двері мої я відчиняв перехожому.	И҆ внѣ̀ не водворѧ́шесѧ стра́нникъ, две́рь же моѧ̀ всѧ́комꙋ приходѧ́щемꙋ ѿве́рста бѣ̀.
33	33
Якби я ховав провини мої, як людина, приховуючи в грудях моїх пороки мої,	А҆́ще же и҆ согрѣша́ѧ нево́лею, скры́хъ грѣ́хъ мо́й:
34	34
то я боявся б великої громади, і презирство одноплемінників страшило б мене, і я мовчав би і не виходив би за двері.	не посрами́хсѧ бо наро́днагѡ мно́жества, є҆́же не повѣ́дати пред̾ ни́ми: а҆́ще же и҆ ѡ҆ста́вихъ маломо́щнаго и҆зы́ти и҆з̾ две́рїй мои́хъ тщи́мъ нѣ́дромъ: (а҆́ще бы не оу҆боѧ́лсѧ).
35	35
О, якби хто вислухав мене! Ось моє бажання, щоб Вседержитель відповів мені, і щоб захисник мій зробив запис.	Кто̀ да́стъ слꙋ́шающаго менѐ; рꙋки́ же гдⷭ҇ни а҆́ще бы́хъ не оу҆боѧ́лсѧ, писа́нїе же, є҆́же и҆мѣ́хъ на кого̀,
36	36
Я носив би його на плечах моїх і покладав би його, як вінець;	на плеща́хъ возложи́въ а҆́ки вѣне́цъ, чита́хъ,
37	37
оголосив би йому число кроків моїх, зблизився б з ним, як із князем.	и҆ а҆́ще не раздра́въ є҆гѡ̀ ѿда́хъ, ничто́же взе́мъ ѿ должника̀:
38	38
Якщо волала проти мене земля моя і скаржилися на мене борозни її;	а҆́ще на мѧ̀ когда̀ землѧ̀ возстена̀, а҆́ще и҆ бразды̑ є҆ѧ̀ воспла́кашасѧ вкꙋ́пѣ:
39	39
якщо я їв плоди її без оплати й обтяжував життя хліборобів,	а҆́ще и҆ си́лꙋ є҆ѧ̀ ꙗ҆до́хъ є҆ди́нъ без̾ цѣны̀, и҆лѝ а҆́ще и҆ дꙋ́шꙋ господи́на землѝ взе́мъ ѡ҆скорби́хъ:
40	40
то нехай замість пшениці виростає осот і замість ячменя кукіль. Слова Іова скінчилися.	вмѣ́стѡ пшени́цы да взы́детъ мѝ кропи́ва, а҆ вмѣ́стѡ ꙗ҆чме́нѧ те́рнїе.
Глава 32	Глава́ л҃в

1	1
Коли ті три мужі перестали відповідати Іову, тому що він був правий в очах своїх,	И҆ оу҆молча̀ і҆́ѡвъ словесы̀. Оу҆молча́ша же и҆ трїѐ дрꙋ́зїе є҆гѡ̀ ктомꙋ̀ прерѣкова́ти і҆́ѡвꙋ, бѣ̀ бо і҆́ѡвъ првⷣнъ пред̾ ни́ми.
2	2
тоді запалав гнів Елиуя, сина Варахиїлового, вузитянина з племені Рамового: запалав гнів його на Іова за те, що він виправдовував себе більше, ніж Бога,	Разгнѣ́васѧ же є҆лїꙋ́съ сы́нъ варахїи́левъ вꙋзі́тѧнинъ, ѿ оу҆́жичества а҆ра́мска а҆ѵсїтїді́йскїѧ страны̀, разгнѣ́васѧ же на і҆́ѡва ѕѣлѡ̀, зане́же наречѐ себѐ првⷣна пред̾ бг҃омъ,
3	3
а на трьох друзів його запалав гнів його за те, що вони не знайшли, що відповісти, а тим часом звинувачували Іова.	и҆ на трїе́хъ же дрꙋгѡ́въ разгнѣ́васѧ ѕѣлѡ̀, ꙗ҆́кѡ не возмого́ша ѿвѣща́ти проти́вꙋ і҆́ѡвꙋ и҆ сꙋди́ша є҆го̀ бы́ти нечести́ва.
4	4
Елиуй чекав, поки Іов говорив, тому що вони літами були старші за нього.	Є҆лїꙋ́съ же терпѧ́ше да́ти ѿвѣ́тъ і҆́ѡвꙋ, ꙗ҆́кѡ старѣ́йшїи є҆гѡ̀ сꙋ́ть де́ньми (дрꙋ́зїе є҆гѡ̀).
5	5
Коли ж Елиуй побачив, що немає відповіді з вуст тих трьох мужів, тоді запалав гнів його.	И҆ ви́дѣ є҆лїꙋ́съ, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть ѿвѣ́та во оу҆стѣ́хъ трїе́хъ мꙋже́й, и҆ воз̾ѧри́сѧ гнѣ́вомъ свои́мъ.
6	6
І відповів Елиуй, син Варахиїлів, вузитянин, і сказав: я молодий літами, а ви — старці; тому я ніяковів і боявся оголошувати вам свою думку.	Ѿвѣща́въ же є҆лїꙋ́съ сы́нъ варахїи́левъ вꙋзі́тѧнинъ, речѐ: ю҆нѣ́йшїй оу҆́бѡ є҆́смь лѣ́ты, вы́ же є҆стѐ старѣ́йшїи: тѣ́мже молча́хъ, оу҆боѧ́всѧ возвѣсти́ти ва́мъ хи́трость мою̀:
7	7
Я говорив сам собі: нехай говорять дні, і багатоліття повчає мудрости.	рѣ́хъ же: вре́мѧ є҆́сть глаго́лющее, и҆ во мно́зѣхъ лѣ́тѣхъ вѣ́дѧтъ премꙋ́дрость,
8	8
Але дух у людині і подих Вседержителя дає їй розуміння.	но дꙋ́хъ є҆́сть въ человѣ́цѣхъ, дыха́нїе же вседержи́телево є҆́сть наꙋча́ющее:
9	9
Не багаторічні тільки мудрі, і не старі розуміють правду.	не многолѣ́тнїи сꙋ́ть премꙋ́дри, нижѐ ста́рїи вѣ́дѧтъ сꙋ́дъ:
10	10
Тому я говорю: вислухайте мене, оголошу вам мою думку і я.	тѣ́мже рѣ́хъ: послꙋ́шайте менѐ, и҆ возвѣщꙋ̀ ва́мъ, ꙗ҆̀же вѣ́мъ, внꙋши́те глаго́лы моѧ̑:
11	11
Ось, я очікував слів ваших, — вслуховувався в судження ваші, доки ви придумували, що? сказати.	рекꙋ́ бо ва́мъ послꙋ́шающымъ, до́ндеже и҆спыта́ете словеса̀, и҆ да́же ва́съ оу҆разꙋмѣ́ю,
12	12
Я пильно дивився на вас, і ось ніхто з вас не викриває Іова і не відповідає на слова його.	и҆ сѐ, не бѣ̀ і҆́ѡва ѡ҆блича́ѧй, ѿвѣща́ѧй проти́внѡ глаго́лѡмъ є҆гѡ̀ ѿ ва́съ:
13	13
Не скажіть: ми знайшли мудрість: Бог спростує його, а не людина.	да не рече́те: ѡ҆брѣто́хомъ премꙋ́дрость, гдⷭ҇еви приложи́вшесѧ:
14	14
Якби він звертав слова свої до мене, то я не вашими словами відповідав би йому.	человѣ́кꙋ же попꙋсти́сте глаго́лати такѡва́ѧ словеса̀:
15	15
Злякалися, не відповідають більше; перестали говорити.	оу҆жаснꙋ́шасѧ, не ѿвѣща́ша ктомꙋ̀, ѡ҆бетша́ша ѿ ни́хъ словеса̀:
16	16
І як я чекав, а вони не говорять, зупинилися і не відповідають більше,	терпѣ́хъ, не глаго́лахъ бо, ꙗ҆́кѡ ста́ша, не ѿвѣща́ша, ꙗ҆́кѡ да ѿвѣща́ю и҆ а҆́зъ ча́сть.
17	17
то я відповім з мого боку, висловлю мою думку і я,	Ѿвѣща́ же є҆лїꙋ́съ, глаго́лѧ:
18	18
бо я переповнений словами, і дух у мені розпирає мене.	па́ки возглаго́лю, и҆спо́лненъ бо є҆́смь слове́съ: оу҆бива́етъ бо мѧ̀ дꙋ́хъ чре́ва:
19	19
Ось, утроба моя, як вино невідкрите: вона готова прорватися, подібно до нових міхів.	чре́во же моѐ ꙗ҆́кѡ мѣ́хъ мста̀ врѧ́ща завѧ́занъ, и҆лѝ ꙗ҆́коже мѣ́хъ кова́ческїй расто́ргнꙋтый:
20	20
Виговорюсь, і буде легше мені; відкрию вуста мої і відповім.	возглаго́лю, да почі́ю, ѿве́рзъ оу҆ста̀:
21	21
На лице людини дивитися не буду і ніякій людині лестити не стану,	человѣ́ка бо не постыждꙋ́сѧ, но нижѐ бре́ннагѡ посрамлю́сѧ:
22	22
тому що я не вмію лестити: зараз убий мене, Творче мій.	не вѣ́мъ бо чꙋди́тисѧ лицꙋ̀: а҆́ще же нѝ, то̀ и҆ менѐ мо́лїе и҆з̾ѧдѧ́тъ.
Глава 33	Глава́ л҃г

