|
Глава 16
|
|
|
1
|
|
| І сказала Юдиф: почніть Богу моєму на тимпанах, співайте Господу моєму на кимвалах, злагоджено співайте Йому нову пісню, возносьте і закликайте ім’я Його; | |
|
2
|
|
| тому що Він є Бог Господь, Який сокрушає війни, тому що Він ополчився за мене серед народу і вивів мене від руки моїх переслідувачів. | |
|
3
|
|
| Прийшов Ассур з гір півночі, прийшов з міріадами війська свого, і безліч їх загатили воду в джерелах, і кіннота їх покрила пагорби. | |
|
4
|
|
| Він сказав, що краї мої спалить, юнаків моїх мечем знищить, грудних немовлят кине об землю, малих дітей моїх віддасть на розкрадання, дів моїх полонить. | |
|
5
|
|
| Але Господь Вседержитель подолав їх рукою жінки. | |
|
6
|
|
| Не від юнаків упав сильний їх, не сини титанів уразили його, і не рослі велетні налягли на нього, але Юдиф, дочка Мерарії, красою лиця свого погубила його; | |
|
7
|
|
| тому що вона для звеличення тих, що бідували в Ізраїлі, зняла із себе одяг удівства свого, помазала лице своє запашною мастю, | |
|
8
|
|
| прикрасила волосся своє головним убором, одягла для зваблення його лляний одяг. | |
|
9
|
|
| Її сандалії зачарували погляд його, і краса її полонила душу його; меч пройшов по шиї його. | |
|
10
|
|
| Перси жахнулися від відваги її, і ми́дяни розгубилися від сміливости її. | |
|
11
|
|
| Тоді вигукнули смиренні мої, — і вони злякалися; немічні мої, — і вони знітилися; піднесли голос свій, — і вони кинулися тікати. | |
|
12
|
|
| Сини молодих дружин кололи їх і, як дітям рабів-утікачів, наносили їм рани; вони загинули від ополчення Господа мого. | |
|
13
|
|
| Заспіваю Господу моєму пісню нову. Великий Ти, Господи, і славний, дивний силою і непереможний! | |
|
14
|
|
| Нехай працює для Тебе усяке створіння Твоє: бо Ти сказав, — і звершилося; Ти послав Духа Твого, — і влаштувалося, — і немає нікого, хто протистав би гласові Твоєму. | |
|
15
|
|
| Гори з водами зрушаться з основ, і камені, як віск, розтануть від імені Твого, але до тих, хто боїться Тебе, Ти благомилостивий. | |
|
16
|
|
| Мала всяка жертва для пахощів, і всякий жир незначний для всепалення Тобі, але той, хто боїться Господа, завжди великий. | |
|
17
|
|
| Горе народам, які повстають на рід мій: Господь Вседержитель помститься їм у день суду, пошле вогонь і черву на їхні тіла, — і вони будуть відчувати біль і плакати вічно. | |
|
18
|
|
| Коли прийшли в Єрусалим, вони поклонилися Богу, і, коли народ очистився, піднесли всепалення свої і добровільні жертви свої і дари свої. | |
|
19
|
|
| Юдиф же принесла всі сосуди Олоферна, які віддав їй народ, і завісу, яку вона взяла зі спальні його, віддала в жертву Господу. | |
|
20
|
|
| Народ веселився у Єрусалимі перед святилищем три місяці, і Юдиф перебувала з ними. | |
|
21
|
|
| Але після цих днів кожен повернувся у край свій, а Юдиф вирушила у Ветилую, де залишалася в маєтку своєму, і була у свій час славною по всій землі. | |
|
22
|
|
| Багато хто бажав її, але чоловік не пізнав її у всі дні її життя з того дня, як чоловік її Манассія помер і відійшов до народу свого. | |
|
23
|
|
| Вона придбала велику славу і постаріла в домі чоловіка свого, проживши до ста п’яти років, і відпустила служницю свою на волю. Вона померла у Ветилуї, і поховали її в печері чоловіка її Манассії. | |
|
24
|
|
| Дім Ізраїля оплакував її сім днів. Маєток же свій раніше смерти своєї вона розділила між родичами Манассії, чоловіка свого, і між близькими з роду свого. | |
|
25
|
|
| І ніхто більше не страшив синів Ізраїля у дні Юдифі і багато днів після смерти її. |