1	1
Отже, слухай, Іове, промову мою і прислухайся до кожного слова мого.	Но послꙋ́шай, і҆́ѡве, слове́съ мои́хъ и҆ бесѣ́дꙋ мою̀ внꙋшѝ:
2	2
Ось, я відкриваю вуста мої, язик мій говорить у гортані моїй.	сѐ бо, ѿверзо́хъ оу҆ста̀ моѧ̑, и҆ возглаго́ла ѧ҆зы́къ мо́й:
3	3
Слова мої від щирости мого серця, і вуста мої вимовлять знання чисте.	чи́сто се́рдце моѐ во словесѣ́хъ, ра́зꙋмъ же оу҆стнꙋ̀ моє́ю чи̑стаѧ оу҆разꙋмѣ́етъ:
4	4
Дух Божий створив мене, і подих Вседержителя дав мені життя.	дх҃ъ бж҃їй сотвори́вый мѧ̀, дыха́нїе же вседержи́телево поꙋча́ющее мѧ̀:
5	5
Якщо можеш, відповідай мені і стань переді мною.	а҆́ще мо́жеши, да́ждь мѝ ѿвѣ́тъ къ си̑мъ: потерпѝ, ста́ни проти́вꙋ менє̀, и҆ а҆́зъ проти́вꙋ тебє̀.
6	6
Ось я, за бажанням твоїм, замість Бога. Я створений також із пороху;	Ѿ бре́нїѧ сотворе́нъ є҆сѝ ты̀, ꙗ҆́коже и҆ а҆́зъ: ѿ тогѡ́жде сотворе́нїѧ є҆смы̀:
7	7
тому страх переді мною не може знітити тебе, і рука моя не буде важкою для тебе.	не стра́хъ мо́й тѧ̀ смѧте́тъ, нижѐ рꙋка̀ моѧ̀ тѧжка̀ бꙋ́детъ на тѧ̀.
8	8
Ти говорив у вуха мої, і я чув звук слів:	Ѻ҆ба́че ре́клъ є҆сѝ во оу҆́шы моѝ, и҆ гла́съ глагѡ́лъ твои́хъ оу҆слы́шахъ, зане́же глаго́леши:
9	9
чистий я, без пороку, невинний я, і немає в мені неправди;	чи́стъ є҆́смь а҆́зъ, не согрѣша́ѧ, непоро́ченъ же є҆́смь, и҆́бо не беззако́нновахъ:
10	10
а Він знайшов звинувачення проти мене і вважає мене Своїм супротивником;	зазо́ръ же на мѧ̀ ѡ҆брѣ́те и҆ мни́тъ мѧ̀, ꙗ҆́кѡ проти́вника себѣ̀:
11	11
поставив ноги мої в колоду, спостерігає за всіма путями моїми.	вложи́ же но́гꙋ мою̀ въ дре́во и҆ надсмотрѧ́лъ пꙋти̑ моѧ̑ всѧ̑.
12	12
Ось у цьому ти неправий, відповідаю тобі, тому що Бог вище людини.	Ка́кѡ бо глаго́леши, ꙗ҆́кѡ пра́въ є҆́смь, и҆ не послꙋ́ша менѐ; Вѣ́ченъ бо є҆́сть, и҆́же над̾ зємны́ми.
13	13
Для чого тобі змагатися з Ним? Він не дає звіту ні в яких ділах Своїх.	Глаго́леши бо: чесѡ̀ ра́ди пра́вды моеѧ̀ не оу҆слы́ша всѧ́ко сло́во;
14	14
Бог говорить один раз і, якщо того не помітять, удруге:	Є҆ди́ною бо возглаго́летъ гдⷭ҇ь, второ́е же во снѣ̀, и҆лѝ въ поꙋче́нїи нощнѣ́мъ,
15	15
уві сні, у нічному видінні, коли сон находить на людей, під час дрімоти на постелі.	и҆лѝ, ꙗ҆́кѡ є҆гда̀ напа́даетъ стра́хъ лю́тъ на человѣ́ки, во дрема́нїихъ на ло́жи:
16	16
Тоді Він відкриває в людини вухо і закарбовує Своє наставляння,	тогда̀ ѿкры́етъ оу҆́мъ человѣ́ческїй, видѣ́ньми стра́ха тацѣ́ми и҆̀хъ оу҆страши́тъ,
17	17
щоб відвести людину від якого-небудь наміру і віддалити від неї гордість,	да возврати́тъ человѣ́ка ѿ непра́вды, тѣ́ло же є҆гѡ̀ѿ паде́нїѧ и҆зба́ви,
18	18
щоб відвести душу її від прірви і життя її від ураження мечем.	пощадѣ́ же дꙋ́шꙋ є҆гѡ̀ ѿ сме́рти, є҆́же не па́сти є҆мꙋ̀ на бра́ни.
19	19
Або він врозумляється хворобою на постелі своїй і тяжким болем у всіх кістках своїх, —	Па́ки же ѡ҆бличѝ є҆го̀ болѣ́знїю на ло́жи и҆ мно́жество косте́й є҆гѡ̀ разсла́би:
20	20
і життя її відвертається від хліба і душа її від улюбленої їжі.	всѧ́кагѡ же бра́шна пшени́чна не возмо́жетъ прїѧ́ти, а҆ дꙋша̀ є҆гѡ̀ ꙗ҆́ди хо́щетъ,
21	21
Плоть на ній пропадає, так що її не видно, і показуються кістки її, яких не було видно.	до́ндеже согнїю́тъ плѡ́ти є҆гѡ̀, и҆ пока́жетъ кѡ́сти є҆гѡ̀ то́щѧ:
22	22
І душа її наближається до могили і життя її — до смерті.	прибли́жисѧ же на сме́рть дꙋша̀ є҆гѡ̀, и҆ живо́тъ є҆гѡ̀ во а҆́дѣ.
23	23
Якщо є у неї ангел-наставник, один з тисячі, щоб показати людині пряму путь її, —	А҆́ще бꙋ́детъ ты́сѧща а҆́гг҃лъ смертоно́сныхъ, є҆ди́нъ ѿ ни́хъ не оу҆ѧзви́тъ є҆го̀: а҆́ще помы́слитъ се́рдцемъ ѡ҆брати́тисѧ ко гдⷭ҇ꙋ, повѣ́сть же человѣ́кꙋ сво́й зазо́ръ, и҆ безꙋ́мїе своѐ пока́жетъ,
24	24
Бог змилосердиться над нею і скаже: звільни її від могили; Я знайшов умилостивлення.	застꙋ́питъ є҆̀, є҆́же не впа́сти є҆мꙋ̀ въ сме́рть, ѡ҆бнови́тъ же тѣ́ло є҆гѡ̀ ꙗ҆́коже повапле́нїе на стѣнѣ̀, кѡ́сти же є҆гѡ̀ и҆спо́лнитъ мо́зга:
25	25
Тоді тіло її зробиться свіжішим, ніж у молодості; вона повернеться до днів юности своєї.	оу҆мѧгчи́тъ же є҆гѡ̀ пло́ть ꙗ҆́коже младе́нца, и҆ оу҆стро́итъ є҆го̀ возмꙋжа́вша въ человѣ́цѣхъ.
26	26
Буде молитися Богу, і Він — милостивий до неї; з радістю дивиться на лице її і повертає людині праведність її.	Помо́литсѧ же ко гдⷭ҇ꙋ и҆ прїѧ́тъ и҆́мъ бꙋ́детъ, вни́детъ же лице́мъ весе́лымъ со и҆сповѣ́данїемъ, возда́стъ же человѣ́кѡмъ пра́вдꙋ свою̀.
27	27
Він буде дивитися на людей і говорити: грішив я і спотворював правду, і не воздано мені;	Посе́мъ тогда̀ за́зритъ человѣ́къ са́мъ себѣ̀, глаго́лѧ: ꙗ҆кова̑ѧ содѣва́хъ; и҆ не по досто́инствꙋ и҆стѧза́ мѧ, ѡ҆ ни́хже согрѣши́хъ:
28	28
Він визволив душу мою від могили, і життя моє бачить світло.	спасѝ дꙋ́шꙋ мою̀, є҆́же не вни́ти во и҆стлѣ́нїе, и҆ жи́знь моѧ̀ свѣ́тъ оу҆́зритъ.
29	29
Ось, усе це робить Бог двічі-тричі з людиною,	Сѐ, сїѧ̑ всѧ̑ твори́тъ крѣ́пкїй (бг҃ъ) пꙋти̑ трѝ съ мꙋ́жемъ:
30	30
щоб відвести душу її від могили й освітити її світлом живих.	но и҆зба́ви дꙋ́шꙋ мою̀ ѿ сме́рти, да живо́тъ мо́й во свѣ́тѣ хва́литъ є҆го̀.
31	31
Прислухайся, Іове, слухай мене, мовчи, і я буду говорити.	Внима́й, і҆́ѡве, и҆ послꙋ́шай менѐ, премолчѝ, и҆ а҆́зъ возглаго́лю:
32	32
Якщо маєш, що сказати, відповідай; говори, тому що я бажав би твого виправдання;	и҆ а҆́ще тебѣ̀ сꙋ́ть словеса̀, ѿвѣща́й мѝ: глаго́ли, хощꙋ́ бо ѡ҆правди́тисѧ тебѣ̀:
33	33
якщо ж ні, то слухай мене: мовчи, і я навчу тебе мудрости.	а҆́ще же нѝ, ты̀ послꙋ́шай менѐ, оу҆молчѝ, и҆ наꙋчꙋ́ тѧ премꙋ́дрости.
Глава 34	Глава́ л҃д

1	1
І продовжував Елиуй і сказав:	Ѿвѣща́въ же є҆лїꙋ́съ, речѐ:
2	2
вислухайте, мудрі, слова мої, і прихиліть до мене вухо, розсудливі!	послꙋ́шайте менѐ, премꙋ́дрїи: свѣ́дꙋщїи, внꙋши́те (до́брое),
3	3
Бо вухо розрізняє слова, як гортань розрізняє смак їжі.	ꙗ҆́кѡ оу҆́хо словеса̀ и҆скꙋша́етъ, горта́нь же вкꙋша́етъ бра́шна.
4	4
Співставляємо між собою міркування і розпізнаємо, що добре.	Сꙋ́дъ и҆збере́мъ себѣ̀, оу҆разꙋмѣ́емъ посредѣ̀ себє̀, что̀ лꙋ́чшее.
5	5
Ось, Іов сказав: я правий, але Бог позбавив мене суду.	Ꙗ҆́кѡ речѐ і҆́ѡвъ: првⷣнъ є҆́смь, гдⷭ҇ь ѿѧ́тъ мѝ сꙋ́дъ,
6	6
Чи повинен я говорити лжу на правду мою? Моя рана незцілима без провини.	солга́ же сꙋдꙋ̀ моемꙋ̀: наси́льна стрѣла̀ моѧ̀ без̾ непра́вды.
7	7
Чи є така людина, як Іов, який п’є знущання, як воду,	Кто̀ мꙋ́жъ, ꙗ҆́коже і҆́ѡвъ, пїѧ́й порꙋга́нїе, ꙗ҆́коже во́дꙋ,
8	8
вступає у співтовариство з тими, хто чинить беззаконня і ходить з людьми нечестивими?	не согрѣша́ѧ, нижѐ нече́ствовавъ, нижѐ приѡбщи́всѧ къ творѧ́щымъ беззакѡ́нїѧ, є҆́же ходи́ти съ нечести́выми;
9	9
Тому що він сказав: немає користи для людини у благовгоджанні Богу.	Не рцы́ бо, ꙗ҆́кѡ нѣ́сть посѣще́нїѧ мꙋ́жеви, и҆ посѣще́нїѧ є҆мꙋ̀ ѿ гдⷭ҇а.
10	10
Отже, послухайте мене, мужі мудрі! Не може бути в Бога неправда або у Вседержителя неправосуддя,	Тѣ́мже, разꙋми́вїи се́рдцемъ, послꙋ́шайте менѐ, не бꙋ́ди мѝ пред̾ гдⷭ҇емъ нече́ствовати и҆ пред̾ вседержи́телемъ возмꙋти́ти пра́вдꙋ:
11	11
бо Він за ділами людини чинить з нею і за путями чоловіка відплачує йому.	но воздае́тъ человѣ́кови, ꙗ҆́коже твори́тъ кі́йждо и҆́хъ, и҆ на стезѝ мꙋ́жестѣй ѡ҆брѧ́щетъ и҆̀.
12	12
Істинно, Бог не чинить неправди і Вседержитель не спотворює суд.	Мни́ши же гдⷭ҇а нелѣ̑паѧ сотвори́ти, и҆лѝ вседержи́тель смѧте́тъ сꙋ́дъ, и҆́же сотворѝ зе́млю;
13	13
Хто, крім Нього, промишляє про землю? І хто керує всією вселенною?	Кто́ же є҆́сть творѧ́й поднебе́снꙋю и҆ ꙗ҆̀же въ не́й всѧ́чєскаѧ;
14	14
Якби Він звернув серце Своє до Себе і взяв до Себе дух її і подих її,	А҆́ще бо восхо́щетъ запрети́ти и҆ дꙋ́хъ оу҆ себє̀ оу҆держа́ти,
15	15
миттєво загинула б усяка плоть, і людина повернулася б у порох.	оу҆́мретъ всѧ́ка пло́ть вкꙋ́пѣ, всѧ́къ же человѣ́къ въ зе́млю по́йдетъ, ѿню́дꙋже и҆ со́зданъ бы́сть.
16	16
Отже, якщо ти маєш розум, то слухай це і зважай на слова мої.	А҆́ще же не оу҆вѣща́ешисѧ, послꙋ́шай си́хъ, внꙋшѝ гла́съ глагѡ́лъ.
17	17
Чи може ненависник правди володарювати? І чи можеш ти звинуватити Всеправедного?	Ви́ждь ты̀ ненави́дѧщаго беззакѡ́ннаѧ и҆ гꙋбѧ́щаго лꙋка̑выѧ, сꙋ́ща, вѣ́чна, првⷣна.
18	18
Чи можна сказати цареві: ти — нечестивець, і князям: ви — беззаконники?	Нечести́въ є҆́сть глаго́лѧй царе́ви, зако́нъ престꙋпа́еши, нечести́вѣйше, кнѧзє́мъ:
19	19
Але Він не дивиться і на лиця князів і не дає переваги багатому над бідним, тому що усі вони діло рук Його.	и҆́же не постыдѣ́сѧ лица̀ честна́гѡ, нижѐ вѣ́сть че́сть возложи́ти си̑льнымъ, оу҆диви́тисѧ ли́цамъ и҆́хъ.
20	20
Раптово вони помирають; серед ночі народ обуриться, і вони зникають; і сильних виганяють не силою.	Тще́ же и҆̀мъ сбꙋ́детсѧ, є҆́же возопи́ти и҆ моли́ти мꙋ́жа: занѐ оу҆потреби́ша беззако́ннѡ, безче́стѧще немощны́хъ.
21	21
Тому що очі Його над путями людини, і Він бачить усі кроки її.	То́й бо зри́тель є҆́сть дѣ́лъ человѣ́ческихъ, оу҆таи́сѧ же ѿ негѡ̀ ничто́же ѿ тѣ́хъ, ꙗ҆̀же творѧ́тъ:
22	22
Немає пітьми, ні тіні смертної, де могли б сховатися ті, що чинять беззаконня.	нижѐ бꙋ́детъ мѣ́сто оу҆кры́тисѧ творѧ́щымъ беззакѡ́ннаѧ:
23	23
Тому Він уже не вимагає від людини, щоб вона йшла на суд з Богом.	ꙗ҆́кѡ не на мꙋ́жа положи́тъ є҆щѐ.
24	24
Він скрушає сильних без дослідження і поставляє інших на їхні місця;	Гдⷭ҇ь бо всѣ́хъ ви́дитъ, постиза́ѧй неизслѣ̑днаѧ, сла̑внаѧ же и҆ и҆зрѧ̑днаѧ, и҆̀мже нѣ́сть числа̀,
25	25
тому що Він робить відомими діла їхні і скидає їх уночі, і вони знищуються.	свѣ́дый и҆́хъ дѣла̀, и҆ ѡ҆брати́тъ но́щь, и҆ смирѧ́тсѧ.
26	26
Він уражає їх, як беззаконних людей, перед очима інших,	Оу҆гаси́ же нечести̑выѧ, ви́дими же пред̾ ни́мъ:
27	27
за те, що вони відвернулися від Нього і не зрозуміли всіх шляхів Його,	ꙗ҆́кѡ оу҆клони́шасѧ ѿ зако́на бж҃їѧ, ѡ҆правда́нїй же є҆гѡ̀ не позна́ша,
28	28
так що дійшло до Нього волання бідних, і Він почув стогін пригноблених.	є҆́же вознестѝ къ немꙋ̀ во́пль ни́щихъ, и҆ во́пль оу҆бо́гихъ оу҆слы́шитъ.
29	29
Чи дарує Він тишу, хто може збурити? чи ховає Він лице Своє, хто може побачити Його? Чи буде це для народу, чи для однієї людини,	И҆ то́й тишинꙋ̀ пода́стъ, и҆ кто̀ ѡ҆сꙋ́дитъ; и҆ сокры́етъ лицѐ, и҆ кто̀ оу҆́зритъ є҆го̀; и҆ на ꙗ҆зы́къ, и҆ на человѣ́ка вкꙋ́пѣ,
30	30
щоб не царював лицемір на спокусу народу.	и҆́же поставлѧ́етъ царе́мъ человѣ́ка лицемѣ́ра за стропти́вость люді́й.
31	31
До Бога слід говорити: я потерпів, більше не буду грішити.	Ꙗ҆́кѡ къ крѣ́пкомꙋ глаго́лѧй: взѧ́хъ, не ѿимꙋ̀ вмѣ́стѡ зало́га:
32	32
А чого я не знаю, Ти навчи мене; і якщо я зробив беззаконня, більше не буду.	без̾ менє̀ оу҆зрю̀, ты̀ покажи́ ми: а҆́ще непра́вдꙋ содѣ́лахъ, не и҆́мамъ приложи́ти.
33	33
Чи за твоїм міркуванням Він повинен відплачувати? І оскільки ти відкидаєш, то тобі варто обирати, а не мені; говори, що знаєш.	Є҆да̀ ѿ тебє̀ и҆стѧ́жетъ ю҆̀, ꙗ҆́кѡ ты̀ ѿри́неши, ꙗ҆́кѡ ты̀ и҆збере́ши, а҆ не а҆́зъ ли; и҆ что̀ разꙋмѣ́еши; глаго́ли.
34	34
Люди розумні скажуть мені, і муж мудрий, який слухає мене:	Тѣ́мже смы́сленнїи се́рдцемъ рекꙋ́тъ сїѧ̑, мꙋ́жъ же премꙋ́дръ оу҆слы́ша глаго́лъ мо́й.
35	35
Іов нерозумно говорить, і слова його не мають сенсу.	І҆́ѡвъ же не въ ра́зꙋмѣ глаго́лаше, словеса́ же є҆гѡ̀ не въ хи́трости.
36	36
Я бажав би, щоб Іов цілком був випробуваний, за відповідями його, які властиві людям нечестивим.	Ѻ҆ба́че навы́кни, і҆́ѡве, не да́ждь є҆щѐ ѿвѣ́та, ꙗ҆́коже немꙋ́дрїи:
37	37
Інакше він до гріха свого додасть відступлення, буде рукоплескати між нами і ще більше наговорить проти Бога.	да не приложи́мъ на грѣхѝ на́шѧ: беззако́нїе же на на́съ вмѣни́тсѧ, мнѡ́гаѧ глаго́лющихъ словеса̀ на гдⷭ҇а.
Глава 35	Глава́ л҃є

1	1
І продовжував Елиуй і сказав: чи	Ѿвѣща́въ же є҆щѐ є҆лїꙋ́съ, речѐ:
2	2
вважаєш ти справедливим, що сказав: я правіший за Бога?	что̀ сїѐ мни́лъ є҆сѝ на сꙋдѣ̀; ты̀ кто̀ є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ ре́клъ є҆сѝ: пра́въ є҆́смь пред̾ гдⷭ҇емъ;
3	3
Ти сказав: яка користь мені? і який прибуток я мав би перед тим, як коли б я і грішив?	И҆лѝ рече́ши: что̀ сотворю̀ согрѣши́въ;
4	4
Я відповім тобі і твоїм друзям з тобою:	А҆́зъ же тѝ да́мъ ѿвѣ́тъ и҆ трїе́мъ дрꙋгѡ́мъ твои̑мъ.
5	5
поглянь на небо і дивися; поглянь на хмари, вони вище тебе.	Воззрѝ на не́бо и҆ ви́ждь: смотри́ же на ѡ҆́блаки, ко́ль высѡ́ки сꙋ́ть ѿ тебє̀.
6	6
Якщо ти грішиш, що робиш ти Йому? і якщо злочини твої збільшуються, що заподіюєш ти Йому?	А҆́ще согрѣши́лъ є҆сѝ, что̀ сотвори́ши; а҆́ще же и҆ мно́гѡ беззако́нновалъ є҆сѝ, что̀ мо́жеши сотвори́ти;
7	7
Якщо ти праведний, що даєш Йому? або що одержує Він від руки твоєї?	Поне́же оу҆́бѡ пра́веденъ є҆сѝ, что̀ да́си є҆мꙋ̀; и҆лѝ что̀ и҆з̾ рꙋкѝ твоеѧ̀ во́зметъ;
8	8
Нечестя твоє відноситься до людини, як ти, і праведність твоя до сина людського.	Мꙋ́жеви подо́бномꙋ тебѣ̀ нече́стїе твоѐ, и҆ сы́нꙋ человѣ́ческомꙋ пра́вда твоѧ̀.
9	9
Від безлічі гнобителів стогнуть гноблені, і від руки сильних волають.	Ѿ мно́жества ѡ҆клевета́емїи воззовꙋ́тъ, возопїю́тъ ѿ мы́шцы мно́гихъ:
10	10
Але ніхто не говорить: де Бог, Творець мій, Який дає пісні вночі,	и҆ не речѐ: гдѣ̀ є҆́сть бг҃ъ сотвори́вый мѧ̀, оу҆строѧ́ѧй стражбы̑ нѡщны́ѧ,
11	11
Який навчає нас більше, ніж худобу земну, і напоумлює нас більше, ніж птахів небесних?	ѿдѣлѧ́ѧй мѧ̀ ѿ четвероно́гихъ земны́хъ и҆ ѿ небе́сныхъ пти́цъ;
12	12
Там вони волають, і Він не відповідає їм, з причини гордости злих людей.	та́мѡ воззовꙋ́тъ, и҆ не и҆́маши оу҆слы́шати, и҆ ѿ доса́ды ѕлы́хъ.
13	13
Але неправда, що Бог не чує і Вседержитель не дивиться на це.	Безмѣ̑стнаѧ бо ви́дѣти не хо́щетъ гдⷭ҇ь: са́мъ бо вседержи́тель зри́тель є҆́сть творѧ́щихъ беззакѡ́ннаѧ, и҆ спасе́тъ мѧ̀.
14	14
Хоча ти сказав, що ти не бачиш Його, але суд перед Ним, і — чекай на нього.	Сꙋди́сѧ же пред̾ ни́мъ, а҆́ще мо́жеши похвали́ти є҆го̀, ꙗ҆́коже є҆́сть и҆ нн҃ѣ.
15	15
Але нині, тому що гнів Його не відвідав його і він не пізнав його у всій суворості,	Ꙗ҆́кѡ нѣ́сть посѣща́ѧй гнѣ́вомъ свои́мъ, и҆ не позна̀ прегрѣше́нїѧ коегѡ́либо ѕѣлѡ̀.
16	16
Іов і відкрив легковажно вуста свої і нерозважливо марнує слова.	І҆́ѡвъ же всꙋ́е ѿверза́етъ оу҆ста̀ своѧ̑, невѣ́дѣнїемъ словеса̀ ѡ҆тѧгоща́етъ.
Глава 36	Глава́ л҃ѕ

1	1
І продовжував Елиуй і сказав:	Приложи́въ же є҆щѐ є҆лїꙋ́съ, речѐ:
2	2
почекай мене трохи, і я покажу тобі, що я маю ще дещо сказати за Бога.	пожди́ ми ма́лѡ є҆щѐ, да тѧ̀ наꙋчꙋ̀: є҆ще́ бо оу҆ менє̀ є҆́сть сло́во.
3	3
Почну мої міркування здалеку, і воздам Творцю моєму справедливість,	Прїи́мъ хи́трость мою̀ ѿдале́ча, дѣ́лы же мои́ми пра́вєднаѧ рекꙋ̀ вои́стиннꙋ:
4	4
тому що слова мої точно не лжа: перед тобою — довершений у пізнаннях.	и҆ не непра́вєдны глаго́лы без̾ пра́вды оу҆разꙋмѣ́еши.
5	5
Ось, Бог могутній і не нехтує сильним міцністю серця;	Ви́ждь же, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь не ѿри́нетъ неѕло́бивагѡ:
6	6
Він не підтримує нечестивих і відплачує належне пригнобленим;	си́ленъ крѣ́постїю сердца̀ нечести́выхъ не ѡ҆живи́тъ и҆ сꙋ́дъ ни́щымъ да́стъ,
7	7
Він не відвертає очей Своїх від праведників, але з царями назавжди посаджує їх на престолі, і вони підносяться.	не ѿи́метъ ѿ правди́вагѡ ѻ҆че́съ свои́хъ, и҆ со цари̑ на престо́лѣ посади́тъ и҆̀хъ на побѣ́дꙋ, и҆ вознесꙋ́тсѧ.
8	8
Якщо ж вони закуті ланцюгами й утримуються в кайданах біди,	Свѧ́заннїи въ рꙋчны́хъ оу҆́захъ ꙗ҆́ти бꙋ́дꙋтъ оу҆́жами нищеты̀,
9	9
то Він вказує їм на діла їхні і на беззаконня їхні, тому що примножилися,	и҆ возвѣсти́тъ и҆̀мъ дѣла̀ и҆́хъ и҆ прегрѣше́нїе и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆крѣпѧ́тсѧ:
10	10
і відкриває їх вухо для напоумлення і говорить їм, щоб вони відступили від нечестя.	но правди́ваго оу҆слы́шитъ, и҆ речѐ, ꙗ҆́кѡ ѡ҆братѧ́тсѧ ѿ непра́вды.
11	11
Якщо послухають і будуть служити Йому, то проведуть дні свої у благополуччі і літа свої в радості;	А҆́ще оу҆слы́шатъ и҆ порабо́таютъ, сконча́ютъ дни̑ своѧ̑ во благи́хъ и҆ лѣ̑та своѧ̑ въ благолѣ́потѣ:
12	12
якщо ж не послухають, то загинуть від стріли і помруть у нерозумі.	нечести́выхъ же не спасе́тъ, занѐ не хотѣ́ша позна́ти гдⷭ҇а и҆ зане́же оу҆чи́ми не послꙋшли́ви бѣ́ша.
13	13
Але лицеміри живлять у серці гнів і не взивають до Нього, коли Він заковує їх у кайдани;	И҆ лицемѣ́ри се́рдцемъ возмꙋтѧ́тъ ꙗ҆́рость: не возопїю́тъ, ꙗ҆́кѡ свѧза̀ и҆̀хъ:
14	14
тому душа їх помирає у молодості і життя їх із блудниками.	да оу҆́мретъ оу҆̀бо въ ю҆́ности дꙋша̀ и҆́хъ, житїе́ же и҆́хъ оу҆ѧзвлѧ́емо а҆́гг҃лы,
15	15
Він спасає бідного від лиха його й у пригнобленні відкриває вухо його.	зане́же ѡ҆скорби́ша недꙋ́жна и҆ не́мощна, сꙋ́дъ же кро́ткихъ и҆зложи́тъ.
16	16
І тебе вивів би Він з тісноти на простір, де немає стиснення, і те, що ставиться на стіл твій, було б наповнене жиром;	Є҆ще́ же и҆сто́ргнꙋ тѧ̀ ѿ оу҆́стъ вра́жїихъ: бе́здна, проли́тїе под̾ не́ю, и҆ сни́де трапе́за твоѧ̀ и҆спо́лнена тꙋ́ка.
17	17
але ти сповнений судженнями нечестивих: судження й осудження — близькі.	Не ѡ҆скꙋдѣ́етъ же ѿ пра́ведныхъ сꙋ́дъ:
18	18
Нехай не вразить тебе гнів Божий покаранням! Великий викуп не спасе тебе.	ꙗ҆́рость же на нечести̑выѧ бꙋ́детъ, нече́стїѧ ра́ди дарѡ́въ и҆́хъ, и҆̀хже прїима́хꙋ на непра́вдѣ.
19	19
Чи дасть Він яку ціну твоєму багатству? Ні, — ні золоту і ніякому скарбу.	Да не оу҆клони́тъ тѧ̀ во́лею оу҆́мъ ѿ мольбы̀ въ бѣдѣ̀ сꙋ́щихъ немощны́хъ и҆ всѣ́хъ содержа́щихъ крѣ́пость.
20	20
Не бажай тієї ночі, коли народи знищуються на своєму місці.	Не привлецы̀ но́щи, є҆́же взы́ти лю́демъ вмѣ́стѡ и҆́хъ:
21	21
Бережися, не схиляйся до нечестя, якому ти віддав перевагу перед стражданнями.	но сохрани́сѧ, да не содѣ́еши ѕла̀: си́хъ бо ра́ди и҆з̾ѧ́тъ є҆сѝ ѿ нищеты̀.
22	22
Бог високий могутністю Своєю, і хто такий, як Він, наставник?	Сѐ, крѣ́пкїй оу҆держи́тъ крѣ́постїю свое́ю: кто́ бо є҆́сть, ꙗ҆́коже то́й, си́ленъ;
23	23
Хто вкаже Йому путь Його; хто може сказати: Ти чиниш несправедливо?	и҆ кто̀ є҆́сть и҆спытꙋ́ѧй дѣ́лъ є҆гѡ̀; и҆лѝ кто̀ рекі́й: содѣ́ѧ непра́вдꙋ;
24	24
Пам’ятай про те, щоб звеличувати діла Його, які люди бачать.	Помѧнѝ, ꙗ҆́кѡ вє́лїѧ дѣла̀ є҆гѡ̀ сꙋ́ть, и҆́миже владѣ́ша мꙋ́жїе.
25	25
Усі люди можуть бачити їх; людина може бачати їх здаля.	Всѧ́къ человѣ́къ ви́дитъ въ себѣ̀, є҆ли́цы оу҆ѧзвлѧ́еми сꙋ́ть человѣ́цы.
26	26
Ось, Бог великий, і ми не можемо пізнати Його; число років Його недослідиме.	Сѐ, крѣ́пкїй вели́кїй, и҆ не оу҆вѣ́мы: число̀ лѣ́тъ є҆гѡ̀ безконе́чное:
27	27
Він збирає краплі води; вони в безлічі виливаються дощем:	и҆зочтє́нны же є҆мꙋ̀ сꙋ́ть ка̑пли дождє́вныѧ, и҆ и҆злїю́тсѧ дожде́мъ во ѡ҆́блакъ:
28	28
із хмар падають і виливаються рясно на людей.	потекꙋ́тъ ѡ҆бетша̑нїѧ, ѡ҆сѣни́ша же ѡ҆́блацы над̾ премно́гими людьмѝ: вре́мѧ поста́ви скотꙋ̀, вѣ́дѧтъ же ло́жа чи́нъ. Ѡ҆ всѣ́хъ си́хъ не диви́тлитисѧ оу҆́мъ, и҆ не и҆змѣнѧ́етлисѧ тѝ се́рдце ѿ тѣ́ла;
29	29
Хто може також осягнути простір хмар, тріщання намету Його?	И҆ а҆́ще оу҆разꙋмѣ́етъ просте́ртїе ѡ҆́блака, ра́венство ски́нїи є҆гѡ̀:
30	30
Ось, Він посилає на нього світло Своє і покриває дно моря.	сѐ, простира́етъ на ню̀ свѣ́тъ и҆ корє́нїѧ морска̑ѧ покры̀:
31	31
Звідти Він судить народи, дає їжу в достатку.	тѣ́ми бо сꙋ́дитъ лю́демъ, да́стъ пи́щꙋ могꙋ́щемꙋ.
32	32
Він ховає в долонях Своїх блискавку і повеліває їй, кого вразити.	На рꙋкꙋ̀ покры̀ свѣ́тъ и҆ заповѣ́да ѡ҆ не́мъ срѣта́ющемꙋ:
33	33
Тріскотіння її дає звістку про неї; худоба також відчуває, що відбувається.	возвѣсти́тъ ѡ҆ не́мъ дрꙋ́гꙋ своемꙋ̀ гдⷭ҇ь, стѧжа́нїе, и҆ ѡ҆ непра́вдѣ.
Глава 37	Глава́ л҃з

1	1
І від цього тремтить серце моє і зрушилося з місця свого.	И҆ ѿ си́хъ возмѧте́сѧ се́рдце моѐ и҆ ѿто́ржесѧ ѿ мѣ́ста своегѡ̀.
2	2
Слухайте, слухайте голос Його і грім, що виходить з вуст Його.	Послꙋ́шай слꙋ́ха во гнѣ́вѣ ꙗ҆́рости гдⷭ҇ни, и҆ поꙋче́нїе и҆зо оу҆́стъ є҆гѡ̀ и҆зы́детъ.
3	3
Під усім небом перекоти його, і блищання його — до країв землі.	Под̾ всѣ́мъ не́бомъ нача́лство є҆гѡ̀, и҆ свѣ́тъ є҆гѡ̀ на крилꙋ̑ землѝ.
4	4
За ним гримить голос; гримить Він гласом величі Своєї і не зупиняє його, коли голос Його почутий.	Вслѣ́дъ є҆гѡ̀ возопїе́тъ гла́сомъ, возгреми́тъ гла́сомъ вели́чїѧ своегѡ̀, и҆ не и҆змѣни́тъ и҆́хъ, ꙗ҆́кѡ оу҆слы́шитъ гла́съ є҆гѡ̀.
5	5
Дивно гримить Бог гласом Своїм, робить діла великі, для нас незбагненні.	Возгреми́тъ крѣ́пкїй гла́сомъ свои́мъ ди̑внаѧ: сотвори́ бо вє́лїѧ, и҆́хже не вѣ́дахомъ.
6	6
Бо снігу Він говорить: будь на землі; однаково дрібний дощ і великий дощ у Його владі.	Повелѣва́ѧй снѣ́гꙋ: бꙋ́ди на землѝ, и҆ бꙋ́рѧ дождѧ̀, и҆ бꙋ́рѧ дождє́въ могꙋ́тства є҆гѡ̀.
7	7
Він кладе печать на руку кожної людини, щоб усі люди знали діла Його.	Въ рꙋцѣ̀ всѧ́кагѡ человѣ́ка зна́менаетъ, да позна́етъ всѧ́къ человѣ́къ свою̀ не́мощь.
8	8
Тоді звір іде в притулок і залишається у своїх лігвах.	Внидо́ша же ѕвѣ́рїе под̾ кро́въ и҆ оу҆молко́ша на ло́жи.
9	9
З півдня приходить буря, з півночі — холоднеча.	И҆з̾ храни́лищъ внꙋ́треннихъ нахо́дѧтъ бѡлѣ́зни, и҆ ѿ внѣ́шнихъ стра́нъ стꙋ́день.
10	10
Від подиху Божого утворюється лід, і поверхня води стискується.	И҆ ѿ дыха́нїѧ крѣ́пка да́стъ ле́дъ: оу҆правлѧ́етъ же во́дꙋ, ꙗ҆́коже хо́щетъ,
11	11
Також вологою Він наповнює хмари, і хмари випромінюють світло Його,	и҆ и҆збра́нное оу҆строѧ́етъ ѡ҆́блакъ: разжене́тъ ѡ҆́блакъ свѣ́тъ є҆гѡ̀,
12	12
і вони спрямовуються за намірами Його, щоб виконати те, що Він повелить їм на лиці населеної землі.	и҆ са́мъ ѡ҆крє́стнаѧ преврати́тъ, ꙗ҆́коже хо́щетъ, въ дѣла̀ и҆́хъ: всѧ̑, є҆ли̑ка заповѣ́сть и҆̀мъ, сїѧ̑ чиноположє́на сꙋ́ть ѿ негѡ̀ на землѝ,
13	13
Він повеліває їм іти або для покарання, або на благовоління, або для помилування.	а҆́ще въ наказа́нїе, а҆́ще на зе́млю свою̀, а҆́ще на ми́лость ѡ҆брѧ́щетъ и҆̀.
14	14
Слухай це, Іове; стій і розумій дивні діла Божі.	Внꙋшѝ сїѧ̑, і҆́ѡве: ста́ни оу҆ча́йсѧ си́лѣ гдⷭ҇ни.
15	15
Чи знаєш, як Бог розпоряджається ними і повеліває світлу блищати із хмари Своєї?	Вѣ́мы, ꙗ҆́кѡ гдⷭ҇ь положѝ дѣла̀ своѧ̑, свѣ́тъ сотвори́въ и҆з̾ тмы̀.
16	16
Чи розумієш рівновагу хмар, дивне діло Найдосконалішого у знанні?	Вѣ́сть же разли́чїе ѡ҆блакѡ́въ и҆ вє́лїѧ падє́нїѧ ѕлы́хъ.
17	17
Як нагрівається твій одяг, коли Він заспокоює землю від півдня?	Твоѧ́ же ѻ҆де́жда тепла̀, почива́етъ же на землѝ ѿ ю҆́га.
18	18
Чи ти з Ним розпростер небеса, тверді, як відлите дзеркало?	Оу҆тверждє́нїѧ съ ни́мъ въ дре́вности, крѣпка̑ ꙗ҆́коже видѣ́нїе сли́тїѧ.
19	19
Навчи нас, що сказати Йому? Ми в цій пітьмі нічого не можемо зрозуміти.	Чесѡ̀ ра́ди, наꙋчи́ мѧ, что̀ рече́мъ є҆мꙋ̀; и҆ преста́немъ мнѡ́га глаго́люще.
20	20
Чи буде сповіщено Йому, що я говорю? Чи сказав хто, що те, що сказано, доноситься Йому?	Є҆да̀ кни́га, и҆лѝ книго́чїа мѝ предстои́тъ; да стоѧ́щь сотворю̀ человѣ́кꙋ молча́ти.
21	21
Тепер не видно яскравого світла у хмарах, але пронесеться вітер і розчистить їх.	Не всѣ̑мъ же ви́димь свѣ́тъ: свѣ́тлый є҆́сть въ дре́вностехъ, ꙗ҆́коже є҆́же ѿ негѡ̀ на ѡ҆́блацѣхъ.
22	22
Світла погода приходить від півночі, і навколо Бога страшна велич.	Ѿ сѣ́вера ѡ҆́блацы златоза́рни: въ си́хъ ве́лїѧ сла́ва и҆ че́сть вседержи́телева.
23	23
Вседержитель! ми розумом не осягаємо Його. Він великий силою, судом і повнотою правосуддя. Він нікого не гнітить.	И҆ не ѡ҆брѣта́емъ и҆но́го подо́бна крѣ́пости є҆гѡ̀: и҆́же сꙋ́дитъ првⷣнѡ, мни́ши ли, ꙗ҆́кѡ не слы́шитъ то́й;
24	24
Тому нехай благоговіють перед Ним люди, і нехай тремтять перед Ним усі мудрі серцем!	Тѣ́мже оу҆боѧ́тсѧ є҆гѡ̀ человѣ́цы: оу҆боѧ́тсѧ же є҆гѡ̀ и҆ премꙋ́дрїи се́рдцемъ.
Глава 38	Глава́ л҃и

1	1
[Коли Елиуй перестав говорити,] Господь відповів Іову із бурі і сказав:	Преста́вшꙋ же є҆лїꙋ́сꙋ ѿ бесѣ́ды, речѐ гдⷭ҇ьі҆́ѡвꙋ сквозѣ̀ бꙋ́рю и҆ ѡ҆́блаки:
2	2
хто цей, що затьмарює Провидіння словами без сенсу?	кто̀ се́й скрыва́ѧй ѿ менє̀ совѣ́тъ, содержа́й же глаго́лы въ се́рдцы, мене́ же ли мни́тсѧ оу҆таи́ти;
3	3
Опережи нині стегна твої, як муж: Я буду запитувати тебе, і ти пояснюй Мені:	Препоѧ́ши ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ чрє́сла твоѧ̑: вопрошꙋ́ же тѧ̀, ты́ же мѝ ѿвѣща́й.
4	4
де був ти, коли Я заклав основи землі? Скажи, якщо знаєш.	Гдѣ̀ бы́лъ є҆сѝ, є҆гда̀ ѡ҆снова́хъ зе́млю; возвѣсти́ ми, а҆́ще вѣ́си ра́зꙋмъ.
5	5
Хто поклав міру її, якщо знаєш? або хто протягував по ній шнур?	Кто̀ положѝ мѣ̑ры є҆ѧ̀, а҆́ще вѣ́си; и҆лѝ кто̀ наведы́й ве́рвь на ню̀;
6	6
На чому затверджені основи її, або хто поклав наріжний камінь її,	На че́мже столпѝ є҆ѧ̀ оу҆твержде́ни сꙋ́ть; кто́же є҆́сть положи́вый ка́мень краеꙋго́лный на не́й;
7	7
при загальному торжестві ранкових зірок, коли всі сини Божі викликували від радости?	Є҆гда̀ (сотворє́ны) бы́ша ѕвѣ́зды, восхвали́ша мѧ̀ гла́сомъ ве́лїимъ всѝ а҆́гг҃ли моѝ.
8	8
Хто зачинив море воротами, коли воно виверглося, вийшло ніби з утроби,	Загради́хъ же мо́ре враты̀, є҆гда̀ и҆злива́шесѧ и҆з̾ чре́ва ма́тере своеѧ̀ и҆сходѧ́щее:
9	9
коли Я хмари зробив одежею його й імлу пеленами його,	положи́хъ же є҆мꙋ̀ ѡ҆́блакъ во ѡ҆дѣѧ́нїе, мгло́ю же пови́хъ є҆̀:
10	10
й утвердив йому Моє визначення, і поставив засуви і ворота,	и҆ положи́хъ є҆мꙋ̀ предѣ́лы, ѡ҆бложи́въ затво́ры и҆ врата̀:
11	11
і сказав: сюди дійдеш і не перейдеш, і тут межа гордовитим хвилям твоїм?	рѣ́хъ же є҆мꙋ̀: до сегѡ̀ до́йдеши и҆ не пре́йдеши, но въ тебѣ̀ сокрꙋша́тсѧ во́лны твоѧ̑.
12	12
Чи давав ти коли в житті своєму накази ранку і чи вказував зорі місце її,	И҆лѝ при тебѣ̀ соста́вихъ свѣ́тъ оу҆́треннїй, денни́ца же вѣ́сть чи́нъ сво́й,
13	13
щоб вона охопила краї землі і струсила з неї нечестивих,	ꙗ҆́тисѧ кри́лъ землѝ, ѿтрѧстѝ нечести̑выѧ ѿ неѧ̀;
14	14
щоб земля змінилася, як глина під печаткою, і стала, як різнобарвний одяг,	И҆лѝ ты̀, бре́нїе взе́мъ, ѿ землѝ созда́лъ є҆сѝ живо́тно, и҆ глаго́ливаго сего̀ посади́лъ є҆сѝ на землѝ;
15	15
щоб відібралося у нечестивих світло їх і зухвала рука їх скрушилася?	Ѿѧ́лъ же ли є҆сѝ ѿ нечести́выхъ свѣ́тъ, мы́шцꙋ же го́рдыхъ сокрꙋши́лъ ли є҆сѝ;
16	16
Чи сходив ти у глибину моря і чи входив у дослідження безодні?	Прише́лъ же ли є҆сѝ на и҆сто́чники мо́рѧ, во слѣда́хъ же бе́здны ходи́лъ ли є҆сѝ;
17	17
Чи відчинялися для тебе врата смерти, і чи бачив ти врата тіні смертної?	Ѿверза́ютсѧ же ли тебѣ̀ стра́хомъ врата̀ смє́ртнаѧ, вра́тницы же а҆́дѡвы ви́дѣвше тѧ̀ оу҆боѧ́шасѧ ли;
18	18
Чи оглянув ти широту землі? Поясни, якщо знаєш усе це.	Навы́клъ же ли є҆сѝ широты̀ поднебе́сныѧ; Повѣ́ждь оу҆̀бо мѝ, коли́ка є҆́сть;
19	19
Де путь до оселі світла, і де місце темряви?	Въ ко́ей же землѝ вселѧ́етсѧ свѣ́тъ, тмѣ́ же ко́е є҆́сть мѣ́сто;
20	20
Ти, звичайно, доходив до меж її і знаєш дорогу до дому її.	А҆́ще оу҆̀бо введе́ши мѧ̀ въ предѣ́лы и҆́хъ, а҆́ще же ли и҆ вѣ́си стєзѝ и҆́хъ;
21	21
Ти знаєш це, тому що ти вже був тоді народжений, і число днів твоїх дуже велике.	Вѣ́мъ оу҆̀бо, ꙗ҆́кѡ тогда̀ рожде́нъ є҆сѝ, число́ же лѣ́тъ твои́хъ мно́го.
22	22
Чи входив ти у сховища снігу і чи бачив скарбниці граду,	Прише́лъ же ли є҆сѝ въ сокрѡ́вища снѣ̑жнаѧ, и҆ сокрѡ́вища гра̑днаѧ ви́дѣлъ ли є҆сѝ;
23	23
які бережу Я на час смутний, на день битви і війни?	подлежа́тъ же ли тебѣ̀ въ ча́съ врагѡ́въ, въ де́нь бра́ней и҆ ра́ти;
24	24
Яким шляхом розливається світло і розноситься східний вітер по землі?	Ѿкꙋ́дꙋ же и҆схо́дитъ сла́на, и҆лѝ разсыпа́етсѧ ю҆́гъ на поднебе́снꙋю;
25	25
Хто проводить протоки для виливання води і шлях для громоносної блискавки,	Кто́ же оу҆гото́ва дождю̀ ве́лїю пролїѧ́нїе, и҆ пꙋ́ть мо́лнїи и҆ гро́ма,
26	26
щоб ішов дощ на землю безлюдну, на пустелю, де немає людини,	ѡ҆дожди́ти на зе́млю, на не́йже нѣ́сть мꙋ́жа, пꙋсты́ню, и҆дѣ́же человѣ́ка нѣ́сть въ не́й,
27	27
щоб насичувати пустелю і степ і пробуджувати трав’яні зародки до зростання?	насы́тити непроходи́мꙋ и҆ ненаселе́нꙋ, и҆ прозѧ́бнꙋти и҆схо́дъ ѕла́ка;
28	28
Чи є у дощу батько? або хто народжує краплі роси?	Кто́ є҆сть дождю̀ ѻ҆те́цъ; кто́ же є҆́сть роди́вый ка̑пли рѡ́сныѧ;
29	29
З чиєї утроби виходить лід, та іній небесний, — хто народжує його?	И҆з̾ чїегѡ̀ чре́ва и҆схо́дитъ ле́дъ; Сла́нꙋ же на небесѝ кто̀ роди́лъ,
30	30
Води, як камінь, міцніють, і поверхня безодні замерзає.	ꙗ҆́же нисхо́дитъ ꙗ҆́кѡ вода̀ текꙋ́щаѧ; Лицѐ нечести́ва кто̀ оу҆страшѝ;
31	31
Чи можеш ти зв’язати вузол Хима і порушити узи Кесиль?	Разꙋмѣ́лъ же ли є҆сѝ соꙋ́зъ плїа́дъ, и҆ ѡ҆гражде́нїе ѡ҆рїѡ́ново ѿве́рзлъ ли є҆сѝ;
32	32
Чи можеш виводити сузір’я у свій час і вести Ас (зірницю) з її дітьми?	И҆лѝ ѿве́рзеши зна́мєнїѧ небє́снаѧ во вре́мѧ своѐ; и҆ вече́рнюю ѕвѣздꙋ̀ за власы̀ є҆ѧ̀ привлече́ши ли;
33	33
Чи знаєш ти устави неба, чи можеш встановити володіння його на землі?	Вѣ́си же ли премѣнє́нїѧ небє́снаѧ, и҆лѝ быва̑ющаѧ вкꙋ́пѣ под̾ небесе́мъ;
34	34
Чи можеш піднести голос твій до хмар, щоб вода в достатку покрила тебе?	Призове́ши же ли ѡ҆́блакъ гла́сомъ; и҆ тре́петомъ воды̀ вели́кїѧ послꙋ́шаетъ ли тѧ̀;
35	35
Чи можеш посилати блискавки, і чи підуть вони і чи скажуть тобі: ось ми?	По́слеши же ли мѡ́лнїи, и҆ по́йдꙋтъ; рекꙋ́тъ же ли тѝ: что́ є҆сть;
36	36
Хто вклав мудрість у серце, або хто дав сенс розуму?	Кто́ же да́лъ є҆́сть жена́мъ тка́нїѧ мꙋ́дрость, и҆лѝ и҆спещре́нїѧ хи́трость;
37	37
Хто може обчислити хмари своєю мудрістю й утримати сосуди неба,	Кто́ же и҆зчислѧ́ѧй ѡ҆́блаки премꙋ́дростїю, не́бо же на зе́млю преклони́лъ,
38	38
коли порох перетворюється на бруд і брили злипаються?	разлїѧ́сѧ же ꙗ҆́кѡ землѧ̀ пра́хъ, спаѧ́хъ же є҆̀, а҆́ки ка́менемъ, на четы́ри оу҆́глы;
39	39
Чи ти ловиш здобич левиці і насичуєш молодих левів,	Оу҆лови́ши же ли льва́мъ ꙗ҆́дь, и҆ дꙋ́шы ѕмїє́въ насы́тиши ли;
40	40
коли вони лежать у барлогах або ховаються під тінню у засідці?	оу҆боѧ́шасѧ бо на ло́жахъ свои́хъ и҆ сѣдѧ́тъ въ де́брехъ оу҆ловлѧ́юще.
41	41
Хто готує ворону корм його, коли пташенята його кричать до Бога, блукаючи без їжі?	Кто́ же вра́нꙋ оу҆гото́ва пи́щꙋ; пти̑чищи бо є҆гѡ̀ ко гдⷭ҇ꙋ воззва́ша, ѡ҆блета́юще бра̑шна и҆́щꙋще.
Глава 39	Глава́ л҃ѳ

1	1
Чи знаєш ти час, коли народжуються дикі кози на скелях, і чи помічав пологи ланей?	А҆́ще оу҆разꙋмѣ́лъ є҆сѝ вре́мѧ рожде́нїѧ ко́зъ живꙋ́щихъ на гора́хъ ка́менныхъ; оу҆смотри́лъ же ли є҆сѝ болѣ́знь при рожде́нїи є҆ле́ней;
2	2
чи можеш обчислити місяці вагітности їх? і чи знаєш час пологів їх?	и҆зчи́слилъ же ли є҆сѝ мцⷭ҇ы и҆́хъ и҆спо́лнєны рожде́нїѧ и҆́хъ, бѡлѣ́зни же и҆́хъ разрѣши́лъ ли є҆сѝ;
3	3
Вони вигинаються, народжуючи дітей своїх, викидаючи свої ноші;	Вскорми́лъ же ли є҆сѝ дѣ́тищы и҆́хъ внѣ̀ стра́ха, бѡлѣ́зни же и҆́хъ ѿсле́ши ли;
4	4
діти їх приходять у силу, ростуть на полі, йдуть і не повертаються до них.	и҆зве́ргнꙋтъ ча̑да своѧ̑, оу҆мно́жатсѧ въ порожде́нїи, и҆зы́дꙋтъ и҆ не возвратѧ́тсѧ къ ни̑мъ.
5	5
Хто випустив дикого осла на волю, і хто розв’язав пута онагру,	Кто́ же є҆́сть пꙋсти́вый ѻ҆сла̀ ди́вїѧго свобо́дна, оу҆́зы же є҆гѡ̀ кто̀ разрѣши́лъ;
6	6
якому степ Я призначив домом і солончаки — житлом?	Положи́хъ же жили́ще є҆гѡ̀ пꙋсты́ню и҆ селє́нїѧ є҆гѡ̀ сла́ность:
7	7
Він насміхається над міською багатолюдністю і не чує криків погонича,	смѣѧ́йсѧ мно́гꙋ наро́дꙋ гра́да, стꙋжа́нїѧ же да́нническагѡ не слы́шай,
8	8
по горах шукає собі їжу і ганяється за всякою зеленню.	оу҆смо́тритъ на гора́хъ па́жить себѣ̀ и҆ в̾слѣ́дъ всѧ́кагѡ ѕла́ка и҆́щетъ.
9	9
Чи захоче єдиноріг служити тобі і чи переночує біля ясел твоїх?	Похо́щетъ же ли тѝ є҆диноро́гъ рабо́тати, и҆лѝ поспа́ти при ꙗ҆́слехъ твои́хъ;
10	10
Чи можеш мотузкою прив’язати єдинорога до борозни, і чи стане він боронити за тобою поле?	привѧ́жеши ли реме́нїемъ и҆́го є҆гѡ̀, и҆ провлече́тъ тѝ бразды̑ на по́ли;
11	11
Чи будеш надіятися на нього, тому що в нього сила велика, і чи даси йому роботу твою?	надѣ́ешилисѧ на́нь, ꙗ҆́кѡ мно́га крѣ́пость є҆гѡ̀; попꙋ́стиши же ли є҆мꙋ̀ дѣла̀ твоѧ̑;
12	12
Чи повіриш йому, що він насіння твоє поверне і складе на тік твій?	повѣ́риши же ли, ꙗ҆́кѡ возда́стъ тѝ сѣ́мѧ; внесе́тъ же ли тѝ въ гꙋмно̀;
13	13
Чи ти дав красиві крила павичу і пера і пух страусу?	Крило̀ веселѧ́щихсѧ неела́сса, а҆́ще зачне́тъ а҆сі́да и҆ не́сса;
14	14
Він залишає яйця свої на землі, і на піску зігріває їх,	ꙗ҆́кѡ ѡ҆ста́витъ на землѝ ꙗ҆́ица своѧ̑, и҆ на пе́рсти согрѣ́етъ,
15	15
і забуває, що нога може роздавити їх і польовий звір може розтоптати їх;	и҆ забы̀, ꙗ҆́кѡ нога̀ разбїе́тъ, и҆ ѕвѣ́рїе се́лнїи поперꙋ́тъ:
16	16
він жорстокий до дітей своїх, немов не до своїх, і не боїться, що праця його буде даремна;	ѡ҆жесточи́сѧ на ча̑да своѧ̑, а҆́ки бы не є҆ѧ̀, вотщѐ трꙋди́сѧ без̾ стра́ха,
17	17
тому що Бог не дав йому мудрости і не наділив його глуздом;	ꙗ҆́кѡ сокры̀ бг҃ъ є҆́й премꙋ́дрость и҆ не оу҆дѣлѝ є҆́й въ ра́зꙋмѣ:
18	18
а коли підніметься на висоту, посміється з коня і вершника його.	во вре́мѧ же на высотꙋ̀ вознесе́тъ, посмѣе́тсѧ коню̀ и҆ сѣдѧ́щемꙋ на не́мъ.
19	19
Чи ти дав коню силу і наділив шию його гривою?	И҆лѝ ты̀ ѡ҆бложи́лъ є҆сѝ конѧ̀ си́лою, и҆ ѡ҆бле́клъ же ли є҆сѝ вы́ю є҆гѡ̀ въ стра́хъ;
20	20
Чи можеш ти злякати його, як сарану? Хропіння ніздрів його — жах;	ѡ҆бложи́лъ же ли є҆сѝ є҆го̀ всеѻрꙋ́жїемъ, сла́вꙋ же пе́рсей є҆гѡ̀ де́рзостїю;
21	21
риє ногою землю і захоплюється силою; йде назустріч зброї;	копы́томъ копа́ѧ на по́ли и҆гра́етъ и҆ и҆схо́дитъ на по́ле съ крѣ́постїю:
22	22
він глузує з небезпеки і не боїться і не відвертається від меча;	срѣта́ѧ стрѣ́лы посмѣѧва́етсѧ и҆ не ѿврати́тсѧ ѿ желѣ́за:
23	23
сагайдак гуркотить над ним, блискотить спис і дротик;	над̾ ни́мъ и҆гра́етъ лꙋ́къ и҆ ме́чь,
24	24
у пориві і люті він ковтає землю і не може стояти при звуці труби;	и҆ гнѣ́вомъ потреби́тъ зе́млю и҆ не и҆́мать вѣ́ры ꙗ҆́ти, до́ндеже вострꙋ́битъ трꙋба̀:
25	25
при трубному звуці він подає голос: гу! гу! і здалеку чує битву, гучні голоси вождів і крик.	трꙋбѣ́ же вострꙋби́вшей глаго́летъ, бла́гоже: и҆здале́ча же ѡ҆бонѧ́етъ ра́ть, со скака́нїемъ и҆ ржа́нїемъ.
26	26
Чи твоєю мудрістю літає яструб і спрямовує крила свої на південь?	И҆ твое́ю ли хи́тростїю стои́тъ ꙗ҆́стребъ, распросте́ръ крилѣ̑ недви́жимь, зрѧ̀ на ю҆́гъ;
27	27
Чи за твоїм словом піднімається орел і влаштовує на висоті гніздо своє?	Твои́мъ же ли повелѣ́нїемъ возно́ситсѧ ѻ҆ре́лъ, неѧ́сыть же на гнѣздѣ̀ свое́мъ сѣдѧ̀ вселѧ́етсѧ,
28	28
Він живе на скелі і ночує на зубцях скелі і на місцях неприступних;	на версѣ̀ ка́мене и҆ въ сокрове́нѣ;
29	29
звідти видивляється собі їжу: очі його дивляться далеко;	та́мѡ же сы́й и҆́щетъ бра̑шна, и҆здале́ча ѻ҆́чи є҆гѡ̀ наблюда́ютъ,
30	30
пташенята його п’ють кров, і де труп, там і він.	пти̑чищи же є҆гѡ̀ валѧ́ютсѧ въ кро́ви: и҆дѣ́же а҆́ще бꙋ́дꙋтъ мертвечи̑ны, а҆́бїе ѡ҆брѣта́ютсѧ.
31	31
І продовжував Господь і сказав Іову:	И҆ ѿвѣща̀ гдⷭ҇ь бг҃ъ ко і҆́ѡвꙋ и҆ речѐ:
32	32
чи буде той, хто змагається з Вседержителем, ще вчити? Той, хто викриває Бога, нехай відповідає Йому.	є҆да̀ сꙋ́дъ со всеси́льнымъ оу҆кланѧ́етсѧ; ѡ҆блича́ѧй же бг҃а ѿвѣща́ти и҆́мать є҆мꙋ̀.
33	33
І відповів Іов Господу і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ гдⷭ҇еви:
34	34
ось, я нікчемний; що буду я відповідати Тобі? Руку мою покладаю на вуста мої.	почто̀ є҆щѐ а҆́зъ прю́сѧ, наказꙋ́емь и҆ ѡ҆блича́емь ѿ гдⷭ҇а, слы́шай такѡва́ѧ ничто́же сы́й; а҆́зъ же кі́й ѿвѣ́тъ да́мъ къ си̑мъ; рꙋ́кꙋ положꙋ̀ на оу҆стѣ́хъ мои́хъ:
35	35
Один раз я говорив, — тепер відповідати не буду, навіть двічі, але більше не буду.	є҆ди́ною глаго́лахъ, втори́цею же не приложꙋ̀.
Глава 40	Глава́ м҃

1	1
І відповів Господь Іову з бурі і сказав:	Па́ки же ѿвѣща́въ гдⷭ҇ь, речѐ ко і҆́ѡвꙋ и҆з̾ ѡ҆́блака:
2	2
опережи, як муж, стегна твої: Я буду запитувати тебе, а ти пояснюй Мені.	нѝ, но препоѧ́ши ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ чрє́сла твоѧ̑: вопрошꙋ́ же тѧ̀, ты́ же мѝ ѿвѣща́й.
3	3
Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?	Не ѿверга́й сꙋда̀ моегѡ̀: мни́ши ли мѧ̀ и҆на́кѡ тебѣ̀ сотво́рша, ра́звѣ да ꙗ҆ви́шисѧ правди́въ;
4	4
Чи така в тебе сила, як у Бога? І чи можеш загриміти голосом, як Він?	Є҆да̀ мы́шца тѝ є҆́сть на гдⷭ҇а, и҆лѝ гла́сомъ на него̀ греми́ши;
5	5
Прикрась же себе величчю і славою, одягнись у блиск і красу;	Прїими́ же высотꙋ̀ и҆ си́лꙋ, въ сла́вꙋ же и҆ въ че́сть ѡ҆блецы́сѧ:
6	6
вилий лють гніву твого, подивися на все горде і смири його;	пꙋсти́ же а҆́гг҃лы гнѣ́вомъ и҆ всѧ́каго оу҆кори́телѧ смирѝ,
7	7
глянь на всіх зарозумілих і принизь їх, і скруши нечестивих на місцях їх;	велича́ва же оу҆гасѝ и҆ согно́й нечєсти́выѧ а҆́бїе:
8	8
зарий усіх їх у землю й лиця їх покрий темрявою.	скры́й же въ зе́млю внѣ̀ вкꙋ́пѣ и҆ ли́ца и҆́хъ безче́стїѧ и҆спо́лни.
9	9
Тоді і Я визнаю, що правиця твоя може спасати тебе.	И҆сповѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ мо́жетъ десни́ца твоѧ̀ спастѝ.
10	10
Ось бегемот, якого Я створив, як і тебе; він їсть траву, як віл;	Но оу҆́бѡ сѐ, ѕвѣ́рїе оу҆ тебє̀, травꙋ̀ а҆́ки воло́ве ꙗ҆дѧ́тъ:
11	11
ось, його сила в стегнах його і міцність його у м’язах черева його;	сѐ оу҆́бѡ, крѣ́пость є҆гѡ̀ на чре́слѣхъ, си́ла же є҆гѡ̀ на пꙋ́пѣ чре́ва:
12	12
повертає хвостом своїм, як кедром; жили ж на стегнах його переплетені;	поста́ви ѡ҆́шибъ ꙗ҆́кѡ кѷпарі́съ, жи̑лы же є҆гѡ̀ (ꙗ҆́кѡ оу҆́же) сплетє́ны сꙋ́ть,
13	13
ноги в нього, як мідні труби; кістки в нього, як залізні прути;	ре́бра є҆гѡ̀ ре́бра мѣ̑дѧна, хребе́тъ же є҆гѡ̀ желѣ́зо слїѧ́но.
14	14
це — верх шляхів Божих; тільки Той, Хто створив його, може наблизити до нього меч Свій;	Сі́есть нача́ло созда́нїѧ гдⷭ҇нѧ: сотворе́нъ порꙋ́ганъ бы́тиа҆́гг҃лы є҆гѡ̀:
15	15
гори приносять йому їжу, і там усі звірі польові грають;	возше́дъ же на го́рꙋ стреми́ннꙋю, сотворѝ ра́дость четверонѡ́гимъ въ та́ртарѣ:
16	16
він лягає під тінистими деревами, під дахом очерету й у болотах;	под̾ всѧ́кимъ дре́вомъ спи́тъ, при ро́гозѣ и҆ тро́стїи и҆ сїто́вїи:
17	17
тінисті дерева покривають його своєю тінню; верби при струмках оточують його;	ѡ҆сѣнѧ́ютъ же над̾ ни́мъ древеса̀ вели̑ка съ лѣ́торасльми и҆ вѣ̑тви напѡ́льныѧ:
18	18
ось, він п’є з ріки і не поспішає; залишається спокійним, хоч би Йордан побіг до рота його.	а҆́ще бꙋ́детъ наводне́нїе, не ѡ҆щꙋти́тъ: оу҆пова́етъ, ꙗ҆́кѡ вни́детъ і҆ѻрда́нъ во оу҆ста̀ є҆гѡ̀:
19	19
Чи візьме хто його на очах його і чи проколе йому ніс багром?	во ѻ҆́ко своѐ во́зметъ є҆го̀, ѡ҆жесточи́всѧ продира́витъ нѡ́здри.
20	20
Чи можеш ти вудкою витягти левиафана і мотузкою схопити за язик його?	И҆звлече́ши ли ѕмі́а оу҆́дицею, и҆лѝ ѡ҆бложи́ши оу҆здꙋ̀ ѡ҆ ноздре́хъ є҆гѡ̀;
21	21
чи вдінеш кільце в ніздрі його? чи проколеш голкою щелепу його?	и҆лѝ вдѣ́жеши колцѐ въ нѡ́здри є҆гѡ̀; ши́ломъ же проверти́ши ли оу҆стнѣ̀ є҆гѡ̀;
22	22
чи буде він довго благати тебе і чи буде говорити з тобою лагідно?	возглаго́летъ же ли тѝ съ моле́нїемъ, (и҆лѝ) съ проше́нїемъ кро́ткѡ;
23	23
чи укладе він договір з тобою, і чи візьмеш його назавжди собі за раба?	сотвори́тъ же ли завѣ́тъ съ тобо́ю; по́ймеши же ли є҆го̀ раба̀ вѣ́чна;
24	24
чи станеш забавлятися ним, як пташкою, і чи зв’яжеш його для дівчаток твоїх?	поигра́еши же ли съ ни́мъ, ꙗ҆́коже со пти́цею, и҆лѝ свѧ́жеши є҆го̀ ꙗ҆́кѡ вра́бїѧ дѣ́тищꙋ;
25	25
чи будуть продавати його товариші ловитви, чи розділять його між хананейськими купцями?	пита́ютсѧ ли же и҆́мъ ꙗ҆зы́цы, и҆ раздѣлѧ́ютъ ли є҆го̀ фїнїкі́йстїи наро́ди;
26	26
чи можеш простромити шкіру його списом і голову його рибальською острогою?	всѧ̑ же пла̑вающаѧ собра́вшесѧ не под̾и́мꙋтъ ко́жи є҆ди́ныѧ ѡ҆́шиба є҆гѡ̀, и҆ корабли̑ ры́барей главы̀ є҆гѡ̀.
27	27
Клади на нього руку твою, і пам’ятай про ту боротьбу: більше не будеш.	Возложи́ши же ли на́нь рꙋ́кꙋ, воспомѧнꙋ́въ бра́нь быва́ющꙋю на тѣ́лѣ є҆гѡ̀; и҆ ктомꙋ̀ да не бꙋ́детъ.
Глава 41	Глава́ м҃а

1	1
Надія марна: чи не впадеш від одного погляду його?	Не ви́дѣлъ ли є҆сѝ є҆го̀, и҆ глаго́лємымъ не оу҆диви́лсѧ ли є҆сѝ; не оу҆боѧ́лсѧ ли є҆сѝ, ꙗ҆́кѡ оу҆гото́васѧ мѝ; Кто́ бо є҆́сть противлѧ́ѧйсѧ мнѣ̀, и҆лѝ кто̀ противоста́нетъ мѝ и҆ стерпи́тъ,
2	2
Немає настільки відважного, який насмілився б потурбувати його; хто ж може устояти перед Моїм лицем?	а҆́ще всѧ̀ поднебе́снаѧ моѧ̀ є҆́сть;
3	3
Хто випередив Мене, щоб Мені винагородити його? під усім небом усе Моє.	Не оу҆молчꙋ̀ є҆гѡ̀ ра́ди и҆ сло́вомъ си́лы поми́лꙋю ра́внаго є҆мꙋ̀.
4	4
Не промовчу про члени його, про силу і красиву пропорційність їх.	Кто̀ ѿкры́етъ лицѐ ѡ҆блече́нїѧ є҆гѡ̀, въ согбе́нїе же пе́рсей є҆гѡ̀ кто̀ вни́детъ;
5	5
то може відкрити верх одягу його, хто підійде до подвійних щелеп його?	Двє́ри лица̀ є҆гѡ̀ кто̀ ѿве́рзетъ; ѡ҆́крестъ зꙋбѡ́въ є҆гѡ̀ стра́хъ,
6	6
Хто може відчинити двері лиця його? коло зубів його — жах;	оу҆тро́ба є҆гѡ̀ щиты̀ мѣ̑дѧны, сою́зъ же є҆гѡ̀ ꙗ҆́коже смѷрі́тъ ка́мень,
7	7
міцні щити його — краса; вони скріплені ніби твердою печаткою;	є҆ди́нъ ко дрꙋго́мꙋ прилипа́ютъ, дꙋ́хъ же не про́йдетъ є҆гѡ̀:
8	8
один іншого торкається близько, так що і повітря не проходить між ними;	ꙗ҆́кѡ мꙋ́жъ бра́тꙋ своемꙋ̀ прилѣпи́тсѧ, содержа́тсѧ и҆ не ѿто́ргнꙋтсѧ.
9	9
один з іншим лежать щільно, зчепилися і не розсуваються.	Въ чха́нїи є҆гѡ̀ возблиста́етъ свѣ́тъ: ѻ҆́чи же є҆гѡ̀ видѣ́нїе денни́цы.
10	10
Від його чхання показується світло; очі в нього, як вії зорі;	И҆з̾ оу҆́стъ є҆гѡ̀ и҆схо́дѧтъ а҆́ки свѣщы̀ горѧ́щыѧ, и҆ разме́щꙋтсѧ а҆́ки и҆́скры ѻ҆́гнєнныѧ:
11	11
з пащі його виходять пломені, вискакують вогненні іскри;	и҆з̾ ноздре́й є҆гѡ̀ и҆схо́дитъ ды́мъ пе́щи горѧ́щїѧ ѻ҆гне́мъ оу҆́глїѧ:
12	12
з ніздрів його виходить дим, як з киплячого горщика або казана.	дꙋша́ же є҆гѡ̀ ꙗ҆́кѡ оу҆́глїе, и҆ ꙗ҆́кѡ пла́мы и҆з̾ ꙗ҆́стъ є҆гѡ̀ и҆схо́дитъ..
13	13
Подих його розжарює вугілля, і з пащі його виходить полум’я.	На вы́и же є҆гѡ̀ водворѧ́етсѧ си́ла, пред̾ ни́мъ тече́тъ па́гꙋба.
14	14
На шиї його живе сила, і перед ним біжить жах.	Плѡ́ти же тѣлесѐ є҆гѡ̀ сольпнꙋ́шасѧ: лїе́тъ на́нь, и҆ не подви́житсѧ.
15	15
М’ясисті частини тіла його з’єднані між собою твердо, не здригнуться.	Се́рдце є҆гѡ̀ ѡ҆жестѣ̀ а҆́ки ка́мень, стои́тъ же а҆́ки на́ковальнѧ неподви́жна.
16	16
Серце його тверде, як камінь, і жорстке, як нижнє жорно.	Ѡ҆бра́щшꙋсѧ же є҆мꙋ̀, стра́хъ ѕвѣрє́мъ четверонѡ́гимъ по землѝ ска́чꙋщымъ.
17	17
Коли він піднімається, силачі в страху, зовсім губляться від жаху.	А҆́ще срѧ́щꙋтъ є҆го̀ ко́пїѧ, ничто́же сотворѧ́тъ є҆мꙋ̀, копїѐ вонзе́но и҆ бронѧ̀:
18	18
Меч, що доторкнеться до нього, не встоїть, ні спис, ні дротик, ні лати.	вмѣнѧ́етъ бо желѣ́зо а҆́ки плє́вы, мѣ́дь же а҆́ки дре́во гни́ло:
19	19
Залізо він вважає за солому, мідь — за гниле дерево.	не оу҆ѧзви́тъ є҆го̀ лꙋ́къ мѣ́дѧнъ, мни́тъ бо каменоме́тнꙋю пра́щꙋ а҆́ки сѣ́но:
20	20
Дочка (стріла) лука не змусить його тікати; а камені із пращі для нього полова.	а҆́ки сте́блїе вмѣни́шасѧ є҆мꙋ̀ мла́тове, рꙋга́етжесѧ трꙋ́сꙋ ѻ҆гнено́сномꙋ.
21	21
Булава вважається у нього за соломину; зі свисту дротика він сміється.	Ло́же є҆гѡ̀ ѻ҆стнѝ ѻ҆́стрїи, всѧ́ко же зла́то морско́е под̾ ни́мъ, ꙗ҆́коже бре́нїе безчи́сленно.
22	22
Під ним гострі камені, і він на гострих каменях лежить у бруді.	Возжиза́етъ бе́зднꙋ, ꙗ҆́коже пе́щь мѣ́дѧнꙋ: мни́тъ же мо́ре ꙗ҆́кѡ мѷрова́рницꙋ
23	23
Він кип’ятить безодню, як казан, і море перетворює на киплячу мазь;	и҆ та́ртаръ бе́здны ꙗ҆́коже плѣ́нника: вмѣни́лъ бе́зднꙋ въ прохожде́нїе.
24	24
залишає за собою світлу стежку; безодня здається сивиною.	Ничто́же є҆́сть на землѝ подо́бно є҆мꙋ̀ сотворе́но, порꙋ́гано бы́ти а҆́гг҃лы мои́ми:
25	25
Немає на землі подібного до нього; він створений безстрашним;	всѐ высо́кое зри́тъ: са́мъ же ца́рь всѣ̑мъ сꙋ́щымъ въ вода́хъ.
26
на все високе дивиться сміливо; він цар над усіма синами гордости.
Глава 42	Глава́ м҃в

1	1
І відповів Іов Господу і сказав:	Ѿвѣща́въ же і҆́ѡвъ, речѐ ко гдⷭ҇ꙋ:
2	2
знаю, що Ти все можеш, і що намір Твій не може бути зупинений.	вѣ́мъ, ꙗ҆́кѡ всѧ̑ мо́жеши, невозмо́жно же тебѣ̀ ничто́же.
3	3
Хто цей, що потьмарює Провидіння, нічого не розуміючи? — Так, я говорив про те, чого не розумів, про діла дивні для мене, яких я не знав.	Кто́ є҆сть таѧ́й ѿ тебє̀ совѣ́тъ, щадѧ́й же словеса̀ и҆ ѿ тебє̀ мни́тсѧ оу҆таи́ти; кто́ же возвѣсти́тъ мѝ, и҆́хже не вѣ́дѣхъ, вє́лїѧ и҆ ди̑внаѧ, и҆́хже не зна́хъ;
4	4
Вислухай, взивав я, і я буду говорити, і що буду запитувати в Тебе, поясни мені.	Послꙋ́шай же менѐ, гдⷭ҇и, да и҆ а҆́зъ возглаго́лю: вопрошꙋ́ же тѧ̀, ты́ же мѧ̀ наꙋчѝ:
5	5
Я чув про Тебе слухом вуха; тепер же мої очі бачать Тебе;	слꙋ́хомъ оу҆́бѡ оу҆́ха слы́шахъ тѧ̀ пе́рвѣе, нн҃ѣ же ѻ҆́ко моѐ ви́дѣ тѧ̀:
6	6
тому я відрікаюся і розкаююся в поросі і попелі.	тѣ́мже оу҆кори́хъ себѐ са́мъ, и҆ и҆ста́ѧхъ, и҆ мню̀ себѐ зе́млю и҆ пе́пелъ.
7	7
І було після того, як Господь сказав слова ті Іову, сказав Господь Елифазу феманитянину: горить гнів Мій на тебе і на двох друзів твоїх за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов.	Бы́сть же є҆гда̀ и҆згл҃а гдⷭ҇ь всѧ̑ гл҃го́лы сїѧ̑ і҆́ѡвꙋ, речѐ гдⷭ҇ь ко є҆лїфа́зꙋ ѳемані́тинꙋ: согрѣши́лъ є҆сѝ ты̀ и҆ ѻ҆́ба дрꙋ́зїе твоѝ: не глаго́ласте бо предо мно́ю ничто́же и҆́стинно, ꙗ҆́коже ра́бъ моѝ і҆́ѡвъ:
8	8
Отже, візьміть собі сім тельців і сім баранів і підіть до раба Мого Іова і принесіть за себе жертву; і раб Мій Іов помолиться за вас, тому що тільки лице його Я прийму, щоб не відкинути вас за те, що ви говорили про Мене не так вірно, як раб Мій Іов.	нн҃ѣ же возми́те се́дмь телцє́въ и҆ се́дмь ѻ҆внѡ́въ и҆ и҆ди́те ко рабꙋ̀ моемꙋ̀ і҆́ѡвꙋ, и҆ сотвори́тъ же́ртвꙋ ѡ҆ ва́съ: і҆́ѡвъ же ра́бъ мо́й помо́литсѧ ѡ҆ ва́съ, поне́же то́чїю лицѐ є҆гѡ̀ прїимꙋ̀: а҆́ще бо не є҆гѡ̀ ра́ди, погꙋби́лъ бы́хъ оу҆́бѡ ва́съ: не глаго́ласте бо и҆́стины на раба̀ моего̀ і҆́ѡва.
9	9
І пішли Елифаз феманитянин і Вилдад савхеянин і Софар наамитянин, і зробили так, як Господь повелів їм, — і Господь прийняв лице Іова.	Ѿи́де же є҆лїфа́зъ ѳемані́тинъ и҆ валда́дъ саѵхе́йскїй и҆ сѡфа́ръ мїне́йскїй и҆ сотвори́ша, ꙗ҆́коже повелѣ̀ и҆̀мъ гдⷭ҇ь. И҆ ѿпꙋстѝ грѣхѝ и҆̀мъ і҆́ѡва ра́ди.
10	10
І повернув Господь втрату Іова, коли він помолився за друзів своїх; і дав Господь Іову вдвічі більше того, що він мав раніше.	Гдⷭ҇ь же возрастѝ і҆́ѡва: молѧ́щꙋсѧ же є҆мꙋ̀ и҆ ѡ҆ дрꙋзѣ́хъ свои́хъ, ѿпꙋстѝ и҆̀мъ грѣхѝ и҆́хъ, и҆ дадѐ гдⷭ҇ь сꙋгꙋ̑баѧ, є҆ли̑ка бѧ́хꙋ пре́жде і҆́ѡвꙋ во оу҆сꙋгꙋбле́нїе.
11	11
Тоді прийшли до нього всі брати його й усі сестри його і всі колишні знайомі його, і їли з ним хліб у домі його, і тужили з ним, і утішали його за все зло, яке Господь навів на нього, і дали йому кожен по кеситі і по золотому кільцю.	Оу҆слы́шаша же всѝ бра́тїѧ є҆гѡ̀ и҆ сєстры̀ є҆гѡ̀ всѧ̑ слꙋчи̑вшаѧсѧ є҆мꙋ̀, и҆ прїидо́ша къ немꙋ̀, и҆ всѝ є҆ли́цы зна́хꙋ є҆го̀ пе́рвѣе: ꙗ҆́дше же и҆ пи́вше оу҆ негѡ̀, оу҆тѣ́шиша є҆го̀ и҆ диви́шасѧ ѡ҆ всѣ́хъ, ꙗ҆̀же наведѐ на́нь бг҃ъ: даде́ же є҆мꙋ̀ кі́йждо а҆́гницꙋ є҆ди́нꙋ и҆ четы́ре дра̑хмы зла́та назна́менована.
12	12
І благословив Бог останні дні Іова більше, ніж минулі: у нього було чотирнадцять тисяч дрібної худоби, шість тисяч верблюдів, тисяча пар волів і тисяча ослиць.	Гдⷭ҇ь же блгⷭ҇вѝ послѣ̑днѧѧ і҆́ѡвлѧ, не́же прє́жнѧѧ: бѧ́хꙋ же ско́ти є҆гѡ̀, ѻ҆ве́цъ четырена́десѧть ты́сѧщъ, велблю́дѡвъ ше́сть ты́сѧщъ, сꙋпрꙋ̑гъ волѡ́въ ты́сѧща, ѻ҆сли́цъ ста́дныхъ ты́сѧща.
13	13
І було в нього сім синів і три дочки.	Роди́шажесѧ є҆мꙋ̀ сы́нове се́дмь и҆ дщє́ри трѝ:
14	14
І нарік він ім’я першій Емима, ім’я другій — Кассія, а ім’я третій — Керенгаппух.	и҆ наречѐ пе́рвꙋю оу҆́бѡ де́нь, вторꙋ́ю же кассі́ю, тре́тїю же а҆малѳе́евъ ро́гъ:
15	15
І не було на всій землі таких прекрасних жінок, як дочки Іова, і дав їм батько їхню спадщину між братами їхніми.	и҆ не ѡ҆брѣто́шасѧ подѡ́бны въ лѣ́потѣ дще́ремъ і҆́ѡвлєвымъ въ поднебе́снѣй: даде́ же и҆̀мъ ѻ҆те́цъ наслѣ́дїе въ бра́тїи и҆́хъ.
16	16
Після того Іов жив сто сорок років, і бачив синів своїх і синів синів до четвертого роду;	Поживе́ же і҆́ѡвъ по ꙗ҆́звѣ лѣ́тъ сто̀ се́дмьдесѧтъ, всѣ́хъ же лѣ́тъ поживѐ двѣ́сти четы́редесѧть ѻ҆́смь. И҆ ви́дѣ і҆́ѡвъ сы́ны своѧ̑ и҆ сы́ны сынѡ́въ свои́хъ, да́же до четве́ртагѡ ро́да.
17	17
і помер Іов у старості, насичений днями^*.	И҆ сконча́сѧ і҆́ѡвъ ста́ръ и҆ и҆спо́лнь дні́й. Пи́сано же є҆́сть па́ки воста́ти є҆мꙋ̀, съ ни́миже гдⷭ҇ь возста́витъ и҆̀. Та́кѡ толкꙋ́етсѧ ѿ сѵ́рскїѧ кни́ги: въ землѝ оу҆́бѡ живы́й а҆ѵсїтїді́йстѣй, на предѣ́лѣхъ і҆дꙋме́и и҆ а҆раві́и: пре́жде же бѧ́ше и҆́мѧ є҆мꙋ̀ і҆ѡва́въ: взе́мъ же женꙋ̀ а҆ра́влѧныню, родѝ сы́на, є҆мꙋ́же и҆́мѧ є҆ннѡ́нъ: бѣ́ же то́й ѻ҆тца̀ оу҆́бѡ заре́ѳа, и҆са́ѵовыхъ сынѡ́въ сы́нъ, ма́тере же восо́рры, ꙗ҆́коже бы́ти є҆мꙋ̀ пѧ́томꙋ ѿ а҆враа́ма. И҆ сі́и ца́рїе ца́рствовавшїи во є҆дѡ́мѣ, є҆́юже и҆ то́й ѡ҆блада́ше страно́ю: пе́рвый вала́къ сы́нъ веѡ́ровъ, и҆ и҆́мѧ гра́дꙋ є҆гѡ̀ деннава̀: по вала́цѣ же і҆ѡва́въ, нарица́емый і҆́ѡвъ: по се́мъ а҆ссѡ́мъ бы́вшїй во́ждь ѿ ѳеманїтїді́йскїѧ страны̀: по се́мъ а҆да́дъ, сы́нъ вара́довъ, и҆́же и҆зсѣчѐ мадїа́ма на по́ли мѡа́вли, и҆ и҆́мѧ гра́дꙋ є҆гѡ̀ геѳе́мъ. Прише́дшїи же къ немꙋ̀ дрꙋ́зїе, є҆лїфа́зъ (сы́нъ сѡфа́нь) ѿ сынѡ́въ и҆са́ѵовыхъ, ца́рь ѳемані́йскїй, валда́дъ (сы́нъ а҆мнѡ́на хова́рскагѡ) саѵхе́йскїй власти́тель, сѡфа́ръ мїне́йскїй ца́рь.

← Третя книга Маккавейська*

Псалтир →

Категорії

Контакти

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Категорії

Контакти

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт

Паперові видання

Старий Заповіт

Новий Заповіт